Рішення від 09 серпня 2026 р. у справі №357/4224/25 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/4224/25

Провадження № 2/357/1787/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

( ЗАОЧНЕ )

10 серпня 2026 року місто Біла Церква

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді – Бондаренко О. В., за участю секретаря судового засідання – Білоголової М.Т., розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду № 3 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про стягнення боргу кредитором спадкодавця,

В С Т А Н О В И В :

07.03.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаною позовною заявою, шляхом направлення засобами поштового зв`язку, що зареєстрована судом 28.03.2025, мотивуючи тим, що 31.03.2016 між ним та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був укладений договір позики, посвідчений Узинською міською державною нотаріальною конторою, зареєстрований у реєстрі за №997, згідно якого ОСОБА_4 позичила у нього грошові кошти у сумі 160000,00 грн. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла та станом на дату смерті вона не повернула грошові кошти за договором позики. Оскільки позичальник помер, то відповідати за її борги перед ним, на підставі ст. 1281, 1282 ЦК України, мають спадкоємці у межах вартості майна одержаного у спадщину. Тому, просив у судовому порядку стягнути з ОСОБА_2 на свою користь кошти у розмірі 65000,00 грн; стягнути з ОСОБА_3 на свою користь кошти у розмірі 65000,00 грн.

28.03.2025 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу розподілено та передано до провадження судді Рижко Г.О.

31.03.2025, згідно із ч. 8 ст. 187 ЦПК України, судом отримано відповіді на запити з Єдиного державного демографічного реєстру щодо зареєстрованого місця проживання відповідачів.

01.04.2025 суддею Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Рижко Г.О. постановлено ухвалу, якою прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання та витребувано з Узинської міської державної нотаріальної контори матеріали спадкової справи №88/2020, яка була заведена після смерті ОСОБА_4 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_3 та витребувано у позивача ОСОБА_1 оригінал договору позики від 31 березня 2016 року, укладеного в Узинській міській державній нотаріальній конторі, зареєстрованого в реєстрі за № 997 для огляду та дослідження у судовому засіданні.

14.04.2025 з Узинської міської державної нотаріальної контори надійшли матеріали спадкової справи, на виконання ухвали суду від 01.04.2025.

08.07.2025 представник позивача, адвокат Закаблук Лариса Олександрівна, надала до суду оригінал договору позики від 31.03.2016, укладений в Узинській міській державній нотаріальній конторі, зареєстрованого в реєстрі за № 997.

08.07.2025 судом постановлено ухвалу, про закриття підготовчого засідання у справі та призначення справи до судового розгляду по суті.

21.11.2025 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області винесено Розпорядження № 33 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справи, у зв`язку із Наказом суду від 06.11.2025 за № 115/в/г про надання судді Рижко Г.О. відпустки тривалістю на один рік, починаючи з 21.11.2025 по 05.11.2026.

25.11.2025 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу розподілено та передано 26.11.2025 до провадження судді Бондаренко О.В.

27.11.2025 суддею Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Бондаренко О.В. постановлено ухвалу, якою прийнято до провадження справу та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 19.01.2026 – 14:00.

19.01.2026 судом постановлено ухвалу, про повернення на стадію підготовчого провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про стягнення боргу кредитором спадкодавця, та заміну судового засідання для розгляду справи по суті на підготовче засідання.

19.01.2026 судом постановлено ухвалу, про витребування з Узинської міської державної нотаріальної контори матеріалів спадкової справи №88/2020, щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 , за період з 14.04.2025 до дати виконання ухвали, та витребувати з Комунального Підприємства Київської обласної ради «Білоцерківське міжміське бюро технічної інвентаризації» письмових доказів (довідка, свідоцтво, розпорядження, тощо) завірених належним чином щодо зареєстрованого за ОСОБА_4 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

19.01.2026 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення підготовчого засідання на 18.02.2026, згідно із п. 1, п. 3 ч. 2 ст. 198 ЦПК України.

18.02.2026 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про оголошення перерви у підготовчому засіданні на 09.03.2026, згідно із п. 3 ч. 5 ст. 198 ЦПК України.

