Постанова від 05 травня 2026 р. у справі №370/2035/20 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 травня 2026 року

м. Київ

справа № 370/2035/20

провадження № 61-1212св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Карпенко С. О.,

суддів Ігнатенка В. М., Сердюка В. В., Ситнік О. М., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 та касаційну скаргу Лева Романа Васильовича, який діє в інтересах ОСОБА_2 , на постанову Київського апеляційного суду від 23 грудня 2021 року, ухвалену колегією у складі суддів: Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С., Гуля В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позов обґрунтовано тим, що з 27 липня 1985 року вона перебуває з відповідачем

у шлюбі; на час подання позову вони разом не проживають, спільне господарство не ведуть.

У шлюбі сторони набули майно, яке складається з: 2/3 часток

квартири АДРЕСА_1 , приватизованої сторонами та їх дочкою; земельної ділянки з кадастровим номером 3222780200:05:002:0432, розташованої в Садовому товаристві «Відрадне»

на АДРЕСА_2 на території Андріївської сільської ради Макарівського району Київської області (далі - СТ «Відрадне»), з незавершеним будівництвом на цій земельній ділянці; автомобіля марки MERSEDES-BENZ модель VITO 111, номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 (далі - автомобіль).

Домовленості про поділ набутого за час шлюбу спільного майна сторони не досягли, оскільки відповідач вважає набуте майно своєю приватною власністю.

Зазначала, що середня вартість автомобіля того ж року та такої ж комплектації складає 8 500 доларів США (240 000 грн за офіційним курсом валют Національного банку України на 23 вересня 2020 року).

Середня вартість земельної ділянки в межах Макарівського району Київської області складає 200 000 грн.

За таких обставин просила в порядку поділу спільного майна подружжя:

- визнати право власності на земельну ділянку з кадастровим

номером 3222780200:05:002:0432, розташовану в СТ «Відрадне», по 1/2 частці за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя об`єкт незавершеного будівництва - будинок на земельній ділянці з кадастровим

номером 3222780200:05:002:0432 в СТ «Відрадне», по 1/2 частці за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частку вартості автомобіля

у розмірі 120 000 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 25 січня 2021 року, ухваленим у складі судді Тандира О. В., у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що земельна ділянка не підлягає поділу, оскільки є особистою приватною власністю ОСОБА_2 у зв`язку з набуттям її в порядку приватизації, а розташований на ній об`єкт незавершеного будівництва не може бути визнаний об`єктом спільної сумісної власності сторін, оскільки позивач не підтвердила належним доказами наявність на земельній ділянці незавершеного будівництва, а також ступінь його готовності.

Місцевий суд визнав неналежними надані позивачем докази, а саме ксерокопії титульної сторінки будівельного паспорту, схему будинку і його фото та копії квитанцій про переказ коштів на довільні реквізити (комунальні послуги), оскільки вони не дають можливості ідентифікувати об`єкт будівництва, встановити ступінь його готовності та визначити його частки, що підлягають поділу.

Відмовляючи у стягненні з відповідача на користь позивача грошової компенсації вартості 1/2 частки автомобіля, суд першої інстанції керувався недоведеністю позивачем належними та допустимими доказами реальної вартості автомобіля на час звернення до суду з позовом.

Постановою Київського апеляційного суду від 23 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 25 січня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 право власності за кожним по 1/2 частці земельної ділянки з кадастровим номером 3222780200:05:002:0432, розташованої на території

СТ «Відрадне», та по 1/2 частці незавершеного будівництвом будинку на вказаній земельній ділянці.

У порядку поділу спільного майна подружжя стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 94 195 грн грошової компенсації вартості 1/2 частки автомобіля.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позову, апеляційний суд керувався тим, що ОСОБА_1 належить на праві власності 1/2 частка об`єкта незавершеного будівництва, побудованого на земельній ділянці, набутій у власність ОСОБА_2 в порядку приватизації, тому за позивачем на підставі статті 377 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України та

статті 120 Земельного кодексу (далі - ЗК) України підлягає визнанню і право власності на 1/2 частку вказаної земельної ділянки з кадастровим

номером 3222780200:05:002:0432 площею 0,06 га, розташованої на території

СТ «Відрадне».

