Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №380/23708/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/23708/25 пров. № А/857/34462/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

судді-доповідача Калмикової Ю.О.,

суддів Довгої О.І., Затолочного В.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 травня 2026 року у справі № 380/23708/25 (головуючий І інстанції Ланкевич А.З.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу належної одноразової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», в розмірі 70000 гривень за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання бойових (спеціальних) завдань за період з 01.04.2024 по 12.04.2024, з 02.05.2024 по 24.10.2024, з 13.11.2024 по 16.04.2025, знаходження та виконання завдань з оборони України, захисту населення та інтересів держави у зв`язку з військової агресією російської федерації проти України;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», в розмірі 70000 гривень за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання бойових (спеціальних) завдань за період з 01.04.2024 по 12.04.2024, з 02.05.2024 по 24.10.2024, з 13.11.2024 по 16.04.2025, знаходження та виконання завдань з оборони України, захисту населення та інтересів держави у зв`язку з військової агресією російської федерації проти України.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що проходив військову службу у складі Військової частини НОМЕР_1 та за період з 01.04.2024 по 16.04.2025 отримував щомісячну додаткову винагороду в розмірі 100000 грн, передбачену абз.1 п.1-1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, що, на думку позивача, підтверджує його безпосередню участь у бойових діях та виконанні бойових (спеціальних) завдань. Однак одноразова винагорода в розмірі 70000 грн, передбачена абз.2 п.1-1 цієї ж постанови, за відповідні періоди йому не нараховувалась та не виплачувалась. Зазначає, що довідка про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України від 09.10.2025, видана за формою додатка 6 до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №413 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2023 №887), підтверджує його участь у виконанні бойових (спеціальних) завдань у спірні періоди. Вважає, що бездіяльність відповідача щодо ненарахування одноразової винагороди є протиправною, а тому звернувся до суду з даним позовом. Просив суд адміністративний позов задовольнити повністю.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що умови нарахування одноразової винагороди в розмірі 70000 грн, передбачені розділом XXXVII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, та умови нарахування додаткової винагороди в розмірі 100000 грн (розділ XXXIV вказаного Порядку) є різними та не тотожними. Не кожен день, за який військовослужбовцю виплачена додаткова винагорода в розмірі 100000 грн, одночасно є днем виконання бойових (спеціальних) завдань в умовах, визначених п.1 розділу XXXVII Наказу №260. Звертає увагу, що для виплати одноразової винагороди в розмірі 70000 грн військовослужбовцю ОСОБА_1 обліковано дні виконання бойових (спеціальних) завдань за період з 01.03.2025 по 31.03.2025 (31 день) та з 01.04.2025 по 15.04.2025 (15 днів), всього 46 днів, виплату здійснено у квітні 2025 року шляхом перерахування коштів на картковий рахунок. Зазначає, що з квітня 2024 року по листопад 2024 року підрозділ, у якому проходив службу позивач, військовослужбовців на виплату 70000 грн не подавав, за грудень 2024 року – лютий 2025 року ОСОБА_1 на виплату 70000 грн не подавався. Враховуючи викладене, просили відмовити у задоволенні позову повністю.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 травня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) одноразової винагороди, передбаченої абз.2 п.1-1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», в розмірі 70000 грн за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання бойових (спеціальних) завдань за період з 01.04.2024 по 12.04.2024, з 02.05.2024 по 24.10.2024 та з 13.11.2024 по 28.02.2025.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) провести облік днів виконання ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) бойових (спеціальних) завдань у розумінні абз.2 п.1-1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 за період з 01.04.2024 по 12.04.2024, з 02.05.2024 по 24.10.2024 та з 13.11.2024 по 28.02.2025, та за наслідками такого обліку нарахувати і виплатити ОСОБА_1 одноразову винагороду в розмірі 70000 грн за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання таких завдань.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття неправильного рішення. Зазначає, що нарахування одноразової винагороди в розмірі 70000 грн, передбачені розділом XXXVII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, та умови нарахування додаткової винагороди в розмірі 100000 грн (розділ XXXIV вказаного Порядку) є різними та не тотожними. Не кожен день, за який військовослужбовцю виплачена додаткова винагорода в розмірі 100000 грн, одночасно є днем виконання бойових (спеціальних) завдань в умовах, визначених п.1 розділу XXXVII Наказу №260. Звертає увагу, що для виплати одноразової винагороди в розмірі 70000 грн військовослужбовцю ОСОБА_1 обліковано дні виконання бойових (спеціальних) завдань за період з 01.03.2025 по 31.03.2025 (31 день) та з 01.04.2025 по 15.04.2025 (15 днів), всього 46 днів, виплату здійснено у квітні 2025 року шляхом перерахування коштів на картковий рахунок. Зазначає, що з квітня 2024 року по листопад 2024 року підрозділ, у якому проходив службу позивач, військовослужбовців на виплату 70000 грн не подавав, за грудень 2024 року – лютий 2025 року ОСОБА_1 на виплату 70000 грн не подавався.