23.02.2026 з Узинської міської державної нотаріальної контори надійшли матеріали спадкової справи, на виконання ухвали суду від 19.01.2026.

09.03.2026 справу знято з розгляду, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді та відкладено підготовче засідання на 14.04.2026 – 15:00.

20.03.2026 з Комунального Підприємства Київської обласної ради «Білоцерківське міжміське бюро технічної інвентаризації» надійшло повідомлення на ухвалу суду від 19.01.2026.

14.04.2026 судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначення судового засідання для розгляду справи по суті на 14.05.2026 - 15:30 год.

14.05.2026 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення судового засідання на 22.07.2026 - 15:30, у зв`язку із першою неявкою відповідачів у судове засідання.

22.07.2026 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про заочний розгляд справи, згідно ч. 4 ст. 223, ст.280-281 ЦПК України.

22.07.2026 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про перехід до стадії ухвалення судового рішення та згідно ч.1 ст. 224, ч.6 ст. 259 ЦПК України, відкладено ухвалення та проголошення судового рішення на 03.08.2026 – 16:30.

03.08.2026 справу знято з розгляду, а судове засідання перенесено на 10.08.2026 – 16:30, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді у справі.

Позивач - ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином та його представник – адвокат Закаблук Лариса Олександрівна 14.04.2026 подала заяву про проведення судового засідання за відсутності позивача та його представника, а у підготовчому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та зазначила, що усі обставини справи викладено у позовній заяві, до якої додані усі наявні докази, судові витрати позивача складаються із судового збору, витрати на правничу допомогу він не заявляє.

Відповідач - ОСОБА_2 у судове засідання повторно не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, у тому числі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, відзив на позов та заяви з процесуальних питань до суду не подав.

Відповідач - ОСОБА_3 у судове засідання повторно не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, у тому числі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, відзив на позов та заяви з процесуальних питань до суду не подав.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини, спірні правовідносини, з посиланням на докази та норми права.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання.

Ст. 55 Конституції України гарантує кожному право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Приписами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У пункті 33 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України»" та п.23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України №2» наголошується на принципі рівності сторін одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

При вирішенні даного цивільно-правового спору суд також враховує, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Суд вважає за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується, в тому числі, на рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року № 15-рп/2004у справі № 1-33/2004. Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, в судовому засіданні досліджено кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 Постанови ПВС України від 12.06.2009 року №2 «Про практику застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).

У аналізі практики застосування судами ст.16 Цивільного кодексу України від 01.04.2014 Верховний Суд України вказав, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте, таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) вказувала, що «застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19) від 04 вересня 2018 року вказано, що «ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту)».

Як свідчить тлумачення ст. 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості ( ст. 627 ЦК України).

За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків ( ст. 11 ЦК України).

Встановлено, що 31.03.2016 між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , було укладено договір позики, посвідчений державним нотаріусом Узинської міської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за №997, відповідно до якого ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_1 грошові гроші в сумі 130000,00 грн, що еквівалентно 5000,00 доларів США до 31.03.2017, по курсу НБУ на день повернення коштів, що підтверджено оригіналом договору позики від 31.03.2016.

Відповідно до п.1 Договору позики, передачу грошей здійснено до підписання цього договору. Факт підписання договору позичальником буде свідчити про отримання ним усієї вказаної у договорі грошової суми та про відсутність будь-яких претензій, які б стосувалися цього питання .

Відповідно до п. 2 Договору позики, сторони за цим договором домовились про те, що договір позики є безпроцентним, виконання зобов`язання за договором має здійснюватися у межах міста Узина за місцем розташування нотаріальної контори, шляхом вручення грошей особисто позикодавцеві, факт одержання повернутої позики підтверджується власноручною розпискою позикодавця, складеною у письмовій формі та нотаріально засвідченою. Без цієї розписки борг вважається таким, що не повернутий.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Встановлено, що позичальник - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого виконавчим комітетом Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області від 17.03.2020, актовий запис №66.

