Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №380/6909/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 рокуСправа №380/6909/25 пров. №А/857/30245/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача – Качмара В.Я.,

суддів – Гудима Л.Я., Онишкевича Т.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року (суддя Чаплик І.Д., м.Львів), -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі – ГУНП), в якому просив:

визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП від 14.03.2025 №179 о/с «Про особовий склад» (далі – Наказ №179) щодо звільнення відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» (далі – Закон) зі служби в поліції за пунктом 8 частини 1 статті 77 (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій) капітана поліції ОСОБА_1 , начальника сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 2 Самбірського районного відділу поліції ГУНП (далі – Посада), з 14.03.2025;

поновити позивача на службі в ГУНП на Посаді з 15.03.2025;

визнати протиправною відмову ГУГП щодо увільнення капітана поліції ОСОБА_1 , від виконання службових обов`язків Посада на час проходження військової служби з 10.03.2025 із збереженням посади та місця роботи;

зобов`язати відповідача увільнити ОСОБА_1 , від виконання посадових обов`язків на Посаді з 10.03.2025 із збереженням посади та місця роботи.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволені позову відмовити.

В апеляційній скарзі вказує, що особи рядового і начальницького складу правоохоронних органів не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу. Військовослужбовці військових формувань, особовий склад правоохоронних органів, яким присвоєно військові (спеціальні) звання, не перебувають у трудових відносинах на підставі трудового договору, а проходять службу і отримують грошове забезпечення, а не заробітну плату. 3 огляду на викладене питання проходження служби поліцейських регулюється спеціальним законодавством і на них не поширюється норми Кодексу законів про працю України (далі - К3пП). Зазначає, що так як позивач перейшов до іншого міністерства, а саме до Міністерства оборони України, у підпорядкування військової частини, то він як поліцейський не може під час проходження служби займатися іншою оплачуваною діяльністю, крім науково-педагогічної, наукової або творчої. Отже, служба в поліції є службою альтернативною військовій, а тому поліцейський не може перебувати на двох видах служби одночасно.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства (далі – КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки на момент прийняття позивача на військову службу за контрактом на території України було введено воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію, до спірних правовідносин повинні застосовуватись норми частини другої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон №2232-ХІІ) у взаємозв`язку із частиною третьою статті 119 КЗпП щодо забезпечення трудових прав працівників у разі прийняття на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду.

Такі висновки суду першої інстанції, відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, з таких міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що позивач, проходив службу в органах внутрішніх справ, в подальшому проходив службу в Національній поліції України, остання посада начальник сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 2 Самбірського районного відділу поліції ГУНП.

Відповідно до наказу від 04.04.2024 № 1297 «Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих працівників Самбірського РВП ГУНП» за грубе порушення службової дисципліни, зокрема вимог пункту 2 частини першої статті 18 Закону, частини першої статті 61 Закону, статті 38 Закону України «Про запобігання корупції», підпунктів 6, 13 частини 3 статті 1 та пункту 7 частини 1 статті 3 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 № 2337-VIII (далі – Дисциплінарний статут), абзаців 1, 2, 5 пункту 1 розділу ІІ, абзацу 1 частини третьої V «Про затвердження Правил етичної поведінки поліцейських», підпункту 1.1 пункту 1 наказу ГУНП у Львівській області від 27.04.2023 № 1470 «Про покращення службової дисципліни та забезпечення належного інформування», на підставі пункту 7 частини третьої статті 13 Дисциплінарного статуту, застосовано до Посада, капітана поліції ОСОБА_1 (0063597) дисциплінарне стягнення - звільнення зі служби в поліції.

Наказом начальника ГУНП від 22.04.2024 № 229о/с відповідно до Закону звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 частини першої статті 77 (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) капітана поліції ОСОБА_1 , Посада, з 22.04.2024.

Не погоджуючись із зазначеним наказом та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду із позовом про його скасування.

16.08.2024 між позивачем та Міністерством оборони України в особі тимчасово виконуючого обов`язки командира військової частини НОМЕР_1 (далі – в/ч) було укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на три роки.

Згідно з довідкою в/ч від 06.09.2024 №4596/1 солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у в/ч з 16.08.2024 по теперішній час.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року у справі №380/9850/24 в задоволенні позову ОСОБА_1 до ГУНП про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу відмовлено повністю.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2025 року (далі – Постанова суду) апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року у справі №380/9850/24 скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ ГУНП від 04.04.2024 №1297 «Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих працівників Самбірського РВП ГУНП» в частині накладення на капітана поліції ОСОБА_1 , Посада, дисциплінарного стягнення звільнення зі служби в поліції.

Визнано протиправним та скасовано наказ ГУНП від 22.04.2024 №229о/с про звільнення капітана поліції ОСОБА_1 , Посада, зі служби в поліції.

