Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №380/5290/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 рокуСправа №380/5290/25 пров. №А/857/30352/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача - Качмара В.Я.,

суддів - Гудима Л.Я., Онишкевича Т.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на ухвалу та рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 липня 2025 року (суддя Клименко О.М., м.Львів), -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_1), в якому просив:

визнати протиправними дії та бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нерозгляду заяв, вимог ОСОБА_1 щодо надання відстрочки по пункту 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-XII) та щодо ненадання обґрунтованої відповіді-повідомлення письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 забезпечити право ОСОБА_1 на відстрочку по абзацу третього частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, належно розглянувши заяву та додатки та прийняти законне і обґрунтоване рішення, яким надати ОСОБА_1 відстрочку від призову за мобілізацією на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, враховуючи той факт, що ОСОБА_1 є батьком трьох дітей, які перебувають на його утриманні, враховуючи, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років.

30 червня 2025 року позивач подав заяву про забезпечення позову (далі - Заява), у якій просив суд вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 та будь-якому іншому територіальному центру комплектування та соціальної підтримки вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі № 380/5290/25.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 01 липня 2025 року у задоволенні Заяви відмовлено.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01 липня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із ухваленими судовими рішеннями, їх оскаржив позивач, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить ухвалу та рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким Заяву та позов задовольнити.

В доводах апеляційної скарги на ухвалу про відмову у забезпеченні позову вказує, що наявні підстави вважати, що у контексті предмету цього спору призов позивача на військову службу по мобілізації спричинить негативні незворотні наслідки для позивача та унеможливить виконання судового рішення у цій справі у разі його ухвалення на його користь. Якщо заявника буде призвано на військову службу під час мобілізації в особливий період, він набуде нового юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на відстрочку, у разі встановлення наявності у нього такого права, а також унеможливить виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача, оскільки надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим.

Щодо права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації зазначає, що на його утриманні перебуває 3 дітей віком до 18 років, на обґрунтування зазначених обставин надав підтвердження статусу багатодітної сім`ї про те, що на його утриманні перебувають троє дітей: акт обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства/фактичного місця проживання особи від 12.10.2024 № 1262, складений службою у справах дітей (органом опіки та піклування, та посвідчення багатодітної сім`ї від 26.10.2023 серії НОМЕР_1 ). Вказує, що у разі відмови у наданні відстрочки, військовозобов`язаного повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Дані вимоги були порушені відповідачем, оскільки причин відмови не було зазначено. Також зазначає, що після відмови у наданні відстрочці (продовженні відстрочки) позивачу ОСОБА_1 , відповідач звернувся з запитом до біологічного батька двох дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , тобто провів перевірку вже після надання.

Відповідач відзиву на апеляційні скарги не подав.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, оскільки апеляційну скаргу подано на судове рішення, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні Заяви, суд дійшов висновку про відсутність визначених законом підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач, звертаючись до відповідача з відповідною заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, не надав належних доказів наявності правових підстав для застосування до нього положень пункту 3 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що ОСОБА_1 звернувся до голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою від 31.01.2025, в якій вказав, що є особою, яка на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII не підлягає призову на військову службу під час мобілізації. Просив розглянути заяву та оформити у визначеному Порядком № 560 порядку довідку про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. До цієї заяви позивач додав, зокрема копії паспорта, ідентифікаційного номера, свідоцтва про шлюб, свідоцтв про народження дітей (три), посвідчення багатодітної сім`ї, військово-облікового документа.

Листом від 08.02.2025 № 3189 відповідач повідомив позивача про те, що комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянуто його заяву та підтвердні документи щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до пункту 3 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII. Згідно з абзацом двадцять четвертим пункту 60 Порядку № 560 для прийняття об`єктивного рішення комісією та його оформлення необхідно долучити до поданої заяви свідоцтва про народження дітей із зазначенням батьківства військовозобов`язаного (відповідно до вимог додатку 5 до Порядку № 560).

Надалі повідомленням від 04.04.2025 року № 8068 комісія ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомила позивача про те, що протоколом від 03.04.2025 № 14 комісія ухвалила рішення про відмову в наданні йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та що він підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах. Причини відмови: позивачем не надано свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства та не надано інформації (документів), що підтверджують факт утримання трьох і більше дітей віком до 18 років.

