Рішення від 09 серпня 2026 р. у справі №148/2221/25 — Тульчинський районний суд Вінницької області

Справа № 148/2221/25

Провадження №2/148/105/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року Тульчинський районний суд Вінницької області

в складі: судді Штифурко Л.А.

секретаря Лиженко Є.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тульчина за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання права спільної сумісної власності подружжя, поділ спільного майна подружжя,-

встановив:

У вересні 2025 позивач позивач звернувся в суд з вказаним вище позовом до ОСОБА_2 .

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 10.10.2010 року перебував у шлюбі з відповідачкою, який зареєстровано виконавчим комітетом Кирнасівської селищної ради Тульчинського району Вінницької області, про що вчинено актовий запис № 29.

В 2009 році у нього з відповідачкою народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Певний час у стосунках з відповідачкою були проблеми, тож вона звернулася до суду про розірвання шлюбу. Шлюб розірвано 03.12.2021 року Тростянецьким районним судом Вінницької області. Однак після розірвання шлюбу вони прийняли рішення не руйнувати остаточно сімю, бажали спільно виховувати доньку, тож продовжили ведення спільного побуту та господарства, тобто проживали однією сім`єю без шлюбу.

У 2023 році за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу позивач з відповідачкою спільними коштами придбали житловий будинок по АДРЕСА_1 . Право власності на будинок одноосібно зареєстровано на відповідачку. У зв`язку з набуттям права власності на житловий будинок, як вважає позивач, також відбувся перехід земельних ділянок із кадастровими номерами 0524355300:02:002:0299 для будівництва і обслуговування житлового будинку та 0524355300:02:002:0300 для ведення особистого селянського господарства. Вказані земельні ділянки, на думку позивача, також є предметом спільної власності подружжя.

Оскільки позивач не може діти згоди з відповідачкою щодо способів використання та розпорядження спільним майном, його поділу, звернувся в суд та просить встановити факт його спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 у період з січня 2022 року до травня 2025 року; визнати обєктами спільної сумісної власності з відповідачкою житловий будинок загальною площею 90,2 кв.м., житловою площею 48,5 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельні ділянки з кадастровим номером 0524355300:02:002:0299, площею 0,15 га та кадастровим номером 0524355300:02:002:0300, площею 0,1271 га за цією ж адресою; у порядку поділу спільного сумісного майна визнати за ним право власності на 1/2 частину вказаного вище нерухомого майна.

11.09.2026 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Не погоджуючись із позовом та заперечуючи проти нього відповідачкою подано відзив (а.с. 61-65).

Підготовче провадження у справі закрито 05.11.2025 року.