Ухвалюючи рішення про стягнення грошової компенсації вартості 1/2 частки автомобіля, суд апеляційної інстанції врахував висновок судової автотоварознавчої експертизи № 24838/21-54 від 9 листопада 2021 року, згідно з яким вартість автомобіля, придбаного у шлюбі та відчуженого відповідачем без згоди позивача, на день його відчуження складала 188 390 грн.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 20 січня 2022 року стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 432,20 грн судових витрат, пов`язаних з проведенням експертизи.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

20 січня 2022 року ОСОБА_2 та адвокат Лев Р. В., який діє в інтересах

ОСОБА_2 , звернулися кожен окремо до Верховного Суду з касаційними скаргами, в яких просять скасувати постанову Київського апеляційного суду

від 23 грудня 2021 року із залишенням в силі рішення Макарівського районного суду Київської області від 25 січня 2021 року.

Касаційні скарги мотивовані неврахуванням судом апеляційної інстанції тієї обставини, що спірний об`єкт незавершеного будівництва є самочинним будівництвом, оскільки відповідач не подавав заяв про початок будівництва та ведення відповідних робіт, тому неможливим є поділ такого майна відповідно до статті 376 ЦК України. Незавершене будівництво є сукупністю будівельних матеріалів, про поділ яких позивач не заявляла.

Оскільки об`єкт незавершеного будівництва є самочинним будівництвом, не підлягає поділу і спірна земельна ділянка, набута відповідачем внаслідок приватизації, та є особистою приватною власністю відповідно до пункту 5

частини першої статті 57 СК України.

Вказують, що позивач не заявляла клопотання про призначення будівельної експертизи для визначення ступеня готовності об`єкта незавершеного будівництва, площі об`єкта, його вартості або вартості використаних будівельних матеріалів і такі обставини апеляційний суд не встановлював.

Також суд апеляційної інстанції не встановив можливість завершення будівництва сторонами у справі, ступінь трудової та фінансової участі позивача.

Зазначають про неврахування апеляційним судом висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 22 вересня 2020 року

у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20), про те, що конструкція норми статті 60 Сімейного кодексу (далі - СК) України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними у шлюбі. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована. Один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Також заявники вказують про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у постановах від:

- 19 червня 2019 року у справі № 917/2101/17, в якій касаційний суд дійшов висновку про направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки він не розглянув доводи позивача щодо неналежного доказу у справі, а саме звіту про оцінку майна, у зв`язку з проведенням такої оцінки з порушенням вимог Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440;

- 23 січня 2019 року у справі № 352/1974/15-ц (провадження № 61-4313св18), про те, що з урахуванням змін виключно з 8 лютого 2011 року до 13 червня 2012 року приватизована одним із подружжя земельна ділянка вважалася об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. За позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд вправі провести поділ незакінченого будівництвом будинку, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами. При неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з врахуванням конкретних обставин залишити його одній із сторін, а іншій - присудити грошову компенсацію;

- 3 червня 2020 року у справі № 722/1882/16-ц (провадження № 61-39287св18),

від 6 травня 2020 року у справі № 722/823/17-ц (провадження № 61-45361св18),

від 26 березня 2021 року у справі № 414/277/17 (провадження № 61-2934св19), про те, що згідно з частиною першою статті 376 ЦК України правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна, тому не підлягають поділу (виділу) об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна (аналогічні висновки викладені Верховним Судом України у постановах

від 4 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13 та від 30 вересня 2015 року

у справі № 6-286цс15).

Також заявник зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду України від:

- 18 листопада 2015 року у справі № 6-388цс15, про те, що за змістом статей 328 та 329 ЦК України до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об`єкта цивільного обороту не виникає; у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій - присудити компенсацію. Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання;

- 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15, в якій зазначено, що визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.

Зазначають про відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 60, частини першої статті 69 СК України та

статей 183, 364 ЦК України, а саме можливості компенсації вартості частки земельної ділянки, яка належить відповідачу на праві приватної власності, за обставин розташування на ній нерухомого майна, що є спільним сумісним майном подружжя (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявники вважають, що суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають

суттєве значення, на підставі недопустимого доказу, а саме висновку

експертів від 9 листопада 2021 року № 24838/21-54 щодо вартості автомобіля

(пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Під час визначення вартості автомобіля апеляційний суд не врахував зазначених відповідачем обставин щодо участі автомобіля у дорожньо-транспортній пригоді (далі - ДТП), тому його вартість відповідає зазначеній у договорі купівлі-продажу транспортного засобу, у зв`язку з чим вважає висновок експертів № 24838/21-54

від 9 листопада 2021 року неналежним доказом.

При цьому у висновку експертів до вартості автомобіля включено податок на додану вартість (далі - ПДВ), однак сторони не є платниками такого податку, тому його враховано до вартості автомобіля безпідставно.

