Постанова від 02 серпня 2026 р. у справі №727/10471/25 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року

м. Київ

справа № 727/10471/25

провадження № 51-1213км26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

у режимі відеоконференції:

захисника ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на вирок Чернівецького апеляційного суду від 27 січня 2026 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за

№ 12025262020002278, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця

с. Чепоноси Хотинського району Чернівецької області, жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Шевченківського районного суду м. Чернівці від 31 жовтня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК, і призначено йому покарання, з урахуванням положень ст. 69 КК, у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання

з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки та покладено на нього низку обов`язків, передбачених приписами ст. 76 КК.

Вирішено питання щодо: запобіжного заходу; зарахування строку попереднього ув`язнення у строк покарання; речових доказів.

Чернівецький апеляційний суд вироком від 27 січня 2026 року задовольнив апеляційну скаргу прокурора, скасував вирок районного суду стосовно

ОСОБА_7 у частині призначеного покарання, ухвалив новий, яким визнав його винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК, та призначив йому покарання, із застосуванням ст. 69 КК, у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Ухвалив взяти ОСОБА_7 під варту в залі суду негайно, строк відбування покарання рахувати з 27 січня 2026 року та зарахувати у цей строк період перебування його під вартою з 20 червня до 02 липня 2025 року включно. У решті вирок місцевого суду залишено без змін.

За встановлених судами обставин ОСОБА_7 визнано винуватим у відкритому викраденні чужого майна, вчиненому в умовах воєнного стану, повторно (ч. 4

ст. 186 КК).

Так, ОСОБА_7 20 червня 2025 року приблизно о 12:00, у період дії воєнного

стану, перебуваючи біля магазину «Аврора», що за адресою: м. Чернівці,

вул. Головна, 160, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, повторно, відкрито, шляхом ривка, незаконно заволодів жіночою сумкою потерпілої ОСОБА_8 , всередині якої був гаманець із грошима в сумі

1400 грн, дві картки АТ «Приватбанк», ідентифікаційний код, паспорт громадянина України, виданий на ім`я ОСОБА_8 .

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить змінити вирок апеляційного суду стосовно ОСОБА_7 та звільнити його від відбування покарання на підставі ст. 75 КК.

Стверджує, що суд апеляційної інстанції всупереч ст. 420 КПК необґрунтовано скасував вирок місцевого суду та призначив реальне покарання ОСОБА_7 без звільнення від його відбування.

На думку сторони захисту, апеляційний суд усупереч приписам статей 50, 65, 66 КК під час призначення покарання не врахував ступеню суспільної небезпеки кримінального правопорушення, наслідків (у цьому випадку без застосування

будь-якої форми насильства до потерпілої), відшкодування шкоди, яка у 70 разів перевищує завдану шкоду, прохання потерпілої не призначати реальне покарання, щире каяття, активне сприяння у розкритті злочину, добровільне відшкодування завданих збитків, усунення заподіяної шкоди, допомогу ЗСУ, наявність на утриманні двох неповнолітніх дітей, а також батьків дружини, які є особами з інвалідністю.

Зазначає, що всі ці обставини залишися поза увагою апеляційного суду та їм не було надано належної оцінки, зокрема і у тому, що сторона захисту звертала на них увагу в запереченнях на апеляційну скаргу прокурора.

Вказані обставини, на переконання захисника, свідчать про те, що апеляційний суд безпідставно не застосував до ОСОБА_7 положення ст. 75 КК, що суперечить приписам статей 50, 65 цього Кодексу.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 та засуджений ОСОБА_7 підтримали доводи касаційної скарги, просили її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_5 заперечив проти задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені

в касаційній скарзі, Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення з огляду на таке.

Відповідно до положень ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені

в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновку суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених та перевірених місцевим судом у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК, а також правильності кваліфікації його діяння за ч. 4 ст. 186 КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки законності й обґрунтованості судового рішення в цій частині захисник не оскаржує.

