Рішення від 09 серпня 2026 р. у справі №538/1211/26 — Лохвицький районний суд Полтавської області

Єдиний унікальний номер №538/1211/26

Провадження №2/538/997/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2026 року м.Лохвиця

Лохвицький районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді - Кунець М.Г.,

секретаря судового засідання - Петрової С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ) про стягнення аліментів.

Суд

в с т а н о в и в:

Стислий виклад позиції сторін.

1.1. До Лохвицького районного суду Полтавської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до ОСОБА_2 (далі – відповідач) про стягнення аліментів.

В обгрунтування позовних вимог позивачка посилається на те, що 19 липня 2022 року Бучанським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Бучанському райдні Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, (м. Київ) було зареєстровано шлюб між нею та відповідачем ОСОБА_2 . Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 04 березня 2025 року шлюб розірвано.

Наразі відповідач звернувся до Ірпінського міського суду Київської області із позовною заявою про поділ майна подружжя, яким фактично хоче позбавити позивача у даній справі як особу з інвалідністю третьої групи житла.

Як зазначає позивачка, вона має серйозні проблеми зі здоров`ям, інвалідність з дитинства, у зв`язку з чим на сьогодні їй продовжено інвалідність III групи, встановлено діагноз Е10.71 за міжнародною класифікацією МКХ40 означає цукровий діабет 1 типу з множинними мікросудинними та іншими ускладненнями, а також супутній діагноз 111.9 - гіпертонічну (гіпертензивну) хворобу серця без застійної серцевої недостатності. Ускладнення основного діагнозу: N18.1 - хронічна хвороба нирок, стадія 1; 143.1 - кардіоміопатія при метаболічних порушеннях; G63.3 - поліневропатія при інших ендокринних та метаболічних хворобах (Е00- Е07 +, Е15-Е16 +, Е20-34 t. Е70-Е89 +); 179.2 - периферична ангіопатія при хворобах, класифікованих в інших рубриках; Н35.8 - інші уточнені ураження сітківки.

Позивачка постійно несе витрати на лікування, придбання медичних та лікарських препаратів, одначе коштів в якості державної соціальної і допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю в розмірі 2595 грн. на місяць не вистачає на покриття лікування.

ОСОБА_1 працює, але через стан здоров`я має обмеження по роботі і не може працювати повний робочий день, а тому отриманого доходу не вистачає на покриття всіх витрат.

Відповідач є здоровим, працездатним, отримує дохід, а тому може сплачувати аліменти на утримання своєї колишньої непрацездатної дружини у розмірі частки від всіх його доходів.

1.2. У поданому 03 липня 2026 року відзиві на позов, відповідач ОСОБА_2 просив суд відмовити повністю у задоволенні позову, оскільки позивачка звернулась із цим позовом тільки через рік та два місяці після розірвання шлюбу, однак через десять днів після подання заяви про визнання спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя. Протягом часу перебування у шлюбі із відповідачем та протягом понад рік після розірвання шлюбу, позивачка не потребувала утримання від відповідача, в свою чергу одразу після подання позову про поділ спільного сумісного майна подружжя, раптово почала потребувати утримання у розмірі 1/4 від доходів відповідача. Вказане свідчить про безпідставність вимог про стягнення аліментів та зловживання позивачкою правами з метою використання відрлвідного судового провадження для впливу на відповідача, який є позивачем у справі про поділ майна подружжя.

Окрім цього, інвалідність позивачці встановлено до укладення шлюбу з відповідачем. При цьому, при реєстрації шлюбу ОСОБА_1 не повідомила ОСОБА_2 про свою непрацездатність, а тому він не був обізнаний, що позивачка потребуватиме від нього матеріального утримання з цих підстав.

Як зазначив відповідач, ОСОБА_1 є особою працездатного віку та здійснює трудову діяльність. Її твердження, що у зв`язку із станом здоров`я не може працювати повний робочий день із повним навантаженням, не мають належного підтвердження, оскільки згідно доданого до позову витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №60/26/162/В від 04.02.2026, позивачка постійного догляду не потребує, обмеження щодо трудової діяльності не встановлені. Відтак, працювати неповний робочий день позивачка обрала на власний розсуд, в свою чергу очікуваним наслідком такого вибору є зменшення суми доходу від заробітної плати.

