Рішення від 09 серпня 2026 р. у справі №159/5846/23 — Ковельський міськрайонний суд Волинської області

Справа № 159/5846/23

Провадження № 2/159/70/26

КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року м. Ковель

Ковельський міськрайонний суд Волинської області в складі

головуючого судді - Смалюха Р.Я.,

за участю:

секретаря судового засідання - Клевецької О.М.,

представника позивача - ОСОБА_1 (відеоконференція),

представника відповідача - ОСОБА_2

інші учасники - не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження позовну заяву ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_3 ), ОСОБА_6 ( АДРЕСА_4 ) про недійсність правочину з підстав фраудаторності та відновлення становища, яке існувало до укладення договору,

в с т а н о в и в :

03.10.2023 ОСОБА_3 (далі – позивач або ОСОБА_3 ) звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 (далі – відповідач 1 або ОСОБА_4 ), ОСОБА_5 (далі – відповідач 2 або ОСОБА_5 ), ОСОБА_6 (далі – відповідач 3 або ОСОБА_6 ) в якому упросить визнати недійсним, з підстав фраудаторності, укладений між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 і ОСОБА_6 договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений 28.12.2018 приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Лехкобит Л. В. за реєстровим №1549 та відновлення становища яке існувало до укладення оскаржуваного договору, шляхом повернення у власність ОСОБА_4 земельних ділянок.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28 січня 2018 року ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_3 у позику 85 000 доларів США та зобов`язався повернути їх до 31 липня 2018 року. На підтвердження належного виконання зобов`язання відповідач гарантував повернення боргу, зокрема, за рахунок належної йому земельної ділянки площею 9,8062 га з кадастровим номером 0710400000:15:008:0108, розташованої за адресою: АДРЕСА_5 .

Позивач зазначає, що у встановлений строк позика повернута не була. Надалі позивачу стало відомо, що 28 грудня 2018 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу Лехкобит Л. В., ОСОБА_4 відчужив зазначену земельну ділянку ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , які набули право власності на неї.

Позивач також посилався на те, що земельна ділянка була відчужена за ціною, яка, на його думку, була нижчою за її ринкову вартість. Водночас отримані від продажу кошти ОСОБА_4 не спрямував на погашення заборгованості за договором позики.

На переконання позивача, наявність простроченого боргового зобов`язання, перебування боржника за межами України та відчуження ним належного йому майна свідчать про недобросовісність його поведінки і відсутність наміру виконати обов`язок щодо повернення позики.

З огляду на викладене ОСОБА_3 просив суд визнати недійсним як фраудаторний договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений між ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , посвідчений 28 грудня 2018 року приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Лехкобит Л. В. та зареєстрований у реєстрі за № 1549.

Крім того, під час розгляду справи позивач встановив, що спірна земельна ділянка площею 9,8062 га (кадастровий номер 0710400000:15:008:0108) перестала існувати як об`єкт нерухомого майна, оскільки була поділена відповідачами на 5 окремих земельних ділянок із кадастровими номерами: 0710400000:15:008:0225 (0,5 га), 0710400000:15:008:0226 (0,5 га), 0710400000:15:008:0227 (0,5 га), 0710400000:15:008:0228 (7,7682 га) та 0710400000:15:008:0229 (0,538 га). На переконання позивача, такі дії відповідачами вчинялися навмисно з метою приховування спірного майна та ускладнення доступу до нього у випадку задоволення позову.

Згідно з приписами статті 216 Цивільного кодексу України та правовим висновком Верховного Суду, які містяться у постанові від 18.05.2022 у справі № 643/15604/17, ефективним способом захисту прав та інтересів кредитора за вимогою про повернення сторін у первісний стан (відновлення становища, що існувало до порушення) є саме повернення відповідного майна боржнику. При цьому оспорювання наступних правочинів чи реєстраційних дій щодо поділеного майна чинним законодавством не вимагається.

Відтак, позивач також просить відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення боржнику ОСОБА_4 права власності на п`ять новостворених земельних ділянок.

Відповідач ОСОБА_6 , у відзиві на позовну заяву, зазначає про безпідставність доводів щодо фіктивності оспорюваного договору купівлі-продажу від 28.12.2018. Посилаючись на практику Верховного Суду, заявник вказує, що якщо хоча б одна зі сторін правочину намагалася досягти реального правового результату, такий правочин не може бути визнаний фіктивним.

На підтвердження прагнення сторін досягти правових наслідків відповідач вказує на фактичну реєстрацію переходу права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка № 371744027), повну та своєчасну сплату покупцями узгодженої ціни договору (згідно з п. 2.1–2.3 договору), а також фактичне передання земельної ділянки та сплату продавцем усіх необхідних податків і військового збору до підписання договору.

Крім того, відповідач звертає увагу, що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 здійснювали активні розпорядчі та фактичні дії щодо благоустрою ділянки: 16.01.2019 уклали оплатний договір із ФОП ОСОБА_8 про впорядкування ділянки (корчування пнів, планування площ), а 11.06.2019 — договір № 14 про проведення інженерно-геологічних вишукувань, за якими вони понесли значні фінансові витрати.

Також відповідач зазначає, що законність оспорюваного договору купівлі-продажу від 28.12.2018 та добросовісність ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , як законних набувачів прав на земельну ділянку, підтверджується остаточними судовими рішеннями у справах № 159/2179/19 та № 159/4179/21, які набрали законної сили та не були скасовані Верховним Судом. Зокрема, рішеннями судів у вказаних справах було повністю відмовлено у задоволенні позовів про визнання цього договору недійсним та витребування майна з чужого володіння.

Також відповідач звертає увагу суду, що позивачем у позовній заяві не надано жодних належних доказів того, що умови оспорюваного договору купівлі-продажу порушують публічний порядок, спрямовані на порушення конституційних прав позивача чи незаконне заволодіння майном в розумінні статті 228 Цивільного кодексу України.

На переконання відповідача, твердження позивача про те, що ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 є «пов`язаними особами», повністю спростовується довготривалими судовими спорами між ними у період з 2019 по 2024 роки, у яких ОСОБА_4 виступав позивачем та намагався повернути земельну ділянку.

Крім того, органами державної виконавчої служби відкриті виконавчі провадження про примусове стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 значних сум судових витрат на суму понад 100000 грн.

Натомість характер відносин свідчить про ймовірну пов`язаність самого позивача із ОСОБА_4 , в інтересах якого і подано цей позов.

Відповідач вважає, що доводи позивача про занижену вартість земельної ділянки є необґрунтованими. Ціна продажу у розмірі 1 667 049,00 грн повністю відповідала офіційному звіту про експертну грошову оцінку від 21.11.2018. Нижча ціна була зумовлена вкрай занедбаним технічним станом ділянки на момент її придбання (загущення чагарників, самозаліснення, велика кількість пнів), що потребувало додаткових витрат на очищення.

Додатково відповідач зазначає, що позивачем обрано неналежний та неефективний спосіб захисту своїх прав. Позивач обґрунтовує свої вимоги наявністю боргу за розпискою від 28.01.2018 на суму 85 000 доларів США, проте у справі відсутнє судове рішення, яке б набрало законної сили, про примусове стягнення цього боргу з ОСОБА_4 .

Ефективним шляхом захисту за таких обставин є спочатку стягнення боргу в судовому порядку, а вже потім - оспорення правочинів.

Водночас, станом на 10.07.2023 року все нерухоме майно ОСОБА_4 , включаючи спірну земельну ділянку, перебуває під арештом, накладеним Державною виконавчою службою.

Тому, навіть у разі повернення земельних ділянок у власність ОСОБА_4 , позивач не зможе примусово стягнути кошти за їх рахунок, оскільки вони перебуватимуть під арештом.

Керуючись статтями 3, 13, 228, 234, 691, 692, 1182 Цивільного кодексу України, статтями 76–81, 95, 137, 178 ЦПК України, відповідач просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Представник позивача у судових дебатах повністю підтримав свої вимоги з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог навівши такі аргументи.

Існування боргу ОСОБА_4 перед позивачем у розмірі 85 000 доларів США за розпискою від 28.01.2018 (строк повернення до 31.07.2018) є дійсним і не було спростоване самим боржником під час судового розгляду. Попри наявність невиконаного зобов`язання, ОСОБА_4 у грудні 2018 року відчужив належне йому майно - земельну ділянку - на користь відповідачів через повіреного, перебуваючи на території РФ, що підтверджує намір приховати майно в Україні від кредитора.

