Рішення від 09 серпня 2026 р. у справі №176/975/26 — Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області

справа №176/975/26

провадження №2/176/1304/26

РІШЕННЯ

Іменем України

10 серпня 2026 р. Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області у складі: головуючої судді Павловської І. А., розглянувши у місті Жовті Води за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» звернулось до Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області з позовом, у якому просить стягнути на свою користь з відповідачки ОСОБА_1 збитки в якості відповідальність за несвоєчасне виконання рішення суду у справі № 220/611/14 у розмірі 60 498,86 грн.

Одночасно позивач просить стягнути із відповідача сплачений судовий збір в розмірі 2662,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04 листопада 2015 року Великоновосілківським районним судом Донецької області ухвалено рішення у справі № 220/611/14, яким вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № CL-104/480/200801-OCT-08 від 01 жовтня 2008 року в розмірі 196054,23 грн.

Позивач зазначає, що з моменту набрання вказаним рішенням законної сили вчинялися дії щодо його примусового виконання, однак рішення відповідачкою не виконано та заборгованість не погашено.

За твердженням позивача, рішення суду не виконувалося відповідачкою у період з 23 лютого 2019 року до 23 лютого 2022 року, у зв`язку з чим, на думку позивача, у нього виникло право на нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України за весь період прострочення виконання грошового зобов`язання.

Також позивач посилається на те, що відповідно до наявних судових рішень, зокрема ухвали про заміну сторони виконавчого провадження у справі № 220/611/14 від 06 липня 2021 року, право грошової вимоги за вказаним рішенням суду належало ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».

Як зазначає позивач, 25 липня 2024 року загальними зборами учасників ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» прийнято рішення про зміну найменування товариства на ТОВ «ВІН ФІНАНС», що підтверджується протоколом № 1706 від 25 липня 2024 року, наказом № 55-к від 25 липня 2024 року та випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 140801500422 від 26 липня 2024 року.

Обґрунтовуючи розмір заявлених до стягнення коштів, позивач посилається на положення статей 509, 599, 610, 612, 625 Цивільного кодексу України та зазначає, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, а тому право на стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його виконання.

Позивач вказує, що за період з 25 лютого 2019 року до 23 лютого 2022 року індекс інфляції становив 1,21866444, у зв`язку з чим розмір інфляційного збільшення, за його розрахунком, становить 42870,09 грн.

Крім того, позивачем здійснено розрахунок трьох процентів річних за період прострочення виконання грошового зобов`язання. Згідно з наведеним у позовній заяві розрахунком, за період з 25 лютого 2019 року до 31 грудня 2019 року три проценти річних становлять 4995,35 грн, за період з 01 січня 2020 року до 31 грудня 2020 року — 5881,63 грн, а за період з 01 січня 2021 року до 23 лютого 2022 року — 6751,79 грн. Загальний розмір трьох процентів річних, за розрахунком позивача, становить 17628,77 грн.

Таким чином, позивач вважає, що загальний розмір інфляційних втрат та трьох процентів річних за прострочення виконання рішення суду становить 60498,86 грн, з яких 42870,09 грн — інфляційні втрати та 17628,77 грн — три проценти річних.

Щодо заборгованості в іноземній валюті позивач зазначає, що до неї підлягає застосуванню виключно нарахування трьох процентів річних, при цьому, за наведеним у позовній заяві розрахунком, сума такої заборгованості становить 0,00 доларів США.

Також позивач посилається на те, що строк позовної давності у спірних правовідносинах не пропущено. При цьому зазначає, що відповідно до пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України перебіг строків позовної давності був продовжений на строк дії карантину, встановленого у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби COVID-19. Крім того, позивач посилається на положення пункту 19 розділу «Прикінцеві положення» Цивільного кодексу України щодо продовження строків позовної давності на період дії воєнного та надзвичайного стану.

Посилаючись на зазначені обставини та судову практику Верховного Суду, позивач вважає, що звернення до суду із цим позовом здійснено в межах встановленого законом строку позовної давності.

Також у позовній заяві зазначено, що позивачем вживалися заходи щодо врегулювання спору, зокрема направлялася претензія відповідачці. Інший позов до цього ж відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав позивачем не подавався.

У зв`язку з наведеним позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВІН ФІНАНС» 60498,86 грн збитків за несвоєчасне виконання рішення суду у справі № 220/611/14, а також 0 доларів США, судовий збір у розмірі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 грн.

Відповідно до ухвали Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 09 березня 2026 року у даній цивільній справі відкрито провадження та постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позивач отримав копію ухвали про відкриття провадження у справі та розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в електронному вигляді через електронний кабінет 14 березня 2026 року.

Відповідачці 10 березня 2026 року на останню відому суду адресу місця проживання поштовим відправленням направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі від 09 березня 2026 року та копію позовної заяви з доданими до неї документами. Вказане поштове відправлення повернуто на адресу суду без вручення відповідачці 13 березня 2026 року.

Відповідачка відзив на позовну заяву до суду не подала, будь-яких заяв, клопотань чи заперечень щодо позовних вимог до суду не надходило.

З огляду на визначений ухвалою суду порядок розгляду справи, а також відсутність клопотань учасників справи про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках.

За змістом частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Великоновосілківського районного суду Донецької області від 04 листопада 2015 року у справі № 220/611/14 з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» стягнуто заборгованість за кредитним договором № CL-104/480/200801-OCT-08 від 01 жовтня 2008 року в розмірі 196054,23 грн.