Як зазначає позивач, станом на дату смерті ОСОБА_4 борг за договором позики остання не повернула.

Судом враховується, що договір позики був наданий позивачем до суду та враховуючи відсутність у матеріалах справи власноручної розписки позикодавця, складеної у письмовій формі та нотаріально засвідченої, борг у розмірі 130000,00 грн вважається таким, що не повернутий ОСОБА_4 .

Згідно зі ст. 608 ЦК України, зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Відповідно до ч. 2 ст.1220 ЦК України, часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч.3 ст. 46 цього Кодексу).

За приписами ст. 1216, 1218 ЦК України, спадкування є перехід прав та обов`язків (спадщини від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Чинне законодавство розмежовує поняття прийняття спадщини (глава 87 ЦК України) «Здійснення права на спадкування» та оформлення спадщини (глава 89 цього Кодексу «Оформлення права на спадщину»).

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч.1 ст.1270 ЦК України).

За ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).

Згідно із ч.1 ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що хоч отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов`язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця такого свідоцтва не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора.

Порядок пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців і порядок їх задоволення регулюються нормами ст. 1281, 1282 ЦК України.

У зв`язку зі смертю боржника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту не застосовуються, а підлягають застосуванню норми ст. 1281, 1282 ЦК України щодо строків пред`явлення кредитором вимог до спадкоємців і порядку задоволення цих вимог кредитора.

Так, згідно зі ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

У пункті 32 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» №5 від 30.03.2012 роз`яснено, що з урахуванням положенняст.1282 ЦК України спадкоємці боржника за умови прийняття спадщини є боржниками перед кредитором у межах вартості майна, одержаного у спадщину. При цьому спадкоємці несуть зобов`язання погасити нараховані відсотки і неустойку тільки в тому випадку, якщо вони вчинені позичальникові за життя. Інші нараховані зобов`язання фактично не пов`язані з особою позичальника і не можуть присуджуватися до сплати спадкоємцями.

Аналіз зазначених норм права дає можливість зробити висновок про те, що спадкоємці можуть задовольняти вимоги кредиторів лише у разі прийняття майна у спадщину, у межах вартості успадкованого майна та у розмірі, яка виникла за життя спадкодавця.

У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна особа не набуває статусу спадкоємця і, як наслідок, у неї відсутній обов`язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи.

Виникнення у спадкоємців у разі прийняття спадщини обов`язку сплатити заборгованість боржника узгоджується зі змістом ст. 1218 ЦК України, яка визначає, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Вказані положення законодавства забезпечують дотримання балансу прав та інтересів усіх учасників цих правовідносин. Зокрема, спадкоємець, приймаючи спадщину, реалізує свій майновий інтерес щодо набуття у власність спадкового майна, при цьому у нього виникає обов`язок сплатити заборгованість спадкодавця, проте виключно в межах вартості отриманого у спадщину майна. У свою чергу кредитор, укладаючи договори кредитування, може бути упевненим у сплаті йому заборгованості позичальника, у разі його смерті, за рахунок спадкового майна, яке прийняли спадкоємці боржника.

Такий принцип регулювання спірних правовідносин ґрунтується на засадах розумності, пропорційності і справедливості та виключає можливість необґрунтованого покладення на спадкоємців боржника обов`язку погасити борг у розмірі більшому, ніж вартість набутого ними майна, що призведе до безпідставного погіршення їх майнового стану у зв`язку з виконанням зобов`язання, стороною якого вони не є і згоди на укладення якого не надавали.

Зазначений правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 552/4892/19, від 09 листопада 2022 року у справі № 295/15702/20.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

При вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини: 1) чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги; 2) коло спадкоємців, які прийняли спадщину; 3) при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини); 4) при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 04.02.2021 у справі № 587/381/15-ц, від 19.02.2020 у справі № 607/98/17 та від 18.09.2019 у справі № 640/6274/16.

Відповідно до ст. 1281 ЦК України, спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб. Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Недотримання кредитором передбачених ст.1281 ЦК України строків пред`явлення вимог, які є присічними (преклюзивними), позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців.