Фраудаторний характер договору купівлі-продажу від 28.12.2018 підтверджується низкою обставин:

- укладення правочину відбулося після настання строку повернення боргу за розпискою;

- відчуження майна за явно заниженою (неринковою) ціною у 1667049,00 грн, що підтверджується офіційними довідками Фонду держмайна України та висновком Верховного Суду у постанові 13.03.2025 у цій справі;

- сумнівність майнового інтересу боржника у продажу землі за заниженою вартістю;

- подальший поділ ділянки відповідачами на 5 окремих об`єктів 26.04.2024 з метою ускладнити стягнення.

Позивач зазначає, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.02.2026 у справі № 910/6654/24, для визнання договору недійсним на підставі статей 3 та 13 Цивільного кодексу України (зловживання правом на шкоду кредитору) факт передачі майна чи переходу прав за оспорюваним правочином не виключає його фраудаторності.

Доводи відповідачів про наявність у боржника іншого майна для погашення боргу є безпідставними. Відповідно до інформаційної довідки з ДРРП № 353207448, на все нерухоме майно ОСОБА_4 накладено арешт з 10.07.2023 через податковий борг у розмірі 2093890,18 грн. Також у Шевченківському ВДВС м. Львова перебувають виконавчі провадження про стягнення з нього ще понад 100 000 грн. Оскільки вимоги позивача як кредитора за розпискою задовольняються лише у п`яту (останню) чергу відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» (після податкових вимог четвертої черги), позивач позбавлений будь-якої реальної можливості повернути борг за рахунок іншого майна боржника.

Відповідно до практики Верховного Суду (постанови від 13.03.2025 у справі № 159/5846/23 та від 30.07.2025 у справі № 766/2529/24), для застосування конструкції фраудаторного правочину не є обов`язковою наявність судового рішення про стягнення боргу чи відкриття судового процесу про стягнення. Достатньо лише наявності у кредитора дійсного права вимоги на момент вчинення боржником дій з відчуження майна. При цьому тягар доведення того, що правочин не завдав шкоди кредитору, покладається саме на боржника.

Представник відповідача ОСОБА_5 у судових дебатах, посилаючись на практику Верховного Суду (постанови у справах № 916/379/23, № 947/37261/21, № 504/112/22, № 757/52379/21-ц), вказує на специфіку застосування концепції фраудаторності до оплатних правочинів. Він наголошує, що для такої кваліфікації недостатньо лише стверджувати про наявність зловживання правом і права вимоги — необхідна наявність недобросовісності обох сторін (продавця і покупця), які діяли "про людське око", що у цій справі повністю відсутнє.

Також звертає увагу на очевидну пов`язаність позивача ОСОБА_3 та боржника ОСОБА_4 , а також на те, що ОСОБА_3 фактично діє виключно в інтересах останнього, на що вказує той факт, що ОСОБА_3 ніколи не пред`являв ОСОБА_4 жодних письмових претензій та не звертався до суду з позовом про примусове стягнення боргу за розпискою. Шляхом пред`явлення цього позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 намагаються обійти законну силу рішень попередніх судів, якими було відмовлено ОСОБА_4 у визнанні договору недійсним та витребуванні майна, з метою непрямого досягнення того самого результату, який ОСОБА_4 не вдалося отримати самостійно.

Представник наголошує, що після придбання спірної земельної ділянки покупці здійснюють на ній реальну господарську діяльність відповідно до її цільового призначення.

Крім того зазначає, що згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу ОСОБА_4 мав у власності житловий будинок у м. Львові та земельну ділянку площею 368,5 кв.м. під цим будинком, які на той час були повністю вільними від обтяжень та за рахунок яких кредитор міг задовольнити свої вимоги в примусовому порядку.

Також представник висловив сумніви щодо дійсності самого факту передання ОСОБА_3 коштів ОСОБА_4 у розмірі 85 000 доларів США та достовірності розписки від 28.01.2018 року у зв`зку з тим, що: - ОСОБА_3 досі не звернувся з позовом до суду про стягнення вказаного боргу; - відсутні будь-які докази законного перевезення ОСОБА_3 готівкових коштів у розмірі 85 000 доларів США через державний кордон України чи їх доставки в Республіку Латвія, враховуючи митні обмеження на перевезення валюти без декларування в еквіваленті 10 000 євро; - текст розписки, яка нібито була складена в Республіці Латвія, викладений українською мовою з використанням саме українського алфавіту та специфічного знака "апостроф", який відсутній у латвійському чи англійському письмі, що свідчить про її написання в Україні; - позивач ОСОБА_3 має значні непогашені заборгованості перед іншими кредиторами ( 28051,51 грн за рішенням у справі справа № 159/680/21, 103152,18 грн за рішенням у справі № 0306/3847/2012, 22429,55 євро за рішенням у справі № 159/1642/19).

Представник зазначає, що посилання позивача на занижену ціну продажу земельної ділянки (1 667 049 грн порівняно з ціною її придбання ОСОБА_4 за договором задоволення вимог іпотекодержавтеля у 2016 році у розмірі 1 961 240 грн) є безпідставними та спростовуються матеріалами справи. Вартість відчуження була чітко визначена на підставі офіційного висновку експерта від 21.11.2018 та повністю сплачена покупцями до підписання договору, а позивач не надав жодних доказів того, що ця ціна не відповідала реальній ринковій вартості ділянки на момент продажу.

На підставі наведеного просить суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , відмовити повністю, оскільки позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не скористалася правом подання відзиву на позовну заяву.

Верховний Суд постановою від 13.03.2025 скасував у цій справі рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 21 травня 2024 року, додаткове рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 03 червня 2024 року, постанову Волинського апеляційного суду від 04 вересня 2024 року, додаткову постанову Волинського апеляційного суду від 16 вересня 2024 року та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою від 07.04.2025 суд призначив розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначив на 09.05.2025.

21.04.2025 представник відповідача ОСОБА_6 надіслав відзив на позовну заяву.

21.04.2025 представник відповідача ОСОБА_6 також подав зустрічний позов до первісного позивача ОСОБА_3 та первісного відповідача ОСОБА_4 про визнання недійсним договору позики оформленого розпискою ОСОБА_4 від 28.01.20218. Вимоги обґрунтовує тим, що підставою позову ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним, є укладений 28.01.2018 договір позики. У разі якщо договір позики буде визнано судом недійсним, відпаде правова підстава визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки. Враховуючи наведене, просить суд прийняти зустрічну позовну заяву та об`єднати її розгляд з первісним позовом у цій справі.

07.05.2025 представник первісного відповідача ОСОБА_6 подав суду заяву про зміну предмета і збільшення підстав зустрічного позову.

09.05.2025 представник відповідача ОСОБА_6 подав клопотання про долучення доказів, які засвідчують сплату ОСОБА_6 та ОСОБА_5 податку на землю у жовтні 2024, щодо земельної ділянки договір купівлі-продажу якої оскаржується у цьому провадженні.

09.05.2025 представник позивача ОСОБА_3 у формі клопотання подав свої заперечення щодо прийняття зустрічного позову відповідача ОСОБА_6 у якому просив відмовити у такому прийнятті.

Ухвалою від 09.05.2025 суд: - відклав підготовче засідання на 26.05.2025; - залишив без рухузустрічну позовну заяву від 21.04.2025 подану ОСОБА_9 від імені відповідача ОСОБА_6 до первісного позивача ОСОБА_3 та первісного відповідача ОСОБА_4 , надавши десятиденний строк для усунення недоліків; - встановив учасникам справи строк для подання відповіді на відзив та заперечень.

13.05.2025 представник відповідача ОСОБА_6 подав заяву про усунення недоліків зустрічного позову.

Ухвалою від 19.05.2025 суд задовольнив клопотання представника позивача ОСОБА_3 про його участь в усіх судових засіданнях в режимі відеоконференції.

25.05.2025 представник відповідача ОСОБА_4 подав заяву у якій просив суд відмовити ОСОБА_6 у прийнятті зустрічної позовної заяви. Заява мотивована тим, що поданий зустрічний позов не може бути прийнятий судом у зв`язку з недотриманням вимог ч. 2 ст. 193 ЦПК України, а його прийняття до спільного розгляду у цій справі буде порушенням ч. 4 ст. 49 ЦПК України.

26.05.2025 представник позивача ОСОБА_3 подав клопотання про повернення без розгляду заяви представника відповідача ОСОБА_6 про зміну предмета і збільшення підстав зустрічного позову від 07.05.2025.

24.05.2025 представник відповідача ОСОБА_6 подав клопотання про визнання обов`язковою явки позивача ОСОБА_3 для дачі особистих пояснень щодо законності походження коштів, які були надані в позику ОСОБА_4 , законності їх переміщення через кордон та інших обставин укладення договору позики між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_4 .

25.05.2025 представник відповідача ОСОБА_3 подав заперечення на клопотання про визнання обов`язкової явки позивача ОСОБА_3 .

