Рішення від 04 серпня 2026 р. у справі №643/16099/24 — Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________

Справа № 643/16099/24 Провадження 2/636/390/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.08.2026 місто Чугуїв

Чугуївський міський суд Харківської області у складі:

головуючої судді Золотоверхої О.О.,

за участі секретаря судового засідання Караулової О.М.,

представників позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 , адвоката Терлецької Т.О.,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача – адвоката Зольнікової І.О.,

розглянувши у відкритому засіданні в залі суду в м. Чугуєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Салтівський відділ державної виконавчої служби у м. Харкова Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про припинення стягнення аліментів, які стягувались на підставі рішення суду,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , 18.12.2024 звернулась до Московського районного суду м. Харкова із позовом до ОСОБА_3 , третя особа – Салтівський відділ державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просила припинити стягнення аліментів, що стягуються з неї на утримання непрацездатної матері ОСОБА_3 в розмірі 1\6 частини її доходів щомісяця та звільнити її від сплати аліментів на утримання непрацездатної матері ОСОБА_3 в розмірі 1\6 частини її доходів щомісяця в подальшому та від стягнення нарахованої заборгованості по аліментах у виконавчому провадженні, а також стягнути з відповідача сплачені аліменти за виконавчим провадженням з 26.02.2020 по теперішній час.

На виконання ухвали судді Московського районного суду м. Харкова від 19.12.2024 матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Салтівський відділ державної виконавчої служби у м. Харкова Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про припинення стягнення аліментів, які стягувались на підставі рішення суду, передано до Чугуївського міського суду Харківської області.

30.01.2025 позивач подала до Чугуївського міського суду уточнену позовну заяву, в якій просила суд припинити стягнення аліментів, що стягуються з ОСОБА_1 на утримання непрацездатної матері ОСОБА_3 в розмірі 1\6 частини її доходів щомісяця та звільнити ОСОБА_1 від сплати аліментів на утримання непрацездатної матері ОСОБА_3 в розмірі 1\6 частини від її доходів щомісяця в подальшому і від стягнення нарахованої заборгованості по аліментах у виконавчому провадженні, а також стягнути з відповідача сплачені аліменти за виконавчим провадженням з 26.02.2020 по теперішній час.

В подальшому, 12.08.2025 від представника позивача – адвоката Терлецької Т.О. надійшло клопотання про уточнення формулювання позовних вимог, в якому представник позивача просила вважати п.1 позовних вимог викладеним в наступній редакції: звільнити позивача ОСОБА_1 від сплати аліментів та від сплати заборгованості за аліментами на утримання непрацездатної матері ОСОБА_3 .

В обґрунтування позову вказувала, що рішенням Московського районного суду м.Харкова від 15.05.2020 по справі №643/3189/20 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання непрацездатної матері, стягнуто з неї на користь ОСОБА_3 аліменти в розмірі 1\6 частини від її доходів щомісяця, починаючи з 26.02.2020 і до зміни матеріального та сімейного стану сторін.

На виконання вказаного рішення суду державним виконавцем Смолка Г.А. відкрите виконавче провадження та до теперішнього часу з неї стягувалися грошові кошти (аліменти) у розмірі відповідно до середньої заробітної плати за місцем її реєстрації, на адресу державної виконавчої служби та за реквізитами державної виконавчої служби з подальшим перерахуванням ОСОБА_3 .

Позивач стверджувала в позові, що на теперішній час, тобто через 4 роки після ухвалення вказаного судового рішення, істотно змінився матеріальний стан як позивача, так і відповідача.

Так, позивач вказувала, що за період з 2020 по 2024 рік суттєво погіршився її матеріальний стан: позивач перебуває у р. Польща із чоловіком-інвалідом ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , неповнолітнім сином ОСОБА_6 та зі своїм рідним батьком- ОСОБА_2 . Будь-якої матеріальної допомоги від держави Польща позивач не отримує, а лише декілька разів на місяць вона з родиною може отримувати продукти харчування, та мають змогу безоплатного проживання у соціальному гуртожитку. З усієї родини лише батько позивача отримує невеличку українську пенсію, однак він за час війни та нервових потрясінь отримав низку захворювань, та його пенсії ледь вистачає на придбання йому ліків.

Також позивач вказувала, що її чоловік потребує лікування, на яке вони записані в Польщі та вже понад рік чекають на свою чергу. Сама позивач наразі ніде не працює і відповідно не отримує заробітної платні, державної соціальної допомоги позивач також не отримує. Головною причиною неможливості її працевлаштування та отримання заробітків є необхідність постійного піклування за сином і чоловіком, допомога батькові похилого віку. З урахуванням наведеного позивач вказує, що фактично не має можливості сплачувати аліменти на утримання відповідача ані у встановленому рішенням суду розмірі, ані в будь-якому іншому розмірі.

