Вирок від 09 серпня 2026 р. у справі №463/4608/26 — Личаківський районний суд м. Львова

Справа №463/4608/26

Провадження №1-кп/463/470/26

В И Р О К

іменем України

10 серпня 2026 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі:

головуючий суддя ОСОБА_1 ,

з участю секретаря с/з ОСОБА_2 ,

прокурора - ОСОБА_3

обвинуваченого - ОСОБА_4

захисника - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові матеріали кримінального провадження №62025170020015849 від 15.10.2025 року про обвинувачення:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Червоноград, українця, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого, востаннє вироком Червоноградського міського суду Львівської області від 02 квітня 2024 року за ч.2 ст.15-ч.4 ст.185 КК України до 5 років позбавлення волі, з повною загальною освітою, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , призваного на військову службу за контрактом військовою частиною НОМЕР_1 19.09.2024 року, у військовому званні солдат, -

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 185 КК України,

в с т а н о в и в :

І. Історія провадження.

14.05.2026 року на адресу суду скеровано обвинувальний акт у кримінальному провадженні №62025170020015849 від 15.10.2025 року про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 185 КК України.

Ухвалою судді Личаківського районного суду м.Львова від 15.05.2026 року вказаний обвинувальний акт призначено до розгляду в підготовчому судовому засіданні.

Ухвалою суду від 19.06.2026 року призначено судовий розгляд кримінального провадження №62025170020015849 від 15.10.2025 року про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 185 КК України.

ІІ. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення. Стаття закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

Солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем за контрактом Збройних Сил України, у порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи умисно, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитись від несення обов`язків військової служби та з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, в умовах воєнного стану, 12.02.2025 самовільно залишив розташування підрозділу військової частини НОМЕР_1 , яка дислокується за адресою: АДРЕСА_2 , до 01.05.2026, до моменту прибуття до Львівського РУП № 1.

Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у нез`явленні вчасно на службу військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

Крім цього, 17 лютого 2026 року ОСОБА_4 у період часу з 07:00 год. по 08:00 год., перебуваючи за адресою: м. Львів, вул. Лисенка, 31, із підсобного приміщення, що належить ЛОДКЛ «Охматдит», шляхом проникнення всередину приміщення через віджим вікна, вирішив здійснити крадіжку інструментів. Реалізуючи свій протиправний умисел, ОСОБА_4 17 лютого 2026 року близько 07:00 год., діючи умисно, з корисливих мотивів та з метою протиправного збагачення, усвідомлюючи протиправний та суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, переконавшись, що за його діями ніхто зі сторонніх осіб не спостерігає, із підсобного приміщення, що належить ЛОДКЛ «Охматдит», таємно викрав два перфоратори марок

Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчиненому повторно, в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.

ІІІ. Позиції учасників судового провадження.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 , свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень визнав в повному обсязі. Надав суду відповідні показання, згідно яких підтвердив вчинення в умовах запровадженого на території України воєнного стану нез`явлення вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад три доби військовослужбовцем, а також умисного таємного викрадення чужого майна (крадіжки), вчиненого повторно, в умовах воєнного стану.

Зазначив, що вважає недоцільним дослідження інших доказів щодо обставин вчиненого кримінального правопорушення, оскільки такі ним не оспорюються.

Прокурор підтримав обвинувальний акт щодо вчинення ОСОБА_4 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 185 КК України. Просив суд, з урахуванням думки обвинуваченого, здійснювати розгляд, враховуючи вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України, та обмежитись допитом обвинуваченого та дослідженням даних, що характеризують обвинуваченого. Не оспорив фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим ОСОБА_4 , йому зрозуміло неможливість у подальшому оспорити ці фактичні обставини в апеляційному порядку.

Потерпіла ОСОБА_6 19.06.2026 року подала на адресу суду письмову заяву, згідно якої повідомила суд про неможливість участі у судовому засіданні у зв`язку із сімейними обставинами, а тому просила судове засідання по справі проводити у її відсутності.

