Рішення від 09 серпня 2026 р. у справі №357/2285/26 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/2285/26

Провадження № 2/357/3624/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2026 року місто Біла Церква

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді – Бондаренко О. В., за участю секретаря судового засідання – Білоголової М.Т., розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду № 3 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за договором позики,

В С Т А Н О В И В :

13.02.2026 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, шляхом направлення у системі «Електронний суд», що зареєстрований судом 16.02.2026, мотивуючи тим, що 01.07.2025 ОСОБА_2 отримав від нього грошові кошти у сумі 2 650 000,00 гривень, що підтверджується власноручно написаною відповідачем розпискою. Повернути позику в повному обсязі відповідач зобов`язався у строк до 03 жовтня 2025 року. У строк, вказаний у розписці, відповідач позику не повернув, навіть, частково. Тому сума боргу відповідача перед ним становить 2 650 000,00 грн. У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Сума інфляційних втрат становить 39914,49 грн та сума 3% річних становить 28315,07 грн. Таким чином, борг відповідача перед ним складається з: неповернутої суми позики – 2 650 000,00 грн, суми інфляційних втрат – 39 914,49 грн та суми 3% річних – 28315,07 грн, що разом становить 2 718 229,56 грн. Тому, просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь кошти за договором позики від 01.07.2025 у розмірі 2718229,56 грн та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 13312,00 грн.

23.03.2026 судом, згідно із ч. 6 ст. 187 ЦПК України, отримано відповідь на запит щодо зареєстрованого місця проживання відповідача.

24.03.2026 судом постановлено ухвалу, якою прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 04.05.2026-15:00 та витребувано у ОСОБА_1 оригінал розписки ОСОБА_2 від 01.07.2025.

01.04.2026 ОСОБА_2 подав до суду відзив на позов, шляхом направлення у системі «Електронний суд», у якому зазначив, що дійсно, 01 липня 2025 він, у присутності свідка ОСОБА_3 , отримав у позику від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 2 650 000,00 (два мільйони шістсот п`ятдесят тисяч) гривень, про що видав власноручну розписку, та зобов`язався у строк до 03 жовтня 2025 року повернути позику, але через скрутний фінансовий стан не зміг повернути кошти. Він повністю визнає заявлені у позові вимоги і не заперечує проти ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, у тому числі, у частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних. Просив вважати його відзив на позовну заяву заявою про визнання позовних вимог у повному обсязі, наслідки визнання позову йому відомі та зрозумілі.

04.05.2026 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про прийняття до розгляду оригіналу розписки ОСОБА_2 від 01.07.2025, яка подана представником позивача на виконання ухвали суду від 24.03.2026.

04.05.2026 судом постановлено ухвалу, про визнання обов`язкової явки сторін у судове засідання для дачі особистих пояснень у справі, з урахуванням положень ст. 12 ЦПК України.

04.05.2026 судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначення судового засідання для розгляду справи по суті на 06.07.2026 - 14:00.

06.07.2026 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення судового засідання на 29.07.2026 - 16:00, згідно п. 5 ч. 2 ст. 223 ЦПК України.

29.07.2026 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про перехід до стадії ухвалення судового рішення та згідно ч.1 ст. 224, ч.6 ст. 259 ЦПК України, відкладення ухвалення та проголошення судового рішення на 10.08.2026 – 16:00.

Позивач - ОСОБА_1 у судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі та зазначив, що відповідач звернувся до нього за допомогою в коштах та він, маючи фінансову спроможність, надав йому такі кошти у борг, адже має бізнес з нерухомістю. Коли у подальшому він з`ясував обставини по відповідачу, то з`ясувалося, що він багатьом винен гроші.

Представник позивача – адвокат Рижкова Олена Вікторівна у судовому засіданні позов підтримала у повному обсязі та зазначила, що відповідач ухиляється від виконання своїх зобов`язань, судові витрати позивача складаються із судового збору у розмірі 13312,00 грн, витрати на правничу допомогу позивач не заявляє. Також, зазначила, що згідно податкових декларацій про майновий стан і доходи позивача за 2024-2025 роки, останній мав можливість надати вказану суму у позику.

