Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №380/20482/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/20482/25 пров. № А/857/24825/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Гудима Л.Я.,

суддів: Мандзія О.П., Онишкевича Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 березня 2026 року, головуючий суддя – Карп`як О.О., ухвалене у м. Львів, у справі за адміністративним позовом ТзОВ "Львівенергозбут" до Державної податкової служби України про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач – ТзОВ "Львівенергозбут" звернулося в суд з позовом до ДПС України, в якому просило визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію Державної податкової служби України від 10 червня 2025 року № 3195/1ПК/99-00-24-03-03.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 10 червня 2025 року в електронний кабінет платника ПДВ надійшла індивідуальна податкова консультація за № 3195/ІПК/99-00-24-03-03, у якій ДПС України вказала, що оскільки відшкодування за рішенням суду судових витрат (судового збору та витрат на професійну правничу допомогу) фізичній особі здійснюється юридичною особою, то зазначений дохід включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу такого платника як додаткове благо та оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах, без застосування коефіцієнту. Керуючись даною індивідуальною податковою консультацією, позивач використав її для обґрунтування своєї правової позиції при підготовці заяв про визнання виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню у справах №462/9312/24 та № 461/3270/25, які перебували на розгляді Галицького районного суду міста Львова. Проте, Галицький районний суд міста Львова відмовив у задоволенні вказаних заяв, у зв`язку із застосуванням норм права, що є протилежним до способу застосування, викладеному в оскарженій податковій консультації, що, як вважає позивач, вказує на її протиправність.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 березня 2026 року адміністративний позов задоволено; визнано протиправною та скасовано індивідуальну податкову консультацію Державної податкової служби України від 10.06.2025 року №3195/ІПК/99-00-24-03-03.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ДПС України оскаржило його в апеляційному порядку, яка, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, не надано належної правової оцінки наявним доказам, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 ПК України та підпунктом 1.4 пункту 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України. Податковий агент, поняття якого наведено у підпункті 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб та військовий збір із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 ПК України, та ставку військового збору, встановлену в підпункті 1.3 пункту 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України та підпункт 1.4 пункту 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України). Податковим агентом визнається особа, на яку ПК України покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків (пункт 18.1 статті 18 ПК України). При цьому відповідно до пункту 18.2 статті 18 ПК України податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені Кодексом для платників податків. Отже, оскільки відшкодування за рішенням суду судових витрат (судового збору та витрат на професійну правничу допомогу) фізичній особі здійснюється юридичною особою, то зазначений дохід включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу такого платника як додаткове благо та оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах, без застосування коефіцієнта. При цьому юридична особа є податковим агентом щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб і військового збору з зазначених доходів, нарахованих на підставі рішення суду. Крім цього, така юридична особа як податковий агент прирівнюється до платників податку і має права та виконує обов`язки, встановлені Кодексом для платників податків. Відповідно до пункту 52.2 статті 52 ПК України індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію. ДПС зауважує, що у спірних правовідносинах відповідач виконав вимоги статті 52 ПК України та надав позивачу податкову консультацію, яка містить необхідну інформацію і надає відповідь на зазначені у зверненні питання щодо нарахування відповідно до чинних вимог ПК України.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 03.06.2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання індивідуальної податкової консультації з питань:

1. Чи є суми судового збору, що відшкодовані фізичній особі за рішенням суду, додатковим благом, яке оподатковується податком на доходи фізичних осіб i військовим збором на загальних підставах?

2. Чи є суми витрат на професійну правничу допомогу (адвокатських витрат), відшкодовані фізичній особі за рішенням суду, додатковим благом, яке оподатковується податком на доходи фізичних осіб i військовим збором на загальних підставах?

Державною податковою службою України за результатами розгляду запиту позивача про надання індивідуальної податкової консультації, керуючись статтею 52 та підпунктом «в» підпункту 69.41.3 підпункту 69.41 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі – ПК України) було надано індивідуальну податкову консультацію від 10.06.2025 № 3195/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК.

25 серпня 2025 року Галицьким районним судом міста Львова (суддя Мироненко Л.Д.) постановлено ухвалу у справі № 462/9312/24, якою відмовлено у задоволенні заяви ТзОВ «ЛЬВІВЕНЕРГОЗБУТ» про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню. Відмова була мотивована тим, що «сума судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, яка відшкодовується особі за рішенням суду, не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу такого платника, а тому у цьому випадку ТОВ «Львівенергозбут» не виступає податковим агентом».