ІV. Мотиви суду.

Відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Слід зазначити, що роз`яснення учасникам судового провадження спрощеного порядку розгляду не повинно носити формальний характер. Це означає, що суд, перш ніж постановити рішення про здійснення розгляду кримінального провадження на підставі ч. 3 ст. 349 КПК, повинен роз`яснити їм суть даної норми, при цьому не обмежитися цитуванням самої статті, а у доступній, чіткій та конкретизованій формі викласти її зміст, тим самим дати розгорнуте пояснення сторонам. Метою такого роз`яснення є однакове, правильне і точне розуміння усіма учасниками судового провадження змісту цієї норми, виявлення її сутності, яку законодавець вклав у словесне формулювання. Водночас, суд має упевнитися і в тому, що учасниками судового провадження суть такого роз`яснення сприйнята правильно та переконатися у добровільності їх позицій. Повне визнання вини, не заперечення фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації своїх дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин злочину, в якому обвинувачується, правових наслідків розгляду за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення обвинуваченим цих обставин є обов`язковими передумовами можливості здійснення розгляду провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КК України (позиція ККС ВС, висловлена у постанові від 02 лютого 2021 року, справа № 640/4713/19, провадження № 51-2155 км 20).

У відповідності до сформованого об`єднаною Палатою ККС ВС в постанові від 16 вересня 2024 року, (справа № 444/870/22, Провадження № 51-2989кмо23), висновку щодо правозастосування положень ч. 3 ст. 349 КПК: Суд у конкретному кримінальному провадженні на підставі ч. 3 ст. 349 КПК має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, у тому числі, у разі часткового заперечення винуватості особи у вчиненні окремого кримінального правопорушення в сукупності кримінальних правопорушень, яке має окрему кваліфікацію, або є окремим епізодом кримінального правопорушення, чи невизнання цивільного позову, та у такому випадку щодо цих оспорюваних обставин провести судовий розгляд у загальному порядку, дослідивши докази, які підтверджують або спростовують ці обставини. Такий порядок розгляду кримінального провадження не звільняє суд від обов`язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, визначені в ч. 1 ст. 91 КПК.

Згідно з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року в справі № 521/11693/16-к відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Однак дана норма не звільняє суд від обов`язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадження та визначені ст. 91 КПК. Тобто законодавець зобов`язує суд встановити усі обставини, що мають значення для кримінального провадження, а ст. 349 КПК лише визначає обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження цих обставин.

Незалежно від обсягу доказів, які досліджуватимуться судом, зокрема, внаслідок визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, допит обвинуваченого здійснюється обов`язково (постанова ККС ВС від 17 грудня 2020 року, справа № 426/14810/18, провадження № 51-2486км20).

Оскільки обвинувачений повністю визнав вину у вчиненому, і після роз`яснення учасникам судового розгляду положень ч.3 ст.349 КПК України, суд з`ясував, що вони правильно розуміють зміст обставин, встановлених у даному кримінальному провадженні та не оспорюють їх, і така позиція є добровільною, роз`яснивши їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку та отримавши згоду учасників судового провадження на проведення судового розгляду в такому порядку, прийшов до висновку про недоцільність дослідження доказів щодо обставин скоєння обвинуваченим зазначених кримінальних правопорушень, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням характеризуючих матеріалів, суд приходить до переконливого висновку про те, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_4 у скоєному є доведена повністю.

Оцінюючи зібрані по справі докази в сукупності, суд визнає їх допустимими, належними, достатніми та достовірними і такими, які об`єктивно і повно доводять вину обвинуваченого ОСОБА_4 .

Суд переконаний, що дії обвинуваченого ОСОБА_4 правильно кваліфіковано:

- за ч. 5 ст. 407 КК України, оскільки будучи військовослужбовцем в умовах воєнного стану не з`явився вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад три доби.

- за ч.4 ст.185 КК України, оскільки умисно таємно викрав чуже майно (крадіжку), вчинене повторно, в умовах воєнного стану.