Позивач, уважаючи протиправною поведінку відповідача щодо нерозгляду його заяв, вимог стосовно надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 3 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII та ненадання обґрунтованої відповіді, повідомлення письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7 до Порядку № 560, звернувся з цим позовом до суду.

Оцінюючи доводи позивача щодо наявності підстав для забезпечення позову, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Приписами частини першої статті 150 КАС визначено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Відповідно до частини другої вказаної норми забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з частиною четвертою статті 150 КАС подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

Таким чином, статтею 150 КАС визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити її.

Положеннями частини першої статті 151 КАС встановлено, що позов може бути забезпечено:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Не допускається забезпечення позову, зокрема, шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення (пункт 5 частини третьої статті 151 КАС).

Необхідно зазначити, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Водночас, при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має, з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, покликаним забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17, від 25.04.2019 у справі № 826/10936/18, від 29.01.2020 у справі №640/9167/19, від 13.03.2020 у справі №1740/2484/18, від 30.09.2020 у справі №640/1305/20, від 22.10.2020 у справі №640/1304/20, від 24.11.2020 у справі №640/9636/20, від 11.03.2021 у справі №260/1168/19.

Зі змісту Заяви вбачається, що позивач просить вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 та будь-якому іншому територіальному центру комплектування та соціальної підтримки вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі № 380/5290/25.

Як на ключову обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову, позивач покликається на те, що у разі його мобілізації судовий розгляд втратить сенс, оскільки мобілізація унеможливить ефективний судовий захист та реалізацію його права на відстрочку.

На думку суду апеляційної інстанції, зазначені доводи заявника не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки сформульовані як можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються тільки на припущеннях. Крім того, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, адже суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.

Слід зауважити, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та домислах, оскільки таке рішення суперечитиме законодавчо визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства.

У той же час заявником не надано жодних доказів на підтвердження тих обставин, що відповідач вживає заходів, спрямованих на призов на військову службу під час мобілізації, як і не надано доказів на підтвердження факту того, що останній у подальшому буде призваний для проходження військової служби за мобілізацією.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, додані до Заяви копії повісток від 14.02.2025 № РЛ-2025/480, від 04.04.2025 № РЛ-2025/509 та від 17.06.2025 № 3948375 лише підтверджують виклик позивача до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для уточнення військово-облікових даних, що не свідчить про обов`язкове подальше прийняття рішення щодо його призову на військову службу.

Отже, заявником не наведено та не підтверджено належними доказами обставин, які б свідчили, що невжиття заходів забезпечення позову істотно ускладнить чи унеможливить виконання можливого рішення суду або ефективне поновлення його прав у разі задоволення позову.

За наведених обставин, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову у спосіб та з підстав, заявлених позивачем, а тому Заява задоволенню не підлягає.

У частині наявності у позивача підстав для отримання відстрочки від призову на військову службу за призовом під час мобілізації під час дії особливого періоду, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Правове регулювання щодо даних правовідносин передбачені Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно з частиною другою статті 1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Частиною третьою статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною п`ятою статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Відповідно до частини дев`ятої статті 1 Закону № 2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Згідно з частиною десятою статті 1 Закону № 2232-ХІІ громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані:

- прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень призовника, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов`язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів;

- проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України;

- проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі;

- виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

За приписами статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє дотепер.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Статтею 1 Закону № 3543-ХІІ визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Відповідно до частини п`ятої статті 22 Закону № 3543-XII призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.

Статтею 23 Закону № 3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, зокрема, жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 затверджено «Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» (далі - Порядок № 560, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 1 Порядку № 560 цей Порядок визначає, зокрема, процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.

Пунктом 56 Порядку № 560 встановлено, що відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Відповідно до приписів пункту 57 Порядку № 560 для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

Питання надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації заброньованим на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, за підприємствами, установами і організаціями, а також посадовим (службовим) особам, зазначеним у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, комісією не розглядаються.

Пунктом 60 Порядку № 560 передбачено, що комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади. На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.

У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

Згідно з Додатком 5 до Порядку № 560 документами, що підтверджують право на відстрочку на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII є свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного та один із документів: свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше) або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов`язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов`язаного відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину.

Відповідно до частин другої та четвертої статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК) сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до частин першої та другої статті 141 СК мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

За приписами частин першої - четвертої статті 157 СК питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Той з батьків, хто проживає з дитиною, у разі його ухилення від виконання договору зобов`язаний відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану другому з батьків.