Разом із тим, в позові позивач посилається на покращення матеріального стану відповідача в період часу з 2020 по 2024 роки.

Так, рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 28.12.2023 по справі № 643/9007/18 за позовною заявою Відповідача до ОСОБА_2 про поділ спільного майна та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Відповідача про поділ спільного майна, було визнано за Відповідачам право власності на частини автомобіля CHERY TIGGO, стягнуто з ОСОБА_2 на користь Відповідача грошову компенсацію вартості частини автомобіля марки CHERY TIGGO в розмірі 124250,00 грн., припинено право спільної сумісної власності Відповідача на автомобіль CHERY TIGGO, зустрічний позов ОСОБА_2 до Відповідача про поділ спільного майна задоволено, визнано об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 і Відповідача вклади у АО КБ «ПриватБанк» за договорами SAMDNWFD0070991023201 від 14.01.2016 та SAMDNWFD0071460595401 від 26.01.2017, виділивши у власність кожного по 1580, 11 доларів США та по 60149, 21 грн.

Відповідно до розділу IV судового рішення по справі № 643/9007/18 «Фактичні обставини встановлені судом» станом на 28.12.2023 судом було встановлено, що:

Відповідач за повідомленням ПАТ КБ «ПриватБанк» від 02.06.2020 до суду по даній справі мала 2 (два) рахунки на депозити станом на 23.05.2020, залишок по обох 0,00 грн., які відкриті-14.01.2016 на 2000,00 грн., станом на 18.11.2017 залишок 3160,22 доларів США договір «SАМDNWFD0070991023201; 26.01.2017 на 106000,00 грн., станом на 27.11.2017 - 120298 43 грн., договір «SAMDNWFD00071460595401.

Напередодні цього за рішенням Вовчанського районного суду від 17.08.2021 по судовій справі № 617/576/21, залишеного без змін Полтавським апеляційним судом 08.11.2022, у задоволенні позову Відповідача до ОСОБА_2 про визнання її особистою приватною власністю коштів в сумі 3673,31 Доларів США за депозитом від 14.01.2016 договір «SAMDNWFD0070991023201, а також коштів в сумі 123391,80 грн, отриманих за депозитом від 26.03.2017 договір «SAMDNWFD0071460595401 у АТ КБ «ПриватБанк» було відмовлено.

Оскільки грошові кошти, які були внесені за час зареєстрованого шлюбу та обліковувалися на розрахунковому рахунку Відповідача ОСОБА_2 , є спільним майном подружжя, а тому суд дійшов висновку, що позов в цій частині необхідно задовольнити, визнати об`єктом права спільної сумісної власності сторін вклади у КБ «ПриватБанк» за договорами SAMDNWFD0070991023201 від 14.01.2016 та SAMDNWFD0071460595401 від 26.01.2017, виділивши у власність кожного по частині, зокрема по 1580,11 доларів США та по 60149,21 грн.

Таким чином, судовим рішенням від 28.12,2023 р, по справі № 643/9007/18 доведено, що Відповідач має достатні грошові кошти для безтурботного життя, а посилання Відповідача про те, що частина коштів начебто було надано старшій доньці та онуці на лікування дітей правового значення у справі не мають, так як ОСОБА_2 , по-перше, такої згоди не надавав, а по-друге, уся ця історія, як і деякі інші, була вигадана Відповідачем, щоб ввести суд в оману.

14.12.2011 Посольство України в РФ направило позивачці повідомлення про порядок виходу з громадянства України (з розділу IV судового рішення по справі № 643/9007/18).

Згідно свідоцтва РФ від 20.04.2011 припинена діяльність ФО-П Відповідача (з розділу IV судового рішення по справі №643/9007/18).

Встановлено що Відповідач отримує житлову субсидію за місцем реєстрації, а крім того Відповідач має пенсійне забезпечення від російської федерації (копія довідки від управління соціального захисту населення Чугуївської районної державної адміністрації Харківської області отриманої станом на 13.09.2021, та довідка про пенсійні виплати і розрахунок пенсії по віку після перебування Відповідача в російській федерації у якості ФО-П пенсійним органом російської федерації додається).

На підставі рішення суду по справі № 617/1599/20 за позовною заявою Відповідача до ОСОБА_2 про визнання права власності, було визнано за Відповідачем право власності на 1/2 частину домоволодіння з земельною ділянкою та господарськими постройками по АДРЕСА_1 .

На підставі рішення суду по справі № 643/6373/19 за позовною заявою Відповідача до Позивача, ОСОБА_2 та ОСОБА_7 про визнання права власності, було визнано за Відповідачем право власності на 1/3 (одну третю) частину квартири по АДРЕСА_2 .

На підставі рішення суду по справі № 643/9007/18 за позовною заявою Відповідача до ОСОБА_2 про визнання права власності, було визнано за Відповідачем право власності на 1/2 частину автомобіля CHERY TIGGO.