24.05.2025 представник відповідача ОСОБА_6 подав клопотання про витребування з Ковельського міськрайонного суду Волинської області цивільні справи №159/2179/19 та №159/4766/21.

26.05.2025 представник відповідача ОСОБА_6 подав клопотання про долучення доказів, а саме паспорту прив`язки від 07.08.2024 на здійснення підприємницької діяльності на земельній ділянці по АДРЕСА_5 , яка належить ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а також витяг з реєстру обтяжень рухомого майна від 30.11.2018 щодо відповідача ОСОБА_4

24.05.2025 представник позивача ОСОБА_3 подала суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, у якій крім вимоги, яка зазначена у первісній позовній заяві просила суд додатково відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення ОСОБА_4 права власності на земельні ділянки, які утворені шляхом поділу земельної ділянки з цільовим призначенням: для розміщення готельного комплексу з автосервісом, закладом громадського харчування та автопаркінгом, площею 9,80682 га, кадастровий номер: 0710400000:15:008:0108, а саме: - земельної ділянки з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, площею 0,5 га, кадастровий номер: 0710400000:15:008:0225; - земельної ділянки з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, площею 0,5 га, кадастровий номер: 0710400000:15:008:0226; - земельної ділянки з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, площею 0,5 га, кадастровий номер: 0710400000:15:008:0227; - земельної ділянки з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, площею 7,7682 га, кадастровий номер: 0710400000:15:008:0228; - земельної ділянки з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, площею 0,538 га, кадастровий номер: 0710400000:15:008:0229.

Ухвалою від 26.05.2025 суд відмовив у прийнятті зустрічної позовної заяви від 21.04.2025 ОСОБА_6 від імені якого діє представник ОСОБА_9 до первісного позивача ОСОБА_3 та первісного відповідача ОСОБА_4 про визнання недійсним договору позики оформленого розпискою від 28.01.2018.

Ухвалою від 26.05.2025 суд відмовив у прийнятті заяви від 24.05.2025 про збільшення розміру позовних вимог ОСОБА_3 від імені якого діє представник ОСОБА_1 .

Ухвалою від 26.05.2025 суд залишив без розгляду клопотання від 09.05.2025 та 26.05.2025 ОСОБА_6 від імені якого діє представник ОСОБА_9 про долучення доказів до справи повернувши їх заявнику. Задовольнив клопотання від 24.05.2025 ОСОБА_6 від імені якого діє представник ОСОБА_9 про витребування з Ковельського міськрайонного суду Волинської області матеріалів цивільних справ №159/2179/19 та №159/4766/21. Продовжив підготовче засідання на тридцять днів. Судове засідання у справі відклав на 12.06.2025.

29.05.2025 до суду надійшла заява представника відповідача ОСОБА_6 про витребування у позивача оригіналу розписки ОСОБА_4 .

Ухвалою від 12.06.2025 суд з витребував у ОСОБА_10 для огляду у судовому засіданні оригінал розписки ОСОБА_4 від 28.01.2018, судове засідання відклав на 30.06.2025.

Ухвалою від 30.06.2025 суд відклав судове засідання на 25.07.2025.

Судове засідання 25.07.2025 не відбулося у зв`язку з витребуванням матеріалів справи Волинським апеляційним судом для розгляду апеляційної скарги відповідача ОСОБА_3 на ухвалу суду від 26.05.2025 про відмову у прийнятті заяви від 24.05.2025 про збільшення розміру позовних вимог.

29.07.2025 Волинський апеляційний суд скасував ухвалу суду від 26.05.2025 про відмову у прийнятті заяви від 24.05.2025 про збільшення розміру позовних вимог і направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Після повернення справи з суду апеляційної інстанції суд призначив судове засідання у справі на 04.09.2025.

04.09.2025 прибув представник відповідача ОСОБА_6 представник позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні. Суд відклав підготовче засідання на 02.10.2025.

Суд ухвалою від 02.10.2025 прийняв заяву від 24.05.2025 подану представником позивача ОСОБА_3 про зміну предмету позову, та подальший розгляд справи вирішив здійснювати виходячи з таких позовних вимог:

1. Визнати недійсним, з підстав фраудаторності, укладений між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 і ОСОБА_6 договір купівлі-продажу, посвідчений 28.12.2018 приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Лехкобит Л. В. за реєстровим №1549.

2. Відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) права власності на земельні ділянки, які утворені шляхом поділу земельної ділянки з цільовим призначенням: для розміщення готельного комплексу з автосервісом, закладом громадського харчування та автопаркінгом, площею 9,80682 га, кадастровий номер: 0710400000:15:008:0108, а саме:

- земельної ділянки з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, площею 0,5 га, кадастровий номер: 0710400000:15:008:0225;

- земельної ділянки з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, площею 0,5 га, кадастровий номер: 0710400000:15:008:0226;

- земельної ділянки з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, площею 0,5 га, кадастровий номер: 0710400000:15:008:0227;

- земельної ділянки з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, площею 7,7682 га, кадастровий номер: 0710400000:15:008:0228;

- земельної ділянки з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, площею 0,538 га, кадастровий номер: 0710400000:15:008:0229.

Також в ухвалі від 02.10.2026 суд надав учасникам справи строк на подання заяв по суті справи у зв`язку із зміненими позовними вимогами, судове засідання у справі відклав на 03.11.2025.

У судовому засіданні 03.11.2025 представник відповідача ОСОБА_6 наполягав на витребуванні у позивача оригіналу розписки. Суд ухвалою від 03.11.2025 відклав, зобов`язав відповідача ОСОБА_3 надати у судове засідання для огляду оригінал розписки від 28.01.2018, підготовче засідання відклав на 16.12.2025.

У судовому засіданні представник позивача надав суду та представнику відповідача ОСОБА_6 для огляду оригінал розписки від 28.01.2018. Суд оглянув у судовому засіданні оригінал розписки ОСОБА_4 від 28.01.2018, завірену судом копію якої долучив до матеріалів справи, також суд протокольною ухвалою постановив долучити докази надані з клопотанням представника відповідача від 09.12.2025.

У судовому засіданні суд також розглянув клопотання представника відповідача Лисюка В.П., яке надійшло до суду 30.06.2025, про призначення у справі судової фізико-хімічної експертизи оглянутої у суді оригіналу розписки, та ухвалою від 16.12.2026 відмовив у задоволенні цього клопотання, підготовче провадження закрив, призначив справу до розгляду по суті на 22.01.2026.

Судові засідання у справі призначалися 17.02.2026, 03.03.2026 на якому суд протокольною ухвалою відмовив у у задоволенні заяви представника ОСОБА_6 про визнання обов`язковою явки позивача у судове засідання., 26.03.2026, 30.04.2026, 22.05.2026.

У судове засідання 30.07.2026 прибув представник позивача Нечипорук І.С.,який підтримав позовні вимоги у повному обсязі, та представник відповідач ОСОБА_5 — адвокат Кондратюк В.В., який просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, до закінчення судових дебатів усно повідомив, що документи, які підтверджують витрати на правничу допомогу подасть упродовж 5 днів після прийняття судом рішення у справі..

Інші учасники судового процесу не прибули, хоча повідомлялись про час, дату і місце судового засідання у встановлений законом спосіб завчасно.

Верховний Суд у своїх постановах від 13 листопада 2020 року у справі № 359/5348/17 (провадження № 61-18620св19) та від 8 грудня 2021 року у справі № 369/10161/19 (провадження № 61-3468св21) наголосив, що якщо учасники судового процесу, зокрема сторони чи їхні представники, не з`явилися на судове засідання, але суд дійде висновку, що наявних матеріалів достатньо для ухвалення законного та обґрунтованого рішення, розгляд справи може бути завершено без її відкладення. Основним критерієм для відкладення справи є не відсутність сторони або її представника, а неможливість вирішення спору в межах відповідного судового засідання.

У цій справі суд вважає, що наявних матеріалів достатньо для прийняття законного та обґрунтованого рішення, тому вирішення спору по суті може відбутися без відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 30.07.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення у справі та у зв`язку із складністю виготовлення повного рішення суду, оголосив у судовому засіданні перерву до 10.08.2026.

Вивчивши матеріали справи, пояснення та доводи учасників справи, суд встановив такі обставини.

Борговою розпискою від 28 січня 2018 року (оригінал якої було досліджено у судовому засіданні) доводиться та обставина, що відповідач у справі ОСОБА_4 отримав у позивача ОСОБА_3 позику в розмірі 85000 Доларів США.

Відповідач зобов`язувався повернути позивачу позику до 31.07.2018. Цією розпискою ОСОБА_4 гарантував повернення боргу, наявною у нього земельною ділянкою площею 9,8062 га., кадастровий номер 0710400000:15:008:0108, яка розташована по АДРЕСА_5 , та належить йому на праві власності. На вимогу кредитора ОСОБА_3 зобов`язувався передати ділянку в заставу, а також сплачувати проценти в розмірі 5% від суми позики.