Частиною 1ст. 420 КПКустановлено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок, зокрема, в разі необхідності застосування більш суворого покарання, неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Водночас за приписами ч. 1 ст. 421 КПКобвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

Відповідно до статей 404, 407 КПКапеляційний суд переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги і за наслідками її розгляду має право скасувати вирок суду першої інстанції повністю або частково та ухвалити новий, у якому зобов`язаний навести належні й достатні мотиви та підстави прийнятого рішення з урахуванням вимог ст. 409 указаного Кодексу.

Під час касаційного перегляду оскаржуваного вироку встановлено, що апеляційний суд дотримався цих приписів закону.

Згідно зі статтями 50 і 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винуватій особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини й захистом інтересів держави та суспільства.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 75 КК (у редакції, чинній на час скоєння діяння), якщо суд, крім визначених у цьому Кодексі випадків, при призначенні покарання у виді, серед інших, позбавлення волі, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може ухвалити рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується лише в тому разі, коли для цього наявні умови і підстави, визначені приписами ст. 75 КК. Підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням закон визначає переконання суду, викладене в мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання, яке ґрунтується на оцінці даних про вчинене кримінальне правопорушення, мету й мотиви, тривалість та інтенсивність протиправної поведінки тощо. Істотне значення для вирішення питання про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням мають відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватого в основних сферах життєдіяльності; його соціально-демографічні властивості; спосіб життя; соціальні зв`язки; посткримінальну поведінку; наявність джерел правомірного отримання доходів; наскільки його ціннісні орієнтири та поведінка збігаються із загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі; соціально-психологічну характеристику винуватого та інше.

Статті 65-75 КК є кримінально-правовими нормами, що встановлюють загальні засади і правила призначення покарання, звільнення від його відбування.

Питання, які стосуються призначення покарання, визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винуватого, а також обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання, тощо.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Так, під час призначення ОСОБА_7 покарання суд першої інстанції врахував: ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який згідно зі ст. 12 КК є тяжким злочином, обставини його вчинення, дані про особу засудженого, який на обліку у психіатра та нарколога не перебуває, має постійне місце проживання, міцні соціальні зв`язки, наявність декількох обставин, які пом`якшують покарання та, на переконання цього суду, істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а саме: щире каяття, добровільне повне відшкодування завданих збитків, моральної шкоди, перебування на утриманні двох неповнолітніх дітей, батьків дружини, які є особами з інвалідністю, відсутність обставин, що обтяжують покарання, та дійшов висновку про призначення покарання у виді позбавлення волі.

Водночас, указані обставини, які пом`якшують покарання, суд визнав такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, та з урахуванням даних про особу винуватого, дійшов висновку про можливість призначення засудженому покарання у виді позбавлення волі, однак із застосуванням приписів ч. 1 ст. 69 КК, тобто нижче від найнижчої межі, установленої санкцією ч. 4 ст. 186 цього Кодексу.

Крім того, враховуючи зазначене вище, дані про особу ОСОБА_7 , який має на утриманні двох неповнолітніх дітей, доглядає за батьками дружини, які є особами з інвалідністю з дитинства, позицію потерпілої, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість досягти мети заходу примусу без ізоляції ОСОБА_7 від суспільства, у зв`язку із чим застосував до нього положення статей 75, 76 КК та звільнив його від відбування призначеного покарання з випробуванням, установивши іспитовий строк.

Прокурор не погодилася з вироком місцевого суду й подала апеляційну скаргу,

в якій, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема, застосування закону, який не підлягав застосуванню

- безпідставне застосування приписів ст. 75 КК, просила вирок районного суду скасувати та ухвалити новий, яким, крім іншого, призначити ОСОБА_7 покарання із застосуванням положеннь ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 в апеляційному порядку, погодився з висновком місцевого суду в частині застосування положень ст. 69 КК під час призначення засудженому покарання та встановив відсутність підстав для звільнення засудженого від відбування покарання за ст. 75 КК, а тому задовольнив апеляційну скаргу прокурора, скасував вирок суду, зокрема, в частині призначеного покарання і постановив свій.

