Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №521/12029/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/7020/26

Справа № 521/12029/25

Головуючий у першій інстанції Науменко А. В.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.08.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних

справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Карташова О.Ю., Назарової М.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС»

на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 квітня 2026 року

у цивільній справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» до ОСОБА_1 про стягнення сплаченого страхового відшкодування встановив:

11 липня 2025 року ПрАТ СК «ТАС» звернулося до суду з вказаним вище позовом у якому просило стягнути з ОСОБА_1 сплачене страхове відшкодування у розмірі 59203,62 грн.

Позов обґрунтовано тим, що 24 лютого 2024 року о 15 год. 20 хв. в м. Одеса, вул. Водопровідна, 16, сталася дорожньо-транспортна пригода за участі транспортного засобу «ВАЗ 2103» номерний знак НОМЕР_1 , яким керував відповідач ОСОБА_1 та автомобіля «MERCEDES-BENZ VITO» номерний знак НОМЕР_2 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 25 березня 2024 року у справі № 522/3474/24 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення за ст. 124 КУпАП у вигляді штрафу.

На момент дорожньо-транспортної пригоди, майнові інтереси власника автомобіля «MERCEDES-BENZ VITO» номерний знак НОМЕР_2 , були застраховані в АТ «СГ «ТАС» (приватне) згідно: Договору добровільного комплексного страхування наземного транспортних ризиків «Повний автозазист» № FA-00302693, полісу №АТ4166748.

Страхувальник пошкодженого транспортного засобу «MERCEDES-BENZ VITO» номерний знак НОМЕР_2 , звернувся до позивача із заявою про настання події від 26 лютого 2024 року та заявою на виплату страхового відшкодування від 04 березня 2024 року. За результатами розгляду цієї заяви пошкодження застрахованого автомобіля визнано страховим випадком, у зв`язку з чим, на підставі: протоколу огляду колісного транспортного засобу від 27 лютого 2024 року; ремонтної калькуляції №04514_21 від 04 березня 2024 року; страхового акту№ 05737/21/924 від 06 березня2024 року та розрахунку суми страхового відшкодування позивач здійснив виплату виплату страхового відшкодування в розмірі 120588,21 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №397842 від 07 березня 2024 року.

На момент дорожньо-транспортної пригоди, цивільно правова відповідальність власника автомобіля засобу «ВАЗ 2103» номерний знак НОМЕР_1 , була застрахована в ПАТ "СК "УСГ" полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 216332308, у зв`язку з чим ПАТ "СК "УСГ" здійснило виплату страхового відшкодування на користь позивача у розмірі: 61384,59 грн.

Різниця між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням становить 59203,62 грн, яку відповідно до ст. 1194 ЦК України відповідач має сплатити на користь позивача.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23 квітня 2026 року відмовлено у задоволенні вказаного вище позову.

В апеляційній скарзі ПрАТ СК «ТАС» просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 квітня 2026 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.

Окрім обставин, якими обґрунтовано позов, скаржник посилається на те, що вартість майнового збитку, завданого власнику транспортного засобу «MERCEDES-BENZ VITO» номерний знак НОМЕР_2 пошкодженням його автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування, тому з відповідача, як з винної особи, на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу) та отриманим страховим відшкодуванням.

Днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи (п.4 ч.6 ст. 272 ЦПК України).

Відповідач ОСОБА_1 15 липня 2026 року отримав поштову кореспонденцію, надіслану апеляційним судом на його адресу, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 не скористався.

Згідно із ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Пунктом 1 частини 6 статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними є справи у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Положеннями п.1 ч.1 ст.176 ЦПК України передбачено, що ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується.

Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 07 серпня 2026 року, розгляд цієї справи призначено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, з огляду на те, що позовні вимоги мають виключно майновий характер, та справа є малозначною в силу вимог закону, оскільки ціна позову (59203,62 грн) не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (90840 грн).

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ч.1 ст. 367 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду відповідає, виходячи з такого.

Судом встановлено, що 24 лютого 2024 року о 15:20 у м. Одеса по

вул. Водопровідній, 16, з вини відповідача ОСОБА_1 , який керував автомобілем «ВАЗ 2103» (номерний знак НОМЕР_1 ), сталася дорожньо-транспортна пригода, що призвела до пошкодження автомобіля «MERCEDES-BENZ VITO» (номерний знак НОМЕР_2 ).

Вина відповідача у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, підтверджується постановою Приморського районного суду м. Одеси від 25 березня 2024 року у справі № 522/3474/24.

На момент ДТП майнові інтереси власника автомобіля «MERCEDES-BENZ VITO» були застраховані у ПрАТ «СГ «ТАС» за договором № ЕА-00302693.

На підставі ремонтної калькуляції «Audatex» № 04514_21 від 04 березня 2024 року, протоколу огляду від 27 лютого 2024 року та страхового акта № 05737/21/924 позивач здійснив виплату страхового відшкодування в сумі 120588,21 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 397842 від 07 березня 2024 року.

Цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована у ПАТ «СК «УСГ» (поліс № 216332308), за умовами якого передбачено, що страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну складає 160000 грн.

Згідно з платіжною інструкцією № 80211 від 09 вересня 2024 року ПАТ «СК «УСГ» компенсувало позивачу частину витрат у розмірі 61 384,59 грн, розраховану з урахуванням зносу транспортного засобу.

