Рішення від 09 серпня 2026 р. у справі №127/26296/26 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/26296/26

Провадження 2-а/127/266/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі головуючого судді Борисюк І.Е., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання постанови про адміністративне правопорушення протиправною та її скасування,-

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області звернулась адвокат Дишлева Ольга Ігорівна, діючи в інтересах ОСОБА_1 , з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання постанови про адміністративне правопорушення протиправною та її скасування.

Позов мотивовано тим, що згідно постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 № R490235 від 21.04.2026, винесеної за результатом розгляду справи про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 2101 КУпАП (не пройшов (відмовився від проходження) ВЛК) відносно ОСОБА_1 , що здійснювалась на підставі заяви позивача від 20.04.2026, провадження у справі було закрито на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП (відсутність події і складу адміністративного правопорушення). В подальшому 13.07.2026 стосовно позивача у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та було повторно зареєстровано відомості про оголошення позивача у розшук для доставлення до ТЦК та СП через таку саму причину - не пройшов (відмовився від проходження) ВЛК. Так, 16.07.2026 постановою т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 № R631440, винесеною за результатом розгляду справи про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 2101 КУпАП (не пройшов (відмовився від проходження) ВЛК) відносно ОСОБА_1 , що здійснювалась на підставі заяви позивача від 14.07.2026, накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000, 00 гривень. Позивач вважає, що постанова від 16.07.2026 № R631440 є незаконною та підлягає скасуванню, оскільки відносно позивача по тому самому факту (не пройшов (відмовився від проходження) ВЛК) вже була наявна інша нескасована постанова компетентного органу (посадової особи) про закриття справи про адміністративне правопорушення, а відтак оскаржуване рішення відповідача у вигляді постанови від 16.07.2026 № R631440 не відповідає вимогам п. 8 ч. 1 ст. 247 КУпАП. При цьому, представник позивача звертає увагу, що на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення за постановою від 16.07.2026 № R631440 відносно позивача, відповідач, який є органом ведення та актуалізації бази даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» відповідно до ст. 5 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», мав доступ до відомостей цього реєстру, проте перед винесення оскаржуваної постанови не перевірив інформацію про нескасовану постанову про закриття справи про адміністративне правопорушення та повторно виніс постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності по тому самому факту. Оскільки відповідачем вже було розглянуто питання про закриття справи про адміністративне правопорушення стосовно позивача за тими ж самими обставинами «не проходження позивачем ВЛК», повторний розгляд того самого питання не допускається. Позивач вважає, що постанова від 16.07.2026 № R631440 винесена протиправно та підлягає скасуванню, а провадження по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст.2101 КУпАП відносно позивача підлягає закриттю на підставі п. 8 ч. 1 ст. 247 КУпАП. При винесенні оскаржуваної постанови т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 Бенедичук С.С. не виконав належним чином вимог, встановлених ст. 280 КУпАП, а за своїм змістом та характером його дії під час розгляду справи про адміністративне правопорушення не відповідають засадам, які передбачають для суб`єктів владних повноважень обов`язок діяти наступним чином: обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення. Таким чином, відповідач діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України, а оскаржувана постанова не відповідає вимогам законності та обґрунтованості.

Вищевикладене й стало підставою для звернення адвоката позивача до суду із вимогами про визнання постанови ІНФОРМАЦІЯ_1 № R631440 від 16.07.2026 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 2101 КУпАП протиправною, її скасування та закриття справи про адміністративне правопорушення.

На виконання вимог ч. 9 ст. 44 і ч. 2 ст. 161 КАС України позивачем було надано разом із позовом, поданим до суду в електронній формі, докази надсилання відповідачу до його електронного кабінету копії позовної заяви із доданими до неї документами, які були доставлені до нього 26.07.2026 о 23 год. 37 хв., що підтверджується відповідною квитанцією № 8115682. (а.с. 19)

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 27.07.2026 підсистемою «Електронний суд» до електронного кабінету відповідача автоматично було доставлено позовну заяву із доданими до неї документами, що підтверджується відповідною довідкою. (а.с. 24)

Ухвалою суду від 29.07.2026 вищевказану заяву прийнято до розгляду і відкрито провадження у справі, яку вирішено провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, в порядку розгляду окремих категорій термінових адміністративних справ. Також, даною ухвалою суду запропоновано відповідачу надати суду відзив і усі докази в порядку і строки, встановлені судом; витребувано у відповідача докази по справі.

