Рішення від 28 липня 2026 р. у справі №202/3863/26 — Індустріальний районний суд міста Дніпра

Справа № 202/3863/26

Провадження № 2/202/4063/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

29 липня 2026 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд м. Дніпра складі:

головуючого судді Дребот І.Я.,

за участі секретаря судового засідання Зеленського Б.В. ,

учасників справи:

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Костинюк Ю.Д.,

розглянувши цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи, -

ВСТАНОВИВ:

У провадженні суду перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи.

В обґрунтування позову зазначено, що 23.08.2025 року о 13.00. год водій ОСОБА_3 керуючи автомобілем Renault Kangoo р.н. НОМЕР_1 допустив наїзд на велосипедиста ОСОБА_4 , Внаслідок ДТП велосипедист ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження від яких загинув на місці події.

За фактом ДТП були внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України до ЄРДР за № 12025050000000553.

Постановою слідчого від 26.09.2025 кримінальне провадження № 12025050000000553 від 23.08.2025, закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_2 є дочкою померлого ОСОБА_4 , їй спричинено значна непоправна шкода, яка проявилась у моральних стражданнях за померлим батьком, а тому просить стягнути з відповідача завдану шкоду.

Ухвалою суду від 07.05.2026 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.

Представник відповідача заперечував щодо задоволення позовних вимог.

22.06.2026 року від представника відповідача через підсистему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній заперечував щодо задоволення позову, оскільки ОСОБА_4 загинув через власну необережність та недбалість, порушення правил останнім сприяла виникненню ДТП, а також те, що МТСБУ вже відшкодувало позивачу 200000,00 грн моральної шкоди.

24.06.2026 року від представника позивача через підсистему "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив, у якій позивач просив задовольнити позовну вимоги, оскільки допущена потерпілим груба необережність є лише підставою для зменшення розміру відшкодування, а не виключає відповідальність за заподіяну шкоду, вважає, що з урахуванням принципу розумності, виваженості і справедливості заявлений розмір моральної шкоди є належною аргументацією критеріям, визначеним у статті 23 ЦК України і заявлена сума шкоди є співмірною із стражданням позивача.

29.06.2026 року від представника відповідача через підсистему "Електронний суд" надійшли заперечення на відповідь на відзив у яких просить відмовити у задоволенні позову, оскільки через грубу необережність ОСОБА_4 відповідач не мав технічної можливості запобігти ДТП, а ОСОБА_4 мав таку можливість.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку про можливість ухвалити рішення на підставі наявних у справі доказів та вважає позов таким, що не підлягає до задоволення.

Судом встановлено, що 23.08.2025 року о 13.00. год водій ОСОБА_3 керуючи автомобілем Renault Kangoo р.н. НОМЕР_1 допустив наїзд на велосипедиста ОСОБА_4 .

Внаслідок ДТП велосипедист ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження від яких загинув на місці події, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 29.08.2025 року та лікарським свідоцтвом про смерть № 480 від 25.08.2025 року.

Постановою слідчого від 26.09.2025 кримінальне провадження № 12025050000000553 від 23.08.2025, закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

В ході досудового розслідування було встановлено, про що зазначено в постанові слідчого від 26.09.2025 року:

«17.09.2025 року призначено судову автотехнічну експертизу обставин ДТП та відповідно до висновку № СЕ-19/105-25/13548-ІТ від 23.09.2025 року виданого Донецьким НДЕКЦ МВС України, встановлено, що у дорожньо-транспортній ситуації водій автомобіля Renault Kangoo р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_3 повинен був діяти відповідно до технічних вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху.

У дорожньо-транспортній ситуації водій автомобіля Renault Kangoo р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_3 не мав технічної можливості запобігти даній ДТП своєчасним гальмуванням і зупинкою автомобіля до місця зіткнення.

У дорожньо-транспортній ситуації водій велосипеду ОСОБА_4 повинен був діяти відповідно до вимог п. 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху.

У цій дорожньо-транспортній ситуації, водій велосипеду ОСОБА_4 виконуючи вимоги п. 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху, мав технічну можливість запобігти даній ДТП.

У діях водія автомобіля Renault Kangoo р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_3 з технічної точки зору невідповідність вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху не перебуває в причинному зв`язку з подією ДТП.

У діях водія велосипеду ОСОБА_4 вбачається невідповідність технічним вимогам п. 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху, які з технічної точки зору, перебувають у причинному зв`язку з даною ДТП»

Родинні відносини позивача підтверджуються Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 26.07.1977 року..

Цивільна відповідальність транспортного засобу Renault Kangoo р.н. НОМЕР_1 , не була застрахована на момент ДТП, що підтверджується витягом про Перевірку чинності полісу внутрішнього страхування.

З позовної заяви вбачається, що позивач отримав від МТСБУ відшкодування моральної шкоди у розмірі 200000,00 грн, що підтвердив у судовому засіданні представник позивача.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керувався, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною п`ятою статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відсутність обвинувального вироку чи наявність постанови слідчого про відмову в порушенні кримінальної справи не звільняє відповідача від обов`язку доказування своєї невинуватості. Таким чином, закон зобов`язує саме відповідача довести, що шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, було спричинено внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, тобто не з його вини. Разом із тим шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела. Незалежно від вини фізичної особи відшкодовується завдана нею і моральна шкода, у тому числі, якщо шкоди завдано ушкодженням здоров`я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (частина друга статті 1167 ЦК України).

Частиною другою статті 1167 ЦК України передбачені спеціальні випадки відшкодування моральної шкоди, коли, на відміну від загальних правил, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, серед яких і випадок відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Аналіз положень статей 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в тому числі моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб`єктами, у спеціальний спосіб тощо).

Отже, положення статей 1187, 1188 ЦК України є спеціальними щодо статті 1167ЦК України, тому за загальним правилом перевага у вирішенні вказаного спору надається спеціальним нормам.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 06 листопада 2013 року у справі № 6-108цс13.

Згідно зі статтею 1193ЦК України шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням кримінального правопорушення.

Як визначено статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).

Отже, у відносинах між володільцем джерела підвищеної небезпеки, яким завдано шкоди, та третіми особами, яким володілець джерела підвищеної небезпеки завдав шкоди, діє принцип відповідальності володільця цього джерела незалежно від його вини.

Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

Однак, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено.

Суд враховує, що питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (ч. 2 ст. 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).

Згідно розрахунку позивача, остання оцінила завдану моральну шкоду в 500000,00 грн, оскільки у відповідача на момент ДТП був відсутній чинний договір ОСЦПВ страховик МТСБУ відшкодувало потерпілій 200000,00 грн, то позивач просить стягнути 300000,00 грн (500000 - 200000 = 300000,00 грн) моральної шкоди.

Частиною першою статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Тобто, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Судом встановлено, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась позивач безповоротно втратила близьку їй людину. Виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, суд вважає, що завдана позивачам моральна шкода підлягає відшкодуванню. Проте, суд також враховує поведінку, як водія ОСОБА_3 , в діях якого відсутня вина за ДТП, що встановлено постановою про закриття кримінального провадження, так і самого потерпілого, в діях якого встановлено порушення ПДР, що перебуває в причинному зв`язку із наслідками ДТП, а тому, керуючись принципом законності та справедливості, співмірності, ураховуючи розмір страхового відшкодування від страховика, приходжу до переконання, що втрати немайнового характеру позивача покриваються страховим відшкодуванням, виплаченим МТСБУ, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст.12,13,81,265,268,354 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлено 04.08.2026 року.

Суддя І.Я. Дребот