Рішення від 05 серпня 2026 р. у справі №607/4740/26 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06.08.2026 Справа №607/4740/26 Провадження №2/607/3688/2026

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі головуючого судді Стельмащука П.Я., за участю секретаря судового засідання Лазоренко Ю.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , у якому просить:

1. Усунути перешкоди у користуванні належною йому квартирою за адресою: АДРЕСА_1 ;

2. Зобов`язати ОСОБА_2 не чинити йому перешкод у доступі до зазначеної квартири;

3. Зобов`язати ОСОБА_2 передати йому або визначеній ним особі комплект ключів від квартири за адресою: АДРЕСА_1 ;

4. У разі відсутності у ОСОБА_2 ключів, зобов`язати останню забезпечити йому або визначеній ним особі безперешкодний доступ до квартири для заміни замка та виготовлення нового комплекту ключів;

5. Зобов`язати ОСОБА_2 передати йому (або особі визначеній ним) наявні у неї оригінали документів, що стосуються квартири за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема правовстановлюючі та технічні документи (за наявності), а також інші документи, необхідні для користування, доступу та обслуговування квартири.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Квартира є новобудовою та на даний час перебуває без ремонту. Усі договори щодо комунальних послуг по зазначеній квартирі оформлені на його ім`я і він несе відповідні витрати. На даний час він не має реального доступу до належної йому квартири, оскільки відповідачка не передає йому ключі та не забезпечує доступу до квартири. Крім того, відповідачка не передає йому наявні у неї оригінали правовстановлюючих та інших документів, що стосуються квартири. Він неодноразово звертався до відповідачки з проханням передати ключі, забезпечити доступ до квартири та повернути документи, що підтверджується скріншотами переписки між сторонами у месенджері «Viber». Відсутність доступу до квартири позбавляє його можливості належним чином розпоряджатися майном, здійснювати його обслуговування та проводити необхідні правові дії щодо нерухомості.

Ухвалою судді від 17.03.2026 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

У відзиві на позов відповідач просить відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що вона та позивач перебувають у шлюбі з 10.02.2018, а спірна квартира є їхньою спільною сумісною власністю, оскільки набута під час шлюбу. Звертаючись з позовом до суду позивач зазначив, що він немає реального доступу до квартири, відповідач не передає йому ключі від квартири та оригінали правовстановлюючих документів. На підтвердження своїх доводів надав лише скріншоти із застосунку «Viber», достовірність яких нею заперечується. Зазначені скріншоти отримані у неналежний процесуальний спосіб, не містять достовірних відомостей про те, що відповідна переписка велася саме між нею та позивачем, а також не підтверджує факт її ознайомлення зі змістом відповідних повідомлень. Скріншоти не містять відомостей про особу або номер телефону відправника, що унеможливлює ідентифікацію особи, яка направила повідомлення, а також не містить відомостей про номер телефону, на який воно було надіслане, що виключає можливість встановлення факту його отримання нею. Позивач не надав жодних доказів, які б підтверджували, що електронний доказ, яким обґрунтовується факт направлення їй повідомлень, належить саме позивачу та перебуває у його володінні або володінні інших осіб.

Крім того, позивач фактично проживає у Республіці Польща, куди виїхав ще у 2021 році. Саме вказана обставина стоїть на заваді його реальному доступу до їхньої спільної квартири, а не будь-які дії чи бездіяльність відповідача. Позивач чи уповноважена ним особа жодного разу не зверталися до неї особисто щодо вказаних вище питань. Доказів наявності у відповідача ключів від квартири та правовстановлюючих документів позивач також не надав. ОСОБА_3 не довів, що у нього відсутній вільний доступ до спірної квартири та можливість здійснити встановлення чи заміну замка вхідних дверей, а тому відсутні підстави для зобов?язання її організувати йому такий доступ.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що спірна квартира є об`єктом спільної сумісної власності сторін, що підтверджує його рівне право на користування квартирою, доступ до неї, отримання ключів, документів та право вимагати усунення перешкод у користуванні майном. У 2021 році він виїхав за кордон, у зв`язку із чим надав відповідачці довіреність для вчинення від його імені окремих дій, пов`язаних із квартирою, а також передав їй наявні документи, зокрема договір із ТОВ «Домобудівник» та акт купівлі-продажу. Після здачі квартири у 2023 році відповідачка, користуючись переданими їй документами та довіреністю, фактично здійснювала дії, пов`язані з оформленням документів по квартирі та отриманням ключів. Саме цим пояснюється, яким чином відповідачка отримала доступ до документів та ключів. Щодо належності та достовірності як доказу скріншотів листування між сторонами, вказує на те, що Instagram-акаунт, який використовувався відповідачкою, був самостійно повідомлений номер телефону НОМЕР_1 у листуванні з його братом ОСОБА_4 , у Viber-листуванні вказаний саме цей; зміст листування в Instagram та Viber стосується одних і тих самих обставин: квартири, документів, технічного паспорта, ОСББ, оцінки, ключів, доступу до квартири та можливого викупу; відповідачка в цих повідомленнях демонструє детальну обізнаність щодо квартири, документів, комунальних питань і доступу до квартири. Надані скріншоти підтверджують, що він неодноразово звертався до відповідачки з такими вимогами, зокрема: просив передати ключі особисто йому; просив передати ключі через його батька; просив передати ключі через його брата; пропонував надіслати дублікати ключів та копії документів поштою. Із листування вбачається, що відповідачка не повідомляла, що у неї відсутні ключі або документи, а натомість ставила під сумнів необхідність їх передачі, переводила розмову на питання оцінки квартири або можливого викупу, однак фактично ключі, документи та доступ до квартири йому не передала. Таким чином, доводи відзиву не спростовують обставин, на яких ґрунтується його позов.

