Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №489/3358/26 — Миколаївський апеляційний суд

11.08.26

22-ц/812/1786/26

Провадження № 22-ц/812/1786/26 Суддя першої інстанції Коваленко І.В.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

11 серпня 2026 року м. Миколаїв Справа № 489/3358/26

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого – Царюк Л.М.,

суддів – Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

при секретарі судового засідання –Колосовій О.М.,

без участі учасників справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» на рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 17 червня 2026 року, повне судове рішення складено 17 червня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Коваленка І.В., в залі судового засідання в м. Миколаїв, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

15 квітня 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (далі – ТОВ «Укр Кредит Фінанс») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов обґрунтовано тим, що 26 липня 2024 року між сторонами за допомогою вебсайту, який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1426-0179.

Відповідно до умов кредитного договору відповідач отримав кредит у розмірі 21 100,00 грн на строк 300 днів, зі сплатою процентів за зниженою процентною ставкою 1,20 % вдень та стандартною процентною ставкою 1,50 % в день і сплатою комісії за видачу кредиту в розмірі 15,00 % від суми кредиту.

Через неналежне виконання відповідачем свої зобов`язань за договором станом на 18 березня 2026 року утворилась заборгованість в розмірі 118 328,80 грн, яка складається із 21 100,00 грн заборгованості за кредитом, 94 063,80 грн нарахованими процентами, 3 163,00 грн комісії.

Відповідачем в позасудовому порядку заборгованість не погашено.

Посилаючись на викладене, ТОВ «Укр Кредит Фінанс» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за договором в розмірі 105 500,00 грн, яка складається із 21 100,00 грн заборгованості по тілу кредиту та 84 400,00 грн заборгованість за нарахованими процентами.

Рішенням Інгульського районного суду м. Миколаєва від 17 червня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії № 1426-0179 від 26 липня 2024 року в розмірі 42 200,00 грн та судовий збір в сумі 1 064,96 грн

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що незважаючи на зменшення позивачем процентів їх розмір перевищує заборгованість розраховану судом з урахуванням пункту 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування».

Разом з тим, суд вважає за можливе зменшити розмір процентів, який втричі перевищує основну заборгованість.

Встановлений сторонами договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів підлягають зменшенню до основної суми боргу – 21 100,00 грн.

Не погодившись з рішення суду ТОВ «Укр Кредит Фінанс» подало апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким вимоги позову задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, щозгідно до наданого разом з позовною заявою розрахунку заборгованості за договором 1426-0179 від 26 липня 2024 року, станом на 18 березня 2026 року вбачається, що ТОВ «Укр Кредит Фінанс» здійснювало лише нарахування процентів за користування кредитом (згідно пунктів 4.6. та 10.1. кредитного договору) в строк договору (згідно пункту 4.9. Договору), що погоджений між сторонами.

Також, відповідно до вищезазначеного розрахунку заборгованості вбачається, що позивач не нараховував відповідачу жодних процентів за несвоєчасне повернення отриманого кредиту в силу положень статті 625 ЦК України, пеню, штраф або інших платежів за невиконання/неналежне виконання умов Кредитного договору.

ОСОБА_1 правом споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладення кредитного договору протягом чотирнадцяти днів не скористався та продовжував користуватись кредитом на погоджених між сторонами умовах.

Умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому статтею 627 ЦК України.

Позивач має законне право на нарахування процентів (згідно пункту 4.6. та 10.1.кредитного договору) протягом строку договору, що визначені в пункті 4.9. кредитного договору.

Відповідно до розрахунку заборгованості вбачається, що позивачем не здійснюється будь-яких нарахувань (штраф, пеня) за порушення умов договору, а відтак і відсутні порушення норм закону, що визначені в пункті 5 частини 3 статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів». Згідно наданого розрахунку заборгованості, позивач здійснює лише нарахування по процентам (згідно пунктів 4.6. та 10.1.Договору) за користування кредитом в строк договору (згідно пункту 4.9. Договору), що погоджений між сторонами.

