Вирок від 09 серпня 2026 р. у справі №372/315/26 — Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/315/26

Провадження № 1-кп-197/26

В И Р О К

іменем України

10 серпня 2026 року Обухівський районний суд Київської області в складі головуючої судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , захисника — адвоката ОСОБА_5 , обвинуваченого та цивільного відповідача ОСОБА_6 , потерпілих та цивільних позивачів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , їхнього представника ОСОБА_11 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження №12025116230000286 від 16.04.2026 за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Луганськ Луганської області, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, який має малолітню дитину, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого, —

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 2 ст. 125, ч. 1 ст. 126, ч. 1 ст. 126 Кримінального кодексу України, —

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_6 обвинувачується органом досудового розслідування в тому, що 31.08.2025 приблизно о 16 год. 15 хв., перебуваючи на березі пляжу «Блакитне озеро» на території СТ «Берізка» в с. Підгірці Обухівського району Київської області, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, у ході словесного конфлікту:

— наніс потерпілій ОСОБА_8 один удар кулаком правої руки у вушну ділянку ліворуч, чим спричинив їй легке тілесне ушкодження у вигляді забійної рани вушної раковини ліворуч (ч. 1 ст. 125 КК України);

— наніс потерпілому ОСОБА_7 декілька ударів кулаком правої руки у вушну ділянку праворуч, чим спричинив йому легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я, у вигляді синця правої вушної раковини та травматичної перфорації барабанної перетинки праворуч (ч. 2 ст. 125 КК України);

— наніс потерпілому ОСОБА_10 один удар кулаком правої руки в область обличчя, що завдав фізичного болю і не спричинив тілесних ушкоджень (ч. 1 ст. 126 КК України);

— наніс потерпілому ОСОБА_9 один удар кулаком правої руки в область обличчя, що завдав фізичного болю і не спричинив тілесних ушкоджень (ч. 1 ст. 126 КК України).

Обвинувачений ОСОБА_6 в судовому засіданні своєї вини не визнав, пояснивши, що діяв у стані необхідної оборони від протиправного нападу з боку кількох осіб, спричиненого безпідставними претензіями та фізичною агресією потерпілих.

Обставини, встановлені судом

31.08.2025 між сім`єю обвинуваченого та групою членів садового товариства «Берізка» виник конфлікт на ґрунті поведінки малолітньої дитини обвинуваченого на трампліні, що належить товариству. Потерпілі ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , а також свідок ОСОБА_12 показали, що конфлікт розпочався мирно — вони підійшли до батуту, щоб перенести його в інше місце, після чого обвинувачений безпідставно завдав удару ОСОБА_9 . Обвинувачений та свідок ОСОБА_13 , навпаки, показали, що ОСОБА_9 наблизився впритул і вчинив рух, який обвинувачений сприйняв як спробу удару. Потерпілий ОСОБА_9 у судовому засіданні заперечив факт самостійного скорочення ним дистанції, що прямо спростовується відеозаписом, унаслідок чого суд критично оцінює його показання в цій частині.

Свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , які не є членами товариства і не перебувають у стосунках із жодною зі сторін конфлікту, підтвердили, що з боку компанії потерпілих лунала нецензурна лексика на адресу ОСОБА_16 та дитини обвинуваченого. Потерпілі це заперечують, наполягаючи на власній коректній поведінці. Суд надає перевагу показанням незацікавлених свідків. Суд також враховує, що вимоги свідка ОСОБА_12 та потерпілих залишити пляж не мали правової підстави, оскільки природна водойма є об`єктом загального водокористування.

Потерпілий ОСОБА_7 у своїх поясненнях, які відібрані дізнавачем та зазначені в постанові про призначення судово-медичної експертизи, показав, що не бачив моменту завдання обвинуваченим удару ОСОБА_9 , оскільки в цей час розмовляв з ОСОБА_16 , а побачив ситуацію лише тоді, коли ОСОБА_9 уже лежав на землі. Ця обставина враховується судом при оцінці добросовісності його подальших дій.

За результатами безпосереднього огляду відеозапису в судовому засіданні встановлено, що потерпілий ОСОБА_9 здійснив два кроки в напрямку обвинуваченого, скоротивши дистанцію до незначної; обвинувачений відступив на крок назад і завдав йому одного удару кулаком правої руки в обличчя, від чого ОСОБА_9 упав. Безпосередньо перед цим ударом обвинувачений уже тримав у руці газовий балончик, що він пояснив передчуттям конфлікту. Одразу після падіння ОСОБА_9 на обвинуваченого напав інший, невстановлений учасник групи потерпілих; одночасно потерпіла ОСОБА_8 почала кидати обвинуваченому пісок в очі — цей факт підтверджують свідки ОСОБА_16 і ОСОБА_14 , проте сама ОСОБА_8 в показаннях його не наводить. Коли ОСОБА_9 підвівся, обвинувачений застосував проти нього газовий балончик.

