Рішення від 10 серпня 2026 р. у справі №369/13701/24 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/13701/24

Провадження № 2/369/1768/26

РІШЕННЯ

Іменем України

11.08.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Пінкевич Н.С.

секретаря Худинець Д.С.

за участі

представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в загальному позовному провадженні цивільну справу

за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна, стягнення грошової компенсації

та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2024 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що судовим рішенням встановлений факт проживання однією сімєю без реєстрації шлюбу у період з березня 2006 року по 06 вересня 2020 року його та ОСОБА_2 та визнано спільним сумісним майном квартиру АДРЕСА_1 (справа 369/1149/21). Іншим судовим рішення його зобов`язано не чинити перешкоди ОСОБА_2 у користуванні квартирою шляхом вселення відповідачки (справа 369/12367/22). Рішення суду ним було виконано та передано ключі від квартири.

Але їх спільне проживання у спірній квартирі через неприязні відносини є абсолютно неможливим, не можуть вони домовитись ні про утримання цієї квартири, ні про розпорядження нею (наприклад, здача в оренду чи продажу та поділ коштів), ні про користування майном. Спірна квартира має площу 40,3 кв.м і має лиш одну кімнату, тому встановити порядок спільного користування є неможливим і така квартира є неподільною. Тому на підставі ст.364 ЦК України він має право на виділ своєї частки з спільного майна, а якщо виділ не можливий, то він має право на отримання компенсацію за свою частку. Вказав, що за експертним висновком вартість квартири становить 1 936 254 грн. та частики квартири - 968 127 грн.

Зважаючи на вищевикладене, він погоджується на отримання компенсації за свою частку у спільному майні з передачею права власності відповідачці на цю частку, що є ефективним способом захисту свого порушеного права.

Крім того, вказав, що при розгляді справи 369/1149/21 судом витребовувались відомості про наявність та залишок коштів на рахунках в АТ Державний ощадний банк України ОСОБА_2 станом на 06 вересня 2020 року. У відповіді банку вказувались залишки - 8 555,65 дол.США та 26 374,43 грн., але станом на травень 2021 року залишки на рахунках нульові та рахунки закриті. Оскільки грошові кошти, внесені на рахунки в банк, у період спільного проживання, тому вони є спільним майном подружжя та він має право на 1\2 частину таких коштів, яка становить 4 277,83 дол.США та 13 187,22 грн. Оскільки відповідачка зняла кошти та використала їх на свої потреби і без його згоди,тому на підставі ст.625 ЦК України має повернути його частку з урахуванням за період з 24 травня 2021 року по 14 серпня 2024 року трьох відсотків річних в розмірі 414,32 дол. США та 1281,56 грн., та інфляційних втрат в розмірі 5771,71 грн.

У добровільному порядку вирішити спір відповідачка відмовляється.

Просив суд:

стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію за частку у спільній сумісній власності на кватиру АДРЕСА_1 з припинення права ОСОБА_4 на 1\2 частину квартири;

стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 4 692,15 дол.США грошової компенсації у зв`язку з використанням спільних коштів, у тому числі 4 277,83 дол.США основної заборгованості та 414,32 дол.США - три відсотки річних;

стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 20 240,49 грн. грошової компенсації у зв`язку з використанням спільних коштів, у тому числі 13 187,22 грн. - основної заборгованості, 5771,17 грн. - інфляційні втрати та 1281,56 грн. - три відсотки річних;

стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 11 823,71 грн., витрати на проведення експертизи 12 000 грн., витрати на правову допомогу.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 серпня 2024 року відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