Більш за те, Позивач цілком впевнений, що на даний час протягом 2020 р. - 2024 р. Відповідач також оформила на своє ім`я та отримує пенсію і в Пенсійному фонді України.

Позивач вважає, що цих статків більш ніж достатньо, щоб Відповідачу покрити місячні витрати на ліки у сумі 2000,00 грн., про які Відповідач вказувала у своїй позовній заяві про стягнення аліментів по справі №643/3189/20, посилаючись на лікування від цукрового діабету, атеросклеротичного кардіосклерозу, гіпертонічної хвороби, дисцикулярної енцефалопатії, варикозної хвороби нижніх кінцівок тощо згідно 2 (двох) лікарських довідок б/н від 03.07.2018 та від 06.07.2018.

А тим більше, як наразі відомо Позивачу, стан здоров`я у Відповідача поліпшився, і до лікарів відповідач останні роки майже не зверталась.

З урахуванням наведеного, позивач просила суд звільнити її від сплати аліментів на утримання відповідача, ОСОБА_3 та від обов`язку зі сплати заборгованості по аліментам.

Враховуючи викладене Відповідач вже на етапі подання позовної заяви до суду у справі №643/3189/20 Відповідач ввела в оману, надавши дані щодо того, що банківських вкладів у неї немає, щодо того, що пенсію та державну допомогу вона не отримує, що було неправдивим. А значить вимога про стягнення з Позивача аліментів на адресу позивача була неправомірною і недобросовісною з боку набувача аліментів, а тому вимога про стягнення з відповідача сплачених позивачем аліментів є правомірною.

В судовому засіданні представники позивача – адвокат Терлецька Т,О. та ОСОБА_8 доводи позовної заяви повністю підтримали, просили суд врахувати суттєве погіршення майнового стану позивача та її родини, які через війну вимушені мешкати в Польщі, врахувати фактичну неможливість для позивача в теперішній час ані погашати заборгованість зі сплати аліментів, ані здійснювати поточні платежі на виконання рішення Московського районного суду м. Харкова від 15.05.2020; наполягали на тому, що впродовж останніх років відповідач фактично набула у власність кілька об`єктів нерухомості, грошові кошти на банківських рахунках, фактично є розпорядником за генеральною довіреністю грошових коштів, що містяться на банківських рахунках, відкритих на ім`я її рідної онуки, в зв`язку із чим заперечували ту обставину, що відповідач, ОСОБА_3 в теперішній час не потребує будь-якого грошового утримання від дочки, ОСОБА_1 .

Крім того, представник позивача – ОСОБА_2 під час судового розгляду заявив клопотання про постановлення судом за наслідками розгляду даної справи окремої ухвали, зокрема щодо вчинення відповідачем та її представниками кримінальних правопорушень, передбачених ст. 190 КК України – заволодіння грошовими коштами ОСОБА_1 та її родини шахрайським шляхом. Так, представник позивача ОСОБА_2 вказував, що надаючи до Московського районного суду м. Харкова, до Вовчанського районного суду Харківської області, а в подальшому – до Машівського районного суду Полтавської області недостовірну інформацію, відповідач своїми діями призвела до суттєвого погіршення майнового стану родини ОСОБА_1 та шахрайським шляхом заволоділа її грошовими коштами.

Відповідач – ОСОБА_3 подала до суду відзив на позов в якому вказувала, що 20.02.2020 вона звернулась до суду із позовом до своєї дочки, в якому просила стягнути аліменти на її утримання, як непрацездатної матері, у розмірі 1\4 частини її доходів щомісяця, на момент звернення до суду їй було 69 років, її матеріальне становище було досить нужденним; вона проживала протягом останніх років до звернення з позовом одна адресою АДРЕСА_3 , інших осіб у складі своєї сім`ї не мала, відповідно до консультативного висновку лікаря-спеціаліста від 28.03.2018 потребувала належного проходження лікування та прийому ліків; з 2011 року знаходилась під наглядом фахівців КНП «Міська поліклініка № 6» з діагнозом: ІХС атеросклеротичний кардіосклероз, гіпертонічна хвороба II ст., дисциркуляторна енцефалопатія II ст., цукровий діабет II типу, варикозна хвороба нижніх кінцівок, розповсюджений остеохондроз хребта, лейкоміома матки, початкова вікова катаракта обох очей, потребувала постійного лікування та значних витрат; щомісяця витрачала близько 2000 гривень на ліки, проходження МРТ; крім того, кожного місяця мала здійснювати витрати на оплату комунальних послуг; грошових коштів, які вона мала на заощадженні, ледь вистачало на харчування та життя; побутовими предметами першої необхідності забезпечити себе не могла; протягом усього часу вона, як мати, добросовісно виконувала свої батьківські обов`язки стосовно відповідача, піклувалася про доньку, матеріально забезпечувала всім необхідним в період її дитинства, проходження навчання. Однак, незважаючи на це все, її донька матеріальну допомогу їй добровільно надавати не бажала, є фізично здоровою і працездатною особою, і в змозі надавати матеріальну допомогу на її утримання.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 15 травня 2020 року по справі № 643/3189/20 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача аліменти на її утримання як непрацездатної матері, у розмірі 1/6 частки доходів. Вказане рішення суду першої інстанції залишене без змін за результатами розгляду апеляційної скарги відповідачки, постановою апеляційного суду від 19.10.2020.

