Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №140/12379/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 рокуСправа №140/12379/25 пров. №А/857/13362/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача – Качмара В.Я.,

суддів – Гудима Л.Я., Онишкевича Т.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року (суддя Каленюк Ж.В., м.Луцьк), -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі – в/ч), в якому просив:

визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати у період з 12.03.2022 по 15.02.2023 грошового забезпечення виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідні тарифні коефіцієнти, тобто без врахування положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (далі – Постанова №704);

зобов`язати в/ч здійснити за період з 12.03.2022 по 31.12.2022 перерахунок сум грошового забезпечення – основних, додаткових та одноразових видів, обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 Постанови №704, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року (Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” станом на 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

зобов`язати відповідача здійснити за період з 01.01.2023 по 15.02.2023 перерахунок сум грошового забезпечення – основних, додаткових та одноразових видів, обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 Постанови №704, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року (Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

зобов`язати в/ч нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення весь час затримки виплати за період з 12.03.2022 по день фактичної виплати грошового забезпечення.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року позов задоволено. Визнано протиправними дії в/ч щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 у період з 13.03.2022 по 18.07.2022 грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01.01.2018. Зобов`язано в/ч здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 13.03.2022 року по 18.07.2022 виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум. Зобов`язано в/ч здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму недоплаченого грошового забезпечення за період з 13.03.2022 по 18.07.2022 відповідно до «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі – Порядок №159), за весь час затримки виплати.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В доводах апеляційної скарги вказує, що розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням як складових грошового забезпечення є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 01.01.2018. Окрім цього, зазначає про передчасність позовних вимог в частині компенсації втрати частини доходів.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на судове рішення, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що грошове забезпечення позивача за період з 13.03.2022 по 18.07.2022 підлягає перерахунку з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 1 січня календарного року виплати (тобто на 01.01.2022) як розрахункової величини посадового окладу та окладу за військовим званням. Зазначає про наявність у позивача права право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, оскільки особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Такі висновки суду першої інстанції частково відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з частковим додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що позивач проходив військову службу з 13.03.2022 по 15.02.2023.

17.07.2025 представник позивача звернувся до в/ч щодо нарахування та виплати грошового забезпечення позивача.

24.07.2025 в/ч листом №09/18989-25 підтвердила, що нарахування та виплата усіх складових грошового забезпечення здійснена із застосуванням розрахункової величини – прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 – 1762 грн.

З картки особового рахунку військовослужбовця за 2022 рік вбачається, що ОСОБА_1 у складі місячного грошового забезпечення встановлені та виплачувалися такі види грошового забезпечення: посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за особливості проходження служби, премія. Крім того, у червні 2022 року виплачена матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, грошова допомога для оздоровлення.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо невиплати грошового забезпечення у належному розмірі, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон №2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно із частиною другою статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною третьою цієї норми передбачено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Згідно із абзацом першим частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №704, якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до пункту 10 Постанови № 704, ця постанова набрала чинності з 01.03.2018.

Відповідно до пунктів 2, 3 Постанови № 704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (державні органи).

Пункт 4 Постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) визначав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

У подальшому, пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі -Постанова № 103) внесено зміни до Постанови №704.

Зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції, який установлював розміри посадових окладів, окладів за військовими званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Тобто, на момент набрання чинності Постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін згідно із пунктом 6 Постанови № 103.

Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

Водночас, текст примітки, зокрема, додатків 1, 14 до Постанови №704 у зв`язку із прийняттям Постанови №103 не змінився, а тому, відповідно, виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями пункту 4 Постанови № 704 в редакції, викладеній згідно з пунктом 6 Постанови № 103.

Кабінет Міністрів України постановою від 28.10.2020 № 1038 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 р. №1644 і від 30 серпня 2017 р. №704» виправив цю неузгодженість, виклавши, зокрема, примітку до додатку 1 до Постанови №704 у новій редакції: 1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень.

