Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №601/354/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 601/354/26Головуючий у 1-й інстанції Шульгач Н.М.

Провадження № 22-ц/817/838/26 Доповідач - Костів О.З.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Костів О.З.

суддів - Хома М. В., Храпак Н. М.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення сторін цивільну справу №601/354/26 за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит-Капітал» на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 27 квітня 2026 року, ухвалене суддею Шульгач Н.М., дати складення повного тексту не зазначено, у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Кредит-Капітал» звернулося в суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 18.11.2019 між ОСОБА_2 та ТОВ «Авентус Україна» був укладений договір про надання споживчого кредиту №1514867, згідно з умовами якого відповідач отримав 8150.00 гривень. Товариство умови кредитного договору виконало в повному обсязі, надавши Відповідачу кредит в сумі визначеній кредитним договором. 30.10.2020 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладений Договір відступлення прав вимоги №ККАУ-30102020. Відповідно до умов Договору, Позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб визначених в Реєстрі Боржників включно з правом вимоги і за кредитним договором №1514867 від 18.11.2019. Сума заборгованості відповідача становить 25755 грн, з них: заборгованість за тілом кредиту - 8000.00 грн; заборгованість по процентам - 14742.00 грн, заборгованість за пенею - 978.00 грн, які позивач просив стягнути із відповідача.

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 27 квітня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за договором про споживчий кредит №1514867 від 18.11.2019 у розмірі 3680 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» 380.42 грн судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1143.08 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ТОВ «Кредит-Капітал» подало на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Зокрема зазначає, що згідно змісту п.1.6 Договору, у випадку неможливості виконання зобов`язання за Договором у повному обсязі та у встановлений строк, Клієнт має право ініціювати продовження строку користування Позикою та змінити дати погашення Позики, шляхом здійснення платежу на користь Товариства у розмірі не менше суми нарахованих та не сплачених на дату платежу процентів. Після отримання Товариством коштів у розмірі нарахованих та не сплачених процентів, заява клієнта про продовження строку користування Позикою вважається поданою.

Відповідно пункту 1.7, після вчинення Клієнтом дій згідно з пунктом 1.6 цього Договору, та у разі якщо залишок суми Позики складає не менше ніж 400 гривень, Товариство має право, але не обов`язок, продовжити строк користування Позикою. Новий строк користування Позикою обчислюється з дня, наступного за днем вчинення Клієнтом дій згідно з пунктом 1.6 цього Договору та дорівнює 30 днів.

Вказує, що 18.12.2019 (31-ий день кредитування) Відповідачем було здійснено платіж на погашення заборгованості за кредитним договором на суму 3450.70 грн.

17.01.2020 (61-ий день кредитування) здійснено платіж на суму 4320.00 грн.

Таким чином, вважає апелянт, фактичні дії Відповідача, а саме внесення коштів на оплату заборгованості з встановленою періодичністю (30 днів), свідчать про використання ним механізму, передбаченого пунктом 1.6 Договору, тобто про ініціювання продовження строку користування кредитом. Кожен здійснений платіж у розмірі нарахованих процентів є підтвердженням волевиявлення Відповідача на продовження строку кредитування. Тобто, після кожного такого платежу строк користування кредитом продовжувався на новий 30-денний період.

Вказує, що відповідач фактично визнавав існування зобов`язання та користувався кредитними коштами понад первісний строк. З огляду на останній внесений Відповідачкою платіж (17.01.2020), було ініційовано продовження строку кредитування ще на 30 днів, тобто до 17.02.2020.

У зв`язку з тим, що Відповідач сформовану станом на 17.02.2020 заборгованість не погасив, на підставі пункту 3.6.2 наступні 90 днів (до 17.05.2020) продовжувалось нарахування процентів за користування кредитом.

Вказує, що після спливу зазначеного 90-денного строку, нарахування процентів за користування кредитом припинилось, що прямо відповідає умовам пункту 3.1 кредитного договору та свідчить про відсутність подальшого збільшення заборгованості за рахунок процентів.