Викладені в позовній заяві, яка розглядається, доводи щодо того, в неї нібито покращився матеріальний стан через визнання права за нею на отримання грошової компенсації вартості 1\2 частини придбаного в спільну сумісну власність автомобіля та виділення їй у власність грошових коштів у розмірі 1580, 11 доларів США та 60149,21 гривень за судовим рішенням, що нібито посольством України в РФ направило їй повідомлення про порядок виходу з громадянства України, що встановлено, що вона нібито отримує житлову субсидію за місцем реєстрації і нібито має пенсійне забезпечення від російської федерації; що за нею визнано право власності на 1\2 частину домоволодіння з земельною ділянкою та господарськими будівлями по АДРЕСА_1 за судовим рішенням, що за нею за судовим рішенням визнано право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_4 та за судовим рішенням визнано право власності на й частину автомобіля CHERRY TIGGO, що нібито вона отримує пенею в Пенсійному фонді України, що нібито її стан здоров`я поліпшився та лікування вона не потребує, вже були предметом судового розгляду у вищезазначеній справі № 643/3189/20, за якою постановлені остаточні судові рішення.

Відповідач у відзиві також вказувала, що ніколи не була громадянкою рф, була та є громадянкою України; пенсійного забезпечення від рф після нападу рф на України вона не має. Вона не є отримувачем пенсії за віком, субсидії та пільги на житлово-комунальні послуги і придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива вона не отримує, що підтверджується довідкою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області станом на 22.05.2025. Діяльність в якості підприємця припинена 20.04.2011, що вбачається зі свідоцтва про реєстрацію припинення фізичною особою підприємницької діяльності.

Щодо судових рішень, за якими нібито покращено її матеріальний стан відповідач вказувала, що житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 належав їй на праві власності за договором купівлі-продажу від 04.02.1997. Рішенням Вовчанського районного суду Харківської області від 15.04.2021 по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до неї за житловий будинок визнано спільною сумісною власністю подружжя, за ОСОБА_2 та за нею визнано право власності по 1\2 частині житлового будинку з надвірними будівлями. Зменшення частки в праві власності на 1\2 частину не є покращенням, а є погіршенням матеріального стану.

З початку військової агресії рф проти України відповідач зазначеним житловим будинком не користується через знаходження будинку майже у зоні бойових дій, будинок знаходиться під постійним обстрілом та непридатний для проживання, в будинку відсутнє газопостачання, він розграбований.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 27.03.2024, яким визнано за нею право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_4 , ніяк не покращено її матеріальний стан, оскільки на підставі свідоцтва про право власності на житло від 20.05.1999 ЦП ДЖФ УКМП ВКХМР квартира АДРЕСА_4 з 20.05.1999 належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 , їй та позивачці, тобто в рівних частках.

Рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 28.12.2023 за нею визнано право власності на 1\2 частину автомобіля, з ОСОБА_2 , на її користь стягнуто компенсацію вартості 1\2 частини автомобіля CHERRY TIGGO дн НОМЕР_1 , в розмірі 124250,00 грн та припинено право спільної сумісної власності на вказаний автомобіль; визнано об`єктом права спільної сумісної власності вклади в АТ КБ «Приватбанк» за договорами від 2016 та від 2017 років, виділено у власність сторін по 60149,21 грн. Відповідач вказувала, що станом на момент набрання рішенням Московського районного суду м. Харкова законної сили, вклади були зняті з рахунків, грошові кошти були витрачені в подальшому на лікування та сімейні потреби. Гроші на вказаних рахунках вона заробляла впродовж тривалого часу тяжкою працею. Автомобіль перебував у власності також ще з 2012 року та за вказаним рішенням суду фактично перейшов у власність ОСОБА_2 , присуджену їй компенсацію вартості її частини авто вона досі не отримала.

Відповідач зазначала в позові, що вона є важко хворою людиною, має низку хронічних захворювань, перебуває на обліку у кількох фахівців, про що надала до суду численну медичну документацію, яка, крім іншого підтверджує й факт постійного проходження нею лікування, в тому числі і впродовж 2024-2025 років.

Також відповідач у відзиві вказувала, що вона самостійно несе витрати на утримання трикімнатної квартири в Харкові, співвласниками якої є її дочка та її колишній чоловік. Дочка із родиною виїхала до Польщі в 2019 році, колишній чоловік – в лютому 2022 року і з того часу вони не несуть жодних витрат з утримання квартири.