У запереченні на відповідь відповідач заперечує достовірність наданих позивачем роздруківок переписок у месенджері, а ці роздруківки не відповідають вимогам до електронного документу.

Ухвалою суду від 04.06.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні 30.07.2026 позивач ОСОБА_1 позов просив задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання 30.07.2026 не з`явилась, хоча про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. У відзиві просила здійснювати розгляд справи без її участі.

Ухвалення та проголошення судового рішення відкладено до 10:00 год. 06.08.2026.

Дослідивши наявні у справі докази, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

10.02.2018 сторони уклали шлюб (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 видане 10.02.2018).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 438909907 від 11.08.2025 ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 44,8 кв.м, житловою площею 15,3 кв.м, на підставі акта приймання-передачі від 22.06.2023; довідки №01/22-06 виданої 22.06.2023 ТОВ «Домобудівник»; договору №119/2/1 укладеного 13.07.2020 між ТОВ «Домобудівник» та ОСОБА_1 , дата реєстрації речового права 26.06.2023.

Згідно з частинами першою, третьою статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 Житлового кодексу України).

Порушення права, пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року в справі № 582/18/21.

Відповідно до частини третьої, четвертої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Згідно із статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У разі, якщо спірне майно учасниками справи набуто в період перебування в шлюбі, той факт, що воно зареєстровано на одного з подружжя, не позбавляє іншого права на частку в такому майні.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2022 року у справі № 330/1569/19.

Відповідно до частин першої і третьої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні Особа може бути позбавлена права власності або обмежена в його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 321 ЦК України).

За вимогами статті 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

У частині першій статті 383 ЦК України та статті 150 ЖК України закріплено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ними (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, співвласника, у тому числі житлового приміщення або квартири, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї правової норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. Немає значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав (див. постанову Верховного Суду від 10 вересня 2025 року в справі № 759/26865/21).

Відповідно до статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому, суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Таким чином, для задоволення позовів про усунення перешкод у користуванні майном необхідна одночасна наявність двох підстав: позивач повинен бути власником майна, щодо якого чиняться перешкоди, та має бути факт того, що внаслідок дій відповідача порушується право власника на користування своїм майном.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 370/807/22 (провадження № 61-4057св23).

За вимогами частин другої, третьої статті 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Засада змагальності сторін у судовому процесі є однією з ключових принципів правосуддя. Вона передбачає, що судовий процес є своєрідним полем змагання між сторонами - позивачем і відповідачем у цивільних справах. Головною метою цього принципу є забезпечення справедливості та об`єктивності судового процесу. Змагальність сторін у судовому процесі дозволяє кожній стороні активно захищати свої права та інтереси. Сторони мають можливість представляти свідчення, докази та аргументи на підтримку своєї позиції перед судом. Суд, зі своєї сторони, має завдання ретельно розглянути всі аргументи та докази від обох сторін та прийняти об`єктивне рішення на підставі закону (постанова Верховного Суду 07 серпня 2024 року в справі № 725/5693/21, від 21 червня 2024 року в справі № 134/743/22 ).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц).

У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним в справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

При цьому, відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року в справі № 916/2040/20).

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

У даній справі судом встановлено та сторонами визнається, що спірна квартира є спільною сумісною власністю сторін.

Позивач зазначає, що позбавлений можливості реального доступу до квартири, оскільки відповідачка не сприяє цьому та не передає йому ключі від квартири.

Проте, позивач з 2021 року проживає за межами України, а саме у Республіці Польща.

Згідно з відомостями про зареєстроване місце проживання сторін, останні зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 .

Жодних доказів того, що позивач вчиняв спроби потрапити до квартири, а відповідачка чинила йому перешкоди матеріали справи не містять. Не доводить цього і роздруківка із переписки у месенджері.

В судовому засіданні позивач пояснив, що він особисто не мав наміру увійти до квартири чи будь-яким іншим чином нею користуватись, так як проживає у Республіці Польща і наміру приїхати до України зараз не має. Відповідач перешкоджає брату позивача, у користуванні цієї квартирою, на що його уповноважив позивач.

Однак, доказів уповноваження брата на користування квартирою позивач також не надав.

При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном (стаття 369 ЦК України).

Отже, бажання позивача зобов`язати відповідача, яка є співвласником квартири, проти її волі надати доступ до квартири іншій особі, яка не є співвласником квартири та/чи членом сім`ї сторін, суперечить статті 369 ЦК України.

Навіть у наданій позивачем переписці між, як стверджує позивач, сторонами у справі, відповідач не заперечила передати ключі від квартири особисто позивачу, а не третім особам (батькові або братові позивача), як цього вимагав позивач.

Окрім цього, якщо брат позивача вважатиме, що порушуються його права на користування квартирою, він вправі звернутись до суду із відповідним позовом.

У даній справі предметом спору є порушення права саме позивача, а не його брата чи будь-яких інших осіб.

Таким чином, суд не встановив наявність порушеного відповідачем права позивача на безперешкодний доступ до квартири, у зв`язку із чим відмовляє у задоволенні позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні майном.

Цей висновок стосується усіх інших позовних вимог, які, по суті, є визначеним позивачем способом усунення цих перешкод, а отже є похідними вимогами.

Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява №63566/00).

Оскільки у задоволенні усіх позовних вимог відмовлено, відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати із сплати судового збору позивачу не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 141, 263, 265, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду у 30-денний строк з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 , місце проживання - АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 , місце проживання - АДРЕСА_3 .

Рішення складено та підписано 06.08.2026.

Головуючий суддя П. Я. Стельмащук