Отже, встановлені ст.1281 ЦК України строки - це строки, у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб`єктивне право на пред`явлення вимог до спадкоємців.

Такий правовий висновок викладений в Постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 в справі № 6-2962цс16, в постанові Верховного Суду України від 08 квітня 2015 року № 6-33цс15 та в постанові Великої Палати Верховного Суду України від 17 квітня 2018 року № 14-53цс18.

Сплив визначених ст. 1281 ЦК України строків пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за зобов`язанням, а також припинення такого зобов`язання.

Наявність встановлених законом строків пред`явлення кредитором вимог до спадкоємців забезпечує юридичну визначеність та стабільність цивільного обороту.

Встановлення темпоральних обмежень як для подання заяви про прийняття чи відмову від спадщини, так і для пред`явлення вимоги кредитором до спадкоємців боржника збалансовує інтереси учасників спадкових відносин та унеможливлює продовження стану невизначеності у цивільних відносинах, які зазнають змін у зв`язку зі смертю одного з їх учасників.

Під час вирішення спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника суди для правильного вирішення справи першочергово повинні встановити, чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1281 ЦК України, тобто чи вчинив кредитор потрібні дії у матеріальних відносинах.

Згідно з п.п. 2.1 п. 2 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, спадкова справа заводиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини на підставі поданої (або такої, що надійшла поштою) першою заяви (повідомлення, телеграми), що свідчить про волевиявлення щодо спадкового майна, зокрема, претензії кредиторів.

За змістом наведених положень Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України подана кредитором претензія є однією з підстав заведення нотаріусом спадкової справи. Кредитор, скеровуючи претензію до нотаріуса, не зобов`язаний зважати на факт прийняття спадщини, оскільки нотаріус повинен прийняти відповідну заяву незалежно від того, чи прийняв спадщину хоча б один із спадкоємців і чи встановлені особи спадкоємців взагалі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2020 у справі №916/617/17 та у постанові Верховного суду від 09.102024 у справі № 335/4520/21 зазначено, що стаття 1281 ЦК України не встановлює певного порядку пред`явлення вимог кредиторів. Пред`являння вимог може відбуватися як безпосередньо спадкоємцю, так і через нотаріуса.

Отже кредитор у матеріальних відносинах може пред`явити вимогу до спадкоємців боржника відповідно до вимог статті 1281 ЦК України в один із таких способів: безпосередньо спадкоємцю (спадкоємцям); опосередковано - через нотаріуса за місцем відкриття спадщини.

Вибір конкретного способу пред`явлення вимоги до спадкоємців боржника є правом кредитора і здійснюється ним на власний розсуд.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року у справі № 638/1046/14-ц.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.09.2020 ОСОБА_1 направив претензію кредитора у порядку ст. 1281 ЦК України за вих. №SAMDN55000027142598 до Узинської міської державної нотаріальної контори, протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

З копії листа Узинської міської державної нотаріальної контори від 22.09.2020 вих. №565/02-14, вбачається, що нотаріальна контора повідомила кредитора ОСОБА_1 про отримання претензії кредитора до спадкоємців померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , заведення спадкової справи №88/2020 та повідомила, про її спадкоємців (племінників): ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Вищезазначене також підтверджується копією спадкової справи №88/2020 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , з якої вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали до Узинської міської державної нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини.

Також, 22.09.2020 на адреси спадкоємців Узинською міською державною нотаріальною конторою було направлено листи, у яких остання повідомила про наявність вимоги кредитора та сам кредитор ОСОБА_1 03.11.2025 направив на адреси проживання спадкоємців претензії з вимогою сплатити борг у розмірі по 65000,00 грн з кожного.

Отже, враховуючи вищевикладене, позивачем, як кредитором було пред`явлено вимогу до спадкоємців боржника у строки, визначені законом.