20 вересня 2024 року до суду надійшов зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ майна та стягнення грошової компенсації. Свої вимоги мотивувала тим, що після припинення спільного проживання, вона не могла користуватись квартирою. Але після виконання ОСОБА_4 рішення суду та передачі їй ключів від квартири, вона нарешті мала змогу потрапити в помешкання. Зайшовши в квартиру, нею виявлена відсутність цінного майна, яке придбавалось ними за час спільного проживання та за спільні кошти: кухонний куток Дания Компанит - 4400 грн., стіл- трансформер Фаворит венге/крем - 3122 грн., варильна поверхня газова Bosch PGP6B5093R - 2500 грн., духова шафа Bosch HBF114BSL - 12765 грн., кухонна мийка GRANADO - 6000 грн., витяжка навісна BoschDHL555BL - 12500 грн., холодильник з морозильною камерою Bosch KGV36UW206 - 17200 грн., мікрохвильова піч Bosch FFL020MWO - 3600 грн., мультиварка Mirta MC-2209 - 3300 грн., пральна машина автоматична Whirlpool AWE 6080 - 16034 грн., ????рушникосушарка електрична Elna 6 EKO(440*480*155) з регулятором t- - 2000 грн., комп?ютерний стіл Ника 44 - 4600 грн., ?комп?ютер у зборі Intel Core i5 650,до 3046 ГГц,2ГБ ОЗП DDR3 , монітор 17 - 4000 грн., принтер Canon i -SENSYS MF651Cw - 13127 грн., акустична система Genius SW-HF 5.1 4800 II - 6800 грн., телевізор Samsung UE43T5300AUXUA - 13500 грн., миючий пилосос з аквафільтром Bosch BWD41740 - 9900 грн., прасувальна дошка Dogrular - 2165 грн., праска Tefal EasyglissPlusFV5735 - 2800 грн., чайник Tefal KO260130 - 1300 грн., карнізи ковані двійні в кількості 2 * 3 м - 2300 грн., тюлі органза 3 шт.(2шт.2,5*2,65 м ;1 шт. 2м*2,65м) - 1500 грн., штори беж щільні в кількості 2( 2м * 2,65 м) - 2000грн.

Всього майна на загальну суму 157 413 грн. Відповідач жодним чином не пояснив відсутність їхнього майна та відмовився компенсувати його вартість. Тому вважає своє право порушеним та таким, що підлягає захисту в судовому порядку.

Просила суд стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості частини майна в розмірі 78 706грн.; витрати на проведення експертної оцінки в розмірі 6000 грн.; витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211грн.

07 жовтня 2024 року до суду надійшов відзив на позов ОСОБА_4 . Не погоджуючись з доводами позову, відповідачка ОСОБА_2 вказала, що стягнення компенсації за частку у квартирі може бути здійснена лише за можливості особи сплатити таку вартість. У неї така можливість, а саме сплатити 968 227грн., відсутня. Також таку компенсацію вважає завищеною та реальна ринкова вартість квартири становить 1 404 500 грн. (1\2 частина - 702 250 грн.).

Зазначила, що грошові кошти, які перебували на її рахунках в банку не є спільними коштами подружжя. Це кошти, які надавав її перший чоловік ОСОБА_5 на утримання їх спільного сина ОСОБА_6 , 2002 року народження. Крім того, у період з 2015 року по 2020 рік ОСОБА_4 не працював, а її дохід витрачався на потреби її родини. Відкладати на рахунки зі спільних коштів не мали змоги. Тому кошти не можуть бути спільними.

Крім того, вважає, що ОСОБА_4 пропущений строк позовної давності до вимоги про стягнення коштів, що перебували у банківській установі: з 06 вересня 2020року по день подання цього позову минуло майже чотири роки. Просила також застосувати строк позовної давності до даної вимоги, про що подана окрема заява.

У задоволенні позову ОСОБА_4 просила відмовити.

26 березня 2025 року ОСОБА_4 подав заперечення на заяву про застосування строків позовної давності. Вказав, що перебіг строку позовної давності розпочинається з дня, коли особа дізналась про порушення свого права або могла дізнатись. Так, справі 369/1149/21 суд витребував інформацію з банківської установи та листом банку від 22 жовтня 2021 року надані інформація. Тобто лише з цього дня йому стало відомо про розпорядження ОСОБА_2 на власний розсуд грошовими коштами без його згоди та не в інтересах сім`ї, і про порушення свого права. Крім того, у країні введений карантин з 12 березня 2020 року, відмінений 30 червня 2023 року, з 24 лютого 2022 року в країні введений воєнний стан, і перебіг строку позовної давності зупинений. Тому строки ним непропущені й подана заява ОСОБА_2 задоволенні не підлягає.

