Вирок від 10 серпня 2026 р. у справі №746/525/25 — Срібнянський районний суд Чернігівської області

Справа № 746/525/25

1-кп/746/5/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року

Срібнянський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

прокурорів: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

захисника обвинуваченого – адвоката ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Срібне кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42025272210000092 від 20 жовтня 2025 року, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця

с. Горобіївка Срібнянського району Чернігівської області, українця, громадянина України, із середньою освітою, неодруженого, що зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Указу Президента України № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» з 24 лютого 2022 року на території України оголошено загальну мобілізацію у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Воєнний стан в Україні запроваджено Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, з 05:30 24.02.2022 року строком на 30 діб, а потім був подовжений відповідно до:

- Указу Президента України від 14.03.2022 року № 133/2022, затвердженого Законом України від 15.03.2022 року № 2119-ІХ, – з 05:30 26.03.2022 року строком на 30 діб;

- Указу Президента України від 18.04.2022 року № 259/2022, затвердженого Законом України від 21.04.2022 року № 2212-ІХ, – з 05:30 25.04.2022 року строком на 30 діб;

- Указу Президента України від 17.05.2022 року № 341/2022, затвердженого Законом України від 22.05.2022 року № 2263-ІХ, – з 05:30 25.05.2022 року строком на 90 діб;

- Указу Президента України від 12.08.2022 року № 573/2022, затвердженого Законом України від 15.08.2022 року № 2500-ІХ, – з 05:30 23.08.2022 року строком на 90 діб;

- Указу Президента України від 07.11.2022 року № 757/2022, затвердженого Законом України від 16.11.2022 року № 2738-ІХ, – з 05:30 21.11.2022 року строком на 90 діб;

- Указу Президента України від 06.02.2023 року № 58/2023, затвердженого Законом України від 07.02.2023 року № 2915-ІХ, – з 05:30 19.02.2023 року строком на 90 діб;

- Указу Президента України від 01.05.2023 року № 254/2023, затвердженого Законом України від 02.05.2023 року № 3057-ІХ, – з 05:30 20.05.2023 року строком на 90 діб;

- Указу Президента України від 26.07.2023 року № 451/2023, затвердженого Законом України від 27.07.2023 року № 3275-ІХ, – з 05:30 18.08.2023 року строком на 90 діб;

- Указу Президента України від 06.11.2023 року № 734/2023, затвердженого Законом України від 08.11.2023 року № 3429-ІХ, – з 05:30 16.11.2023 року строком на 90 діб;

- Указу Президента України від 05.02.2024 року № 49/2024, затвердженого Законом України від 06.02.2024 року № 3564-ІХ, – з 05:30 14.02.2024 року строком на 90 діб;

- Указу Президента України від 06.05.2024 року № 271/2024, затвердженого Законом України від 08.05.2024 року № 3684-ІХ з 05:30 14.05.2024 року строком на 90 діб;

- Указу Президента України від 23.07.2024 року № 469/2024, затвердженого Законом України від 23.07.2024 № 3891-IX з 05:30 12.08.2024 року строком на 90 діб;

- Указу Президента України від 28.10.2024 року № 741/2024, затвердженого Законом України від 10.11.2024 № 4025-ІХ з 05:30 10.11.2024 року строком на 90 діб;

- Указу Президента України від 14.01.2025 року № 26/2025, затвердженого Законом України від 15.01.2025 № 4220-ІХ з 05:30 08.02.2025 року строком на 90 діб;

- Указу Президента України від 15.04.2025 року № 236/2025, затвердженим Законом України від 16.04.2025 року № 4357-ІХ з 05:30 09.05.2025 року строком на 90 діб;

- Указом Президента України від 14.07.2025 року № 479/2025, затвердженим Законом України від № 4525-ІХ від 15.07.2025 року у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закон України «Про правовий режим воєнного стану» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 07 серпня 2025 року строк проведення загальної мобілізації продовжено на 90 діб.

14 серпня 2025 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який відповідно ч. 9 ст. 1 до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» є військовозобов`язаним, під час воєнного стану, пройшовши військово-лікарську комісію, отримав повістку про необхідність прибуття 18 серпня 2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 для відправлення до військової частини, але 18 серпня 2025 року ОСОБА_6 до ІНФОРМАЦІЯ_4 не з`явився.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах.