22 вересня 2025 року Галицьким районним судом міста Львова (суддя Павлюк О.В.) постановлено ухвалу у справі № 461/3270/25, якою відмовлено у задоволенні заяви ТзОВ «ЛЬВІВЕНЕРГОЗБУТ» про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню. Відмова була мотивована тим «ТОВ «Львівенергозбут» безпідставно здійснило виплату боргу за виконавчим документом стягувачу, відрахувавши при цьому податки та військовий збір за рахунок стягувача, оскільки сплата ПДФО/військового збору - це власний обов`язок Товариства як податкового агента у відносинах із державою, а не спосіб утримання зі суми, визначеної рішенням суду на користь стягувача. Отже, заявник безпідставно занизив суму, чітко визначену до стягнення рішенням суду, відрахувавши з неї податки та військовий збір».

Позивач, уважаючи вказану індивідуальну податкову консультацію відповідача протиправною щодо надання роз`яснення, що стосується оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, звернувся з цим позовом до суду.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що компенсація судових витрат за своєю правовою природою є обов`язковим відшкодуванням, передбаченим процесуальним законом, і фактично є формою відшкодування збитків, заподіяних особі неправомірними діями/бездіяльністю, рішеннями іншої сторони у справі та вимушеними матеріальними втратами, які особа зазнала у зв`язку із зверненням за судовим захистом з метою відновлення свого порушеного права, а не додатковим благом, як зазначив відповідач у індивідуальній податковій консультації. Отже, індивідуальна податкова консультація ДПС України від 10 червня 2025 року № 3195/1ПК/99-00-24-03-03, не повною мірою ґрунтується на положеннях ПК України, тому її належить визнати протиправною та скасувати.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі – ПК України).

Відповідно до підпункту 14.1.172 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкова консультація - індивідуальна податкова консультація та узагальнююча податкова консультація, що надаються в порядку, передбаченому цим Кодексом.

За приписами підпункту 14.1.172-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України індивідуальна податкова консультація - роз`яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.

Згідно з пунктом 52.1 статті 52 ПК України за зверненням платників податків у паперовій або електронній формі контролюючий орган, визначений підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, надає їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 ПК України).

Пунктом 52.3 статті 52 ПК України передбачено, що за вибором платника податків індивідуальна податкова консультація надається в усній, у паперовій або електронній формі. Індивідуальна податкова консультація, надана у паперовій або електронній формі, обов`язково повинна містити назву - індивідуальна податкова консультація, реєстраційний номер в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій, опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання таких норм законодавства.

Відповідно до пункту 53.1 статті 53 ПК України у разі, коли положення індивідуальної податкової консультації суперечать положенням узагальнюючої податкової консультації, застосовуються положення узагальнюючої податкової консультації.

Платник податків та/або податковий агент, які діяли відповідно до податкової консультації, не звільняються від обов`язку сплати податкового зобов`язання, визначеного цим Кодексом.

За приписами пункту 53.2 статті 53 ПК України платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому у паперовій або електронній формі індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Протягом 30 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду про скасування наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, або контролюючий орган з урахуванням висновків суду зобов`язані опублікувати узагальнюючу податкову консультацію або надати платнику податків індивідуальну податкову консультацію.

Аналіз вказаних норм свідчить, що податкова консультація за своєю правовою природою є фактично відповіддю контролюючого органу платнику податків на його питання й повинна містити конкретні роз`яснення такому платнику практичної форми та/або моделі його поведінки у визначеному колі податкових правовідносин.

Отже, індивідуальна податкова консультація, як методична й практична допомога платнику при виконанні ним податкового обов`язку, фактично, за всіма процедурами (нарахування та сплата платежів, пені, штрафних санкцій, оскарження дій контролюючих органів тощо):

1) надається платнику податків для правильності практичного застосування конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування, нарахування та сплати податків чи зборів безпосередньо у його податковому обліку при здійсненні ним господарської діяльності;

2) має індивідуальний характер і може використовуватися лише платником податків, якому така консультація надана;

3) не може встановлювати (змінювати чи припиняти) відповідну норму законодавства, а лише надає роз`яснення щодо практичного її застосування;

4) має мету - викладення (роз`яснення) платнику податків офіційного розуміння контролюючим органом змісту конкретної правової норми з питань оподаткування для забезпечення правильного її застосування.

При цьому, платнику надано право оскаржити до суду, як правовий акт індивідуальної дії, податкову консультацію контролюючого органу у випадку, якщо вона, на його думку, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору, й скасування судом такої податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Обов`язковими ж складовими письмової податкової консультації є опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання таких норм законодавства.

Матеріалами справи підтверджено, що ДПС України за результатами розгляду запиту позивача про надання індивідуальної податкової консультації, керуючись статтею 52 та підпунктом «в» підпункту 69.41.3 підпункту 69.41 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі – ПК України) було надано індивідуальну податкову консультацію від 10.06.2025 року № 3195/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК.

По суті наданої консультації, ДПС України зазначила, що «оскільки відшкодування за рішенням суду судових витрат (судового збору та витрат на професійну правничу допомогу) фізичній особі здійснюється юридичною особою, то зазначений дохід включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу такого платника як додаткове благо та оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах, без застосування коефіцієнту».

