Рішення від 06 серпня 2026 р. у справі №705/2203/25 — Уманський міськрайонний суд Черкаської області

Справа №705/2203/25

2/705/497/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2026 року м. Умань

Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Гудзенко В.Л.

при секретарі судового засідання Музичук Л.В.

за участю:позивача ОСОБА_1

представника позивача- адвоката Коропа С.В.

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача –адвоката Бурлаки В.І.

представника служби у справах дітей – Грохольської С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Умань цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог: служба у справах дітей Уманської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту, що має юридичне значення,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог: служба у справах дітей Уманської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту, що має юридичне значення. У позові позивач вказує, що 15.09.2012 між ним та ОСОБА_2 було укладено шлюб, що зареєстрований Відділом ДРАЦС по м.Умані Уманського міськрайонного управління юстиції у Черкаській області. Під час перебування у шлюбі у них ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_1 . У 2015 році шлюбні відносини з відповідачем фактично були припинені та рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 05.04.2021 шлюб було розірвано. Їх син ОСОБА_3 залишився проживати з ним та перебувати на його утриманні. ОСОБА_2 почала проживати окремо, самоусунулася від виховання та утримання дитини, життям сина не цікавиться, зв`язків не підтримує. Згідно рішення виконавчого комітету Уманської міської ради від 12.12.2024 № 529, визначено місце проживання дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 . Таким чином він є єдиним піклувальником свого сина, самостійно здійснює його утримання та виховання. При цьому, встановлення факту самостійного виховання та утримання ним дитини має для нього юридичне значення, оскільки це надасть йому можливість оформити його право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та забезпечить захист прав та інтересів його сина. У зв`язку з чим він вимушений звернутися до суду та просить встановити факт самостійного виховання та утримання неповнолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

14.05.2025 на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Бурлаки В.І. надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказано, що позовна заява не обґрунтована та не підтверджена належними доказами. Обставини, що викладені у позовній заяві, не відповідають дійсним обставинам справи. Відповідач виконує свої обов`язки по вихованню та матеріальному забезпеченні сина, а подання даного позову до суду пов`язане з намаганням позивача ухилитися від призову на військову службу. До жовтня 2018 року відповідач разом з сином проживали у с.Фурманка Уманського району, оскільки у селі не було школи, то вони переїхали до м.Умань та поживали у будинку мами ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 . Позивач не міг матеріально утримувати сім`ю, мав борги перед банком, тому вони вирішили, що син буде проживати з батьком, а відповідач поїде на роботу за кордон. Факт матеріального утримання та участі матері у житті сина підтверджується зібраними доказами. Просить відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач ОСОБА_1 та його представник – адвокат Короп С.В. в судовому засіданні позов підтримали та просили його задоволити, посилаючись на обставини, що викладені у ньому.

Відповідач ОСОБА_2 та її адвокат Бурлака В.І. в судовому засіданні позов не визнали, посилаючись на обставини, що викладені у відзиві на позов та просили у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Представник третьої особи- служби у справах дітей Уманської міської ради Грохольська С.М. в судовому засіданні пояснила, що вихованням дитини займається батько, мати частково утримує дитину надаючи кошти в невеликих розмірах ( це та інформація, якою володіє Служба).

Представник третьої особи- ІНФОРМАЦІЯ_3 в судове засідання не з`явився, по причини неявки суд не повідомив.

В судовому засіданні було допитано свідка ОСОБА_4 , який пояснив, що він проживає по сусідству з ОСОБА_1 , у якого на утриманні перебуває дитина ОСОБА_1 . Батько сам виховує дитину, приділяє синові належну увагу, мати дитини з ними не проживає.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснив, що з 2004 року знає ОСОБА_1 та проживає з ним по сусідству. Разом з ним проживає його син ОСОБА_3 , який знаходиться на утриманні батька. Разом з бабусею вони виховують хлопчика та доглядають за ним. Жінку ОСОБА_1 не бачив та йому не відомо чи матір хлопчика бачиться з сином та спілкується з ним.

Крім того, в судовому засіданні, в присутності психолога та представника служби у справах дітей, було допитано неповнолітню дитину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який пояснив, що він поживає з батьком та бабусею, з 2015 року мати з ними не проживає. Приблизно 2,5 роки тому він востаннє спілкувався з матір`ю, вона періодично тільки скидає кошти на його картку, приносила продукти харчування, у 2019 році купила йому велосипеда та раз в три місяці телефонувала.