У відзиві також зазначено, що в серпні 2021 року позивач сплатила аліменти на її утримання за період з 26.02.2020 по серпень 2021 року у розмірі 27983,24 грн, станом на лютий 2025 року заборгованість зі сплати аліментів складає 92379,90 грн, позивач свідомо ухиляється від їх сплати.

З приводу тверджень позивача про погіршення її майнового стану, як підставу для звільнення її від сплати аліментів, відповідач у відзиві вказувала, що вказані доводи жодним чином не обґрунтовані, оскільки позивача з родиною виїхали до Польщі в 2019 році на заробітки. ІІІ групу інвалідності її чоловіку присвоєно ще до 2011 року, з висновку про умови праці вбачається, що можливості працювати він не позбавлений. Неможливість працевлаштування позивача в р. Польща, а також необхідність постійного піклування за сином і чоловіком, а також допомога батькові позивачем не доведені.

З урахуванням наведеного у відзиві відповідач просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В судовому засіданні відповідач та її представник – адвокат Зольнікова В.О. доводи, наведені у відзиві повністю підтримали та просили суд в задоволенні позовних вимог відмовити.

Так, відповідач ОСОБА_3 в суді пояснювала, що посилання позивача на погіршення її майнового стану та покращення майнового стану стягувача аліментів жодними доказами не підтверджуються. Так, відповідач вказувала, що позивач із чоловіком поїхалт на постійне мешкання до Польщі саме на заробітки, в Польщі вона працює, можливо не офіційно; в той же час вона та її батько лишаються співвласниками трикімнатної квартири в Харкові, витрати на утримання якої вони не бажають нести; при цьому виділені в їх користування кімнати стоять зачиненими, відповідач ними не користується. З приводу житлового будинку у Вовчанському районі відповідач повідомила, що на момент ухвалення рішення про стягнення аліментів, він вже перебував у неї власності, за рішенням суду було визначено, що він є спільною власністю її та її колишнього чоловіка, тобто твердження про покращення її майнового стану не відповідають дійсності. Більш того, будинок внаслідок бойових дій та окупації є непридатним для проживання, розграбований, суттєво пошкоджений, там немає світла та газу. Так само й щодо поділу банківських рахунків – гроші на рахунки вносились під час сімейного життя із ОСОБА_2 та за рішенням суду були поділені. Вказані гроші давно закінчились, оскільки їй було необхідно купувати ліки, продукт харчування, оплачувати комунальні платежі, тощо. З приводу присудженої їй компенсації вартості половини автомобіля відповідач вказувала, що вказана компенсація їй так і не була виплачена, в той час як автомобіль фактично вибув з її власності, що аж ніяк не свідчить про покращення її майнового стану. Відповідач вказувала, що оскільки вона майже все життя працювала без офіційного оформлення, бо саме в такий спосіб могла забезпечити свою родину, своїх дочок всім необхідним, дати їм освіту, тощо, то наразі вона не має страхового стажу та не отримує пенсію за віком. Фактично в теперішній час вона заробляє на життя тим, що збирає та здає пляшки, інші відходи. Просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник третьої особи Салтівського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління міністерства юстиції України подав до суду розрахунок заборгованості зі сплати аліментів на користь ОСОБА_3 від 13.05.2025 та заяву про розгляд справи за їх відсутності.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, відповідача, дослідивши надані докази в їх сукупності, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу. Якщо повнолітні дочка, син не піклуються про своїх непрацездатних, немічних батьків, з них можуть бути за рішенням суду стягнуті кошти на покриття витрат, пов`язаних із наданням такого піклування (ст. 172 СК).

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 15.05.2020 у справі №643/3189/20 частково задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , з останньої на користь позивача стягнуто аліменти на утримання непрацездатної матері у розмірі 1\6 частки її доходів щомісяця, починаючи з 26.02.2020 і до зміни матеріального та сімейного стану сторін. Постановою Харківського апеляційного суду від 19.10.2020 апеляційна скарга представника відповідача залишена без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін. Таким чином, як вбачається з наданих сторонами доказів та відкритих джерел інформації (зокрема єдиного державного реєстру судових рішень), вказане рішення Московського районного суду м.Харкова набрало законної сили 19.10.2020.

Як вбачається зі змісту постанови апеляційного суду від 19.10.2020, в обґрунтування доводів апеляційної скарги представник відповідача – ОСОБА_2 посилався на те що суд, ухвалюючи рішення про стягнення аліментів, не врахував ті обставини, що позивач не є особою, яка потребує допомоги, оскільки позивач має дохід та має на зберіганні у банку понад 200000 гривень; позивачем не було надано до суду доказів на підтвердження витрат, понесених на лікування; позивач приховувала від суду те, що на оплату комунальних послуг за адресою АДРЕСА_5 державою виділено субсидію; що судом не було враховано, що позивач регулярно їздить закордон, де має власний бізнес, отримує пенсію за кордоном та має дохід; що судом не було враховано матеріальне становище відповідача; що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивач є непрацездатною, має захворювання і потребує лікування, а тому має необхідність у матеріальній допомозі; судом не було враховано того факту, що у позивача є ще одна донька, яка проживає в Росії.