Позиція інших учасників

14 лютого 2022 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 395 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження. До відзиву додаються докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

До поданого відзиву не додано доказів надсилання його копії та доданих до нього документів відповідачу, що суперечить частині четвертій статті 395 ЦПК України.

Долучена до відзиву квитанція про направлення рекомендованого листа

« ОСОБА_3 » без опису вкладення цього листа не підтверджує належне виконання вимог частини четвертої статті 395 ЦПК України і направлення відзиву відповідачу.

Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення визначені статтею 183 ЦПК України, частина четверта якої передбачає, що суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частин першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Оскільки вказаний відзив надійшов до суду без доказів надсилання його копії та доданих до нього документів відповідачу і його представнику, Верховний Суд повертає його без розгляду.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Лев Р. В., на постанову Київського апеляційного суду від 23 грудня 2021 року у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду

від 23 грудня 2021 року.

Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявників про:

- неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої

Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20), у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 23 січня 2019 року у справі № 352/1974/15-ц (провадження № 61-4313св18), від 3 червня 2020 року у справі № 722/1882/16-ц (провадження № 61-39287св18), від 6 травня 2020 року у справі № 722/823/17-ц (провадження № 61-45361св18), від 26 березня 2021 року у справі № 414/277/17 (провадження № 61-2934св19), у постановах Верховного Суду України від 4 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15,

від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15, від 18 листопада 2015 року

у справі № 6-388цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 60, частини першої статті 69 СК України та статей 183, 364 ЦК України, а саме можливості компенсації вартості частини земельної ділянки, яка належить відповідачу на праві приватної власності, за обставин розташованого на ній нерухомого майна, що є спільним сумісним майном подружжя (пункт 3

частини другої статті 389 ЦПК України);

- недослідження апеляційним судом зібраних у справі доказів та встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимого доказу, а саме висновку експертів № 24838/21-54 від 9 листопада 2021 року щодо вартості автомобіля (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 2 липня 2025 року справу № 370/2035/20 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Верховного Суду від 6 серпня 2025 року провадження у справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №607/10858/22 (провадження № 14-138цс24).

Ухвалою Верховного Суду від 6 травня 2026 року провадження у справі поновлено.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 27 липня 1985 року

ОСОБА_2 та ОСОБА_4 уклали шлюб (актовий запис № 3281).

16 березня 2019 року ОСОБА_2 звернувся до СТ «Відрадне» з проханням виділити йому в садовому товаристві ділянку НОМЕР_5 на лінії № 4 площею 0,06 га.

13 січня 2020 року ОСОБА_2 набув в порядку приватизації у приватну власність земельну ділянку площею 0,06 га з кадастровим номером 3222780200:05:002:0432; підстава для державної реєстрації - наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 8 січня 2020 року серія та номер 10-121/15-20-сг про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки

у власність.

З витягу з Державного земельного кадастру про земельну

ділянку № НВ-3217257942019 від 29 листопада 2019 року суди встановили, що земельна ділянка № НОМЕР_3 з кадастровим номером 3222780200:05:002:0432 розташована у СТ «Відрадне» на АДРЕСА_3 , цільовим призначенням якої є колективне садівництво; категорія земель - землі сільськогосподарського призначення.

Суд апеляційної інстанції встановив, що на вказаній земельній ділянці розташований об`єкт незавершеного будівництва - будинок.

З довідки Територіального сервісного центру МВС № 8041 суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що на 15 серпня 2020 року за ОСОБА_2 зареєстрований автомобіль, який придбано сторонами у шлюбі (дата державної реєстрації - 9 лютого 2019 року).

З договору купівлі-продажу транспортного засобу від 28 серпня 2020 року суди встановили, що ОСОБА_2 відчужив належний йому на праві власності автомобіль ОСОБА_5 за ціною 49 000 грн.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 2 вересня 2020 року

у справі № 760/11431/20 позов ОСОБА_2 задоволено, шлюб ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 27 липня 1985 року, розірвано.

З висновку судової автотоварознавчої експертизи від 9 листопада

2021 року № 24838/21-54 суд апеляційної інстанції встановив, що середня ринкова вартість автомобіля на день його відчуження (28 серпня 2020 року) складала 188 390 грн з ПДВ.

Позиція Верховного Суду, мотиви, якими керується суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційних скарг, які стали підставою відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України).

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплене у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або в позасудовому порядку.