Позивач надав до суду відзив на апеляційну скаргу в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та рішення Львівського окружного адміністративного суду за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії - залишити без змін.

В обґрунтування відзиву зазначає, що для виплати одноразової винагороди у розмірі 70000 грн позивачу було обліковано 46 днів виконання бойових/спеціальних завдань за період з 01.03.2025 по 31.03.2025 та з 01.04.2025 по 15.04.2025. Тобто Військова частина НОМЕР_1 фактично підтвердила, що: механізм обліку днів виконання бойових/спеціальних завдань їй відомий; вона має можливість здійснювати такий облік; позивач у певний період дійсно виконував бойові/спеціальні завдання, які були обліковані для цілей виплати 70000 грн. Водночас за попередні спірні періоди — з 01.04.2024 по 12.04.2024, з 02.05.2024 по 24.10.2024 та з 13.11.2024 по 28.02.2025 — відповідач не надав суду відомостей обліку днів та довідок про безпосередню участь позивача у виконанні бойових/спеціальних завдань на лінії бойового зіткнення. Така різниця у діях відповідача не пояснена належними доказами.

Військова частина лише посилається на те, що позивача не подавали на виплату, але не доводить, що у спірні періоди належний облік був проведений, а за його результатами було встановлено відсутність підстав для виплати. Довідка про участь у заходах та виплата 100 000 грн підтверджують наявність підстав для проведення обліку. Суд першої інстанції встановив, що згідно з довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України від 09.10.2025 № 6615, виданою Військовою частиною НОМЕР_1 , ОСОБА_1 брав участь у відповідних заходах у районах Донецької та Луганської областей, зокрема у періоди з 13.11.2023 по 12.04.2024, з 02.05.2024 по 24.10.2024 та з 13.11.2024 по 16.04.2025. Також суд встановив, що за періоди з 01.04.2024 по 12.04.2024, з 02.05.2024 по 24.10.2024 та з 13.11.2024 по 16.04.2025 позивачу нараховувалась та виплачувалась щомісячна додаткова винагорода у розмірі 100 000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях, передбачена абз. 1 п. 1-1 постанови № 168.

Позивач не стверджує, що сама лише довідка або сама лише виплата 100000 грн автоматично замінює собою весь облік, передбачений розділом XXXVII Порядку № 260. Однак ці обставини у сукупності підтверджують, що відповідач визнавав безпосередню участь позивача у відповідних заходах у спірні періоди. За таких умов Військова частина НОМЕР_1 була зобов`язана не ігнорувати питання виплати одноразової винагороди у розмірі 70 000 грн, а провести належний облік днів виконання бойових/спеціальних завдань відповідно до абз. 2 п. 1-1 постанови № 168 та розділу XXXVII Порядку № 260. Тож підсумовуючи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Суд правильно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував абз. 2 п. 1-1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, розділ XXXVII Порядку № 260, ч. 2 ст. 19 Конституції України, ч. 5 ст. 17 Конституції України, ст. 9 Закону України № 2011-XII, а також положення КАС України щодо обов`язку доказування правомірності бездіяльності суб`єкта владних повноважень; не ототожнивши виплату 100 000 грн із правом на одноразову винагороду 70 000 грн, не присудив автоматичну виплату та не підмінив собою військове командування.