Таким чином, при вирішенні даного судового спору вирішальним є факт зміни майнового стану або платника аліментів, або стягувача.

З розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 13.05.2025, виконаного старшим державним виконавцем Салтівського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Харківського міжрегіонального управління міністерства юстиції України Д. Соколовою, вбачається, що станом на 01.05.2025 заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів на користь стягувача ОСОБА_3 складає 96549,90 грн; за період з лютого 2020 року сплачено 27983,24 грн.

Як вбачається з резолютивної частини рішення Машівського районного суду Полтавської області від 28.12.2023 по справі № 643/9007/18 за позовною заявою Відповідача до ОСОБА_2 про поділ спільного майна та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Відповідача про поділ спільного майна, було визнано за Відповідачем ОСОБА_3 право власності на1/2 частину автомобіля CHERY TIGGO, стягнуто з ОСОБА_2 на користь Відповідача грошову компенсацію вартості частини автомобіля марки CHERY TIGGO в розмірі 124250,00 грн., припинено право спільної сумісної власності Відповідача на автомобіль CHERY TIGGO, зустрічний позов ОСОБА_2 до Відповідача про поділ спільного майна задоволено, визнано об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 і Відповідача вклади у АО КБ «ПриватБанк» за договорами SAMDNWFD0070991023201 від 14.01.2016 та SAMDNWFD0071460595401 від 26.01.2017 виділивши у власність кожного по 1580,11 доларів США та по 60149,21 грн.

При цьому, судом в ході розгляду вказаної цивільної справи встановлено, що спірний автомобіль CHERRY TIGGO сторони набули у власність в 2012 років, за час перебування у шлюбі; грошові вклади у банківських установах також були відкриті, внесені грошові кошти на поточні рахунки за час перебування ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 у шлюбі, в зв`язку із чим суд здійснив поділ вказаного майна між колишнім подружжям, присудивши сторонам по 1\2 частині грошових коштів, наявних на рахунках у банківських установах; визнавши за сторонами право власності на 1\2 частину спірного автомобіля за кожним із подальшим стягненням вартості 1\2 частини спірного автомобіля з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 та припиненням її права власності на спірне авто.

Дослідивши вказаний доказ, суд звертає увагу на ту обставину, що відомості про повне або часткове виконання вказаного рішення - в частині стягнення на користь ОСОБА_3 грошової компенсації вартості автомобіля, - до суду сторонами надані не були, відповідач у відзиві стверджувала, що вказана сума залишилась не виплаченою.

Рішенням Вовчанського районного суду Харківської області від 15.04.2021 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна – задоволено; визнано житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , спільною сумісною власністю подружжя – ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Розподілено спільну сумісну власність подружжя, а саме житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , визнано за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями за кожним. При цьому, судом встановлено, що згідно даних договору купівлі – продажу від 04.02.1997, житловий будинок АДРЕСА_1 було придбано та зареєстровано за ОСОБА_3 .

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 27.03.2024, яке набрало законної сили 02.10.2025, позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про визнання права власності, визначення порядку користування житловим приміщенням, усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення – задоволено частково. В порядку поділу майна, що є у спільній сумісній власності, визнано за ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_3 ) право власності на 1/3 (одну третю) частину квартири АДРЕСА_4 . При цьому, в мотивувальній частині рішення зазначено, що спірна квартира набута сторонами – ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у власність на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 20.05.1999, реєстраційний № 5-99-191216.

Виходячи зі змісту вказаних судових рішень, які набрали законної сили, фактично і спірний житловий будинок, і грошові кошти, і спірне авто на момент прийняття Московським районним судом м.Харкова рішення про стягнення аліментів на користь ОСОБА_3 , вже перебували у неї у власності. Суди, ухвалюючи рішення про поділ майна, лише встановили правовий режим вказаного майна – як спільного майна подружжя, або (у випадку квартири) – спільної сумісної власності, набутої в ході приватизації, та визначили частки за сторонами, здійснивши їх поділ.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що твердження позивача про покращення майнового стану ОСОБА_3 внаслідок набуття нею права власності на нерухоме майно, частину автомобіля та грошових коштів, що перебували на банківських рахунках, не відповідають дійсності, оскільки і грошові вклади, і автомобіль, і житловий будинок і трикімнатна квартира станом на 15.05.2020 вже перебували у власності відповідача, а вказані судові рішення лише визначили правовий режим вказаного майна та здійснили його поділ, визнавши за ОСОБА_3 та за її колишнім чоловіком (а у випадку поділу квартири – і за позивачем ОСОБА_1 ) право власності на частки в спільному майні.