Згідно з частинами першою, другою статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

За правилами статті 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Стаття 60 СК України містить норму про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20).

Щодо позовних вимог про поділ спірного незавершеного будівництвом будинку

За приписами частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва,

а якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації - з моменту прийняття його до експлуатації, а в разі, коли

право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Згідно з частиною третьою статті 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації та з моменту державної реєстрації права власності на нього. До цього, не будучи житловим будинком з юридичної точки зору, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, отже, є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю та може бути предметом поділу між подружжям.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду України

від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15 та від 18 листопада 2015 року

у справі № 6-388цс15, на які посилаються заявники у касаційних скаргах.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, відсутність відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту є підставою для визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об`єкт нерухомості (частина друга

статті 376 ЦК України).

Висновку про те, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу, дійшов Верховний Суд України

у постановах від 4 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13 та від 30 вересня

2015 року у справі № 6-286цс15, а також Верховний Суд у постановах від 3 червня 2020 року у справі № 722/1882/16 (провадження № 61-39287св18),

від 6 травня 2020 року у справі № 722/823/17-ц (провадження № 61-45361св18),

від 26 березня 2021 року у справі № 414/277/17 (провадження № 61-2934св19),

на які посилаються заявники у касаційних скаргах.

Звертаючись до суду з позовом, позивач просила визнати за нею право власності на 1/2 частку об`єкта незавершеного будівництва - будинку, розташованого на земельній ділянці з кадастровим номером 3222780200:05:002:0432 в СТ «Відрадне».

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування

(частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц

(провадження № 14-446цс18).

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач у судах першої та апеляційної інстанцій вказував про те, що вказане майно є самочинно збудованим без відповідних дозволів та не введене в експлуатацію, і, відповідно, за ним не зареєстровано право власності на таке майно на час розгляду справи судами і позивач цих обставин не заперечувала.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив про ненадання позивачем належних і допустимих доказів, які б свідчили про наявність незавершеного будівництвом будинку та про ступінь його готовності.

Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов у цій частині, дійшов передчасного висновку про можливість поділу спірного незавершеного будівництвом будинку, існування якого суд встановив з ксерокопії титульної сторінки будівельного паспорту від 5 лютого 2020 року, схеми будинку та його фотографій, зроблених

у серпні 2020 року.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд не надав оцінки зазначеним доводам відповідача та не перевірив, чи здійснюється спірне будівництво за наявності відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи або належно затвердженого проекту.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що відсутність відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту є підставою для визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.

Враховуючи викладене, обґрунтованими є доводи касаційних скарг про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 4 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13 та від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15, і висновків Верховного Суду, викладених у постановах

від 3 червня 2020 року у справі № 722/1882/16 (провадження № 61-39287св18),

від 6 травня 2020 року у справі № 722/823/17-ц (провадження № 61-45361св18),

від 26 березня 2021 року у справі № 414/277/17 (провадження № 61-2934св19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 квітня 2026 року

у справі № 607/10858/22 (провадження № 14-138цс24), до вирішення якої зупинялося провадження у справі, що переглядається, зазначено, що у випадку, коли об`єкт не має ознак самочинного будівництва, проте не вводиться в експлуатацію з вини одного з подружжя (співвласника - формального забудовника), то суд має право визнати за позивачем право на частку в об`єкті незавершеного будівництва, усунувши невизначеність у правовому режимі відповідної споруди.

Враховуючи передчасність висновку апеляційного суду про поділ спірного незавершеного будівництва і направлення у зв`язку з цим справи на новий розгляд до апеляційного суду, Верховний Суд не вбачає підстав для викладення висновку щодо застосування статті 60, частини першої статті 69 СК України та статей 183,

364 ЦК України (щодо можливості компенсації вартості частини земельної ділянки, яка належить відповідачу на праві приватної власності, за обставин розташованого на ній нерухомого майна, що є спільним сумісним майном подружжя) в цій справі.

При цьому від результату вирішення позову про поділ спірного незавершеного будівництвом будинку, у випадку встановлення апеляційним судом обставин щодо відсутності у об`єкта ознак самочинного будівництва, залежить правильність вирішення позову в частині поділу земельної ділянки.

В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої

статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Ураховуючи викладене, оскаржувана постанова апеляційного суду не може вважатися законною та підлягає скасуванню в частині вирішення позовних вимог про поділ земельної ділянки та розташованого на ній будівництва, а справа в цій частині - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суд має врахувати викладене, об`єктивно дослідити наявні у справі докази, дати належну оцінку доводам і запереченням сторін щодо правового режиму спірного об`єкта нерухомості і ухвалити у відповідній частині судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо позовних вимог про стягнення компенсації вартості 1/2 частки автомобіля

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (частина 3 статті 61 СК України).

