Постанова від 09 грудня 2025 р. у справі №369/6235/21 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2025 року

м. Київ

справа № 369/6235/21

провадження № 61-3785св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В.,

Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Борщагівська сільська рада Бучанського району Київської області,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Новосьолова Юлія Сергіївна, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 червня 2023 року, ухвалене у складі судді Янченка А. В., та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2024 року, ухвалену колегією у складі суддів Гаращенка Д. Р., Сушко Л. П., Олійника В. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 , Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю.

Позов обґрунтований тим, що на підставі договору дарування від 2 грудня

2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 набули право власності по 1/4 частці кожен житлового будинку, господарських будівель та споруд на

АДРЕСА_1 .

26 лютого 2021 року на підставі договору дарування частини житлового будинку за реєстраційним номером № 274 від 26 лютого 2021 року ОСОБА_1 набув у власність ще 1/4 частку вказаного житлового будинку, тому на час подання позову він є власником 1/2 частки житлового будинку, а інша 1/2 частка будинку належала ОСОБА_5 .

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 січня 2017 року у справі № 369/8132/16 скасовано державний акт на право приватної власності на землю, виданий ОСОБА_5 26 жовтня 2002 року, яким посвідченого його право власності на земельну ділянку на

АДРЕСА_1 .

На підставі свідоцтв про право на спадщину за заповітом № 95 та № 100

від 29 січня 2020 року, виданих приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкіною Н. В., здійснено записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (записи про право власності № 35237300 і № 35237247 від 29 січня 2020 року), про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0487 га з кадастровим номером 3222485901:01:013:0043 та про державну реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частку цієї ж земельної ділянки.

Відповідно до відомостей з Державного земельного кадастру земельна ділянка площею 0,0487 га з кадастровим номером 3222485901:01:013:0043 розташована на АДРЕСА_1 .

Свідоцтва про спадщину за заповітом № 95 та № 100 від 29 січня 2020 року видані на підставі державного акта про право приватної власності на землю, скасованого скасовано рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 18 січня 2017 року у справі № 369/8132/16.

Постановою Київського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року

у справі № 369/8132/16 скасовано рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 січня 2017 року, провадження у справі закрито, оскільки особа, на ім`я якої було видано оспорюваний акт - ОСОБА_5 , помер до відкриття провадження у справі.

Вказував, що постановою Дарницького районного суду міста Києва

від 24 листопада 2015 року у справі № 753/7368/15 визнано протиправним рішення виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 26 червня 1997 року № 182 в частині передачі ОСОБА_5 безоплатно у приватну власність земельної ділянки площею 0,05 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель

за АДРЕСА_1 . Зазначена постанова мотивована тим, що рішення сільської ради прийняте з порушенням вимог закону, оскільки виконавчий комітет не врахував інтереси інших співвласників домоволодіння і землекористувачів та передав 26 червня 1997 року ОСОБА_5 як власнику

1/2 частки домоволодіння на АДРЕСА_1 (приватна спільна часткова власність) безоплатно у приватну власність земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та господарських будівель розміром 0,05 га за вказаною адресою. Також рішення порушує право співвласників на вільне користування та розпорядження належною їм часткою вказаного домоволодіння.

За таких обставин просив визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю, виданий ОСОБА_5 26 жовтня 2002 року, зареєстрований в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1982.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Києво-Святошинського районного суду м. Києва від 21 червня

2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позову, оскільки оспорюваний державний акт на право приватної власності на землю посвідчує право власності на земельну ділянку, розташовану за іншою адресою, у зв`язку з чим права позивача не порушує.

Постановою Київського апеляційного суду від 23 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 червня 2023 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення в редакції постанови апеляційного суду.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в його мотивувальній частині, апеляційний суд керувався тим, що спір стосується однієї і тієї ж земельної ділянки, проте є підстави для застосування наслідків пропуску позовної давності, оскільки постанова Дарницького районного суду від 24 листопада 2015 року

у справі № 753/7368/15 (про визнання протиправним рішення виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 26 червня 1997 року № 182, на підставі якого видано оспорюваний державний акт на право приватної власності на землю) набрала законної сили 24 листопада 2015 року, а з позов у цій справі подано у травні

2021 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

13 березня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат

Новосьолова Ю. С., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду

від 23 січня 2024 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судом апеляційної інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 (провадження № 12-50гс20), та висновків Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладених у постанові від 15 травня 2020 року у справі № 922/1467/19, про те, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подання інших позовів, заяв про закриття провадження

у справі тощо.

Також вказує про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 24 травня 2023 року у справі № 442/5699/21 (провадження № 61-6866св22), в якій касаційний суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про існування підстав вважати поважними причини пропуску позовної давності у зв`язку з тим, що позивач у 2021 році дізнався про особу, яка порушила його права.

Зазначає про поважність причин пропуску позовної давності, оскільки відповідачі набули право власності на спірну земельну ділянку лише з 29 січня 2020 року.

