Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №140/4289/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/4289/26 пров. № А/857/36062/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

судді-доповідача Калмикової Ю.О.,

суддів: Довгої О.І., Затолочного В.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року у справі №140/4289/26 (головуючий І інстанції Лозовський О.А.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі – в/ч НОМЕР_1 , відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022, у розмірі, збільшеному до 100000 гривень в розрахунку на місяць за періоди з 01.07.2022 по 31.12.2022; зобов`язання нарахувати та виплатити додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 року, у розмірі, збільшеному до 100000 гривень в розрахунку на місяць за періоди з 01.07.2022 по 31.12.2022.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходить військову службу у складі в/ч НОМЕР_1 . Однак, в порушення вимог постанови Кабінету Міністрів України №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 (далі – постанова №168) відповідач не виплатив йому додаткову винагороду за періоди безпосередньої участі у забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії з 01.07.2022 по 31.12.2022 відповідно до довідок №567/1622 від 26.07.2025 та №904 від 19.06.2023. Відтак, вважає, що має право на отримання збільшеної до 100000,00 грн винагороди в спірний період.

На звернення представника позивача №Б/405658/00 від 19.08.2025 щодо надання інформації про включення ОСОБА_1 до наказів командира в/ч НОМЕР_1 про нарахування та виплату збільшеної додаткової винагороди до 100000 грн за періоди з 01.07.2022 по 31.12.2022 відповідач листом №1752 від 16.09.2025 повідомив, що у вказаний період позивач до наказів про виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою №168, не включався; у рапортах командира підрозділу щодо виплати спірної допомоги не зазначався; в журналах бойових дій, бойових наказах, бойових розпорядженнях інформація щодо безпосередньої участі ОСОБА_1 у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії відсутня; у вказаний період позивач залучався до виконання завдань згідно з посадовими обов`язками, визначених посадою на якій перебував; у вказаний період ОСОБА_1 не відряджався. Також, відповідно до адвокатського запиту надіслані запитувані документи в пункті 6, згідно з додатком.

У відповідь на адвокатський запит від 31.10.2025 щодо надання копій витягів із бойових журналів, наказів та бойових розпоряджень, відповідач листом №2061 від 15.11.2025 повідомив, що копії даних документів не містять інформації щодо ОСОБА_1 .

Крім того, вказав, що у відповідь на заяву №Б/405658/02 від 11.12.2025 про нарахування та виплату додаткової нагороди відповідно до постанови №168 від 28.02.2022, в/ч НОМЕР_1 зазначила, що у ОСОБА_1 відсутні підстави для включення до наказу про виплату винагороди.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати додаткової винагороди згідно з постановою №168 протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

У відзиві на позовну заяву від 28.04.2026 в/ч НОМЕР_1 просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що право на додаткову винагороду у розмірі 100000 грн відповідно до постанови №168 мають лише військовослужбовці, які безпосередньо брали участь у бойових діях або виконували бойові (спеціальні) завдання, що повинно бути підтверджено належними документами: бойовими наказами, журналами бойових дій, рапортами командирів та наказами про виплату винагороди. Відповідач зазначає, що таких документів позивач не надав. Також відповідач вказує, що довідка в/ч №904 від 19.06.2023, на яку посилається позивач, є лише документом для підтвердження статусу учасника бойових дій та не може бути належною підставою для нарахування додаткової винагороди у розмірі 100000 грн. Крім того, відповідач посилається на правову позицію Верховного Суду у справі №200/2297/23, відповідно до якої саме перебування у районі ведення бойових дій не є достатньою підставою для отримання підвищеної винагороди без підтвердження виконання бойових завдань. Окремо зазначено, що позивачу вже була виплачена додаткова винагорода: з березня по червень 2022 - у розмірі 100000 грн, а з 01.07.2022 по 31.12.2022 - по 30000 грн щомісячно, у зв`язку з чим відповідач вважає позовні вимоги безпідставними.