Таким чином, фактичний розмір невідшкодованих збитків становить 59 203,62 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не може нести цивільно-правову відповідальність за відшкодування шкоди у межах ліміту обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оскільки ПАТ «СК «УСГ» не сплатило повну суму відшкодування. Пред`явлення позову безпосередньо до відповідача як фізичної особи - завдавача шкоди - можливе лише у випадку, якщо розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, або якщо у страховика відповідно до закону чи договору не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених ст. 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). З огляду на вказане суд дійшов висновку, що належним відповідачем стосовно невідшкодованих збитків у межах ліміту страхової відповідальності є ПАТ «СК «УСГ», а не ОСОБА_1 . Позивачем не доведено наявності підстав для покладення відповідальності безпосередньо на винну особу, передбачених ст. 1194 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі N 638/2304/17 (провадження N 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі N 761/42030/21 (провадження N 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі N 607/20787/19 (провадження N 61-11625сво22)).

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини другої зазначеної статті).

У частинах першій, другій статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно з вимогами статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування" (далі - Закон N 85/96-ВР)).

Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (частина шістнадцята статті 9 Закону України "Про страхування").

Згідно з статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів врегульовані Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон N 1961-IV у редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі статтею 3 Закону N 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до статті 5 указаного Закону об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому

цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону N 1961-IV).

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладення обов`язку з відшкодування шкоди

в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 вказаного Закону) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі N 760/15471/15-ц, провадження N 14-316цс18, з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі N 147/66/17, провадження N 14-95цс20).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові від 22 лютого 2022 року у справі N 201/16373/16-ц (провадження N 14-27цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик, та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми, а у випадку, зазначеному у пункті 80 цієї постанови - винною особою.

Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі N 755/18006/15-ц (провадження N 14-176цс18), від 03 жовтня 2018 року у справі N 760/15471/15-ц (провадження N 14-316цс18) та ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі N 753/15214/16-ц (провадження N 14-25цс20)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі N 147/66/17 (провадження N 14-95цс20) зазначено, що "Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі N 755/18006/15-ц (провадження N 14-176цс18) (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі N 760/15471/15-ц (провадження N 14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик.

Отже, принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, в такому випадку підстави для покладення відповідальності на страхувальника відсутні".

Аналогічні за змістом висновки викладено у постанові Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі N 641/10491/15-ц (провадження N 61-12709св21).

Отже, колегія суддів зауважує, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).

Відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах такої різниці.

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17 квітня 2018 року у справі N 523/9076/16-ц, провадження N 14-61цс18, пункти 40, 41).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у процесі": сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16 (провадження N 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі N 367/2022/15-ц (провадження N 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі N 712/8916/17 (провадження N 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі N 635/4741/17 (провадження N 14-46цс20, пункт 33.2).

У постанові від 26 червня 2019 року у справі N 910/17792/17 (провадження N 12-280гс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що підставою для вступу (залучення) в судовий процес третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення у майбутньому в неї права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною в зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи.

Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року в справі N 457/726/17 (провадження N 61-43201св18)).

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина перша, друга статті 264 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

За обставинами цієї справи, станом на час ДТП згідно полісу №ЕР-216332308, транспортний засіб «ВАЗ» номерний знак НОМЕР_1 був застрахований у ПАТ «СК`УСГ», згідно з яким страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну визначена у розмірі 160000 грн.

Позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 із вимогою про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди (120588,21 грн) і страховим відшкодуванням (61384,59 грн) у розмірі 59203,62 грн, тобто в межах ліміту страхового відшкодування (160000 грн) відповідно до договору №ЕР-216332308, укладеного між ПАТ «СК`УСГ» та ОСОБА_1 .

Ураховуючи те, що позивач звернувся до страхувальника із позовом про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, яка не перевищує ліміт страхового відшкодування згідно укладеного між ПАТ «СК`УСГ» та ОСОБА_1 договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог та стягнення шкоди з ОСОБА_1 , оскільки останній є неналежним відповідачем.

З матеріалів справи убачається, що позивач не звертався до суду із клопотанням про залучення до участі у цій справі страховика ПАТ «СК`УСГ», як співвідповідача, позовні вимоги заявлені лише до ОСОБА_1 , як водія транспортного засобу, визнаного судом винним у ДТП.

Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє в позові до такого відповідача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі N 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі N 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі N 570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі N 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі N 552/6381/17 (пункт 39), від 01 квітня 2020 року у справі N 520/13067/17 (пункт 75), від 07 липня 2020 року у справі N 438/610/14-ц (пункт 54) та 13 жовтня 2020 року у справі N 640/22013/18 (пункт 31)).

Оскільки у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем є страховик, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів, дійшов правильного висновку про відому у задоволенні позову з підстав, наведених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Доводи скаржника щодо неправильного застосування судом норм матеріального права, колегія суддів відхиляє, оскільки повно та всебічно встановивши дійсний характер спірних правовідносин, суд дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову банку з вказаних вище підстав.

Інші доводи апеляційної скарги за своїм змістом та суттю є обґрунтуванням позовних вимог, і зводяться до суб`єктивного тлумачення скаржником норм права та незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає вірними та обґрунтованими висновки суду з якими не погоджується скаржник.

Доказів, які б спростували правильні висновки суду, скаржником не надано.

Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено.

Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду, з мотивів наведених у апеляційній скарзі.

У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді: О.Ю. Карташов

М.В. Назарова