У відповідності до ч. 2 ст. 268 КАС України відповідач вважається повідомленим належним чином про розгляд справи з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на вебпорталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.

Ухвала суду від 29.07.2026 була надіслана до ЄДРСР 29.07.2026, зареєстрована 29.07.2026 і оприлюднена 30.07.2026.

Копія ухвали суду від 29.07.2026 була надіслана судом до електронних кабінетів учасників справи і доставлена до них 29.07.2026 після 17 год., що підтверджується відповідними довідками про доставку електронних документів. (а.с. 25-26) Враховуючи положення п. 2 і абз. 2 п. 5 ч. 6 ст. 251 КАС України ухвала суду від 29.07.2026 була вручена відповідачу 30.07.2026.

У строк, встановлений судом ухвалою від 29.07.2026, від відповідача відзив на позов не надійшов.

В порушенням вимог вищевказаного судового рішення у строк, встановлений судом, витребувані докази відповідачем суду не надані, причини невиконання ухвали суду – не повідомлено.

Ухвалою суду від 10.08.2026 відповідачу продовжено процесуальний строк, встановлений судом для подання витребуваних ухвалою суду від 29.07.2026 доказів, та прийнято до розгляду надані представником відповідача 07.08.2026 (отримано судом 10.08.2026) на виконання вимог ухвали суду від 29.07.2026 докази.

Будь-які інші докази по справі чи клопотання, крім поданих позивачем разом із позовною заявою та відповідачем 07.08.2026, від учасників справи на адресу суду не надходили.

Враховуючи вищевикладене і положення ч. 6 ст. 162 КАС України, суд вирішує справу за наявними у ній матеріалами.

По справі судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

16.07.2026 т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 було винесено постанову № R631440, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 2101 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 17 000, 00 гривень. (а.с. 15-15зв., 36-37)

З вищевказаної постанови вбачається, що за результатами вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів встановлено, що ОСОБА_1 не пройшов (відмовився від проходження) ВЛК (п. 2 розділу ІІ ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав в/сл та поліцейських на соціальний захист»), чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію і тим самим скоїв адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 2101 КУпАП.

Також із вищевказаної постанови вбачається, що її було винесено у відсутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Частиною першою статті 268 КУпАП передбачено, що справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Судом прийнято до уваги, що метою повідомлення про розгляд справи є поінформованість особи, яка притягується до відповідальності, про час і місце розгляду справи для надання їй можливості реалізувати передбачені законом процесуальні права.

У відповідності до положень ст. 2799 КУпАП у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210 і 2101 цього Кодексу, але не пізніше дня розгляду справи про таке адміністративне правопорушення, особа може звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, уповноваженого Головою Служби зовнішньої розвідки України підрозділу Служби зовнішньої розвідки України, в якому вона перебуває на обліку, із заявою, в якій особа зазначає, що не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності. Зазначена заява подається особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, особисто в письмовій формі або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста.

При цьому, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки, начальник Служби мобілізації та територіальної оборони, регіонального органу Служби безпеки України, посадова особа уповноваженого Головою Служби зовнішньої розвідки України підрозділу Служби зовнішньої розвідки України протягом трьох днів після отримання такої заяви зобов`язані перевірити викладені у ній фактичні дані про визнання особою правопорушення та надання нею згоди на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності і з дотриманням вимог статей 247, 280, 283 цього Кодексу винести постанову по справі, у тому числі без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.04.2026 відповідачем було винесено постанову № R490235 від 21.04.2026 про закриття справи про адміністративне правопорушення щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 2101 КУпАП (не пройшов (відмовився від проходження) ВЛК) у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення; 14.07.2026 позивач подав до ІНФОРМАЦІЯ_2 заяву про визнання вчиненого ним адміністративного правопорушення та згоду на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності; 16.07.2026 відповідачем було винесено оскаржувану постанову і сплачено позивачем штраф. (а.с. 11-14, 34-37)

Водночас, сам факт визнання особою вини у правопорушенні не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ст. 235 КУпАП розгляд справи про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 2101 КУпАП, віднесено до компетенції Територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. При цьому порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається Кодексом України про адміністративні правопорушення та іншими законами України (ст. 246 КУпАП). Розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом і органом (посадовою особою), який розглядає справу, всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови та інших обставин (ст. 248 КУпАП). Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності та ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення (ст.ст. 7, 8 КУпАП). Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом (ст. 7 КУпАП).