Далі на відеозаписі зафіксовано, що потерпілий ОСОБА_7 підняв палицю і завдав нею ударів обвинуваченому; обвинувачений відібрав палицю, після чого обидва зникли з поля зору камери. Цей факт підтверджується також показаннями обвинуваченого, свідка ОСОБА_13 та свідка ОСОБА_15 , проте жодного разу не згадується в показаннях самого ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 та свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_17 і ОСОБА_18 . Подальші події у вигляді переслідування ОСОБА_7 обвинуваченим зафіксовані на відеозаписі, проте момент падіння ОСОБА_7 на відеозаписі не відображений. Потерпілі ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , а також свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_17 і ОСОБА_18 стверджують, що обвинувачений продовжував наносити удари ОСОБА_7 після його падіння. Обвинувачений заперечив завдання ОСОБА_7 будь-яких ударів взагалі, включно з моментом боротьби за палицю; свідок ОСОБА_13 , свідок ОСОБА_14 , свідок ОСОБА_15 також заперечують нанесення ударів після падіння потерпілого.

Свідки ОСОБА_14 , ОСОБА_13 показали, що застосування ОСОБА_8 палиці щодо обвинуваченого відбулося зі спини обвинуваченого, саме в момент — коли обвинувачений наздогнав ОСОБА_7 і стояв над ним. Обвинувачений і свідок ОСОБА_13 показали, що, отримавши удар палицею ззаду, обвинувачений відмахнувся рукою, не дивлячись на нападника; свідок ОСОБА_14 це підтвердила.

Останнім на відеозаписі зафіксовано обвинуваченого та потерпілого ОСОБА_10 у взаємній бойовій стійці з виставленими вперед руками, без нанесення будь-яких видимих ударів, після чого обвинувачений повернувся до своєї родини. Свідок ОСОБА_13 показала, що до ОСОБА_10 ніхто не доторкався і він підняв руки в оборонну стійку. Сам ОСОБА_10 стверджує про завданий йому удар в область голови.

Оцінка доказів судом

Оцінюючи показання потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 та пов`язаних із ними свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_17 і ОСОБА_18 , суд встановив системну тенденцію до замовчування обставин, які об`єктивно підтверджені відеозаписом: застосування ОСОБА_7 палиці проти обвинуваченого (додатково підтверджене окремим кримінальним провадженням за заявою обвинуваченого та висновком судово-медичної експертизи № 217 про вивих міжфалангового суглоба пальця лівої кисті обвинуваченого, ускладнений синовітом), кидання ОСОБА_8 піску в очі обвинуваченому та напад на обвинуваченого невстановленим учасником групи потерпілих. За таких обставин суд критично оцінює показання зазначених осіб у частині, що суперечить об`єктивно встановленим фактам, надаючи перевагу відеозапису та показанням свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , які збігаються із інформацією, зафіксованою на відео.

Щодо присутності свідка ОСОБА_12 безпосередньо в момент конфлікту суд враховує узгоджені показання обвинуваченого, свідка ОСОБА_13 та свідка ОСОБА_14 про те, що цей свідок з`явилася на місці події вже після завершення сутички, що також підтверджується відсутністю її зображення на відеозаписі в момент подій. З огляду на це її показання щодо деталей самого конфлікту оцінюються судом з відповідною обережністю.

Нормативно-правові засади необхідної та уявної оборони

Відповідно до ч. 1 ст. 36 КК України, необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Частиною 2 цієї статті кожній особі гарантується право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути посягання чи звернутися по допомогу до інших осіб або органів влади.

Згідно з ч. 3 ст. 36 КК України, перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту; при цьому перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених статтями 118 та 124 КК України, тобто у разі заподіяння смерті або тяжких тілесних ушкоджень. Оскільки жодне з інкримінованих обвинуваченому діянь не кваліфікується за зазначеними статтями, питання про перевищення меж необхідної оборони як самостійну підставу відповідальності в цій справі не постає.

