Рішення від 10 серпня 2026 р. у справі №128/975/26 — Вінницький районний суд Вінницької області

Справа № 128/975/26

РІШЕННЯ

Іменем України

11 серпня 2026 року місто Вінниця

Вінницький районний суд Вінницької області у складі

судді Карпінської Ю.Ф.,

за участю секретаря Дусанюк Н.О.,

за відсутності учасників справи,

розглянувши у відкритому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявоюОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дитину,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаною позовною заявою, яку обґрунтовує тим, що « ІНФОРМАЦІЯ_1 у неї з відповідачем ОСОБА_2 народився спільний син ОСОБА_3 . 02.10.2018 рішенням Вінницького районного суду Вінницької області у цивільній справі № 128/2015/18 шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 розірвано, визначено місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 разом із матір?ю. 24.04.2025 вона змінила своє прізвище з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 ». З моменту розлучення батько дитини ОСОБА_2 самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, матеріальної допомоги на утримання сина не надає у будь-який спосіб, у зв`язку із чим вона звернулася із позовною заявою до Вінницького районного суду Вінницької області про стягнення аліментів на утримання неповнолітнього сина. З метою всебічного, гармонійного розвитку дитини та задоволення його потреб у фізичному і духовному розвитку, ОСОБА_3 , починаючи з 19.12.2021, навчається у приватному ліцеї «Онлайн-школа «Альтернатива» Харківської області. Вона працює практичною психологинею, коучем, бізнес-тренером, наставником, викладачем НЛП технологій (нейролінгвістичне програмування). Під час воєнного (особливого) стану в Україні її залучають до потреб військовослужбовців (їх травмованому психоемоційному стану). Характер такої роботи пов?язаний з частими відрядженнями, у зв`язку з чим обрання для її сина дистанційної форми навчання в онлайн-школі є обґрунтованим, відповідає інтересам дитини та забезпечує можливість безперервного здобуття освіти незалежно від місця перебування матері та частих тривог. Витрати на оплату навчання за період з 27.11.2021 до 01.03.2026 складають 63 213,45 грн. Для створення належних умов навчання нею також було здійснено придбання шкільного інвентаря на загальну суму 14 750,00 гривень, а саме: крісла поворотного для забезпечення робочого місця на суму 8 000,00 грн та комп`ютерного столу на суму 6 750,00 грн. Неповнолітній син ОСОБА_3 обслуговується лікарем загальної практики – сімейним лікарем ОСОБА_7 . До дня народження сина ОСОБА_8 нею було понесено додаткові витрати на придбання мобільного телефону вартістю 18 999,00 грн. Всі витрати вона здійснює самостійно, відтак є необхідність стягнути з відповідача на її користь 1/2 частину суми додаткових витрат на утримання сина ОСОБА_3 , а саме: витрати на навчання сина, витрати на придбання поворотного крісла та комп`ютерного столу, що складає 38 981,73 грн (63 213,45 + 8 000,00 + 6 750,00 = 77 963,45 / 2 = 38 981,73). Тому просить ???стягнути з ОСОБА_2 на її користь одноразово шляхом покриття фактично понесених додаткових витрат, пов`язаних з навчанням неповнолітнього сина ОСОБА_3 , у сумі 38 981,73 грн, а також витрати на правничу допомогу».

Вінницький районний суд Вінницької області ухвалою судді від 17.03.2026 відкрив провадження у справі та призначив судовий розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