V. Призначення покарання.

Відповідно до ч.1 ст.2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

Таким чином, реалізується принцип невідворотності кримінального покарання за вчинений злочин.

Згідно з вимогами КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 12.06.2009 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», покарання призначене судом має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення ними нових злочинів.

При обранні виду та міри покарання суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових злочинів.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст.65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

В той же час, згідно зі ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Згідно з п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2015 року, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно з п.3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, особу винного.

Враховується, що за ступенем тяжкості згідно положень ст.12 КК України (в редакції на час вчинення відповідного кримінального правопорушення) вчинене кримінальне правопорушення, передбачене:

-ч. 5 ст. 407 КК України, є тяжким злочином;

- ч.4 ст.185 КК України, є тяжким злочином;

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченому, у відповідності до ст. 66 КК України, є: активне сприяння розкриттю злочину, щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, у відповідності до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Згідно роз`яснень п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003року із змінами та доповненнями «Про практику призначення судами кримінального покарання», досліджуючи дані про особу обвинуваченого, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан, а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали) тощо.

Суд також враховує, що обвинувачений ОСОБА_4 , неодружений, на утриманні неповнолітніх дітей не має, не працює, а також суд враховує матеріальне становище, вік та стан здоров`я обвинуваченого ОСОБА_4 . Крім того, згідно наявної в матеріалах справи інформації обвинувачений ОСОБА_4 за медичною допомогою лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не звертався, на обліках не перебуває.

При призначенні ОСОБА_4 виду покарання суд керується загальними засадами призначення покарання, принципом пропорційності заходу переслідування меті, як він розтлумачений Європейським судом з прав людини у п. 38 рішення "Ізмайлов проти Росії" від 16 жовтня 2008 р. та у п.п. 34, 41 "Швидка проти України" від 30 жовтня 2014 р.

Таким чином, призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує позицію сторони обвинувачення, характер та тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, ставлення обвинуваченого до вчиненого, і вважає, що так як обвинувачений ОСОБА_4 вчинив кілька кримінальних правопорушень, передбачених різними статтями особливої частини КК України, за жодне з яких його не було засуджено (сукупність кримінальних правопорушень), то такому слід призначити покарання за правилами ч.1 ст.70 КК України, а саме: слід призначити покарання за кожне кримінальне правопорушення окремо, в подальшому визначити остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, а також остаточно визначивши покарання за правилами ст. 71 КК Укpаїни, оскільки злочини, за якими ОСОБА_4 , обвинувачується по даній справі, вчинені після ухвалення попереднього вироку, а саме: вироку Червоноградського міського суду Львівської області від 02 квітня 2024 року.

І таке покарання, на думку суду, відповідно до вимог ч.2 ст.65 КК України є достатнім для виправлення та перевиховання обвинуваченого, попередження нових кримінальних правопорушень, а також соціальної реабілітації.

VІ. Інші рішення, щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку.

Відповідно до ч. 3 ст. 475, п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України суд у вироку вирішує питання, зокрема, про заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.

На момент ухвалення вироку до обвинуваченого у вказаному кримінальному провадженні було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Зокрема, ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова від 01.05.2026 року до ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без альтернативного визначення розміру застави. Строк тримання під вартою обраховано з моменту фактичного затримання підозрюваного – о 11.33 год. 01.05.2026 року.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 до вступу вироку в законну силу залишити без змін - тримання під вартою.

Як наведено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 04 червня 2024 року ( справа № 523/11745/22, провадження № 51-6949км 23) не будь-який час перебування особи у слідчому ізоляторі чи іншому місці попереднього ув`язнення може бути зараховано відповідно до частини 5 статті 72 КК. Такий строк тримання може бути зараховано лише в межах того самого кримінального провадження, у якому до особи було застосовано попереднє ув`язнення.

Відповідно до ч.5 ст. 72 КК України, слід зарахувати ОСОБА_4 у строк відбування покарання строк перебування під вартою в межах даного кримінального провадження у зв`язку із застосуванням запобіжного заходу з 01.05.2026 року, із розрахунку одному дню позбавлення волі (тримання під вартою) відповідає один день позбавлення волі.

