Вирок від 04 серпня 2026 р. у справі №372/5084/25 — Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/5084/25

Провадження № 1-кп-139/26

В И Р О К

іменем України

05 серпня 2026 року Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді – ОСОБА_1 ,

при секретарі – ОСОБА_2 ,

за участю прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Обухівського районного суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025111230000987 від 12.05.2025 за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Хотів, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, працюючого у ТОВ «АККЕЙС» на посаді адміністратора офісу, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

04 квітня 2025 року о 13 годині 20 хвилин, громадянин України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , будучи військовозобов`язаним, прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , що за адресою: АДРЕСА_3 , у зв`язку з оголошенням Указу Президента України № 65-2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», перебуваючи у вищезазначеному приміщенні, будучи належним чином у встановленому законом порядку повідомленим працівниками вищевказаного центру про призов на військову службу під час загальної мобілізації, а також про наслідки відмови бути призваним та проходити військову службу під час мобілізації, після проходження військово - лікарської комісії, згідно довідки № 18 13/267 від 09 жовтня 2024 року, визнано придатним до військової служби, отримав повістку про його призов по мобілізації на військову службу та обов`язкову явку 09 квітня 2025 року о 07 годині 00 хвилин до пункту попереднього збору військовозобов`язаних, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_3 , для відправки і подальшого призову за мобілізацією в розпорядження командира військової частини в складі команди ВЧ НОМЕР_1 , для проходження військової служби під час мобілізації.

У подальшому, 09 квітня 2025 року о 07 годині 00 хвилин ОСОБА_4 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою ухилення від призову за мобілізацією, без поважних причин, маючи реальну можливість прибути до пункту попереднього збору військовозобов`язаних в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. ст. 1, 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу України» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-ХІІ та Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 № 65-2022, будучи придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони. Непридатний до служби у підрозділах спеціального призначення, на підводних човнах, надводних кораблях, у спецспорудах, відповідно до рішення військово–лікарської комісії № 18 13/267 від 09 жовтня 2024 року, без права на відстрочку від призову на військову службу за мобілізацією на особливий період, ігноруючи підставу бойової повістки, не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_3 , тим самим не відправився у складі команди військової частини НОМЕР_1 , для проходження військової служби, чим умисно ухилився від призову на військову службу під час мобілізації в особливий період, а саме в період дії воєнного стану.

Крім того, 02 травня 2025 року о 11 годині 20 хвилини ОСОБА_4 , який є військовозобов`язаним, перебуваючи у приміщенні Обухівського РУП ГУНП в Київській області, що за адресою: Київська область, місто Обухів, вулиця Київська, № 22, у зв`язку з оголошенням Указу Президента України № 65-2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», перебуваючи у вищезазначеному приміщенні, будучи належним чином у встановленому законом порядку повідомленим працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 про призов на військову службу під час загальної мобілізації, а також про наслідки відмови бути призваним та проходити військову службу під час мобілізації, після проходження військово - лікарської комісії, згідно довідки № 18 13/267 від 09 жовтня 2024 року останнього визнано придатним до військової служби, отримав повістку про його призов по мобілізації на військову службу та обов`язкову явку 03 травня 2025 року о 06 годині 45 хвилин до пункту попереднього збору військовозобов`язаних, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_3 , для відправки і подальшого призову за мобілізацією в розпорядження командира військової частини в складі команди ВЧ НОМЕР_2 , для проходження військової служби під час мобілізації.

Проте, 03 травня 2025 року о 06 годині 45 хвилин, ОСОБА_4 , продовжуючи свою злочину діяльність, направлену на ухилення від призову на військову службу під час мобілізації в особливий період, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою ухилення від призову за мобілізацією, без поважних причин, маючи реальну можливість прибути до пункту попереднього збору військовозобов`язаних в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. ст. 1, 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу України» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-ХІІ та Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №65-2022, будучи придатним до військової служби, відповідно до рішення військово–лікарської комісії № 18 13/267 від 09 жовтня 2024 року, без права на відстрочку від призову на військову службу за мобілізацією на особливий період, ігноруючи підставу бойової повістки, не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_3 , тим самим не відправився у складі команди військової частини НОМЕР_2 для проходження військової служби, чим умисно, ухилився від призову на військову службу під час мобілізації в особливий період, а саме в період дії воєнного стану.

Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, а саме ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 суду показав, що з 1994 року є Свідком Єгови та протягом тривалого часу дотримується релігійних переконань, які не допускають використання зброї та участі у військовій службі. Зазначив, що не мав наміру ухилятися від виконання громадянського обов`язку, а неявка для відправки до військової частини була зумовлена виключно його релігійними переконаннями. При цьому він неодноразово добровільно з`являвся до ІНФОРМАЦІЯ_3 , оновлював військово-облікові дані, проходив ВЛК та подавав заяви про заміну військової служби на альтернативну. Обвинувачений ОСОБА_4 зазначив, що шляхом подання заяв про заміну військової служби альтернативною (невійськовою) службою намагався не уникнути виконання обов`язку, а реалізувати його у формі, яка не суперечила б його вірі та переконанням. На підставі викладеного, ОСОБА_4 вказав, що не визнає себе винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, та просив долучити його покази до матеріалів кримінального провадження.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 суду показав, що проходить військову службу з мобілізації на посаді заступника командира роти ІНФОРМАЦІЯ_4 та до його функціональних обов`язків, згідно внутрішнього наказу керівника Обухівського РТЦК, входить ведення адміністративної практики; складання адмінпротоколів; відправка до НЦ ВЧ; складання матеріалів до правоохоронних органів у разі неприбуття осіб; вручення повісток для прибуття до РТЦК та СП для уточнення даних, проходження ВЛК, відправка до навчальних центрів військових частин. Йому відомо, що причиною неявки ОСОБА_4 є його релігійні переконання. Останній неодноразово звертався із заявами про заміну служби на альтернативну, а йому повідомлялося про те, що така заміна є неможливою, оскільки вказана норма діяла у мирний час, а під час воєнного стану заміна військової служби на альтернативну законодавством не передбачена.

Свідок ОСОБА_7 суду показав, що знає обвинуваченого приблизно 7 років. Характеризує останнього як чесного, уважного громадянина. Зазначив, що йому відомо про те, що ОСОБА_4 подавав заяву про альтернативну службу, однак відповіді від РТЦК не отримав.

Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні суду показала, що знає обвинуваченого з 1997 року. Останній регулярно відвідує зібрання свідків ОСОБА_9 , які відбуваються два рази на тиждень. Пояснила, що ОСОБА_10 забороняє проходити військову службу та використовувати зброю. Вказала, що альтернативну службу проходив її родич.

Окрім викладених показів свідків, вина обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення повністю підтверджується дослідженими у судовому засіданні письмовими доказами, а саме:

- повідомленням начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 23.04.2025 № 6212 про вчинене ОСОБА_4 кримінальне правопорушення за ст. 336 КК України;

- копією військового квитка ОСОБА_4 серії НОМЕР_3 від 29 червня 1992 року;

- копією довідки № 18.13/267 військово-лікарської комісії про те, що солдат ОСОБА_4 пройшов медичний огляд та визнаний придатним до військової служби;

- копією картки обстеження та медичного огляду ОСОБА_4 від 09.09.2024 року про придатність до військової служби;

- копією корінця розписки № 628 про прийом на зберігання військово-облікового документа;

- копією розписки про отримання ОСОБА_4 о 13.20 год. 04.04.2025 року повістки про прибуття 09.04.2025 року о 07 год. 00 хв. до ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

- копією поіменного списку військовозобов`язаних, які призвані ІНФОРМАЦІЯ_5 і відправлені у складі команди « НОМЕР_1 » № 1934/2042 від 08.04.2025 року, у якому наявна відмітка, що солдат ОСОБА_4 не з`явився;

