Постанова від 09 липня 2026 р. у справі №308/4980/25 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 308/4980/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

10 липня 2026 року м. Ужгород

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Закарпатського апеляційного суду в складі:

головуючого - Собослоя Г.Г.,

суддів: Кожух О.А., Джуги С.Д.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження за правилами письмового провадження, без проведення судового засідання та без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Куруц Андрій Андрійович, на заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 жовтня 2025 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання непрацездатної матері,

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2025 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання непрацездатної матері, мотивуючи тим, що 03.02.1981 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (після реєстрації шлюбу - ОСОБА_5 ) було укладено шлюб, у якому ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народилася донька ОСОБА_2 . Зазначає, що позивачка разом з чоловіком сумлінно виконували власний батьківський обов`язок, виростили та виховали доньку, надали дитині освіту, батьківських прав позбавленні не були. В той же час, відносини з донькою погіршились і остання повністю ігнорує прохання батьків в наданні будь якої допомоги, в тому числі матеріальної, хоча, позивачка як особа пенсійного віку її потребує. Зазначає, що позивачка є непрацездатною особою, жодного доходу не отримує, що підтверджується відомостями з Пенсійного фонду України, а відтак потребує матеріальної підтримки. Рівень доходу становить менше прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, який становить з 01 січня 2025 року - 3028 грн. Крім того, позивачка має захворювання, основний діагноз - первинний генералізований остеоартроз, супутнє захворювання - гіпертонічна хвороба 1 ст. 1 ст., що потребує кошти на вартісне лікування.

Таким чином, мати-позивачка потребує від власної дитини - відповідачки матеріальної допомоги на лікування та на прожиття, яку відповідачка відмовляється надавати і взагалі припинила спілкування з батьками.

Посилаючись на викладене, на приписи ст. 202 СК України, просила суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітньою донькою матері у розмірі 1/6 частки з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, щомісячно з дня пред`явлення позову до суду і довічно.

Письмового відзиву на позов не надходило.

Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 06 жовтня 2025 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання непрацездатної матері - відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Куруц А.А., оскаржила таке у апеляційному порядку. У апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06.10.2025 скасувати та ухвалити нове, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітньою донькою матері у розмірі 1/6 частки з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, щомісячно з дня пред`явлення позову до суду і довічно.

Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви. Крім того, апелянтка зауважує, що судом першої інстанції не було взято до уваги надані нею докази відсутності доходів, а також зазначає, що субсидій та пільг вона не отримує, відтак не має змоги надати про них інформацію.

Письмового відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено незадовільного матеріального стану та обумовленої ним потреби у матеріальній допомозі, оскільки надані відомості не дають змоги встановити фінансове становище позивачки на момент звернення до суду. Крім того, позивачкою не надано актуальної інформації про стан її здоров`я та потребу в лікуванні, відомостей про відсутність інших доходів, крім пенсії, про наявність чи відсутність у власності майна, здатного приносити дохід, а також про отримання державних пільг, субсидій та інших соціальних виплат. Не надано й інформації про склад сім`ї, зокрема про наявність у позивачки інших дітей, чоловіка тощо. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з його недоведеністю.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та узгоджуються з вимогами чинного законодавства.

Стаття 51 Конституції України встановлює, що повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Відповідно до частин першої, третьої статті 172 СК України, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу. Якщо повнолітні дочка, син не піклуються про своїх непрацездатних, немічних батьків, з них можуть бути за рішенням суду стягнуті кошти на покриття витрат, пов`язаних із наданням такого піклування.

Згідно зі статтею 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Аналіз зазначеної норми свідчить про те, що обов`язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі сукупності юридичних фактів:

-склад спорідненості (походження дитини від матері, батька);

-непрацездатність матері, батька (досягнення пенсійного віку або наявність інвалідності I, II чи III групи);

-потреба батька, матері в матеріальній допомозі.

Зобов`язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї з вказаних обставин.

У пункті 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного Кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15 травня 2006 року роз`яснено, що обов`язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги, не є абсолютним. Сам по собі факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу.