Арешт на майно у кримінальному провадженні не накладався, а тому відсутні підстави для вирішення судом згідно з ч. 4 ст. 174 КПК України питання про скасування арешту майна.

Долю речових доказів у кримінальному проваджені необхідно вирішити відповідно до вимог ст.100 КПК України.

У кримінальному проваджені наявні процесуальні витрати у вигляді витрат на проведення трасологічних експертиз, які підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

Керуючись статтями 349, 373, 374, 376 КПК України, суд, -

у х в а л и в :

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення:

- передбаченого частиною 5 статті 407 КК України, і призначити йому покарання у виді 5 (п`яти) років 1 (одного) місяця позбавлення волі;

- передбаченого частиною 4 статті 185 КК України, і призначити йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

Вiдповiдно до ч.1 ст. 70 КК Укpаїни, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді у виді 5 (п`яти) років 1 (одного) місяця позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків до призначеного судом покарання за даним вироком частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Червоноградського міського суду Львівської області від 02 квітня 2024 року та остаточно визначити ОСОБА_4 до відбуття покарання у виді 5 (п`яти) років 6 (шість) місяців позбавлення волі

Строк відбуття покарання ОСОБА_4 рахувати з 01 травня 2026 року, тобто з моменту фактичного затримання, з розрахунку відповідно до ст.72 КК України, один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_4 до вступу вироку в законну силу залишити попередній – тримання під вартою.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави 6685,50 грн. (шість тисяч шістсот вісімдесят п`ять гривень п`ятдесят копійок), 3565,60 грн. (три тисячі п`ятсот шістдесят п`ять гривень шістдесят копійок), 1 782,80 грн. (одна тисяча сімсот вісімдесят дві гривні вісімдесят копійок) витрат, здійснених на проведення трасологічних експертиз.

Речовий доказ згідно постанови про визнання предметів речовим доказом та визначення місця їх зберігання від березня 2026 року – цифровий носій оптичний «DVD-R» диск із камер «Безпечне місто» - зберігати при матеріалах кримінального провадження.

Речовий доказ згідно постанови про визнання речовим доказом від 18 лютого 2026 року – змив дистильованою водою, який поміщено у паперовий конверт із наліпками NPU-4613409, NPU-4613409; пожежне сміття, яке поміщено у спецпакет NPU5790262; змив дистильованою водою з поверхні вікна (зовнішня сторона), який поміщено у паперовий конверт із наліпками NPU-4613404, NPU-4613405; змив дистильованою водою з поверхні вікна (внутрішня сторона), який поміщено у паперовий конверт із наліпками NPU-4613406, NPU-4613407; канцелярський ніж який поміщено у паперовий конверт із наліпкою NPU- 4613410; пляшка з речовиною, яка поміщена у картонну коробку та опечатана; синя стрічка, яка поміщена у паперовий конверт із наліпками NPU-4613412, NPU-4613413; запаховий слід, який поміщено у паперовий конверт із трьома наліпками 0001701, які здано в камеру зберігання речових доказів Львівського районного управління поліції №1 ГУНП у Львівській області - знищити.

Речовий доказ згідно постанови про визнання речовим доказом від 18 лютого 2026 року – сумка зеленого кольору, який поміщено у паперовий конверт із наліпками NPU-4613414, NPU-4613415; 6 електричних вилок та 4 переноски, який поміщено у паперовий конверт із наліпкою NPU-4613411., які здано в камеру зберігання речових доказів Львівського районного управління поліції №1 ГУНП у Львівській області – повернути власнику.

На вирок протягом 30-ти діб з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду через Личаківський районний суд м.Львова.

При цьому, відповідно до положень ч.2 ст.394 КПК України, судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок, якщо інше не передбачено Кримінальним процесуальним кодексом України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

З текстом вироку суду можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua

Суддя ОСОБА_1