Частиною 5 ст. 36 КК України встановлено, що не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування будь-яких засобів чи предметів для захисту від нападу групи осіб, незалежно від наслідків, а також якщо особа, яка захищається, через переляк або сильне душевне хвилювання, спричинене суспільно небезпечними діями, не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці.

Постановою Пленуму Верховного Суду України № 1 від 26.04.2002 «Про судову практику у справах про необхідну оборону» роз`яснено, що стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди, і оцінюється судом з урахуванням того, як обстановка сприймалася й оцінювалася самою особою, яка захищалася, з урахуванням раптовості нападу, кількості нападників, наявності в них знарядь, а також психологічного стану особи, яка захищалася, — переляку, хвилювання, обмеженої можливості точно оцінити характер і небезпечність посягання. Стан необхідної оборони закінчується, коли для особи, яка захищається, це є очевидним і безсумнівним з обстановки; формального, посекундного підходу до визначення моменту завершення посягання зазначена постанова не вимагає.

Тією ж постановою Пленуму визначено поняття уявної оборони — оборони від уявного, тобто реально неіснуючого суспільно небезпечного посягання, коли дії особи, яка захищається, зовні схожі на необхідну оборону, але вчиняються щодо особи, яка через помилкове сприйняття обстановки вважалася нападником, хоча в дійсності такою не була. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення про наявність посягання, тобто якщо обстановка давала їй підстави вважати, що посягання є реальним, кримінальна відповідальність за заподіяну нею шкоду виключається на тих самих підставах, що й при справжній необхідній обороні.

Виходячи з наведених нормативних положень, суд враховує, що добросовісна помилкова впевненість потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у наявності посягання з боку обвинуваченого щодо ОСОБА_9 (зумовлена, зокрема, тим, що вони не спостерігали безпосередньо обставин, які передували його падінню) є самостійним питанням правомірності їхніх власних дій і не має правового значення для оцінки правомірності дій обвинуваченого. Право обвинуваченого на необхідну оборону виникає й оцінюється виходячи з об`єктивної реальності посягання щодо нього особисто (стрімке скорочення дистанції в ході вербального конфлікту, попередні образи в бік компанії, в якій відпочивав обвинувачений, застосування палиці, кидання піску в очі) незалежно від того, яким мотивом керувалися особи, які це посягання вчиняли.

Правова кваліфікація

Щодо епізоду з потерпілим ОСОБА_9 (ч. 1 ст. 126 КК України) суд, оцінюючи в сукупності стрімке скорочення потерпілим дистанції до незначної в ході вербального конфлікту, попередню словесну агресію групи потерпілих, чисельну перевагу потерпілих, звернення дружини обвинуваченого до поліції ще до фізичного контакту та підрив довіри до показань самого ОСОБА_9 , який не зазначав про підхід впритул до ОСОБА_19 (спростованих відеозаписом), доходить висновку, що обвинувачений мав обґрунтовані підстави сприймати наближення потерпілого як реальну загрозу, а тому діяв у стані необхідної оборони, передбаченої ст. 36 КК України.

Щодо подальших дій потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_8 суд не виключає, що вони діяли в умовах уявної оборони, добросовісно, хоча й помилково, сприймаючи ситуацію як напад на близьку їм особу, оскільки не мали повної картини обставин, що передували падінню ОСОБА_9 . Так, в одних із своїх пояснень ОСОБА_7 повідомив, що не бачив удару, від якого впав ОСОБА_9 , оскільки в цей час розмовляв із ОСОБА_16 . ОСОБА_8 також перебувала на певній дистанції від ОСОБА_9 і позаду нього, що могло ускладнювати спостереження за його рухами. Добросовісність такого сприйняття ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не впливає на правомірність дій обвинуваченого, який відбивав цілком реальне для нього посягання, незалежно від суб`єктивних мотивів осіб, які його вчиняли.

Щодо епізоду з потерпілим ОСОБА_10 (ч. 1 ст. 126 КК України) суд враховує, що висновком судово-медичної експертизи № 188 тілесних ушкоджень не виявлено, зафіксоване на наступний день звернення до лікаря з діагнозом «гіпертонічний криз неускладнений» за своєю природою не є наслідком травматичного впливу, а безпосередній огляд відеозапису зафіксував обопільне виставлення рук без видимих ударів. За таких обставин факт умисного завдання удару потерпілому ОСОБА_10 не доведено поза розумним сумнівом.

