Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №127/34425/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/34425/25

Провадження № 22-ц/801/1656/2026

Категорія: 42

Головуючий у суді 1-ї інстанції Ан О. В.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 рокуСправа № 127/34425/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),

суддів Берегового О. Ю., Оніщука В. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Ан О. В. від 12 лютого 2026 року (дата складання повного тексту судового рішення відповідає даті його ухвалення),

встановив:

У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ» (ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ») звернулося до суду з цим позовом, за яким просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь 24 117 грн 00 к. заборгованості за договором позики № 98622 від 24 серпня 2019 року, а також 2 423 грн 00 к. у відшкодування сплаченого судового збору та 5 000 грн 00 к. у відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката.

На обґрунтування позовних вимог покликалося на те, що 24 серпня 2019 року між ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 98622 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, відповідно до умов якого позикодавець надав, а позичальниця отримала кредит у розмірі 5 000 грн 00 к. Свої зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_1 виконувала неналежним чином, у зв`язку з чим виникла заборгованість у зазначеному розмірі.

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 лютого 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» заборгованість за договором позики у розмірі 24 117 грн 00 к., а також 7 422 грн 40 к. у відшкодування судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами виникли кредитні відносини, ОСОБА_1 отримала кредитні кошти, свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, в результаті чого утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 21 квітня 2026 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення відмовлено.

В апеляційній скарзі на заочне рішення суду від 12 лютого 2026 року ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, просила заочне рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення про відмову у позові.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем не доведено факту укладення між нею та ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» 24 серпня 2019 року договору позики. З наданої позивачем паперової копії неможливо встановити наявність електронних підписів сторін. У матеріалах справи відсутні докази ідентифікації та верифікації позичальника, реєстрації / створення особистого кабінету в ІТС кредитора, підтвердження прийняття пропозиції (акцепту), надсилання одноразового ідентифікатора чи передання підписаного примірника договору споживачу. Сам договір не містить номера телефону чи електронної пошти, на які міг бути надісланий одноразовий ідентифікатор.

Крім того позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження фактичної передачі коштів, зокрема первинних бухгалтерських документів, які б засвідчували зарахування кредитних коштів на її рахунок. Наданий позивачем розрахунок заборгованості є лише відображенням односторонніх арифметичних дій позивача і не є первинним документом, що доводить реальність отримання позики. Довідка Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ЕЛАЄНС» (далі ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС») є неналежним доказом, тому що не містить відомостей про власника картки та не підтверджує здійснення переказу саме позикодавцем.

Також позивач не довів розмір та правомірність нарахованих процентів і комісій. Нарахування процентів поза межами визначеного договором 15-денного строку кредитування (після 07 вересня 2019 року) є безпідставним, тому що після закінчення строку дії договору право кредитора нараховувати договірні проценти припиняється. Нарахована позивачем комісія (комісійна винагорода) є неправомірною, оскільки договором не визначено, за які саме послуги вона встановлена, що суперечить вимогам Закону України «Про споживче кредитування» та свідчить про нікчемність відповідних умов.

ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» подало відзив на апеляційну скаргу, за яким просило залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, як таке, що ухвалене із дотриманням норм процесуального права, відповідно до встановлених на підставі обставин справи правовідносин сторін та норм матеріального права, якими вони регулюються.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Частинами першою – третьою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Судом встановлено, що 24 серпня 2019 року між ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 98622 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, відповідно до умов якого позикодавець надав позичальниці кошти в розмірі 5 000 грн 00 к., а позичальниця зобов`язалася повернути позику до 07 вересня 2019 року, сплатити проценти в розмірі 0,01% на день від поточного залишку позики та комісійну винагороду за користування позикою в розмірі 1,5% на день від початкового розміру позики. Строк дії договору до повного виконання позичальницею зобов`язань за ним.

Відповідно до довідки платіжного оператора ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС» за договором позики № 98622 від 24 серпня 2019 року на картковий рахунок ОСОБА_1 (картка отримувача № НОМЕР_1 ) було успішно перераховано кошти у сумі 5 000 грн 00 к.

Згідно з розрахунком заборгованості за договором позики № 98622 від 24 серпня 2019 року заборгованість ОСОБА_1 за цим договором складає 24 117 грн 00 к., з яких: 5 000 грн 00 к. заборгованість за позикою; 19 117 грн 23 к. заборгованість за процентами та комісією за користування позикою.

Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальницею.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом. Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідно до статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Закон України «Про електронну комерцію» (далі – Закон) визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частин сьомої, дванадцятої статті 11 Закону електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у визначеному статтею 12 цього Закону порядку, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону).

Статтею 12 Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За правилами частин першої, другої статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та / або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

З алгоритму укладення електронного кредитного договору слідує, що без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, який використовується позичальником як аналог власноручного підпису), без здійснення входу позичальником на веб-сайт за допомогою Логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між сторонами не було б укладено.

Як видно з матеріалів справи договір позики № 98622 від 24 серпня 2019 року між ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» та ОСОБА_1 укладено в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису.

Зі змісту договору встановлено, що ОСОБА_1 при його оформленні зазначила свої персональні дані, зокрема ідентифікаційний номер платника податків, паспортні дані, адресу місця реєстрації (проживання).

ОСОБА_1 через особистий кабінет на веб-сайті позикодавця подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту, після чого позикодавець надіслав останній за допомогою засобів зв`язку одноразовий ідентифікатор, який заявниця використала для підтвердження підписання договору позики.

Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі ОСОБА_1 для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Отже підписанням договору позики № 98622 від 24 серпня 2019 року ОСОБА_1 підтвердила прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчила, що вона повідомлена кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України. Без вчинення вказаних вище дій, зокрема надання особистих даних для оформлення кредитного договору, у тому числі номеру телефону та / або та електронної пошти для отримання одноразового ідентифікатора, такий правочин не був би укладений.