Отже, вважає апелянт, висновки суду першої інстанції про припинення нарахування процентів після 17.12.2020 та визначення загального розміру заборгованості лише у сумі 3680.00 грн є передчасними, необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. Суд першої інстанції фактично проігнорував зазначені платежі як підставу для продовження строку кредитування, що призвело до неправильного визначення кінцевої дати виконання зобов`язання.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи категорію та складність даної справи, справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з таких підстав.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

В судовому засіданні встановлено наступні обставини.

18.11.2019 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_2 укладено Договір про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту №1514867.

Відповідно до п.1.1 Договору, Товариство зобов`язується надати Клієнту грошові кошти в загальній сумі 8150.00 гривень, на умовах строковості, зворотності, платності, з метою покриття побутових витрат Клієнта, а Клієнт зобов`язується повернути Позику та сплатити проценти за користування Позикою.

У п.1.2 Договору вказано, що позика надається строком на 30 днів. Договір діє до повного виконання Клієнтом своїх зобов`язань за Договором.

Згідно із п.1.3 Договору, знижена процентна ставка становить 1.35% від суми Позики за кожен день користування Позикою (492.75% річних) у межах строку надання Позики. Стандартна процентна ставка становить 1.80% від суми Позики за кожний день користування Позикою (657% річних).

У п.1.4 Договору вказано, що загальна вартість Позики за зниженою ставкою складає 140.50% від суми Позики або 1450.75 гривень та включає в себе проценти за користування Позикою 40.50% від суми Позики або 3300.75 гривень.

Відповідно до п.1.5 Договору, позика надається шляхом перерахування Товариством грошових коштів на банківський картковий рахунок, наданий Клієнтом.

Згідно із п.2.1 Договору, Товариство має право вимагати від Клієнта повернення Позики, сплати процентів за користування Позикою та виконання усіх інших зобов`язань, встановлених Договором.

У п.3.2 Договору вказано, що нарахування процентів за Договором здійснюється за зниженою процентною ставкою на залишок фактичної заборгованості за Позикою за фактичну кількість календарних днів користування Позикою. Проценти за користування Позикою нараховуються щоденно, починаючи з дня надання Позики (відправки грошових коштів на банківський картковий рахунок) в межах строку надання позики, визначеного у пункті 1.2 цього Договору, за виключенням дати повернення Позики та сплати нарахованих процентів, зазначеної у Графіку платежів.

18.11.2019 ОСОБА_2 присвоєно одноразовий ідентифікатор М906024, яким він підписав Договір про надання споживчого кредиту №1514867. Даний факт підтверджується Довідкою про ідентифікацію.

Відповідно до графіку платежів до договору про надання споживчого кредиту №1514867 від 18.11.2019, який є додатком №1 до договору, сторони погодили розмір відсотків за користування кредитом 3300.75 грн, тілом кредиту у розмірі 8150.00 грн, загальний розмір заборгованості становить 11450.75 грн, який відповідач повинен був повернути 18.12.2019.

З картки обліку Договору (розрахунок заборгованості) вбачається, що сума заборгованості ОСОБА_2 становить 25755.00 грн, з них:

- прострочена заборгованість за сумою кредиту становить 8000.00 грн;

- прострочена заборгованість за сумою відсотків становить 16777.00 грн,

- штраф 978.00 грн.

З даного розрахунку вбачається, що відповідач здійснював часткову оплату заборгованості.

30.10.2020 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладений Договір відступлення прав вимог №ККАУ 30102020.

Відповідно до п.1.1 Договору, ТОВ «Авентус Україна» передає ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» за плату, а ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» приймає належні ТОВ «Авентус Україна» права грошової вимоги до Боржників за кредитними договорами вказаними у Реєстрі Боржників, укладеними між ТОВ «Авентус Україна» і Боржниками (Портфель Заборгованості).