22.04.2026 представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Шлінчук А.І. подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що «позовні вимоги відповідач не визнає, оскільки заявлений розмір додаткових витрат не враховує вже надану відповідачем матеріальну допомогу на утримання дитини, ці додаткові витрати не були погоджені з відповідачем та він вважає, що його син має відвідувати школу очно на рівні з іншими дітьми, а не дистанційно, а купити телефон дитині можна було з тих коштів, які відповідач надсилав позивачу на утримання та розвиток дитини. Крім того, не відповідає дійсності твердження позивача про те, що з моменту розлучення (тобто з жовтня 2018 року) відповідач самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків та не надавав матеріальної допомоги на утримання сина у будь-який спосіб. Насправді, після розлучення протягом багатьох років батько дитини систематично, майже щомісячно надсилав грошові кошти на рахунок позивача на утримання та розвиток сина. Такі перекази коштів відповідач здійснював вже і під час навчання сина в приватному ліцеї. Позивач намагається двічі стягнути з відповідача кошти на цілі, які вже були оплачені ним. Така ситуація є абсолютно неприпустимою та незаконною. Лише останнім часом після конфлікту з позивачем відповідач перестав надавати таку допомогу на систематичній основі. Крім того, позивач подала ще один позов до про стягнення аліментів на дитину в розмірі 10 000 грн щомісячно. Позивач хоче вирішити за рахунок відповідача не тільки питання забезпечення дитини, а й свого забезпечення. Відповідач не є бізнесменом чи багатою людиною. На даний час відповідач одружений вдруге, в новій сім ї також є дитина, дружина не працює. Перебуваючи на заробітках в Польщі, відповідач не має власного житла, його заробітки не завжди є стабільними. При визначені додаткових витрат суд має врахувати наявність на утриманні другої дружини та другої дитини, а також необхідність сплачувати орендну плату за житло. Навчання у школі, купівля телефону чи крісла не є особливими обставинами. Тому просить відмовити у задоволенні позову».

26.05.2026 представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Жеребецька І.О. подала відповідь на відзив, в якій зазначила, що «відповідачем не спростовано факт того, що останнім часом відповідач не допомагає фінансово в утриманні дитини, що стало підставою для звернення із позовом до суду щодо додаткових витрат. Відповідач зазначив, що «лише останнім часом перестав надавати таку допомогу» – це останні два роки жодної гривні батько не передав дитині на його елементарні потреби, враховуючи інші витрати. Позиція відповідача свідчить лише про повну безвідповідальність до потреб дитини, в той час, коли доводить свій ніби «обов?язок» по відношенню до утримання іншої дитини, в якої є біологічний батько, на якого також покладено аналогічний обов`язок піклуватися про дитину. В другом шлюбі у відповідача не народилася інша дитина, тому його пояснення з привод інших утриманців є безпідставними. У відповідача є єдиний син, який потребує його допомоги. Батько самоусунувся від обов`язку утримувати дитину останні два роки і шість місяців, називає це «останнім часом», посилаючись на конфлікт із матір?ю дитини – позивачем у справі. Відповідач проживає в Республіці Польща, де він має можливість працювати та забезпечувати потреби свого сина, а не посилатися на незаконні обґрунтування про наявність іншої дитини в шлюбі. Друга дружина відповідача ( ОСОБА_9 ) має право звернутися до суду із вимогами про стягнення коштів на утримання дитини, а можливо, і стягує такі аліменти. Відповідач з квітня 2018 року до сьогоднішнього дня проживає у Республіці Польща і лише з жовтня 2019 року почав допомагати матеріально своєму синові. Сплата коштів на рахунок позивача з призначеннями платежів: «витрати на життя», « ОСОБА_10 на вертольот», «підтримка сім`ї», за період з січня до квітня 2020 року не були зараховані на рахунок позивача з невідомих причин, вказані кошти було повернуто платнику. Крім цього, відповідач перерахував кошти у липні 2023 року та у серпні 2023 року в загальній сумі 8 372,54 грн для поїздки позивача із сином до Республіки Польща для спільного відпочинку з батьком. У свою чергу, позивач понесла витрати на поїздку до Республіки Польща із сином у період з 29 липня до 07 серпня 2023 року на загальну суму 8 502,91 грн. Перелічені вище витрати у дрібницях свідчить про обережне ставлення позивача до коштів, понесені витрати були цільовими та економними. Проаналізувавши розмір перерахованих коштів відповідачем у період з 2019 року до 2023 року, які, на думку відповідача та його представника, були достатніми для задоволення потреб дитини упродовж п?яти років, щомісячний розмір аліментів складає 2 361,23 грн. Відповідно, безпідставними є звинувачення відповідача та його представника, що перелічених коштів мало вистачати на потреби дитини: харчування, одяг, гігієнічний догляд, шкільний інвентар, медичний огляд, враховуючи додаткові витрати на сина, які позивач просить стягнути, деталізовано їх підтвердивши документами. Аргументи відповідача, що позивач намагається виправити своє матеріальне становище за рахунок батька її дитини, не знаходить свого документального підтвердження. Позивач та її син проживають на орендованій квартирі, що також є додатковими витратами для позивача. Потреба дитини у навчанні в онлайн режимі обґрунтовується у позовні заяви, зрештою дитині є повних 12 років, що дає можливість суду почути думку самого ОСОБА_8 ».