28.12.2018 року між ОСОБА_4 , в інтересах та від імені якого діяв ОСОБА_11 за довіреністю, посвідченої нотаріусом міста Москви Черніговим І.О., та ОСОБА_5 і ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу зазначеної вище земельної ділянки, який посвідчений приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Лехкобит Л. В. та зареєстрований у реєстрі за № 1549.

Предметом даного договору купівлі-продажу є передача продавцем ОСОБА_4 , від імені якого діяв ОСОБА_11 , у власність покупців ОСОБА_5 , ОСОБА_6 земельної ділянки загальною площею 9,8062 га, кадастровий номер 0710400000:15:008:0108, що розташована по АДРЕСА_5 . У розділі 2 цього договору сторони погодили вартість земельної ділянки в розмірі 1667049,00 грн, яка була визначена суб`єктом оціночної діяльності 21.11.2018 і ствердили факт повного розрахунку до підписання і нотаріального посвідчення договору. У пунктах 6.3, 6.4 договору зазначено, що податок з доходів фізичної особи від продажу земельної ділянки поніс продавець, а витрати пов`язані з укладенням договору несуть покупці.

У матеріалах справи до по зову додано копію дубліката договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 15 березня 2016 року, на підставі якого ОСОБА_4 набув право власності на вказану вище земельну ділянку, в пункті 3 якого зазначено, що ринкова вартість земельної ділянки складає 1961240,00 грн.

У звіті про експертну грошову оцінку станом на 21.11.2018, проведену суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_12 , зазначено, що ринкова вартість земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_5 , площею 9,8062 га, становить 166 7049,00 грн.

Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06.11.2023 та від 13.04.2025 підтверджується, що на майно ОСОБА_13 накладено обтяження: 10.07.2023 Вишневим відділом державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області, а також 13.03.2024 приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Литвиненком О. В. на все нерухоме майно. Окрім того, відповідно до зазначеної інформації, ОСОБА_13 є власником житлового будинку АДРЕСА_6 , загальною площею 368,5 м?.

Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.05.2025, відомості сформовані за запитом адвоката Нечипорук І.С. за кадастровим номером земельної ділянки 0710400000:15:008:0108, підтверджується, що 14.05.2024 відбувся поділ вказаної земельної ділянки.

Договором про поділ земельної ділянки, що є у спільній сумісній власності, від 26.04.2024, який укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , підтверджується здійснення поділу спільної земельної ділянки, яка розташована на АДРЕСА_5 , загальною площею 9,8062 га (0710400000:15:008:0108). Згідно з умовами договору вказану земельну ділянку розділено на п`ять окремих земельних ділянок: земельна ділянка № НОМЕР_2 (0710400000:15:008:0228) площею 7,7682 га, земельна ділянка № НОМЕР_3 (0710400000:15:008:0229) площею 0,5380 га, земельна ділянка № НОМЕР_4 (0710400000:15:008:0226) площею 0,5 га, земельна ділянка № НОМЕР_5 (0710400000:15:008:0227) площею 0,5 га та земельна ділянка № НОМЕР_6 (0710400000:15:008:0229) площею 0,5 га належатимуть на праві спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23.05.2025. підтверджується, що земельні ділянки: площею 0,5 га, кадастровий номер: 0710400000:15:008:0225; площею 0,5 га, кадастровий номер: 0710400000:15:008:0226; площею 0,5 га, кадастровий номер: 0710400000:15:008:0227; площею 7,7682 га, кадастровий номер: 0710400000:15:008:0228; площею 0,538 га, кадастровий номер: 0710400000:15:008:0229, перебувають у спільній сумісній власності ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Довідками про оціночну вартість об`єктів нерухомості від 23 травня 2025 року, підтверджується, що оціночна вартість земельних ділянок складає: площею 0,5 га, кадастровий номер: 0710400000:15:008:0225 - 2363834,30 грн; площею 0,5 га, кадастровий номер: 0710400000:15:008:0226 - 2363834,30 грн; площею 0,5 га, кадастровий номер: 0710400000:15:008:0227 - 2363834,30 грн; площею 7,7682 га, кадастровий номер: 0710400000:15:008:0228 - 36725475,28 грн; площею 0,538 га, кадастровий номер: 0710400000:15:008:0229 - 2543485,71 грн.

Квитанціями про сплату земельного податку від 27.11.2025 підтверджується сплата ОСОБА_5 земельного податку у розмірах: 399000,00 грн, 384537,87 грн та 1030000,00 грн

Платіжною інструкцією від 27.11.2025 підтверджується сплата ФОП ОСОБА_6 земельного податку за земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_5 , в розмірі 1813537,87 грн.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 09.04.2021 у справі №159/680/21стягнуто з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором в розмірі 28051,51 грн на користь АТ «КБ «ПриватБанк».

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 03.09.2012 у справі №0306/3847/2012 стягнуто з ОСОБА_3 заборгваність за кредитним договором в розмірі 103152,58 грн на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль».

Спір щодо земельної ділянки з підстав визнання договору купівлі - продажу недійсним був предметом розгляду в іншому позовному провадженні (справа № 159/2179/19; провадження № 2/159/11/21).

У квітні 2019 року ОСОБА_4 звертався до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , приватного нотаріуса Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Лехкобит Людмили Василівни про визнання договору купівлі-продажу недійсним та скасування реєстрації права власності на нерухоме майно, справа № 159/2179/19, з підстав відсутності у представника продавця повноважень на відчуження земельної ділянки від його імені з посиланням на ст.ст. 203, 215, 232 ЦК України.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду від 03.06.2021 в задоволенні позову ОСОБА_4 , в інтересах якого діє представник – ОСОБА_14 , до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , приватного нотаріуса Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Лехкобит Людмили Василівни про визнання договору купівлі-продажу недійсним та скасування реєстрації права власності на нерухоме майно, відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2022 року вказане рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання правочину недійсним та скасування державної реєстрації права власності залишено в силі.

У справі, що розглядається суд дослідив матеріали справи №159/2179/19, і долучив наявні у ній копії документів, на яких наполягали учасники, встановивши такі обставини:

1) У відзиві на позовну заяву у справі № 159/2179/19, поданим ОСОБА_5 , зазначається його позиція щодо порядку розрахунків за придбану земельну ділянку за договором купівлі-продажу р.н. № 1549 від 28.12.2018. У пункті 5 відзиву зазначено, що розрахунок здійснювався чотирма платежами: завдаток у розмірі 5000 доларів США передано сину позивача ОСОБА_15 29.10.2018, також було здійснено грошові перекази з банківського рахунку у м. Варшава на суму 1000 Євро від 28.11.2018 та 199000 Євро від 30.11.2018, а також зазначено, що остаточний гривневий розрахунок у розмірі 1674000,00 грн здійснено у приміщенні нотаріуса 30.11.2018. До відзиву додані документи про перерахування коштів на суму 1000 Євро та 199000 Євро, однак вони складені іноземною мовою, а їх переклад у справі відсутній.

2) У запереченнях на відповідь на відзив у справі № 159/2179/19, поданим ОСОБА_5 , зазначена його аргументація щодо ціни ділянки та розрахунків за неї. У пункті 3 заперечення ОСОБА_5 пояснив, що перекази з банку у Польщі на рахунки у Сінгапурі в розмірі 1000 Євро та 199000 Євро були здійснені за вказівкою ОСОБА_4 . У пункті 4 ОСОБА_5 пояснив занижену вартість у договорі купівлі продажу тим, що використання заниженої експертної оцінки є загальновідомою практикою для зменшення витрат на оформлення майна, в чому був зацікавлений безпосередньо продавець ОСОБА_4 , який ніс податкові зобов`язання.

3) У постанові Верховного Суду від 07.12.2022 у справі № 159/2179/19 суд касаційної інстанції зазначив, що суд апеляційної інстанції помилково послався на ненадання покупцями доказів проведення розрахунків за договором купівлі-продажу, оскільки невиконання зобов`язань за договором не є підставою для визнання його недійсним, а відсутність оплати не зазначалася ОСОБА_4 як підстава позову.