- копією рапорту від 22.04.2025 року офіцера відділення рекрутингу і комплектування ІНФОРМАЦІЯ_4 лейтенанта ОСОБА_11 , яким він повідомляє начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 , що в ході проведення відправки військовозобов`язаних 09.04.2026 року до військової частини НОМЕР_1 було виявлено відсутність ОСОБА_4 . На телефонні дзвінки останній. не відповідає, на зв`язок не виходить;

- копією повторного повідомлення про кримінальне правопорушення, вчинене ОСОБА_4 , за ст. 336 КК України;

- копією розписки про отримання ОСОБА_4 о 02.05.2025 року об 11 год. 21 хв. повістки про прибуття 03.05.2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

- копією поіменного списку військовозобов`язаних, які призвані ІНФОРМАЦІЯ_5 і відправлені у складі команди « НОМЕР_2 » № 1934/2042 від 02.05.2025 року, у якому наявна відмітка, що солдат ОСОБА_4 не з`явився

- - копією рапорту від 05.05.2025 року заступника командира роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_4 старшого лейтенанта ОСОБА_12 , яким він повідомляє начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 , що в ході проведення відправки військовозобов`язаних 03.05.2025 року до військової частини НОМЕР_2 було виявлено відсутність ОСОБА_4 . Під час телефонної бесіди громадянин ОСОБА_4 повідомив, що не буде присутнім на збірному пункті та відмовляється від мобілізації у зв`язку зі своїми релігійними переконаннями;

- копією повідомлення начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_13 про те, що військовозобов`язаному ОСОБА_4 було зачитано вголос та доведено текст мобілізаційної повістки про його призов до мобілізації на військову службу з 03.05.2025 року, та за попередньою повісткою про його призов за мобілізацією на віськову службу з 09.04.2025 року, за якими останній не з`явився;

- копію постанови слідчого СВ Обухівського РУП ГУНП в Київській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_14 від 12.05.2025 року про визнання документів речовими доказами;

- протоколом огляду (перегляду) відеозапису від 14.05.2025 року, який проводився у приміщенні службового кабінету Обухівського РУП ШУНП в Київській області, на якому зафіксовано, що попереду столу знаходиться особа, яка цікавить слідство, одягнута у штани бежевого кольору, куртку бежевого та синього кольору, наявна сумка через плече темного кольору та має окуляри. За столом знаходиться працівник РТЦК та СП. Особі, яка цікавить слідство, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , роз`яснено його права та обов`язки, повідомлено, що потрібно з`явитися на 03.05.2025 року о 06:45 до ІНФОРМАЦІЯ_4 за адресою: АДРЕСА_3 , для відправки до ВЧ НОМЕР_2 з метою мобілізації. Громадянин ОСОБА_4 пояснив, що йому все зрозуміло, ознайомився зі змістом повістки, після чого поставив підпис про отримання бойової повістки;

- копією постанови слідчого СВ Обухівського РУП ГУНП в Київській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_14 від 14.05.2025 року про визнання документів речовими доказами та приєднання їх до матеріалів кримінального провадження;

- копією повідомлення т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 підполковника ОСОБА_15 про те, що громадянин ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , був призваний ІНФОРМАЦІЯ_7 на строкову військову службу 29.06.1992 року і проходив службу у складі військової частини НОМЕР_4 по 13.10.1992 року та в складі військової частини НОМЕР_5 в період з 13.10.1992 по 10.11.1993 р.р. Після закінчення терміну строкової служби 10.11.1993 р. був звільнений на підставі Указу Президента України в запас та направлений для постановки на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_8 ; на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_9 перебуває з 16.11.1993 року; направлений на ВЛК відповідно до вимог п. 3.2 глави 3 розділу II Наказу МОУ від 14.08.2008 року №402 (зі змінами) та 09.10.2024 року ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_4 визнаний придатним до військової служби. (Довідка №18. 13/267 вих. №3566 від 21.10.2024 року); згідно даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів підлягає призову на військову службу під час мобілізації;

- копією постанови слідчого СВ Обухівського РУП ГУНП в Київській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_14 від 26.05.2025 року про визнання документів речовими доказами та приєднання їх до матеріалів кримінального провадження;

