Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №460/398/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 рокуСправа №460/398/26 пров. №А/857/14644/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача – Качмара В.Я.,

суддів – Гудима Л.Я., Онишкевича Т.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року (суддя Комшелюк Т.О., м. Рівне, повний текст складено 16 лютого 2026 року), -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2026 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - МОУ), в якому просили:

визнати протиправним та скасувати рішення МОУ, оформленого протоколом засідання комісії МОУ з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (далі – Комісія) від 18.12.2025 № 40/в (далі – Рішення), в частині призначення матері та дружині померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, солдата ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про смерть НОМЕР_1 від 14.04.2023 - в розмірі 2/3 частини від 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому настала смерть (2023), в сумі 1 342 000 грн у рівних частках кожній;

зобов`язати МОУ призначити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як членам сім`ї (матері/дружині) загиблого солдата ОСОБА_3 , внаслідок захворювання та причини смерті, пов`язаних із захистом Батьківщини, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі – Постанова № 168) та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) в розмірі 15 000 000 грн та здійснити виплату одноразової грошової допомоги.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржила позивач ОСОБА_2 , яка із покликанням на неповне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В доводах апеляційної скарги вказує, що постанова Кабінету Міністрів України №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» (далі – Порядок № 975) є загальним порядком, що діє у мирний час, тоді як Постанова № 168 прийнята під час воєнного стану та встановлює спеціальний режим соціальних гарантій, тобто саме вона повинна встановлювати виплати грошового забезпечення у період воєнного стану.

Також суд не врахував, що позивачі звернулися до ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_3 ) із метою отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця ОСОБА_3 , проте його представниками не було надано повної інформації щодо всіх підстав для виплати одноразової грошової допомоги; не повідомили позивачів про наявність Постанови № 168, яка встановлює спеціальну гарантію виплати 15 000 000 грн членам сім`ї військовослужбовців, які загинули під час воєнного стану; надали для заповнення лише бланк заяви із посиланням на Порядок № 975, що суперечить принципам добросовісності і правової визначеності та призвело до формування волевиявлення позивачів під впливом дій суб`єкта владних повноважень.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає судове рішення законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, оскільки апеляційну скаргу подано на судове рішення, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи не підтверджується той факт, що ОСОБА_3 мав поранення (контузії, травми, каліцтва), помер внаслідок захворювання, відповідно він не належить до категорії загиблих та померлих внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва) військовослужбовців, що давало б позивачам право на отримання допомоги у збільшеному розмірі. Крім цього, суд зазначив про передчасність вимог до МОУ.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що ОСОБА_1 , є матір`ю померлого солдата ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 .

ОСОБА_2 є дружиною померлого солдата ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про одруження НОМЕР_3 .

ОСОБА_3 проходив службу у Збройних Силах України, зокрема, у Військовій частині НОМЕР_4 .

Згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_4 солдата ОСОБА_3 виключено зі списків особового складу Збройних Сил України у зв`язку зі смертю.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 та акту проведення розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку (смерті) встановлено, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в 2 міській лікарні міста Краматорськ.

Згідно з лікарським свідоцтвом про смерть № 1324/НЕ від 12.04.2023, смерть настала в результаті захворювання «Шок. Гострий геморагічний панкреатит».

У висновку експерта № 1324/НЕ судмедекспертом зазначено, що при судово-токсилогічному дослідженні крові з трупа виявлений етиловий спирт у концентрації 1,06 %.

Водночас, в акті проведення розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку (смерті) зафіксовано, що померлий не перебував у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння.

Відповідно до витягу з протоколу засідання штатної військово-лікарської комісії Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України від 22.09.2023 № 3132, вказане захворювання солдата ОСОБА_3 «Гострий геморагічний панкреатит» - захворювання, яке призвело до смерті, та причина смерті, ТАК, пов`язані із захистом Батьківщини.