У серпні 2021 року, ОСОБА_4 , в інтересах якого діє представник - ОСОБА_16 , звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про витребування з чужого незаконного володіння майна – земельної ділянки загальною площею 9,8062 га (кадастровий номер 0710400000:15:008:0108), що розташована по АДРЕСА_5 ( справа 159/4766/21; провадження № 2/159/92/23). Позов мотивований тим, що ОСОБА_4 не видавав довіреності ОСОБА_11 на право розпоряджатися вказаною вище земельною ділянкою. Відтак, договір купівлі продажу земельної ділянки №1549 від 28.12.2018 не може вважатися укладеним, тому витребування цієї ділянки з володіння ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є належним способом захисту.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду від 23.06.2023 у задоволенні вказаних позовних вимог відмовлено повністю, з підстав недоведеності обставин на які посилався позивач (щодо невидачі ним довіреності на ім`я ОСОБА_11 ).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.02.2024, рішення Ковельського міськрайонного суду від 23.06.2023 залишено в силі.

У справі, що розглядається суд дослідив матеріали справи №159/4766/21, і долучив наявні у ній копії документів, на яких наполягали учасники, встановивши такі обставини:

1) У позовній заяві у справі №159/4766/21 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про витребування майна з чужого незаконного володіння зазначена вимога про витребування земельної ділянки загальною площею 9,8062 га (кадастровий номер 0710400000:15:008:0108), що розташована на АДРЕСА_5 . В обґрунтуванні позовних вимог зазначено, що восени 2018 року між сторонами велися переговори про продаж ділянки, від імені позивача діяв представник за довіреністю ОСОБА_17 28.11.2018 у м. Москва РФ нотаріусом була посвідчена довіреність на ОСОБА_17 строком на три дні (до 01.12.2018), однак згоди щодо ціни досягнуто не було і продаж відклався. 28.12.2018 ділянка була відчужена на користь ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу №1549, де від імені позивача діяв ОСОБА_11 на підставі довіреності від 28.11.2018. Позивач зазначає, що не видавав довіреності ОСОБА_11 , вважає її підробленою та звертався до суду з позовом про визнання договору недійсним (справа № 159/2179/19), під час розгляду якої ОСОБА_11 подав заяву про визнання позову, зазначивши, що не підписував договір купівлі-продажу і не знайомий з позивачем.

2) Договором про надання послуг спецтехніки № 1/01/19 від 16.01.2019, укладеним між замовником ОСОБА_5 та виконавцем ФОП ОСОБА_8 , договором про надання послуг спецтехніки № 2/01/19 від 16.01.2019, укладеним між замовником ОСОБА_6 та виконавцем ФОП ОСОБА_8 , Договором на виконання проектних робіт № 001/19п від 16.01.2019, укладеним між ТОВ «Саша ТРК Лтд» та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , рахунками-фактурами, актами здачі приймання робіт, кошторисами на ремонтні роботи, квитанціями про сплату коштів підтверджується фактичне користування відповідачами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 земельною ділянкою з кадастровим номером 0710400000:15:008:0108, та несенням у зв`язку з цим витрат.

3) Податковими повідомленнями-рішеннями Головного управління ДПС у Волинській області від 25.02.2020 адресованими ОСОБА_6 підтверджується нарахування земельного податку з фізичних осіб: за 2018 рік у розмірі 5236,52 грн, за 2020 рік у розмірі 477832,15 грн, за 2020 рік у розмірі 40001,54 грн.

4) Копією рішення Київського окружного адміністративного суду від 24.05.2021 у справі № 320/5075/20 за позовом ГУ ДПС у Волинській області, підтверджується стягнення з ОСОБА_4 на користь місцевого бюджету Ковельської міської ради податкового борг зі сплати земельного податку з фізичних осіб у розмірі 1903473,80 грн, у зв`язку з перебуванням у власності у ньго у 2017-2018 роках земельної ділянки площею 98062 кв.м. за адресою: АДРЕСА_5 .

У рішенні Київський окружний адміністративний суд також встановив, що згідно з витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 01.08.2019 нормативно-грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 0710400000:15:008:0108 (площа 98 062, 00 кв.м.) за адресою: АДРЕСА_5 становить 86 878 571, 24 грн.

5) Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04.10.2021 підтверджується, що ОСОБА_4 на праві приватної власності належить житловий будинок загальною площею 368,5 кв.м та земельна ділянка площею 430 кв.м у АДРЕСА_6 . Право власності зареєстроване 27.12.2004 на підставі договору купівлі-продажу № 1530 від 24.12.2004, державного акта серії ЯГ № 058865 та ухвали Львівської міської ради від 17.11.2005. У вказаних витягах відсутня інформація про накладення обтяжень на це нерухоме майно.

6) У касаційній скарзі у справі № 159/4766/21, поданою представником ОСОБА_18 , на сторінці 13 скаржник зазначає, що відповідно до п. 2.1 договору продаж земельної ділянки було вчинено за 1667049,00 грн, а п. 2.3 підтверджує факт повного розрахунку до його підписання та нотаріального посвідчення.

З`ясувавши обставини справи, вивчивши доводи учасників справи суд дійшов висновку, що спір у справі виник у сфері договірних правовідносин щодо визнання недійсним, з підстав фраудаторності, договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28.12.2018, зареєстрованого в реєстрі за №1549, та відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом повернення ОСОБА_4 права власності на п`ять новостворених земельних ділянок.

Спірні правовідносини у справі регулюються положеннями Цивільного кодексу України.

Суд зазначає, що ця справа перебуває на новому розгляді після скасування попередніх судових рішень Верховним Судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 417 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Наведена норма є імперативною та покладає на суд обов`язок під час нового розгляду справи врахувати правові висновки й мотиви, викладені Верховним Судом у постанові про скасування судових рішень.

При цьому відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, під час нового розгляду цієї справи суд виходить із обов`язковості врахування висновків і мотивів, викладених Верховним Судом у постанові про скасування попередніх судових рішень, та надає оцінку спірним правовідносинам із урахуванням зазначених висновків у межах обставин, які підлягають встановленню під час нового розгляду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 13.03.2025, скасовуючи рішення Ковельського міськрайонного суду та постанову Волинського апеляційного суду у цій справі, звернув увагу що:

1) відсутність заборони чи арешту не виключає кваліфікацію правочину як фраудаторного, оскільки для оспорення правочину, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), важливим є те, що учасники цивільного обороту використовують приватний інструментарій всупереч його призначенню, принципу доброї совісті та, зокрема, для, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника (поручителя) чи зменшення обсягу його майна (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 серпня 2024 року в справі № 947/37261/21 (провадження № 61-7737св24));

2) мета позаконкурсного оспорювання фраудаторного правочину полягає у тому, щоб кредитор міг задовольнити своє право вимоги, тобто щоб відбулося погашення боргу боржником. Очевидно, що коли кредитор вже звернув стягнення на майно для задоволення свого права вимоги і погашення боргу боржника, то конструкція фраудаторного правочину не може бути застосована (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2024 року в справі № 504/112/22 (провадження № 61-1582св23));

3) застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. Очевидно, що для мотивування кваліфікації оплатного правочину як фраудаторного недостатньо ствердження про наявність зловживання правом і наявність права вимоги. Таке мотивування має відбуватися через обґрунтування наявності/відсутності тих обставин, які дозволяють кваліфікувати правочин як вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься:

- момент укладення договору (наприклад, після пред`явлення позову про стягнення коштів та повернення заяви про забезпечення позову);

- контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (пов`язаність осіб, які вчиняють фраудаторний правочин може бути досить різноманітною; зокрема, між особами які вчиняють фраудаторний правочин можуть бути родинні, квазіродинні відносини, інші цивільні відносини чи навіть трудові);

- ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника (це, зокрема потребує з`ясування того чи відповідала ціна вказана в договорі ринковим цінам на момент вчинення договору, чи взагалі відбувався розрахунок між боржником і кредитором, яким чином відбувався розрахунок) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2025 року в справі № 757/52379/21-ц (провадження № 61-3339св24));

4) тлумачення статті 220 ЦК України свідчить, що рішення суду про визнання договору дійсним при недодержанні сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору «зцілює» тільки таку ваду як відсутність нотаріального посвідчення договору. І, відповідно, не виключається визнання договору недійсним, який був визнаний дійсним внаслідок відсутності його нотаріального посвідчення, як такого, що вчинений на шкоду кредитору (фраудаторний договір). Приватно-правовий інструментарій (зокрема, визнання договору дійсним внаслідок відсутності його нотаріального посвідчення) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року в справі № 569/6427/16 (провадження № 61-39814 св18)).

Скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 13.03.2025 вказав на передчасність висновків судів про відмову в задоволенні позову та зазначив про такі обставини, які підлягають врахуванню під час нового розгляду:

- приватноправовий інструментарій (як в договірних, так і в позадоговірних відносинах) має використовуватися добросовісно та не може бути спрямований на шкоду іншим учасникам правовідносин.

- відсутність зареєстрованої заборони чи арешту на відчужуване майно не виключає кваліфікації правочину як фраудаторного, якщо такий правочин вчинено всупереч принципам добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) з метою унеможливлення звернення стягнення на майно боржника.

