Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №577/1754/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №577/1754/26

Номер провадження 22-ц/816/2587/26

Категорія - 76

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Сізова Д.В. (суддя-доповідач),

суддів: Сидоренко А.П., Щербаченко М.В.,

з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

у присутності:

представника відповідача – Набоки Андрія Ігоровича (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця»

на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 04 червня 2026 року, ухвалене у м. Конотоп у складі судді Гетьмана В.В.,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця»

про стягнення належних при звільненні виплат та середнього заробітку за час затримки розрахунку,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

02 квітня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із указаною позовною заявою, яку обґрунтував такими обставинами.

Пропрацювавши на посаді машиніста тепловоза виробничого підрозділу «Локомотивне депо Конотоп» філії «Локомотивна компанія» АТ «Українська залізниця» 18 років, 07 січня 2026 року він звільнився за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію на підставі статті 38 КЗпП України.

У порушення вимог статті 116 КЗпП України відповідач не провів з ним остаточний розрахунок в день його звільнення, оскільки не виплатив кошти, гарантовані колективним договором, який закріплює соціальні гарантії та пільги, зокрема і для тих, хто звільняється з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, що передбачено статтею 18 КЗпП України.

Зазначав, що при звільненні мав право на виплати, які визначені трудовим законодавством та колективним договором, а саме:

одноразову матеріальну допомогу у зв`язку з виходом на пенсію (пункт 8.7) у розмірі 111 140,65 грн, що становить п`ять середньомісячних заробітків (22 228,13 грн х 5);

матеріальну допомогу на оздоровлення (пункт 3.9) за 2023 рік у сумі 16 104 грн та за 2024 рік у сумі 18 168 грн, у загальному розмірі 34 272 грн;

грошову винагороду з нагоди ювілею та (або) досягнення пенсійного віку (пункт 3.18) у розмірі 11 393,52 грн, оскільки 05 листопада 2025 року йому виповнилося 60 років.

Посилаючись на положення статті 117 КЗпП України, доводив наявність підстав для стягнення з товариства середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 66 356,55 грн, за період із 08 січня 2026 року по 27 березня 2026 року (за 57 робочих днів), при середньоденній заробітній платі 1164,15 грн.

Просив стягнути з відповідача на свою користь вказані суми коштів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 04 червня 2026 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 111 140,65 грн одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію, 34 272 грн матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023-2024 роки, 11 393,52 грн грошової винагороди з нагоди ювілею та (або) досягнення пенсійного віку, 66 356,55 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також 2231,70 грн судового збору.

Суд установив, що на момент звільнення позивач мав право на ряд виплат, передбачених як законодавством, так і колективним договором, який є обов`язковим для сторін трудових відносин. Оцінюючи доводи відповідача щодо призупинення виплат у зв`язку з воєнним станом, суд виходив із принципу незворотності дії нормативно-правових актів у часі та встановив, що рішення АТ «Укрзалізниця» про призупинення таких виплат було прийнято до набрання чинності Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», а отже не може ґрунтуватися на його положеннях. Крім того, суд урахував правову позицію Верховного Суду, якою відповідне рішення про призупинення виплат визнано незаконним. У зв`язку з цим суд дійшов висновку про безпідставність невиплати позивачу передбачених колективним договором сум.

Також встановлено порушення відповідачем обов`язку провести повний розрахунок у день звільнення, що відповідно до статей 116, 117 КЗпП України є підставою для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Визначаючи розмір такого відшкодування, за 57 робочих днів суд виходив із принципу пропорційності та обмеження шестимісячним строком, дійшовши висновку про обґрунтованість нарахування середнього заробітку за відповідний період.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погодившись із рішенням суду, АТ «Укрзалізниця» оскаржило його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, стягнути з позивача судові витрати за подання апеляційної скарги.

Зазначає, що місцевий суд не застосував статті 1, 11 та пункт 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» і не врахував, що на період воєнного стану роботодавець має право зупиняти дію окремих положень колективного договору. Таке зупинення є тимчасовим заходом і не позбавляє працівників права на відповідні виплати, а лише відтерміновує їх до припинення воєнного стану або прийняття правлінням АТ «Укрзалізниця» окремого рішення.

Зазначає, що пункт 1.1.4 протокольного рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31, який був скасований судом у справі № 211/7338/23, втратив чинність ще з 01 липня 2024 року на підставі рішення правління від 27 червня 2024 року. Одночасно цим рішенням було зупинено дію положень колективних договорів щодо виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, тому підстави для її стягнення за 2023-2024 роки відсутні.