На дату укладення Кредитного договору від 26 липня 2024 року № 1426-0179— діяли законодавчіобмеження, згідно з якими максимальний розмір денної процентної ставки не міг перевищувати 1,50%. Договір було укладено саме в цей перехідний період (з 23 квітня 2024 року по 20 серпня 2024 року включно), тому встановлена в договорі денна процентна ставка відповідала чинним вимогам законодавства та не перевищувала передбаченого граничного значення.

Денна процентна ставка передбачена пунктом 4.12 та пунктом 4.15 Договору, відповідає вимогам чинного законодавства та не перевищує встановлених законодавчих обмежень на момент укладення договору.

При цьому, денна процента ставка залишається незмінною протягом усього строку кредитування за договором про споживчий кредит за умови, що до нього не вносились зміни щодо складових показників, які застосовуються для обчислення денної процентної ставки (строку кредитування, загальних витрат за споживчими кредитом та загального розміру кредиту).

Суд першої інстанції помилково застосував до щоденно нарахованої заборгованості розмір денної процентної ставки у розмірі 1% за період з 26 липня 2024 року по 20 травня 2025 року, та як наслідок позбавив позивача законного права на отримання процентів за користування кредитними коштами відповідно до умов укладеного Договору.

На день розгляду справи відзиву на апеляційну скаргу від відповідача не надходило.

Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату та час розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини своєї неявки суду не повідомили. Ураховуючи приписи частини 2 статті 372 ЦПК України, апеляційний суд розглянув справу без участі учасників справи.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що 26 липня 2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та відповідачем за допомогою вебсайту кредитодавця, який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», укладено Договір про відкриття кредитної лінії № 1426-0179 продукту «На все» (далі – Договір).

Відповідно до пункту 3.1 Договору, кредитний договір укладено сторонами у вигляді електронного договору у розумінні Закону України «Про електронну комерцію».

Згідно пункту 4.1 Договору загальний розмір кредиту становить 21 100,00 грн Дата надання/видачі – 26 липня 2024 року.

Кредит надається позичальнику шляхом безготівкового переказу грошової суми, вказаної у пункті 4.1 Договору, на банківський рахунок позичальника шляхом використання вказаних позичальником реквізитів електронного платіжного засобу (пункт 4.2 Договору).

За умовами пункту 4.6 Договору нарахування процентів здійснюється за стандартною процентною ставкою 1,50 % за кожен день користування кредитом.

Комісія за видачу кредиту становить 15,00 % від суми виданого кредиту (пункт 4.7 договору).

Згідно з пунктом 4.9 Договору строк кредитування становить 300 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику. Дата повернення кредиту 21 травня 2025 року.

Кредитний договір, з додатками, підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором «А3627» та в розділі 13 договору «Реквізити сторін» позичальник вказав номер особистого електронного платіжного засобу – НОМЕР_1 .

Разом з кредитним договором відповідач ознайомився і підписав електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора «А28801» Правила відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів) продукту «На все», затверджених наказом ТОВ «Укр Кредит Фінанс» від 28 травня 2024 року № 51-П.

Згідно з довідкою ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про перерахування суми кредиту № 1426-0179 від 26 липня 2024 року видача кредитних коштів здійснена за допомогою системи EasyPay, на номер платіжної карти № НОМЕР_1 , платіж від 26 липня 2024 року № 2494243422 на суму 21 100,00 грн.

Успішне перерахування грошових коштів в розмірі 21 100,00 грн на платіжну картку відповідача за реквізитами № 516915*63 підтверджено квитанцією АТ КБ «ПриватБанк» від 26 липня 2024 року № 24942434422.

Розрахунком заборгованості за договором від 26 липня 2024 року № 1426-0179 позивач підтвердив, що станом 18 березня 2026 року заборгованість відповідача по кредитному договору складає 118 328,80 грн, з яких основний борг 21 100,00 грн, проценти 94 063,80 грн, комісія 3 165,00 грн.

Із розрахунку вбачається, що відповідач не здійснював погашення заборгованості.

Із вказаної заборгованості позивач користуючись своїм правом просив стягнути заборгованість в розмірі 105 500,00 грн, яка складається із 21 100,00 грн заборгованості по тілу кредиту та 84 400,00 грн по процентам.

