Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №460/22847/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/22847/25 пров. № А/857/20939/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Гудима Л.Я.,

суддів: Мандзія О.П., Онишкевича Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львів апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 березня 2026 року, головуючий суддя – Недашківська К.М., ухвалене у м. Рівне, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинення певних дій та зобов`язання вчинення певних дій,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач – ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ГУПФУ в м. Києві, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 04.08.2025 року № 172050007405 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності відповідно до статті 30 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», як особі з інвалідністю 1 групи підгрупи Б; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві прийняти рішення про призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії по інвалідності відповідно до статті 30 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», як особі з інвалідністю 1 групи підгрупи Б, починаючи з 12 березня 2025 року, зарахувавши при цьому до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії періоди роботи у Потоцькій середній школі з 01.01.2004 року по 30.09.2004 року та з 08.08.2006 року по 31.08.2006 року, а також період отримання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею 3 річного віку з 14.09.2012 року по 13.07.2015 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що вона звернулася до Пенсійного органу із заявою про призначення пенсії по інвалідності до ст. 30 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», однак Відповідачем відмовлено у призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу, а саме 6 років. Позивач вважала таку відмову протиправною.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 13 березня 2026 року адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 04.08.2025 року № 172050007405 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності відповідно до статті 30 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», як особі з інвалідністю 1 групи підгрупи Б; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.07.2025 року про призначення пенсії по інвалідності відповідно до статті 30 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», як особі з інвалідністю 1 групи підгрупи Б, зарахувавши до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії періоди роботи у Потоцькій середній школі з 01.01.2004 року по 30.09.2004 року та з 08.08.2006 року по 31.08.2006 року, а також період отримання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею 3 річного віку з 14.09.2012 року по 13.07.2015 року; у задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУПФУ в м. Києві оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії прийнято згідно норм чинного законодавства.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , 1984 року народження, звернулася до Пенсійного органу з заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до статті 30 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»

Рішенням Головного управлінням Пенсійного фонду України в України в Рівненській області від 06.06.2025 року №172050007405 було відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного набутого страхового стажу. Зарахований пенсійним органом страховий стаж 1 рік 4 місяці 13 днів.

29.07.2025 року Позивачка повторно звернулася через веб-портал Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії та надала додаткові документи для підтвердження страхового стажу необхідного для призначення пенсії по інвалідності.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 172050007405 від 04 серпня 2025 року Позивачці було повторно відмовлено в призначенні пенсії через недостатність набутого страхового стажу. Було зараховано страховий стаж в кількості 2 роки 8 місяців 11 днів, необхідна кількість страхового стажу повинна становити не менше 6 років.

До страхового стажу не зараховано періоди роботи: з 02.09.2002 року по 31.12.2003 року згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 24.10.1984, та період догляду за дитиною до 3-річного віку з 28.01.2005 року по 27.04.2005 року згідно довідки №12/02-10/597-25 від 16.05.2005 року оскільки відсутні дані в системі персоніфікованого обліку відомостей про роботу після липня 2000 року.

Вважаючи протиправними дії Відповідача щодо не зарахування спірних періодів, Позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 04.08.2025 № 172050007405 про відмову в призначенні Позивачу пенсії по інвалідності є протиправним та підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Згідно приписів статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Як передбачено статтею 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: 1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; 2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України «Про пенсійне забезпечення» - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.

За змістом частини 1 статті 30 Закону № 1058-ІV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.

Відповідно до частини 1 статті 32 статті 30 Закону № 1058-ІV особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією для осіб з інвалідністю I групи: від 38 років до досягнення особою 40 років включно - 6 років.

Статтею 24 вказаного Закону передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Як встановлено пунктом 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 (далі Інструкція №58), встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

В пункті 2.2 Інструкції №58 передбачено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу; до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України.

Згідно із п.2.11 Інструкції №58 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Пунктами 2.12-2.13 Інструкції №58 передбачено, що після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.

Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім`я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця, який зобов`язаний здійснити виправлення у трудовій книжці у разі виявлення неправильного або неточного запису.

Згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 02.09.2002 року позивач працювала в період з 02.09.2002 року по 14.01.2005 року у Потоцькій середній школі.

При цьому, згідно із статтею 20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до статті 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.

Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За змістом вищезазначених норм, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Фактично, внаслідок невиконання страхувальником обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії.

Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.

Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 01 листопада 2018 року у справі №199/1852/15-а та від 17 липня 2019 року у справі №144/669/17.

Крім цього, відповідно до довідки № 796 від 22.07.2025 року, виданої управлінням соціального захисту населення Вараської районної державної адміністрації, позивачка в період з 14.09.2012 року по 13.07.2015 року отримувала допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку.

За змістом статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу за спеціальністю.

Частинами 3 статті 179 Кодексу законів про працю України передбачено, що за бажанням матері або батька дитини одному з них надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» від 21.11.1992 року № 2811-XII право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за цим Законом має не застрахована в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування особа (один з батьків дитини, усиновитель, опікун, баба, дід або інший родич), яка фактично здійснює догляд за дитиною.

З наведеного слідує, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми до досягнення ними трирічного віку зараховується до страхового стажу.

Матеріалами справи підтверджено, що у період з 14.09.2012 року по 13.07.2015 року ОСОБА_1 отримувала допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, що підтверджується як свідоцтвом про народження дитини так і довідкою № 796 від 22.07.2025 року.

Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів вважає правильним висновок суду попередньої інстанції про те, що позовні вимоги в цій частині є підставними та обґрунтованими, відтак підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 березня 2026 року у справі №460/22847/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя Л. Я. Гудим

судді О. П. Мандзій

Т. В. Онишкевич