18.05.2026 до суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення, в яких він зазначає, що довідка №4662 від 20.01.2023 є достовірним та достатнім доказом безпосередньої участі позивача у бойових діях у період з 01.07.2022 по 31.12.2022. Просить позов задовольнити.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, відмовити повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у позов задовольнити повністю. Апелянт зазначає, що рішення суду прийняте при неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, допущена недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, допущена невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильно застосовано судом норми матеріального права порушено норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що позивачем була висловлена презумпція, що він брав безпосередню участь у забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, про що свідчить подана ним довідка 19.06.2023 №904, натомість відповідач мав спростувати ці обставини. Зазначає, що факт безпосередньої участі позивача у бойових діях підтверджується довідками №904 від 19.06.2023 та №567/1622 від 26.07.2025, виданими на підставі бойових розпоряджень, журналів бойових дій та відповідних рапортів.

Відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому просять відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , рішення Волинського окружного адміністративного суду по справі №120/4289/26 від 26.05.2026 – залишити без змін. В обґрунтування відзиву зазначають, що військовослужбовці мають право на отримання винагороди в розмірі 100000 грн., якщо вони входять до складу Сил оборони держави та перебувають в районі ведення бойових дій лише за дні виконання бойових завдань. Будь-яких доказів, на підтвердження того, що позивач в оскаржуваний період виконував завдання за виконання яких здійснюється виплата військовослужбовцям додаткової винагороди з розрахунку 100000 гривень на місяць не надано. Крім того, довідка військової частини НОМЕР_1 № 904 від 19.06.2023 не відноситься до документів , що підтверджують безпосередню участь військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів, а лише є підставою для надання особі статусу учасника бойових дій і як наслідок не може слугувати підтвердженням безпосередньої участі для виплати додаткової винагороди в розмірі 100000 грн.

Також, зазначає, що відповідно до довідки № 242 від 03.09.2025 про розмір грошового забезпечення та індексації забезпечення колишнього військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 за період з 05.03.2022 по 04.07.2025 у оскаржуваний період Позивач отримував додаткову винагороду відповідно до Постанови №168 від 28.02.2022 в таких розмірах: у розмірі 100000 грн.: Березень 2022 року – 87096,77 грн. (за період з 05.03.2022 по 31.03.2022); Квітень 2022 року – 100 000,00 грн. (за період 01.04.2022 та з 30.04.2022); Травень 2022 року – 100 000 грн. (з 01.05.2022 по 31.05.2022); Червень 2022 року – 100 000 грн. (з 01.06.2022 по 30.06.2022); у розмірі 30 000 грн: Липень 2022 року – 30000 грн. Серпень 2022 року – 30000 грн. Вересень 2022 року – 30000 грн. Жовтень 2022 року – 30000 грн. Листопад 2022 року – 30000 грн. Грудень 2022 року - 30000 грн Це є беззаперечними підставами у відмові у задоволенні його позовних вимог щодо виплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн. за вказаний період, оскільки він отримав дану винагороду.

Відповідно до частини першої статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 у спірний період проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 .

Довідкою в/ч НОМЕР_1 Міністерства оборони України №904 від 19.06.2023 підтверджується, що старший матрос ОСОБА_1 у період з 05.03.2022 по 31.12.2022 брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в м. Миколаїв. У довідці зазначено, що підставою для її видачі є витяги із журналів бойових дій в/ч НОМЕР_1 , копія наказу начальника Миколаївського гарнізону №16 від 24.02.2022, а також рапорт командира артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 про безпосередню участь особи у відповідних заходах.

Згідно із довідкою в/ч НОМЕР_1 Міністерства оборони України №587/822 від 26.07.2023, старший матрос ОСОБА_1 , оператор штабу 1 самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , у період з 05.03.2022 по 31.12.2022 брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи на території Миколаївської області, зокрема у Миколаївському районі та Миколаївській міській територіальній громаді. У довідці зазначено, що підставою для її видачі є бойове розпорядження начальника ракетних військ і артилерії ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » №49т/РВіА від 16.02.2022, а також витяги із журналів бойових дій військової частини НОМЕР_1 №306/дск (том 1) від 14.02.2022 та №306/дск (том 2) від 27.06.2022.