Відповідно до частини першої статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Восьмий апеляційний адміністративний суд вважає, що така не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у військовому званні «старший солдат».

Згідно з довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України від 09.10.2025 №6615, виданою Військовою частиною НОМЕР_1 за формою додатка 6 до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №413 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2023 №887), старший солдат ОСОБА_1 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, у районах Донецької та Луганської областей, зокрема у періоди з 13.11.2023 по 12.04.2024, з 02.05.2024 по 24.10.2024 та з 13.11.2024 по 16.04.2025.

Із наявних у справі довідок про нарахування та утримання грошового забезпечення та розрахункової картки за 2024-2025 роки слідує, що позивачу за період з 01.04.2024 по 12.04.2024, з 02.05.2024 по 24.10.2024 та з 13.11.2024 по 16.04.2025 нараховувалась та виплачувалась щомісячна додаткова винагорода в розмірі 100000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях, передбачена абз.1 п.1-1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168.

За інформацією, наданою відповідачем 01.04.2026 на виконання ухвали суду від 23.03.2026, та доказами, що містяться у матеріалах справи, для виплати одноразової винагороди в розмірі 70000 грн позивачу обліковано 46 днів виконання бойових (спеціальних) завдань (з 01.03.2025 по 31.03.2025 – 31 день та з 01.04.2025 по 15.04.2025 – 15 днів); виплату одноразової винагороди в розмірі 70000 грн здійснено у квітні 2025 року.

За періоди з 01.04.2024 по 12.04.2024, з 02.05.2024 по 24.10.2024 та з 13.11.2024 по 28.02.2025 одноразова винагорода в розмірі 70000 грн, передбачена абз.2 п.1-1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, позивачу не нараховувалась та не виплачувалась. Відповідні відомості обліку днів виконання позивачем бойових (спеціальних) завдань (передбачені Порядком обліку днів для виплати одноразової додаткової винагороди в розмірі 70000 гривень, затвердженим начальником Генерального штабу Збройних Сил України від 30.04.2024 №58926/С/1) та довідки про безпосередню участь позивача у виконанні бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення за вказані періоди відповідачем не складались та суду не надані.

11.10.2025 представник позивача звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою про проведення перерахунку грошового забезпечення та здійснення нарахування одноразової винагороди в розмірі 70000 грн пропорційно часу участі у бойових діях. Перерахунку одноразової винагороди здійснено не було.

Не погодившись із бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу належної одноразової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, в розмірі 70000 гривень за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання бойових (спеціальних) завдань за період з 01.04.2024 по 12.04.2024, з 02.05.2024 по 24.10.2024, з 13.11.2024 по 16.04.2025 року, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що ВЧ НОМЕР_1 протиправно не провела облік днів виконання ОСОБА_1 бойових (спеціальних) завдань у розумінні абз.2 п.1-1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 за період з 01.04.2024 по 12.04.2024, з 02.05.2024 по 24.10.2024 та з 13.11.2024 по 28.02.2025.

Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції і, надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 № 2011-XII «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (надалі також Закон № 2011-XII), у статті 1 якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

30 серпня 2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі також - Постанова № 704), яка набрала чинності з 01.03.2018 року.

Пунктом 2 Постанови № 704 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пункт 3 Постанови № 704 передбачає, що виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (державні органи).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (далі також Указ № 64/2022), у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Воєнний стан в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України та триває на даний час.

Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

На виконання Указів Президента України № 64/2022 та від 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію», Кабінетом Міністрів України прийнята Постанова №168, пунктом 1 якої було установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000,00 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000,00 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Аналізуючи указану норму, Верховний Суд зауважував, що реалізація цитованих приписів указаної постанови вимагала визначення порядку та умов виплати такої додаткової винагороди, виходячи з того, що формулювання «а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах» є нечітким та породжує істотні труднощі у його правозастосуванні, що, насамперед, пов`язано із застосуванням сполучника «або», який має розділовий характер.