В судовому засіданні позивач підтримав позов у повному обсязі. Пояснив, що перебував у зареєстрованому шлюбі із відповідачкою. З 2008 року вони проживали сімєю в с. Підлісному у будинку відповідачки. До складу сімї входили мати відповідачки, її син від попереднього шлюбу та їх спільна донька ОСОБА_3 , 2009 року народження. Ні син, ні мати відповідачки не працювали, коштів на придбання будинку не надавали. Спільно з відповідачкою однією сімєю він жив до серпня 2025 року. Він прописався у будинку після його придбання, допомагав робити ремонт забору, веранди. Про те, що шлюб розірвано навіть не знав. Заробляв гроші саме він, так як з 2005 по 2017 рік працював заготівельником, крім того, мав заощадження. Крім того, сам він був присутнім при укладенні договору купівлі-продажу та його оформленні у нотаріуса, передавав кошти продавцю особисто. Реєстрації права власності на спірне майно за відповідачкою пояснив тим, що не заперечував проти цього, так як вважав, що перебуває з відповідачкою у шлюбі. Чому договір купівлі-продажу нерухомого майна містить положення про те, що відповідачка не перебуває у шлюбі та у фактичних шлюбних відносинах ні з ким, а також, що купівля будинку та земельних ділянок здійснюються за її особисті кошти йому невідомо. Просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представник позивача, адвокат Мовчан В.В., позов підтримав та просив задовольнити. Зазначив, що про розірвання шлюбу позивачеві нічого не було відомо, оскільки щодо цього ухвалено заочне рішення. Крім того, після розірвання шлюбу і позивач, і відповідчка продовжуали спільно проживати, вести господарство, мали спільні права та обовязки. А тому позов є обгрунтвоаним та підлягає задоволенню. Також зазначив, що предявлені відповідачкою та її представником вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 50 000 грн. задоволенню не підлягають, оскільки такі витрати є явно завищеними та не відповідають реальним витратам для такої справи. Просив позов задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_4 , за її згодою допитана як свідок у судовому засіданні, повністю заперечила проти позову. Пояснила, що в 2010 році зареєструвала шлюб із позивачем, а до цього ще два роки вони проживали спільно в с. Підлісному в її будинку. З ними також проживала її мати та син від попереднього шлюбу, в 2009 році народилась спільна донька. Шлюб з позивачем розірвано 03.12.2021 року саме за її заявою, так як в 2021 році позивач застосував до неї домашнє насильство та вона потрапила до лікарні з інсультом, на сьогодні має інвалідність. Коли перебувала в лікарні, позивач не вибачився та не доглядав її. Після цього вона вирішила, що примирення неможливе та вигнала позивача зі свого будинку в селі Підлісному, де вони проживали. Тоді він забрав нажите спільне майно: автомобіль та причіп. З того часу вони спільно не проживали, спільного господарства не вели, не мали взаємних прав та обов`язків, в кожного було своє життя. Також зазначила, що спірний будинок та земельні ділянки вона придбала за власні кошти та заощадження. До 2021 року вона чотири роки працювала за кордоном. З 2023 до травня 2025 року працювала продавцем у магазині. До 2023 року не працювала після того, як перенесла інсульт. Крім того, відкладала частину пенсії матері, а ще в 2021 році отримала 100803 грн. орендної плати від зданих в оренду земельних ділянок за п`ять років. Про те, що вона має намір купити будинок ОСОБА_5 знав, однак нічого не сказав. Пояснила, що при оформлені договору у нотаріуса була вона і сама передала кошти продавцю. Той факт, що зареєструвала позивача в будинку пояснила тим, що зробила це на прохання сина, який хворіє, однак на її думку вказана обставина не є доказом іх спільного проживання. Не заперечила того, що відповідач бував у неї в новому будинку. Вона не булла проти цього, так як він приходив до доньки. Також не заперечила того, що позивач допомагав ремонтувати забор та веранду, однак пояснює це його добровільною волею та бажанням допомогти доньці. Просила в задоволенні позову відмовити, оскільки будинок та земельні ділянки придбано за її власні кошти в той час, коли вона у шлюбі з відповідачем не перебувала, не проживала з ним однією сім`єю, не вела спільного господарства та вони мали взаємних прав та обов`язків.

Представник відповідачки, адвокат Дудін Л.В., заперечив проти позову. Зазначив, що позивачем не доведено належними доказами факту його спільного проживання з відповідчкою з січня 2022 до травня 2023, придбання спірного майна за його особисті кошти, ведення спільного господарства та побуту. Просив в задоволенні позову відмовити.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив, що знає позивача, з яким раніше працював. Відповідачку знає як його дружину. Так як він є жителем ОСОБА_7 , то позивач звернувся до нього з проханням знайти будинок для купівлі. Він познайомив позивача та відповідачку із власницею будинку, в якої вони в червні-серпні 2024 разом купили будинок, та заселились в нього. Пізніше він допомагав їм ще ремонтувати веранду, забор. На той момент йому не було відомо, що вони розлучені. З 2023 по 2025 року сторони жили разом, доглядали город, вели господарство. Відколи відповідачка приїхала з Польщі, то з позивачем вони були разом. Крім того, позивач доглядав доньку, та матір відповідачки, коли відповідачка була відсутня. З 2025 року позивач проживає в квартирі своєї дочки від першого шлюбу. Також зазначив, що позивач раніше отримував 15000 грн. зарплати, а мати ОСОБА_8 ніде не працювала, так як хворіє, так само ніде не працював її син ОСОБА_9 .

Свідок ОСОБА_10 пояснила, що знає сторін як сусідів в ОСОБА_7 . Вони разом купили будинок, разом жили, хазяйнували там 2-3 роки. З ними ще мати ОСОБА_8 , син ОСОБА_9 та дівчинка. Відремонтували забор, веранду, разом садили город, з осені 2025 року ОСОБА_5 перестав жити з ними.