Вислухавши пояснення учасників розгляду справи, дослідивши доводи позовної заяви, письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі від якого мають сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 09.03.2022.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 05.04.2021 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

19.03.2018 головою квартального комітету Мельник О.В. видано довідку вих..№ 2434 про те, що дійсно ОСОБА_1 проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з ним проживає з 2015 року та знаходиться на повному утриманні син- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

13.11.2020 посадовими особами служби у справах дітей Уманської міської ради: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 було складено акт обстеження умов проживання на підставі заяви ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

04.11.2024 головою квартального комітету Мельник О.В. видано довідку вих..№ 1078 про те, що дійсно ОСОБА_1 проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з ним проживає з 2015 року та знаходиться на повному утриманні син- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

13.11.2024 посадовими особами служби у справах дітей Уманської міської ради: ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , було складено акт обстеження умов проживання на підставі заяви ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 .

На підтвердження факту самостійного виховання та утримання позивачем дитини, до матеріалів позову також було долучено: довідку КНП «Уманський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» Уманської міської ради, в якій вказано, що за весь період перебування на обліку в медичному закладі, за медичною допомогою для дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , звертається батько ОСОБА_1 ; характеристику видану Уманським ліцеєм № 3 Уманської міської ради, в якій вказано, що батьки дитини розлучені, сина виховує батько.

27.11.2024 виконавчим комітетом Уманської міської ради складено висновок служби у справах дітей Уманської міської ради про визначення місця проживання дитини ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 . У висновку вказано, що мати дитини ОСОБА_2 повідомила, що її син проживає разом з батьком ОСОБА_1 через сімейні обставини, вона виїхала на роботу за кордон, не заперечувала проти того, що син проживає з батьком.

Рішенням комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Уманської міської ради від 03.12.2024 порушено клопотання перед виконавчим комітетом Уманської міської ради про визначення місця проживання ОСОБА_1 разом з батьком ОСОБА_1

12.12.2024 виконавчим комітетом Уманської міської ради винесено рішення № 529 «Про визначення місця проживання дитини ОСОБА_1 з одним із батьків», відповідно до якого визначено місце проживання дитини ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_1 .

Виконавчим комітетом Ладижинської сільської ради 29.04.2025 видано довідку про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був зареєстрований та постійно поживав з матір`ю ОСОБА_2 по АДРЕСА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 вибув до міста Умань.

На підтвердження того факту, що відповідач не ухилялася від батьківського обов`язку та матеріально забезпечувала та забезпечує дитину, до відзиву було долучено скриншоти зроблені з системи дистанційного банківського обслуговування «Приват24» від ПриватБанку, а саме: 13.02.2020 переказ коштів в сумі 680 грн., призначення платежу: вхід в Плазу день народження ОСОБА_10 ; скриншоти без дати: 400 грн, призначення платежу: ОСОБА_3 на лікування; 2340 грн – оплата за навчання ОСОБА_11 13 занять; 800 грн – оплата за навчання в Смарт школі ОСОБА_11 ; 20.06.2020 здійснено переказ коштів у сумі 800 грн. та вказано у призначенні платежу: оплата за навчання в Смарт школі ОСОБА_11 ; 13.03.2025 переказ коштів на суму 2000 грн – для ОСОБА_3 сина; 02.01.2025 переказ коштів на суму 2000 грн – для ОСОБА_3 ; 06.04.2025 переказ коштів на суму 2300 грн-для потреб ОСОБА_3 .

Також відповідачем долучено платіжні інструкції: 12.06.2025 переказ коштів у сумі 2500 грн – для дитини ОСОБА_3 ; 06.04.2025 переказ коштів на суму 2300 грн, призначення платежу – для потреб ОСОБА_3 ; 03.02.2025 переказ коштів на суму 2000 грн - переказ коштів для ОСОБА_3 ; 06.02.2025 переказ коштів на суму 3000 грн - на подарунок для ОСОБА_3 на день народження; ІНФОРМАЦІЯ_5 коштів на суму 2000 грн - переказ коштів для ОСОБА_3 ; 20.11.2024 переказ коштів на суму 2000 грн – переказ коштів для потреб ОСОБА_3 ; 23.10.2024 переказ коштів на суму 3000 грн. – для придбання куртки на зиму ОСОБА_3 ; 02.08.2024 переказ коштів на суму 5000 грн- для ОСОБА_10 на придбання одягу до школи; 19.06.2024 переказ коштів на суму 2000 грн – для ОСОБА_10 на потреби; 28.05.2023 переказ коштів на суму 2000 для ОСОБА_3 ; 14.05.2024 переказ коштів на суму 4000 грн – для ОСОБА_10 на придбання одягу та харчування; 20.03.2024 переказ коштів на суму 4000 грн –для ОСОБА_10 для купівлі телефону; 06.02.2024 переказ коштів на суму 3000 грн – для ОСОБА_10 на подарунок на день народження.