- відповіддю заступника Міністра економіки України ОСОБА_16 на запит ІНФОРМАЦІЯ_4 про те, що прийняття рішення Мінекономіки при бронюванні військовозобов`язаних засобами Порталу Дія не передбачено; інформація про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відображається у віськово-обліковому документі в електронній формі; інформація щодо бронювання громадянина ОСОБА_4 за ТОВ «АККЕЙС Україна» відсутня на порталі Дія;

- копією повідомлення т.в.о. начальника управління персоналу штабу Командування Сухопутних військ Збройних Сил України полковника ОСОБА_17 про те, що відповідно до інформації з бази даних Єдиного державного реєстру призов визнання документів речовими доказами та приєднання їх до матеріалів кримінального провадження ників, віфйськовозобов`язаних та резервістів, громадянин ОСОБА_4 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_9 як солдат запасу, має військово-облікову спеціальність 956647А, підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на спеціальному обліку не перебуває і не перебував.

Також у судовому засіданні досліджено докази сторони захисту, а саме: копію міжнародного пакту про громадянські і політичні права; копію рішення від 07 липня 2011 року у справі «Баятан проти Вірменії»; копію рішення від 12 жовтня 2017 року у справі Адяна та інших проти Вірменії; копію рішення від 17 жовтня 2019 року у справі «Мушфіг Мамедов та інші проти Азербайджану; копію висновку Венеціанської комісії щодо альтернативної служби; копію заяви ОСОБА_4 від 05.09.2024 року ІНФОРМАЦІЯ_9 , у якій останній просив замінити йому виконання військового обов`язку невійськовою службою; копію відповіді Обухівської РВА Київської області на звернення ОСОБА_4 щодо проходження альтернативної служби; копію витягу № 307587-10062024 з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, у якому вказано, що ОСОБА_4 перебуває на військовому обліку, має звання солдата, військово-облікова спеціальність – робітник підсобний 956647; копію заяви ОСОБА_4 від 04.04.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_9 , у якій останній просив замінити йому виконання військового обов`язку невійськовою службою; копію повідомлення ОСОБА_4 від 05.04.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_9 , у якому останній зазначив, що отримав повістку для відправлення на військову службу, однак не може виконувати дану вимогу у зв`язку з його релігійними переконаннями; копію довідки Релігійної організації «Релігійний центр Свідків Єгови в Україні», у якій зазначено, що ОСОБА_4 є присвяченим та охрещеним служителем Релігійного об`єдання Свідків Єгови в Україні.

У судовому засіданні судом забезпечено дотримання вимог ст. 22, 23, 26 КПК України щодо змагальності сторін, диспозитивності, оскільки досліджені усі докази, надані сторонами та за наслідками оцінки доказів безпосередньо відображених у вироку.

Проаналізувавши покази обвинуваченого, свідків, оцінивши всі подані суду письмові докази з точки зору їх належності, достовірності й допустимості, а їх сукупність з точки зору достатності та логічного взаємозв`язку, суд дійшов висновку про доведення винуватості ОСОБА_4 в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, що є кримінальним правопорушенням, передбаченим ст. 336 КК України.

Кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, позаяк сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, що встановлено ст.22 КПК України, адже вони, в силу ст.26 КПК України, є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» - суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Так, в рішенні «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року, «Коробов проти України» від 21.10.2011 року - Європейський суд з прав людини вказує, що при оцінці доказів, суд як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може впливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Зважаючи на приписи статті 94 КПК України суд вважає, що стороною обвинувачення достатньо переконливо і послідовно доказано інкриміноване обвинувачення, яке ґрунтується на проаналізованих вище неспростовних презумціях факту, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, які включають не спростовані стороною захисту об`єктивні дані про обставини, що прямо вказують про вчинення особисто обвинуваченим окремих діянь, які підпадають під ознаки кримінально караних та можуть слугувати підтвердженням існування частини об`єктивної і суб`єктивної сторони інкримінованим обвинуваченому злочину. Суд вважає, що винуватість обвинуваченого доведена поза розумним сумнівом.