Свідок ОСОБА_11 суду пояснила, що знає сторін як сусідів в ОСОБА_7 , які близько 2-3 років жили неподалік від неї у с-щі Кирнасівка. Вони разом садили город, робили забор. З ними також дівчинка та мати відповідачки проживала. ОСОБА_5 проживав у будинку до зими цього року.

Вислухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, судом встановлено, що починаючи із 10.10.2010 року сторони перебувала у зареєстрованому шлюбі, який розірвано згідно рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 03.12.2021 (а.с. 19-22). Як слідує із даного рішення сторони не підтримують подружніх відносин, шлюб фактично розпався. Рішення набуло законної сили 05.01.2022 року, що підтверджується відповіддю Тростянецького районного суду Вінницької області від 29.05.2026, наданої на запит адвоката Дудіна Л.В., який представляє відповідачку (а.с. 212, 213-214).

Також судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилась донька ОСОБА_12 , про що свідчить копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно 05.10.2021 (а.с. 72) та актовий запис про народження (а.с. 23).

Як слідує із копії медичного висновку № 13 від 15.03.2024 ОСОБА_12 є дитиною-інвалідом, хворіє синдромом Елерса-Данлоса, міопія слабкого ступеня обох очей, вторинна кардіопатія (а.с. 73).

Із копії Рекомендації, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю, судом встановлено, що ОСОБА_2 має інвалідність (а.с. 68-71).

З копії довідки до акта огляду МСЕК судом встановлено, що ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є особою з інвалідністю першої А групи з дитинства безтерміново, потребує постійного стороннього догляду (а.с. 75).

Із витягу з Реєстру територіальної громади судом встановлено, що з 17.09.2024 року позивач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 17).

За вказаною вище адресою: АДРЕСА_1 зареєстрована також відповідачка ОСОБА_2 , що встановлено судом із Реєстру територіальної громади від 03.10.2025 (а.с. 67). Крім того, із довідки виконавчого комітету Тульчинської міської ради про стан сімї від 03.10.2025 суд установив, що відповідачка не лише зареєстрована за даною адресою, але й проживає зі своєю сім`єю, до складу якої входять: донька ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та мати ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка проживає без реєстрації (а.с. 76).

Встановлено судом і те, що житловий будинок з господарським спорудами та будівлями; земельна ділянка з кадастровим номером 0524355300:02:002:0299 площею 0,1500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, а також земельна ділянка з кадастровим номером 0524355300:02:002:0300 площею 0,1271 га для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 набуті у власність ОСОБА_2 на підставі укладених 15.07.2024 року договорів купівлі-продажу земельних ділянок та житлового будинку із ОСОБА_14 , які посвідчено приватним нотаріусом Тульчинського нотаріального округу Вінницької області Овчарук О.О. (а.с. 86-89, 92-95).

Право власності на вказані вище об`єкти нерухомості зареєстровані за ОСОБА_2 15.07.2026 на підставі договорів купівлі-продажу, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав № 386936517 (а.с. 91) та № 386936921 (а.с.96), а також інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 29-33).

Відповідно до довідок про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 27.08.2025 оціночна вартість житлового будинку по АДРЕСА_1 становить 307026,08 грн., вартість поліпшень 93240,91 грн.; оціночна вартість земельної ділянки з кадастровим номером 0524355300:02:002:0299 площею 0,1500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку - 213785,17 грн. (а.с. 38-40)51215, 84 грн., оціночна вартість земельної ділянки з кадастровим номером 0524355300:02:002:0300 площею 0,1271 га для ведення особистого селянського господарства становить 51215,84 грн (а.с. 44-46).

Відповідно до технічного паспорту, виготовленого ФОП ОСОБА_15 на замовлення ОСОБА_2 13.10.2023, житловий будинокз прибудовами по АДРЕСА_1 загальною площею приміщень 90,2 кв.м. складається з тамбура, двох коридорів, трьох кімнат, кухні та санвузла (а.с. 77-95).

Як слідує із копії розписки від 04.05.2023 ОСОБА_14 кошти в розмірі 7000 доларів від продажу будинку отримала від ОСОБА_1 , однак нотаріально не оформила, тому документи на руки не видала (а.с. 28).

Із розписки ОСОБА_14 від 18.08.2025 слідує, що перший завдаток вона отримала з рук ОСОБА_1 в сумі 7000 доларів. Після оформлення договору в нотаріуса отримала решту коштів, будинок був оформлений на дружину ОСОБА_2 (а.с. 26).

