Вирок від 09 серпня 2026 р. у справі №577/4047/26 — Конотопський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 577/4047/26

Провадження № 1-кп/577/403/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2026 року Конотопський міськрайонний суд Сумської області

в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

при секретарі ОСОБА_2

з участю прокурора ОСОБА_3

представника потерпілого ОСОБА_4

обвинуваченого ОСОБА_5

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі засідань суду в м. Конотопі кримінальне провадження, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12025200450000511 від 17 травня 2025 року по обвинуваченню

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, освіта середня, одруженого, працюючого майстром ПЧЛ 5 АТ «Укрзалізниця», раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197 - 1 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Згідно ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Згідно ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Відповідно до ч. 3 ст. 79 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд. Відповідно до ч. 1 ст. 211 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи несуть кримінальну відповідальність за самовільне зайняття земельних ділянок. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», самовільне зайняття земельної ділянки це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо земельної ділянки. Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 112 Земельного кодексу України, охоронні зони створюються уздовж ліній зв`язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об`єктів, для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об`єкти. Згідно п. п. 1, 2 «Правил охорони електричних мереж», що затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1455 від 27.12.2022 року, які запроваджені з метою забезпечення збереження електричних мереж, створення належних умов їх експлуатації та запобігання нещасним випадкам від впливу електричного струму і використовуються у разі проектування, будівництва та експлуатації електричних мереж, а також під час виконання робіт або провадження іншої діяльності поблизу електричних мереж охоронні зони електричних мереж встановлюються уздовж повітряних ліній електропередачі у вигляді земельної ділянки та повітряного простору, обмежених вертикальними площинами, що віддалені по обидва боки лінії від крайніх проводів за умови їх невідхиленого положення на таку відстань по горизонталі для повітряних ліній напругою 10 кВ відведена охоронна зона 10 метрів. 28.05.2025 року у ОСОБА_5 виник злочинний умисел, направлений на самовільне зайняття частини земельної ділянки з кадастровим № 5922081900:03:004:0503, яка знаходиться на території Дубов`язівської селищної ради Конотопського району Сумської області, з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації будівель і споруд залізничного транспорту державної форми власності, яка перебуває у постійному користуванні АТ «Укрзалізниця», на якій знаходяться об`єкти повітряних електричних мереж з визначеними охоронними зонами, шляхом її дискування. Реалізуючи вказаний злочинний умисел, ОСОБА_5 28.05.2025 року у невстановлений слідством час, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи умисно, самовільно, без належного оформлення права власності, права користування чи оренди на землю, та їх державної реєстрації, за допомогою невстановленої сільсько-господарської техніки, здійснив дискування та посів сільськогосподарської культури «соя» на частині земельної ділянки розташованої на території Дубов`язівської селищної ради Конотопського району Сумської області з кадастровим № 5922081900:03:004:0503 з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації будівель і споруд залізничного транспорту на площі 0,46 га, у тому числі у межах охоронної зони об`єктів повітряних електричних мереж між опорами ЛЕП 456, 454, 452, 450, 448 напругою ПЛ-ПЕ -10 кВ № 2 «Конотоп - Ворожба», які є власністю АТ «Укрзалізниця». Згідно розрахунку Головного управління Держгеокадастру в Сумській області внаслідок самовільного зайняття вказаної земельної ділянки ОСОБА_5 заподіяно АТ "Укзалізниця» шкоду в розмірі 50 158 грн. 75 коп.

13.07.2026 року між представником потерпілого ОСОБА_4 та підозрюваним ОСОБА_5 укладено угоду про примирення, згідно якої ОСОБА_5 повністю визнає свою винуватість у вчиненні вищевказаного кримінального правопорушення та щиро розкаявся у вчиненому, сторони визначили істотні для кримінального провадження обставини, крім того, даною угодою сторони погодили покарання ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 197-1 КК України, з урахуванням обставин, що пом`якшують покарання, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, які відобразились у щирому каятті із активним сприянням розкриттю кримінального правопорушення, частковому відшкодуванні завданого збитку (п. 1, 2 ч. 1 ст. 66 КК України), повному визнанні вини у інкримінованому кримінальному правопорушенні, з урахуванням особи обвинуваченого, а саме: відсутності обставин, які обтяжують покарання, судимостей, наявності суспільного інтересу в забезпеченні швидкого судового провадження, сторони у відповідності до вимог ст. 65, 69 КК України погоджуються на призначення більш м`якого виду покарання, який не зазначений в санкції кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, ОСОБА_5 у виді штрафу в розмірі 300 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 5 100 грн. Також в угоді передбачені наслідки укладення та затвердження угоди про примирення, встановлені ст. 473 КПК України, та наслідки її невиконання.

У підготовчому судовому засіданні обвинувачений і представник потерпілого підтвердили суду, що угода про примирення між ними укладена добровільно, не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.

При цьому обвинувачений підтвердив суду, що кримінальне правопорушення ним було вчинено у відповідності до обставин, викладених у обвинувальному акті, свою вину у вчиненому він визнає повністю та щиро розкаюється у вчиненому, в добровільному порядку частково відшкодував завдану шкоду.

Судом також з`ясовано, що обвинувачений цілком розуміє права, визначені п. 1 ч. 5 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження даної угоди, передбачені ст. 473 КПК України, характер обвинувачення та вид покарання.

Суд, заслухавши учасників судового провадження, думку прокурора, який не заперечував проти затвердження угоди між обвинуваченим і представником потерпілого, вказавши на те, що умови угоди не суперечать вимогам закону, зокрема і в частині призначення покарання обвинуваченому, угода не суперечить інтересам суспільства.

Суд, розглядаючи питання про затвердження угоди, приходить до наступного висновку.

Так, відповідно до ст. 468 КПК України, у кримінальному провадженні може бути укладена угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим.

Згідно з ч. 3 ст. 469 КПК України угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

Кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 197-1 КК України, віднесено до категорії нетяжкого злочину, а отже угода відповідає вимогам закону.

Судом встановлено, що обвинувачений цілком розуміє положення ч.ч. 4, 5 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження угоди, наслідки її невиконання, представник потерпілого цілком розуміє наслідки затвердження угоди, укладання угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді, умови угоди не суперечать вимогам КПК та КК України, інтересам суспільства, сторони дійсно примирились, що підтверджено ними в судовому засіданні, та погодили вид і розмір покарання, яке може бути призначено обвинуваченому, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді штрафу в розмірі 5100 грн.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для затвердження угоди про примирення між представником потерпілого ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_5 , укладеної 13 липня 2026 року.

Представником потерпілого АТ “Укрзалізниця” ОСОБА_4 заявлений цивільний позов про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 30 158 грн. 75 коп.

Оцінивши заявлений цивільний позов, дослідивши матеріали справи, заслухавши думку обвинуваченого, який визнав цивільний позов представника потерпілого, суд прийшов до висновку, що така шкода знаходиться в прямому причинному зв`язку із вчинененням ОСОБА_5 кримінального правопорушення, а тому у відповідності до ст. 1166 ЦК України, враховуючи всі обставини справи, суд вважає, що цивільний позов підлягає задоволенню. Такий висновок суду полягає в тому, що сума матеріальної шкоди в розмірі 30 158 грн. 75 коп. доведена наявними у матеріалах кримінального провадження доказами.

Судові витрати та речові докази по справі відсутні.

Керуючись ст. 368, 370, 371, 374, 471, 473, 474, 475 КПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Затвердити угоду про примирення між представником потерпілого та підозрюваним (обвинуваченим) від 13 липня 2026 року, укладену між представником потерпілого ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_5 .

ОСОБА_5 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197 - 1 КК України, і призначити покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді штрафу в розмірі 300 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 5 100 (п`ять тисяч сто) грн.

Цивільний позов АТ “Укрзалізниця” про стягнення матеріальної шкоди задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканця АДРЕСА_1 ) на користь АТ «Укрзалізниця» (м. Київ, вул. Єжи Гендройця, 5, код ЄДРПОУ: 40075815) матеріальну шкоду в розмірі 30 158 грн. 75 коп.

Роз`яснити, що у разі невиконання угоди про примирення потерпілий чи прокурор мають право звернутися до суду, який затвердив таку угоду, з клопотанням про скасування вироку.

Вирок може бути оскаржений до Сумської апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення:

- обвинуваченим виключно з підстав призначення судом покарання, суворішого ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених ч.ч. 5-7ст. 474 КПК України, в тому числі нероз`яснення йому наслідків укладення угоди;

- потерпілим виключно з підстав призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; нероз`яснення йому наслідків укладення угоди; невиконання судом вимог, встановлених ч. 6 чи ч. 7 ст. 474 КПК України;

- прокурором виключно з підстав затвердження судом угоди у кримінальному провадженні, в якому, згідно з ч. 3 ст. 469 КПК України, угода не може бути укладена.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1