В контексті доводів апеляційної скарги та висновків суду першої інстанції в частині вирішення вимог позову апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною 1 статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).

Стаття 15 ЦК України об`єктом захисту називає порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Згідно з частинами 1, 2 статті 207 ЦК України, (тут і далі - у редакції, на час укладення договору кредиту), правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За правилами статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Згідно з частиною 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

З прийняттям Закону України від 03 вересня 2015 року № 675-VIII «Про електронну комерцію» (далі - Закон № 675-VIII) на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів у мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

Положеннями статті 3 Закону № 675-VIII, (тут і далі - у редакції, чинній на час укладення договору кредиту), передбачено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до статей 11, 12 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (частина 6 статті 11 Закону №675-VIII).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону № 675-VIII).

Відповідно до частин 1, 3 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Доводів щодо оскарження висновку суду про укладеність між сторонами 26 липня 2024 року Договору про відкриття кредитної лінії № 1426-0179 «На все» та надання відповідачу кредитних коштів у розмірі 21 100 грн на строк 300 днів апеляційна скарга не містить.

Умовами Договору визначаються фактично декілька альтернативних строків, у межах яких здійснюється повернення отриманих позичальником грошових коштів та відповідно застосовується різна процентна ставка за користування кредитними коштами (знижена процентна ставка у базовому періоді – 1,20% та стандартна процентна ставка 1.50% за кожен день користування кредитом).

Стандартна процентна ставка становить 1.50% (одна ціла, п`ятдесят сотих відсотки(-ів)) за кожен день користування кредитними коштами (вказана процентна ставка застосовується протягом всього строку дії цього Договору, за виключенням строку використання позичальником права користування кредитними коштами за зниженою ставкою). Знижена процентна ставка становить 1.20% за кожен день користування кредитом, яка надається кредитодавцем виключно як знижка на користування кредитними коштами та є заохоченням позичальника до сумлінного виконання умов Договору.

У пункті 4.8. Договору зазначено, що базовий період складає 14 календарних днів. Пунктом 1.1. Договору передбачено, що базовий період сплати відсотків – проміжки часу впродовж строку дії Договору, в останні дні яких у позичальника настає обов`язок сплати проценти за користування кредитом.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що при укладенні сторонами Договору, позивачем не було дотримано вимог Закону України «Про споживче кредитування» щодо розміру денної процентної ставки, яка є завищеною, та умови Договору щодо розміру процентів за користування кредитними коштами є несправедливими та не відповідають засадам справедливості, добросовісності та розумності.

Апеляційний суд з такими висновками суду першої інстанції не погоджується з огляду на наступне.

Щодо денної процентної ставки.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» доповнено статтю 8 ЗУ «Про споживче кредитування», а саме частинами 4, 5 та 6 якими введено денну процентну ставку від 22 листопада 2023 року.

Цей Закон набув чинності 24 грудня 2023 року.

Відповідно до частини 4 стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування» денна процентна ставка розраховується у процентах за формулою:

ДПС = (ЗВСК/ЗРК)/t x 100%, де

ДПС - денна процентна ставка;

ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом;

ЗРК - загальний розмір кредиту;

t - строк кредитування у днях.

Максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 % (частина 5 статті 8 цього Закону).

Таким чином, можна дійти висновку, що поняття "денна процентна ставка" та "процентна ставка, встановлена договором, яка нараховується на залишок неповерненої суми кредиту", мають різну правову природу та зміст, та не є тотожними.

Відповідно до частини 3 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» денна процентна ставка є репрезентативним показником для обрахунку витрат споживача і базується на припущенні, що Договір залишатиметься дійсним протягом погодженого строку, а кредитодавець і позичальник виконають свої обов`язки належним чином на умовах та у строки, визначені в Договорі.

Між тим, процентна ставка, яка встановлена договором та нараховується на залишок не поверненої суми це конкретна умова договору, яка погоджена сторонами та регулює порядок фактичного нарахування процентів на суму кредиту за кожен день користування кредитними коштами (стаття 1048 ЦК України).