Позивач у цій справі посилається на те, що зазначене рішення суду відповідачкою не виконано, а тому за період з 23 лютого 2019 року до 23 лютого 2022 року їй нараховано інфляційні втрати та три проценти річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона — боржник — зобов`язана вчинити на користь другої сторони — кредитора певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статті 625 ЦК України у разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передумовою застосування положень частини другої статті 625 ЦК України є встановлення факту прострочення саме грошового зобов`язання та наявності у особи, яка звертається з відповідною вимогою, права вимагати виконання такого зобов`язання.

Водночас відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином. Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

За змістом статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні має передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Таким чином, особа, яка звертається до суду з вимогою про стягнення коштів на підставі частини другої статті 625 ЦК України, повинна довести наявність у неї відповідного права вимоги до боржника.

Як убачається з позовної заяви, позивачем у цій справі зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС».

Разом з тим, обґрунтовуючи належність йому права вимоги, позивач зазначає, що відповідно до ухвали про заміну сторони виконавчого провадження від 06 липня 2021 року у справі № 220/611/14 право грошової вимоги належить ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».

Далі позивач зазначає, що 25 липня 2024 року загальними зборами учасників ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» було прийнято рішення про зміну найменування товариства на ТОВ «ВІН ФІНАНС», а відповідні зміни внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Отже, з наведених самим позивачем обставин вбачається, що після заміни сторони виконавчого провадження кредитором за відповідним грошовим зобов`язанням стало ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», яке надалі змінило своє найменування на ТОВ «ВІН ФІНАНС».

Водночас особою, яка звернулася з позовом у даній справі, є ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС».

При цьому в позовній заяві не зазначено обставин та не наведено належних доказів, які б підтверджували перехід права вимоги саме від ТОВ «ВІН ФІНАНС» до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС». Також у прохальній частині позову позивач просить стягнути заявлені кошти на користь ТОВ «ВІН ФІНАНС», тобто юридичної особи, яка не визначена позивачем у даній справі.

Таким чином, позовна заява містить суперечності щодо особи, якій належить спірне право вимоги, а позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що саме ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» є кредитором за грошовим зобов`язанням, яке виникло на підставі рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 04 листопада 2015 року у справі № 220/611/14.

Саме по собі зазначення у позовній заяві про наявність у ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», а після зміни найменування — у ТОВ «ВІН ФІНАНС», права грошової вимоги не підтверджує переходу такого права до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС».

Відтак суд приходить до висновку, що позивачем не доведено належність йому права на звернення до суду з вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих на суму заборгованості за рішенням суду у справі № 220/611/14.

Крім того, судом встановлено, що наведений позивачем розрахунок заявлених до стягнення сум не відповідає розміру заборгованості, визначеному судовим рішенням, на невиконання якого посилається позивач.

Так, відповідно до позовної заяви рішенням Великоновосілківського районного суду Донецької області від 04 листопада 2015 року визначено до стягнення заборгованість у розмірі 196054,23 грн.

Водночас при здійсненні розрахунку трьох процентів річних позивач виходить із суми заборгованості 285095,34 грн.

Жодного належного обґрунтування походження суми 285095,34 грн, яка використана позивачем як база для розрахунку трьох процентів річних, у позовній заяві не наведено, а відповідності цієї суми розміру заборгованості, встановленому рішенням суду від 04 листопада 2015 року, позивачем не доведено.

Водночас відповідно до частини другої статті 625 ЦК України три проценти річних нараховуються від простроченої суми. Тому для правильного визначення розміру відповідних нарахувань необхідно встановити розмір саме тієї грошової суми, яка залишилася невиконаною у відповідний період.

Наведений позивачем розрахунок не дає можливості встановити, яким чином сформувалася сума 285095,34 грн та які саме складові заборгованості були включені до бази нарахування трьох процентів річних.

Крім того, позивачем не надано суду належного обґрунтування того, що саме сума 196054,23 грн, визначена рішенням суду, залишалася невиконаною протягом усього заявленого періоду з 23 лютого 2019 року до 23 лютого 2022 року, а також не надано достатніх доказів фактичного стану виконання вказаного судового рішення протягом цього періоду.

Саме по собі посилання позивача на те, що рішення суду не виконувалося відповідачкою, без надання належних доказів стану його виконання та розміру фактично непогашеної заборгованості, не є достатнім для визначення конкретного розміру грошового зобов`язання, на який мають нараховуватися передбачені частиною другою статті 625 ЦК України суми.

Суд також враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23 (провадження № 14-63цс25), відповідно до якого у разі остаточної втрати можливості примусового виконання основного грошового зобов`язання, встановленого судовим рішенням, відсутні правові підстави для стягнення похідного зобов`язання, передбаченого частиною другою статті 625 ЦК України.

Разом з тим у даній справі суд не встановлює обставин остаточної втрати можливості примусового виконання рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 04 листопада 2015 року, оскільки відповідні обставини не є належним чином доведеними матеріалами справи. Відтак наведений правовий висновок Великої Палати Верховного Суду не є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову в цій справі.

Оцінюючи надані позивачем докази, суд виходить із того, що відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду наперед встановленого значення.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність у нього права вимоги до відповідачки щодо стягнення заявлених у позові сум, а також не доведено обґрунтованість їх розміру.

За таких обставин позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судові витрати у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі, підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача сплаченого судового збору та витрат на професійну правничу допомогу не вбачається.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258-259, 263-265, 274-279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 509, 512, 514, 517, 610, 612, 625 Цивільного кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором — відмовити.

Судові витрати, понесені позивачем, залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Жовтоводського міського суду

Дніпропетровської області Інна ПАВЛОВСЬКА