Поряд із тим, критерію «поза розумним сумнівом» не відповідають доводи сторони захисту, які є непереконливими та не знайшли об`єктивного підтвердження під час судового розгляду.

У Постанові ККС ВС від 21.02.2018 року у справі за №701/613/16-к було зроблено висновок, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

За таких обставин, застосовуючи принцип змагальності сторін та диспозитивності кримінального судочинства, суд вважає повністю доведеними викладені у обвинуваченні відомості про обставини, спосіб і механізм вчинення інкримінованому обвинуваченому злочину.

Аргументи сторони захисту з приводу того, що обвинувачений не може проходити військову службу у зв`язку з релігійними переконаннями та має законні сподівання на дотримання конституційних гарантій щодо заміни йому військової служби невійськовою (альтернативною) службою, а тому його відмова від призову на військову службу під час мобілізації є сумлінною, що виключає кримінальну відповідальність, суд відхиляє з огляду на наступне.

Об`єктом кримінального правопорушення. передбаченого ст.336 КК України є передбачений законом порядок управління в державі, спрямований на підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших формувань на рівні, що забезпечує вимоги національної безпеки. У більш вузькому розумінні об`єктом посягання за вказаною нормою кримінального закону є встановлений законом порядок призову та мобілізації з метою забезпечення особовим складом Збройних Сил України.

Суспільна небезпечність правопорушення полягає в тому, що ухилення від призову на військову службу громадян з числа військовозобов`язаних та резервістів під час воєнних дій, створює реальні перешкоди для реалізації державної політики у сфері оборони в обставинах, що загрожують територіальній цілісності та незалежності України.

Об`єктивна сторона відповідного правопорушення виявляється як у діях так і у бездіяльності, спрямованих на ухилення будь-яким способом (у тому числі шляхом відмови) від призову на військову службу за мобілізацією, на особливий період.

Суб`єктивна сторона характеризується прямим умислом. Тобто особа усвідомлює небезпечний і протиправний характер своїх дій та вчинків, проте має намір і бажання так діяти, щоб досягти мети - уникнути призову під час мобілізації. При цьому мотиви ухилення від військової служби для кваліфікації дій винного не мають значення.

У зв`язку з військовою агресією рф проти України, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань за пропозицією Ради національної безпеки і оборони України, Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 оголошено про проведення загальної мобілізації, яка триває до теперішнього часу.

Згідно з ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Частиною 4 статті 35 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Відповідно до положень ч.4, ч.5 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України мають право на заміну військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу». Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Статтею 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлені види військової служби, серед яких: базова (строкова) військова служба та військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, визначені як два самостійні види служби, проходження якої регулюється різними нормами Закону.

За змістом ч.1 ст. 1, ст. 4 та ст. 15 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба запроваджується замість проходження строкової військової служби, на яку призивають громадян віком 18-25 років. При цьому, в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

Частиною 1 ст. 35 Конституції України визначено, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей (ч.2 ст. 35 Конституції).

Відповідно до положень ч.1, ч.2 ст. 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров`я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов`язанням України.

Згідно положень ч.1 ст. 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (далі Пакт, МПГПП) кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних і ритуальних обрядів та вчень.

Свобода сповідувати релігію або переконання підлягає лише обмеженням, які встановлено законом і які є необхідними для охорони суспільної безпеки, порядку, здоров`я і моралі, так само як і основних прав та свобод інших осіб. (ч.3 ст. 18 Пакту)

За змістом ч.1 ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (ч.2 ст. 9 Конвенції).

Частина 2 ст. 35 Конституції, ч. 2 ст. 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», ч. 3 ст.18 Пакту і частина 2 ст. 9 Конвенції в схожих виразах допускають обмеження свободи сповідувати свою релігію в інтересах громадського порядку або безпеки, здоров`я чи моралі, а також захисту прав і свобод інших людей. Усі ці положення вимагають, щоб таке обмеження було встановлено законом і було виваженим (пропорційним до заявленої мети).