У даному випадку, необхідність у відповідності до ст. 278 КУпАП проведення належної підготовки до розгляду справи про адміністративне правопорушення та обов`язок з`ясування при її розгляді обставин, визначених ст. 280 КУпАП, покладено саме на ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (ст. 245 КУпАП).

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу», частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частиною третьою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

При цьому за приписами ч. 7 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

В силу пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 (далі Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ст. 235 КУпАП).

За змістом ч. 3 ст. 2101 КУпАП за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період, а саме порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно із абз. 11 ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який наразі триває.

Отже, на дату винесення оскаржуваної постанови в Україні діяв особливий період.

З метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 3 березня 2022 року № 2105-IX (Указ № 65/2022), запроваджено загальну мобілізацію, яка триває і донині.

З облікової картки та витягу «Резерв+» вбачається, що позивач є військовозобов`язаним і перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 ; відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та бронь - не має; дата ВЛК – 11.04.2018, придатний; дані уточнено 09.07.2024. (а.с. 10, 31)

Процедуру складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про такі адміністративні правопорушення: порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зіпсуття військово-облікових документів чи втрата їх з необережності (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України), врегульовано Інструкцією зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженою наказом Міністерства оборони України № 3 від 01.01.2024 і зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 05.01.2024 за № 36/41381 (далі - Інструкція).

Тобто, законодавцем імперативно визначено чітку та послідовну процедуру розгляду справ про адміністративне правопорушення, порушення якої є підставою для визнання дій суб`єкта владних повноважень неправомірними, а відтак й для скасування його рішення про притягнення до відповідальності.

Вказані положення не є формальною вимогою, це важлива законодавча гарантія об`єктивного та справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, надана, зокрема, військовозобов`язаному для захисту своїх прав та інтересів від безпідставного притягнення до відповідальності.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події та складу адміністративного правопорушення доводиться шляхом подання доказів.

Склад адміністративного правопорушення - це передбачена нормами права сукупність об`єктивних і суб`єктивних ознак, за наявності яких те чи інше діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення. Він складається з: а) об`єкту; б) об`єктивної сторони; в) суб`єкту; г) суб`єктивної сторони.

Об`єктивну сторону адміністративного правопорушення характеризують ознаки, які визначають акт зовнішньої поведінки правопорушника. До них належать діяння (дія чи бездіяльність), його шкідливі наслідки, причинний зв`язок між діянням і наслідками, місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя та засоби вчинення проступку.

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (ст. 9 КУпАП).

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Згідно з положеннями ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Позивачу, як вбачається із оскаржуваної постанови № R631440 від 16.07.2026, інкримінується не проходження (відмова від проходження) ВЛК, порушення п. 2 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист».

4 травня 2024 року набрав чинності Закон України від 21.03.2024 № 3621-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист». Цим документом з положень законодавства про військовий обов`язок і військову службу виключено такі визначення як «обмежено придатний до військової служби» та «непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час». Ним же було передбачено, що громадяни України, які були визнані обмежено придатними до набрання чинності цим Законом, протягом 9 місяців з дня набрання ним чинності підлягають повторному медичному огляду з метою визначення придатності до військової служби.

У відповідність до зазначеного Закону України був приведений наказ Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402 «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», яким визначається процедура проведення військово-лікарської експертизи військово-лікарськими комісіями.

Водночас, до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» Законом України № 4235-ІХ від 12.02.2025 було внесено зміни і викладено положення у наступній редакції:

«2. Установити, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду».

Законом України від 21.03.2024 № 3621-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист чітко визначено, що необхідність проходження повторного медичного огляду стосується усіх громадяни України віком від 25 до 60 років (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), які були визнані обмежено придатними до набрання чинності цим Законом.

Отже, як вбачається з пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист», суб`єкт цього адміністративного правопорушення спеціальний - це громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до 04.05.2024.