02.06.2026 представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Шлінчук А.І. подав заперечення, в яких зазначив, що «позивач не навела особливих обставин, які б свідчили про необхідність понесення додаткових витрат в розумінні положень статті 185 СК України, не надала доказів на підтвердження того, що між нею та відповідачем були узгоджені питання щодо навчання сина у приватній школі, тому просить відмовити у задоволенні позову».

30.07.2026 представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Жеребецька А.І. подала письмове клопотання, в якому зазначила, що «кошти сплачені позивачем (у період 2019-2023 роки) використовувались на харчування, одяг, подарунки, про які відповідач обіцяв сину, тобто базові потреби життєдіяльності дитини, за умови їх сплати; відповідачем не спростовано жодного аргументу, наведеного у відповіді на відзив, з приводу сплачених ним коштів та їх цільового використання, тобто суми, періодів, поїздки позивача із сином у Польщу у 2023 році тощо; відповідачем не спростовано факту несплати ним будь-яких коштів у період: 2018, 2024, 2025, з січня до липня 2026 року, а це понад чоти роки дитина не отримує допомоги від батька, навіть на день народження; батько самоусунувся від обов`язку утримувати дитину, називаючи це «останнім часом припинив допомагати сім?ї», зіславшись на конфлікт із матір?ю дитини; відповідач із квітня місяця 2018 року проживає в Республіці Польща, немає інших непрацездатних утриманців, є фізично здоровою особою, що зобов`язує його сплачувати аліменти на дитину, брати участь у додаткових витратах на дитину, цікавитися життям єдиної дитини – сином ОСОБА_8 , але його «правова» позиція – не робити нічого; подані до суду заперечення зводяться до порушення стороною позивача процесуальних строків, в той час, коли представником відповідача порушується порядок подачі документів до суду, оскільки адвокатом Шлінчук А.І. надсилалася кореспонденція від імені відповідача, який останніх дев?ять років проживає в Польщі, позивачу поза межами системи «Електронного суду», чим створювалися труднощі у своєчасному отриманні таких документів представником позивача. Тому просять суд задовольнити заявлені позовні вимоги в повному обсязі. Подані до суду вимоги є об`єктивними, справедливими, направлені виключно для задоволення потреб неповнолітньої дитини шляхом одноразового платежу в сумі 38 981,73 грн».

Судовий розгляд відкладався з поважних причин.

У судове засідання 10.08.2026 учасники справи не з`явились, хоч про день, час та місце судового розгляду повідомлялись судом в установленому законом порядку.

Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Жеребецька І.О. 10.08.2026 подала до суду заяву, в якій просить суд засідання, призначене на 10.08.2026, відкласти на іншу дату у зв`язку з її зайнятістю у розгляді кримінального провадження в Тернопільському апеляційному суді за участі двох обвинувачених, потерпілого і трьох захисників (адвокатів), представник позивача бажає надати особисті пояснення в режимі відеоконференції в наступному судовому засіданні.

Представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Шлінчук А.І. попередньо подав до суду письмову заяву, в якій просить провести розгляд справи без участі відповідача та його представника, зазначивши, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими.

Будь-які інші заяви чи клопотання учасники справи до суду не подавали.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно з частинами першою та другою статті 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження; 5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.

Відповідно до ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

Провадження у даній справі відкрито ухвалою судді Вінницького районного суду Вінницької області від 17.03.2026. Судовий розгляд неодноразово відкладався, в тому числі за клопотаннями сторони позивача.

Умови, передбачені положеннями частини другої статті 223 ЦПК України, за наявності яких суд відкладає розгляд справи, у даному випадку відсутні.

Крім того, суд враховує, що у попереднє судове засідання ні позивач, ні її представник не з`явилися, представник позивача подала до суду клопотання, в якому просила розгляд справи проводити за відсутності позивача та її представника.