Твердження позивача про покращення стану здоров`я відповідача та зменшення її витрат на лікування впродовж останніх років суд вважає такими, що не відповідають фактичним обставинам, встановленим в ході судового розгляду та підтвердженим документально.

Так, відповідач надала до суду копії низки довідок, виписок з медичних карток, консультативних висновків, відповідей на запити за період з 2018 по 2025 роки, які, на думку суду, в достатній мірі підтверджують факт наявності у ОСОБА_3 численних захворювань, в зв`язку із якими останній призначались певні медикаментозні препарати. Надано відповідачем до суду і оригінали численних касових чеків, що підтверджують придбання нею лікарських засобів.

Так само не знайшли свого підтвердження зібраними у справі доказами твердження позивача та її представників щодо отримання відповідачем субсидії на оплату комунальних платежів, пенсійних виплат від рф, тощо. Твердження позивача про те, що відповідач після винесення судом рішення про стягнення на її користь аліментів, оформила в Україні та отримує пенсію за віком, спростовуються довідкою ГУПФУ в Харківській області від 23.05.2025, згідно якої ОСОБА_3 не є отримувачем пенсії за віком, у тому числі субсидії і пільги на житлово-комунальні послуги.

Будь-яких інших, належних та допустимих доказів, які б поза розумним сумнівом доводили факт покращення майнового стану ОСОБА_3 в період часу з моменту винесення рішення про стягнення на її користь аліментів з позивача й до часу ухвалення даного рішення, до суду не надано.

З приводу тверджень позивача про суттєве погіршення її майнового стану, суд встановив наступне.

Позивач у позовній заяві стверджує, що вона з чоловіком та неповнолітнім сином, а з 2022 року – і з батьком, мешкають в Польщі, де вона в зв`язку із необхідністю постійного догляду за чоловіком-інвалідом, неповнолітнім сином та допомоги батькові похилого віку, а також з урахуванням мовного бар`єру не має можливості працевлаштуватися та отримувати хоча б який дохід, а відтак позбавлена будь-якої можливості сплачувати аліменти на утримання непрацездатної матері. На підтвердження вказаних обставин до суду позивачем та її представниками надано: копію довідки від 20.04.2010, згідно якої ОСОБА_7 встановлено безстроково ІІІ групу інвалідності; визначено умови та характер праці, яку вказана особа може виконувати; копію довідки Управління праці та соціального захисту населення №02-04/25, згідно якої ОСОБА_7 призначено державну соціальну допомогу; копію довідки від 07.09.2000 за підписом Лубенського міськвіськкома про те, що ОСОБА_7 є непридатним до в/сл, знятий з обліку за станом здоров`я 09.06.2006; копію пенсійного посвідчення ОСОБА_7 від 15.06.2010; копію свідоцтва про народження ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; копію свідоцтва про шлюб, укладений між позивачем та ОСОБА_10 08.06.2010; копію пенсійного посвідчення на ім`я ОСОБА_2 , якому призначено пенсію за віком; копію повідомлення про ступінь інвалідності ОСОБА_2 (документ складений польською мовою, наявний переклад, виконаний, ймовірно, за допомогою певного програмного забезпечення, актуальність та достовірність якого встановити неможливо); копію медичної документації – результати рентгенологічного дослідження ОСОБА_2 , направлення в лабораторію, рецептів на медикаменти, фіскальних чеків з придбання медикаментів (документи складені польською мовою, наявний переклад, виконаний, ймовірно, за допомогою певного програмного забезпечення, актуальність та достовірність якого встановити неможливо).

Представники позивача в суді стверджували, що ані позивач, ані її чоловік не отримують жодних соціальних чи інших виплат ані в Україні, ані в Польщі, чоловік позивача не може працевлаштуватися через стан здоров`я, проте будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин до суду не надано. Так само не надано до суду і доказів того, що ані позивач, ані її чоловік не є працевлаштованими у Польщі та не отримують жодних доходів за місцем мешкання.

В той же час, суд звертає увагу на ту обставину, що під час розгляду Московським районним судом м.Харкова цивільної справи за позовом ОСОБА_3 про визнання права власності, визначення порядку користування житловим приміщенням, усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення, відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні показав, що ОСОБА_7 не проживає в квартирі з січня 2019 року. Зазначив, що ОСОБА_7 разом з дружиною ОСОБА_1 та сином в січні 2019 року виїхав до Польщі та з того часу проживає і працює в Польщі.