26 березня 2025 року до суду надійшов відзив на зустрічний позов ОСОБА_2 . Не погоджуючись з доводами позову ОСОБА_4 вказав, що не доведено джерела та часу придбання спірного рухомого майна, придбання за спільні кошти, наявність такого майна на час припинення спільного проживання, факт відчуження або приховання ним такого майна. Майно, вказане у зустрічному позові не конкретизоване, експерт не оглядав спірне майно. Просив відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 .

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 березня 2025 року закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, проти доводів зустрічного позову заперечувала. Просила задовольнити позов з підстав, викладених у позові та відмовити у задоволенні зустрічного позову.

У судовому засіданні представник відповідача та відповідачка позов не визнали, просили відмовити у задоволенні позову. Вимоги за зустрічним позовом підтримали, просили задоволити у повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, свідків, з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджені тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, дійшов до наступних висновків.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 3 СК України сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім`ї має одинока особа. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Положення частини другої статті 3 СК України, згідно з яким подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно, стосуються лише офіційно зареєстрованих шлюбів.

За ст. 18 СК України кожен учасник сімейних правовідносин має право звернутись до суду за захистом свого права або інтересу. Способами захисту є встановлення правовідношення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Конституційним Судом України у рішенні від 03 червня 1999р. за № 5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї») визначено таку обов`язкову ознаку члена сім`ї, як ведення спільного господарства.

Сім`я розглядається як соціальний інститут і водночас як союз конкретних осіб. Сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, що й є ознаками сім`ї.

Частиною другою статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, правомірною) підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 травня 2022 року встановлений факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки - ОСОБА_2 та ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу у період з березня 2006 року по 06 вересня 2020 року; визнано спільною власністю подружжя квартиру АДРЕСА_1 та в порядку поділу спільного майна визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . (справа 369/1149/21).

Рішення набрало законної сили 10 червня 2022 року та не оскаржувалось.

З пояснень сторін встановлено, що після припинення спільного проживання між ними склались напружені та неприязні стосунки, судами неодноразово вирішувались спори між ними.

Відповідно до довідки АТ «Державний ощадний банк України» від 22 жовтня 2021 року ОСОБА_2 мала відкриті депозитні рахунки, залишок коштів станом на 06 вересня 2020 року:

НОМЕР_3(840) - відкритий 17.11.2017, закритий 24.05.2021, залишок 8555,65 дол.США;

НОМЕР_4(980) - відкритий 16.05.2018, закритий 20.05.2021, залишок 26374,43 грн.

Факт наявності коштів та їх зняття не заперечувала відповідачка при розгляді справи. Але вказувала, що дані кошти не є спільним майном подружжя, оскільки це фактично аліменти на утримання старшого сина, які сплачував його батько.

Відповідно до статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються приписи глави 8 СК України.

Отже, правовими наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без шлюбу є встановлення належності їм майна, набутого у власність у цей період, на праві спільної сумісної власності.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно.

Щодо стягнення грошових коштів, розміщених на банківському рахунку.

Згідно зі статтею 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, крім виключеного з цивільного обороту. Грошові кошти, набуті у період шлюбу, є об`єктом цивільних прав і можуть бути предметом поділу між подружжям.

Згідно з частинами першою, другою статті 65 СК України дружина і чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Разом з тим, презумпція дії одного з подружжя за згодою іншого не означає, що один з подружжя може одноосібно розпорядитися спільними коштами не в інтересах сім`ї та цим позбавити іншого з подружжя права на частку у спільному майні.

Верховний Суд у постанові від 20 червня 2018 року у справі №756/14404/15-ц сформулював висновок, що грошові кошти, внесені за час зареєстрованого шлюбу та обліковані на банківському рахунку, є спільним майном подружжя і підлягають поділу. Сам факт подальшого зняття таких коштів одним з подружжя не виключає права іншого з подружжя на відповідну частку, якщо не доведено, що кошти були використані в інтересах сім`ї.

Аналогічний підхід узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду щодо застосування статей 60, 61, 63, 65, 70 СК України, відповідно до якої тягар доказування обставин, що спростовують презумпцію спільності майна, покладається на того з подружжя, хто таку презумпцію заперечує.