Необхідність відкладення розгляду справи на даний час представник позивача обгрунтовує своїм бажанням надати особисті пояснення в режимі відеоконференції в наступному судовому засіданні. Водночас представник позивача жодним чином не обгрунтовує неможливість подання будь-яких пояснень, в тому числі письмових, впродовж перебування даної цивільної справи у провадженні Вінницького районного суду Вінницької області з березня 2026 року. Крім того, суд у даному випадку не визнавав потрібним, щоб сторона позивача дала особисті пояснення.

Отже, з метою забезпечення розгляду даної справи у розумні строки суд не вбачає підстав для відкладення судового розгляду та вважає за можливе провести судове засідання 10.08.2026 за відсутності учасників справи та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Суд також враховує, що сторона відповідача скористалася своїм правом та подала відзив на позовну заяву і заперечення, а сторона позивача, використовуючи свої права, подала відповідь на відзив.

Оглянувши письмові докази у справі та надавши їм належну правову оцінку, суд дійшов такого висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом установлено, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , записані ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 28.01.2014 (а.с. 6).

Вінницький районний суд Вінницької області рішенням від 02.10.2018 розірвав шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , що підтверджується копією такого рішення (а.с. 7-9).

Згідно з копією свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_2 від 24.04.2025, ОСОБА_4 24.04.2025 змінила прізвище на « ОСОБА_6 » (а.с. 10).

Відповідно до копії довідки №56 від 16.02.2026, виданої директором приватного ліцею «Онлайн-школа «Альтернатива» Харківської області, ОСОБА_3 дійсно є учнем 6 класу приватного ліцею «Онлайн-школа «Альтернатива» Харківської області, період навчання з 09.12.2021 до теперішнього часу (а.с. 12).

З копій актів приймання-передавання освітніх послуг, складних між приватним ліцеєм «Онлайн-школа «Альтенатива» Харківської області (виконавець) та ОСОБА_11 (замовник), убачається, що виконавець передав, а замовник прийняв освітні послуги за період з 27.11.2021 до 31.05.2025 на загальну суму 50 613,45 грн (а.с. 13-16).

Відповідно до копій платіжних інструкцій від 12.01.2026 та від 31.01.2026, ОСОБА_1 перерахувала на користь приватного ліцею «Онлайн-школа «Альтенатива» кошти в загальній сумі 4 200,00 грн, призначення платежів: «сплата за навчання за ОСОБА_3 за січень 2026 року за пакетом «Стандарт», «сплата за навчання за ОСОБА_3 за лютий 2026 року за пакетом «Стандарт» (а.с. 17, 18).

Згідно з копією товарного чеку №1093 від 31.08.2025, вартість крісла складає 8 000,00 грн (а.с. 19).

Відповідно до копії видаткової накладної №687 від 26.09.2025, вартість комп`ютерного столу Флеш (Дуб Сонома/ ОСОБА_12 ) складає 6 750,00 грн, покупцем зазначена ОСОБА_1 (а.с. 20).

З копії квитанції №АЕ2Х-А714-Т06К-Х1СЗ від 20.01.2026 убачається, що ОСОБА_1 сплатила на корить Komfi кошти в сумі 18 999,00 грн (а.с. 21).

Згідно з копією декларації №0001-7709-Х210 про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, лікарем, який надає ПМД, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_7 (а.с. 22).

На підтвердження надання коштів на утримання та розвиток сина ОСОБА_3 стороною відповідача надано копії інформації транзакцій (а.с. 61-110).

З копії скороченого витягу з актового запису про шлюб (мовою оригіналу та у перекладі з польської мови на українську мову)убачається, що ОСОБА_13 та ОСОБА_14 25.07.2024 зареєстрували шлюб (а.с. 51).

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 14.09.2018, батьками ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_16 та ОСОБА_14 (а.с. 54).

Згідно з копією договору оренди житлового приміщення від 01.01.2025, укладеного між ОСОБА_17 та ОСОБА_2 , сторони домовилися, що щомісячна орендна плата становить 900,00 злотих і сплачується авансом до 15 числа кожного місяця (а.с. 58).