Так само в ході судового розгляду справи не знайшли підтвердження й доводи представників позивача про те, що її майновий стан значно погіршився через те, що вона здійснює догляд та фінансово допомагає своєму батькові, ОСОБА_2 , оскільки, по-перше: такі доводи суперечать твердженням представників позивача про те, що ОСОБА_1 не отримує жодних доходів, а відтак фінансова допомога чи то батькові, чи то будь-кому ще, на думку суду, для людини без будь-яких доходів, є дуже малоймовірною, по-друге: факт здійснення такої допомоги по суті підтверджено фіскальними чеками, зміст яких, як вказано вище, достеменно встановити неможливо, оскільки суд позбавлений можливості визначити походження перекладу, його достовірність та правильність. Факт здійснення позивачем постійного догляду за ОСОБА_2 , так само як і факт потреби останнього у такому догляді, наданими доказами також не підтверджено.

Згідно ст. 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі, якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором. Суд може постановити окрему ухвалу щодо державного виконавця, іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця та направити її органам, до повноважень яких належить притягнення таких осіб до дисциплінарної відповідальності, або органу досудового розслідування, якщо суд дійде висновку про наявність в діях (бездіяльності) таких осіб ознак кримінального правопорушення. Суд постановляє окрему ухвалу щодо свідка, експерта чи перекладача у разі виявлення під час розгляду справи відповідно неправдивих показань, неправдивого висновку експерта чи неправильного перекладу, підробки доказів та направляє її прокурору чи органу досудового розслідування. В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги якого порушено, і в чому саме полягає порушення. Окрема ухвала надсилається відповідним юридичним та фізичним особам, державним та іншим органам, посадовим особам, які за своїми повноваженнями повинні усунути виявлені судом недоліки чи порушення чи запобігти їх повторенню. Окрема ухвала щодо прокурора або адвоката надсилається органу, до повноважень якого належить притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора або адвоката відповідно. З метою забезпечення виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, суд встановлює у ній строк для надання відповіді залежно від змісту вказівок та терміну, необхідного для їх виконання.

Окрему ухвалу може бути постановлено судом першої інстанції, судами апеляційної чи касаційної інстанції. Окрема ухвала може бути оскаржена особами, яких вона стосується. Окрема ухвала Верховного Суду оскарженню не підлягає. Суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Окрема ухвала стосовно порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення, надсилається прокурору або органу досудового розслідування, які повинні надати суду відповідь про вжиті ними заходи у визначений в окремій ухвалі строк. За відповідним клопотанням прокурора або органу досудового розслідування вказаний строк може бути продовжено.

Твердження представника позивача ОСОБА_2 про вчинення відповідачем ОСОБА_3 та її представниками кримінальних правопорушень – шахрайства, що призвело до значних матеріальних збитків позивача у справі, та вимога, викладена в уточненій позовній заяві, - про постановлення судом окремої ухвали в зв`язку з виявленням під час судового розгляду даної справи численних зловживань та введення суду в оману, на переконання суду є необґрунтованими, не доведеними жодними доказами і такими що не підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 202 СК України, повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов`язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає.

Статтею 203 СК України закріплений обов`язок дочки, сина брати участь у додаткових витратах на батьків: дочка, син крім сплати аліментів зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.

Можливість звільнення дочки, сина від обов`язку утримувати матір, батька, визначена ст. 204 СК України: дочка, син можуть бути звільнені судом від обов`язку утримувати матір, батька та обов`язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов`язків.

Дочка, син звільняються судом від обов`язку утримувати матір, батька та обов`язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько не сплачували аліменти на утримання дитини, що призвело до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, і така заборгованість є непогашеною на момент прийняття судом рішення про визначення розміру аліментів на батьків.

Згідно ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.

З урахуванням всього вищенаведеного, суд вважає що позивачем під час розгляду справи судом не надано жодних належних та допустимих доказів, які б поза розумним сумнівом доводили факт покращення майнового стану відповідача ОСОБА_3 ; факт погіршення майнового стану позивача ОСОБА_1 ; факт ухилення відповідача ОСОБА_3 від виконання своїх батьківських обов`язків стосовно дочки ОСОБА_1 , а також безпідставності набуття отриманих відповідачем аліментів за рішенням Московського районного суду м. Харкова, в зв`язку із чим приходить до висновку про те, що позовна заява задоволенню не підлягає.

Частиною 1 статті 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд розподіляє судові витрати згідно зі статтею 141 ЦПК України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 8 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Таким чином суд приходить до висновку, що процесуальні витрати ОСОБА_1 слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 13, 76-81, 178, 141, 258-259, 262, 263-265, 268, 279, 352 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Салтівський відділ державної виконавчої служби у м. Харкова Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про припинення стягнення аліментів, які стягувались на підставі рішення суду – залишити без задоволення.

Судові витрати позивача у провадженні – залишити за позивачем- ОСОБА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду через Чугуївський міський суд Харківської області. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повне судове рішення складене 10.08.2026.

Суддя О. О. Золотоверха