На обґрунтування цього суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий суд під час вирішення питання про звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання

з випробуванням неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, оскільки цей суд не в повній мірі врахував те, що

ОСОБА_7 вчинив умисний, корисливий тяжкий злочин, у період дії правового режиму воєнного стану в Україні, що є об`єктивно несприятливим для держави

та суспільства часом, крім того вчинив злочин до закінчення строку погашення судимості за вироком Новоселицького районного суду Чернівецької області

від 24 червня 2014 року, що у своїй сукупності свідчить про те, що він належних висновків для себе не зробив та не став на шлях виправлення.

Також апеляційний суд звернув увагу, що суд першої інстанції, застосовуючи

ст. 75 КК, послався на ті ж самі дані про особу обвинуваченого, які були враховані судом при застосуванні ст. 69 КК, а тому зазначив, що районний суд дійшов передчасного висновку про наявність підстав для звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.

З урахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК належить до категорії тяжких злочинів, особи винуватого (раніше судимий, офіційно не працює, за місцем проживання характеризується добре, на обліку у психіатра та нарколога не перебуває), відсутності обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_7 , а також обставин, які пом`якшують його покарання (щире каяття, визнання вини, добровільне відшкодування завданих збитків, наявність на утриманні двох неповнолітніх дітей та батьків дружини, які є особами з інвалідністю), та визнані апеляційним судом такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК, а також думки прокурора й потерпілої, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для призначення ОСОБА_7 покарання за ч. 4 ст. 186 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На переконання Верховного Суду, апеляційний суд не порушив загальних засад призначення покарання, установлених КК, і дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність застосування місцевим судом до ОСОБА_7 звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Колегія суддів Верховного Суду вважає, що в аспекті реалізації приписів статей 50, 65 КК призначене ОСОБА_7 із застосуванням ст. 69 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки є необхідним і достатнім для досягнення його мети. Явної несправедливості призначеного засудженому покарання, яке нижче мінімальної межі, встановленої санкцією ч. 4 ст. 186 КК, касаційний суд не встановив. Переконливих доводів, які би спростовували або ставили під сумнів правильність висновків суду апеляційної інстанції щодо необхідності реального відбування засудженим покарання, захисник не навів. Обставини, на які ОСОБА_6 звертає увагу в касаційній скарзі, апеляційний суд уже врахував під час визначення ОСОБА_7 виду і розміру покарання на підставі ст. 69 КК.

Водночас ступінь суспільної небезпечності вчиненого ОСОБА_7 під час дії воєнного стану кримінального правопорушення, зокрема, й спосіб його скоєння, шляхом відкритого викрадення чужого майна, не свідчать про наявність підстав

для застосування до засудженого звільнення від відбування покарання

з випробуванням, навіть з урахуванням допомоги ЗСУ.

Оскаржений вирок містить переконливе обґрунтування того, що встановлені обставини в сукупності не дають можливості звільнити особу від призначеного покарання з випробуванням. Апеляційний суд належним чином вмотивував своє рішення, врахував усі істотні обставини, які впливають на справедливість призначеного покарання.

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду і вважає, що звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, за встановлених обставин, не зможе забезпечити реалізації цілей покарання, зокрема запобігання вчиненню кримінальних правопорушень проти власності як засудженим, так і іншими особами.

Вирок апеляційного суду узгоджується з правилами статей 370, 420 КПК, містить достатні мотиви, з яких суд виходив під час ухвалення рішення.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність або невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, які би були підставами для скасування або зміни судового рішення, під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.

Зважаючи на наведене вище, колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду стосовно ОСОБА_7

- без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Чернівецького апеляційного суду від 27 січня 2026 року стосовно ОСОБА_7

- без зміни.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення,

є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3