На підтвердження витрат на поїздки позивача ОСОБА_1 разом із сином ОСОБА_3 у Республіку Польща до суду надано копії квитанцій та посадочні документи (а.с. 133-142).

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з ч. 2 ст. 51 Конституції України, батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

У частині першій статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Правовідносини, які виникли між сторонами, пов`язані з виконанням батьками обов`язку щодо утримання дитини та участі у додаткових витратах на неї, а тому регулюються положеннями Сімейного кодексу України.

Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За змістом частин першої-третьої статті 181 СК України, способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні у грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі.

Водночас обов`язок батьків щодо матеріального забезпечення дитини не обмежується лише сплатою аліментів.

У статтях 180, 181, 185, 193, 198 та 199 СК України передбачено різні способи виконання батьками обов`язку щодо утримання дітей залежно від характеру відповідних правовідносин.

Так, у статті 185 СК України врегульовано участь батьків у додаткових витратах на дитину.

Відповідно до ч. 1 ст. 185 СК України, той із батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той із батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була пред`явлена, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Згідно з ч. 2 ст. 185 СК України, розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що законодавець розмежовує звичайні витрати на утримання дитини, які покриваються аліментами або добровільним утриманням, та додаткові витрати, виникнення яких обумовлено особливими обставинами.

При цьому перелік особливих обставин, наведений у статті 185 Сімейного кодексу України, не є вичерпним, про що свідчить використання законодавцем словосполучення «тощо». Отже, питання про наявність або відсутність особливих обставин вирішується судом у кожному конкретному випадку залежно від характеру понесених витрат, причин їх виникнення, необхідності здійснення таких витрат, а також їх зв`язку із забезпеченням належного фізичного, духовного, інтелектуального та соціального розвитку дитини.

Разом із тим сам по собі факт понесення одним із батьків певних витрат ще не є достатньою підставою для їх стягнення з іншого з батьків у порядку статті 185 Сімейного кодексу України.

Особа, яка звертається з відповідним позовом, повинна довести наявність особливих обставин, фактичне понесення додаткових витрат, їх необхідність, розмір, а також причинний зв`язок між такими витратами та особливими обставинами, що зумовили їх виникнення.

При вирішенні такого спору суд зобов`язаний установити не лише факт понесення відповідних витрат, а й перевірити, чи відповідають вони критеріям додаткових витрат у розумінні статті 185 Сімейного кодексу України, а також визначити розмір участі кожного з батьків з урахуванням їх матеріального та сімейного становища, інших обставин, що мають істотне значення, та забезпечення найкращих інтересів дитини.

У постановах Верховного Суду від 20.03.2019 (справа № 183/1679/17), від 12.12.2019 (справа № 756/4947/17-ц), від 01.04.2020 (справа № 521/16268/18), від 08.12.2021 (справа № 607/12170/20) викладено правові висновки про те, що положення статті 185 СК України стосуються особливих обставин, приблизний перелік яких надається у зазначеній статті. Особливі обставини можуть бути зумовлені як негативними фактами (хворобами), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструмента, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті).

Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати особливі обставини, якими обумовлені ці додаткові витрати і які є індивідуальними у кожній конкретній справі, а також стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав.

Аналіз вищенаведеного свідчить про те, що в окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

У частині другій статті 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення (частина перша статті 81 ЦПК України).

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач, є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач, для відхилення його заперечень проти позову (постанова Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 707/2882/19).

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати, що несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю.

У постановах Верховного Суду від 08.08.2019 (справа №450/1686/17) та від 15.07.2019 (справа №235/499/17) зазначено, що аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Так, звертаючись з позовом про стягнення додаткових витрат на дитину, позивач ОСОБА_1 вказує, що «з метою всебічного, гармонійного розвитку дитини та задоволення його потреб у фізичному та духовному розвитку, ОСОБА_3 , починаючи з 19.12.2021, навчається у приватному ліцеї «Онлайн-школа «Альтернатива» Харківської області. Витрати на оплату навчання за період з 27.11.2021 до 01.03.2026 складає 63 213,45 грн. Для створення належних умов навчання нею також було здійснено придбання шкільного інвентаря на загальну суму 14 750,00 грн, в тому числі, крісла поворотного для забезпечення робочого місця на суму 8 000,00 грн та комп`ютерного столу на суму 6 750,00 грн. Також до дня народження сина ОСОБА_8 нею було понесено додаткові витрати на придбання мобільного телефону вартістю 18 999,00 грн».