В аналогічній редакції викладена також і примітка додатку 14 до Постанови №704.

Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).

Апеляційний суд наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Разом з цим, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

У свою чергу, Закони України Про Державний бюджет України на 2020, 2021, 2022, 2023 роки таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема, грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018 на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, відповідно, не містять.

Таким чином, положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, до 01.01.2020 - набрання чинності Законом України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

В подальшому після 01.01.2020 така суперечність виникла і продовжувала існувати на час спірних правовідносин.

Відповідно до статті 7 КАС суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.

Тобто, згідно з правовою позицією Верховного Суду правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19).

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704.

Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до пункту 4 Постанови № 704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Відповідно частини статті 265 КАС нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

У постановах від 15 червня 2023 року у справі №380/13603/21, від 30 квітня 2025 року у справі № 620/9741/24 та інших, Верховний Суд констатував, що оскільки зміни, внесені Постановою № 103, зокрема, до пункту 4 Постанови № 704, визнані у судовому порядку нечинними, то з 29.01.2020 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», а не «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018».

У цих та інших постановах Верховний Суд, засновуючись на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили, виснував, що положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018» не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України про Державний бюджет на відповідний рік із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням виходячи із розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Аналізуючи наведене в сукупності, апеляційний суд вважає, що відповідач, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням за відповідною посадою позивача у спірний період такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018, діяв протиправно.

Пунктом 2 Постанови № 704 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

З огляду на вищезазначене, інші складові грошового забезпечення, про виплату яких ставить вимогу у позові позивач, та розрахунок яких здійснюється відповідно до посадового окладу військовослужбовця, також підлягають перерахунку, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022.

Щодо доводів скаржника про передчасність вимоги щодо компенсації втрати частини доходів, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Верховний Суд неодноразово досліджував питання правової природи компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та умов її здійснення - зокрема, у постановах від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 14 травня 2020 року у справі № 816/379/16, від 30 вересня 2020 року у справі № 280/676/19, від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19, від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20, від 05 липня 2022 року у справі № 420/7633/20, від 29 березня 2023 року у справі № 120/9475/21-а, від 12 вересня 2024 року у справах № 400/5837/23, № 240/18489/23, від 10 жовтня 2024 року у справі № 280/5397/19, від 18 грудня 2024 року у справі № 755/15005/23.

Так, у постановах від 14 травня 2020 року у справі № 816/379/16, від 30 вересня 2020 року у справі № 280/676/19, від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19 Верховний Суд сформулював висновок, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні статей 1- 3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання «нарахований, але не виплачений грошовий дохід» означає, що для обчислення компенсації достатньо наявності невиплаченого доходу, який може бути або нарахований, або визначений на підставі судового рішення. Аналогічну позицію висловлено у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року № 21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17.

У постановах від 14 травня 2019 року у справі № 804/2994/18, від 23 грудня 2020 року у справі № 640/7975/15-а, від 05 липня 2022 року у справі № 420/7633/20 Верховний Суд виходив з того, що право на отримання компенсації виникає з моменту фактичного порушення строку виплати доходу - а отже, компенсація підлягає нарахуванню за весь період невиплати. Цей підхід викладено й Верховним Судом у постанові від 24 січня 2025 року у справі № 380/1607/24, в якій зазначено, що право на компенсацію пов`язується з настанням такого юридичного факту, як невиплата грошового доходу у встановлені строки, а не з несвоєчасним виконанням судового рішення.

Верховний Суд у постанові від 2 липня 2026 року у справі №420/17627/24 вказав, що право на компенсацію не залежить від факту попереднього нарахування доходу.

З огляду на викладене, апеляційний суд висновує про помилковість доводів апелянта щодо передчасності позовних вимог в частині нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строку виплати грошового забезпечення, оскільки для обчислення компенсації достатньо наявності невиплаченого доходу.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС.

Суддя-доповідач В. Я. Качмар

судді Л. Я. Гудим

Т. В. Онишкевич