Згідно частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частин першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Відповідно до основних сформованих принципів суспільства, задекларованих у міжнародному праві та національному законодавстві, діти мають право на особливе піклування і допомогу, внаслідок своєї фізичної і розумової незрілості, потребують спеціальної охорони й піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Статтями 141, 151 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки, щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків, щодо дитини; батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Згідно з частинами другої, восьмої, дев`ятої статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Статтею 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно із частиною першою статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави - учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Позивач, звертаючись в судовому порядку з позовом про встановлення факту самостійного виховання ним неповнолітньої дитини зазначає мету встановлення такого факту задля отримання відстрочки від призиву.

За пунктом 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в редакції чинній на час розгляду справи, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України;

Водночас слід зауважити, що саме по собі встановлення судом факту самостійного виховання дитини батьком не породжує для заявника юридичних наслідків, тобто, від встановлення вказаного факту не буде залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав останнього, у тому числі і надання відстрочки від призиву.

Верховний Суд у постанові від 02 квітня 2025 року у справі №127/3622/24 дійшов наступних висновків: «В умовах дії режиму воєнного стану факт самостійного виховання батьком (або іншою особою) дитини може існувати і без наявного спору про право через обставини, в силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється.

Законодавець, враховуючи наявні життєві ситуації в умовах війни, розширив перелік підстав, за яких особа, яка самостійно виховує та утримує дитину, може звільнитися з військової служби без позбавлення іншого батьківських прав з урахуванням неможливості реалізації ним своїх батьківських прав та обов`язків в умовах війни чи/або надання такій особі соціального статусу одинокого батька (матері) у разі відсутності іншого з батьків та ін.

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини передбачені статті 150 СК України, а їх права щодо виховання дитини закріплені у статті 151 СК України.

Так, за приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

За положеннями частини четвертої статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Закон не передбачає обов`язку підтверджувати факт відсутності участі батьків у вихованні дитини або підтверджувати його безумовну та одноосібну участь у вихованні та піклуванні шляхом встановлення юридичного факту в судовому порядку. Натомість, такий факт може бути встановлений та підтверджений за рішенням суду в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.

Отже, при встановленні факту самостійного виховання дитини батьком фактично встановлюється юридичний факт, в силу якого обсяг прав матері обмежується або припиняється, тобто вона може бути позбавлена батьківських прав щодо дитини на підставі пункту 2 частини першої статті 164 СК України. Тобто, встановлення окремим судовим рішенням юридичного факту, який згодом може бути використаний під час вирішення спору про право матеріальне, в даному випаду, при позбавленні батьківських прав, є недопустимим та суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2024 по справі №201/5972/22 вказала, що факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Також у даній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує (пункти 73-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22).

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість повної відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини (п. 51 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11.09.2024 у справі № 201/5972/22).

Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (п. 52 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11.09.2024 у справі № 201/5972/22).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04.10.2024 по справі № 752/5665/23 зазначено, що у даній справі заявник просить встановити факт самостійного виховання ним дітей, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини, потребує дослідження й врахування інтересів дітей.

Позивач не надав суду доказів, що в питанні виховання чи утримання неповнолітньої дитини, матір умисно ухиляється від виконання цих обов`язків чи реалізації прав.

Надані суду докази лише свідчать про проживання дитини разом з батьком, що ніким не заперечується, однак жодним чином не підтверджують факт ухилення матері від участі у вихованні дитини та її не участь в утриманні дитини.

В умовах особливого періоду (воєнного стану) не можна допускати зловживання процесуальними правами шляхом застосування способів захисту сімейних прав, інтересів дитини тощо з метою звільнення від виконання військового обов`язку (проходження військової служби).

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно вимог ч.ч. 1, 2, 3 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно ч.1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частинами 1, 2, 5, 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини.

Керуючись ст.ст. 11, 12, 13, 76-78, 81, 83, 141, 258, 259, 264-265, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог: служба у справах дітей Уманської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту, що має юридичне значення- відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому копії рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 11 серпня 2026 року.

Суддя В.Л. Гудзенко