Поновлено позивача на Посаді, з 23.04.2024.

Стягнуто з ГУНП на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23.04.2024 по 06.03.2025 в розмірі 325670,64 грн.

На виконання Постанови суду ГУНП видано наказ від 10.03.2025 №154 о/с, яким поновило позивача на Посаді, з 23.04.2024 та скасовано наказ ГУНП від 22.04.2024 №229о/с про звільнення капітана поліції ОСОБА_1 . Посада, зі служби в поліції.

Позивач звернувся до відповідача із рапортом від 10.03.2025, у якому просив увільнити його від виконання службових обов`язків із збереженням місця роботи та посади на період проходження військової служби.

Наказом №179 о/с ОСОБА_1 , звільнено зі служби в поліції відповідно до пункту 8 частини першої статті 77 Закону (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій)) з 14.03.2025.

Листом від 18.03.2025 відповідач повідомив позивача, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Поліцейський не може під час проходження служби займатися іншою оплачуваною діяльністю, крім науково-педагогічної, наукової або творчої. Особи рядового і начальницького складу правоохоронних органів не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу З огляду на викладене, питання проходження служби поліцейських регулюються спеціальним законодавством і на них не поширюються дія норм КЗпП. Враховуючи вищенаведене, рапорт щодо увільнення ОСОБА_1 від виконання службових обов`язків із збереженням місця роботи на період проходження військової служби залишено без розгляду.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

За змістом до частини першої статті 59 Закону служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Відповідно до частини першої статті 66 Закону поліцейський не може під час проходження служби займатися іншою оплачуваною діяльністю, крім науково-педагогічної, наукової або творчої.

Підстави для звільнення поліцейського зі служби в поліції визначені у статті 77 Закону.

Зокрема, відповідно до пункту 8 частини першої статті 77 Закону №580-VIII, поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій).

Як видно з матеріалів справи, позивача було звільнено зі служби в поліції саме на підставі вищезазначеної норми Закону. В обґрунтування застосування вказаної норми для звільнення позивача зі служби в поліції, а також відмови в увільненні позивача від виконання службових обов`язків на час проходження військової служби відповідач зазначив, що прийняття позивача на військову службу за контрактом є саме переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій), що перешкоджає можливості подальшого проходження служби в поліції, оскільки відповідно до статті 66 Закону поліцейський не може під час проходження служби займатися іншою оплачуваною діяльністю, крім науково-педагогічної, наукової або творчої.

Відповідно до статті 2 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та їх сімей» (далі Закон №2011-ХІІ), ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

За змістом статті 12 Закону №2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно частин першої, другої, шостої статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; до видів військової служби зокрема відноситься військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

За приписами частини другої статті 39 Закону №2232-ХІІ громадяни України, які проходять базову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».

Невиконання цього обов`язку є підставою для притягнення винних осіб до встановленої законом відповідальності (частина перша статті 42 Закону № 2232-ХІІ).

Наведені норми кореспондуються з положеннями статті 119 КЗпП якою встановлені гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків.

Так, відповідно до частини третьою статті 119 КЗпП за працівниками, направленими для проходження базової військової служби, призваними на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з частинами п`ятою-шостою статті 119 КЗпП гарантії, визначені у частині третій цієї статті, не поширюються на осіб рядового та начальницького складу служби цивільного захисту, а в частині збереження місця роботи, посади - також на осіб, які займали виборні посади в органах місцевого самоврядування та строк повноважень яких закінчився.

Тож, на основі аналізу наведених вище законодавчих положень висновується, що передбачені частиною третьою статті 119 КЗпП гарантії щодо збереження місця роботи, посади поширюються на працівника з дня прийняття його на військову службу під час дії воєнного стану.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 березня 2023 року у справі № 200/3471/21, від 30 травня 2023 року у справі № 200/3363/21-а та від 14 березня 2025 року у справі №280/7366/23.

Так, нормами Закону не врегульовано порядок збереження робочого місця за поліцейським, що призваний на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Водночас, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми трудового законодавства.

Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 31.10.2019 у справі №825/598/17 та від 16.07.2020 у справі №400/2884/18.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, було введено воєнний стан. Строк дії Указу в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України строком на 90 діб.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від (далі Закон №389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 6 грудня 1991 року №1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Верховний Суд у постановах від 11 квітня 2019 року (провадження № 51-9182км18), від 14 лютого 2018 року (провадження № 61-4157св18 та № 61-3951св18), від 20 лютого 2018 року (провадження № 61-4255св18), від 25 квітня 2018 року (провадження № 61-1664св17), від 21 лютого 2019 року (провадження № 51-7411км18) та від 22 квітня 2021 року (провадження № 51-6162км20) зазначив, що особливий період діє в Україні з моменту оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».