У постанові Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 615/473/20, від 05 жовтня 2022 року у справі №521/10631/20 та від 19 березня 2025 року у справі № 201/8538/16-ц, зроблено висновок про те, що до обов`язку позивача як кредитора спадкодавця належить доказування обставин щодо розміру заборгованості боржника на день відкриття спадщини, наявність спадкоємців боржника, дотримання кредитором строку, визначеного статтею 1282 ЦК України, звернення з вимогою до спадкоємців боржника, а до обов`язку спадкоємця позичальника, у разі заперечення проти заявлених вимог, належить обов`язок доведення розміру та вартості успадкованого ним майна. Таким чином, обсяг спадкового майна та його вартість повинен доводити спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна. З огляду на характер спірних правовідносин, кредитор не завжди може визначити яке саме майно одержано спадкоємцями у спадщину та яка вартість цього майна. Тому не допускається відмова в позові з тих підстав, що позивачем не надано відповідних доказів. В такій ситуації, задовольняючи позов кредитора до спадкоємця, суд в резолютивній частині рішення зазначає дійсний розмір заборгованості, який відповідає частці спадкоємця у спадщині, та встановлює, що її належить стягнути у межах вартості майна, одержаного ним у спадщину. Цим суд встановлює порядок виконання рішення про стягнення заборгованості спадкодавця.

У зв`язку з цим з`ясування обсягу спадкового майна, його вартості (проведення оцінки) здійснює виконавець в порядку Закону України «Про виконавче провадження», який, виходячи із вартості успадкованого майна, і визначає остаточну суму, яку належить стягнути зі спадкоємця (спадкоємців), за наявності - враховує виконані та/або які перебувають на стадії виконання судові рішення за вимогами інших кредиторів спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого ним майна та його часткою у спадщині

Позивачем доведено розмір заборгованості боржника на день відкриття спадщини, наявність спадкоємців – відповідачів боржника та дотримання кредитором строку, визначеного ст. 1282 ЦК України, звернення з вимогою до спадкоємців боржника.

Також, встановлено, що згідно інформації Комунального Підприємства Київської обласної ради «Білоцерківське міжміське бюро технічної інвентаризації», яка надана 13.03.2026 на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів від 19.01.2026, на квартиру АДРЕСА_1 архівна справа відсутня, водночас, позивачем надано довідку органу приватизації, згідно якої квартира АДРЕСА_1 , приватизована ОСОБА_4 та свідоцтво видане згідно з розпорядженням №2288 від 28.10.2016.

Однак, відомості про спадкове майно у матеріалах спадкової справи №88/2020 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , відсутні.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідачі відзив з відповідними доказами у спростування доводів позивача до суду не подали, зокрема, не довели обсяг спадкового майна та його вартість, враховуючи, що відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, борг спадкодавця ОСОБА_4 за договором позики від 31.03.2016 підлягає стягненню з кожного відповідача (спадкоємця) в рівних частках, а саме по 65000,00 грн.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення у повному обсязі.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у разі задоволення позову - на відповідача.

Позивач при подачі позову до суду сплатив судовий збір у розмірі 1300,00 грн, тому, з відповідачів на користь позивача стягуються судові витрати в розмірі сплаченого судового збору – по 650,00 грн з кожного.

Керуючись ст. 13 Конституції України, ст. 509, 598, 627, 634, 638, 1054, 1216, 1218, 1219-1221, 1270, 1281, 1282, 1296 ЦК України, ст. 4, 10-13, 76–81, 141, 223, 258, 259, 264–265, 268, 274-279, 280-284,354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовну заяву задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , у межах вартості частки спадкового майна, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 , одержаного ним у спадщину, борг за договором позики від 31.03.2016 у розмірі 65000,00 грн (шістдесят п`ять тисяч гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , у межах вартості частки спадкового майна, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 , одержаного ним у спадщину, борг за договором позики від 31.03.2016 у розмірі 65000,00 грн (шістдесят п`ять тисяч гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 650,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 650,00 грн.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Учасник справи, якому повний текст рішення не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте Білоцерківським міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач – ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач – ОСОБА_2 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідач – ОСОБА_3 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 .

Рішення складено 10.08.2026.

Суддя: О. В. Бондаренко