- суди не врахували того, що для оспорення правочину як фраудаторного не є обов`язковою умовою наявність ухваленого судового рішення про стягнення боргу або відкритого судового провадження на момент укладення спірного договору. Касаційний суд наголосив, що для застосування такої конструкції достатньо наявності у кредитора суб`єктивного цивільного права (права вимоги), а правочин оспорюється з огляду на його вчинення боржником на шкоду кредитору з метою уникнення виконання зобов`язання.

- той факт, що позивач до моменту укладення оспорюваного договору не звертався до суду з позовом про стягнення боргу, не свідчить про безпідставність його вимог, оскільки кредитор наділений правом самостійно визначати момент реалізації свого права на судовий захист у межах строків позовної давності.

- суди не надали належної оцінки доводам позивача щодо заниженої ціни відчуження земельної ділянки (1667049 грн). Поза увагою судів залишився наявний у матеріалах справи дублікат договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 15.03.2016, відповідно до якого ринкова вартість спірної земельної ділянки становила 1961240 грн.

- суди не надали оцінки інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06.11.2023, хоча зазначений доказ містить відомості про те, що на все нерухоме майно ОСОБА_4 накладено арешт у межах виконавчого провадження із сумою боргу понад 2 млн грн.

- суд формально задовольняючи клопотання представника позивача про витребування матеріалів цивільних справ №159/2179/19 та №159/4766/21 (з метою отримання додаткових доказів фраудаторності), фактично не досліджував матеріали справ, обмежившись оголошенням судових рішень у цих справах, які вже містилися в матеріалах поточного провадження.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).

Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Суд встановив, що 28 січня 2018 року ОСОБА_4 було складено боргову розписку, за якою боржник отримав від ОСОБА_3 позику в розмірі 85000 доларів США із зобов`язанням повернути її до 31 липня 2018 року. У вказаній розписці боржник гарантував повернення боргу наявною у нього земельною ділянкою площею 9,8062 га.

Оцінюючи правовий статус вказівки в розписці щодо забезпечення боргу нерухомим майном, суд зазначає, що відповідно до чинного законодавства договір іпотеки підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню. Відсутність нотаріального посвідчення такої домовленості призводить до того, що відповідна умова в розписці має декларативний характер та не породжує реального речового обтяження (іпотеки) спірної земельної ділянки. Однак, відсутність належним чином оформленого договору іпотеки не спростовує факту існування дійсного грошового зобов`язання боржника перед позивачем.

Сам факт наявності боргової розписки та невиконаного грошового зобов`язання створює у позивача суб`єктивне цивільне право вимоги. Суд наголошує, що для застосування конструкції фраудаторного правочину ключовим є те, щоб кредитору належало суб`єктивне цивільне право (зокрема, право вимоги).

Конструкція фраудаторного правочину ідентифікується саме через застосування загальних засад цивільного законодавства та встановлених меж здійснення цивільних прав.

Відсутність зареєстрованого обтяження (зокрема, заборони відчуження, арешту чи іпотеки) на спірну земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу від 28 грудня 2018 року не виключає можливості кваліфікації такого правочину як фраудаторного. Основним критерієм для такої кваліфікації є обставина, за якої учасники цивільного обороту використовують право на відчуження майна всупереч його легітимному призначенню та принципу доброї совісті з метою унеможливлення звернення стягнення на майно боржника або свідомого зменшення обсягу його активів.

Недійсність договору, укладеного з метою виведення майна, може базуватися безпосередньо на приписах статей 3 та 13 ЦК України, і для можливості визнання правочину недійсним з підстав фраудаторності необхідна наявність у кредитора права вимоги до боржника.

Також, відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 569/6427/16 (посилання в ЄДРСР: https://reyestr.court.gov.ua/Review/93053362), недоліки форми правочину (такі як відсутність обов`язкового нотаріального посвідчення для забезпечення) не позбавляють кредитора права оскаржити договір відчуження майна з підстав фраудаторності, оскільки приватний інструментарій не повинен використовуватися для уникнення виконання зобов`язань.

Отже, суд дійшов висновку, що наявність невиконаного грошового зобов`язання, підтвердженого борговою розпискою від 28 січня 2018 року, є достатньою та належною підставою для звернення позивача (кредитора) до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28 грудня 2018 року недійсним з підстав його фраудаторності (вчинення на шкоду кредитору). Факт відсутності нотаріально посвідченого договору іпотеки цієї ділянки не перешкоджає такій кваліфікації та не спростовує права кредитора на захист свого майнового інтересу у випадку недобросовісного зменшення боржником своїх активів.

Оцінюючи доводи позивача щодо наявності ознак фраудаторності в оспорюваному договорі купівлі-продажу від 28.12.2018 року, суд дослідив обставини, пов`язані з моментом його укладення.

Суд зазначає, що згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05 лютого 2025 року в справі № 757/52379/21-ц (на яку Верховний Суд звертав увагу при направленні цієї справи на новий розгляд), застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному договорі має специфіку, і до обставин, що дозволяють кваліфікувати такий договір як вчинений на шкоду кредитору, відноситься, зокрема, момент укладення договору (наприклад, після пред`явлення позову про стягнення коштів та повернення заяви про забезпечення позову).

Як встановив суд, згідно з борговою розпискою від 28.01.2018, строк повернення позики настав 31.07.2018 року.

Оспорюваний договір купівлі-продажу земельної ділянки був укладений 28.12.2018 року, тобто через 5 місяців після настання строку виконання грошового зобов`язання.

Суд враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13 березня 2025 року у цій справі № 159/5846/23 (провадження № 61-13665св24), згідно з яким необов`язково для застосування вказаної конструкції, щоб існувало судове рішення про стягнення зокрема, боргу чи був розпочатий судовий процес про стягнення боргу. Необхідно, щоб той чи інший правочин вчинявся на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу.

Водночас, суд звертає увагу на те, що на час укладення договору купівлі-продажу (28.12.2018) позивач не пред`являв жодних досудових письмових претензій та не звертався до суду з позовом про стягнення боргу. Більше того, як слідує з матеріалів справи, кредитор не вчиняв жодних активних дій щодо примусового стягнення боргу протягом майже 5 років з моменту настання строку його виконання, звернувшись одразу з позовом про визнання правочину недійсним лише у жовтні 2023 року.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Оцінюючи поведінку боржника через призму вказаних норм, суд дійшов переконання, що сам по собі факт відчуження майна після настання строку повернення позики, за умови абсолютної пасивності кредитора щодо захисту своїх прав (відсутність відкритих судових чи виконавчих проваджень, відсутність заяв про забезпечення позову), не може беззаперечно свідчити про те, що єдиною метою укладення оспорюваного правочину було умисне ухилення від виконання зобов`язання (заподіяння шкоди кредитору). На момент укладення договору боржник розпоряджався своїм майном, яке не перебувало під арештом чи забороною відчуження, в умовах відсутності процесу примусового стягнення з боку позивача чи досудового врегулювання повернення заборгованості.

Досліджуючи особу контрагентів (відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ) з яким ОСОБА_4 (боржник) вчинив правочин, та наявність ознак пов`язаності між учасниками цих правовідносин, суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 13 березня 2025 року у цій справі № 159/5846/23 (провадження № 61-13665св24), які вказують, що при оцінці фраудаторності оплатного договору суд має перевірити контрагента з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (пов`язаність осіб, які вчиняють фраудаторний правочин може бути досить різноманітною. Зокрема, між особами які вчиняють фраудаторний правочин можуть бути родинні, квазіродинні відносини, інші цивільні відносини чи навіть трудові).

З огляду на вказані критерії, суд зазначає, що позивач не надав суду жодних належних та допустимих доказів наявності між боржником ( ОСОБА_4 ) та покупцями ( ОСОБА_6 , ОСОБА_5 ) родинних, квазіродинних, трудових чи інших стійких фінансово-господарських зв`язків.

Навпаки, суд встановив обставини, які на його переконання, свідчать про глибоку непов`язаність продавця та покупців і спростовують будь-які припущення щодо їхньої "зловмисної домовленості" з метою приховування майна.

Зокрема, матеріали витребуваних судом цивільних справ № 159/2179/19 та № 159/4766/21 підтверджують, що між продавцем та покупцями протягом 2019-2024 років тривали гострі судові спори. Продавець ініціював позови до покупців про визнання цього ж договору купівлі-продажу недійсним та про витребування земельної ділянки з їхнього володіння.

Суд переконаний, що наявність багаторічного та інтенсивного судового протистояння між сторонами договору виключає можливість їхньої спільної, скоординованої (фраудаторної) мети щодо виведення активів на шкоду кредитору ОСОБА_3 (позивачу у справі).