Отже, денна процентна ставка є розрахунковим показником, який враховує сукупність витрат споживача за весь строк користування кредитом, і не є окремим нарахуванням, яке здійснюється щоденно.

У договорі про споживчий кредит зазначається: 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана) порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) денна процента ставка, її розрахунок та загальні витрати за споживчим кредитом (крім споживчих кредитів, виконання зобов`язань за якими забезпечено заставою/іпотекою або правом довірчої власності), орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит (пункти 8 та 9 частина 1 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

З огляду на зазначене денна процентна ставка повинна розраховуватись саме на дату укладення договору про споживчий кредит.

Приписами розділу 4 Прикінцевих та перехідних положень, частини 17 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Отже, максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів, а саме, з 24 грудня 2023 року по 22 квітня 2024 року включно – 2,5%; протягом наступних 120 днів, а саме, з 23 квітня 2024 року по 20 серпня 2024 року включно – 1,5%, відтак, лише з 21 серпня 2024 року максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини 4 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» не може перевищувати 1%.

Відповідно до наведених приписів Закону України «Про споживче кредитування» на час укладення Договору між сторонами, 26 липня 2024 року, денна процентна ставка була визначена у розмірі 1.5%.

Пунктом 4.12. Договору визначено, що денна процентна ставка на дату укладення цього Договору складає: 1,388%, а у пункті 4.15. Договору розраховано денну процентну ставку у відповідності до формули, яка визначена Законом України «Про споживче кредитування». За такого, денна процентна ставка передбачена пунктом 4.12 та пунктом 4.15 Договору, відповідає вимогам чинного законодавства та не перевищує встановлених законодавчих обмежень на момент укладення договору.

З огляду на зазначене, апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про недотримання позивачем вимог Закону України «Про споживче кредитування» щодо розміру денної процентної ставки за Договором, а тому безпідставно перерахував заборгованість зі сплати процентів за користування кредитними коштами у розмірі 64 830.30 грн.

Щодо несправедливості умов договору про розмір процентів за користування кредитними коштами, невідповідності засадам справедливості, добросовісності та розумності.

Стаття 627 ЦК України визначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

При цьому споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України "Про захист прав споживачів", є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 частини 1 статті 1 цього Закону). Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Основу цивільно-правового регулювання споживчого кредитування утворює об`єктивна необхідність забезпечення принципів рівності та балансу інтересів учасників споживчого кредитування – споживача та кредитодавця в умовах їх економічної та інформаційної нерівності. Серед принципів такого регулювання відокремлюються: 1) надання споживачу як слабшій стороні додаткових прав та покладених на кредитодавця додаткових обов`язків; 2) обмеження принципу свободи договору з метою захисту прав споживача; 3) застосування правового регулювання, що гарантує пріоритет захисту інтересів споживача перед інтересами кредитодавця.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини 8 статті 18, частини 3 статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв`язку з положеннями частини 4 статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Слід зазначити, що статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами встановлений частиною 3 цієї статті.

Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Однак, дана норма стосується щодо вимог про нарахування пені, яку позивач за умовами укладеного сторонами договору не нараховував.

Крім цього, у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, зроблено висновок, що недійсність договору, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

Однак, при розгляді даної справи в суді першої інстанції, ОСОБА_1 не заявляв зустрічних вимог про визнання недійсним кредитного договору в частині визначення розміру процентів за користування кредитними коштами у зв`язку з його невідповідністю вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», «Про споживче кредитування».

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

При цьому слід зауважити, що надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку. Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення.

Відповідно до 12.3, 12.3.1, 12.3.2 Договору позичальник підтверджує, що до укладення договору уважно ознайомився з текстом цього Договору та Правилами, а також отримав від Кредитодавця інформацію, надання якої передбачено чинним законодавством України, зокрема частиною 2 та 5 статті 7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» та статтями 9, 25 Закону України «Про споживче кредитування» на вебсайті Кредитодавця, що забезпечує вірне розуміння Позичальником суті фінансової послуги без нав`язування її придбання. Цей одговір не суперечить будь-яким договірним обмеженням, що є обов`язковими для позичальника.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з посиланням суду першої інстанції при мотивуванні своїх висновків про несправедливість умов договору на постанову Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 та на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 з огляду на те, що у цих справах і у справі, що переглядається відносини не є подібними.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 конкретизувала тлумачення поняття «подібні правовідносини».