Так, у постанові від 22.11.2023 у справі № 520/690/23 Верховний Суд констатував, що текстуальний виклад цієї частини пункту 1 Постанови № 168 (щодо умов для виплати військовослужбовцям додаткової винагороди у [збільшеному] розмірі до 100000,00 грн) має широкий зміст, що за певних умов могло б спричиняти неоднакове її розуміння та застосування, наслідком чого може бути необґрунтована невиплата військовослужбовцю додаткової винагороди або, навпаки, виплата за відсутності для цього підстав.

У постанові від 21.03.2024 у справі № 560/12539/22 Верховний Суд зазначив, що конкретизація умов, визначених цитованим положенням пункту 1 Постанови № 168, залежить від типу військового формування (роду військ), в якому проходить службу військовослужбовець, у зв`язку з чим подальшими змінами, внесеними постановою від 07.07.2022 № 793 (застосовується з 24.02.2022), Постанова № 168 доповнена пунктом 2-1, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі – Постанова №168) запроваджено особливий порядок виплат військовослужбовцям під час дії воєнного стану.

Відповідно до абз.1 п.1-1 Постанови №168 (у редакції, чинній у спірний період) на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Згідно з абз.2 п.1-1 Постанови №168 (абзац другий пункту 1-1 доповнено постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2024 №419, яка застосовується з 01.04.2024 року, із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 №1311, яка застосовується з 25.08.2024 року) у разі виконання бойових (спеціальних) завдань під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до ротного опорного пункту включно, а також на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора в районах ведення воєнних (бойових) дій та на території держави-агресора військовослужбовцям додатково виплачується одноразова винагорода в розмірі 70000 гривень за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання таких завдань.

Виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди, передбачених п.1-1 Постанови №168, здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що абзац другий пункту 1-1 Постанови №168 у спірний період діяв у двох послідовних редакціях: для періоду з 01.04.2024 по 24.08.2024 – у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12.04.2024 №419 (із зазначенням «на території противника»), а для періоду з 25.08.2024 – у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 №1311, якою слова «на території противника» замінено словами «на території держави-агресора». Зазначені зміни редакції не вплинули на умови виникнення права на одноразову винагороду в розмірі 70000 грн та на коло осіб, що мають на неї право у цій справі.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам регулює Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі Порядок № 260).

Наказом Міністерства оборони України від 21 травня 2024 року № 339 Про затвердження Змін до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22 травня 2024 року за № 746/42091, Порядок № 260 доповнено новим розділом ХХХVІІ Особливості виплати одноразової винагороди на період дії воєнного стану, який застосовується з 01 квітня 2024 року.

Згідно з пунктом 1 розділу ХХХVІІ Особливості виплати одноразової винагороди на період дії воєнного стану Порядку № 260:

на період воєнного стану військовослужбовцям додатково виплачується одноразова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану в розмірі 70 000 гривень за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання бойових (спеціальних) завдань:

під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до ротного опорного пункту включно;

на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України;

на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора в районах ведення воєнних (бойових) дій;

на території противника.

Підтвердження виконання бойових (спеціальних) завдань здійснюється на підставі таких документів:

бойовий наказ (бойове розпорядження);

журнал бойових дій або бойове донесення;

рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про виконання бойових (спеціальних) завдань кожним військовослужбовцем (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) в умовах, визначених пунктом 1 цього розділу.

Інформацію про кількість днів виконання бойових (спеціальних) завдань у минулому місяці відряджених до військових частин (установ, організацій) військовослужбовців командири військової частини (установи, організації), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець, повідомляють органи військового управління, військові частини (установи, організації) за місцем штатної служби військовослужбовців, до 05 числа поточного місяця в установленому законодавством порядку.

Військовослужбовцям, які вибувають до нового місця служби (навчання) з виключенням зі списків особового складу частини та мають менше 30 днів виконання бойових (спеціальних) завдань в умовах, визначених пунктом 1 цього розділу, за які виплата одноразової винагороди не здійснювалась, інформація про такі дні зазначається у наказі командира військової частини (установи, організації) (пункт 2 розділу ХХХVІІ Особливості виплати одноразової винагороди на період дії воєнного стану Порядку № 260).

