Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №140/3155/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/3155/26 пров. № А/857/36182/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

судді-доповідача Калмикової Ю.О.,

суддів Довгої О.І., Затолочного В.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Волинської митниці Держмитслужби на додаткове рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 червня 2026 року у справі № 140/3155/26 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕНСО» до Волинської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФЕНСО» звернулося з позовом до Волинської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів № UA205150/2026/000001/2 від 20 січня 2026 року, № UA205150/2026/000002/2 від 20 січня 2026 року.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 28 травня 2026 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Волинської митниці про коригування митної вартості товарів від 20 січня 2026 року № UA205150/2026/000001/2 та № UA205150/2026/000002/2.

Стягнуто на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕНСО» за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 5430 (п`ять тисяч чотириста тридцять) гривень 60 копійок.

29 травня 2026 року до суду надійшла заява товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕНСО» про винесення додаткового рішення щодо судових витрат, зокрема, витрат на правову допомогу в розмірі 7000 грн.

Волинська митниця у відзиві на позовну заяву заперечила доводи представника позивача щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу та просила відмовити і задоволенні.

Додатковим рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 01 червня 2026 року заяву товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕНСО» про винесення додаткового рішення щодо судових витрат задоволено частково.

Стягнуто на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕНСО» за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3500 (три тисячі п`ятсот) гривень.

В задоволенні решти заяви відмовлено.

З цим додатковим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу. Апелянт вважає, що оскаржене додаткове рішення суду підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що Волинським окружним адміністративним судом рішення по суті (основного рішення), розподіл судових витрат уже було проведено. Зокрема безпосередньо в мотивувальній частині вказаного рішення зазначено: «Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу даної справи, суд зауважив, що провадження здійснювалося в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, тобто дана справа є справою незначної складності. Разом з тим, всупереч Кодексу адміністративного судочинства України суду не надано доказів на підтвердження оплати позивачем послуг адвоката. З урахування зазначеного, на переконання суду, позивачем та його представником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження понесення витрат на правову допомогу у цій справі в заявленому розмірі 7000,00 грн, а тому зазначені витрати не підлягають стягненню з відповідача», стягненню з відповідача, згідно з резолютивною частиною підлягає стягненню лише судовий збір у розмірі 5430 (п`ять тисяч чотириста тридцять) гривень 60 копійок.

Ухвалюючи додаткове рішення 01.06.2026 про стягнення на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фенсо» за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3500 гривень, суд фактично повторно розглянув уже вирішене процесуальне питання та змінив власні висновки щодо наявності підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Додаткове рішення – це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас інститут додаткового рішення не може використовуватися для усунення недоліків доказування сторони (не подано належних доказів для підтвердження понесених витрат на правничу допомогу до закінчення судових дебатів/ до винесення рішення у справах незначної складності та не зроблено заяву про поважність причин їх неподання у встановлений строк), перегляду висновків суду або зміни змісту раніше ухваленого рішення. З огляду на наведене, за таких фактичних обставин були відсутні передбачені процесуальним законодавством підстави для ухвалення додаткового рішення, оскільки питання про судові витрати не залишилось не вирішеним, а було предметом дослідження суду та отримало правову оцінку в основному судовому рішенні..

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене додаткове рішення суду від 01 червня 2025 року у справі №№140/3155/26.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Право сторони на компенсацію витрат на професійну правничу допомогу виникає лише за умови ухвалення остаточного судового рішення на її користь, яким вирішено спір по суті та яке набрало законної сили (такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11.03.2025 у справі № 260/4202/24).

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФЕНСО» звернулося з позовом до Волинської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів № UA205150/2026/000001/2 від 20 січня 2026 року, № UA205150/2026/000002/2 від 20 січня 2026 року.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 28 травня 2026 року адміністративний позов задоволено та стягнуто на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕНСО» за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 5430 (п`ять тисяч чотириста тридцять) гривень 60 копійок.

У зв`язку з тим, що позивачем та його представником не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження понесення витрат на правову допомогу в розмірі 7000,00 грн на день ухвалення рішення, суд першої інстанції в рішенні суду від 28 травня 2026 року виснував, що зазначені витрати не підлягають стягненню з відповідача.

У зв`язку з чим ТОВ «ФЕНСО» було подано заяву про ухвалення додаткового рішення.