Вважає, що відповідач не відмовив позивачу у спірних виплатах, а лише відтермінував їх виплату. Суд першої інстанції не дослідив наданих відповідачем рішень про зупинення відповідних виплат, прийнятих не лише 14 березня 2022 року, а й іншими рішеннями правління.

Доводить, що положення колективного договору про виплату грошової винагороди з нагоди ювілею не встановлює безумовного обов`язку роботодавця її виплачувати лише у зв`язку з досягненням працівником відповідного віку. Крім того, у матеріалах справи відсутні докази її нарахування позивачу або включення до сум, належних при звільненні.

Вважає, що матеріальна допомога на оздоровлення, одноразова допомога при виході на пенсію та грошова винагорода з нагоди ювілею не належать до обов`язкових виплат, які підлягають виплаті в день звільнення, оскільки не входять до структури заробітної плати, не передбачені законодавством та встановлені виключно колективним договором.

Зазначає, що призупинення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення та при виході на пенсію було зумовлене обставинами непереборної сили, а не виною відповідача, тому відсутні підстави для застосування статті 117 КЗпП України.

Не погоджується також із розміром стягнутого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вважаючи його непропорційним. Посилаючись на середньозважену кредитну ставку НБУ (35 %), вважає, що його розмір має становити 3 625,20 грн, та зазначає, що суд вправі зменшити суму такого відшкодування з урахуванням обставин справи.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Правом на відзив на апеляційну скаргу позивач не скористався.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

Наказом начальника виробничого підрозділу «Локомотивне депо Конотоп» філії «Локомотивна компанія» АТ «Укрзалізниця» «Про припинення трудового договору (контракту)» від 24 грудня 2025 року № 26/ОС ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільнено з роботи 07 січня 2026 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком на підставі статті 38 КЗпП (а.с. 9).

Цим наказом постановлено компенсувати за невикористані дні відпустки за вислугу років за відповідні періоди, виплатити одноразову матеріальну допомогу у розмірі п`яти середньомісячних заробітків при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, передбачену пунктом 8.7 розділу 8 колективного договору між адміністрацією локомотивного депо Конотоп Південно-Західної залізниці та профспілковим комітетом на 2001-2005 роки, пролонгованого на 2006-2025 роки зі змінами та доповненнями; матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на 1 січня звітного року за 2023 та 2024 роки, відповідно до пункту 3.9 вказаного колективного договору, після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця».

24 грудня 2025 року позивач ознайомився із наказом про звільнення, що засвідчив власноручним підписом (а.с. 9).

Наказом заступника начальника виробничого підрозділу «Локомотивне депо Конотоп» філії «Локомотивна компанія» АТ «Укрзалізниця» від 07 січня 2026 року №2 машиністу тепловоза ОСОБА_1 , за багаторічну сумлінну працю на залізничному транспорті, відповідальне ставлення до виконання службових обов`язків, з нагоди досягнення пенсійного віку ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), згідно з пунктом 3.18 колективного договору депо на 2001-2005 роки, пролонгованого на 2006-2026 роки, та статті 143 КЗпП України, оголошено подяку та виплату (після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця») грошової винагороди у розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки) (а.с. 16).

Згідно із довідкою виробничого підрозділу «Локомотивне депо Конотоп» філії «Локомотивна компанія» АТ «Укрзалізниця» від 25 березня 2026 року № 133, ОСОБА_1 з нагоди досягнення пенсійного віку, згідно з колективним договором, при звільненні з роботи посадовий оклад в сумі 11 393,53 не виплачувався (а.с. 17).

Відповідно до довідки виробничого підрозділу «Локомотивне депо Конотоп» філії «Локомотивна компанія» АТ «Укрзалізниця» № 130 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за травень-червень 2025 року становить 1164,15 грн (а.с. 10).

Згідно із розрахунком оплати середньої зарплати № НОМЕР_1 , наданим виробничим підрозділом «Локомотивне депо Конотоп» філії «Локомотивна компанія» АТ «Укрзалізниця» № 354, середня зарплата ОСОБА_1 за період липень 2024 року - червень 2025 року становить 22 228,13 грн (а.с. 11).

У 2006 році між адміністрацією локомотивного депо Конотоп Південно-Західної залізниці та профспілковим комітетом укладено Колективний договір на 2006-2010 роки, пролонгований на 2011-2026 роки зі змінами і доповненнями (а.с. 18-21).