Встановлено, що ОСОБА_6 , з 06 липня 1993 року як військовозобов`язаний, перебуває на військовому обліку у запасі у ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 13.05.1999 року, Указу Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 року, затвердженого Законом України від 03.03.2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію», а також Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року, з 24 лютого 2022 року на території України оголошено воєнний стан та загальну мобілізацію.

Так, 14 серпня 2025 року ОСОБА_6 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_4 , розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , для встановлення його облікових даних та направлення останнього на медогляд, після чого останній пройшов обстеження та медичний огляд у військово-лікарській комісії КНП «Срібнянська ЦЛ» на ступінь придатності до військової служби за результатами якої від 14 серпня 2025 року був визнаний як придатний до військової служби.

14 серпня 2025 року ОСОБА_6 отримав повістку про призов на військову службу за мобілізацією та був направлений до військової частини, проте 18 серпня 2025 року по повістці на відправлення у вказану військову частину ОСОБА_6 не з`явився, тим самим відмовився від призову на військову службу під час мобілізації.

Також 14 серпня 2025 року ОСОБА_6 , з метою ухилитись від призову на військову службу під час мобілізації, власноручно написав та надав до ІНФОРМАЦІЯ_6 заяву про відмову від проходження військової служби.

Своїми діями ОСОБА_6 порушив порядок комплектування Збройних Сил України та вимоги:

1) ст. 65 Конституції України, де зазначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України;

2) ст. 1 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, де зазначено, що громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, зобов`язані:

- прибувати за викликом РТЦК та СП для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних;

- проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військової обов`язок у запасі;

- виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

3) п. 3 ч. 1 ст. 22 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, де зазначено: під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Таким чином, ОСОБА_6 своїми діями вчинив кримінальне правопорушення, передбачене статтею 336 КК України – ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

За вказане кримінальне правопорушення передбачена кримінальна відповідальність відповідно до статті 336 КК України.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину не визнав та пояснив, що він не бажає та відмовляється проходити військову службу, оскільки не вважає мобілізацію законною, так як в Україні не оголошено війну, не бажає захищати країну, в якій порушуються, на його думку, його конституційні права. Також ОСОБА_6 зазначив, що свій військовий квиток він викинув до сміттєвого баку, оскільки не бажає та не буде проходити службу у ВСУ.

Під час розгляду кримінального провадження, в судових дебатах та під час останнього слова ОСОБА_6 свою позицію не змінив, вину у вчиненні інкримінованого йому правопорушення не визнав.

Захисник обвинуваченого у судових дебатах вказала на ряд процесуальних порушень, яких припустились посадові особи ТЦК та СП, що виключає притягнення її підзахисного до кримінальної відповідальності за інкримінованою йому нормою закону.

Прокурор у судових дебатах підтримав обвинувачення, викладене в обвинувальному акті, зазначив про доведеність вини ОСОБА_6 в інкримінованому йому правопорушенні зібраними у справі доказами та просив визнати ОСОБА_6 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого статтею 336 КК України, а саме в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації.

Не зважаючи на те, що обвинувачений ОСОБА_6 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не визнає, його вина повністю підтверджується дослідженими судом доказами в їх сукупності.

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_8 , старший офіцер відділення обліку мобілізаційної роботи ІНФОРМАЦІЯ_7 , попереджений про кримінальну відповідальність та приведений до присяги, показав, що 14.08.2025 до ІНФОРМАЦІЯ_8 був доставлений мешканець с. Горобіївка ОСОБА_6 , який в цей же день був направлений для проходження ВЛК. Згідно з висновком ВЛК ОСОБА_6 був визнаний придатним до проходження військової служби, тому йому було вручена повістки про прибуття до ТЦК та СП 18.08.2025 для відправки до місця подальшого несення військової служби. ОСОБА_6 поставив свій підпис в розписці про отримання повістки, та сказав, що проходити службу в ЗСУ він не буде, а також повідомив, що його вже не вперше намагаються призвати на військову службу. Також ОСОБА_6 власноручно написав заяву про відмову від проходження військової служби в ЗСУ, пояснюючи це тим, що він доглядає за хворою матір`ю. Також ОСОБА_8 вказав, що ОСОБА_6 перебував на обліку як військовозобов`язаний у ІНФОРМАЦІЯ_9 , підлягав призову на військову службу, відстрочки від призову не мав. ОСОБА_6 роз`яснювалось, що для отримання відстрочки від призову, при наявності на те підстав, він мав оформити відповідні документи, але жодних документів для оформлення відстрочки ОСОБА_6 не надавав. Після отримання повістки та написання заяви про відмову від проходження військової служби за мобілізацією, ОСОБА_6 вільно вийшов з приміщення ІНФОРМАЦІЯ_10 та пішов у своїх справах. 18.08.2025 ОСОБА_6 не з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_10 для відправки до місця несення військової служби за мобілізацією, про що було складено відповідний акт про неявку військовослужбовця.