Щодо епізоду з потерпілою ОСОБА_8 (ч. 1 ст. 125 КК України) суд, з огляду на встановлену локалізацію застосування нею палиці (поза межами присутності решти групи потерпілих) та оборонний, позбавлений можливості ідентифікувати нападника характер дій обвинуваченого, що не суперечить висновку судово-медичної експертизи № 187, доходить висновку про вчинення ним цих дій у стані необхідної оборони від реального, безпосереднього нападу, за якого завдана шкода не є явно неспівмірною небезпечності посягання. Аналогічно, як і з епізодом із ОСОБА_9 , суд не виключає, що ОСОБА_8 діяла в умовах продовжуваного уявного конфлікту, захищаючи ОСОБА_7 – як свого чоловіка від нападу ОСОБА_19 , який вона добросовісно могла вважати неправомірним. Добросовісність такого сприйняття ОСОБА_8 не впливає на правомірність дій обвинуваченого, який відбивав цілком реальне для нього посягання, незалежно від суб`єктивних мотивів осіб, які його вчиняли.

Щодо епізоду з потерпілим ОСОБА_7 (ч. 2 ст. 125 КК України) суд віддає перевагу показанням обвинуваченого, свідка ОСОБА_13 , свідка ОСОБА_14 та свідка ОСОБА_15 , які показали, що потерпілий упав самостійно і надалі обвинувачений не наносив йому ударів в область голови, коли той лежав на землі. Хоча версію про продовження ударів після падіння підтримують також потерпілий ОСОБА_7 , потерпіла ОСОБА_8 , потерпілий ОСОБА_10 та свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_17 і ОСОБА_18 , суд критично оцінює їхні показання в цій частині, оскільки всі перелічені особи є або самими потерпілими, або пов`язаними з ними членами того самого товариства, і, як встановлено судом раніше, послідовно замовчували інші істотні обставини — застосування палиці, кидання піску в очі обвинуваченому та боротьбу обвинуваченого з невстановленим чоловіком з їхньої компанії, — що ставить під сумнів достовірність їхніх показань у цій частині загалом.

За власними поясненнями потерпілого ОСОБА_7 , він отримав два удари в область голови саме в момент боротьби за палицю, коли обвинувачений відбирав її в потерпілого, тобто в момент, коли потерпілий, утримуючи знаряддя, ще не припинив становити небезпеку для обвинуваченого. З огляду на викладене, а також на висновок судово-медичної експертизи № 186, яким виключено походження ушкоджень від самовільного падіння, суд доходить висновку про доведеність завдання обвинуваченим потерпілому ОСОБА_7 тілесних ушкоджень в обсязі, зазначеному в обвинувальному акті, але за інших обставин, тому вважає встановленим, що ці дії вчинені в межах стану необхідної оборони, оскільки на момент завдання ударів посягання з боку потерпілого ще тривало.

Висновки суду грунтуються на досліджених судом доказах - показаннях потерпілих, свідків, обвинуваченого, наданих в судовому засіданні, протоколах слідчих експериментів за участю потерпілих, відеозапису, долученого до матеріалів справи, відповіді на адвокатський запит захисника обвинуваченого про виклик 102 свідком ОСОБА_13 , висновках судово-медичних експертиз та ін.

На підставі викладено та керуючись статтями ст.ст. 370, 374, 377 КПК України, суд,

Щодо цивільних позовів

Потерпілими ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та ОСОБА_10 до обвинуваченого пред`явлено цивільні позови про відшкодування шкоди. Відповідно до ч. 3 ст. 129 КПК України, якщо обвинуваченого виправдано за відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення, суд залишає позову без розгляду.

ВИРІШИВ:

Визнати ОСОБА_6 невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 126 КК України (щодо потерпілого ОСОБА_9 ) на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення (діяння вчинене в стані необхідної оборони відповідно до ч. 5 ст. 36 КК України), та виправдати.

Визнати ОСОБА_6 невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 125 КК України (щодо потерпілої ОСОБА_8 ) на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення (діяння вчинене в стані необхідної оборони відповідно до ч. 5 ст. 36 КК України), та виправдати.

Визнати ОСОБА_6 невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 126 КК України (щодо потерпілого ОСОБА_10 ) на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з відсутністю в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення, та виправдати.

Визнати ОСОБА_6 невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 125 КК України (щодо потерпілого ОСОБА_7 ) на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення (діяння вчинене в стані необхідної оборони відповідно до ч. 5 ст. 36 КК України), та виправдати.

Цивільні позови до ОСОБА_6 залишити без розгляду на підставі ч. 3 ст. 129 КПК України.

Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору протягом дня.

Суддя ОСОБА_1