Вказаний Колективний договір передбачає наступне:

пункт 3.9 – надання працівникам депо один раз на рік матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на день подання заяви;

пункт 8.7 – при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію виплачувати одноразову матеріальну допомогу в розмірі 5 середньомісячних заробітків, а працівникам, які були прийняті на роботу після прийняття даної норми колдоговору (з 15 травня 2007 року), цю допомогу надавати залежно від стажу роботи на залізничному транспорті, більше 15 років – 5 середньомісячних заробітків;

пункт 3.18 – працівникам депо з нагоди ювілею (50, 60 та 70 років) та (або) досягнення пенсійного віку (в т.ч. на пільгових умовах), виплачувати грошову винагороду в розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки).

Пунктом 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року «Про деякі питання оплати праці працівників АТ «Українська залізниця» визначено, що додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 (а.с. 38).

Листом від 06 вересня 2022 року за №Ц-3-91/1459/ЦПроф/30-22 за підписами голови правління АТ «Укрзалізниця» та професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України, повідомлено всіх керівників АТ «Укрзалізниця», що після припинення або скасування режиму воєнного стану, а також у разі покращення фінансового стану АТ «Укрзалізниця», що дасть змогу змінити вищевказане рішення правління до припинення або скасування режиму воєнного стану, працівники, звільнені вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, отримають суму одноразової та додаткової матеріальної допомоги, що їм належить (а.с. 48).

Пунктами 13.1, 13.2 протокольного рішення №Ц-54/90 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 24 жовтня 2022 року вирішено здійснити нарахування та виплату працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнилися/будуть звільнені у період із лютого по грудень 2022 року, одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті; нарахування та виплату матеріальної допомоги проводити в хронологічному порядку, починаючи з листопада 2022 року, згідно з графіком погашення (а.с. 39).

Пунктом 26.1 протокольного рішення № Ц-85/44 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 17 липня 2023 року вирішено здійснити нарахування та виплату працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнилися/будуть звільнені у період із січня до грудня 2023 року, одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті (а.с. 43).

Листом від 05 вересня 2023 року №ЦСП-25/537, за підписом директора Департаменту соціальної політики О. Безпалько, повідомлено керівників регіональних філій та філій АТ «Укрзалізниця», що на виконання рішень правління від 24 жовтня 2022 року та від 17 липня 2023 року, та відповідно до умов Порядку формування та виконання консолідованого оперативного плану руху грошових коштів АТ «Укрзалізниця» від 01 березня 2022 року (протоколом № Ц-54/19 Ком.т.) провести планування та виплату одноразової матеріальної допомоги при звільненні працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію згідно графіка, що додається (а.с. 40-42).

Пунктом 1.1 протокольного рішення № Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року вирішено зупинити дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення, починаючи з 01 липня 2024 року

Відповідно до пункту 9 цього протокольного рішення з 01 липня 2024 року втратив чинність пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року в частині призупинення виплат матеріальної допомоги (а.с. 46-47).

Відповідно до витягу із протоколу Ц-82/63 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 жовтня 2024 року вирішено здійснити виплату одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію (включаючи додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті), яку було призупинено згідно з підпунктом 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14 березня 2022 року (а.с. 44).

Листом члена правління АТ «Укрзалізниця» Л. Гриценко від 04 квітня 2025 року № Ц-5-1.5-25/122-25 на виконання протоколу засідання штабу АТ «Укрзалізниця» від 28 березня 2025 року № Ц-1-1.5-25/47-25 повідомлено керівників регіональних філій про призупинення, починаючи з 01 квітня 2025 року до окремого рішення керівництва, виплати матеріальної допомоги залежно від стажу роботи у галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті (а.с. 45).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами (стаття 97 КЗпП України).

Відповідно до статті 13 КЗпП України та статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій тощо). Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно зі статтею 18 КЗпП України положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до статті 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством України про працю, є недійсними.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

У колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій тощо); встановлення гарантій, компенсацій, пільг (частина друга статті 13 КЗпП України).

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану нею суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Вбачається, що право на отримання позивачем матеріальних допомог та їх розмір відповідач не оспорює. Однак товариство вважає, що мало право прийняти рішення про відтермінування їх виплати, що є тимчасовим заходом, викликаним збройною агресією, для забезпечення сталої роботи товариства.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у редакції, яка діяла на час спірних відносин (до 13 вересня 2025 року), було передбачено, що на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Щодо одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію

Відповідач посилається на лист члена правління АТ «Укрзалізниця» від 04 квітня 2025 року № Ц-5-1.5-25/122-25, яким керівників регіональних філій повідомлено про призупинення з 01 квітня 2025 року до окремого рішення керівництва виплати матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників уперше у зв`язку з виходом на пенсію.