Право громадян на свободу совісті та віросповідання є конституційним правом громадян згідно ст 35 Конституції України. Одним із аспектів зазначеного права є можливість сумлінної відмови від військової служби, якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина. Проявом сумлінної відмови від військової служби, серед іншого є реалізація особою законодавчо врегульованого права та можливостей заміни військової служби альтернативною (невійськовою) службою.

Оцінюючи доводи захисника в яких він, як на правомірність дій обвинуваченого послався на рішення Європейського суду з прав людини (рішення «Мушфіг Мамедов та інші проти Азербайджану», «Баятян проти Вірменії») суд зазначає, що ЄСПЛ у своїй практиці дійсно сформував орієнтири, за якими відмова від військової служби є переконанням, що досягає достатнього ступеня сили, серйозності, послідовності та важливості, щоб на нього поширювалися встановлені статтею 9 Європейської конвенції з прав людини гарантії, у тих випадках, коли така відмова мотивована серйозним і непереборним конфліктом між обов`язком служити в армії та совістю людини або її глибокими, релігійними чи іншими, переконаннями.

У той же час ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що питання про те, чи підпадає відмова від проходження військової служби під дію положень статті 9 Конвенції і в якій мірі, має оцінюватися залежно від конкретних обставин кожної справи.

Об`єднана палата ККС Верховного суду у постанові від 27.10.2025 в справі № 573/838/24 зауважила, що ситуація, в якій перебуває Україна внаслідок масштабної агресії з боку російської федерації, не дає можливості вважати висновки ЄСПЛ, які стосувалися подій в обстановці мирного часу, беззастережно застосовними до питання, яке вирішує об`єднана палата.

Суд не погоджується з позицією сторони захисту стосовно конституційних гарантій заміни військової служби невійськовою, та зазначає, що національне законодавство чітко розмежовує два види військової служби: строкову військову службу та військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Якщо в разі призову на строкову військову службу для сумлінного відмовника за релігійними переконаннями доступна можливість замінити таку службу альтернативною відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», то в разі призову на військову службу під час мобілізації цей та інші Закони України не передбачають такої можливості й, відповідно, процедури заміни.

Обвинувачений ОСОБА_4 , маючи вік 52 роки, будучи військовозобов`язаним у званні «солдат», та придатним до військової служби призивався не на строкову військову службу, заміна якої невійськовою службою передбачена спеціальним законом, а на службу за призовом під час мобілізації у порядку Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію та Закону «Про військовий обов`язок і військову службу» в частині, що стосується резервістів та військовозобов`язаних.

В умовах воєнного стану, згідно названих законів у ОСОБА_4 не було законодавчих підстав відмовитися від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за релігійними переконаннями. Заміна такого виду військової служби альтернативною (невійськовою) службою законодавством України не передбачено.

Ненадання можливості громадянину України відмовитися від військової служби за призовом під час мобілізації на підставі релігійних переконань та совісті є свідомим та послідовним вибором законодавця та має легітимну мету в ситуації, в якій перебуває Україна. Український народ змушений захищатися від військового нападу сусідньої держави. Військові дії агресора мають широкомасштабний характер й охопили майже всі області України, протяжність лінії оборони сягнула значної частини її території. Україна обороняється від нападу держави, яка значно переважає її за площею, кількістю населення, озброєнням, а також володіє ядерною зброєю. Ці та інші фактори можуть характеризуватися як непередбачувані та виключні обставини.