Заявник вважає, що він не міг знати про порушення його прав як власника земельної ділянки до 23 лютого 2021 року у зв`язку зі скасуванням постановою Київського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 січня 2017 року

у справі № 369/8132/16 про скасування оспорюваного державного акта про право власності на землю. До моменту ухвалення Київським апеляційним судом вказаної постанови позивач не вважав своє право порушеним. Також у зв`язку з викладеним вказав на переривання позовної давності.

На наведене суд апеляційної інстанції уваги не звернув, тому вважає, що наявні підстави для застосування частини п`ятої статті 267 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України.

Позиція інших учасників

25 квітня 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Жданова М. О. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу.

Згідно з частиною першою статті 395 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

Відкриваючи касаційне провадження, Верховний Суд в ухвалі від 25 березня

2024 року роз`яснив учасникам справи право подати до суду касаційної інстанції з додержанням вимог статті 395 ЦПК України відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом десяти днів з дня вручення ухвали про відкриття касаційного провадження.

ОСОБА_2 5 квітня 2024 року отримала копію вказаної ухвали Верховного Суду засобами поштового зв`язку, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, тому останнім днем подання відзиву на вказану касаційну скаргу було 15 квітня 2024 року.

Відзив на касаційну скаргу адвокат Жданова М. О. направила за допомогою підсистеми «Електронний суд» 25 квітня 2024 року, тобто з пропуском встановленого судом строку, клопотання про продовження строку на його подання відзив не містить.

Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

З огляду на те, що відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 надісланий з пропуском строку, встановленого судом в ухвалі про відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції залишає такий відзив без розгляду.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 (провадження № 12-50гс20), у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 травня 2020 року

у справі № 922/1467/19, у постанові Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 442/5699/21 (провадження № 61-6866св22) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 26 червня 1997 року

ОСОБА_5 отримав безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,05 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель

на АДРЕСА_1 .

26 жовтня 2002 року ОСОБА_5 видано державний акт на право приватної власності на землю про передачу земельної ділянки площею 0,0487 га

на АДРЕСА_1 , зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1982.

З інформації, наданої архівним сектором Києво-Святошинської

районної державної адміністрації Київської області від 16 листопада

2014 року № 06-04-1771, суди встановили, що рішенням виконкому Петропавлівсько-Борщагівської сільської Ради народних депутатів від 26 червня 1997 року № 182 (у списку за № 14) ОСОБА_5 передана безоплатно у приватну власність земельна ділянка для обслуговування житлового будинку

та господарських будівель, розташована на

АДРЕСА_1 .

Постановою Дарницького районного суду міста Києва від 24 листопада 2015 року у справі 753/7368/15-а визнано протиправним рішення № 182 виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 26 червня 1997 року в частині передачі ОСОБА_5 безоплатно у приватну власність земельної ділянки площею 0,5 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель

на АДРЕСА_1 .

Згідно зі свідоцтвами про право на спадщину за заповітом № 95 та № 100

від 29 січня 2020 року, виданими приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкіною Н. В., здійснено запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (записи про право власності № 35237300 і № 35237247 від 29 січня 2020 року) про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0487 га з кадастровим номером 3222485901:01:013:0043 та про державну реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частку цієї ж земельної ділянки.

26 лютого 2021 року ОСОБА_1 набув у власність 1/4 частку житлового будинку

на АДРЕСА_1 на підставі договору дарування частини житлового будинку від 26 лютого 2021 року, зареєстрованого за № 274.

У пункті 4 договору дарування від 26 лютого 2021 року зазначено, що частина будинку знаходиться на земельній ділянці площею 0,0107 га, наданої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) з кадастровим номером 3222485901:01:013:5010.

Суд апеляційної інстанції вважав, що земельна ділянка, позначена за № 135 та земельна ділянка, позначена за АДРЕСА_1 з кадастровим номером 3222485901:01:013:5010, є однією і тією ж земельною ділянкою.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з якими керується суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадахверховенства права, бутизаконним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованимє рішення, ухваленена підставі повно івсебічно з`ясованих обставин, на якісторони посилаються як напідставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 317 ЦК України встановлено, що власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 126 Земельного кодексу (далі - ЗК) України (тут і далі в редакції яка діяла на час видачі оскаржуваного державного акту) право власності на земельну ділянку посвідчується державними актами.

Держава забезпечує громадянам та фізичним особам рівні умови захисту права власності на землю (стаття 152 ЗК України).

Частиною другою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що частка належного позивачу житлового будинку знаходиться на земельній ділянці площею 0,0107 га з кадастровим номером 3222485901:01:013:5010, розташованій на

АДРЕСА_1 . А оспорюваним державним актом посвідчено право ОСОБА_5 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222485901:01:013:0043, розташовану на АДРЕСА_1 . Тому місцевий суд вказав на недоведеність позову.

Апеляційний суд не погодився з таким висновком суду першої інстанції та зазначив, що мова йде про одну і ту ж земельну ділянку незалежно від номера будинку, тому позов ОСОБА_1 є обґрунтованим.

При цьому суд апеляційної інстанції вказав на сплив позовної давності за вимогами позивача та дійшов висновку про відмову у позові з цих підстав.

