Рішення від 09 серпня 2026 р. у справі №369/14177/26 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/14177/26

Провадження № 2-о/369/606/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

cудді Лапченко О.М.,

за участі секретаря Дубицької М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа – ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису,

в с т а н о в и в:

представник заявниці ОСОБА_1 — ОСОБА_3 — звернувся до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 .

У заяві зазначено, що ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 13 вересня 2025 року. Сторони фактично припинили шлюбні відносини, проживають окремо та спільного господарства не ведуть. Спільних дітей у шлюбі не мають. У зв`язку з небажанням продовжувати шлюб заявниця звернулася до суду з позовом про його розірвання. Ухвалою Любарського районного суду Житомирської області від 07 липня 2026 року відкрито провадження у цивільній справі № 282/829/26.

Заявниця зазначає, що після отримання ОСОБА_2 інформації про відкриття провадження його поведінка стала більш агресивною та наполегливою, а з його боку почалися, на її думку, прояви психологічного насильства та переслідування. Як один із таких випадків заявниця зазначає подію 13 червня 2026 року, коли ОСОБА_2 прибув до її квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та за допомогою ключів намагався потрапити до житла. Незважаючи на її заперечення, він, за твердженням заявниці, увійшов до квартири та наполягав на з`ясуванні відносин. У цей час у квартирі перебувала неповнолітня донька заявниці. Після того як заявниця почала кликати на допомогу, ОСОБА_2 залишив квартиру, однак, як зазначає заявниця, продовжив переслідувати її та дитину біля будинку.

Крім того, заявниця посилається на подальші численні телефонні дзвінки та SMS-повідомлення з боку ОСОБА_2 , а також спроби контактувати з її дітьми з метою вплинути на її рішення. На підтвердження цих обставин до заяви додано скріншоти повідомлень. ОСОБА_1 зазначає, що внаслідок таких дій відчуває постійний страх за власну безпеку та безпеку двох неповнолітніх дітей, зазнає психологічних страждань, у неї виникають панічні атаки, тремор рук, підвищене серцебиття, підвищення тиску та пригнічений емоційний стан.

Посилаючись на положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», заявниця вважає, що наведені обставини свідчать про вчинення щодо неї психологічного насильства та наявність необхідності у застосуванні судом спеціального заходу захисту — обмежувального припису. У зв`язку з цим заявниця просить суд видати щодо ОСОБА_2 обмежувальний припис строком на шість місяців, яким: заборонити йому перебувати у місці проживання заявниці та її неповнолітніх дітей; заборонити наближатися на відстань 100 метрів до місця їх проживання, роботи, навчання та інших визначених у заяві місць частого відвідування; заборонити особисто або через третіх осіб розшукувати, переслідувати та контактувати із заявницею будь-яким способом; заборонити вести листування, телефонні переговори та іншим чином контактувати із заявницею та її двома неповнолітніми дітьми.

Отже, заявниця просить застосувати до ОСОБА_2 комплекс тимчасових обмежень з метою припинення небажаних контактів і переслідування та забезпечення безпеки заявниці і її неповнолітніх дітей.

В судовому засіданні представник заявниці підтримав доводи, викладені в заяві.

Заінтересована особа ОСОБА_2 проти заяви заперечував та просив відмовити у її задоволенні.

Пояснив, що перебуває на військовій службі, у зв`язку з чим більшість часу перебував за місцем служби, а додому приїжджав лише періодично. Зазначив, що між ним та заявницею почали виникати конфлікти, зокрема через те, що ОСОБА_1 вживала алкоголь, що йому не подобалося, про що він їй неодноразово говорив. Також пояснив, що заявниця пропонувала йому скласти на неї заповіт на випадок його загибелі під час проходження військової служби, що його обурило та стало однією з причин виникнення між ними конфліктів. Заінтересована особа зазначив, що в подальшому також мав намір припинити спільне проживання із заявницею. З цією метою він приїхав до місця її проживання, щоб забрати свої особисті речі, однак між ними виник конфлікт. Підтвердив, що телефонував заявниці, однак пояснив, що це було пов`язано виключно з необхідністю з`ясування питань, що виникали між ними.