Наведені обставини встановлені рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26 березня 2025 року у справі № 460/1776/25, яке набрало законної сили 29.10.2025 (далі - Рішення суду).

Позивачі звернулися до ІНФОРМАЦІЯ_2 з заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з загибеллю (смертю) військовослужбовця.

За результатами розгляду заяви та поданих документів, Комісією відмовлено у призначенні позивачам одноразової грошової допомоги з посиланням на статтю 172-20 КУпАП та статтю 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Вважаючи протиправною вказану відмову у виплаті одноразової грошової допомоги, позивачі звернулися до суду із відповідним позовом.

Рішенням суду, зокрема, зобов`язано Комісію, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з доданими документами про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_3 , з урахуванням висновків суду, що викладені у цьому рішенні.

Оскаржуваним Рішенням відповідача призначено матері та дружині померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, солдата ОСОБА_3 (ОТЦК) на підставі свідоцтва про смерть НОМЕР_1 від 14.04.2023 - в розмірі 2/3 частини від 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому настала смерть (2023), в сумі 1 342 000 грн у рівних частках кожній.

Вважаючи таке Рішення протиправним, позивачі звернулися до суду з цим позовом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Водночас основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом № 2011-ХІІ, у статті 1 якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 41 Закону № 2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-XII.

Згідно з частиною першою статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Підпунктами 1, 2, 3 пункту 2 статті 16 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:

загибелі (смерті) військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби) під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби;

смерті військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби), що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби;

загибелі (смерті) військовослужбовця строкової військової служби, військовозобов`язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві.

Підпунктом «а» пункту 1 статті 16-2 Закону № 2011-XII передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі:

750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону;

500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 2-3 пункту 2 статті 16 цього Закону.

Пунктом 3 статті 16-2 Закону №2011-XII (у редакції, станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України.

У подальшому пункт 3 статті 16-2 Закону №2011-XII зазнав змін згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" щодо окремих питань виплати одноразової грошової допомоги» від 16 липня 2025 року №4546-ІХ, положення якого відповідно до розділу ІІ «Прикінцеві положення» застосовуються з 24 лютого 2022 року.

Відповідно до абзацу другого пункту 3 статті 16-2 Закону №2011-XII у зазначеній редакції розмір одноразової грошової допомоги, що виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби, у тому числі під час перебування у полоні (крім військовослужбовців, які добровільно здалися у полон), становить 15 000 000 грн. Водночас абзацом третім цього пункту передбачено, що розмір одноразової грошової допомоги, яка виплачується в інших випадках, визначених підпунктами 2 і 3 пункту 2 статті 16 Закону №2011-XII, встановлюється відповідно до абзацу другого підпункту «а» пункту 1 статті 16-2 цього Закону.

Аналізуючи наведені законодавчі зміни колегія суддів зазначає, що останні свідчать про збереження диференційованого підходу до правового регулювання одноразової грошової допомоги залежно від характеру обставин, за яких настала смерть військовослужбовця. Разом із тим положення пункту 3 статті 16-2 Закону №2011-XII спрямовані насамперед на визначення розміру відповідної виплати та самі по собі не встановлюють вичерпних умов виникнення права на її отримання.

Аналогічний підхід викладений судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, яка у постанові від 16 червня 2026 року у справі №620/10029/24 дійшла висновку, що такі законодавчі зміни не змінюють необхідності встановлення передбачених законом умов виникнення права на відповідний вид соціального забезпечення.

Судова палата виходила з того, що положення пункту 3 статті 16-2 Закону №2011-XII визначають розмір одноразової грошової допомоги, тоді як питання щодо наявності права на таку допомогу та умов його реалізації повинні вирішуватися з урахуванням усієї системи нормативного регулювання, зокрема положень статті 16 Закону №2011-XII, Порядку №975 та Постанови №168.