Судом встановлено, що кошти в сумі 8555,65 дол.США та 26 374,43 грн. були розміщені ОСОБА_2 за договором в АТ «Державний ощадний банк України» 17 листопада 2017 року та 16 травня 2018 року, тобто у період проживання сторонами однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Саме обставина розміщення коштів на банківському вкладі у період спільного проживання свідчить про поширення на такі кошти правового режиму спільної сумісної власності подружжя, якщо інше не доведено стороною, яка заперечує такий правовий режим.

ОСОБА_2 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що кошти, розміщені на банківському рахунку, були її особистою приватною власністю у розумінні статті 57 СК України. Також вона не довела, що після повернення банківського вкладу зазначені кошти були використані саме в інтересах сім`ї.

Стверджуючи, що грошові кошти надавались її колишнім чоловіком на утримання старшого сина, відповідачка не надала належних та допустимих доказів цим обставинам, зокрема підтвердження доходу ОСОБА_5 , періодичність та суми поповнення депозитного рахунку (одноразовий внесок чи щомісячні поповнення), неможливості відкриття рахунку на сина, внесення наданих коштів саме на депозит, а не витрачання цих коштів на утримання сина.

Покази допитаних в судовому засідання свідків суд до уваги не приймає до уваги. Так, свідки перебувають у родинних стосунках з відповідачем та зацікавлені у результаті вирішення справи, а також те, що наявність коштів (походження коштів), їх використання не можуть підтверджуватись показами свідків. Крім того, про обставини внесення коштів на депозит свідками відомо лише зі слів самої відповідачки. Інших доказів надання коштів та їх цільового використання саме на утримання сина суду не надані.

Суд враховує, що правове значення має не наявність відповідних коштів на рахунку на день вирішення спору, а саме факт їх набуття, розміщення та подальшого використання коштів.

Верховний Суд у своїй практиці виходить з того, що якщо один з подружжя розпорядився спільним майном або спільними грошовими коштами на власний розсуд, не довівши використання отриманих коштів в інтересах сім`ї, вартість такого майна або відповідна частина грошових коштів враховується при поділі спільного майна подружжя.

Отже, судом встановлено, що кошти були розміщені на банківському вкладі у період спільного проживання, а доказів їх використання в інтересах сім`ї, цільового надання таких коштів відповідачка не надала, тому суд приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 4277,82 дол. США та 13 187,21 грн. в якості компенсації належної йому частки.

Вимоги ОСОБА_4 про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних на підставі ст. 625 ЦК України, за період з 20 та 24 травня 2021 року, суд відмовляє. Так, позивач не надав суду доказів того, що між ними існувала домовленість про повернення цих коштів одразу після зняття з рахунків. Відсутні докази іншого обовязку відповідачки повернути ці кошти саме у визначений позивачем строк, оскільки жодних вимог про повернення цих коштів позивач не направляв на адресу відповідачки. Натомість в судовому засіданні з пояснень сторін вбачається, що між ними виник спір щодо походження цих коштів. Тому в цій частині вимоги є по суті передчасними та задоволенню не підялгають.

Не підлягає застосуванню в цій частині заява відповідача про застосування строків позовної давності до вимог про поділ коштів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25) виснувала, що законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 ЦК України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та Перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Таким чином, початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX. Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24:00 год 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Водночас, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено воєнний стан в Україні із 05:30 год 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та Перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та Перехідні положення» ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.

Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Встановлено судом, що у своїй заяві відповідачка вказувала, що позивач про порушення свого права дізнався 06 вересня 2020 року.

Отже, у даній справі встановлено, що станом на 15 серпня 2024 року (дата звернення позивача до суду з позовом) не спливла позовна давність щодо позовних вимог про стягнення коштів та суд визнає перебіг цього строку продовженим на строк дії карантину та воєнного стану й у подальшому зупиненим на строк дії воєнного стану.

Щодо припинення частки у квартирі.

Як вказувалось вище, квартира АДРЕСА_1 належить сторонам ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на праві спільної власності, кожному по частині.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 травня 2024 року:

зобов`язано ОСОБА_4 не чинити перешкоди ОСОБА_2 у користуванні власністю, а саме частиною квартири АДРЕСА_1 ;

усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_2 частиною квартири АДРЕСА_1 , шляхом вселення ОСОБА_2 у зазначену квартиру.