У п.6.2.3 Договору вказано, що Права Вимоги переходять до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» з моменту підписання сторонами Договору, після чого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно їх заборгованості.

Згідно із Актом приймання-передачі Реєстру Боржників від 30 жовтня 2020 до Договору відступлення прав вимог №ККАУ 30102020 від 30.10.2020, ТОВ «Авентус Україна» передало, а ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» прийняло Реєстр Боржників Кредитора від 30.10.2020.

З витягу з Реєстру Боржників до Договору відступлення прав вимог №ККАУ 30102020 від 30.10.2020 вбачається, що ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло Право грошової вимоги до ОСОБА_2 у розмірі 25755.00 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту укладення кредитного договору з відповідачем та отримання останнім кредитних коштів, що також визнали в судовому засіданні суду першої інстанції відповідачі. Однак, відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач безпідставно та поза межами строку кредитування нараховував відсотки які просив стягнути.

З такими висновками суду першої інстанції, колегія суддів погоджується, з огляду на таке.

Оскільки апелянтом не оскаржується факт укладення кредитного договору, тому в цій частині оскаржуване рішення суду не переглядається.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Як вбачається з матеріалів справи та не оскаржується апелянтом, 18.11.2019 між ОСОБА_2 та первісним кредитором був укладений договір про надання споживчого кредиту №1514867, згідно з умовами якого, відповідач отримав 8150.00 гривень.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача нарахованих відсотків, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та від 05.04.2023 в справі №910/4518/16 сформувала правовий висновок, згідно з яким право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом (стаття 1048 ЦК України) припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах (після спливу строку виконання зобов`язання) забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, а не ст.1048 ЦК України.

Судом беззаперечно встановлено, що згідно з пункту 1.2 договору строк кредитування становив 30 днів.

Доводи апелянта про те, що відбулася пролонгація договору у відповідності до п.1.6 Договору, шляхом здійснення відповідачем платежу на користь товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів, суперечать природі договору споживчого кредитування та вимогам закону. Згідно зі статтями 11, 12 Закону України «Про споживче кредитування», будь-яка зміна істотних умов договору, зокрема строку повернення кредиту та розміру процентної ставки, потребує чіткої та однозначної згоди споживача.

Більше того, у вказаному ж пункті Договору зазначено, що у такому випадку заява Клієнта про продовження строку користування Позикою вважається поданою.

Разом з тим, згідно з п.1.7 цього Договору, саме Товариство має право, а не обов`язок, продовжити строк користування позикою.

Таким чином, суд першої інстанції вірно зазначив, що до матеріалів справи не долучено доказів того, що товариство акцептувало продовження строку договору.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про волевиявлення позичальника (апелянта) на продовження строку дії договору після закінчення 30-ти денного строку на нових, значно гірших умовах.

Оскільки позивач заявив вимогу саме про стягнення процентів за користування кредитом (ст.1048 ЦК України), а не штрафних санкцій чи 3% річних та інфляційних втрат (ст.625 ЦК України), нарахування відсотків після 30 денного користування кредитом є безпідставними.

Водночас позивач нарахував відсотки після спливу цього строку, посилаючись на умови договору щодо автоматичного продовження строку кредитування. Однак, колегія суддів виходить з того, що невиконання позичальником зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту саме по собі не може розглядатися як відкладальна обставина у розумінні частини першої статті 212 ЦК України, оскільки фактично призводить до зміни погоджених сторонами істотних умов договору строку кредитування та розміру процентної ставки.

Отже, висновки суду першої інстанції про припинення нарахування процентів після 17.12.2020 та визначення загального розміру заборгованості у сумі 3680.00 грн колегія суддів вважає законним та обґрунтованим.

Інші доводи апеляційної скарги є безпідставними та на увагу не заслуговують.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит-Капітал» - залишити без задоволення.

Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 27 квітня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України оскарженню не підлягає.

Головуючий

Судді