Відповідно до пунктів 4, 5 розділу ХХХVІІ Особливості виплати одноразової винагороди на період дії воєнного стану Порядку № 260 виплата одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів військових частин (установ, організацій).

Накази про виплату одноразової винагороди особовому складу, у якого право на отримання одноразової винагороди настало у минулому місяці, видаються до 05 числа поточного місяця на підставі:

даних обліку днів для виплати одноразової винагороди, які підтверджують наявність сумарно обчислених 30 днів виконання завдань військовослужбовцями в умовах, визначених пунктом 1 цього розділу, за які виплата одноразової винагороди не здійснювалась;

інформації про кількість днів виконання бойових (спеціальних) завдань для виплати одноразової винагороди, зазначеної у витязі з наказу командира військової частини (установи, організації) за попереднім місцем проходження служби військовослужбовця;

інформації про кількість днів виконання бойових (спеціальних) завдань для виплати одноразової винагороди, зазначеної військовою частиною (установою, організацією), до якої для виконання завдань був відряджений військовослужбовець.

На виконання вказаних норм наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 30.04.2024 №58926/С/1 затверджено Порядок обліку днів для виплати одноразової додаткової винагороди в розмірі 70000 гривень, який деталізує механізм ведення обліку днів виконання бойових (спеціальних) завдань та підготовки проєктів наказів про виплату одноразової винагороди.

Зі змісту положень п.1-1 Постанови №168 можна зробити висновок про наявність двох самостійних видів виплат:

- щомісячної додаткової винагороди у розмірі 100000 грн (абз.1 п.1-1 Постанови №168), яка виплачується пропорційно часу безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або заходах, необхідних для забезпечення оборони України, за умови перебування безпосередньо в районах їх здійснення (на тимчасово окупованій території, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора);

- одноразової винагороди у розмірі 70000 грн (абз.2 п.1-1 Постанови №168), яка виплачується додатково до додаткової винагороди в розмірі 100000 грн за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання бойових (спеціальних) завдань у вужче окреслених територіальних умовах – на лінії бойового зіткнення з противником на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до ротного опорного пункту включно, а також на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора в районах ведення воєнних (бойових) дій та на території держави-агресора.

Колегія суддів погоджується з доводами відповідача в частині того, що умови виплати додаткової винагороди в розмірі 100000 грн та одноразової винагороди в розмірі 70000 грн не є тотожними. Сам по собі факт нарахування військовослужбовцю додаткової винагороди в розмірі 100000 грн не свідчить безумовно про настання підстав для виплати одноразової винагороди в розмірі 70000 грн, оскільки остання обумовлена виконанням бойових (спеціальних) завдань у спеціально визначених територіальних умовах.

Разом з тим, аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що обов`язок ведення обліку днів виконання військовослужбовцем бойових (спеціальних) завдань, складання відповідних відомостей обліку та довідок про безпосередню участь у виконанні бойових (спеціальних) завдань, а також підготовки проектів наказів про виплату одноразової винагороди в розмірі 70000 грн покладено саме на військову частину та її підрозділи, що відповідають за ведення обліку особового складу. Такий висновок прямо вбачається з приписів п.2 розділу XXXVII Порядку №260 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 21.05.2024 №339) та Порядку обліку днів, затвердженого наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 30.04.2024 №58926/С/1.

Військовослужбовець об`єктивно позбавлений можливості самостійно складати бойові накази, журнали бойових дій, рапорти командирів підрозділів та відомості обліку днів – ці документи знаходяться у виключному розпорядженні командування військової частини.

Аналогічний підхід до правозастосування при вирішенні близьких за змістом правовідносин застосовано Верховним Судом у постанові від 05.06.2024 у справі №200/660/23, в якій Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду вказав, що такі документи (бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій, журнал ведення оперативної обстановки, бойового донесення або постової відомості; рапорт (донесення) начальника (командира) підрозділу про участь кожного військовослужбовця у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань) не можуть знаходитись у позивача, оскільки оформлюються начальником (командиром) підрозділу, де проходить службу військовослужбовець.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 13.03.2025 у справі №360/561/23 викладено правовий висновок, відповідно до якого порушення порядку передання документів між військовими частинами не впливає на право військовослужбовця на отримання винагороди за участь у бойових діях або заходах з національної безпеки.

