Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №185/614/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року

м. Київ

справа № 185/614/25

провадження № 61-12900св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - Управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 травня 2025 року у складі судді Болдирєвої У. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2025 рокуу складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Красвітної Т. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2025 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - Дніпропетровське ОВФСЗОІ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради, про витребування майна.

Позов мотивований тим, що відповідно до порядку забезпечення допоміжними засобами реабілітації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2012 року № 321, особа з інвалідністю ОСОБА_2 була забезпечена кріслом колісним дорожнім з електроприводом (1.609 ІСНАІR МС ВАSІС) ПП «Форвард-орто» загальною вартістю 71 081,00 грн.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, на момент її смерті строк експлуатації крісла колісного дорожнього з електроприводом не закінчився.

ОСОБА_1 є сином померлої ОСОБА_2 , проживав разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 , який не повернув крісло колісне дорожнє з електроприводом після смерті матері, зазначив в пояснювальній записці про неможливість повернення цього майна.

Дніпропетровське ОВФСЗОІ просило суд витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради крісло колісне дорожнє з електроприводом (1.609 ІСНАІR МС ВАSІС) вартістю 71 081,00 грн, яким була забезпечена його мати ОСОБА_2 , та вирішити питання розподілу судових витрат.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 травня 2025 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2025 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надав доказів того, що крісло колісне з електроприводом перебуває у володінні відповідача. Натомість працівниками УСЗН Павлоградської міської ради складений акт про неможливість повернення допоміжного засобу реабілітації. Згідно з пояснювальною запискою ОСОБА_1 він після смерті матері не знайшов в будинку крісло колісне з електроприводом. Твердження відповідача про те, що він не володіє цим кріслом і не має можливості його повернути, нічим не спростоване.

Таким чином позовні вимоги про витребування майна з незаконного володіння відповідача належним чином не обґрунтовані, сам по собі факт реєстрації місця проживання відповідача за однією адресою з матір`ю не доводить факту перебування в його володінні засобу реабілітації, яким за життя була забезпечена його мати.

Як визначено частиною другою статті 1213 ЦК України, у разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна. Позивачем не заявлено вимогу до відповідача про відшкодування вартості крісла колісного з електроприводом, як і не визначено вартість цього майна на теперішній час (з урахуванням строку перебування його в експлуатації).

Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції. і також вказав, що суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивач належним та допустимими доказами не довів, що крісло колісне з електроприводом перебуває саме у володінні ОСОБА_1 , яким за життя була забезпечена його мати, що виключає, відповідно, безпідставність набуття відповідачем спірним засобом реабілітації. Посилання на факт реєстрації осіб за однією адресою, не доводить вказаних обставин, отже з цих підстав не підлягає задоволенню заявлений позов, але не позбавляє останнього права ставити питання про відшкодування вартості цього майна.

Посилання скаржника на те, що відповідач на час смерті матері проживав разом з останньою, а тому у розумінні положень Порядку № 321 від 05 квітня 2012 року саме на члена сім`ї померлої особи з інвалідність покладається обов`язок щодо повернення отриманого майна, не є підставою для скасування рішення суду, оскільки, як вірно зазначив суд першої інстанції, такі твердження не знайшли свого підтвердження, а складений працівниками позивача акт не свідчить про безпідставне набуття відповідачем крісла колісного з електроприводом, яким за рахунок коштів Фонду соціального страхування осіб зі інвалідністю була за життя забезпечена його мати.

Аргументи учасників справи

17 жовтня 2025 року Дніпропетровське ОВФСЗОІ подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просило скасувати судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що факт спільного проживання ОСОБА_1 як члена сім`ї, близького родича разом з матір`ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 підтверджується довідкою про склад сім`ї № 2863 від 23 серпня 2023 року, виданою УСЗН Павлоградською міською радою.