Водночас, відповідачем суду не надано належних та допустимих доказів того, що позивач був визнаний обмежено придатним до військової служби до 04.05.2024.

Оскаржувана постанова всупереч вимог ст.ст. 251, 256, 280 і 283 КУпАП не містить посилання на докази, з яких відповідач встановив, що позивач є особою, яка була визнано обмежено придатною до військової служби.

Відповідно, судом не встановлено порушення позивачем саме положень пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист».

Зміст оскаржуваної постанови унеможливлює визначення чіткої кваліфікації правопорушення, за яке позивача притягнуто до адміністративної відповідальності.

Крім того, відповідачем не спростовано факт того, що постанова № R490235 від 21.04.2026 про закриття справи про адміністративне правопорушення щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 2101 КУпАП (не пройшов (відмовився від проходження) ВЛК), була винесена по іншому факту ніж оскаржувана постанова.

Тому, враховуючи наявність постанови № R490235 від 21.04.2026 й вищевикладене, провадження у справі про адміністративне правопорушення, наслідком чого стало винесення оскаржуваної постанови, у відповідності до п. 8 ч. 1 ст. 247 КУпАП не могло бути розпочато, а розпочате підлягало закриттю у зв`язку із наявністю по тому самому факту щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, нескасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення.

Судом прийнято до уваги надане відповідачем направлення позивача на ВЛК. (а.с. 33) Так, постанова ВЛК при ТЦК та СП про придатність військовозобов`язаного до військової служби, прийнята у мирний час під час визначення призначення військовозобов`язаного на особливий період та включення його до складу військових команд для комплектування військових частин (установ), дійсна протягом п`яти років з дня закінчення медичного огляду. Постанова ВЛК районних, міських ТЦК та СП про придатність військовозобов`язаного до військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та/або під час дії правового режиму воєнного стану дійсна протягом одного року з дня закінчення медичного огляду. Якщо в стані здоров`я військовозобов`язаного за його зверненням або висновками лікарів закладу охорони здоров`я виникли зміни, то за направленням керівника ТЦК та СП проводиться повторний медичний огляд з метою визначення ступеня придатності до військової служби (п. 3.8 глави 3 розділу II Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України 14.08.2008 № 402 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за № 1109/15800). Громадяни України, які перебувають на військовому обліку та з набранням чинності Указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, прибули до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для уточнення своїх облікових даних (адреси місця проживання, номерів засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності) та інших персональних даних), можуть бути направлені на медичний огляд шляхом вручення їм повісток за наявності підстав для проходження медичного огляду відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів (зокрема у разі відсутності дійсного рішення військово-лікарської комісії про ступінь придатності військовозобов`язаного до військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та/або під час дії правового режиму воєнного стану та/або наявності інших підстав, передбачених законодавством), а також направлені на такий огляд у разі, коли такі громадяни самостійно виявили бажання пройти медичний огляд (п. 69 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (надалі Порядок)). Особи, які не проходили медичний огляд, або в яких закінчився строк дії рішення (постанови) про придатність до військової служби, або які були визнані обмежено придатними та не проходили повторний медичний огляд з метою визначення їх придатності до військової служби (за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю) направляються на військово-лікарську комісію (п. 69 Порядку).

Водночас, вищезазначене не стосується інкримінованого позивачу правопорушення.

Норма ч. 3 ст. 2101 КУпАП є бланкетною. Оскаржуваною постановою позивачу інкриміновано саме порушення пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист». При цьому суд позбавлений права самостійно змінювати кваліфікацію вчиненого чи змінювати фабулу викладеного правопорушення, що узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини констатував, що у випадку, коли викладена у протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом) (справи «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013, заява № 36673/04), «Карелін проти Росії» (рішення від 20.09.2016, заява № 926/08)).

У відповідності до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, а також про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-9 цього Кодексу.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення посадова особа дотрималася вимог ст. 280 КУпАП та при розгляді справи про адміністративне правопорушення стосовно позивача врахувала вимоги щодо встановлення всіх обставин, які мали значення для вирішення справи.

Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення Європейського суду з прав людини від 18.01.1978 у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. theUnitedKingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту».