Разом із тим лист члена правління АТ «Укрзалізниця» від 04 квітня 2025 року № Ц-5-1.5-25/122-25 не є рішенням роботодавця про зупинення дії окремих положень колективного договору, а лише містить інформацію про виконання протоколу засідання штабу АТ «Укрзалізниця» від 28 березня 2025 року № Ц-1-1.5-25/47-25.

Відповідно до Статуту АТ «Укрзалізниця» рішення щодо діяльності товариства приймає його правління як виконавчий орган товариства. Отже, лист члена правління та протокол засідання штабу не можуть вважатися належним рішенням роботодавця про зупинення дії окремих положень колективного договору в розумінні статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Таким чином, ні лист члена правління АТ «Укрзалізниця» від 04 квітня 2025 року № Ц-5-1.5-25/122-25, ні рішення правління від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т не можуть вважатися належною правовою підставою для невиплати позивачу одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію, передбаченої пунктом 8.7 Колективного договору.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача зазначеної виплати.

Щодо матеріальної допомоги на оздоровлення

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що виплату матеріальної допомоги на оздоровлення було зупинено протокольним рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т, а також протокольним рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року № Ц-82/39 Ком.т, у зв`язку з чим, на його думку, підстави для її стягнення відсутні.

Колегія суддів не погоджується з такими доводами.

Протокольним рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року № Ц-82/39 Ком.т «Про деякі питання впорядкування виплати матеріальної допомоги на оздоровлення в період дії правового режиму воєнного стану» з 01 липня 2024 року зупинено дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення.

Зі змісту цього рішення вбачається, що воно регулює правовідносини, які виникають починаючи з 01 липня 2024 року, та не містить положень про припинення чи скасування права працівників на матеріальну допомогу, набутого до цієї дати.

Судом установлено, що право позивача на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 та 2024 роки виникло до прийняття зазначеного рішення, а тому його положення не можуть поширюватися на вже набуте позивачем право.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 дійшов висновку, що протокольне рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т не могло бути належною правовою підставою для зупинення виплати матеріальної допомоги, передбаченої колективним договором. На момент його прийняття Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» ще не набрав чинності та не передбачав права роботодавця в односторонньому порядку зупиняти дію окремих положень колективного договору. При цьому відповідач не вносив відповідних змін до колективного договору в порядку, встановленому Законом України «Про колективні договори і угоди», хоча такі зміни можуть бути внесені лише за взаємною згодою сторін.

Отже, посилання відповідача на протокольне рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т не спростовує висновку суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік. Так само протокольне рішення від 27 червня 2024 року № Ц-82/39 Ком.т не впливає на це право, оскільки набрало чинності лише з 01 липня 2024 року та не має зворотної дії в часі.

Крім того, посилання відповідача на зупинення виплати матеріальної допомоги у період трудових відносин саме по собі не спростовує обов`язку роботодавця виплатити працівникові належні йому суми при звільненні. Питання тимчасового зупинення відповідної виплати під час перебування працівника у трудових відносинах та питання щодо обов`язку роботодавця провести з ним остаточний розрахунок при звільненні є різними за своїм правовим змістом і не можуть ототожнюватися.

Набуття позивачем права на матеріальну допомогу на оздоровлення за відповідний період вказує на обов`язок роботодавця виплатити таку допомогу, а при звільненні - включити її до належних працівникові виплат та провести з ним повний розрахунок. Сам факт невиплати допомоги під час роботи не припиняє набутого працівником права на неї та не звільняє роботодавця від обов`язку виплатити належні суми при звільненні.

При цьому наявність у позивача права на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення за спірний період додатково підтверджується безпосередньо наказом про його звільнення, у якому зазначено відповідну виплату серед сум, належних позивачу.

Щодо грошової винагороди до ювілею (п.3.18)

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача про поширення дії рішень правління щодо призупинення матеріальної допомоги і на грошову винагороду, передбачену пунктом 3.18 Колективного договору.

Наведені відповідачем протокольні рішення правління стосуються виключно одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію, додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю та матеріальної допомоги на оздоровлення.