З таким висновком апеляційного суду повністю погодитись не можна, виходячи з наступного.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Способи захисту цивільних прав і інтересів визначені статтею 16 ЦК України і наведений в ній перелік не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, не визнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 8 жовтня 2025 року

у справі № 368/403/21 (провадження № 61-10613св24).

Звертаючись з вказаним позовом, ОСОБА_1 зазначав, що він є власником

1/2 частки житлового будинку, розташованого на

АДРЕСА_1 .

Крім цього, до позовної заяви додав копію договору дарування від 26 лютого

2021 року, за умовами якого він набув у власність 1/4 частку зазначеного будинку.

Зі змісту договору від 26 лютого 2021 року суди встановили, що частина житлового будинку, що відчужується, перебуває на земельній ділянці площею 0,0107 га, наданої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), з кадастровим номером 3222485901:01:013:5010.

Підставою скасування оспорюваного державного акта ОСОБА_1 зазначає постанову Дарницького районного суду міста Києва від 24 листопада 2015 року

у справі 753/7368/15-а, якою визнано протиправним рішення № 182 виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 26 червня 1997 року в частині передачі ОСОБА_5 безоплатно у приватну власність земельної ділянки площею 0,5 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель

на АДРЕСА_1 .

На обґрунтування порушення свого права оспорюваним державним актом ОСОБА_1 зазначав, що цим державним актом передано у власність ОСОБА_5 земельну ділянку без урахування інтересів співвласників житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_1 .

За змістом оспорюваного державного акта, він посвідчує право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 0,0487 га з кадастровим номером 3222485901:01:013:0043.

У справі міститься копія договору дарування від 30 грудня 1976 року, посвідченого державним нотаріусом Васильківської державної нотаріальної контори Кізім С. Ю. за № 5854, за яким ОСОБА_6 подарував ОСОБА_5

1/2 частку житлового будинку на АДРЕСА_1 ; у вказаному

договорі дарування зазначено, що будинок розміщений на земельній ділянці площею 1 000 кв.м.

31 грудня 1975 року землеміром відділу № 2 радгоспу «Совки» Рибченком Ф. К. складено акт про виділення ОСОБА_5 на підставі наказу радгоспу «Совки»

від 27 листопада 1975 року присадибної земельної ділянки із земельної ділянки його батька ОСОБА_6 , розташованої на АДРЕСА_1 ; загальна площа садиби ОСОБА_6 складає 0,10 га, з яких 0,05 га виділяється ОСОБА_5 .

За змістом наданого представником відповідача фрагменту земельно-шнурової книги обліку землекористувачів села Петропавлівська Борщагівка,

за ОСОБА_5 рахувалося 0,0487 га землі, запис щодо земельної ділянки ОСОБА_7 (попереднього власника 1/4 частки будинку

на АДРЕСА_1 ) перенесено на сторінку 225, а за ОСОБА_8 (попереднього власника іншої 1/4 частки будинку

на АДРЕСА_1 ) рахувалося 0,0107 га землі.

Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки зазначеним доказам, тому дійшов передчасного висновку про порушення права ОСОБА_1 , який згідно з наданими доказами є власником 1/4 частки житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_1 , що перебуває на земельній ділянці площею 0,0107 га, наданій для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) з кадастровим номером 3222485901:01:013:5010.

Крім того, апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_1 не надав копію договору даруваннявід 2 грудня 2019 року, за яким, як зазначено у позові, йому належить інша 1/4 частка житлового будинку, розташованого на

АДРЕСА_1 .

У постанові від 15 грудня 2015 року у справі № 800/206/15-ц Верховний Суд України зазначив, що «обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище».

Суд апеляційної інстанції не навів у судовому рішенні мотивів, з яких оспорюваний державний акт порушує права позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року

у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18) викладено висновок про те, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Відмова у задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову не відповідає вимогам закону.

Аналогічний висновок після подання касаційної скарги викладено Верховним Судом у постанові від 26 листопада 2025 року у справі № 619/1365/21 (провадження № 61-16122св24).

Враховуючи викладене, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80,

89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями здійснювати оцінку чи переоцінку доказів.

В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Враховуючи, що апеляційний суд не обґрунтував, яким чином оспорюваним державним актом порушуються права позивача та передчасно відмовив у задоволенні позову з підстав спливу позовної давності, касаційний суд позбавлений можливості надавати оцінку поважності причин пропуску позивачем позовної давності.

Не встановив таких обставин і суд першої інстанції.

Ураховуючи викладене, оскаржувані судові рішення не можуть вважатися законними та підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої

статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Під час нового розгляду справи судам належить врахувати наведені у цій постанові висновки суду касаційної інстанції, надати відповідну правову оцінку доводам позивача про порушення його прав оспорюваним державним актом і запереченням відповідачів щодо таких обставин та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Так як касаційний суд дійшов висновку про направлення справи до суду першої інстанції на новий розгляд, встановлених статтею 141 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Новосьолова Юлія Сергіївна, задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк О. М. Ситнік