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили та сторони не заперечували, що автомобіль, зареєстрований 9 лютого 2019 року за ОСОБА_2 , придбаний у шлюбі, тобто є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу між сторонами.

28 серпня 2020 року ОСОБА_2 відчужив без згоди ОСОБА_1 придбаний у шлюбі автомобіль ОСОБА_5 за ціною 49 000 грн.

Під час розгляду справи апеляційним судом за клопотанням позивача призначено судову автотоварознавчу експертизу з метою встановлення реальної вартості автомобіля на день його відчуження ОСОБА_2 .

З висновку судової автотоварознавчої експертизи від 9 листопада

2021 року № 24838/21-54 суд апеляційної інстанції встановив, що середня ринкова вартість автомобіля на день його відчуження (28 серпня 2020 року) складала 188 390 грн з ПДВ.

Відповідач в суді апеляційної інстанції зазначав про неврахування експертами обставин участі автомобіля у ДТП, у зв`язку з чим його вартість суттєво зменшена, тому відповідає вказаній у договорі купівлі-продажу транспортного засобу.

На підтвердження своїх аргументів заявник надав апеляційному суду фотокопії: постанови серії АР № 659066 (дата винесення нерозбірлива) про накладення адміністративного стягнення; заяви-повідомлення про пошкодження транспортного засобу «Мерседес Vito з номерним знаком НОМЕР_4 »; протоколу про адміністративне правопорушення серії БР № 149516 (дата винесення нерозбірлива) щодо транспортного засобу Mercedes-Benz з номерним знаком НОМЕР_4 . Інших доказів відповідач не надав.

Предметом поділу майна подружжя є саме автомобіль марки MERSEDES-BENZ модель VITO 111, номерний знак НОМЕР_1 , тому надані докази стосовно транспортного засобу Mercedes-Benz з номерним знаком НОМЕР_4 , за відсутності інших доказів, не спростовують вартість спірного автомобіля, визначену у висновку експертів № 24838/21-54 від 9 листопада 2021 року.

Стан автомобіля оцінений за типовими середньостатистичними показниками, при цьому відповідач відчужив спірний автомобіль після звернення позивача з позовом і не вжив заходів для забезпечення його огляду експертом при проведенні експертизи.

Загальне посилання на постанову Верховного Суду від 19 червня 2019 року

у справі № 917/2101/17 про оцінку майна з порушенням вимог Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1440 від 10 вересня 2003 року (за відсутності належного обґрунтування) не є підставою для скасування чи зміни постанови апеляційного суду у відповідній частині.

Крім того, предметом позову у справі № 917/2101/17 є недійсність правочину щодо права власності на предмет іпотеки, тому правовідносини у вказаній справі є відмінними від правовідносин у справі, яка переглядається.

Разом з тим, Верховний Суд відхиляє аргументи касаційної скарги про безпідставне врахування 20% ПДВ вартості автомобіля у висновку судової автотоварознавчої експертизи, оскільки належних аргументів про неправильне застосування апеляційним судом норм права з посиланням на висновки Верховного Суду, які апеляційний суд не врахував, заявники не навели.

Оскільки автомобіль сторони придбали у шлюбі, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що він об`єктом спільної сумісної власності сторін і підлягає поділу; у зв`язку з відчуженням автомобіля без згоди іншого з подружжя

(як співвласника) та витратою коштів після продажу не в інтересах сім`ї, позивач має право на компенсацію вартості його 1/2 частки, визначеної у розмірі 94 195 грн.

Отже доводи касаційних скарг у цій частині не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують правильних висновків апеляційного суду та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК

України оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення компенсації вартості 1/2 частки автомобіля, оскільки апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Так як касаційний суд дійшов висновку про направлення справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд, встановлених статтею 141 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 та касаційну скаргу Лева Романа Васильовича, який діє в інтересах ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 23 грудня 2021 року в частині визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності за кожним по 1/2 частці земельної ділянки з кадастровим

номером 3222780200:05:002: АДРЕСА_4 на території Андріївської сільської ради Макарівського району Київської області) та по 1/2 частці незавершеного будівництвом будинку, розташованого на вказаній земельній ділянці, скасувати справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 23 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Судді С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. В. Сердюк О. М. Ситнік І. М. Фаловська