Рішення набрало законної сили 04 червня 2024 року (справа 369/12367/22).

Відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно з частинами першою, другою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Отже, поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку у спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється.

Після припинення спільного проживання, позивач ОСОБА_4 стверджував про неможливість спільного користування однокімнатною квартирою, наявність неприязних та напружених відносин. Відповідачка заперечувала, вказуючи на відсутність можливості сплатити частку.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Статтею 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Частинами першою, другою статті 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України та означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю, що, по суті, є правом двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього, він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

За правилом ч.1 ст. 346 ЦК України, право власності припиняється у разі: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викупу пам`яток культурної спадщини; примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника; реквізиції; конфіскації; припинення юридичної особи чи смерті власника.

Згідно з частинами 1, 2, 3 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне користування і володіння майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном.

Крім того, поняття «незначна частка» є оціночним і має встановлюватися, виходячи з конкретних обставин справи. При цьому, умовою припинення права на частку є саме незначний розмір частки у праві, а не частини спільного майна, яка припадає на цю частку.

Аналіз чинного законодавства дає змогу дійти висновку, що законодавство захищає право власності осіб на їх майно в тому числі і право власності особи на частку у спільному майні від будь-яких посягань на нього та встановлює принцип недоторканності такого майна.

Стаття 365 ЦК України все ж таки передбачає випадки припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Однак підстави такого припинення є чітко визначені у вказаній статті, мають суворо враховуватись судом при розгляді такої категорії справ, а їх перелік розширенню не підлягає.

Відповідно до ч. 2 ст. 365 ЦК України суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Зі змісту статті 346 ЦК України, припинення права особи на частку в спільному майні допускається за наявності будь-якого з передбачених п. 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України умов та з урахуванням того, чи таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та об`єкта, який є спільним майном.

Як роз`яснив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 14 квітня 2021 року в справі №344/120/16-ц (провадження № 61-22129св19), аналіз положень ст. 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об`єкта, який є спільним майном.

Із наданих сторонами доказів встановлено, що позивач та відповідачка є співвласниками квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , кожний по частині.

Відповідно до висновку експерта за результатами оціночно-будівельної експертизи від 24 липня 2024 року, який міститься у матеріалах справи та наданий позивачем вартість частини квартири становить 968127 грн.

Відповідно до поданої відповідачкою оцінки цієї ж квартири, складеної оцінювачем ОСОБА_7 , станом на вересень 2024 року, вартість частки спірної квартири становить 702258 грн.

Суд відхиляє доводи позивача, що припинення права власності відповідачки не завдасть істотної шкоди її інтересам.

Так, відповідачка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Однак, реєстрація місця проживання за іншою адресою сама по собі не свідчить про те, що право співвласника на частку в спільному майні може бути припинено без завдання істотної шкоди інтересам такому власнику.

Відсутні відомості в матеріалах справи щодо наявності у відповідача іншого нерухомого майна.

Суд зауважує, що для оцінки того, чи є частка значною, її слід порівнювати з часткою іншого співвласника. У даному випадку частки позивача та відповідачки становлять по частині у кожного, однак умовою припинення права на частку є саме незначний розмір частки у праві. Суд погоджується з доводами відповідачки, що частини квартири не є незначною.

Необґрунтованими є також посилання позивача, що спільне користування квартирою неможливе, оскільки між сторонами склались не доброзичливі відносини, виникають конфлікти і непорозуміння з відповідачкою, оскільки факт неприязних відносин між співвласниками майна не свідчить про наявність підстав для припинення права власності на майно одного із співвласників.

Натомість, судом встановлено, що частка відповідачки у спірному майні не є незначною і припинення права на цю частку не є таким, що не завдасть істотної шкоди інтересам відповідачки, тобто, відсутні підстави, передбачені ст. 365 ЦК України.

Отже, перевіривши матеріали справи у межах доводів позову та відзиву, дослідивши всебічно, повно та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову щодо припинення частки та стягнення з відповідача коштів.

