Постанова від 05 серпня 2026 р. у справі №348/442/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 348/442/26

Провадження № 22-ц/4808/1129/26

Головуючий у 1 інстанції Гундяк Т. Д.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

Головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів: Василишин Л.В., Томин О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Гундяком Т.Д. 24 квітня 2026 року в м. Надвірна Івано-Франківської області,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог:

У лютому 2026 року ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» подано позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 28.11.2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Лінеура Україна» укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 1291449, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу грошові кошти на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язався повернути ці кошти, сплатити проценти за користування ними та виконати інші обов`язки, передбачені цим договором. Розмір наданого відповідачу кредиту складає 10 000 грн.

Відповідно до умов кредитного договору його укладення здійснюється сторонами за допомогою ІТС Товариства, доступ до якої забезпечується клієнту через веб-сайт або мобільний додаток. Електронна ідентифікація клієнта здійснюється при вході клієнта в особистий кабінет, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки товариством правильності введення коду, направленого товариством на номер мобільного телефону клієнта, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету.

Товариством свої зобов`язання за кредитним договором виконано в повному обсязі, а саме надано відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначений умовами кредитного договору, проте відповідач не виконав належним чином умов кредитного договору.

21.04.2021 року ТОВ «Лінера Україна» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» керуючись главою 47 ЦК України уклали договір факторингу № ККЛУ-21042021.

Згідно вищевказаного договору, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуто статусу нового кредитора та отримано право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Лінеура Україна», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 1291449 від 28.11.2020.

Станом на дату подання позову заборгованість відповідача перед позивачем становить 32 800 грн, а саме: заборгованість за тілом кредиту - 10 000 грн; заборгованість за процентами - 22 800 грн. Відтак, позивач, просить стягнути з відповідача на свою користь 32 800 грн заборгованості за кредитом та судові витрати.

Короткий зміст оскаржуваного рішення:

Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2026 року задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Суд стягнув з нього заборгованість за договором № 1291449 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 28.11.2020 в загальному розмірі 32 800,00 грн, з яких: 10 000,00 грн - заборгованість за основною сумою боргу; 22 800,00 грн - заборгованість за процентами, а також витрати зі сплати судового збору в сумі 2 662,40 грн та 3 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги:

ОСОБА_1 з таким рішенням суду не погодився. Подав апеляційну скаргу, у якій зазначив, що вважає рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим і таким, що ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню.

Вважає, що судом першої інстанції не забезпечено належної реалізації його права на справедливий судовий розгляд, гарантованого Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Суд фактично позбавив його можливості надати свої заперечення, пояснення та докази, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, а також заявити про застосування строків позовної давності.

Із матеріалів справи вбачається, що кредитний договір №1291449 укладений 28 листопада 2020 року, а кінцевий строк виконання зобов`язань за ним настав 28 грудня 2020 року. Проте позивач звернувся до суду лише у 2026 році, тобто після спливу значного проміжку часу з моменту виникнення права вимоги.

За таких обставин суд першої інстанції мав надати належну правову оцінку питанням перебігу строку позовної давності, встановити момент виникнення у кредитора права на звернення до суду, а також перевірити наявність чи відсутність обставин, які могли б впливати на перебіг такого строку. Проте зазначені обставини судом належним чином не досліджувалися.

Крім того, суд не надав належної оцінки доказам, поданим позивачем на підтвердження розміру заявленої до стягнення заборгованості, не перевірив правильність її розрахунку, порядок нарахування процентів та їх відповідність умовам кредитного договору і вимогам законодавства.

Відповідно до пункту 1.3 кредитного договору строк кредитування становив 30 календарних днів та закінчився 28.12.2020 року. Позивач включив до складу заборгованості 17 100 грн процентів, які нараховані після закінчення строку кредитування шляхом застосування процентної ставки 1,90 % на день протягом 90 днів прострочення, посилаючись на пункти 3.1 та 9.11 кредитного договору. Таке нарахування апелянт вважає безпідставним та таким, що суперечить вимогам чинного законодавства і усталеній судовій практиці Верховного Суду.

