Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №300/458/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 рокуСправа №300/458/26 пров. №А/857/25261/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача – Качмара В.Я.,

суддів – Мандзія О.П., Онишкевича Т.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2026 року (суддя Григорук О.Б., м.Івано-Франківськ), -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - ГУПФ), у якому просив:

визнати неправомірними дії ГУПФ щодо відмови у застосуванні позивачу показника середньої заробітної плати (доходу) в середньому на одну застраховану особу в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за пенсією у 2025 році;

зобов`язати ГУПФ застосувати з 24.10.2025 при призначенні позивачу пенсії за віком показник середньої заробітної плати (доходу) в середньому на одну застраховану особу в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення (2022-2024), який у 2025 році був встановлений в розмірі - 15057,09 грн згідно зі статтею 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), та здійснити виплату пенсії з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2026 року позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В доводах апеляційної скарги вказує, що середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки (2022-2024) застосовується при первинному призначенні пенсії, водночас звернення позивача фактично є заявою про переведення з одного типу пенсійних виплат на інший. Відсутні правові підстави для переведення позивача з пенсії за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV та застосування показника середньої заробітної плати за 2022-2024 роки в межах одного й того ж закону. Окрім того, вважає, що суд першої інстанції не врахував того, що задоволення позовної вимоги в частині зобов`язання ГУПФ здійснити перерахунок та виплату пенсії є втручанням в дискреційні повноваження пенсійного органу.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, оскільки апеляційну скаргу подано на судове рішення, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для призначення позивачу з 24.10.2025 пенсії за віком, передбаченої Законом № 1058-IV відповідно до статті 40 Закону № 1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні за 2022-2024 роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що з 24.12.2014 позивачу була призначена пенсія за вислугу років (працівник освіти) відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII.

З 04.09.2019 виплату пенсії за вислугу років позивачу було припинено у зв`язку з працевлаштуванням на посаду, яка дає право на пенсію за вислугу років.

З 24.10.2025 позивача, відповідно до поданої заяви, переведено з пенсії за вислугу років як працівника освіти відповідно до Закону № 1788-XII на пенсію за віком згідно Закону № 1058-IV.

За результатом звернення позивача від 28.11.2025 ГУПФ відповіддю від 26.12.2025 № 13155-12380/П-02/8-0900/25 повідомило про відсутність підстав для нарахування позивачу з 24.10.2025 пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні на одну застраховану особу за 2022-2024 роки.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до преамбули Закону № 1058-IV, він визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій. Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

У статті 9 Закону № 1058-ІV зазначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Статтею 10 Закону № 1058-ІV передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Згідно з частиною другою статті 40 Закону № 1058-ІV, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де:

Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях;

Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки;

Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз1+ Кз2+ Кз3+ ... + Кзn);

К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.

Тобто, за загальним правилом передбаченим частиною другою статті 40 Закону № 1058-ІV, при обчисленні заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховується, серед іншого середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.

Згідно з пунктами 2, 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, які працювали на посадах, що дають право на пенсію за вислугою років, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом № 1788-ХІІ. У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Частиною третьою статті 45 Закону № 1058-ІV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Аналіз наведених норм свідчить, що частина третя статті 45 Закону № 1058-IV регулює порядок переведення особи з одного виду пенсії на інший лише в межах пенсій, призначених відповідно до цього Закону. За таких обставин, при переведенні застосовується показник середньої заробітної плати, який був використаний під час первинного призначення пенсії.

Разом з тим, у спірних правовідносинах йдеться не про переведення з одного виду пенсії на інший у межах Закону № 1058-IV, а про призначення пенсії за іншим законом. Тому при визначенні її розміру підлягає застосуванню показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передували року звернення особи із заявою про призначення пенсії.

Подібні правовідносини були предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема, у постанові від 16 червня 2020 року (справа №127/7522/17) Верховний Суд зазначив, що за змістом частини третьої статті 45 Закону №1058-ІV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви, на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Таким чином, лише при переведенні з одного виду пенсії на інший можуть застосовуватись норми частини третьої статті 45 Закону № 1058-ІV щодо застосування показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

У випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1788-ХІІ, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно із частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV.

Зазначена правова позиція була підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 876/5312/17.

Крім того, у постанові від 8 лютого 2024 року у справі №500/1216/23, Верховний Суд, встановивши, що позивачу з 11.02.2013 було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 1788-ХІІ, а за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV він звернувся вперше 11.01.2023, дійшов висновку про наявність у нього права на нарахування та виплату територіальним органом Пенсійного фонду України пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням такої пенсії, а саме, за 2020 - 2022 роки, з огляду на те, що за цих обставин має місце призначення іншого виду пенсії за іншим законом, а не переведення з одного виду на інший вид пенсії в межах одного Закону відповідно до частини третьої статті 45 Закону №1058-IV.

Аналогічного висновку Верховний Суд дійшов також у постановах від 27 листопада 2024 року у справі № 560/11681/23, від 16 січня 2025 року у справі № 580/4901/22, від 27 лютого 2025 року у справі №380/21644/23.

У справі, яка розглядається, судовим розглядом встановлено, що з 24.12.2014 позивачу було призначено пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII, а за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-ІV він звернувся вперше 24.10.2025.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про необґрунтованість використання відповідачем механізму переведення з одного виду пенсії на інший, а саме: з пенсії за вислугу років на пенсію за віком, тому при обчисленні пенсії позивача необхідно було застосувати показник середньої заробітної плати (доходу) за три роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, а саме: за 2022-2024 роки.

Стосовно ж доводів апеляційної скарги, які стосуються дискреційних повноважень пенсійного органу з метою перерахунку пенсії позивачу, апеляційний суд зазначає таке.

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може. При цьому дискреційні повноваження, в тому числі органів місцевого самоврядування, завжди мають межі, встановлені законом.

Повноваження відповідача та порядок їх реалізації у спірних правовідносинах передбачають лише один варіант правомірної поведінки відповідного органу - здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком позивача відповідно до частини другої статті 42 Закону №1058-ІV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, а саме: за 2022, 2023, 2024 роки, з урахуванням раніше виплачених сум. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Як наслідок, у межах цієї справи, відповідач зобов`язаний за конкретних фактичних обставин діяти за законом, а не на власний розсуд.

Апеляційний суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

За наведених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що застосування у даній справі способу захисту порушеного права позивача шляхом зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком позивача із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, а саме: за 2022, 2023, 2024 роки, з урахуванням раніше виплачених сум не є втручанням в дискреційні повноваження та відповідає завданням адміністративного судочинства, регламентованим статтею 2 КАС.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2026 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС.

Суддя-доповідач В. Я. Качмар

судді О. П. Мандзій

Т. В. Онишкевич