Наведені висновки Верховного Суду викладені у справах, предметом яких була виплата щомісячної додаткової винагороди в розмірі до 100000 грн, передбаченої п.1 Постанови №168. Водночас такі є застосовними до спірних правовідносин за аналогією, оскільки механізм підтвердження виконання бойових (спеціальних) завдань для виплати обох видів винагороди є однаковим.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 23.03.2026 витребувано у Військової частини НОМЕР_1 належним чином засвідчені копії: відомостей обліку днів виконання бойових (спеціальних) завдань для встановлення одноразової винагороди військовослужбовцю ОСОБА_1 за період з 01.04.2024 року по 16.04.2025 року; довідки про безпосередню участь ОСОБА_1 у виконанні бойових (спеціальних) завдань під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до ротного опорного пункту включно, а також на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора в районах ведення воєнних (бойових) дій та на території противника, які є додатками до Порядку обліку днів для виплати одноразової додаткової винагороди в розмірі 70000 гривень, затвердженого начальником Генерального штабу Збройних Сил України від 30.04.2024 року №58926/С/1; доказів нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової винагороди у розмірі 70000 гривень за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання таких завдань за період з 01.03.2025 року по 15.04.2025 року.

На виконання вказаної ухвали суду 01.04.2026 відповідач повідомив, що такі документи у його розпорядженні за період з 01.04.2024 по 28.02.2025 відсутні; обліковано лише 46 днів (з 01.03.2025 по 15.04.2025), за які виплату одноразової винагороди в розмірі 70000 грн здійснено у квітні 2025 року.

Відповідач не довів суду, що ним вживались передбачені законодавством заходи з обліку днів виконання позивачем бойових (спеціальних) завдань за період з 01.04.2024 по 28.02.2025, як цього вимагають положення п.2 розділу XXXVII Порядку №260 та Порядку обліку, затвердженого наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 30.04.2024 №58926/С/1.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що посилання відповідача на те, що підрозділ, у якому проходив службу позивач, з квітня 2024 року по листопад 2024 року військовослужбовців на виплату 70000 грн не подавав, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки таке посилання за своїм змістом фактично визнає факт неведення відповідачем передбаченого законодавством обліку днів виконання бойових (спеціальних) завдань, що становить самостійний прояв протиправної бездіяльності.

Матеріалами справи підтверджено та не спростовано відповідачем, що позивачу за весь спірний період (з 01.04.2024 по 12.04.2024, з 02.05.2024 по 24.10.2024, з 13.11.2024 по 16.04.2025) відповідачем нараховувалась та виплачувалась щомісячна додаткова винагорода в розмірі 100000 грн, передбачена абз.1 п.1-1 Постанови №168; довідкою від 09.10.2025 №6615 (видана за формою додатка 6 до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №413, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2023 №887) відповідач підтвердив безпосередню участь позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, у спірні періоди в районах Донецької та Луганської областей.

Сукупність цих обставин свідчить про те, що відповідач визнав факт безпосередньої участі позивача у бойових діях у районах їх ведення, проте не виконав покладений на нього законодавством обов`язок щодо ведення обліку днів виконання бойових (спеціальних) завдань у розумінні абз.2 п.1-1 Постанови №168, складання відповідних відомостей та довідок, а також підготовки проекту наказу про виплату одноразової винагороди в розмірі 70000 грн за відповідні періоди.

З урахуванням досліджених судом фактичних даних в контексті вищенаведених норм, суд приходить висновку, що бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової винагороди в розмірі 70000 грн за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання бойових (спеціальних) завдань за період з 01.04.2024 по 12.04.2024, з 02.05.2024 по 24.10.2024 та з 13.11.2024 по 28.02.2025 не відповідає критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому є протиправною.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судом першої інстанції повно з`ясовано обставини справи, що мають значення для справи та правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 травня 2026 року у справі № 380/23708/25 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач Ю. О. Калмикова

судді О. І. Довга

В. С. Затолочний