Хоча пункти 3.1 та 9.11 договору передбачають можливість нарахування процентів після виникнення прострочення, сторони договору не вправі відступати від імперативних норм цивільного законодавства. Умови договору, які суперечать закону або його офіційному тлумаченню, не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що після спливу визначеного договором строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти як плату за користування кредитом. Після настання прострочення права кредитора підлягають захисту виключно відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, яка передбачає відповідальність боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, а не подальше нарахування договірних процентів.

Такий правовий висновок викладений, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 та від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16. Тому апелянт вважає, що після 28.12.2020 року позивач не мав правових підстав для нарахування договірних процентів за ставкою 1,90 % на день. Відповідно, 17 100 грн процентів, нарахованих після закінчення строку кредитування, не можуть включатися до складу заборгованості.

Нарахування процентів у розмірі 1,90 % на день після закінчення строку кредитування фактично призвело до збільшення суми боргу більш ніж утричі порівняно з отриманою сумою кредиту. Такий результат не відповідає принципам добросовісності, розумності та справедливості, закріпленим у статті 3 Цивільного кодексу України, а також меті законодавства про захист прав споживачів фінансових послуг.

Позивач просить стягнути 32 800 грн заборгованості, однак не надав належного та зрозумілого розрахунку заявленої до стягнення суми. Зокрема, матеріали справи не містять відомостей щодо: конкретних періодів нарахування процентів; кількості днів, за які здійснювалося нарахування; порядку та черговості зарахування платежів; окремого розрахунку кожної складової заявленої заборгованості; обґрунтування суми процентів, нарахованих після закінчення строку кредитування.

Апелянт переконаний, що за відсутності такого розрахунку відповідач позбавлений можливості перевірити правильність заявлених вимог, а суд встановити їх достовірність та законність. Відповідно, поданий позивачем розрахунок не може вважатися належним і достатнім доказом розміру заборгованості.

Також судом не перевірено достатність, належність та допустимість доказів, які підтверджують факт отримання відповідачем кредитних коштів, а також правомірність переходу права вимоги від первісного кредитора до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал».

Вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та наявним у матеріалах справи доказам, а рішення ухвалене судом без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, що призвело до неправильного вирішення спору по суті, тому воно підлягає скасуванню.

Позиція інших учасників справи:

ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» подано відзив на апеляційну скаргу у якому зазначено, що товариство вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими.

Зокрема, апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки питанню перебігу та застосування строків позовної давності, а також не перевірив обґрунтованість звернення позивача до суду через тривалий час після виникнення прострочення виконання зобов`язання. Такі доводи ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

28 листопада 2020 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №1291449, відповідно до умов якого відповідачу надано кредитні кошти в сумі 10 000 грн. Позичальник зобов`язався своєчасно повернути отримані кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та строки, визначені договором.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю три роки.

Разом із тим під час вирішення питання щодо дотримання строків позовної давності підлягають застосуванню спеціальні положення законодавства, які діяли на момент звернення позивача до суду.

Так, Законом України №540-IX від 30 березня 2020 року розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19, строки позовної давності, визначені статтею 257 ЦК України, продовжувалися на строк дії такого карантину.

Крім того, пунктом 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України передбачено, що на період дії воєнного стану строки позовної давності, визначені статтями 257-259 ЦК України, також продовжуються на строк його дії.

На момент звернення позивача до суду із позовною заявою 25 лютого 2026 року зазначені норми підлягали застосуванню до спірних правовідносин, а тому строк позовної давності не сплив. Тому, ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» вважає, що висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для відмови у позові через сплив позовної давності є законним та обґрунтованим.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та не містять обставин, які б спростовували встановлені судом факти чи свідчили про неправильне застосування ним норм матеріального або процесуального права.

З урахуванням наведеного, ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2026 року - без змін.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду:

Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Із матеріалів справи вбачається, що ціна позову в даній справі становить 32800 грн і є менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3328 x 30 = 99 840 грн), тому справа відноситься до категорії малозначних справ в силу вимог закону.

Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. ст. 263, 264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним i обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають iз встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст.367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги з огляду на таке.

Фактичні обставини справи:

Між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 28.11.2020р. укладено договір №1291449 про надання споживчого кредиту, який підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатору (Х188), і надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписання договору також підтверджується довідкою про ідентифікацію (а.с 12 зворот).