Жодне з досліджених судом рішень правління не містить положень про зупинення виплати грошової винагороди з нагоди ювілею та (або) досягнення пенсійного віку, передбаченої пунктом 3.18 Колективного договору.

Тому відповідач не довів існування будь-якого рішення роботодавця про зупинення саме цієї виплати.

За таких обставин правові підстави для її невиплати позивачу були відсутні.

Щодо доводів апеляційної скарги про неналежність спірних сум матеріальної допомоги до обов`язкових виплат, що підлягають виплаті працівникові в день звільнення

У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що «виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)».

Викладене дає підстави для висновку про те, що стаття 116 КЗпП України зобов`язує роботодавця виплатити працівнику у день його звільнення усі види належних йому від роботодавця виплат, право на які передбачено як законодавством, так і колективним договором, іншими локальними актами. Жодних застережень з приводу того, що належні до виплати звільненому суми мають належати до фонду оплати праці зазначена норма не містить.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, зокрема і відповідно до умов колективного договору. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність.

Такий висновок відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 759/10613/20.

Із викладених підстав апеляційний суд відхиляє відповідні доводи апеляційної скарги про те, що матеріальна допомога у зв`язку з виходом на пенсію, грошова винагорода з нагоди ювілею та (або) досягнення пенсійного віку, а також матеріальна допомога на оздоровлення, не належать до обов`язкових виплат працівнику у день звільнення. Належність таких виплат до фонду заробітної плати правового значення не має. Визначальним є те, чи має працівник станом на дату звільнення право на отримання від роботодавця відповідних виплат.

Щодо наявності підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

Заперечуючи порушення вимог статей 47, 116 КЗпП України, відповідач посилається на відсутність вини та наявність форс-мажорних обставин, підтверджених листом Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року.

Водночас відповідно до статті 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає за наявності вини роботодавця, а обов`язок доведення її відсутності покладається саме на нього.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19 дійшла висновку, що належним доказом форс-мажорних обставин є виключно сертифікат, виданий у порядку статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», а такі обставини мають індивідуальний характер і підлягають доведенню щодо конкретного зобов`язання.

Лист Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року, на який посилається відповідач (а.с. 49), не є таким сертифікатом і не підтверджує неможливість виконання обов`язку саме у спірних правовідносинах, а відтак не є належним доказом відсутності вини.

Отже, вказаний лист не є достатнім та належним доказом на підтвердження настання обставин непереборної сили на дату звільнення позивача з роботи як підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання обов`язку, визначеного статтею 116 КЗпП України, що свідчить про обґрунтованість вимог позивача.

Щодо доводів про надмірність суми стягнутого середнього заробітку

Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Розмір середнього заробітку визначено судом першої інстанції з урахуванням кількості робочих днів за період затримки розрахунку із 08 січня 2026 року по 27 березня 2026 року (57 робочих днів) станом на день ухвалення рішення та середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 у розмірі 1164,15 грн, що становить 66 356,55 грн (57 ? 1164,15 грн).

Оцінюючи співмірність стягнутої на користь позивача суми відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, апеляційний суд враховує розмір заборгованості, не виплаченої ОСОБА_1 у день звільнення, який становив 156 806,17 грн (111 140,65 грн + 34 272 грн + 11 393,52 грн) та перевищує суму стягнутого середнього заробітку – 66 356,55 грн. Із урахуванням щоденних майнових втрат позивача внаслідок інфляційних процесів визначений судом першої інстанції розмір середнього заробітку не суперечить принципам розумності, справедливості та пропорційності.

Посилання апелянта на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року (справа № 761/9584/15-ц) є безпідставним, оскільки викладений у ній правовий висновок не встановлює загального правила про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у кожній справі.

Верховний Суд лише зазначив про можливість застосування такого підходу у виняткових випадках, коли з урахуванням конкретних обставин справи існує очевидна неспівмірність між розміром невиплачених при звільненні сум та розміром відповідальності роботодавця.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (частина перша статті 374 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 375 ЦПК України).

За результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини і зміст спірних правовідносин, а висновки суду узгоджуються з критеріями законності та обґрунтованості, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду – без змін.

Висновки суду щодо судових витрат

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, тому в силу положень частини першої та другої статті 141 ЦПК України відсутні підстави для відшкодування заявнику апеляційної скарги судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення, а рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 04 червня 2026 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повна постанова складена 11 серпня 2026 року.

Головуючий - Д.В. Сізов

Судді: А.П. Сидоренко

М.В. Щербаченко