На підтвердження факту надання кредитних коштів позивач долучив до позовної заяви довідку платіжного оператора ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС» про успішне перерахування ОСОБА_1 5 000 грн 00 к. на картковий рахунок № НОМЕР_1 за договором позики № 98622 від 24 серпня 2019 року.

Доводи апеляційної скарги про відсутність у тексті договору номера телефону чи електронної пошти, на які позикодавець міг надіслати одноразовий ідентифікатор, апеляційний суд відхиляє, оскільки за наявності в договорі унікальних персональних даних відповідачки, зокрема прізвища, імені, по батькові, реєстраційного номера облікової картки платника податків та паспортних даних, у сукупності з використанням одноразового ідентифікатора, сам факт невідображення контактних даних у друкованій формі електронного документа не свідчить про його неукладеність чи відсутність ідентифікації позичальниці ОСОБА_1 .

Отже наявні у матеріалах справи докази підтверджують факт укладення кредитного договору з відповідачкою та перерахування їй коштів за договором позики.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом частини другої статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку, визначений моментом пред`явлення вимоги, то кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Укладаючи договір позики № 98622 сторони погодили наступні умови:

Відповідно до підпункту 1.1.1 договору сума позики становила 5 000 грн 00 к.

Процентна ставка за користування позикою: 0,01% в день від поточного залишку позики (підпункт 1.1.2.1 договору); комісійна винагорода за користування позикою: 1,5% в день від початкового розміру позики (підпункт 1.1.2.2 договору);

Згідно з підпунктами 1.1.3 та 1.1.4 договору нарахування процентів та комісії здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою.

Строк повернення позики (термін платежу): 07 вересня 2019 року (підпункт 1.1.5 договору).

За змістом пункту 4.3 договору обчислення строку користування позикою та нарахування процентів та комісії за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою. При цьому проценти та комісія за користування позикою нараховуються з дня надання позики позичальнику (перерахування грошових коштів на банківський рахунок Позичальника) до строку повернення позики, зазначеному в підпункті 1.1.5. договору включно.

Відповідно до підпункту 3.1.3 та пункту 5.3 договору, у разі порушення строку повернення позики, встановленого підпунктом 1.1.5 договору, позикодавець має право нараховувати позичальникові підвищену комісійну винагороду за користування позикою в розмірі 3,0 % в день від суми позики за кожний день прострочення (що становить 150 грн 00 к. за кожен день прострочення).

Доводи апеляційної скарги про те, що умови договору щодо стягнення комісії та процентів за користування позикою є нікчемними, оскільки встановлюють платежі за дії, що не є самостійними послугами, апеляційний суд відхиляє, тому що згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України та положеннями Закону України «Про споживче кредитування» проценти та комісійна винагорода за користування позикою визначаються сторонами у договорі і, відповідно, входять до складу основного зобов`язання за цим договором, а не є супутніми чи додатковими послугами у розумінні законодавства про захист прав споживачів, у зв`язку з чим до них не застосовуються приписи статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а підстави для визнання таких умов нікчемними відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» відсутні.

Також апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо безпідставності нарахування підвищеної комісійної винагороди поза межами строку кредитування (після 07 вересня 2019 року). Згідно з підпунктом 3.1.3 та пунктом 5.3 договору у разі порушення строку повернення позики позичальниця зобов`язана сплатити підвищену комісійну винагороду в розмірі 3,0 % в день від суми позики за кожен день прострочення. За своєю правовою природою зазначена підвищена комісія є погодженим сторонами на підставі статей 627, 628 ЦК України розміром процентів за неправомірне користування грошовими коштами відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не продовженням нарахування звичайної плати за користування позикою, у зв`язку з чим її нарахування за період прострочення відповідає умовам договору та вимогам закону.

Отже нарахування процентів та комісії є правомірним, що підтверджується умовами договору та розрахунком кредитної заборгованості.

Розрахунок заборгованості за договором позики, укладеним між ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» та ОСОБА_1 , наданий суду позивачем, є належним та допустимим доказом, стосовно надання кредитних коштів клієнту, отримання і використання таких коштів клієнтом, а також нарахування процентів та комісії.

Доказів на спростування вказаного розрахунку заборгованості матеріали справи не містять.

Згідно з статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною першою статті 95 ЦПК України встановлено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

За загальними принципами цивільного судочинства змагальності та диспозитивності (статті 12, 13 ЦПК України) сторони є рівними у своїх правах щодо подання доказів та вільними у виборі способів доказування.

Таким чином, з урахуванням наявних у справі письмових доказів та пояснень позивача, викладених у позовній заяві, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про доведеність факту укладення кредитного договору, перерахування позивачем кредитних коштів та отримання їх відповідачкою та, відповідно, про задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості.

Натомість, якщо відповідач заперечує проти позову, то згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України саме на нього покладається обов`язок доводити такі заперечення відповідними доказами.

Проте ОСОБА_1 не надала суду жодних доказів на спростування факту укладення кредитного договору, або факту перерахування та отримання нею кредитних коштів.

Будь яких доказів, які б спростували факт створення ОСОБА_1 особистого кабінету на вебсайті (https://cashinsky.ua) чи підтвердили, що використанні під час укладення договору засоби зв`язку (номер мобільного телефону / електронна пошта), належать іншій особі ніж ОСОБА_1 , як і доказів на спростування самого факту укладення договору та отримання коштів на картковий рахунок, матеріали справи не містять.

Таким чином доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які є підставою для скасування чи зміни рішення суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.).

За змістом статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 лютого 2026 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий О. С. Панасюк

Судді: О. Ю. Береговий

В. В. Оніщук