Відповідно до п. 1.1 договору, укладення договору здійснюється сторонами за допомогою ІТС товариства, доступ до якої забезпечується клієнту через веб-сайт або Мобільний додаток. Електронна ідентифікація клієнта здійснюється при вході клієнта в особистий кабінет шляхом перевірки товариством правильності введення одноразового ідентифікатора, направленого товариством на номер мобільного телефону клієнта, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету. При цьому, клієнт самостійно і за свій рахунок забезпечує і оплачує технічні, програмні і комунікаційні ресурси, необхідні для організації каналів доступу і підключення до веб-сайту/ІТС товариства.

За умовами п. 1.2. кредитного договору товариство надає клієнту споживчий кредит в розмірі 10 000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Відповідно до п. 1.3. строк кредиту 30 днів. Дата повернення кредиту вказується в графіку платежів, що є додатком №1 до цього договору. Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах визначених в Розділі 4 цього договору.

Знижена процентна ставка 1,90% від суми кредиту за кожен день користування кредитом (693,50 процентів річних), застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.3 цього договору, якщо в цей строк клієнт здійснить повне погашення кредитної заборгованості або здійснить таке погашення протягом трьох календарних днів, що слідують за датою повернення кредиту, яка вказана в графіку платежів (п. 1.4.1. договору).

Стандартна процентна ставка 1,90% від суми кредиту за кожний день користування кредитом (693,50 процентів річних), застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.3 цього договору, якщо клієнт не виконав умови зазначені в пп.1.4.1 договору для застосування зниженої процентної ставки (п.1.4.2. договору).

Згідно п. 2.1. договору кредит надається товариством у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 .

Відповідно до п. 3.1. договору нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, але не більше 90 календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».

Згідно з п. 5.1. кредитного договору сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з Графіком платежів, а у випадку якщо відбулося продовження строку користування кредитом - не пізніше дня, що є новою датою повернення кредиту, що вказано в додатковому договорі та відображається клієнту в Особистому кабінеті.

Додатком №1 до договору №1291449 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 28.11.2020 є Графік платежів, відповідно до якого сума кредиту 10 000 грн, дата повернення позики та сплати нарахованих процентів 28.12.2020, сума нарахованих процентів 5 700 грн, разом до оплати 15 700 грн, та який підписаний відповідачем електронним підписом.

Також відповідачем підписано паспорт споживчого кредиту.

Відповідно до листа ТОВ «Універсальні платіжні рішення» вих. № 1-0701 від 07.01.2026 о 00 год. 32 хв. 28.11.2020 на платіжну карту № НОМЕР_1 зараховано кошти в сумі 10 000 грн, номер транзакції в системі iPay.ua - 73721662 (а.с. 13 зворот).

На ім`я ОСОБА_1 в АТ Комерційний банк «Приват Банк» емітовано карту № НОМЕР_1 . Здійснено переказ коштів 28.11.2020 на платіжну карту № НОМЕР_1 у сумі 10 000 грн (а.с.51).

Згідно з розрахунком заборгованості за договором №1291449 від 28.11.2020 про надання коштів на умовах споживчого кредиту станом на 20.04.2021 заборгованість ОСОБА_1 становить 32 800 грн, а саме: заборгованість за тілом кредиту - 10 000 грн; заборгованість за процентами - 22 800 грн (а.с. 14-16).

Проценти нараховано з розрахунку тіла кредиту 10 000 грн за період з 28.11.2020 по 28.03.2021 в розмірі 190 грн в день.

Між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Кредит Капітал» 21.04.2021 укладено договір факторингу № ККЛУ-21042021, відповідно до якого ТОВ «Лінеура Україна» передає ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» на умовах, встановлених цим договором та у відповідності до гл. 73 ЦК України, фактор передає грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступає факторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами (портфель заборгованості) (п. 1.1). Внаслідок передачі (відступлення) права вимоги за цим договором, фактор заміняє клієнта у кредитних договорах, що входять до портфеля заборгованості, та набуває прав грошових вимог клієнта за цими кредитними договорами, включаючи право вимагати від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань боржників за кредитними договорами (п. 1.2).