Така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32), від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38), від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16 (пункт 16), від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40), у постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі N № 910/8956/15, від 6 вересня 2017 року у справі № 910/3040/16, від 13 вересня 2017 року у справі № 923/682/16 тощо);

Висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 760/21151/15-ц, від 29 травня 2018 року у справах № 305/1180/15-ц і № 369/238/15-ц (реєстровий номер 74842779), від 6 червня 2018 року у справах № 308/6914/16-ц, № 569/1651/16-ц та № 372/1387/13-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 648/2419/13-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі № N 757/31606/15-ц тощо.

Конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У справі № 679/1103/23 ТОВ «Укр Кредит Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.

Суд першої інстанції позов задовольнив в повному обсязі.

Суд першої інстанції вважав електронний договір укладеним відповідно до положень статті 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Також керувався тим, що на офіційному вебсайті ТОВ «Укр Кредит Фінанс» (https://creditkasa.ua) у вільному доступі розміщена повна інформація щодо договору кредиту та порядку його укладення.

Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, суд першої інстанції виснував, що спірний договір про відкриття кредитної лінії укладений у спосіб, визначений чинним законодавством України, що жодним чином не порушує вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Розмір боргу, на думку суду першої інстанції, належним чином підтверджено наданим позивачем розрахунком заборгованості.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо укладення кредитного договору шляхом його підписання ОСОБА_1 за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, а також щодо отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 20 000 грн.

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи відповідача щодо невідповідності встановленого сторонами договору розміру відсотків за несвоєчасно виконане зобов`язання за кожен день прострочення положенням статті 21 Закону України «Про споживче кредитування», оскільки позивач вимоги про стягнення пені за невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів не заявляв.

Також зазначив про безпідставність доводів ОСОБА_1, що встановлений сторонами договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Верховний Суд касаційну скаргу задовольнив частково та виснував наступне.

Суди не перевірили залишок заборгованості відповідача за договором, який підлягає стягненню із відповідача на користь позивача, не звернули уваги на відсутність обґрунтованого розрахунку позивачем, відсутність у ньому періодів прострочення та даних про те, яка процентна ставка підлягала застосуванню, з огляду також на те, що умовам договору визначено фактично декілька альтернативних строків, у межах яких здійснюється повернення отриманих позичальником грошових коштів, та можливе застосування відсоткової ставки у розмірі 2 % або 3 % залежно від строку внесення платежів.

Також суди не завернули уваги на те, що борг вказано станом на 14 липня 2023 року, проте початок його виникнення не зазначено.

На думку колегії суддів, відсутність детального розрахунку не підтверджує правильності нарахування відсотків за кредитним договором, наявності у позичальника боргу у розмірі, заявленого до стягнення кредитодавцем. Надані позивачем документи лише констатують заборгованість у фіксованій сумі, але не підтверджують її наявність, походження і розмір.

В апеляційній скарзі відповідач наводив обґрунтований, на його думку, розрахунок за договором кредитної лінії, який свідчить про відсутність у ОСОБА_1 боргу, проте суд апеляційної інстанції не мотивував його відхилення.