Оцінюючи надані суду докази в їх сукупності, суд керується основними конституційними засадами судочинства, визначеними ст. 129 Конституції України, до яких відноситься забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також ст. 62 Конституції України та загальними принципами права, згідно яких усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, а доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Верховний Суд в постанові від 27.06.2019 зазначив, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

При цьому, у відповідності до ст. 252 КУпАП оцінка доказів має ґрунтуватись на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

У силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

За правилами ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази - не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Разом з тим, виходячи із положень ч. 2 ст. 77 КАС України та закріпленого в ч. 4 ст. 129 Конституції України принципу змагальності і рівності сторін у судочинстві, обов`язок доказування законності застосування адміністративного стягнення при розгляді скарги громадянина в суді покладається на орган (посадову особу), яким винесено оскаржувану постанову.

Суд не вправі самостійно відшукувати докази винуватості особи, адже таким чином суд неминуче перебирає на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (Справа «Karelin v. Russia» від 20 вересня 2016 року). Оцінюючи докази, суд застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом», яке має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпції фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 77 КАС України і ч. 4 ст. 129 Конституції України, суд прийшов до висновку, що відповідачем в ході розгляду справи не доведено правомірність оскаржуваного рішення, наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 2101 КУпАП.

Зважаючи на встановлені обставини, суд вважає за необхідне зазначити, що у своїх численних рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що дотримання органами державної влади або уповноваженими службовими особами встановленої законом процедури притягнення особи до юридичної відповідальності є невід`ємним елементом права особи на справедливий суд констатований у ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а отже будь-яке відхилення від встановленого порядку є порушенням та не може гарантувати застосування до особи справедливих правових заходів, закладених в нормах чинного законодавства.

Отже, дослідивши письмові пояснення викладені позивачем у позові, оцінивши відповідно до ст. 90 КАС України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи вищевикладене, суд прийшов до переконання в тому, що позов підлягає задоволенню.

Суд прийшов до висновку про протиправність постанови т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 № R631440 від 16.07.2026 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 2101 КУпАП. Тому, враховуючи вищевикладене та положення ч. 1 ст. 6, ч. 2 ст. 9 та п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України, з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача, суд прийшов до висновку про скасування даної постанови і закриття справи про адміністративне правопорушення.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено сплату позивачем судового збору в сумі 665, 60 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією від 26.07.2026. (а.с. 18)

При цьому, судом встановлено переплату судового збору позивачем, виходячи з наступного.

Враховуючи подання до суду позовної заяви в електронній формі, на підставі ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» підлягає застосуванню коефіцієнт,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Відтак, за подання позовної заяви позивач повинен був сплатити судовий збір, із застосуванням коефіцієнту 0,8 відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» - 532, 48 гривень.

Отже, враховуючи вищевикладене, судовий збір сплачено позивачем в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно із п. 1 ч. 1 та ч. 2 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається в розмірі переплаченої суми за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, зокрема, в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Тому, судовий збір в розмірі 133, 12 гривень може бути повернутий позивачу за його клопотанням за ухвалою суду на підставі п. 1 ч. 1 та ч. 2 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» в порядку, передбаченому частиною 1 статті 7 цього Закону.

Отже, враховуючи положення ч. 1 ст. 139 КАС України, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 532, 48 гривень.

Доказів понесення учасниками справи інших судових витрат суду не надано.

На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про оборону України», Положенням про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, Інструкцією зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженою наказом Міністерства оборони України № 3 від 01.01.2024 і зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 05.01.2024 за № 36/41381, Законом України від 21.03.2024 № 3621-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист», ст.ст. 1, 6, 7-9, 2101, 235, 245-249, 251, 252, 254-256, 268, 278, 279, 2799, 280, 283, 288 КУпАП, ст.ст. 2, 3-9, 44, 72-79, 90, 94, 132, 139, 143, 211, 217, 241-246, 257-258, 262-263, 268-272, 286 КАС України, суд, –

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати постанову т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 № R631440 від 16.07.2026 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 2101 КУпАП, протиправною та скасувати її, а справу про адміністративне правопорушення закрити.

Судовий збір в сумі 532, 48 гривень стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 .

Судовий збір в сумі 133, 12 гривень може бути повернутий ОСОБА_1 за його клопотанням в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його складення до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_5 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_6 : код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ; місцезнаходження: АДРЕСА_2 .

Суддя