Відповідно до акта прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу № ККЛУ-21042021 від 21.04.2021 ТОВ «ФК «Кредит -Капітал» (фактор) та ТОВ «Лінеура Україна» уклали даний акт про те, що на виконання п. 8.3 договору факторингу № ККЛУ -21042021 від 21.04.2021 клієнт передав, а фактор прийняв реєстр боржників, після чого від клієнта до фактора переходять права вимоги заборгованості від боржників і фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей (а.с.21).

Згідно з Витягом з реєстру боржників від 21.04.2021 до вказаного договору факторингу позивач набув право грошової вимоги до відповідача на суму 32 800 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 10 000 грн; заборгованість за процентами - 22 800 грн (зворотна сторона а.с. 20).

Застосовані норми права:

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем, права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначено Законом України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03 вересня 2015 року (надалі - Закон № 675-VIII), який набрав чинності 30 вересня 2015 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону № 675-VIII електронна комерція - це відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно ч. 2, 4 ст. 8 Закону № 675-VIII покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції, який приймає (акцептує) пропозицію іншої сторони щодо укладення електронного договору, зобов`язаний повідомити про себе інформацію, необхідну для його укладення.

Фізична особа повинна надати інформацію про себе, необхідну для вчинення електронного правочину, створення електронного підпису, ідентифікації в інформаційній системі суб`єкта електронної комерції, шляхом введення (створення) особою спеціального набору електронних даних, а також вчинення інших дій у такій системі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно ч. 6 ст. 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що законом передбачено три різні способи акцепту пропозиції на укладення електронного договору.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону № 675-VIII).

Згідно ст. 12 Закону № 675-VIII якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Частиною 1 ст. 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19), електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону України «Про електронну комерцію», є оригіналом такого документа.

Статтею 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб`єктами господарювання на підставі договору. Договір про надання фінансових послуг укладається виключно в письмовій формі: 1) у паперовому вигляді; 2) у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг»; 3) шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги; 4) в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Статтею 1056-1 ЦК України визначено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У частинах 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, що передбачено ЦК України.

Відповідно до ст. 526, 530, 610 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077, ч. 1 ст. 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги:

З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції надіслав відповідачу на адресу його зареєстрованого місця проживання копію ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі від 27 лютого 2026 року. Вміст повідомлення повернувся на адресу суду 01.04.2026 року і згідно трекінгу відправлення R067112539406 причиною зазначено відсутність одержувача за вказаною адресою.

Довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки якщо одержувач «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду, аналогічного висновку дійшов КЦС ВС у постанові від 10.05.2023 № 755/17944/18 (61-185св23). Отже, суд першої інстанції вжив усіх передбачених законом заходів для належного повідомлення відповідача про розгляд справи, а тому твердження апелянта про порушення його права на справедливий судовий розгляд є необґрунтованими.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд не надав належної правової оцінки пропуску позивачем строку позовної давності, хоча такі обставини мають істотне значення для правильного вирішення спору та могли вплинути на законність ухваленого рішення, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною першою статті 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1. ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1. ст. 261 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.3, 4 ст. 267 ЦК України).

Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України дозволяє зробити висновок, що в ній встановлені суб`єктивні межі застосування позовної давності. Тобто такі випадки, до яких позовна давність не застосовується судом, оскільки відсутня відповідна заява сторони у спорі. Без заяви сторони у спорі позовна давність судом за власною ініціативою застосовуватись не може за жодних обставин.

Аналогічний висновок зроблений і Верховним Судом України у постанові від 22 березня 2017 року в справі № 6-3063цс16.

Суд апеляційної інстанції вправі прийняти до розгляду заяву про застосування позовної давності лише за умови, що відповідач у справі не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про день та час судового розгляду справи, чи у разі інших поважних причин, які об`єктивно позбавляли особу зробити в суді першої інстанції таку заяву, внаслідок чого було порушено принцип процесуальної рівності сторін.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався і тривав по 01 липня 2023 року. Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом України від 17 березня 2020 року №530-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом №540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

17 березня 2022 року набув чинності Закон України від 15 березня 2022 року №2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів щодо дії норм на період воєнного стану», яким було внесені зміни до ЦК України, а саме розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

Тобто загальна позовна давність, перебіг якої припав на період дії в Україні правового режиму воєнного стану, продовжена законодавцем на період дії такого правового режиму. Водночас продовження строків свідчить, що їх перебіг, який відбувається у період дії воєнного стану, не зараховується при обчисленні.