Щодо вимог зустрічного позову.

Звертаючись до суду з зустрічним позовом ОСОБА_2 просила поділити рухоме майно: кухонний куток Дания Компанит - 4400 грн., стіл- трансформер Фаворит венге/крем - 3122 грн., варильна поверхня газова Bosch PGP6B5093R - 2500 грн., духова шафа Bosch HBF114BSL - 12765 грн., кухонна мийка GRANADO - 6000 грн., витяжка навісна BoschDHL555BL - 12500 грн., холодильник з морозильною камерою Bosch KGV36UW206 - 17200 грн., мікрохвильова піч Bosch FFL020MWO - 3600 грн., мультиварка Mirta MC-2209 - 3300 грн., пральна машина автоматична Whirlpool AWE 6080 - 16034 грн., ????рушникосушарка електрична Elna 6 EKO(440*480*155) з регулятором t- - 2000 грн., комп?ютерний стіл Ника 44 - 4600 грн., ?комп?ютер у зборі Intel Core i5 650,до 3046 ГГц,2ГБ ОЗП DDR3 , монітор 17 - 4000 грн., принтер Canon i -SENSYS MF651Cw - 13127 грн., акустична система Genius SW-HF 5.1 4800 II - 6800 грн., телевізор Samsung UE43T5300AUXUA - 13500 грн., миючий пилосос з аквафільтром Bosch BWD41740 - 9900 грн., прасувальна дошка Dogrular - 2165 грн., праска Tefal EasyglissPlusFV5735 - 2800 грн., чайник Tefal KO260130 - 1300 грн., карнізи ковані двійні в кількості 2 * 3 м - 2300 грн., тюлі органза 3 шт.(2шт.2,5*2,65 м ;1 шт. 2м*2,65м) - 1500 грн., штори беж щільні в кількості 2( 2м * 2,65 м) - 2000грн.

Всього майна на загальну суму 157 413 грн.

ОСОБА_2 у своєму зустрічному позові вказувала, що під час спільного проживання ними придбавалось майно для облаштування квартири, яке після припинення спільного проживання вивезено позивачем, що унеможливлює її проживання у квартирі. ОСОБА_4 у свою чергу заперечував наявність майна.

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частин першої, другої статті 76, частини першої статті 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За змістом пункту 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України, пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

На підтвердження своїх вимог щодо вартості та наявності майна ОСОБА_2 надала суду звіт про оцінку майна, виконаного ТОВ «АН ДІОН ВЕСТ» станом на 29 серпня 2024 року.

При цьому у звіті вказується, що майно знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . Разом з тим, відсутні докази того, що оцінювач здійснював оцінку майна саме в квартирі. Хоча позивач вказувала, що відповідач вивіз всі речі. Також оцінка проводилась за наданою замовником інформацією.

До справи ОСОБА_2 не надала жодного доказу не лише щодо придбання цього майна в період спільного проживання, а його наявність чи вивезення цих речей саме відповідачем. Подане відео не підтверджує цієї обставини. На ньому лиш зафіксовано певні обставини у певний період часу.

У випадку неможливості встановлення дійсної (ринкової) вартості майна, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно, що відповідає правовому висновку, викладеному, зокрема, у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18).

Разом з тим, з поданих позивачем за зустрічним позовом доказів не можливо встановити де ці речі перебувають, їх вартість на час вирішення спору. Відповідач за зустрічним позовом не погоджувавсь ні з їх поділом, ні їх вартістю, вказуючи, що взагалі йому не відомо про доцю цих речей. Тому зустрічний позов задоволенню не підлягає.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення поданого позову ОСОБА_4 та відмови у задоволенні зустрічного позову.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст. 3, 21, 57-74 СК України, постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21 грудня 2007 року, ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна, стягнення грошової компенсації задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 у якості компенсації частини грошових вкладів: кошти в розмірі 4277,82 дол. США (чотири тисячі двісті сімдесят сім дол. 82 центи) та 13 187,21 грн. (тринадцять тисяч сто вісімдесят сім грн. 21 коп.).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення коштів відмовити.

Інформація про позивача:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Інформація про відповідача:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_4 .

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 11 серпня 2026 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