Аналізуючи підстави даного позову, суд вважає, що витрати на навчання у приватному ліцеї пов`язані з розвитком не особливих, а саме загальних здібностей дитини.

Позивач ОСОБА_1 не обґрунтувала та не довела належними доказами існування особливих обставин, які зумовили б необхідність платного навчання дитини у приватному ліцеї при наявності можливості проходження навчання у державних закладах освіти, не навела мотивів вибору освітнього закладу, що, зокрема, залежить від матеріальних можливостей та бажання батьків, а також погодження такого вибору з батьком дитини.

Зазначене узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 26.08.2020 (справа № 336/1488/19).

Зі змісту відзиву на позовну заяву убачається, що батько дитини – відповідач ОСОБА_2 не погоджується із вибором позивача місця навчання сина, вказуючи про те, що такі витрати не були погоджені з ним, він вважає, що його син має відвідувати школу очно на рівні з іншими дітьми, а не дистанційно.

На підтвердження понесення витрат на придбання шкільного інвентаря на загальну суму 14 750,00 грн, а саме: крісла поворотного для забезпечення робочого місця на суму 8 000,00 грн та комп`ютерного столу на суму 6 750,00 грн, стороною позивача надано копію товарного чеку та копію податкової накладної.

Водночас зі змісту копії товарного чеку суд позбавлений можливості встановити особу покупця та, відповідно, вважати доведеною ту обставину, що такі витрати понесла саме позивач ОСОБА_1 .

Більше того, відсутні докази, що такі витрати понесено саме для потреб дитини ОСОБА_3 .

Треба зазначити, що придбання шкільного приладдя не належить до додаткових витрат, зумовлених особливими обставинами, не є додатковими витратами у розумінні вимог СК України та охоплюються розміром аліментів, що стягуються з одного з батьків на утримання дитини.

Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові КЦС ВС від 31.01.2020 (справа № 484/2230/17) та у постанові КЦС ВС від 12.01.2022 (справа № 545/3115/19).

Суд зазначає, що позивач ОСОБА_1 у найкращих інтересах дитини з плануванням майбутнього сина та всебічного розвитку сприяє розвитку та забезпеченню сина. Разом з тим, не всі бажання того з батьків, із ким проживає дитина, його рішення про учбовий заклад, дозвілля, вибір техніки тощо, можна вважати додатковими витратами на дитину.

Сторона позивача, обґрунтовуючи понесення позивачем ОСОБА_1 додаткових витрат на дитину, також вказує на купівлю нею до дня народження дитини мобільного телефону вартістю 18 999,00 грн, однак такі витрати до загального розрахунку не додає.

Водночас із долучених до позовної заяви доказів, зокрема із наданих позивачем квитанцій, суд позбавлений можливості установити, що такий мобільний телефон придбавався.

З копії квитанції №АЕ2Х-А714-Т06К-Х1СЗ від 20.01.2026 лише убачається, що ОСОБА_1 сплатила на корить Komfi кошти в сумі 18 999,00 грн, при цьому будь-яких характеристик товару, за який такі кошти було сплачено позивачем, у квитанції не відображено.

Треба зазначити, що купівля мобільного телефону дитині, без обґрунтування та долучення належних доказів того, що такий телефон їй необхідний, наприклад, для розвитку особливих здібностей дитини, не можна вважати додатковими витратами.

Тому навіть за умови належного доведення факту купівлі телефону дитині, суд вважає, що стороною позивача не доведено, що придбання такого телефону було зумовлено особливими обставинами.

Враховуючи, що у даному випадку стороною позивача не доведено наявності будь-яких особливих обставини, які б виправдали необхідність у стягненні додаткових витрат на дитину, позовну заяву треба залишити без задоволення.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10.02.2010, заява №4909/04).

Керуючись статтями 4, 12, 76-82, 89, 95, 223, 247, 259, 263-265 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дитину – залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Позивач ОСОБА_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 .

Дата складення повного судового рішення – 11.08.2026.

СУДДЯ