Крім того, відсутність ознак фіктивності чи фраудаторності у діях покупців підтверджується тим, що після укладення правочину вони здійснювали активні розпорядчі дії та несли витрати на утримання майна: сплачували земельний податок (про що свідчать податкові повідомлення-рішення та квитанції про сплату земельного податку), укладали договори про надання послуг спецтехніки для впорядкування ділянки (№ 1/01/19, № 2/01/19), замовляли виконання проектних робіт.

Зазначене доводить, що покупці діяли як самостійні, добросовісні набувачі, які мали на меті реальне настання правових наслідків, обумовлених договором.

З огляду на викладене, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази того, що оспорюваний договір був вчинений ОСОБА_4 (боржником) та ОСОБА_19 і ОСОБА_20 (покупцями) як пов`язаними особами.

Оцінюючи доводи позивача щодо заниженої (неринкової) вартості відчуженої земельної ділянки, суд зазначає таке.

Відповідно до положень частин першої, п`ятої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з пунктом 2.1 оспорюваного договору купівлі-продажу від 28.12.2018, продаж земельної ділянки було вчинено за 1667049,00 грн. Згідно з пунктом 2.2 цього ж договору, сторони погодили, що вартість земельної ділянки встановлена на підставі офіційного Висновку (звіту про експертну грошову оцінку) від 21.11.2018, складеного суб`єктом оціночної діяльності.

Позивач, обґрунтовуючи неринковість цієї ціни, посилається на копію дубліката договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 15.03.2016, де ринкову вартість було визначено у розмірі 1961240,00 грн.

Також на підтвердження дійсної вартості земельної ділянки, що є предметом оспорюваного договору, позивач посилається на Довідки про оціночну вартість земельних ділянок від 23 травня 2025 року, відповідно до яких загальна вартість п`яти земельних ділянок, утворених внаслідок поділу земельної ділянки, яка є предметом оспорюваного договору, складає 46360463,89 грн (2363834,30 + 2363834,30 + 2363834,30 + 36725475,28 + 2543485,71).

Проте, суд відхиляє ці доводи, оскільки оцінка 2016 року та у 2025 році не відображає дійсний стан та ринкову вартість земельної ділянки на момент укладення оспорюваного правочину наприкінці 2018 року.

Суд бере до уваги пояснення відповідачів, що нижча ціна була зумовлена занедбаним технічним станом ділянки на момент її придбання (загущення чагарників, самозаліснення, пні), що потребувало додаткових витрат на благоустрій (підтверджено договором про надання послуг спецтехніки від 16.01.2019).

У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази (зокрема, висновок судової експертизи), які б беззастережно вказували на те, що експертна оцінка від 21.11.2018 є недійсною, недостовірною, або що зазначена у договорі ціна (1667049,00 грн) є аномально заниженою та неринковою на момент його укладення.

Оцінюючи наявність чи відсутність розрахунку між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , суд враховує інформацію яка міститься у матеріалах суміжної судової справи, яка була досліджена у судовому засіданні.

Так, зі змісту відзиву на позовну заяву та заперечень наданих ОСОБА_5 у справі № 159/2179/19 вбачається, що розрахунок за придбану земельну ділянку здійснювався коштами у розмірі, що значно перевищує суму вказану в оспорюваному договорі (завдаток 5000 доларів США, перекази на 1000 Євро та 199000 Євро, а також готівковий розрахунок 1674 000,00 грн). Також у зазначених поясненнях вказано, що зазначення у договорі ціни, яка дорівнює експертній оцінці (1667049,00 грн), але є меншою за реально сплачену суму, було зумовлено бажанням ОСОБА_4 (продавця) мінімізувати витрати пов`язані з продажем майна та сплати податків, податковий тягар за якими (податок з доходів фізичних осіб) згідно з п. 6.3 договору ніс саме продавець.

Відхилення договірної ціни від фактично сплаченої у бік зменшення з метою податкової оптимізації продавцем, хоч і не встановлено жодним судовим рішенням, однак у контексті цього цивільного спору у сукупності з іншими зазначеними вище обставинами беззаперечно доводить факт здійснення значної оплати покупцями вартості відчужуваного майна.

Оцінюючи майновий стан боржника на момент вчинення оспорюваного правочину (28.12.2018) та наявність у нього іншого майна, на яке могло бути звернено стягнення, суд зазначає таке.

На час укладення договору купівлі-продажу від 28.12.2018 ОСОБА_4 володів іншим ліквідним нерухомим майном.

Так, згідно з інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04.10.2021, ОСОБА_4 на праві приватної власності належить житловий будинок загальною площею 368,5 кв.м. та земельна ділянка площею 430 кв.м. у м. Львові п (право власності зареєстроване 27.12.2004 на підставі договору купівлі-продажу № 1530).

Суд зазначає, що у вказаних витягах, як і в інших матеріалах справи, відсутня інформація про накладення будь-яких обтяжень чи арештів на вказане майно станом на кінець 2018 року (день укладення оскаржуваного правочину).

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06.11.2023 та від 13.04.2025 суд встановив, що обтяження на все нерухоме майно ОСОБА_4 були накладені значно пізніше - лише 10.07.2023 та 13.03.2024 в межах виконавчих проваджень.

Отже, на момент відчуження спірної земельної ділянки у м. Ковелі, ОСОБА_4 (боржник) мав у власності інше значне нерухоме майно, вільне від обтяжень, при цьому доказів наявності перешкод для звернення стягнення на це майно у 2018-2022 роках позивач суду не надав.

Також суд враховує, що згідно з офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим Національним банком України та оприлюдненим на його офіційному вебсайті в мережі Інтернет (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=28.12.2018&period=daily), інформація про що є загальнодоступною та загальновідомою, станом на 28 грудня 2018 року – день укладення оспорюваного договору – офіційний курс становив 2745,4979 грн за 100 доларів США. За такого валютного курсу сума 1667049,00 грн, зазначена в оспорюваному договорі, була еквівалентною 60719,37 доларів США.

Отже, ОСОБА_4 , отримавши лише грошові кошти у розмірі, визначеному оспорюваним договором, мав реальну можливість погасити значну частину заборгованості перед позивачем у сумі 60719,37 доларів США (понад 70% суми боргу за розпискою).

Намір ОСОБА_4 (боржника) не використовувати отримані від продажу земельної ділянки кошти для погашення боргу перед позивачем характеризує поведінку самого боржника, однак не робить договір купівлі-продажу фраудаторним у цілому.

Застосовуючи норми права до цих правовідносин, суд враховує висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2025 року у справі № 711/494/24 (провадження № 61-12512св24, https://reyestr.court.gov.ua/Review/125498475), у якій зазначено, що договір дарування не має ознак фраудаторності у випадку, коли боржник володіє іншим майном, яке дозволяє йому виконати зобов`язання перед кредитором, що забезпечує повний захист прав кредитора на погашення боргу.

Також суд оцінює наявність у ОСОБА_4 інших непогашених заборгованостей.

Зокрема рішеннями судів з ОСОБА_4 стягнуто заборгованості за кредитними договорами на користь АТ «КБ «ПриватБанк» у розмірі 28051,51 грн (рішення від 09.04.2021) та на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у розмірі 103152,58 грн (рішення від 03.09.2012). Також рішенням суду від 24.05.2021 з нього стягнуто податковий борг у розмірі 1903473,80 грн (щодо земельного податку за 2017-2018 роки).

Оцінивши вказані обставини у їх сукупності, суд дійшов переконання, що наявність у боржника вказаних грошових зобов`язань перед іншими кредиторами та державою не свідчить про безумовне бажання ОСОБА_4 уникнути сплати боргу саме за розпискою перед ОСОБА_3 шляхом продажу земельної ділянки у м. Ковелі.

Відчуження одного активу за суму, що становить понад 70% заборгованості за розпискою та за наявності у власності ОСОБА_4 іншого цінного нерухомого майна (житлового будинку та земельної ділянки у м. Львові), ринкова вартість якого об`єктивно здатна покрити залишкові боргові зобов`язання, є реалізацією власником свого законного права на розпорядження майном і не перетворює оплатний договір купівлі-продажу на правочин, вчинений виключно на шкоду кредитору в розумінні статей 3 та 13 ЦК України.

Оцінюючи поведінку учасників справи крізь призму встановлених статтею 3 ЦК України загальних засад цивільного законодавства, зокрема справедливості, добросовісності та розумності суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦК України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у п. 108 постанови від 04 лютого 2026 року у справі № 910/6654/24 (посилання в ЄДРСР: https://reyestr.court.gov.ua/Review/134266626): «У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах».