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_9 , головний сержант взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_7 , попереджений про кримінальну відповідальність та приведений до присяги, показав, що 14.08.2025 до підрозділу РТЦК та СП співробітниками нацполіції був доставлений мешканець с. Горобіївка ОСОБА_6 , який перебував у розшуку за порушення законодавства про мобілізацію. Останньому було надано направлення на ВЛК, за результатами проходження якої він був визнаний придатним до несення військової служби. В цей же день ОСОБА_6 було вручено повістку про необхідність прибуття 18.08.2025 року до підрозділу ТЦК та СП 18.08.2025 для відправки до місця подальшого несення військової служби, яку ОСОБА_6 отримав та поставив свій підпис про отримання повістки. Однак 18.08.2025 ОСОБА_6 до ІНФОРМАЦІЯ_7 не з`явився.

Крім того, в ході судового провадження були досліджені, ретельно перевірені на предмет належності та допустимості, зібрані в ході досудового розслідування докази, та надано їм належну оцінку, зокрема:

- витяг з ЄРДР від 20 жовтня 2025 року № 42025272210000092;

- розписка з власноручним підписом про отримання повістки про необхідність прибути до ІНФОРМАЦІЯ_10 18.08.2025;

- довідка ВЛК від 14.08.2025, згідно з якою ОСОБА_6 визнаний здоровим та придатним до військової служби;

- картка обстеження та медичного огляду від 14.08.2025, згідно з якою ОСОБА_6 визнаний здоровим та придатним до військової служби;

- власноручно складена ОСОБА_6 заява про відмову від проходження військової служби в ЗСУ та заява про відмову від проходження психологічних тестів;

- акт про неприбуття за повісткою від 18.08.2025 року;

- довідка Срібнянської ЦРЛ про те, що ОСОБА_6 не звертався за медичною допомогою.

Посилання ОСОБА_6 про те, що він вважає незаконними введення на території України військового стану та мобілізації є безпідставними, оскільки дія на території держави військового стану та мобілізації є загальновідомим фактом і ніякого доведення не потребує.

Також не приймається судом до уваги твердження ОСОБА_6 про те, що Указ Президента України від 14.07.2025 року № 479/2025 про продовження з 07 серпня 2025 року строк проведення загальної мобілізації на 90 діб є незаконним, оскільки не містить власноручного підпису Президента України, оскільки в судовому засіданні ОСОБА_6 суду надано копію такого Указу Президента, роздруковану з бази даних «Законодавство України», яка дійсно не містить власноручного підпису, однак вказане не спростовує дійсність Указу від 14.07.2025 року № 479/2025.

Відповідно до вимог частини першої статті 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Розгляд кримінального провадження проводився щодо обвинуваченого ОСОБА_6 в межах пред`явленого йому обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у своїх рішенням «Ірландія проти Сполучного Королівства», «Коробов проти України» зазначає, що при оцінці доказів, суд, як правило, застосовує критерій доведення вини «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співвідношення достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Всім наявним доказам суд відповідно до вимог КПК України надав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Покази ОСОБА_6 суд оцінює критично.

Доводи сторони захисту про порушення конституційних прав ОСОБА_6 не заслуговують на увагу.

Твердження захисника про те, що при затриманні ОСОБА_6 не було складено протокол затримання, не надано дозвіл на виклик адвоката, не було викликано безоплатного адвоката, матеріали справи не містять доказів вручення повістки про проходження ВЛК, саме проходження ВЛК відбулося з порушеннями, матеріали справи не містять направлення на ВЛК не було підтверджено належними доказами.

