Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №300/7855/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/7855/25 пров. № А/857/19072/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Гудима Л.Я.,

суддів: Мандзія О.П., Онишкевича Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львів апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року, головуючий суддя - Микитюк Р.В., ухвалене у м. Івано-Франківськ, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення певних дій,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач - ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ГУПФУ в Івано-Франківській області, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 20.06.2025 року №959210153246 про відмову ОСОБА_1 пенсії по втраті годувальника, як інваліду дитинства; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити переведення та виплату пенсії по втраті годувальника, як інваліду дитинства відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 13.06.2025 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що вона звернулась до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про переведення на пенсію по втраті годувальника. Відповідач рішенням від 20.06.2025 року №959210153246 відмовив у призначенні пенсії по втраті годувальника, оскільки позивачка визнана особою з інвалідністю 19.10.2001 року, у віці 33 років, а відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу. Члени сім`ї померлого годувальника для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, дати що стали інвалідами до досягнення 18 років мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника. Не погоджуючись із таким рішенням відповідача позивачка вважала, що має право на переведення на пенсію по втраті годувальника, відтак звернулася із даним позовом до суду.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 20.06.2025 року №959210153246 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 ; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.06.2025 року про переведення на пенсію по втраті годувальника, як інваліду дитинства відповідно до статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"; в іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУПФУ в Івано-Франківській області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію діти, що стали інвалідами до досягнення 18 років, мають право за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника. Відтак, оскільки відсутні документи про те, що позивачка могла мати медичні показання, щодо визнання її інвалідом до 18 річного віку, відповідачем прийнято рішення про відмову у переведенні на пенсію у зв`язку із втратою годувальника.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , звернулась до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії у зв`язку із втратою годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яка за принципом екстериторіальності була передана на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 20.06.2025 року №959210153246 позивачці відмовлено у призначенні пенсії, оскільки відсутні документи про те, що позивачка могла би мати медичні показання, щодо визнання її інвалідом до 18 річного віку. Аналізом наданих документів встановлено, що ОСОБА_1 визнана особою з інвалідністю до 18 річного віку. В даному рішенні відповідач посилається на статтю 36 Закону України №1058-IV де зазначено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу. Члени сім`ї померлого годувальника для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, дати що стали інвалідами до досягнення 18 років мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

За таких обставин, не погоджуючись із рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 20.06.2025 року №959210153246, позивачка звернулась до суду з цим позовом.

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка в розумінні Закону № 1058-IV вважається непрацездатним членом сім`ї померлого годувальника і має право на пенсію у зв`язку із втратою годувальника відповідно до статті 36 Закону № 1058-IV, у разі дотримання інших умов, які не були предметом розгляду даної адміністративної справи.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Умови призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника визначено статтею 36 Закону №1058-ІV.

Так, відповідно до частини 1 цієї статті пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім`ї особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.

Частиною 2 статті 36 Закону №1058-ІV передбачено, що непрацездатними членами сім`ї вважаються:

1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону;

2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.

Діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні;

3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.

До членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони:

1) були на повному утриманні померлого годувальника;

2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Усиновлені діти мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника нарівні з рідними дітьми.

Пасинок і падчерка мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника нарівні з рідними дітьми, якщо вони не одержували аліментів від батьків.

Неповнолітні діти, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, зберігають це право і в разі їх усиновлення.

Положення цього Закону, що стосуються сім`ї померлого, відповідно поширюються і на сім`ю особи, визнаної безвісно відсутньою або оголошеною померлою у встановленому законом порядку.

Статтею 38 Закону №1058-IV передбачено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім`ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім`ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.

Таким чином, непрацездатними членами сім`ї, які мають право на призначення пенсії у зв`язку із втратою годувальника, з-поміж інших категорій осіб, вважаються, діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.

Відтак, необхідною умовою для призначення зазначеним особам пенсії у зв`язку з втратою годувальника є не досягнення 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2020 року у справі №750/3563/17 та постанові Верховного суду України від 29 березня 2017 року у справі №565/235/15-а і відповідно до частини 5 статті 242 КАС України враховується судом при вирішення цієї справи.

Як слідує з матеріалів справи, в матеріалах даної справи наявна копія Індивідуальної програми реабілітації інваліда за №942 від 31.10.2019 року де вказано, що ОСОБА_1 є інвалідом з дитинства безтерміново з 19.10.2001 року.

Відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісієї серії 12 ААБ №382432, позивачка є інвалідом з дитинства.

Разом з тим, в довідці МСЕК серії 12 ААБ №382432 від 29.10.2019 року чітко зазначено причину встановлення такої інвалідності: "з дитинства", що дає суду всі підстави вважати, що інвалідність у позивача настала до досягнення нею вісімнадцятирічного віку.

Таким чином, позивачка в розумінні Закону № 1058-IV вважається непрацездатним членом сім`ї померлого годувальника і має право на пенсію у зв`язку із втратою годувальника відповідно до статті 36 Закону № 1058-IV.

Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції про підставність та обґрунтованість позовних вимог в цій частині, відтак такі підлягають частковому задоволенню.

В іншій частині судове рішення сторонами не оскаржується.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.

З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року у справі №300/7855/25 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя Л. Я. Гудим

судді О. П. Мандзій

Т. В. Онишкевич