24 лютого 2022 року Указом Президента України №64/2022 в Україні введено правовий режим воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який на даний час триває.

04 вересня 2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 № 4434-IX. Закон скасовує зупинення строків позовної давності на період дії воєнного стану, шляхом виключення п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України.

Отже, на день коли сплив строк виконання відповідачем зобов`язання за кредитним договором на всій території України діяв карантин, у зв`язку з чим відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України перебіг позовної давності продовжений на строк його дії. Після припинення карантину 30.06.2023 дія зазначеного правового режиму замінена спеціальним правовим регулюванням, передбаченим пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відповідно до якого перебіг позовної давності продовжувався на період дії воєнного стану. Законом України від 14.05.2025 № 4434-IX, який набрав чинності 04.09.2025, поновлено перебіг позовної давності. Таким чином, враховуючи, що строк виконання зобов`язання настав у період дії карантину, а перебіг позовної давності поновлено лише з 04.09.2025, станом на дату звернення позивача до суду 25.02.2026 загальна трирічна позовна давність не пропущена. За таких обставин доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку позовної давності є безпідставними та підлягають відхиленню.

Між сторонами укладено договір про надання кредитних коштів, в тому числі й на умовах фінансового кредиту, шляхом ідентифікації позичальника та використання ним електронного цифрового підпису. Зарахування коштів ОСОБА_1 підтверджується належними доказами.

Відповідач належним чином взятих на себе зобов`язань за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту не виконав, у встановлені договором строки не повернув отримані кредитні кошти та не здійснював передбачених договором платежів у рахунок погашення заборгованості, чим порушив умови договору та вимоги чинного законодавства. Будь-яких доказів належного виконання зобов`язань по сплаті кредиту відповідач не надав та не подав будь-яких доказів на спростування користування ним наданими йому кредитними коштами. Відтак, у позивача наявні підстави для стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 10000 грн.

Щодо заборгованості за процентами слід зазначити наступне.

Згідно п.3.1 кредитного договору нарахування процентів здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, але не більше 90 календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».

Згідно п. 4.1. цього договору у випадку неможливості виконання зобов`язань за договором у повному обсязі у встановлений термін та за умови, що заборгованість за кредитом складає не менше 400,00 гривень (включно) клієнт може ініціювати продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення кредиту, шляхом укладення додаткової угоди до договору. Пропозиція (оферта) клієнта щодо продовження строку користування кредитом вчиняється шляхом натискання кнопки «продовжити кредит» в Особистому кабінеті або відповідної кнопки в платіжному терміналі та здійснення платежу на користь Товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів (та у разі їх наявності - штрафних санкцій). Після отримання товариством коштів у розмірі нарахованих та несплачених процентів та штрафних санкцій (у разі наявності останніх), заява клієнта про продовження строку користування кредитом вважається поданою (п. 4.2.). Товариство має право, але не обов`язок протягом 24 годин з моменту вчинення клієнтом вказаних в п. 4.2. договору дій, акцептувати пропозицію (оферту) клієнта про продовження строку користування кредитом шляхом направлення клієнту засобами зв`язку текстового повідомлення про погодження нового строку кредиту (з зазначенням нової дати повернення) на номер мобільного телефону та/або адресу електронної пошти, повідомлені клієнтом товариству в особистому кабінеті/зазначені в договорі та одноразовий ідентифікатор у вигляді коду для підписання клієнтом додаткового договору (п. 4.3). Додатковий договір вважається укладеним з моменту одержання Товариством грошових коштів згідно з підпунктом 4.5. договору та підписання його клієнтом електронним підписом за допомогою Одноразового ідентифікатора (п. 4.4).