Надаючи правову оцінку зазначеному правовому питанню, колегія суддів зазначає наступне.

Правові засади оподаткування доходів фізичних осіб визначені розділом IV та пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України.

Підпунктами 162.1.1, 162.1.3 пункту 162.1 статті 162 ПК України визначено, що платниками податку на доходи фізичних осіб є: фізична особа резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; податковий агент.

Підпунктом 14.1.180 ПК України визначено, що податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Відповідно до пункту 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Згідно підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім: а) сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом; б) відсотків, отриманих від боржника внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов`язання; в) пені, що сплачується на користь платника податку за рахунок бюджету (цільового страхового фонду) внаслідок несвоєчасного повернення надміру сплачених грошових зобов`язань або інших сум бюджетного відшкодування; г) суми втрат, заподіяних платнику податку актами, визнаними неконституційними, або незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду, що відшкодовуються державою в порядку, встановленому законом. ґ) виплати з державного бюджету, пов`язані з виконанням рішень закордонних юрисдикційних органів, у тому числі Європейського суду з прав людини, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України. Дія цього підпункту не поширюється на оподаткування сум страхових виплат, страхових відшкодувань і викупних сум за договорами страхування.

Відповідно до підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України доходом з джерелом їх походження з України є будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні. За визначенням, наведеним у пункті 14.1.47 ПК України, додаткові блага кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається, зокрема, дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом (підпункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України).

Дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов`язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим розділом (підпункт “г” підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України).

За визначенням, наведеним у пункті 14.1.47 ПК України, додаткові блага – кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Так, згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, судові витрати можна визначити як законодавчо врегульовану сплату грошових коштів за рахунок сторін у справі, що пов`язана із необхідністю розгляду та вирішення адміністративним судом публічно-правового спору.

При цьому, можливість отримання особою компенсації понесених судових витрат законодавчо передбачена лише у разі підтвердження судом факту протиправних дій (бездіяльності), рішень відповідача, а отже фактично передбачає компенсацію збитків/матеріальної шкоди стороні, права якої порушено.

Таким чином, компенсація судових витрат за своєю правовою природою є обов`язковим відшкодуванням, передбаченим законом, і фактично є формою відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної особі неправомірними діями/бездіяльністю, рішеннями іншої сторони та вимушеними матеріальними втратами, які особа зазнала у зв`язку із зверненням за судовим захистом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлено нормами спеціального Закону України «Про судовий збір».

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених Законом України «Про судовий збір».

Згідно із ч.1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

За загальним правилом, до складу судових витрат входить зокрема, судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу (витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката). Судові витрати відшкодовуються стороні, на користь якої прийнято судове рішення.

Отже, що судові витрати не є доходом, у розумінні п.п. 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 та п.п. 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України, а тому не підлягають оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб та військовим збором. А позивач не виступає, в такому випадку, податковим агентом.

Враховуючи вищенаведене, компенсація судових витрат за своєю правовою природою є обов`язковим відшкодуванням, передбаченим процесуальним законом, і фактично є формою відшкодування збитків, заподіяних особі неправомірними діями/бездіяльністю, рішеннями іншої сторони у справі та вимушеними матеріальними втратами, які особа зазнала у зв`язку із зверненням за судовим захистом з метою відновлення свого порушеного права, а не додатковим благом, як стверджує відповідач.

Відтак, судові витрати є збитками у розумінні абзацу «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України та не відносяться до загального оподатковуваного доходу.

В основу оскаржуваної податкової консультації відповідачем покладено висновок про те, що відшкодовані за рішенням суду судові витрати (судовий збір та витрати, пов`язані з розглядом справи) у розумінні підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України є додатковим благом, з огляду на що мають бути включені до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що контролюючим органом не було надано належної оцінки вказаним позивачем у зверненні обставинам, разом із поставленим питанням.

Водночас, вирішуючи поставлене позивачем питання стосовно необхідності оподаткування доходу у вигляді отриманих платником податків сум відшкодування судових витрат, податковий орган не врахував положення підпункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України, яким передбачені виключення із переліку оподатковуваних доходів, зокрема сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди.

Отже, індивідуальна податкова консультація ДПС України від 10 червня 2025 року № 3195/1ПК/99-00-24-03-03 суперечить положенням ПК України, а тому є протиправною та підлягає скасуванню.

Відтак, колегія суддів вважає вірним висновок суду попередньої інстанції про те, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, відтак підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Крім цього, згідно із ч. 2ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини`передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

Так, у п. 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової служби України залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 березня 2026 року у справі №380/20482/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя Л. Я. Гудим

судді О. П. Мандзій

Т. В. Онишкевич