Також Верховний Суд в постанові від 23.12.2020 у справі № 824/876/18-а наголосив, що з періоду оголошення Президентом України часткової мобілізації (17.03.2014) відповідно до положень Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» законодавець пов`язує настання особливого періоду. При цьому, сама мобілізація не вичерпує завдань особливого періоду, а лише розпочинає його дію. Закінчення періоду мобілізації, у свою чергу, не є самостійною підставою для припинення особливого періоду та в проміжках між періодами проведення мобілізації стан особливого періоду не припинявся.

Таким чином, оскільки на момент прийняття позивача на військову службу за контрактом на території України було введено воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію, до спірних правовідносин повинні застосовуватись норми частини другої статті 39 Закону №2232-ХІІ у взаємозв`язку із частиною третьою статті 119 КЗпП щодо забезпечення трудових прав працівників у разі прийняття на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду.

При цьому є неприйнятними доводи відповідача про непоширення на спірні правовідносини норм трудового законодавства з огляду на вищевикладені норми права та правові висновки Верховного Суду.

Крім того, статтею 36 КЗпП визначено підстави припинення трудового договору, однією з яких відповідно до пункту 5 частини 1 вказаної статті є переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду.

Відповідно до частини першої статті 32 КЗпП переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 16.10.2019 у справі №805/3724/15-а, для припинення трудового договору в порядку переведення та захисту прав працівника власник або уповноважений ним орган підприємства, куди переводиться працівник, повинен подати відповідний лист-запит власнику або уповноваженому ним органу підприємства, на якому працює працівник, з проханням звільнити його з роботи на підставі переведення згідно з пунктом 5 статті 36 К3пП.

Припинення трудового договору і прийняття на роботу мають бути оформлені наказами чи розпорядженнями відповідних власників підприємств або уповноважених ними органів про звільнення працівника з попереднього місця роботи та про прийняття його на нове місце роботи в порядку переведення, відповідно до пункту 5 статті 36 КЗпП у погоджений сторонами строк.

Отже, для переведення працівника на інше підприємство необхідна згода працівника та погодження між власниками відповідних підприємств або уповноважених ними органів. У разі відсутності зазначених умов переведення на інше підприємство відбутися не може.

В свою чергу, доказів згоди позивача та погодження між відповідачем та Міністерством оборони України на переведення його на інше місце роботи, оформлених документально, відповідачем не наведено, а судом не встановлено, що додатково вказує на протиправність оспорюваного наказу про звільнення позивача зі служби в поліції на підставі пункту 8 частини 1 статті 77 Закону №580-VIII.

З огляду на викладене, зважаючи на порушення відповідачем вимог трудового законодавства щодо забезпечення трудових прав позивача на період проходження ним військової служби за контрактом під час мобілізації, особливого періоду, оскаржуваний наказ не відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС, є протиправним, не ґрунтується на вимогах законодавства, прийнятий без урахування усіх обставин, що мали значення для його прийняття, тому підлягає скасуванню, а позивач поновленню на посаді.

Частиною першою статті 235 КЗпП передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 22 травня 2018 року у справі №П/9901/101/18, та у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі №816/584/17, від 15 квітня 2020 року у справі №826/5596/17, від 19 травня 2020 року у справі №9901/226/19.

Таким чином, позивач має бути поновлений на Посаді з 15.03.2025.

Щодо вимоги про зобов`язання відповідача увільнити позивача від виконання службових обов`язків на час проходження ним військової служби, то як вже зазначалось, що відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП за працівниками, направленими для проходження базової військової служби, призваними на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Так, згідно з довідкою в/ч від 06.09.2024 №4596/1 перебуває на військовій службі у в/ч з 16.08.2024, тобто був прийнятий на службу за контрактом під час дії особливого періоду, воєнного стану та загальної мобілізації, а тому є вірними висновки суду першої інстанції, що на нього у повній мірі поширюються гарантії, передбачені статтею 39 Закону №2232-XII та статтею 119 КЗпП, а саме, щодо збереження за ним основного місця роботи та посади в установі в якій він працював, оскільки обов`язок щодо забезпечення збереження місця роботи, посади і середнього заробітку працівників, прийнятих на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду, покладений без виключення на всі підприємства, установи та організації, незалежно від підпорядкування та форми власності, в тому числі і на ГУНП.

До того ж, увільнення працівника від роботи не є тотожним із звільненням з роботи та є тим механізмом оформлення трудових відносин, що дозволяє захистити права як працівника, так і роботодавця, а також найбільш відповідає змісту правовідносин, коли за працівником, за неможливості сумісництва, зберігається місце роботи та посада, і при цьому особа не виконує посадові та функціональні обов`язки в силу законодавчо визначених обставин.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Оцінюючи наведені скаржником доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС.

Суддя-доповідач В. Я. Качмар

судді Л. Я. Гудим

Т. В. Онишкевич