У постанові від 28 жовтня 2025 року у справі № 608/1846/23 ККС ВС виклав висновок про те, що твердження про незаконність висновку ВЛК не ставить під сумнів законності вручення особі бойової повістки та наявності в її діях складу кримінального правопорушенням, передбаченого ст. 336 КК України, оскільки такий висновок сторона захисту не оскаржила в установленому законом порядку, а твердження захисника про те, що причиною пропуску ОСОБА_6 строку на таке оскарження є те, що йому не було роз`яснено таке право, не знайшло свого підтвердження в суді.

Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

При цьому всім наявним доказам суд відповідно до вимог КПК України дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Таким чином, дії ОСОБА_6 , які виразились в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, суд кваліфікує за статтею 336 КК України.

Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (стаття 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Європейський Суд з прав людини також неодноразово зазначав у своїх рішеннях про те, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним. Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Дії обвинуваченого ОСОБА_6 суд кваліфікує за статтею 336 КК України, оскільки він своїми діями вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до статті 12 КК України є нетяжким злочином, що виразилося в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Покарання обвинуваченому ОСОБА_6 відповідно до статті 65 КК України, суд призначає у межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання обвинуваченого.

Обираючи міру покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , суд враховує тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до статті 12 КК України є нетяжким злочином, конкретні обставини його вчинення, дані про особу ОСОБА_6 , який не одружений, неповнолітніх дітей чи інших утриманців не має, отже у ОСОБА_10 відсутні сталі суспільні зв`язки; відповідно до характеристики селищного голови за місцем проживання характеризується посередньо, конфліктів із сусідами чи жителями селища не зафіксовано, скарг щодо нього до селищної ради не надходило; відповідно до довідки КНП «Срібнянська ЦЛ» Срібнянської селищної ради ОСОБА_6 на обліку у лікаря психіатра та лікаря нарколога не перебуває; відповідно до довідки УІАП ГУНП в Чернігівській області до кримінальної відповідальності не притягувався; на обліку в ДУ «Центр пробації» не перебуває (довідка від 27 жовтня 2025 рокау № 466/35/22/1-25.

Крім того, з досудової доповіді Прилуцького районного сектору № 2 філії ДУ «Центр пробації» в Чернігівській області від 04 грудня 2025 року відносно обвинуваченого ОСОБА_6 убачається, що ризик учинення ним повторно кримінального правопорушення, як і ризик небезпеки обвинуваченого для суспільства чи окремих осіб, оцінюється як середній, що, на думку органу пробації, свідчить про можливість виправлення ОСОБА_6 без ізоляції від суспільства.

Також при призначенні покарання обвинуваченому суд враховує не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущеного особою ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину.

Обвинувачений ОСОБА_6 порушив порядок комплектування Збройних Сил України та вимоги:

1) ст. 65 Конституції України, де зазначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України;

2) ст. 1 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, де зазначено, що громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, зобов`язані:

- прибувати за викликом РТЦК та СП для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних;

- проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військової обов`язок у запасі;

- виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

3) п. 3 ч. 1 ст. 22 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, де зазначено: під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Судом також встановлено, що ОСОБА_6 не притягувався до адміністративної відповідальності, в тому числі й за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Встановлення пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного призначення покарання, тому суду необхідно всебічно досліджувати матеріали провадження щодо наявності таких обставин і у вироку наводити мотиви прийнятого рішення.

Відповідно до статті 66 КК України обставин, які пом`якшують покарання ОСОБА_6 , судом не встановлено.

Так, щире каяття засвідчує критичну оцінку винним вчиненого ним злочину, співчуття до потерпілих, прагнення зменшити негативні наслідки його протиправної поведінки. Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

Під активним сприянням розкриттю злочину необхідно вважати надання добровільної допомоги органам досудового розслідування будь-яким чином, зокрема таким, як повідомлення правоохоронним органам невідомих їм обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викриття співучасників, надання допомоги в їх затриманні, добровільна видача знарядь та засобів вчинення злочину, майна здобутого злочинним шляхом або ж допомога у розшуку цього майна.

У судовому засіданні ОСОБА_6 свою провину не визнав, у вчиненому не розкаявся.

Обставини, які згідно зі статтею 67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_6 , відсутні.