Потреба у матеріальній допомозі визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального стану батьків. До уваги береться отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід, тощо. Праве на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 6-3066цс15 та постанові Верховного Суду від 10.10.2018 у справі № 301/160/17).

Відповідно до ст. 205 СК України суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін, беручи до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, чоловіка/дружини та своїх батьків.

Матеріалами справи встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є донькою ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 10.09.2024 року, виданим повторно Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Закарпатській області Управління державної реєстрації Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (а.с.6).

На обґрунтування важкого матеріального стану позивачкою до позовної заяви додано довідку від 07.04.2025 № 2106-7002221765 про взяття ОСОБА_1 на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с. 8).

На обґрунтування позовних вимог щодо важкого матеріального стану позивачкою до суду першої інстанції надано довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 07.04.2025 № 2106-7002221765, відомості з Реєстру застрахованих осіб Пенсійного фонду України за формами ОК-5 та ОК-7, а також санаторно-курортну карту від 07.04.2025, видану ТОВ «Гемо Медика» (а.с. 8-12).

Інших доказів стороною позивача надано не було.

Оцінюючи вказані докази, колегія суддів звертає увагу на те, що надана довідка ВПО сама по собі не свідчить про важкий матеріальний стан позивачки, а підтверджує лише факт зміни її місця проживання і жодним чином не розкриває джерела та розміру її доходів.

Так само інформація з Реєстру застрахованих осіб за періоди з 1999 по 2014 роки та з 2011 по 2014 роки за формами ОК-5 і ОК-7 підтверджують лише відсутність у позивачки офіційно зареєстрованих доходів в Україні після 2014 року, однак не спростовують наявності інших джерел існування (доходів за кордоном, допомоги від рідних, оренди майна тощо).

Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв ці відомості до уваги як єдину підставу нужденності, оскільки відсутність офіційного заробітку очевидно не свідчить про дійсний майновий стан особи, з огляду на загальні потреби життєдіяльності кожної фізичної особи та необхідність їх постійного матеріального забезпечення.

При цьому в матеріалах справи відсутні будь-які відомості про заходи позивачки щодо забезпечення власних потреб протягом періоду з 2014 року, про наявність чи відсутність у власності майна, здатного приносити дохід, отримання державних пільг, субсидій чи інших соціальних виплат, а також інформація про склад сім`ї (наявність інших дітей, чоловіка тощо).

Відсутність цих даних позбавляє суд можливості встановити дійсний майновий стан позивачки та зробити висновок про наявність у неї нужденності в розумінні статті 202 СК України.

Крім того, надана санаторно-курортна карта підтверджує лише встановлений діагноз (M15.0 «Первинний генералізований остеоартроз», супутні захворювання: «Гіпертонічна хвороба І ст. 1 ст.») та рекомендацію щодо лікування, проте не містить відомостей про вартість такого лікування, строки його проходження, доказів неможливості отримання безоплатної чи пільгової медичної допомоги за рахунок бюджету чи програми медичних гарантій, а також доказів фактичного понесення конкретних витрат.

Щодо доказів, поданих на стадії апеляційного перегляду справи (відомості про неотримання пенсії в Україні, відсутність доходів за 2022-2025 роки в Україні та відсутність зареєстрованого нерухомого майна), колегія суддів зазначає, що вони не були долучені до позовної заяви та не подавалися суду першої інстанції. Оскільки позивачкою не доведено поважності причин та об`єктивної неможливості їх своєчасного подання у порядку ч. 3 ст. 367 ЦПК України, колегія суддів позбавлена процесуальної можливості надавати їм оцінку, а сама по собі відсутність нерухомості не спростовує недоведеності сукупності інших обставин, необхідних для задоволення позову.

Таким чином, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував матеріальний закон, дотримався процедури розгляду справи та вирішив спір у відповідності з чинним законодавством.

Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає.

Доводи апеляційної скарги не спростовують вищенаведених висновків суду, а тому не заслуговують на увагу.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З врахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В АЛ И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Куруц Андрій Андрійович, - залишити без задоволення.

Заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 жовтня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.

Головуючий :

Судді: