Рішення від 05 серпня 2026 р. у справі №461/10354/25 — Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/10354/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2026 року м.Львів

Галицький районний суд м. Львова

в складі:

головуючого судді Радченка В.Є.

з участю:

секретаря судового засідання Яцишин В.А.

позивача ОСОБА_1

представника позивача Борох З.І.

представника відповідача Мисенко С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження у м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 ), в інтересах якої діє адвокат Борох Зоряна Ігорівна (РНОКПП: НОМЕР_3 ; адреса: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; паспорт № НОМЕР_4 ; РНОКПП: НОМЕР_5 ; адреса: АДРЕСА_1 ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; адреса: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ; РНОКПП: НОМЕР_6 ; адреса: АДРЕСА_1 ) про визнання особи такою, що втратила права користування житловим приміщенням та зняття особи з реєстрації, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про визнання останнього таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_3 . В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що бабуся позивачки ОСОБА_5 працювала двірником ЖЕК № 101 Галицького району м. Львова, у зв`язку з чим її сім`ї було надано службову квартиру АДРЕСА_3 . Після смерті основного квартиронаймача – ОСОБА_5 – у зазначеній квартирі продовжив проживати її син ОСОБА_6 , а після його смерті у спірному житловому приміщенні залишилися зареєстрованими позивачка, відповідач та треті особи. Позивач зазначила, що відповідач тривалий час фактично не проживає у спірному житловому приміщенні, у вересні 2022 року добровільно виїхав за межі України, обравши інше місце постійного проживання, а у березні 2024 року разом із дружиною та дитиною остаточно переїхав до Канади. Відповідач участі в утриманні квартири не бере, житлово-комунальні послуги не сплачує, станом житла не цікавиться, ремонту не здійснює, будь-яких перешкод у користуванні спірним житловим приміщенням йому не чиниться, а його відсутність має постійний, а не тимчасовий характер. Крім того, реєстрація відповідача у квартирі створює для позивачки перешкоди у повному здійсненні її житлових прав та покладає на неї додатковий тягар щодо утримання спірного житлового приміщення. На підтвердження зазначених обставин позивач посилалася на архівні документи, відомості з Реєстру Львівської міської територіальної громади, акти обстеження житлового приміщення, складені ЛКП «Старий Львів», а також інші письмові докази, додані до позовної заяви. Вважаючи, що відповідач понад встановлений законом строк без поважних причин не проживає у спірному житловому приміщенні, добровільно залишив його, не має наміру надалі ним користуватися та втратив інтерес до нього як до місця свого постійного проживання, позивач просила визнати його таким, що втратив право користування житловим приміщенням. Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 16.12.2025 року у справі відкрито провадження у порядку загального позовного провадження. 12.02.2026 року до суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, ОСОБА_3 надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, у якій остання підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити. 12.02.2026 року до суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, ОСОБА_4 надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, у якій останній підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити. Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 17.02.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Борох Зоряна Ігорівна, до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття особи з реєстрації, до судового розгляду по суті. 25.05.2026 року на адресу електронної пошти суду надійшли письмові пояснення відповідача ОСОБА_7 , у яких останній зазначив, що тимчасово перебуває в Канаді, від права користування спірною квартирою та права на участь у її приватизації не відмовлявся, брав участь у ремонті житла та оплаті комунальних послуг. 28.05.2026 року через підсистему «Електронний суд» надійшли додаткові письмові пояснення відповідача ОСОБА_7 , до яких останній долучив копію дозволу на працевлаштування в Канаді, а також платіжні інструкції на підтвердження здійснення ним оплати комунальних послуг за спірне житло. 02.07.2026 року через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача – адвоката Мисенко Світлани Анатоліївни надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання просила визнати поважними причини неподання відповідачем відзиву та доказів у встановлений законом строк, прийняти поданий відзив із доданими доказами та відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування відзиву зазначила, що відповідач не був належним чином повідомлений про розгляд справи, про її існування дізнався лише 25.05.2026 року через застосунок «Дія». Виїзд відповідача до Канади був зумовлений повномасштабною збройною агресією російської федерації проти України та мав тимчасовий характер, що підтверджується долученим до відзиву дозволом на роботу в Канаді, чинним до 12.04.2027 року. Крім того, зазначала, що відповідач не відмовлявся від користування спірним житлом, здійснював його утримання, проводив ремонт, оплачував комунальні послуги, а доводи позивача про втрату ним права користування житловим приміщенням є необґрунтованими та не підтверджуються належними і допустимими доказами. 07.07.2026 року до суду від третьої особи ОСОБА_3 надійшла відповідь на відзив, в якій остання просила прийняти її до розгляду, відмовити відповідачу у визнанні поважними причин пропуску строку на подання відзиву та поновленні процесуального строку, залишити відзив відповідача та додані до нього документи без розгляду. Крім того, зазначала, що відповідач добровільно вибув зі спірного житла, має намір постійно проживати в Канаді, не бере участі в утриманні квартири, а долучені ним докази не спростовують доводів позову. У зв`язку з викладеним просила позов задовольнити у повному обсязі. 13.07.2026 року через підсистему «Електронний суд» від представника позивача – адвоката Борох Зоряни Ігорівни надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких остання зазначала про необґрунтованість доводів відповідача, посилалася на те, що його виїзд до Канади мав постійний характер, заперечувала доводи щодо тимчасового перебування за кордоном, оспорювала наведені відповідачем обставини стосовно користування спірним житлом, просила не брати їх до уваги, а також позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. 13.07.2026 року до суду від відповідача ОСОБА_2 надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких останній заперечував доводи позивача, зазначав про тимчасовий характер свого перебування у Канаді, фактичне проживання позивача за межами України, необґрунтованість посилань на акти обстеження житла та інші докази, наводив обставини щодо користування спірною квартирою та просив відмовити у задоволенні позову. 05.08.2026 року до суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, ОСОБА_1 , надійшли письмові пояснення щодо заперечень відповідача на відповідь на відзив, у яких остання підтримала позовні вимоги, просила задовольнити позов у повному обсязі, заперечувала доводи відповідача, викладені у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив, а також просила залишити без розгляду відзив та відповідь на відзив відповідача з доданими до них документами. 06.08.2026 року у судовому засіданні судом розглянуто подані сторонами клопотання. За результатами їх розгляду протокольною ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування у відповідача документів щодо його імміграційного статусу, клопотання відповідача про витребування інформації з Державної прикордонної служби України, а також клопотання позивача про виклик свідків. Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та надала аналогічні пояснення, викладені у позовній заяві. Просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити у повному обсязі. Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечила, просила у його задоволенні відмовити. Надала аналогічні пояснення, викладені у відзиві на позовну заяву. Зазначила, що відповідач має намір і надалі проживати у спірному житловому приміщенні, здійснює оплату житлово-комунальних послуг, а також сплачував їх до 2022 року. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, ОСОБА_8 , у судове засідання не з`явилася. Судова повістка скеровувалася за відомою суду адресою місця її проживання, однак поштове відправлення повернулося до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Крім того, до суду надійшла заява про розгляд справи за її відсутності. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, ОСОБА_4 , у судове засідання не з`явився. Судова повістка скеровувалася за відомою суду адресою місця його проживання, однак поштове відправлення повернулося до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Крім того, до суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. Суд, заслухавши пояснення позивача, представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов до наступного висновку. З матеріалів справи вбачається, що бабуся позивачки ОСОБА_5 працювала двірником у ЖЕК № 101 Галицького району м. Львова з 01 грудня 1979 року по 10 серпня 1988 року та була звільнена за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію за віком. У зв`язку із цим їй та членам її сім`ї було надано службову квартиру АДРЕСА_3 . ОСОБА_5 була основним квартиронаймачем зазначеної квартири та була зареєстрована і постійно проживала у ній з 1982 року до дня своєї смерті – ІНФОРМАЦІЯ_5 . За життя ОСОБА_5 остання не встигла скористатися своїм правом на приватизацію у зв`язку зі смертю. Вказані обставини підтверджуються архівним витягом з розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради. Після смерті основного квартиронаймача у спірній квартирі продовжив проживати її син ОСОБА_6 , який був зареєстрований у зазначеній квартирі з 08 вересня 1989 року та проживав у ній до дня своєї смерті – ІНФОРМАЦІЯ_6 . Відповідно до відомостей з Реєстру Львівської міської територіальної громади про кількість зареєстрованих осіб № 206724 від 14 листопада 2025 року у квартирі АДРЕСА_3 зареєстровані: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , а також треті особи ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . На підтвердження викладених обставин до матеріалів справи долучено: належним чином завірені копії паспорта та реєстраційного номера облікової картки платника податків позивача; відповідь Галицької районної адміністрації Львівської міської ради з архівним витягом з розпорядження № 573 від 26 червня 1996 року; відомості з Реєстру Львівської міської територіальної громади про кількість зареєстрованих осіб № 206724 від 14 листопада 2025 року; архівну довідку ЛКП «Старий Львів» № 760 від 26 листопада 2025 року; акти про обстеження житлового приміщення від 14 серпня 2025 року, 28 жовтня 2025 року та 05 листопада 2025 року, складені ЛКП «Старий Львів»; ордер про надання правової допомоги № 1422943 від 11 грудня 2025 року; квитанцію про сплату судового збору. Крім того, представником позивача до матеріалів справи подано клопотання про долучення додаткових доказів, до якого долучено адвокатські запити, відповіді на них та інші письмові докази на підтвердження доводів позовної заяви. Відповідно до актів про обстеження житлового приміщення, складених ЛКП «Старий Львів», встановлено, що відповідач ОСОБА_2 фактично не проживає у квартирі АДРЕСА_3 з вересня 2022 року. У вересні 2022 року відповідач виїхав до Італійської Республіки, де певний час перебував, а в подальшому переїхав до Канади на постійне місце проживання. У березні 2024 року до нього виїхали дружина та малолітній син, після чого сім`я почала спільно проживати на території Канади. Стаття 71 ЖК України установлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. Згідно із пунктом 2 частини третьої статті 71 ЖК України жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання. У випадках, передбачених пунктами 1-7 цієї статті, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті. Отже, збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб. Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. У статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій. Тобто, будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку. Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року у справі №490/12384/16-ц (провадження №61-37646св18) зроблено висновок по застосуванню статей 71, 72 ЖК Української РСР та вказано, що: «збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб. Відповідно до ст.72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. Аналіз статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин, що позивач не довів. Верховний Суд виходить з того, що початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності». Отже, при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк. Верховний Суд у своїх постановах виходить з того, що початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц, провадження № 61-37646св18, від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14-ц, провадження № 61-30912св18, від 26 лютого 2020 року у справі № 333/6160/17, провадження № 61-7317св19, від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц, провадження № 61-23089св19. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2022 року у справі 344/19735/19 (провадження № 61-13123св21) зазначено, що «Верховний Суд виходить з того, що у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності. Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів. Суд має всебічно перевірити доводи сторін щодо поважності причин відсутності такої особи у жилому приміщенні понад зазначені у статті 71 ЖК України строки. Вичерпного переліку поважних причин відсутності наймача або членів його сім`ї у житловому приміщенні житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів. У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов`язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов`язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк. Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13 (провадження № 61-23089св19)). Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла». Втручання держави є порушенням ст. 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як необхідне в демократичному суспільстві (рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року, заява №30856/03, KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, §41-42). Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_2 зареєстрований у квартирі АДРЕСА_3 , однак, відповідно до актів про обстеження житлового приміщення, з вересня 2022 року фактично за вказаною адресою не проживає. На підтвердження факту непроживання відповідача позивачкою подано акти обстеження житлового приміщення від 14 серпня 2025 року, 28 жовтня 2025 року та 05 листопада 2025 року, складені працівниками ЛКП «Старий Львів», у яких зазначено, що ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_4 фактично не проживає, а зі слів сусідів відсутній за місцем реєстрації з 2022 року. Разом із тим зазначені акти складені, зокрема, на підставі повідомлень мешканців будинку, які безпосередньо судом не допитувалися, а тому наведені у таких актах відомості не можуть свідчити про встановлення причин непроживання відповідача, часу його вибуття зі спірного житла та відсутності поважних причин такої відсутності. При цьому представником позивача було заявлено клопотання про виклик та допит свідків, пояснення яких покладено в основу актів обстеження житлового приміщення. Протокольною ухвалою суду від 06 серпня 2026 року у задоволенні зазначеного клопотання відмовлено, оскільки воно подане несвоєчасно, після закриття підготовчого провадження, а представником позивача не наведено обставин, які б свідчили про неможливість його заявлення на стадії підготовчого судового засідання. Крім того, суд бере до уваги доводи відповідача щодо причин його непроживання у спірному житловому приміщенні після початку повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України. Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, на всій території України введено воєнний стан, дія якого неодноразово продовжувалася та триває на час розгляду справи. Як вбачається з досліджених судом доказів, відповідачем подано копію чинного Work Permit, виданого Урядом Канади в межах державної гуманітарної програми Canada–Ukraine Authorization for Emergency Travel (CUAET). Суд враховує, що зазначена програма була запроваджена Урядом Канади після початку повномасштабної війни в Україні та передбачає надання громадянам України права на тимчасове перебування, працевлаштування та навчання на території Канади. Разом із тим сам по собі Work Permit підтверджує лише право відповідача на тимчасове перебування та працевлаштування на території Канади протягом строку його дії та не свідчить про набуття ним статусу Permanent Resident, виїзд на постійне місце проживання чи остаточне припинення користування спірною квартирою. Будь-яких належних та допустимих доказів того, що відповідач набув статусу постійного мешканця Канади, змінив місце свого постійного проживання, добровільно відмовився від користування спірною квартирою або вчинив дії, спрямовані на остаточне припинення користування нею, матеріали справи не містять. Натомість із пояснень відповідача, які узгоджуються з поданими ним письмовими доказами, убачається, що його виїзд за межі України був обумовлений виключно необхідністю тимчасового перебування у безпечному місці у зв`язку із запровадженням воєнного стану, а не наміром змінити постійне місце проживання чи припинити користування спірним житлом. При цьому суд враховує, що відповідач послідовно зазначав про відсутність наміру відмовлятися від права користування спірною квартирою, не втрачав із нею фактичного зв`язку та має намір після повернення в Україну й надалі проживати у зазначеному житловому приміщенні. Доказів, які б спростовували наведені обставини, позивачем суду не подано. Суд також оцінює доводи позивача щодо несплати відповідачем житлово-комунальних послуг. Як убачається з матеріалів справи, відповідач зазначав, що до свого виїзду за межі України здійснював оплату житлово-комунальних послуг, тоді як після його виїзду окремі платежі здійснювалися іншими особами. Сам по собі факт здійснення оплати житлово-комунальних послуг іншою особою не свідчить про втрату відповідачем права користування житловим приміщенням та не підтверджує його добровільної відмови від такого права. Так само несплата окремих житлово-комунальних послуг не є безумовною підставою для припинення права користування житлом, оскільки такі обставини можуть бути підставою для виникнення між сторонами окремого спору щодо відшкодування понесених витрат, однак самі по собі не підтверджують втрати права користування житловим приміщенням. Суд зазначає, що відповідно до положень статей 71, 72 Житлового кодексу Української РСР визначальним є встановлення обставин, які свідчать про добровільне та свідоме припинення особою користування житлом, втрату нею інтересу до такого житла та відсутність наміру використовувати його у подальшому. Однак під час розгляду справи таких обставин судом не встановлено. Навпаки, досліджені судом докази свідчать про те, що перебування відповідача за межами України має тимчасовий характер, зумовлене об`єктивними обставинами, пов`язаними із запровадженням воєнного стану, та не підтверджує його добровільної відмови від користування спірним житлом. Отже, позивачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які б у своїй сукупності підтверджували, що відповідач без поважних причин припинив користування спірним житловим приміщенням, втратив до нього інтерес та вчинив дії, які свідчать про його намір остаточно відмовитися від права користування ним. За таких обставин суд доходить висновку, що позивачем не доведено сукупності обставин, передбачених статтями 71, 72 Житлового кодексу Української РСР, необхідних для визнання відповідача таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням, а тому заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають. Керуючись статтями 12, 76, 77, 81, 89, 259, 263–265 ЦПК України, статтями 71, 72 ЖК Української РСР, суд, –

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 ), в інтересах якої діє адвокат Борох Зоряна Ігорівна (РНОКПП: НОМЕР_3 ; адреса: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; паспорт № НОМЕР_4 ; РНОКПП: НОМЕР_5 ; адреса: АДРЕСА_1 ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; адреса: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ; РНОКПП: НОМЕР_6 ; адреса: АДРЕСА_1 ) про визнання особи такою, що втратила права користування житловим приміщенням та зняття особи з реєстрації.

Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки до Львівського Апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова. Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складений 10.08.2026 р.

Суддя В.Є. Радченко