У зазначеній постанові Судова палата також наголосила, що законодавче визначення розміру одноразової грошової допомоги у сумі 15 000 000 грн саме по собі не означає автоматичного виникнення права на таку виплату в кожному випадку смерті військовослужбовця під час проходження військової служби та не усуває необхідності встановлення тих юридичних фактів і обставин, з якими законодавство пов`язує виникнення права на відповідний вид соціального забезпечення.

Інше тлумачення фактично призводило б до ототожнення підстав виникнення права на одноразову грошову допомогу з визначенням її розміру, хоча зазначені елементи механізму правового регулювання соціального забезпечення врегульовані різними нормами законодавства та мають самостійне юридичне значення.

На виконання статті 16-2 Закону №2011-XII Кабінет Міністрів України постановою від 25.12.2013 № 975 затвердив «Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві». Цей Порядок визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Відповідно до пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця є дата смерті, зазначена у свідоцтві про смерть.

Пунктами 4 та 5 Порядку №975 визначено випадки, у яких члени сім`ї, батьки та утриманці військовослужбовця набувають право на одноразову грошову допомогу, а також встановлено її розмір залежно від підстав смерті військовослужбовця.

Таким чином, Закон №2011-XII та Порядок №975 утворюють єдину систему правового регулювання призначення та виплати одноразової грошової допомоги членам сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця, у тому числі у випадках смерті, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби.

Разом з тим, спірним у цій справі є не право позивачів на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця як таке, оскільки таке право відповідачем визнано та реалізовано шляхом прийняття рішення про призначення одноразової грошової допомоги відповідно до Закону №2011-XII та Порядку №975.

Спір між сторонами стосується виключно наявності чи відсутності передбачених законодавством підстав для призначення одноразової грошової допомоги у збільшеному розмірі 15 000 000 грн відповідно до Постанови № 168.

Так, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, 28.02.2022 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 168, пунктом 1 якої установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Згідно з пунктом 2 Постанови № 168 сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

У разі відмови однієї або кількох осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на одноразову грошову допомогу. Особам, які мають право на одноразову грошову допомогу, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами.

Якщо після призначення та виплати одноразової грошової допомоги у повному розмірі, зазначеному в абзаці першому цього пункту, за її отриманням звертаються інші особи, які мають на неї право, питання щодо перерозподілу суми такої допомоги вирішується за взаємною згодою осіб або в судовому порядку.

Державні органи, які зазначені у пункті 1 цієї постанови, мають право отримувати інформацію з державних реєстрів щодо осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги.

Виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої у цьому пункті, здійснюється також сім`ям осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, які померли внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого у період дії воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва).

Якщо сім`я загиблої особи одночасно має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, встановлених іншими актами законодавства, здійснюється одна з таких виплат за її вибором.

Аналіз змісту пункту 2 Постанови №168 дає підстави для висновку, що Кабінет Міністрів України передбачив дві самостійні підстави для виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 15 000 000 грн:

загибель особи, зазначеної у пункті 1 цієї Постанови, у період дії воєнного стану;

смерть такої особи внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони у період дії воєнного стану, не пізніше ніж через один рік після отримання такого поранення (контузії, травми, каліцтва).

Такий висновок випливає як зі змісту, так і зі структури пункту 2 Постанови №168. Якщо абзац перший цього пункту встановлює право на виплату у разі загибелі особи у період дії воєнного стану, то абзац шостий окремо передбачає випадки смерті внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого за визначених законодавцем обставин.

У цьому випадку юридично значущим є не лише безпосередня причина смерті, зазначена у медичних документах, а насамперед встановлений належними та допустимими доказами причинний зв`язок між смертю військовослужбовця та пораненням, контузією, травмою чи каліцтвом, отриманими за обставин, визначених абзацом шостим пункту 2 Постанови №168. Тому слід розмежовувати випадки, коли захворювання виступає самостійною причиною смерті, та випадки, коли смерть перебуває у прямому причинному зв`язку з документально підтвердженим пораненням, контузією, травмою чи каліцтвом, отриманими під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони.