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить із законодавчого врегулювання правовідносин, що складались між сторонами.

Частиною другою статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно із частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України), і підсумувала, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі №523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) зроблено висновок, що особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Для того, щоб визначити джерело придбання спірного нерухомого майна, необхідно встановити не лише факт спільного проживання чоловіка та жінки однією сім`єю, але й участь у його придбанні шляхом формування спільного бюджету та ведення спільного господарства, а також виключити можливість залучення особистих коштів будь-кого з них.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03 січня 2025 року у справі № 567/93/23 (провадження № 61-13925св24).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Згідно із частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22) зазначено, що «у справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України)».

Звертаючись до суду із позовом, на підтвердження факту спільного проживання з відповідачкою ОСОБА_2 , позивач ОСОБА_1 посилалася на те, що навіть після розірвання шлюбу, стосунки між ним та відповідачкою були відновлені і вони продовжили ведення спільного побуту та господарства як подружжя та сімя. У 2023 році за час проживання однією сімєю без шлюбу спільними коштами придбали житловий будинок. Як на підтвердження своїх доводів та вимог позивач посилається на покази свідків в судовому засіданні, розписки про передачу ним особисто грошових коштів продавцю спірного будинку та земельних ділянок.

Надаючи оцінку представленим позивачем доказом на підтвердження факту його спільного проживання із відповідачкою однією сімєю у період з січня 2022 до травня 2025 року, суд зазначає таке.

Покази свідків, на які посилається позивач, є загальними та формальними, зводяться до того, що сторони проживали спільно, вели спільне господарство, позивач допомагав ремонтувати забор та веранду, садив город. Водночас, жоден зі свідків не вказав, в чому полягало ведення спільного господарства сторонами, а також того, що ці обставини мали місце в період з січня 2022 року. З їх показів слідує, що це відбувалось останні два роки тому, тобто не до, а вже вже після придбання спірного майна. При цьому, окрім показів свідків жодними іншими належними, в тому числі письмовими доказами, позивачем не доведено ведення спільного з відповідачкою господарства, зокрема наявності спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги. Суд зазначає, що підтверджений документально факт реєстрації місця проживання позивача за однією адресою із відповідачкою не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу. Водночас, із представленої відповідачкою довідки про склад сімї слідує, що позивач до складу сімї відповідачки не входить. Квитанції про оплату комунальних послуг в 2025 році, представлені в якості доказів позивачем після закінчення з`ясування обставин у справі, а тому судом не досліджувалися та не можуть бути визнані як докази його позовних вимог.

Суд зазначає, що факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не може бути встановлений лише показаннями свідків без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю.

Що стосується доводів позивача про те, що він також брав участь в укладенні договору купівлі-продажу спірного майна, особисто передавав частину спільних коштів продавцю, про що свідчать розписками останньої, суд вважає необхідним зазначити наступне.

За змістом ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно зі статтею 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення такий договір є нікчемним. Це означає, що він не створює жодних юридичних наслідків, окрім тих, що пов`язані з його недійсністю.

З огляду на це посилання позивача на розписки ОСОБА_14 від 04.05.2023 та від 18.08.2025 як на доказ передачі ним частини спільних коштів в рахунок купівлі спірного будинку та земельних ділянок, тобто спільної участі у придбанні спірного майна є безпідставними, оскількив силу закону вони не є доказами укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна. Крім того, дані розписки датовані одна до, а інша після укладення договорів купівлі-продажу спірного майна відповідачкою 15.07.2024 та їх нотаріального посвідчення. Також суд звертає увагу на те, що заперечуючи можливість відповідачки за власні кошти придбати нерухоме майно, самим позивачем жодних доказів свого майнового стану не надано. Також ним не доведено власної участі у переговорах щодо придбання майна, сплати обов`язкових платежів, пов`язаних із оформленням майна в інтересах сімї.