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 27.10.2025, справа: 573/838/24 з врахуванням наведених мотивів та факторів наголосила, що в Україні загальну військову мобілізацію оголошено з легітимною метою оборони від російської військової агресії, яка загрожує існуванню нації. Захист нації та життя її людей може розглядатися як легітимний інтерес у громадській безпеці для захисту прав і свобод інших людей, включно й цивільних осіб. Якщо існування України поставлено під загрозу, то держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження (у т.ч мобілізації військовозобов`язаних). Така легітимна мета дозволяє державі впроваджувати пропорційні обмеження, у тому числі виключати можливість відмови від військової служби з міркувань, зумовлених певними переконаннями, а тому право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою, що гарантоване частиною 4 ст. 35 Конституції України, не поширюється на ситуацію, що загрожує існуванню нації. Відповідно підхід законодавця, який виключив можливість такої заміни, відповідає статті 35 Конституції в сукупності зі статтями 17 та 65 Основного Закону України. За таких обставин, на думку об`єднаної палати, законодавство, яке виключає можливість сумлінної відмови від призову під час мобілізації (в тому числі стаття 336 КК України, яка слугує забезпеченню призову під час мобілізації), не суперечить статті 35 Конституції України.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що в Україні військова служба під час загальної мобілізації у період воєнного стану обов`язкова для всіх, без виключення, військовозобов`язаних та резервістів, незалежно від їх світогляду та віросповідання, що виключає можливість сумлінної відмови від військової служби в розумінні прав, передбачених ст. 9 Конвенції з прав людини і основоположних свобод.

Законодавство в України не передбачає можливості уникнути призову за мобілізацією на підставі релігійних або нерелігійних переконань і таке обмеження свободи сповідувати свої релігійні або нерелігійні переконання має легітимну мету.

Суд визнає, що примус до військової служби є важким тягарем для будь-якої особи, змушуючи її переглянути свої плани, погляди і переконання, стосунки з близькими і суспільством. Для особи, яка сумлінно й послідовно переконана в недопустимості застосування зброї, такий тягар має додатковий елемент.

У постанові Верховного Суду від 27.10.2025 в справі №573/838/24 об`єднана палата ККС визнала, що відмова від носіння і використання зброї утворює ядро певних релігійних або нерелігійних переконань. Тому мотиви такої відмови не можуть бути проігноровані навіть у разі служби за мобілізацією. Водночас, на думку об`єднаної палати, необхідність підкоритися військовому керівництву і правилам служби, що не пов`язані з носінням і використанням зброї, не є настільки істотним втручанням у свободу сповідувати свої переконання, щоб вважати їх непропорційними за ситуації, в якій такі обмеження запроваджені.

Верховний суд у згаданій постанові зробив правовий висновок, що відмова особи від призову під час мобілізації з релігійних або інших переконань, навіть якщо щирість і послідовність цих переконань не викликає сумніву, зумовлює відповідальність за статтею 336 КК України. Разом з тим, Верховний Суд наголосив, що релігійні та інші переконання мають враховуватися під час проходження військової служби за мобілізацією й не можуть спричинювати виконання сумлінним відмовником наказів, пов`язаних з носінням або використанням зброї.

Суд, встановивши фактичні обставини справи, взявши до уваги наведені вище міркування, мотиви та аргументи, визнає доведеним, що обвинувачений ОСОБА_4 , член Релігійної організації «Релігійний центр Свідків Єгови в Україні», будучи військовозобов`язаним, достовірно знаючи, що не має законодавчо передбачених підстав для звільнення його від військової служби за призовом під час мобілізації та, що рішення про заміну військової служби альтернативною службою відносно нього не приймалось, умисно, без поважних причин не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_4 за повісткою на 09 квітня 2025 та 03 травня 2025 для відправки до навчального центу та проходження військової служби за призовом під час мобілізації.

Здійснення призову на військову службу ОСОБА_4 під час загальної мобілізації в період дії воєнного стану в Україні, незважаючи на його релігійні переконання, є законним, а обмеження його конституційних прав на свободу совісті, світогляду і віросповідання - необхідним та пропорційним втручанням в особисте та релігійне життя.

Таким чином, своїми умисними діями, які виразилися в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 336 КК України.

Згідно ч.1 ст.65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» суд при призначені покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину має додержуватись принципу законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Відповідно до положень статей 50, 65 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Виходячи з указаної мети, принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При призначенні покарання суд враховує характер та ступінь суспільної небезпечності вчиненого діяння, приймає до уваги особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченому, судом не встановлено.

Наявні у матеріалах справи характеризуючі дані свідчать, що ОСОБА_4 має постійне зареєстроване місце проживання, працює, за місцем проживання характеризується позитивно, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався.