Разом із тим ОСОБА_2 зазначив, що з 16 червня 2026 року заявниці не телефонує, зустрічей із нею не шукає та не бажає її бачити. Пояснив, що на даний час має інші стосунки та бажає припинити будь-які конфлікти і остаточно розірвати відносини із заявницею. На думку заінтересованої особи, подання заяви про видачу обмежувального припису є способом спекуляції з боку заявниці, яка, як він вважає, має намір створити ситуацію, за якої вони опиняться в одному місці, після чого вона зможе викликати поліцію та звинуватити його у порушенні встановлених обмежень. ОСОБА_2 заперечував факт вчинення щодо заявниці домашнього насильства та вказував на відсутність з його боку намірів підтримувати з нею будь-які стосунки чи контакти.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до таких висновків.

Розділом IV глави 13 Цивільного процесуального кодексу України визначено порядок розгляду судом справ про видачу і продовження обмежувального припису.

Відповідно до ст. 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

За пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі Закон № 2229-VIII), який визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII передбачено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону № 2229-VIII до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону № 2229-VIII рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.

У частині другій статті 26 Закону № 2229-VIII передбачено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

У постанові Верховного Суду від 22 лютого 2023 року у справі № 531/352/22 зазначено, що у випадку застосування обмежувального припису в межах цивільного процесу суд, виходячи з принципу розумності, має оцінити лише підстави для висновку про наявність домашнього насильства, ризику його продовження чи повторного вчинення.

На підтвердження обставин, викладених у заяві, судом досліджено письмові докази, долучені до матеріалів справи.

Зокрема, надано копію свідоцтва про шлюб, відповідно до якого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрували шлюб 13 вересня 2025 року Київським відділом державної реєстрації шлюбів Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про що складено відповідний актовий запис.

Крім того, судом досліджено копії свідоцтв про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з якого вбачається, що батьками дітей є ОСОБА_6 та ОСОБА_1 .

Зазначені документи підтверджують факт перебування заявниці та заінтересованої особи у зареєстрованому шлюбі, а також наявність у заявниці неповнолітніх дітей, щодо безпеки якої вона також просить застосувати заходи захисту.

Як убачається з матеріалів справи, ухвалою Любарського районного суду Житомирської області від 07 липня 2026 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Каморніков Юрій Сергійович, до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. З огляду на характер спору та положення статей 19, 274 ЦПК України суд дійшов висновку про можливість розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження як малозначної справи. Провадження у справі відкрито, а її розгляд визначено здійснювати без повідомлення (виклику) сторін.

У судовому засіданні судом безпосередньо досліджено надані заявницею переписки між сторонами у месенджерах, а також історію телефонних викликів. Водночас із наданих матеріалів не вбачається, за який саме період сформовано відповідні переписки та історію викликів, у зв`язку з чим суд не має можливості достовірно встановити тривалість та період здійснення телефонних контактів між сторонами.

Зі змісту досліджених переписок вбачається наявність між сторонами конфліктних взаємовідносин, взаємних претензій та емоційних висловлювань. Разом із тим сам по собі зміст листування підтверджує наявність конфлікту між сторонами, однак не дає можливості достовірно встановити, коли саме мали місце відповідні контакти, їх систематичність та тривалість, а також не дозволяє однозначно встановити обставини кожного окремого спілкування.

Історія телефонних викликів також свідчить про наявність телефонних контактів між сторонами, однак без зазначення належного часового періоду не дає можливості встановити, коли саме та протягом якого часу здійснювалися такі дзвінки, їх зміст та причини здійснення.

Таким чином, досліджені судом переписки та історія телефонних викликів підтверджують факт наявності конфліктних відносин і контактів між сторонами, однак самі по собі не є достатніми для достовірного встановлення їх систематичності, тривалості та конкретних обставин, за яких такі контакти відбувалися.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи положення Закону № 2229-VIII обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених зазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

При вирішенні питання щодо застосуванні заходів тимчасового обмеження прав кривдника суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи.

Згідно з правовими позиціями, викладеними Верховним Судом, зокрема, в постановах від 27 листопада 2019 року у справі №753/23624/18, від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 754/9263/19, від 14 січня 2019 року у справі № 754/6995/19, від 06 лютого 2020 року у справі № 753/8626/19 під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Частиною 2 ст.3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено перелік осіб, на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання, серед яких - батьки (мати, батько), дитина (діти), подружжя, колишнє подружжя.

Необхідною умовою для застосування судом до заінтересованої особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству є вчинення по відношенню до заявника домашнього насильства, що підлягає доказуванню. Суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви.

Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 березня 2023 року у справі № 711/3693/22 (провадження № 61-13257св22) зазначено, що «обмежувальний припис є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію, направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки особи з огляду на наявність передбачених законом ризиків. Верховний Суд також зазначає, що вирішуючи питання про застосування обмежувального припису відповідно до Закону, пріоритет надається безпеці постраждалої особи, а не праву власника особі, яка вчинила домашнє насильство. Вимога, що ґрунтується на застосуванні обмежувального припису залежно від результатів оцінки ризиків, міститься в частині третій статті 26 Закону. Верховний Суд зазначає, що Закон не вимагає надавати обґрунтування та перелік факторів, розглянутих у рамках оцінки ризиків, проте стандартом верховенства права є вмотивоване рішення суду. Метою використання інструментів оцінки ризиків є оцінювання летальності та серйозності домашнього насильства з метою запобігання подальшому насильству й керування ризиками».

У постанові Верховного Суду від 09 червня 2022 року у справі № 216/4309/21 зазначено, що «докази, що додають до заяви, мають стосуватись місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді - психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії по відношенню до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими. В якості доказів до заяви можуть додаватись, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Саме по собі звернення заявника до органів поліції, служби у справах дітей та внесення відомостей про кримінальні провадження до ЄРДР не є належними доказами на підтвердження факту вчинення домашнього насильства при розгляді заяви у порядку цивільного судочинства».

Надаючи оцінку доказам, суд виходить із такого.

Дослідженими у судовому засіданні письмовими доказами, зокрема наданими сторонами документами, перепискою між сторонами та історією телефонних викликів, а також поясненнями представника заявниці та заінтересованої особи підтверджується, що між сторонами дійсно існують конфліктні відносини, які виникли та загострилися на тлі припинення їхніх шлюбних відносин і небажання заявниці продовжувати сімейні стосунки із заінтересованою особою.

Зі змісту дослідженої судом переписки вбачається наявність між сторонами взаємних претензій, емоційних висловлювань та спроб з`ясування особистих стосунків. Також підтверджується факт телефонного спілкування між сторонами. Водночас із наданої історії викликів не вбачається, за який саме період вона сформована, а тому суд не має можливості достовірно встановити тривалість, систематичність та інтенсивність таких телефонних контактів. Самі по собі наведені докази підтверджують наявність конфлікту та спілкування між сторонами, однак не дають можливості встановити повний характер і обставини кожного такого контакту.

Суд також бере до уваги пояснення заінтересованої особи, який не заперечував факту виникнення конфліктів із заявницею, однак пояснив їх припиненням сімейних відносин та виникненням між сторонами непорозумінь. При цьому він зазначив, що має намір остаточно припинити будь-які особисті стосунки із заявницею та не зацікавлений у продовженні конфлікту.

Таким чином, сукупність досліджених доказів підтверджує факт наявності між сторонами конфліктної ситуації, однак із наданих доказів та пояснень учасників справи суд не може достеменно встановити, що характер, інтенсивність та обставини цього конфлікту свідчать саме про вчинення домашнього насильства у такій формі та ступені, які обумовлюють необхідність застосування спеціального заходу захисту у вигляді обмежувального припису.

Сам по собі факт конфліктних відносин між подружжям, припинення сімейних стосунків, наявність емоційного спілкування, телефонних контактів та окремих некоректних висловлювань не є безумовною підставою для застосування обмежувального припису. Для його видачі необхідним є встановлення обставин, які свідчать про наявність домашнього насильства та відповідного ризику його продовження чи повторного вчинення.

У ході розгляду справи належних, допустимих та достатніх доказів, які б у своїй сукупності достовірно підтверджували вчинення заінтересованою особою щодо заявниці домашнього насильства та наявність реальної необхідності у застосуванні щодо неї передбачених законом обмежувальних заходів, судом не встановлено.

За таких обставин суд доходить висновку, що надані докази підтверджують існування конфлікту між сторонами на тлі припинення їхніх шлюбних відносин, однак не дають достатніх підстав для висновку про наявність обставин, які вимагають застосування до заінтересованої особи обмежувального припису.

Враховуючи викладене, суд вважає, що заява про видачу обмежувального припису задоволенню не підлягає, а тому у її задоволенні слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, ч. 1 ст. 247, ст. 350-1 350-8 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

у задоволенні заяви ОСОБА_1 , про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 — відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя - Лапченко О.М.

10.08.2026 року