Відповідно до рапорту командира артилерійського дивізіону в/ НОМЕР_4 від 12.09.2024, на виконання вимог розпорядження командира в/ч НОМЕР_1 №2361 від 09.09.2024 підготовлений перелік військовослужбовців артилерійського дивізіону в/ч частини НОМЕР_1 , які брали безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у періодах здійснення зазначених заходів під час дії воєнного стану а саме, місто Миколаїв, Окни, Козацьке, з 05.03.2022 по 31.12.2022 - відповідно до наказу №84 від 13.03.2022, наказу №102 від 01.04.2022, наказу №70 від 23.03.2022, наказу №90 від 12.04.2022, БР №600/дск від 16.04.2022, наказу №157 від 21.06.2022, наказу №171 від 02.07.2022, БР №2077/дск від 30.08.2022, БР №3073/дск від 11.12.2022, БР №3176/дск від 19.12.2022; з 10.07.2023 по 31.07.2023 - відповідно до БР командира апч в/ч НОМЕР_1 №22/06 від 30.06.2023; з 01.09.2023 по 30.09.2023 - відповідно до БР командира апч в/ч НОМЕР_1 №16/08 від 31.08.2023; з 01.10.2023 по 21.10.2023 - відповідно до БР командира апч в/ч НОМЕР_1 №16/08 від 31.08.2023; з 25.07.2024 по 24.08.2024 - відповідно до БР командира апч в/ч НОМЕР_1 №25/07 від 24.07.2024, БР командира в/ч НОМЕР_1 № 1444/дск від 13.05.2024, БР командира в/ч НОМЕР_1 №БР-173/1/25т/ОВ/бу від 30.06.2024, ЖБВД апч в/ч НОМЕР_1 № 398/дск від 09.03.2024.

Крім того, з довідки №242 від 03.09.2025 про розмір грошового забезпечення, з урахуванням додаткової винагороди передбаченої постановою КМУ №168 від 28.02.2022, колишнього військовослужбовця в/ч ОСОБА_1 за період з 05.03.2022 по 04.07.2025 вбачається, що в/ч НОМЕР_1 в березні 2022 (05.03 – 31.03) виплачена додаткова винагорода у розмірі 89096,77 грн; в квітні – червні 2022 року- у розмірі 100000 грн; з 01.07.2022 по 31.12.2022 - по 30000 грн щомісячно.

На звернення представника позивача до в/ч НОМЕР_1 з адвокатським запитом щодо включення ОСОБА_1 до наказів командира про нарахування та виплату збільшеної додаткової винагороди до 100000 грн за періоди з 01.07.2022 по 31.12.2022, відповідач листом 16.09.2025 №1752, повідомив, що у вказаний період позивач до наказів про виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України№168 від 28.02.2022 не включався.

Також листами №2061 від 15.11.2025, №2329 від 30.12.2025 відповідач повідомив, що копії бойових наказів, журнали бойових дій, рапорти командирів не містять інформації щодо ОСОБА_1 ; підстави для включення до наказу про виплату винагороди позивачу відсутні.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що довідки в/ч НОМЕР_1 Міністерства оборони України №904 від 19.06.2023 та №587/822 від 26.07.2023 є підставою для надання особі статусу учасника бойових дій (особи з інвалідністю внаслідок війни). Проте, прийняття участі в забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки й оборони, відсічі і стримування збройної агресії - це безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях при виконані бойового розпорядження командира військової частини. Крім того, у довідці зазначено, що вона є підставою для надання особі статусу учасника бойових дій та не входить до переліку тих документів, на підставі яких здійснюється виплата додаткової винагороди 100000 грн, передбаченої постановою №168, та видана виключно для цілей надання відповідного статусу. Таким чином, сам по собі факт перебування позивача в районі проведення бойових дій та виконання своїх службових обов`язків у складі військової частини НОМЕР_1 , без відповідних доказів безпосередньої участі у бойових діях або залучення його до здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у районах проведення воєнних (бойових) дій, не створює для відповідача обов`язку нарахування збільшеної до 100 000 грн винагороди та не виникає обов`язку виплатити позивачу 100 000 грн.

Колегія суддів вважає доводи апелянта обґрунтованими та не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до абзацу 2 частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджений наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні постановлено ввести воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Строк дії воєнного стану в Україні був продовжений з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента від 14 березня 2022 року № 133/2022, надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня.

Одночасно із введенням воєнного стану, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Указом Президента України № 69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Цим же Указом надано доручення Кабінету Міністрів України забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та від 24 лютого 2022 року № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168).