Враховуючи вищевикладене, а також взявши до уваги відсутність чітких законодавчо визначених обмежень прав громадян на свободу світогляду і віросповідання під час воєнного стану, що певною мірою вплинуло на протиправну поведінку ОСОБА_4 , враховуючи мотиви відмови від призову на військову службу, суд дійшов висновку, що для виправлення винного, а також для попередження вчинення подібних кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, необхідним та достатнім буде покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ст. 336 КК України.

Суд вважає, що ОСОБА_4 хоч і вчинив кримінальне правопорушення з прямим умислом, однак за характером вчиненого та даними про його особу, не є такою особою, яка становить суспільну небезпеку та потребує ізоляції для досягнення легітимної мети покарання.

При цьому, враховуючи тяжкість вчиненого, позитивну характеристику ОСОБА_4 , у суду є підстави вважати, що виправлення засудженого можливе без реального відбування покарання, а тому на підставі ст. 75 КК України суд звільняє ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням та встановлює йому іспитовий строк тривалістю один рік з покладенням обов`язків, визначених у ст. 76 цього Кодексу.

Долю речових доказів необхідно вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.

Процесуальні витрати відсутні.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 374 КПК України, суд –

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на три роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від відбування призначеного покарання з іспитовим строком тривалістю один рік.

Відповідно до ст. 76 КК України на період іспитового строку покласти на засудженого наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти орган пробації про зміну місця проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Речові докази: DVD-R диск, лист повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, скоєне військовозобов`язаним ОСОБА_4 від 23 квітня 2025 року № 6213 на 1 аркуші; повідомлення про кримінальне правопорушення, вчинене гр. ОСОБА_4 від 23 квітня 2025 року № 6212 на 1 аркуші – завірена належним чином копія; військовий квиток серія НОМЕР_3 військовозобов`язаного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , на 7 аркушах; корінець розписки № 622 про прийом на зберігання військово-облікового документа ОСОБА_4 на 1 аркуші; довідка військово-лікарської комісії № 18.13/267 солдата ОСОБА_4 на 1 аркуші; картка обстеження та медичного огляду ОСОБА_4 ; розписка про отримання мобілізаційного розпорядження на ім`я ОСОБА_4 , прибути на 09.04.2025, отримано 04.04.2025 о 13:20 год., на 1 аркуші; поіменний список військовозобов`язаних, які призвані ІНФОРМАЦІЯ_5 і відправлені у складі команди в/ч НОМЕР_1 , час прибуття 09.04.2025 о 12:00, на 7 аркушах; рапорт про відсутність ОСОБА_4 при перевірці на відправку військовозобов`язаних на 1 аркуші; лист повідомлення про чергову неявку за викликом по повістці військовозобов`язаного ОСОБА_4 від 06 травня 2025 року № 6933 на 2 аркушах; повідомлення (повторне) про кримінальне правопорушення, вчинене ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , від 06 травня 2025 року № 6932 на 1 аркуші; розписка про отримання мобілізаційного розпорядження на ім`я ОСОБА_4 ; поіменний список військовозобов`язаних, які призвані ІНФОРМАЦІЯ_5 і відправлені у складі команди в/ч НОМЕР_2 , від 03.05.2025 р. № 1934/2531, час прибуття 03.05.2025 року о 11:00 год., на 4 аркушах; рапорт про відсутність ОСОБА_4 при перевірці на відправку військовозобов`язаних на 1 аркуші ; копія аркушів журналу реєстрації направлень на ВЛК, виданих резервістам та військовозобов`язаним для проходження медичного огляду, на 3 аркушах; копія направлення на ВЛК від 05.09.2024 на 1 аркуші; копія аркушів книги прийому відвідувачів ІНФОРМАЦІЯ_4 на 3 аркушах – залишити у матеріалах справи.

Вирок може бути оскаржений шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили з наступного дня після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо скаргу не було подано жодним з учасників справи. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

СуддяОСОБА_1