Відповідач - ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце засідання повідомлений належним чином, у відзиві на позовну заяву просив розгляд справи проводити за його відсутності.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини, спірні правовідносини, з посиланням на докази та норми права.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79, 80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Встановлено, що 01 липня 2025 року між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , було укладено договір позики, відповідно до якого позивач передав, а відповідач отримав кошти у розмірі 2 650 000,00 грн та взяв на себе зобов`язання повернути вказані кошти до 03 жовтня 2025 року, що підтверджено матеріалами справи: копією паспорта позивача та відповідача, відповіддю з відділу обліку та моніторингу інформації ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, оригіналом розписки від 01.07.2025.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (ст.11 ЦК України).

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики)... Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Згідно ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі... На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16-ц.

Відповідно до ч. 3 ст. 545 ЦК України, наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається право підтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, то це вже є доказом факту отримання грошових коштів, тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України.

Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов`язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, яке складено окремо чи міститься в тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов`язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.

Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом України у постанові від 13.12.2017 у справі № 6-996цс17, і у подальшому підтверджений Верховним Судом у постановах: від 05.09.2018 у справі № 756/8630/14-ц, від 08.04.2021 у справі № 500/1755/17 та від 16.02.2022 у справі №520/19325/18.

Як встановлено судом, розписка, яка знаходиться у матеріалах даної справи, містить дату її складання, отримання грошових коштів (в борг) у конкретно визначеній сумі та зобов`язання щодо повернення коштів у певний строк.

Також, судом враховується, що оригінал боргового документу був наданий представником позивача до суду, отже, відповідач свої зобов`язання за вказаним договором позики не виконав.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (ч.1 ст. 1049 ЦК України).

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч.1 ст. 526 цього Кодексу).

Згідно із ч.1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ст.610 ЦК України невиконання зобов`язання є порушенням зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Згідно із ч.1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи в електронній формі та визнаються відповідачем, а відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

У даному випадку, позивачем доведено факт укладення договору позики, факт отримання відповідачем грошових коштів та порушення ним зобов`язання щодо їх повернення та у суду немає обґрунтованого сумніву щодо достовірності обставин справи та у добровільності їх визнання відповідачем, який у відзиві на позовну заяву зазначив, що дійсно, 01 липня 2025 він у присутності свідка ОСОБА_3 отримав у позику від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 2 650 000,00 грн, про що видав власноручну розписку, та зобов`язався у строк до 03 жовтня 2025 року повернути позику, але через скрутний фінансовий стан не зміг повернути кошти.

Таким чином, враховуючи наявні законні підстави та визнання позову в частині стягнення боргу за договором позики від 01.07.2025, суд дійшов висновку, про стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу за договором позики від 01.07.2025 у розмірі 2650000,00 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача коштів за прострочення виконання зобов`язання суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України №64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з 24 лютого 2022 року було введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який Указами Президента України неодноразово було продовжено, зокрема і станом на час розгляду справи.

У даному випадку, позивачем заявлено вимоги до відповідача про стягнення коштів у порядку ст. 625 ЦПК України, а відповідач у відзиві на позов зазначив, що він не заперечує проти ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, у тому числі в частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Учасники справи розпоряджаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч.3 ст.13 ЦПК України) та кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.4 ст.12 ЦПК України).

Таким чином, враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суми коштів, на яку збільшилася заборгованість за договором позики внаслідок інфляційних процесів, у розмірі 39914,49 грн та 3% річних у розмірі 28315,07 грн.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення у повному обсязі.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем сплачено при подачі позову судовий збір у розмірі 13312,00 грн, таким чином, враховуючи часткове задоволення позову, тому з відповідача на користь позивача стягуються вказані судові витрати.

Керуючись ст. 526, 536, 545, 610, 611, 625, 626, 1046, 1047, 1050 ЦК України, ст. 4, 10, 12, 13, 76 – 82, 141, 206, 223, 258, 259, 264 – 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовну заяву задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти за договором позики від 01.07.2025 у розмірі 2650000,00 грн; суму, на яку збільшилася заборгованість внаслідок інфляційних процесів у розмірі 39 914,49 грн та суму 3% річних у розмірі 28315,07 грн, усього 2 718 229,56 грн (два мільйони сімсот вісімнадцять тисяч двісті двадцять дев`ять гривень 56 копійок).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 13312,00 грн (тринадцять тисяч триста дванадцять гривень 00 копійок).

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач – ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідач – ОСОБА_2 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 .

Рішення складено 10.08.2026.

Суддя: О. В. Бондаренко