Відповідач відмовляється надавати позивачці грошове утримання, оскільки рішенням працювати неповний робочий день, позивачка свідомо поставила себе у становище такої, що потребує матеріальної допомоги.

Одразу після розірвання шлюбу позивачка не зверталась до суду з аналогічним позовом, а отже отриманий нею дохід, зокрема у 2025 році, був достатнім для забезпечення її матеріальних потреб, в тому числі зумовлених її хворобою.

Даних про те, що позивачка у період шлюбу з відповідачем була фінансово залежна від доходу відповідача у позові також не наведено, що спростовує доводи про необхідність фінансової підтримки після розрівання шлюбу.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі

Ухвалою Лохвицького районного суду від 16 червня 2026 року відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

У судове засідання сторони у справі не викликалися, однак повідомлялися про розгляд вказаної судової справи судом.

03 липня 2026 року від відповідача ОСОБА_2 через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позов, в якому відповідач просив відмовити повністю у задоволення позовних вимог.

У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України, у зв`язку з розглядом справи за відсутності сторін, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, вивчивши матеріали справи, оцінивши докази у справі за принципами, встановленими ст. 89 ЦПК України, приходить до наступного.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Як встановлено судом, 19 липня 2022 року Бучанським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 04 березня 2025 року шлюб між сторонами розірвано (а.с. 19-21).

Згідно Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, номер витягу 60/26/162/В, дата прийняття рішення 04.02.2026, номер рішення 60/26/162/Р, ОСОБА_1 має інвалідність III групи, встановлено діагноз Е10.71 за міжнародною класифікацією МКХ40 - цукровий діабет 1 типу з множинними мікросудинними та іншими ускладненнями, а також супутній діагноз 111.9 - гіпертонічну (гіпертензивну) хворобу серця без застійної серцевої недостатності. Ускладнення основного діагнозу: N18.1 - хронічна хвороба нирок, стадія 1; 143.1 - кардіоміопатія при метаболічних порушеннях; G63.3 - поліневропатія при інших ендокринних та метаболічних хворобах (Е00- Е07 +, Е15-Е16 +, Е20-34 t. Е70-Е89 +); 179.2 - периферична ангіопатія при хворобах, класифікованих в інших рубриках; Н35.8 - інші уточнені ураження сітківки (а.с. 22 - 26).

Інвалідність ІІІ групи ОСОБА_1 встановлено з 02.10.2019 по 01.11.2021, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією АВ № 0068067 від 05.10.2019 (а.с. 27).

В послідуючому, 27 жовтня 2021 року позивачці підтверджено та встановлено ІІІ групу інвалідності до 01.12.2023, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 09.11.2021 (а.с. 29).

При повторному, ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності з 01 грудня 2023 року, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 10.01.2024 (а.с. 28).

ОСОБА_1 зазначає, що вона перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області та отримує державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, що підтверджується довідками наданими начальником відділу обслуговування громадян № 8 Пенсійного фонду України, де зазначено розмір отриманої допомоги за період з 01.01.2022 по 01.04.2026 (а.с. 30-34).

Із довідки про доходи ОСОБА_2 форми ОК-5, вбачається, що доходи останнього за 2022 рік становили 26812.37 грн., за 2023 рік 632611.61 грн., за 2024 рік 595534.15 грн., за 2025 рік 0.00 грн. (а.с. 81-82).

Із довідки про доходи ОСОБА_1 форми ОК-7, вбачається, що доходи останньої за 2022 рік становили 573753.16 грн., за 2023 рік 36777.34 грн., за 2024 рік 61498.91 грн., за 2025 рік 73000.40 грн. (а.с. 83).

Норми права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору та мотиви, з яких виходить суд при ухваленні рішення.

Відповідно до ст. 75 СК України, дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом I, II чи III групи.

Право на утримання після розірвання шлюбу регламентується статтею 76 СК України, за змістом якої розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу; після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу; особа має право на утримання і тоді, коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу.