Враховуючи положення статті 3 СК України, статті 64 ЖК України, статей 316, 317, 319, 326, 328, 387, 1212, 1213 ЦК України, ОСОБА_1 безпідставно набув крісло колісне дорожнє з електроприводом (1,609 [CHAIR МС BASIC) ПП «ФОРВАРД-ОРТО», яким за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю була за час життя забезпечена його мати - ОСОБА_2 для користування. Тому твердження судів, що позовні вимоги про витребування майна з незаконного володіння відповідача належним чином не обґрунтовані, є помилковими, оскільки як Порядком забезпечення допоміжними засобами реабілітації (технічними та іншими засобами реабілітації) осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю та інших окремих категорій населення і виплати грошової компенсації вартості за самостійно придбані такі засоби, їх переліку, так і Порядком повернення та списання технічних та інших засобів реабілітації передбачено, що засоби реабілітації можуть бути витребувані лише у членів сім`ї померлої особи з інвалідністю. А відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1 як син померлої особи з інвалідністю ОСОБА_2 на час смерті був зареєстрований разом з нею.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.

В зазначеній ухвалі вказано, що результат аналізу змісту касаційної скарги свідчить, що касаційна скарга може стосуватися питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України), а тому судове рішення у справі підлягає касаційному оскарженню.

Наведені у касаційній скарзі доводи містять підставу, передбачену пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

У випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах. При цьому органи державної влади, органи місцевого самоврядування повинні надати суду документи, що підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах інших осіб (частина перша статті 56 ЦПК України).

Відповідно до статті 11-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» розпорядником коштів державного фонду соціального захисту осіб з інвалідністю є державна установа, що реалізує заходи соціального захисту та забезпечення соціальними послугами осіб з інвалідністю. Державна установа, що реалізує заходи соціального захисту та забезпечення соціальними послугами осіб з інвалідністю, зокрема здійснює фінансування забезпечення осіб з інвалідністю допоміжними засобами реабілітації; здійснює інші повноваження, визначені законодавством.

Згідно з пунктами 21, 22 Порядку забезпечення допоміжними засобами реабілітації (технічними та іншими засобами реабілітації) осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю та інших окремих категорій населення і виплати грошової компенсації вартості за самостійно придбані такі засоби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2012 року № 321 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)право на забезпечення засобами реабілітації особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю, іншої особи припиняється в разі, зокрема, смерті. У разі смерті особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю, іншої особи виданий безоплатно засіб реабілітації, строк експлуатації якого не закінчився, повертається членами сім`ї померлої особи. У разі відмови осіб з інвалідністю, інших осіб, їх законних представників та законних представників дітей з інвалідністю, членів сім`ї померлих осіб повернути засоби реабілітації, зокрема несумісні, їх вилучення здійснюється за рішенням суду за зверненням територіального відділення Фонду.

Отже, у разі смерті особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю, іншої особи, якій виданий безоплатно, за рахунок коштів державного бюджету, засіб реабілітації, строк експлуатації якого не закінчився, цей засіб реабілітації підлягає поверненню в установленому законодавством порядку. При відмові повернути засіб реабілітації, його вилучення (витребування) здійснюється за рішенням суду за зверненням відповідного територіального відділення Фондусоціального захисту осіб з інвалідністю.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина друга статті 264 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18(914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20).

У справі, що переглядається:

Дніпропетровське ОВФСЗОІ звернулося до суду з позовом про витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 спірного крісла колісного, яким була забезпечена мати відповідача безоплатно, за рахунок коштів державного бюджету, на користь Управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради;

при відмові у позові по суті вирішення спору суди не врахували, що у разі смерті особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю, іншої особи, якій виданий безоплатно, за рахунок коштів державного бюджету, засіб реабілітації, строк експлуатації якого не закінчився, цей засіб реабілітації підлягає поверненню в установленому законодавством порядку. При відмові повернути засіб реабілітації, його вилучення (витребування) здійснюється за рішенням суду за зверненням відповідного територіального відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю. Дніпропетровське ОВФСЗОІ не зазначило та не надало доказів підстав звертатися до суду з таким позовом в інтересах Управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради;

тому у задоволенні позову Дніпропетровського ОВФСЗОІ про витребування спірного крісла колісного на користь Управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради судам належало відмовити із зазначеної підстави;

з урахуванням наведеного, суди зробили правильний висновок про відсутність підстав для задоволення вимог Дніпропетровського ОВФСЗОІ, проте помилилися щодо мотивів такої відмови. У зв`язку із цим оскаржені судові рішення належить змінити в мотивувальній частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального права чи процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині залишити без змін.

Оскільки судові рішення змінено тільки в частині мотивів прийняття, то розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 402, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення фонду соціального захисту осіб з інвалідністю задовольнити частково.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 травня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2025 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко