Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №577/1383/26 — Сумський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м.Суми

Справа №577/1383/26

Номер провадження 22-ц/816/2505/26

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Щербаченко М. В. (суддя-доповідач), суддів Собини О. І. , Сидоренко А. П. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 25 травня 2026 року у складі судді Кравченка В.О., ухвалене в місті Конотоп Сумської області,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» про стягнення невиплаченої при звільненні матеріальної допомоги на оздоровлення та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

16 березня 2026 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» (далі – АТ «Укрзалізниця», відповідач), в якому просила стягнути з відповідача на її користь матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік в сумі 16 104 грн 00 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який станом на день подання цього позову становить 65 082 грн 11 коп., але просить задовольнити цю вимогу станом на день ухвалення рішення.

Свої вимоги мотивує тим, що вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем. 27.08.2025 позивачка була звільнена за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком (стаття 38 КЗпП України). При звільненні їй не була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення за 2023 рік у сумі 16 104 грн 00 коп., виплата якої передбачена п. 3.9. Колективного договору. Крім того, у зв`язку з тим, що відповідач не провів з позивачкою повний розрахунок при звільненні, з відповідача необхідно стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до приписів статті 117 КЗпП України, виходячи із середньоденної заробітної плати позивачки 496 грн 81 коп., що за період з 28.08.2025 по 28.02.2026 становить 65 082 грн 11 коп.

Разом з позовом ОСОБА_2 подала клопотання про поновлення пропущеного строку на звернення до суду з позовом, яке мотивує тим, що причина пропуску, встановленого статтею 233 КЗпП України, тримісячного строку є поважною, оскільки вона добросовісно очікувала, що відповідач добровільно виплатить належну їй матеріальну допомогу на оздоровлення та розрахується із нею. Оскільки з дня її звільнення минуло не більше 1 року, вважає, що строк на звернення до суду підлягає поновленню. Крім того, також вважає, що грошові вимоги працівника до колишнього роботодавця не обмежені строком стягнення, що передбачено статтею 238 КЗпП України.

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 25 травня 2026 року позовну заяву ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників Акціонерного товариства «Укрзалізниця», який скасовано рішенням суду, що набрало законної сили, не є підставою для відтермінування виплати позивачу спірної матеріальної допомоги, тому дійшов висновку, що відповідач допустив порушення прав позивачки і безпідставно відтермінував на невизначений строк виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік, яка визначена п. 3.9 Колективного договору. Водночас суд вказав, що ОСОБА_2 подала позовну заяву з пропуском строку на звернення майже на 3 місяці, що є занадто тривалим. У клопотанні про поновлення строку основною причиною пропуску строку вона зазначає очікування проведення роботодавцем остаточного розрахунку, оскільки після звільнення керівництво запевнило у здійсненні найближчим часом виплати належних їй коштів. Проте, указана обставина не може вважатися такою, що пов`язана з істотними труднощами та об`єктивно перешкоджала чи робила неможливим своєчасне звернення до суду, тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог внаслідок пропуску строку звернення до суду.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

У червні 2026 року ОСОБА_2 подала до Сумського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким вимоги про стягнення невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення задовольнити; судові витрати покласти на відповідача.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення відповідача від 14.03.2022 про призупинення виплат за колективними договорами прийняте всупереч вимогам Закону України «Про колективні договори і угоди» та до набрання чинності Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», що свідчить про незаконність та безпідставність дій роботодавця щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачці матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік. Суд не дослідив та не надав належної оцінки наявним у справі доказам, а також не надав належної оцінки усім аргументам та доводам позивачки, в тому числі щодо одностороннього призупинення роботодавцем виплат коштів за колективним договором. Оскільки в повідомленні про суми нараховані та виплачені при звільненні, яке вона отримала та підписала 26.09.2025, не було зазначено про виплату їй матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік, тому вона не була поінформована про призупинення виплати матеріальної допомоги, відповідно невідомо, коли розпочався відлік строку звернення до суду. Оскільки матеріальна допомога на оздоровлення є грошовою виплатою, яка входить до структури заробітної плати, тому вважає, що її позовні вимоги не обмежуються будь-яким строком звернення до суду. При цьому посилається на Рішення Конституційного Суду №8-рп/2013 від 15.10.2013.

Судове рішення місцевого суду в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в апеляційному порядку не оскаржується та відповідно в цій частині апеляційним судом не переглядається.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Від АТ «Укрзалізниця» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Щодо посилань заявниці апеляційної суду на Рішення Конституційного Суду №8-рп/2013 від 15.10.2013 зазначає, що вказаним Рішенням суд надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України у редакції до внесення змін, внесених у вказану статтю Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин, який набрав чинності з 19.07.2022. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівникові заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Початок перебігу тримісячного строку для подання позову слід обчислювати з моменту, коли позивачка отримала копію повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні – 26.09.2025. Спір у даній справі стосується саме виплати сум, належних працівникові при звільненні, а тому регулюється спеціальною нормою – частиною другою статті 233 КЗпП України, яка встановлює окремий тримісячний строк звернення до суду.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах з відповідачем.

Між адміністрацією і профспілковим комітетом виробничого підрозділу експлуатаційно-ремонтне вагонне депо Конотоп було укладено Колективний договір на 2001-2005 роки, пролонгований на 2006-2025 роки (зі змінами та доповненнями, які затверджені робочими комісіями згідно з протоколами).

Пунктом 3.9 указаного Колективного договору передбачено, зокрема надавати працівникам підприємства один раз на рік матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на день подання заяви. Розмір фінансування цієї норми встановлюється за рішенням сторін даного колдоговору (а.с. 13-14).

Підпунктом 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року «Про деякі питання оплати праці працівників АТ «Українська залізниця» визначено, що додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено (а.с. 31).

Відповідно до наказу (розпорядження) № 151/ОС від 21.07.2025 ОСОБА_2 , кухара 5 розряду, звільнено з 27.08.2025 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком на підставі статті 38 КЗпП України (а.с. 10).

У наказі (розпорядженні) № 151/ОС від 21.07.2025, зокрема зазначено, що матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб за 2023 рік, що передбачено колективним договором виробничого підрозділу експлуатаційно-ремонтного вагонного депо Конотоп на 2001-2005 роки, пролонгованим на 2006-2025 роки, виплатити після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця».

Копію указаного наказу позивачка отримала 21 липня 2025 року (а.с. 32).

Повідомлення про нараховані та виплачені позивачці суми при звільненні відповідно до вимог статті 116 КЗпП України роботодавцем вручено ОСОБА_2 26.09.2025, про що свідчить її особистий підпис (а.с.33). У вказаному повідомленні відсутні відомості про нарахування та виплату ОСОБА_2 спірної суми одноразової суми матеріальної допомоги.

Згідно довідки відповідача розмір середньоденної заробітної плати позивачки становить 496 грн 81 коп. (а.с. 12).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права

У справі, яка переглядається, спір виник з приводу невиплати роботодавцем у день звільнення позивачки належної їй суми матеріальної допомоги, яка передбачена пунктом 3.9 Колективного договору і зазначена у наказі про звільнення як така, що буде виплачена після окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця».

Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та КЗпП України.

Статтею 43 Конституції України установлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами (стаття 97 КЗпП України).

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

У колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг (частина друга статті 13 КЗпП України).

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (стаття 117 КЗпП України).

Право на отримання позивачем спірної матеріальної допомоги, її розмір відповідач не оспорює. Проте роботодавець вважає, що мав право прийняти рішення про відтермінування їх виплати, що є тимчасовим заходом, викликаним збройною агресією, для забезпечення сталої роботи товариства.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у редакції, яка діяла на час спірних відносин, було передбачено, що на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Суд першої інстанції правильно зазначив в оскаржуваному рішенні, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX набрав чинності 24 березня 2022 року, а тому відповідно до вимог статті 58 Конституції України його положення не могли застосовуватись відповідачем під час прийняття рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця» в частині призупинення здійснення матеріальних допомог, визначених Галузевими угодами та колективними договорами.

Також апеляційний суд враховує, що суд першої інстанції установив, що постановою Верховного Суду від 05.02.2025 року у справі № 211/7338/23 залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024 року, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР).

Зважаючи на викладене, підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця», який скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили, не є підставою для відтермінування виплати позивачці спірної матеріальної допомоги.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач порушив право позивачки і безпідставно відтермінував на невизначений строк виплату матеріальної допомоги на оздоровлення.

З огляду за вищезазначене помилковими є доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову з підстав необґрунтованості позову.

Позиція апеляційного суду в контексті доводів про апеляційної скарги щодо строків звернення до суду з указаним позовом.

Приписами частини другої статті 233 КЗпП України передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Справа, яка переглядається, належить до трудового спору про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні відповідно до статті 116 КЗпП України.

Отже, тримісячний строк для звернення до суду з вимогами на підставі статті 116 КЗпП України відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України пов`язується не з тим, як за загальним правилом коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а з моментом одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються.

Початок перебігу тримісячного строку для подання позову слід обчислювати з моменту, коли позивачка отримала повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні (письмового документа, у якому детально зазначено вказані суми). Отже, саме дата вручення позивачці зазначеного документа, а саме 26.09.2025, є подією, з якою пов`язаний початок перебігу строку звернення до суду.

Таким чином, тримісячний строк для звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору про стягнення належних при звільнення сум сплинув 26.12.2025, а тому позовна заява, яка була подана ОСОБА_2 16.03.2026, була подана з пропуском строку звернення до суду.