Згідно положень ст. 79 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви, якщо один із подружжя одержує аліменти у зв`язку з інвалідністю, сплата аліментів триває протягом строку інвалідності, у разі подання відповідного документа про продовження строку інвалідності стягнення аліментів продовжується на відповідний строк без додаткового рішення суду про це.

Статтею 80 СК України передбачено, що аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.

Аналіз норм статей 75 і 76 СК України дає підстави для висновку про те, що аліментні зобов`язання на утримання одного з подружжя можуть бути призначені лише за наявності юридичних складових - сукупності певних умов, а саме: перебування в зареєстрованому шлюбі або у фактичних шлюбних відносинах після розірвання шлюбу; непрацездатність одного з подружжя; потреба в матеріальній допомозі; нижчий від прожиткового рівень матеріального забезпечення. Таким чином право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом (Вказаний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-3066цс15, від 16 серпня 2017 року у справі № 6-1111цс17 та від 11 жовтня 2018 року у справі № 161/16931/16-ц).

Разом із тим відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі №759/6629/19 положення частини четвертої статті 75 СК України варто тлумачити системно, враховуючи встановлений іншими статтями СК України обов`язок подружжя утримувати інше подружжя й міжнародні стандарти правового захисту осіб з інвалідністю, яким є один з подружжя, що потребує матеріальної допомоги.

Аналіз норм Сімейного кодексу України свідчить про те, що четвертою істотною умовою виникнення права одного із подружжя на утримання є відсутність зловживання правом з її боку. Форми такого зловживання визначені у частині першій статті 83 СК України.

Таким чином, за умови відсутності зловживань, визначених у частині першій статті 83 СК України, або передумов обмеження права одного із подружжя на утримання з боку іншого подружжя, які передбачені частиною 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, непрацездатне подружжя має право на матеріальну допомогу в сенсі статті 75 СК України.

Мотивована оцінка і висновки суду.

Статтею 7 Закону України «Про Державнийбюджет Українина 2026рік» визначено на 2026 рік прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність – 2595,00 грн.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІІ групи та отримує державну соціальну допомогу, у зв`язку з інвалідністю у розмірі 2595,00 грн. щомісячно.

До того ж, ОСОБА_1 є особою працездатного віку та здійснює трудову діяльність, про що зазначає у позовній заяві, але за станом здоров`я не може працювати повний робочий день із повним навантаженням.

Згідно доданого до позову витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №60/26/162/В від 04.02.2026, ОСОБА_1 постійного догляду не потребує, обмеження щодо трудової діяльності не встановлені, а тому працювати неповний робочий день позивачка обрала на власний розсуд.

Разом із тим, із матеріалів справи вбачається, що позивачка здійснює трудову діяльність та отримує заробітну плату. При цьому до позовної заяви та в подальшому під час розгляду справи позивачка не надала суду документів, які б підтверджували розмір отримуваної нею заробітної плати та, відповідно, її сукупний щомісячний дохід.

Відомості про доходи позивачки містяться у довідці за формою ОК-7, наданої відповідачем, які суд оцінює як належні та допустимі докази щодо отримання позивачкою доходу від трудової діяльності.

Відповідно до частини третьої статті 12 та статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 75 Сімейного кодексу України право на утримання має, зокрема, той із подружжя, який є непрацездатним та потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.

Отже, сам факт встановлення позивачці інвалідності не є достатньою та безумовною підставою для стягнення аліментів на її утримання. Необхідною умовою виникнення такого права є, зокрема, доведеність потреби у матеріальній допомозі.

Суд враховує, що відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 60/26/162/В від 04.02.2026 ОСОБА_1 постійного догляду не потребує, обмежень щодо трудової діяльності не встановлено. Позивачка фактично здійснює трудову діяльність, що не заперечується сторонами та підтверджується наявними у справі доказами.

При цьому суд наголошує, що сам факт працевлаштування особи з інвалідністю не виключає її права на утримання відповідно до статті 75 СК України. Разом із тим отримання доходу від трудової діяльності є обставиною, яка безпосередньо має значення для вирішення питання про наявність у особи потреби у матеріальній допомозі.