Наведене тлумачення узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 16 червня 2026 року у справі № 620/10029/24, та відповідає принципу правової визначеності як складовій принципу верховенства права. Як зазначив Суд справедливості Європейського Союзу, принцип правової визначеності вимагає, щоб норми права були чіткими, точними та щоб їх застосування було передбачуваним для осіб, на яких вони поширюються, особливо коли такі норми визначають умови реалізації прав або можуть спричиняти правові наслідки для учасників відповідних правовідносин («Hungary v European Parliament and Council of the European Union», №/21, п. 223). За змістом зазначеного рішення особи повинні мати можливість однозначно встановити обсяг своїх прав та обов`язків, а законодавче регулювання не може створювати невизначеності щодо умов реалізації відповідних прав. Оскільки законодавець встановив спеціальні умови надання одноразової грошової допомоги у підвищеному розмірі 15 000 000 грн, такі умови є вичерпними та не можуть тлумачитися розширено або застосовуватися за аналогією до правовідносин, які прямо не охоплюються змістом пункту 2 Постанови №168. Інше тлумачення призвело б до фактичного розширення кола випадків надання відповідної виплати та нівелювало б встановлене нормативним регулюванням розмежування між загальними соціальними гарантіями, передбаченими Законом № 2011-XII і Порядком № 975, та спеціальною соціальною гарантією воєнного часу, встановленою Постановою № 168.

Водночас, зі змісту наведених службових та медичних документів не вбачається, що смерть ОСОБА_3 настала внаслідок поранення, контузії, травми чи каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони.

Так само матеріали справи не містять висновків компетентних органів або інших належних і допустимих доказів, які б підтверджували наявність причинного зв`язку між смертю військовослужбовця та пораненням, контузією, травмою чи каліцтвом, про які йдеться в абзаці шостому пункту 2 Постанови №168.

Отже, встановлені обставини свідчать про те, що смерть ОСОБА_3 настала внаслідок захворювання, яке визнано таким, що пов`язане із захистом Батьківщини, тоді як обставини отримання ним поранення, контузії, травми чи каліцтва та причинний зв`язок між такими ушкодженнями і смертю не встановлювався та матеріалами справи не підтверджуються.

Оцінюючи наведені обставини з урахуванням викладеного вище правового регулювання, апеляційний суд враховує, що Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 16 червня 2026 року у справі № 620/10029/24 здійснила комплексний аналіз співвідношення положень Закону № 2011-XII, Порядку № 975 та Постанови № 168 і сформулювала правовий висновок щодо умов призначення одноразової грошової допомоги у розмірі 15 000 000 грн членам сімей померлих військовослужбовців під час дії воєнного стану, відступивши від висновків щодо застосування пункту 2 Постанови №168, викладених у постановах Верховного Суду від 17 липня 2024 року у справі № 600/548/23-а та від 22 серпня 2024 року у справі № 380/9868/23, у яких право на отримання одноразової грошової допомоги пов`язувалося із встановленням військово-лікарською комісією факту того, що захворювання, яке призвело до смерті військовослужбовця, пов`язане із захистом Батьківщини.

Відступаючи від зазначеного підходу, Судова палата вказала:

«Положення пункту 2 Постанови № 168 підлягають застосуванню у системному взаємозв`язку з положеннями Закону № 2011-XII та не можуть тлумачитися відокремлено від нього.

Право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 Постанови № 168, виникає у разі загибелі військовослужбовця в період дії воєнного стану, а також у разі смерті військовослужбовця, щодо якої встановлено причинний зв`язок із пораненням (контузією, травмою чи каліцтвом), отриманими під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони.

Сам по собі висновок військово-лікарської комісії про зв`язок захворювання із захистом Батьківщини або проходженням військової служби не є безумовною підставою для застосування пункту 2 Постанови № 168, якщо матеріалами справи не підтверджено обставин, з якими зазначена постанова пов`язує виникнення права на відповідну виплату.