Разом з позовною заявою позивачкою було подане клопотання про поновлення пропущеного строку на звернення до суду з позовом, яке мотивувала тим, що вона добросовісно очікувала на те, що відповідач добровільно виплатить належну їй матеріальну допомогу на оздоровлення та розрахується із нею. Оскільки з дня її звільнення минуло не більше 1 року, вважає, що строк на звернення до суду підлягає поновленню. Крім того, посилалася на те, що грошові вимоги працівника до колишнього роботодавця не обмежені строком стягнення, що передбачено статтею 238 КЗпП України.

Положеннями статті 234 КЗпП України передбачено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Водночас, як правильно встановив суд першої інстанції, очікування позивачкою проведення відповідачем остаточного розрахунку, оскільки керівництво запевнило у здійсненні виплат належних їй коштів найближчим часом, не є поважною причиною пропуску строку на звернення до суду з указаним позовом, оскільки не може вважатися такою, що пов`язана з істотними труднощами та об`єктивно перешкоджала чи робила неможливим своєчасне звернення до суду.

В апеляційній скарзі заявниця посилається на те, що, оскільки матеріальна допомога на оздоровлення є грошовою виплатою, яка входить до структури заробітної плати, тому вважає, що вимоги не обмежуються будь-яким строком звернення до суду. При цьому покликається на Рішення Конституційного Суду №8-рп/2013 від 15.10.2013. З цього приводу слід зазначити наступне.

У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 №8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

Водночас у статтю 233 КЗпП України Законом України від 01.07.2022

№ 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19.07.2022, було внесено зміни, зокрема частину другу викладено в такій редакції:

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Тобто після 19.07.2022 звернення до суду з трудовим спором про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежується тримісячним строком з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

При цьому, оскільки спір у цій справі стосується саме виплати сум належних позивачці при звільненні, тому підлягає застосуванню саме частина друга статті 233 КЗпП України, яка є спеціальною нормою.

Не заслуговує на увагу і довід апеляційної скарги про те, що у письмовому повідомленні про нараховані та виплачені при звільненні суми не було зазначено матеріальну допомогу на оздоровлення, у зв`язку з чим, на думку заявниці, неможливо визначити початок перебігу строку звернення до суду.

Зміст частини другої статті 233 КЗпП України не дає підстав для такого висновку, оскільки законодавець пов`язує початок перебігу тримісячного строку не з повідомленням працівника про всі суми, які, на його думку, належали йому при звільненні, а з одержанням письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

За таких обставин отримання 26 вересня 2025 року письмового повідомлення про нараховані та виплачені при звільненні суми було тією юридичною подією, з якою частина друга статті 233 КЗпП України пов`язує початок перебігу тримісячного строку звернення до суду. Відсутність у цьому повідомленні відомостей про матеріальну допомогу не змінює визначеного законом моменту початку перебігу такого строку, оскільки саме відсутність відповідної виплати і становить предмет спору.

Помилковим є посилання заявниці апеляційної скарги на положення статті 238 КЗпП України, яка не підлягає застосуванню до спірних правовідносин зважаючи на таке.

Глава XV КЗпП не передбачає винятків щодо застосування строків звернення до суду. Тому і правило статті 238 КЗпП про право органу, який розглядає спір, постановити рішення про виплату працівникові належних йому сум (крім передбачених статтею 235 КЗпП виплат середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи) без обмеження будь-яким строком застосовується за умови додержання строків звернення за вирішенням спору (абзац 7 пункту 25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13).

Як уже установлено судом позивачка не дотрималась строку звернення до суду за вирішенням спору, який визначено частиною другою статті 233 КЗпП України.

Також апеляційний суд критично оцінює доводи заявниці апеляційної скарги, що у повідомленні про нараховані та виплачені суми працівникові при звільненні, яке вона отримала 26.09.2025, не вказано про виплату матеріальної допомоги, а тому невідомо, коли розпочався відлік строку звернення до суду, з огляду на те, що позивачка, 21.07.2025 року ознайомилася та отримала копію наказу (розпорядження) № 151/ОС від 21.07.2025 про припинення трудових відносин, в якому вказано, зокрема, що матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік буде виплачено після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця», тобто вона була обізнана щодо призупинення указаної виплати.

Ураховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову саме з підстав пропуску позивачкою тримісячного строку звернення до суду.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (частина перша статті 374 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 375 ЦПК України).

Висновки суду апеляційної інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги за результатами апеляційного перегляду рішення, свідчать про те, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення в оскаржуваній частині слід залишити без змін.

Висновки суду щодо судових витрат

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України)

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення місцевого суду залишається без змін, підстав для нового розподілу судових витрат немає.

Керуючись вимогами статей 141, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 25 травня 2026 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач М. В. Щербаченко

Судді О. І. Собина

А. П. Сидоренко