Відповідно до статті 180 СК батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з статтею 181 СК способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Згідно з частиною першою статті 260 СК, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.

Мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (частина перша статті 268 СК).

Таким чином, батьки повинні утримувати неповнолітню дитину. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій формі.

У свою чергу, обов`язок з утримання у мачухи, вітчима неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, виникає виключно, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.

З матеріалів справи встановлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII.

Відповідно до свідоцтв про народження серії НОМЕР_2 та серії НОМЕР_3 батьком ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є ОСОБА_4 . Саме на нього, як на біологічного батька дітей, відповідно до статті 180 СК покладено обов`язок утримувати їх до досягнення повноліття.

Так, позивач, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з громадянкою ОСОБА_5 , має право на участь у вихованні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (оскільки вони проживають однією сім`єю).

При цьому, обов`язок щодо утримання дитини дружини у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо у дитини немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2023 року у справі №160/11228/23 у подібних правовідносинах.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_4 позбавлений батьківських прав, ухиляється від виконання батьківських обов`язків або з поважних причин не має можливості утримувати своїх дітей.

Навпаки, на виконання ухвали суду першої інстанції від 26 червня 2025 року відповідачем подано заяву ОСОБА_4 від 28 березня 2025 року, в якій він повідомив, що є батьком двох неповнолітніх дітей, не позбавлений батьківських прав та бере участь у їх вихованні і матеріальному забезпеченні шляхом добровільної сплати коштів на їх утримання. На підтвердження зазначених обставин до матеріалів справи долучено копії платіжних документів про перерахування коштів на утримання дітей, зокрема: 10 грудня 2024 року в сумі 5200,00 грн; 05 лютого 2025 року в сумі 4000,00 грн; 27 лютого 2025 року в сумі 3000,00 грн; 05 березня 2025 року в сумі 4000,00 грн.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин саме біологічний батько дітей виконував покладений на нього законом обов`язок щодо їх утримання, а відтак передбачені статтею 268 СК умови для виникнення у позивача як вітчима обов`язку утримувати дітей дружини були відсутні.

Надане позивачем посвідчення багатодітної сім`ї від 26.10.2023 серії НОМЕР_1 та акт обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства/фактичного місця проживання особи від 12.10.2024 № 1262, складений службою у справах дітей підтверджують статус багатодітної сім`ї та факт спільного проживання і виховання дітей, однак не є належними доказами перебування трьох і більше дітей на утриманні позивача у розумінні пункту 3 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII.

Додатком 5 до Порядку № 560 визначено перелік документів, що підтверджують право військовозобов`язаного на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII. Зокрема, на підтвердження факту перебування дитини на утриманні військовозобов`язаного може бути подано свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного, про що було повідомлено позивача комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 листами від 08.02.2025 № 3189, від 04.04.2025 № 8068.

Суд апеляційної інстанції не заперечує, що позивач, проживаючи однією сім`єю з дружиною та її дітьми, може брати участь у їх матеріальному забезпеченні та вихованні. Разом з тим наведені обставини не є тотожними факту перебування дітей на утриманні позивача у розумінні пункту 3 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII та не звільняють від необхідності підтвердження цієї обставини належними і допустимими доказами у порядку, визначеному Порядком № 560.

Таким чином, позивач не надав належних та допустимих доказів того, що на його утриманні перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, як цього вимагає пункт 3 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII. Відтак, звертаючись із заявою про надання відстрочки, він не підтвердив наявності передбачених законом підстав для її отримання.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що відмова відповідача у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 3 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII є правомірною.

Наведені доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не містять вагомих та обґрунтованих аргументів, які б давали підстави стверджувати про інше.

Суд апеляційної інстанції також враховує позицію Європейського Суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04. Згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З урахуванням викладеного, інші зазначені скаржником в апеляційних скаргах обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому не вимагають детальної відповіді або спростування.

Отже, суд першої інстанції повною мірою встановив фактичні обставини справи, надав об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів наведених як позивачем, так і відповідачем, у зв`язку з чим, відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено не повно чи неправильно, а отже і наведені скаржником доводи в апеляційній скарзі щодо цього не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції.

Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційні скарги слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 01 липня 2025 року та рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 липня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач В. Я. Качмар

судді Л. Я. Гудим

Т. В. Онишкевич