Крім того, суд зауважує, що при дослідженні договорів купівлі-продажу спірного майна (житлового будинку та земельних ділянок) від 15.07.2024, які посвідчено нотаріально, судом встановлено наявність у них п. 2.5 (а.с. 88) та п.2.4 (а.с.93), відповідно до яких покупець довела до відома продавця ту обставину, що з 03.12.2021 року не перебуває у зареєстрованому шлюбі та у фактичних шлюбних відносинах і грошові кошти, що витрачаються на придбання нерухомості не є спільною сумісною власністю, а є її особистою приватною власністю. Вказане, на переконання суду вказує на те, що дані обставини не залишились поза увагою нотаріуса під час посвідчення договорів. Отже, в разі присутності позивача при їх укладенні, як він стверджував, були доведені до його відома. Водночас, позивач в судовому засіданні не зміг пояснити, як він, будучи присутнім під час укладення договорів купівлі-продажу нерухомого майна, не заперечив проти таких доводів ОСОБА_2 та даних умов договору.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивачем належними доказами не доведено факту спільного проживання з відповідачкою однією сімєю без реєстрації шлюбу на час придбання спірного майна, а тому підстав для встановлення такого факту суд не вбачає. Так само не доведено позивачем того, що спірне майно (житловий будиноку, земельні ділянки) придбане за спільні кошти.

За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні й підстави, передбачені 74 СК України, вважати будинок, земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, ведення особистого селянського господарства такими, що належать на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, а отже, і підстави для його поділу.

За таких обставин підстав для задоволення позову суд не вбачає.

Згідно ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Позивачем понесені та документально підтверджено понесені витрати на сплату судового збору.

Водночас, оскільки позов суд залишає без задоволення, підстав для стягнення даних витрат з відповідачки на користь позивача суд не вбачає.

Згідно ч. 3 ст. 133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі.

У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

За змістом ч.ч. 1, 2, 8 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, повязані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

Верховний Суд в постанові від 24 січня 2022 року зазначив, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Судом встановлено, що у звязку з розглядом даної справи в суді відповідачка ОСОБА_2 понесла витрати на правничу допомогу, які документально підтверджено, зокрема, ордером № 1238266 на надання правничої допомоги ОСОБА_2 адвокатом Дудіним Л.В. на підставі договору (а.с. 104); договором про надання правничої допомоги б/н від 03.10.2025, укладеним між ОСОБА_2 та адвокатом Дудіним Л.В., у п.2.1 якого сторони визначили, що за надання правової допомоги сторони встановили фіксовану оплату у розмірі 50 000 грн (а.с. 99-100); заявкою-розрахунком від 03.10.2025, відповідно до якої вивчення матеріалів справи, розробка стратегії відновлення прав становить 10 год, 1 год – 1000 грн., всього 10 000 грн; надання усних консультацій 5 год. – 5000 грн; витрати на збір доказів, підготовку процесуальних документів 5 год. – всього 10000; один судодень по виклику за повісткою – 4000 грн. Всього витрати становлять – 50 000 грн.(а.с. 101); актом наданих/погоджених послуг з правничої допомоги в розмірі 50 000 грн (а.с. 102).

Судом встановлено, що у зв`язку з представництвом відповідачки в суді адвокат Дудіним Л.В. підготовлено відзив на позов, зібрано докази для доведення позиції відповідача, особисто взято участь у чотирьох судових засіданнях (05.11.2025, 08.12.2025, 11.03.2026, 21.04.2026) та у двох судових засіданнях – в режимі відеоконференції (28.07.2026 та 30.07.2026).

Також суд бере до уваги, що дана справа розглядалась у порядку загального позовного провадження з огляду на її складність та значення для сторін.

Водночас, враховуючи всі вказані вище обставини, позицію позивача щодо завищення адвокатом Дудіним Л.В. витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу в розмірі 50000 гривень, які заявлено представником відповідачки, є неспівмірним з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи.

З огляду на викладене, оскільки в задоволенні позову ОСОБА_1 судом відмовлено, з урахуванням складності справи, часу, витраченого на виконання робіт з надання правничої допомоги, обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, ціну позову і значення справи для сторін, їх фінансового стану, суд вважає можливим зменшити витрати на правничу допомогу та стягнути їх з позивача на користь відповідачки в розмірі 25 000 грн.

На підстави викладеного та керуючись ст.ст. 1, 24, 56, 60, 69-71 СК України, ст.ст. 15, 16, 364, 368, 372, 657 ЦК України, ст.ст.71, 81, 82, 89, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання права спільної сумісної власності подружжя, поділ спільного майна подружжя - залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 25 000 (двадцять пять тисяч) гривень витрат на правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення до Вінницького апеляційного суду.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене в день його проголошення, або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга на рішення суду подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення складено 10.08.2026.

Суддя Л.А. Штифурко