Позивачка, звертаючись до суду з вимогою про стягнення аліментів на своє утримання, посилалася на недостатність власних коштів для забезпечення своїх матеріальних потреб, однак не надала суду належних доказів на підтвердження розміру своєї заробітної плати, загального щомісячного доходу та співвідношення такого доходу з її необхідними витратами.

Надані позивачкою докази щодо понесених витрат на лікування та утримання житла самі по собі не дають можливості зробити висновок про недостатність її доходу для забезпечення необхідних матеріальних потреб, оскільки суд позбавлений можливості встановити повний обсяг її щомісячних доходів на підставі доказів, поданих саме позивачкою.

Разом із тим судом на підставі наданої відповідачем довідки за формою ОК-7 встановлено факт отримання позивачкою доходу від трудової діяльності. У сукупності з отримуваною нею державною соціальною допомогою у зв`язку з інвалідністю зазначені обставини свідчать про наявність у позивачки постійних джерел доходу.

Водночас позивачкою не доведено, що розмір її доходів є недостатнім для забезпечення її необхідних матеріальних потреб з урахуванням понесених витрат на лікування, утримання житла та інших витрат, на які вона посилається.

Таким чином, суд не ставить під сумнів факт наявності у позивачки інвалідності та пов`язаних із цим особливих потреб, однак з огляду на положення статей 12, 81 ЦПК України саме на позивачку покладається обов`язок довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, у тому числі факт потреби у матеріальній допомозі.

Як встановлено судом, у 2023–2024 роках відповідач отримував дохід, у 2025 році відомості про отримання ним доходу за даними довідки форми ОК-5 відсутні. Доказів отримання відповідачем у 2026 році доходу в іншому розмірі, ніж зазначено у матеріалах справи, сторонами суду не надано.

При цьому сам по собі факт отримання відповідачем доходу у попередні роки не є достатнім для висновку про наявність у нього на час розгляду справи можливості надавати матеріальну допомогу позивачці у заявленому нею розмірі, оскільки при вирішенні питання про обов`язок одного з подружжя утримувати другого суд має враховувати його актуальний матеріальний та сімейний стан.

Таким чином, суд враховує відсутність підтвердженого доходу відповідача за 2025 рік як обставину, що характеризує його матеріальне становище на час, наближений до виникнення спору, та підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами.

Суд також враховує, що відповідно до статті 80 СК України обов`язок одного з подружжя щодо утримання другого визначається з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін та інших істотних обставин.

Оцінюючи матеріальне становище сторін, суд бере до уваги не лише розмір державної соціальної допомоги, отримуваної позивачкою, а всі встановлені у справі джерела її доходів. При цьому позивачкою не надано суду належних доказів, які б дозволили встановити недостатність її сукупного доходу для забезпечення необхідних матеріальних потреб.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачкою не доведено наявності передбаченої статтею 75 СК України умови для виникнення права на утримання, а саме потреби у матеріальній допомозі.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини, зокрема факт здійснення позивачкою трудової діяльності, наявність у неї доходу від такої діяльності, отримання державної соціальної допомоги, відсутність належних доказів недостатності її сукупного доходу для забезпечення необхідних матеріальних потреб, а також враховуючи матеріальне становище відповідача на час розгляду справи суд доходить висновку про недоведеність позивачкою потреби у матеріальній допомозі.

За таких обставин правові підстави для стягнення з відповідача аліментів на утримання ОСОБА_1 відсутні, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 7 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог; інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно до п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», позивачі у справах про стягнення аліментів звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях. Відповідні судові витрати у разі прийняття рішення на користь позивача підлягають стягненню з другої сторони на користь держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 6 ст. 141 ЦПК України).

Оскільки позивачку звільнено від сплати судового збору, а в задоволенні позову відмовлено повністю, підстав для стягнення судового збору з відповідача на користь держави немає.

Таким чином, судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, віднести за рахунок держави.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 75, 76 СК України, ст. ст. 2, 4, 76 ,77, 78, 81, 141 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 10 серпня 2026 року.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 ).

Відповідач: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ).

Суддя Мирослава КУНЕЦЬ