За таких обставин, дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, врахувавши ступінь тяжкості кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 КК України, особу обвинуваченого, відсутність обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання, суд вбачає підстави для призначення покарання в межах санкції статті 336 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання – конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила кримінальне правопорушення, залежно від особливостей цього кримінального правопорушення і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується,

зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Обрані обвинуваченому вид та міра покарання, за переконанням суду, відповідають не тільки тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, обставинам справи, але й особі обвинуваченого, є обґрунтованими та будуть відповідати цілям покарання.

При цьому, з огляду та на підставі частини другої статті 65 КК України, суд зауважує про переконаність в тому, що визначена даним вироком міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень. Обвинувачений хоча і скоїв умисний нетяжкий злочин, але його поведінка створює в очах громадян та суспільства в цілому негативне враження безладдя, безкарності, особливо під час введеного на всій території України воєнного стану та мобілізації, що суттєво підвищує ступінь суспільної небезпечності як вчиненого діяння, так і особи обвинуваченого.

Також суд враховує позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 09 грудня

2024 року у справі № 146/1811/23 та від 03 грудня 2024 року у справі № 591/6556/23, де він вказав, що відсутність належного реагування держави, зокрема суду під час призначення покарання за вчинення військовозобов`язаними кримінальних правопорушень у сфері забезпечення призову та мобілізації під час збройної агресії та повномасштабного вторгнення збройних сил російської федерації на територію України, нівелює визначену статями 50, 65 КК України мету покарання і може призвести до збільшення кількості аналогічних кримінальних правопорушень іншими особами, а також неспроможності забезпечення належного виконання завдань з оборони держави, захисту незалежності й територіальної цілісності України, що призведе до порушення прав та інтересів суспільства і держави в цілому.

Підстав для застосування до ОСОБА_6 положень статті 75 Кримінального кодексу України, суд не вбачає, оскільки, як вбачається зі змісту статті 75 КК України, застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що виходячи з тяжкості злочину, даних про особу винуватого та інших обставин кримінального провадження, попередження нових злочинів й виправлення засудженого є можливим без його ізоляції від суспільства.

При цьому, у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання" роз`яснено, що рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.

Зі змісту статті 65 Конституції України вбачається, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Суд враховує, що відмова ОСОБА_6 від захисту Батьківщини в умовах загальної мобілізації свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого ним діяння, що може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим. Вказане свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого. А тому, враховуючи викладене, на переконання суду, застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням, не відповідатиме принципам законності та справедливості покарання.

Такі висновки суду обґрунтовані визначеною законодавцем метою застосування покарання до обвинуваченої особи, яка полягає у запобіганні вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, та узгоджуються зі сталою судовою практикою Верховного Суду, висловленою, зокрема, в постановах від 3 грудня 2024 року у справі № 591/6556/23 та від 28 лютого 2024 року у справі № 183/2097/23.

Цивільний позов не заявлявся.

Майнової шкоди кримінальним правопорушенням не завдано.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Питання щодо речових доказів слід вирішити відповідно до вимог статті 100 КПК України.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_6 під час досудового розслідування не обирався і суд не вбачає підстав для обрання запобіжного заходу до набрання вироком законної сили.

На підставі викладеного, керуючись статтями 50, 65-67, 70, 75, 336 КК України, статтями 2, 94, 349, 368-371, 373, 374, 376, 381, 382, 394, 395, 615 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_6 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого статтею 336 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_6 обчислювати з дня приведення вироку до виконання.

Запобіжний захід ОСОБА_6 до набрання вироком законної сили не обирати.

Речові докази у кримінальному провадженні № 42025272210000092 від 20 жовтня 2025:

- оригінал картки обстеження та медичного огляду військовозобов`язаного ОСОБА_6 від 14 серпня 2025 року;

- оригінал довідки військово-лікарської комісії військовозобов`язаного ОСОБА_6

№ 2025-0814-1220-2974-0 від 14 серпня 2025 року на ОСОБА_6 ;

- оригінал розписки ОСОБА_6 про отримання бойової повістки від 14 серпня

2025 року;

- заява ОСОБА_6 про відмову від проходження служби від 14 серпня 2025 року;

- заява ОСОБА_6 про відмову від проходження психологічних тестів від 14 серпня 2025 року;

- акт неприбуття ОСОБА_6 по бойовій повістці від 14 серпня 2025 року,

які знаходяться в матеріалах кримінального провадження, – залишити в матеріалах кримінального провадження.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржено до Чернігівського апеляційного суду через Срібнянський районний суд Чернігівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1