Смерть військовослужбовця внаслідок захворювання не виключає можливості призначення одноразової грошової допомоги, якщо за медичними документами встановлено, що така смерть, незалежно від безпосереднього клінічного механізму її настання, перебуває у причинному зв`язку з пораненням (контузією, травмою чи каліцтвом), отриманими за обставин, визначених пунктом 2 Постанови № 168.

За відсутності підстав для застосування пункту 2 Постанови № 168 питання призначення та виплати одноразової грошової допомоги вирішується відповідно до положень Закону № 2011-XII та Порядку № 975, з урахуванням установлених ними підстав та умов надання відповідних соціальних гарантій.»

Таким чином, Верховний Суд у цій справі виклав правовий підхід про те, що визначальним для застосування абзацу шостого пункту 2 Постанови № 168 є не сам факт встановлення військово-лікарською комісією зв`язку захворювання, яке призвело до смерті військовослужбовця, із захистом Батьківщини, а наявність належними та допустимими доказами підтвердженого причинного зв`язку між смертю військовослужбовця та пораненням (контузією, травмою чи каліцтвом), отриманими за обставин, пов`язаних із захистом Батьківщини, виконанням обов`язків військової служби та безпосередньою участю у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, визначених зазначеною нормою.

У цій справі з матеріалів справи встановлено, що смерть ОСОБА_3 настала внаслідок захворювання, а захворювання, яке призвело до смерті, та причина смерті визнані військово-лікарською комісією такими, що пов`язані із захистом Батьківщини. Разом із тим матеріали справи не містять доказів того, що смерть військовослужбовця настала внаслідок поранення, контузії, травми чи каліцтва, отриманих під час участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони. Так само відсутні докази існування причинного зв`язку між смертю військовослужбовця та такими ушкодженнями.

Отже, встановлені у справі обставини підтверджують зв`язок захворювання, яке призвело до смерті військовослужбовця, із захистом Батьківщини, проте не підтверджують наявності тих юридичних фактів, з якими пункт 2 Постанови № 168 пов`язує виникнення права на одноразову грошову допомогу у розмірі 15 000 000 грн.

За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Рішення Комісії ґрунтувалося на правильному розумінні положень Закону № 2011-XII, Порядку № 975 та Постанови № 168, оскільки встановлені у справі обставини не підтверджують наявності передбачених пунктом 2 Постанови № 168 умов для призначення одноразової грошової допомоги у розмірі 15 000 000 грн.

Водночас цей висновок не ставить під сумнів факт смерті військовослужбовця під час проходження військової служби, причинний зв`язок захворювання із захистом Батьківщини та право членів його сім`ї на соціальний захист у порядку та розмірах, визначених Законом № 2011-XII та Порядком № 975. Предметом цього спору є виключно питання наявності чи відсутності передбачених пунктом 2 Постанови № 168 підстав для призначення одноразової грошової допомоги у збільшеному розмірі 15 000 000 грн.

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у позивачів передбачених пунктом 2 Постанови № 168 підстав для призначення одноразової грошової допомоги у розмірі 15 000 000 грн.

Крім того, слід також погодитись з висновком суду першої інстанції про передчасність заявлених позовних вимог до МОУ, оскільки матеріали справи не містять доказів звернення позивачів із заявами про призначення одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови № 168. Водночас рішення Комісії щодо призначення або відмови у призначенні такої допомоги стосовно позивачів не приймалося.

Наведені ж в апеляційній скарзі доводи висновків суду першої інстанції не спростовують і не містять вагомих та обґрунтованих аргументів, які б давали підстави стверджувати про інше.

Суд першої інстанції в повній мірі встановив фактичні обставини справи, надав об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів наведених як позивачем, так і відповідачем, у зв`язку з чим, відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено не повно чи неправильно, а отже і наведені скаржником доводи в апеляційній скарзі щодо цього не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції.

Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС.

Суддя-доповідач В. Я. Качмар

судді Л. Я. Гудим

Т. В. Онишкевич