Верховний Суд констатує, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю дослідити проведений позивачем розрахунок заявлених до стягнення сум, у тому числі і контррозрахунок відповідача, та встановити їх обґрунтованість / необґрунтованість.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату процентів, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині 3 статті 509, частинах 1, 2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не спростував доводів ОСОБА_1 щодо несправедливих умов нарахування розміру процентів за несвоєчасно виконане зобов`язання за кожен день прострочення, зазначивши лише про те, що позичальник із позовом про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не звертався. При цьому відсутність такого позову не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у цій справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усупереч вимогами частини 1 статті 382 ЦПК України щодо зазначення мотивів відхилення аргументів відповідача про непропорційно велику суму компенсації, апеляційний суд на ці аргументи заявника не відповів, на зазначив, чи відповідає заявлений до стягнення розмір боргу засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, у цій справі Верховний Суд виходив з доводів відповідача, яким судами не була надана належна оцінка, умов кредитного договору та розрахунку заборгованості, наданого позивачем, який не відповідав умовам договору. У справі, що переглядається, таких обставин не встановлено.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 ТОВ «Хімагромаркетинг» звернулося до господарського суду з позовом, у якому просило стягнути з ПП «Ольвія» 316 141,12 грн заборгованості за договором поставки № АП-02-0110 від 1 червня 2017 року, укладеного між позивачем та відповідачем (далі - договір поставки), з яких 124 246,24 грн - основний борг, 46 297 грн - пеня, 34 710,49 грн - штраф та 110 887, 30 грн - відсотки річних.

Господарський суд Вінницької області рішенням від 24 вересня 2018 року позов задовольнив частково: стягнув з ПП «Ольвія» 40 306,19 грн пені, 30 830,83 грн штрафу, 1067,06 грн відшкодування витрат зі сплати судового збору; у стягненні 25 864,32 грн боргу, 110 887,30 грн відсотків річних, 5990,90 грн пені - відмовив; провадження у справі в частині стягнення 98 381,92 грн боргу закрив у зв`язку з відсутністю предмета спору в цій частині вимог.

Відмовляючи у стягненні процентів річних, суд дійшов висновку, що відсотки, передбачені умовами договору (пункт 5.5), за своєю правовою природою відносяться до пені, оскільки цим пунктом сторони фактично погодили відповідальність за прострочення зобов`язання зі сплати товару, а не розмір відсотків як плати за користування грошовими коштами. Вказав, що умовами договору встановлено подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов`язання, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України та суперечить правовій позиції Верховного Суду України та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеній у відповідних постановах, наведених в тексті рішення суду.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 8 січня 2019 року рішення Господарського суду Вінницької області від 24 вересня 2018 року залишено без змін.

Велика Палата Верховного Суду касаційну скаргу задовольнила частково та виснувала наступне.

Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір процентів річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Отже, у наведеній справі суди розглядали неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені та процентів річних, що не було предметом розгляду у справі, що переглядається.

З огляду на зазначене, аргументи апеляційної скарги про помилковість висновків суду першої інстанції щодо несправедливих умов Договору в частині розміру процентів за користування кредитними коштами заслуговують на увагу, а з ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість за Договором у розмірі 105 500 грн, з яких 21 100 грн – заборгованість за тілом кредиту та 84 400 грн – заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.

В апеляційній скарзі ТОВ «Укр Кредит Фінанс» просило скасувати рішення суду, однак апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення в частині визначення розміру заборгованості за Договором підлягає зміні.

Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України).

Враховуючи вищевикладене, через неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, на підставі пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначення розміру заборгованості за Договором.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог ( частина 1 статті 141 ЦПК України).

За результатами перегляду рішення суду першої інстанції судом апеляційної інстанції апеляційну скаргу ТОВ «Укр Кредит Фінанс» задоволено частково, а позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Звертаючись з апеляційною скаргою позивач сплатив судовий збір у розмірі 3 993.60 грн, при зверненні з позовом до суду першої інстанції позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2 662.40грн.

За такого, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» підлягає стягненню судовий збір за подання позову до суду першої інстанції у розмірі 2 662.40 грн та за подання апеляційної скарги в розмірі у розмірі 3 993.60 грн, що загалом складає 6 656 грн.

Керуючись статтями 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» задовольнити частково.

Рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 17 червня 2026 року в частині визначення розміру заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 1426-0179 від 26 липня 2024 року та розподілу судового збору змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» 105 500 грн заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 1426-0179 від 26 липня 2024 року, з яких 21 100 грн – заборгованість за тілом кредиту та 84 400 грн – заборгованість за користування процентами, а також 6 656 грн судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повне судове рішення складено 11 серпня 2026 року.