Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №380/9242/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 рокуСправа №380/9242/25 пров. №А/857/46193/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача - Качмара В.Я.,

суддів - Гудима Л.Я., Онишкевича Т.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року (суддя Лунь З.І., м.Львів), -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУПФ), Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області (далі - ГУПФ-1), в якому просила:

визнати протиправними дії відповідачів щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії та невиплаті підвищення пенсії позивачу, як члену сім`ї репресованої особи, яку у подальшому було реабілітовано, у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ), із розрахунку 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком;

зобов`язати ГУПФ здійснити перерахунок підвищення пенсії, нарахування та виплату ОСОБА_1 , згідно із пунктом «г» статті 77 Закону №1788-ХІІ, із розрахунку 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01.03.2025.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення ГУПФ-1 від 11.03.2025 №913170148940 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 (далі - Рішення) щодо встановлення надбавки згідно з посвідченням Про реабілітацію жертв політичних репресій. Зобов`язано ГУПФ здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату підвищення пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком згідно із пунктом «г» частини першої статті 77 Закону №1788-ХІІ, починаючи з 01.03.2025, з урахуванням виплачених сум.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржило ГУПФ, яке із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В апеляційній скарзі вказує, що підвищення до пенсії, передбачені Законом №1788-ХІІ, в тому числі й ті, які виплачуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, здійснюється у розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 № 654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» (далі - Постанова №654). Зазначає, що позивач народилась у місцях примусового виселення та не підпадає під дію норм статті 77 Закону №1788-ХІІ, а відтак підвищення до пенсії їй не належиться.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подала.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у позивача права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-XII із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, як члену сім`ї репресованої особи.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права, з таких міркувань.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В іншій частині - щодо відмови у задоволенні позову, рішення суду першої інстанції фактично не оскаржується, тому суд апеляційної інстанції не має права робити правові висновки щодо цієї частини судового рішення.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що позивач перебуває на обліку у ГУПФ та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).

04.03.2025 позивач звернулась до ГУПФ з заявою про проведення перерахунку пенсії та встановлення підвищення до пенсії у розмірі 25% відповідно до пункту «г» статті 77 Закону № 1788-XII.

12.03.2025 ГУПФ-1 за принципом екстериторіальності Рішенням відмовив у проведені перерахунку пенсії та встановлення підвищення до пенсії у розмірі 25% відповідно до пункту «г» статті 77 Закону № 1788-XII, оскільки позивачка народжена в місцях примусового поселення.

Вважаючи відмову ГУПФ-1 такою, що порушує її право на перерахунок пенсії та встановлення підвищення у розмірі 25% від мінімальної пенсії за віком, передбаченого пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-XII, позивач звернулась в суд за його захистом.

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зміст нормативно-правових положень щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності через надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» (далі - Закон № 962-XII) з метою ліквідувати наслідки беззаконня, допущені з політичних мотивів до громадян Української РСР, поновити їх права, встановити компенсації за незаконні репресії та пільги реабілітованим.

Статтею 1 Закону №962-XII встановлено, що реабілітованими особами слід вважати осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.

Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.

Відповідно до статті 3 Закону №962-XII реабілітації підлягають всі громадяни, заслані і вислані з постійного місця проживання та позбавлені майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями.

Наведене свідчить, що законодавець до реабілітованих осіб відносить як громадян, які необґрунтовано зазнали політичних репресій, так і примусово переселених осіб.

Статтею 1-1 Закону №962-XII визначенні наступні терміни, зокрема: вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР; депортація - примусове виселення народів, етнічних, етноконфесійних, соціальних або інших груп населення з місць їхнього постійного проживання з політичних, класових, соціальних, релігійних, національних мотивів; заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення; репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю були пов`язані спільним побутом.

Відповідно до статті 1-3 Закону №962-XII потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року № 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена.

Положення цієї норми чітко визначають, що потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі: діти, які були переселені разом із батьками; діти, які народилися під час перебування репресованої особи на засланні і проживали з репресованою особою однією сім`єю.

Таким чином, до членів сімей, яких було примусово переселено, належать й діти, які народилися на засланні і проживали з репресованою особою однією сім`єю.

Відповідно до пункту 6 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом № 1788-ХІІ.

Згідно з пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-XII, призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до довідки про реабілітацію від 20.11.1991 №13/4959-89, виданою Прокуратурою Львівської області ОСОБА_2 була засуджена військовим трибуналом від 10.03.1948 за ст.54-1а, 54-ІІ КК УРСР на 25 років позбавлення волі, заарештована 06.11.1947 і звільнена 22.03.1956.

Згідно з довідкою Лагеря АВ-5 Міністерства внутрішніх справ СССР від 22.03.1956 №006491 (далі - Довідка) мати позивачки - ОСОБА_2 утримувалась в місцях позбавлення волі з 06.11.1947 по 22.03.1956, звідки була звільнена після відбуття терміну позбавлення волі із зарахуванням робочих днів із застосуванням додаткової міри покарання на п`ять років з дня звільнення.

Свідоцтвом про шлюб НОМЕР_1 (виданим повторно 13.06.1972) підтверджується, що ОСОБА_2 уклала шлюб 26.04.1957 з ОСОБА_3 та змінила прізвище на « ОСОБА_1 ».

Відповідно до свідоцтва про народження від 05.06.1958 серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 у смт. Ягодне, Ягоднинський р-н, Магаданська обл., РСФСР, мати - ОСОБА_6 та батько - ОСОБА_3 .

У зв`язку з укладенням шлюбу у подальшому позивачкою було змінено прізвище із « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 », що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00012166337, сформованого 16.05.2013.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що згідно з даними, зазначеними у Довідці, ОСОБА_2 було присуджено додаткову міру покарання, терміном на 5 років з дня звільнення, тобто з 22.03.1956 до 22.03.1961.

Відтак, вищенаведеними документами підтверджується, що ОСОБА_1 є дочкою репресованої особи, яка на момент здійснення репресій проживала з репресованою особою однією сім`єю і були пов`язані спільним побутом, оскільки позивач народилась в місці примусового виселення (смт. Ягодне, Ягоднинський р-н, Магаданська обл., РСФСР) у 1958 році під час відбування додаткового покарання її матір`ю - ОСОБА_2 .

Враховуючи викладене, зокрема те, що позивач належить до категорії громадян, членів сім`ї, висланих з постійного місця проживання, позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління, з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів, реабілітованої по статті 3 Закону № 962-XII, апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції, що позивач має право на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 13 травня 2024 року у справі №500/5507/23.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону № 1788-ХІІ, який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 № 654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у позивача права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-XII із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, як члену сім`ї репресованої особи.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС.

Суддя-доповідач В. Я. Качмар

судді Л. Я. Гудим

Т. В. Онишкевич