Відповідно до п. 4.5 договору новий строк кредиту розраховується з дня, наступного за днем вчинення клієнтом дій згідно з п. 4.2.-4.3 договору та дорівнює строку кредиту, що встановлений п. 1.3. договору, якщо інше не встановлено в додатковому договорі. Протягом нового строку користування кредитом проценти нараховуються за стандартною процентною ставкою або за ставкою, що погоджена сторонами в додатковому договорі, яка не може бути більшою за розмір стандартної процентної ставки (п. 4.6.).

У матеріалах справи відсутні докази того, що боржник ініціював продовження строку користування кредитом та змінив дату повернення всієї суми кредиту, в т.ч. шляхом укладення додаткових договорів.

Таким чином, строк користування кредитом визначався умовами первісного договору та закінчився 28.12.2020, а подальше користування кредитними коштами відбувалося вже поза межами встановленого договором строку кредитування.

Згідно з п. 9.11 сторони погодили, що проценти нараховані згідно з цим договором після закінчення строку користування кредитом, визначеного п.1.3 договору чи продовженого відповідно до Розділу 4 договору, є процентами, що нараховуються за понадстрокове користування грошовими коштами у розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК. Нарахування процентів за понадстрокове користування грошовими коштами здійснюється у момент сплати.

Такі платежі мають іншу правову природу, ніж проценти за користування кредитом у межах строку кредитування. Отже, слід розмежовувати: договірні проценти за користування кредитними коштами у межах встановленого строку кредитування, розмір яких становить: 10 000 грн ? 1,9 % ? 30 днів = 5 700 грн; проценти за прострочення виконання грошового зобов`язання, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України та погоджені сторонами пунктом 9.11 договору, які нараховуються після закінчення строку кредитування.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до положень стаття 625 Цивільного кодексу України, проценти річних та інфляційні втрати є законною відповідальністю боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання та мають самостійний правовий режим, відмінний від договірних процентів за користування кредитом.

У цій справі проценти за понадстрокове користування кредитними коштами нараховані за період з 28.12.2020 по 28.03.2021, тобто в межах передбаченого договором 90-денного періоду прострочення, та становлять: 10 000 грн ? 1,9 % ? 90 днів = 17 100 грн.

Таким чином, загальний розмір заборгованості за кредитним договором складає: 10 000 грн - основна сума кредиту; 5 700 грн - проценти за користування кредитом у межах строку кредитування; 17 100 грн - проценти за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України. Загальна сума заборгованості становить 32 800 грн.

Разом із тим, суд першої інстанції, визначаючи розмір заборгованості, фактично об`єднав різні за своєю правовою природою платежі - договірні проценти за користування кредитом та проценти, нараховані у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання, - без належного розмежування періодів та підстав їх нарахування.

Такий підхід хоча і не впливає на загальний розмір заборгованості, який підлягає стягненню, проте потребує уточнення правової природи відповідних нарахувань, оскільки проценти за користування кредитом та проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, мають різну правову природу та різні підстави виникнення.

У постанові від 01 червня 2022 року у справі № 372/3048/18 Верховний Суд зазначив, що у «разі помилкового посилання позивача не на ту норму закону суд, встановивши підстави позову, застосовує норму закону, яка регулює правовідносини сторін, незалежно від згоди на це позивача чи відповідача».

«Згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні юридичні норми. У разі помилкового посилання позивача не на ту норму закону суд, встановивши підстави позову, застосовує норму закону, яка регулює правовідносини сторін, незалежно від згоди на це позивача чи відповідача» (постанова Верховного Суду від 20 травня 2026 року у справі № 481/60/23).

Отже, суд першої інстанції правильно визначив наявність та розмір заборгованості за кредитним договором, однак не розмежував належним чином договірні проценти за користування кредитом у межах встановленого строку кредитування та проценти, нараховані за понадстрокове користування коштами у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною четвертою зазначеної статті зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Таким чином, рішення суду підлягає зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області задовольнити частково.

Рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2026 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3194,88 грн (три тисячі сто дев`яносто чотири гривні вісімдесят вісім копійок), сплату якого відстрочено ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 18 травня 2026 року.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач І.О. Максюта

Судді: Л.В. Василишин

О.О. Томин