Як зазначено у ч.2 ст.252 КАС України, заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.

29 травня 2026 року до Волинського окружного адміністративного суду надійшла заява товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕНСО» про винесення додаткового рішення щодо судових витрат, зокрема, витрат на правову допомогу в розмірі 7000 грн.

Додатковим рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 01 червня 2026 року заяву товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕНСО» про винесення додаткового рішення щодо судових витрат задоволено частково.

Стягнуто на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕНСО» за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3500 (три тисячі п`ятсот) гривень.

В задоволенні решти заяви відмовлено.

Відповідно до ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом першим частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

У пункті 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу – це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7, яким передбачено, що за винятком особливих обставин, що сторона, яка виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Також у пункті 4 цих Рекомендацій зазначено, що жодна зі сторін не повинна бути позбавлена можливості користуватися послугами адвоката.

У пункті 1 Резолюції (78) 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам про безоплатну правову допомогу і юридичні консультації від 02.03.1978 зазначено, що ніхто не може бути в силу перешкод економічного характеру позбавлений можливості використання або захисту своїх прав у будь-яких судах, повноважних виносити рішення по цивільних, господарських, адміністративних, соціальних чи податкових справах. З цією метою кожна особа має бути наділена правом на необхідну правову допомогу в судовому провадженні. При розгляді того, чи така допомога є необхідною, слід враховувати: а) фінансові можливості та зобов`язання відповідної особи; b) очікувані судові витрати.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до статті 30 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Слід зазначити, що наведені вище положення процесуального законодавства покладають обов`язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до правового висновку у постанові Верховного суду від 13.03.2025 по справі №275/150/22 саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Тобто зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Крім того, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Такий висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14.11.2019 у справі № 826/15063/18.

У пункті 269 Рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Також, у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України”, від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Як уже зазначалося судом, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За загальним правилом зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Разом із тим, частина дев`ята статті 139 КАС України визначає критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат та виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру залежно від конкретних обставин справи. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи.

Волинським окружним адміністративними судом стягнуто на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕНСО» за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3500 (три тисячі п`ятсот) гривень.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо зменшення розміру судових витрат з 7000 грн до 3500 грн та з тим, що витрати на професійну правничу допомогу адвоката дійсно понесені позивачем та підтверджені належними і допустимим доказами, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи долучено договір від 14.04.2025 про надання правничої допомоги №164-ЮП; акт приймання-передачі наданих послуг №974 від 29.05.2026; рахунок-фактура №974 від 29.05.2026 та платіжна інструкція в національній валюті №245 від 29.05.2026, з якою вбачається, оплата 7000 грн за надання правничої допомоги щодо оскаржень рішень про коригування митної вартості.

Відповідно до акта приймання-передачі наданих послуг №974 від 29.05.2026 адвокатським бюро «Крючкова» надано послуги щодо оскарження рішень про коригування митної вартості товарів № UA205150/2026/000001/2 від 20.01.2026, № UA205150/2026/000002/2 від 20.01.2026. Вартість послуг адвоката складає 7 000,00 грн.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими ч. 5 ст. 134 КАС України, суд першої інстанції зазначив, що: дана справа відноситься до справ незначної складності; розгляд справи хоча проведено в порядку спрощеного провадження, без виклику сторін; дана справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не стосується встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало подання великої кількості письмових доказів та вжиття дій щодо їх збирання; представником позивача в межах розгляду цієї справи, крім позовної заяви, інших документів не подавалось.

Також суд першої інстанції зазначив, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Відтак, апеляційний суд вважає таким, що ґрунтується на нормах діючого законодавства, висновок суду першої інстанції, що заявлений позивачем до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним зі складністю справи та непропорційним до предмета спору, а відтак суд першої інстанції обґрунтовано зменшив такі до 3500,00 грн.

Зважаючи на наведене вище, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про часткове задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

За змістом частин першої - третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно із статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване додаткове судове рішення, з додержанням норм процесуального права, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись статтями 139, 242, 272, 286, 292, 308, 315, 316, 321, 325 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Волинської митниці Держмитслужби - залишити без задоволення.

Додаткове рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 червня 2026 року у справі № 140/3155/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідача Ю. О. Калмикова

судді О. І. Довга

В. С. Затолочний