Надаючи оцінку доводам сторін щодо вчинення правочину на шкоду кредитору, суд проаналізував у сукупності та взаємозв`язку такі встановлені під час судового розгляду обставини:

По-перше, суд звертає увагу на бездіяльність позивача щодо стягнення боргу. Строк виконання зобов`язання за розпискою настав 31.07.2018. Проте позивач протягом п`яти років (до жовтня 2023 року) не вчиняв жодних активних юридично значущих дій, спрямованих на стягнення з боржника значної суми коштів (85000 доларів США), не звертався до суду з позовом про стягнення боргу.

Суд враховує, що визначення моменту пред`явлення вимоги боржнику, є виключним правом кредитора.

Водночас, така тривала, пасивна поведінка є нетиповою для добросовісного кредитора, який прагне захистити свої порушені майнові права, і може свідчити про відсутність реального інтересу в отриманні боргу.

По-друге, суд встановив, що ОСОБА_4 (боржник за розпискою) у період з 2019 по 2021 роки ініціював низку судових процесів (справи № 159/2179/19 та № 159/4766/21), у яких намагався визнати оспорюваний договір купівлі-продажу недійсним та витребувати спірну земельну ділянку у відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_5 (покупців). У задоволенні цих позовів судами було остаточно відмовлено. Цей факт беззаперечно свідчить про наявність у ОСОБА_4 стійкого, нереалізованого майнового інтересу щодо повернення у свою власність проданої земельної ділянки.

По-третє, аномальною з точки зору завдань цивільного судочинства є процесуальна поведінка ОСОБА_4 (боржника) у цій справі. Суд встановив, що ОСОБА_4 подав касаційну скаргу на рішення судів попередніх інстанцій, якими позивачу (його кредитору) було відмовлено у задоволенні позову про визнання договору недійсним. У звичайних умовах відповідач зацікавлений у відмові в позові, пред`явленому до нього чи щодо його майна.

По-четверте, показовою є обставина, що під час пред`явлення представником ОСОБА_6 зустрічного позову про визнання недійсним договору позики (розписки) від 28.01.2018 (документа, що підтверджує наявність боргу у ОСОБА_4 ), представник ОСОБА_4 у цьому процесі активно заперечував проти прийняття до спільного розгляду у цій справі такої позовної заяви, подавши письмові заперечення.

Суд вважає, що наведені обставини у їх сукупності свідчать про те, що процесуальні інтереси ОСОБА_4 (боржника) та позивача ОСОБА_3 (кредитора) співпадають.

За оцінкою суду, сукупність встановлених обставин дає підстави для висновку, що звернення з позовом у цій справі може бути зумовлене не лише необхідністю захисту права кредитора на повернення боргу, а й прагненням використати судову процедуру, зокрема конструкцію фраудаторного правочину, для досягнення результату, наслідком якого може стати припинення права власності ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на придбане ними майно в інтересах ОСОБА_4 .

Оцінюючи обставини, що свідчать про добросовісність покупців спірної земельної ділянки, суд зазначає таке.

По-перше, покупці покладалися на дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Суд встановив, що на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу 28 грудня 2018 року спірне нерухоме майно не мало жодних обтяжень права власності, не перебувало ні під арештом, ні під заставою (іпотекою).

По-друге, покупцями була сплачена узгоджена ціна договору. Згідно з пунктом 2.3. оспорюваного договору сторони ствердили факт повного розрахунку до його підписання та нотаріального посвідчення. Крім того суд досліджував пояснення надані ОСОБА_5 в іншій суміжній справі у яких він зазначає, що реальна ціна продажу земельної ділянки була значно вищою за ту, яка зазначена в оспорюваному договорі.

По-третє, покупці здійснюють реальне володіння та користування придбаним майном. Суд встановив, що після набуття права власності відповідачі несли значні витрати на утримання та благоустрій землі (договори про надання послуг спецтехніки від 16.01.2019, договір на виконання проектних робіт від 11.06.2019), а також систематично та у великих розмірах сплачували земельний податок.

По-четверте, відсутні будь-які докази того, що покупці є родичами, пов`язаними чи афілійованими особами щодо продавця (боржника). Навпаки, тривалі судові спори між продавцем та покупцями (справи № 159/2179/19 та № 159/4766/21), у яких продавець намагався визнати договір недійсним та витребувати майно, свідчать про відсутність зловмисної домовленості між ними на шкоду кредитору.

Суд зазначає, що позивач не надав жодних доказів того, що покупці знали або могли знати про наявність боргової розписки від 28 січня 2018 року між позивачем та продавцем, а отже, вони діяли як добросовісні набувачі.

Крім того, суд дійшов переконання, що витребування земельних ділянок (повернення сторін у первісний стан) у добросовісних покупців може становити порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Позбавлення добросовісного набувача права власності на земельну ділянку без надання в будь-якій формі компенсації чи відшкодування не забезпечить справедливого балансу між вимогами суспільного інтересу, якщо такі були, з одного боку, і правом власника на мирне володіння своїм майном, з іншого.

Зважаючи на встановлену судом добросовісність покупців, які правомірно покладалися на відсутність обтяжень у реєстрі, сплатили визначену договором ціну та відкрито несуть тягар утримання майна, суд зазначає, що задоволення позову та вилучення у них земельних ділянок на користь боржника для подальшого задоволення вимог його кредитора покладе на покупців непропорційний і надмірний тягар.

За таких обставин відсутні правові підстави для повернення майна (новостворених земельних ділянок) боржнику, оскільки суд не знайшов підстав для визнання оспорюваного договору недійсним та дії покупців не містять ознак зловживання правом або співучасті у приховуванні майна від стягнення.

У сукупності викладені обставини (реальна оплата покупцем значної суми коштів, наявність офіційної експертної оцінки на час продажу, недоведеність недобросовісності набувачів та наявність у боржника іншого майна) свідчать про відсутність беззаперечних підстав кваліфікувати оспорюваний договір купівлі-продажу від 28.12.2018 як фраудаторний (вчинений виключно на шкоду кредитору).

Підсумовуючи наведене, вивчивши матеріали справи, повно, всебічно, об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази безпосередньо досліджені в судовому засіданні, з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а у сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку, застосувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, виходячи з мотивів наведених вище, керуючись внутрішнім переконанням суд дійшов висновку про відсутність підстав кваліфікувати оспорюваний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору, а тому позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу від 28.12.2018 недійсним з підстав фраудаторності та повернення ОСОБА_4 права власності на земельні ділянки є безпідставними і у їх задоволенні необхідно відмовити.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в повному обсязі то сплачений позивачем судовий збір в розмірі 17480,00 грн (1073,60 грн та 12112,00 грн за подання позовної заяви + 1610,40 грн за подання апеляційної скарги +2147,20 грн за подання касаційної скарги + 536,80 грн за подання заяви про забезпечення позову) необхідно залишити за позивачем.

Водночас, сплачений ОСОБА_4 , судовий збір в розмірі 2147,20 грн за подання касаційної скарги, необхідно стягнути з ОСОБА_3 на користь відповідача.

Керуючись статтями 12, 76-81, 141, 247, 262-265, 280 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити в повному обсязі у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 про:

1) Визнання недійсним, з підстав фраудаторності, укладеного між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 і ОСОБА_6 договору купівлі-продажу, посвідченого 28.12.2018 приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Лехкобит Л. В. за реєстровим №1549.

2) Відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом повернення ОСОБА_4 права власності на земельні ділянки, які утворені шляхом поділу земельної ділянки з цільовим призначенням: для розміщення готельного комплексу з автосервісом, закладом громадського харчування та автопаркінгом, площею 9,80682 га, кадастровий номер: 0710400000:15:008:0108, а саме:

- земельної ділянки з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, площею 0,5 га, кадастровий номер: 0710400000:15:008:0225;

- земельної ділянки з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, площею 0,5 га, кадастровий номер: 0710400000:15:008:0226;

- земельної ділянки з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, площею 0,5 га, кадастровий номер: 0710400000:15:008:0227;

- земельної ділянки з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, площею 7,7682 га, кадастровий номер: 0710400000:15:008:0228;

- земельної ділянки з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, площею 0,538 га, кадастровий номер: 0710400000:15:008:0229.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 сплачений ним судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 2147,20 грн.

Сплачений судовий збір у розмірі 17480,00 грн залишити за ОСОБА_3 .

Копію рішення направити сторонам у справі.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення суду набирає законної сили після набрання законної сили рішенням суду апеляційної інстанції, якщо таке рішення не було скасовано.

Повне найменування сторін:

Позивач- ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_7 ):

Відповідачі:

ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 );

ОСОБА_5 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_8 );

ОСОБА_6 ( АДРЕСА_4 ; РНОКПП: НОМЕР_9 ).

Повне судове рішення складене 10.08.2026.

Суддя Р.Я. Смалюх