Пунктом 1 цієї постанови (в редакції станом на 07 березня 2022 року) визначено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Надалі до Постанови № 168 неодноразово вносилися зміни, зокрема постановами Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 року № 350, від 01 липня 2022 року № 754, від 07 липня 2022 року № 793, від 08 жовтня 2022 року № 1146, проте зміст пункту 1 цієї постанови в частині, що стосується виплати військовослужбовцям Збройних Сил України додаткової винагороди, у 2022 році не змінювався.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року № 793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168» Постанову № 168 доповнено пунктом 2-1, який підлягав застосуванню з 24 лютого 2022 року, та згідно з яким визначено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

Відповідно до статті 8 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1934-XII «Про Збройні Сили України» (далі - Закон № 1934-XII) Міністр оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України, а також інші повноваження, передбачені законодавством, в тому числі визначає порядок виплати грошового забезпечення (абзац другий частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII).

Наказом Міністра оборони України від 01 квітня 2022 року № 98, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2022 року за № 382/37718 (застосовується з 24 лютого 2022 року), внесено зміни до Порядку № 260 шляхом доповнення розд. І п. 17, відповідно до якого на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.

Так, з метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, Міністр оборони України видав директиви від 07 березня 2022 року №248/1217, від 25 березня 2022 року № 248/1298, від 18 квітня 2022 року № 248/1529, доведені до кожної окремої військової частини (установи) у формі телеграм (діяли до 01 червня 2022 року), а потім окреме доручення від 23 червня 2022 № 912/з/29.

У пункті 1 окремого доручення від 23 червня 2022 № 912/з/29 (яке діяло з 01 червня 2022 року) Міністр оборони України визначив поняття «безпосередня участь», що охоплює, зокрема виконання військовослужбовцем:

бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка (який) веде воєнні (бойові) дії у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу України) в районі ведення бойових дій;

бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення (в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки)) під час перебування у складі органу військового управління, штабу угрупування військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави;

бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями;

бойових завдань з ведення руху опору на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;

завдань з ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;

бойових завдань із відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою;

бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб);

виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей;

виконання бойових завдань у районах ведення бойових дій з виявлення повітряних цілей;

здійснення польотів у районах ведення воєнних дій, ведення повітряного бою;

здійснення заходів з виводу повітряних суден з під удару противника з виконанням зльоту;

виконання бойових (спеціальних) завдань кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії.

У пункті 3 цього окремого доручення Міністр оборони України установив, що райони ведення бойових дій та склад створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави визначаються відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України.

Документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів:

бойовий наказ (бойове розпорядження);

журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);

рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Пунктом 5 цього окремого доручення Міністр оборони установив виплату додаткової винагороди в розмірі 100000,00 грн або 30000,00 грн здійснювати на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) по особовому складу військової частини; керівника вищого органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.

Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видавати до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів (пункт 6 зазначеного окремого доручення).

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиплатою відповідачем на користь позивача, військовослужбовця Збройних Сил України, додаткової винагороди у розмірі до 100 000,00 грн, передбаченої Постановою №168, за період проходження ним військової служби в період з 01 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року.

В спірний період порядок та умови виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України визначалися Окремим дорученням Міністра оборони України від 23 червня 2022 № 912/з/29.

Відповідно до зазначеного Окремого доручення, на період дії воєнного стану військовослужбовцям щомісячно виплачувалася додаткова винагорода у розмірі 30000,00 грн. Водночас військовослужбовцям, які безпосередньо брали участь у бойових діях або забезпечували здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах ведення бойових дій чи здійснення відповідних заходів, розмір такої винагороди збільшувався до 100000,00 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Отже, право на отримання додаткової винагороди у підвищеному розмірі пов`язувалося не лише з фактом проходження військової служби в районі ведення бойових дій, а насамперед із безпосереднім виконанням визначених бойових (спеціальних) завдань.

З цією метою Окремим дорученням визначено перелік документів, якими підтверджується безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або відповідних заходах. До таких документів належать, зокрема: бойовий наказ (бойове розпорядження), журнал бойових дій або журнал ведення оперативної обстановки, бойове донесення, постова відомість, а також рапорт (донесення) командира підрозділу про участь конкретного військовослужбовця у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Таким чином, для правильного вирішення цього спору визначальним є встановлення характеру завдань, які виконував позивач у спірний період, а також з`ясування того, чи належали такі завдання до бойових (спеціальних) завдань, виконання яких відповідно до Окремого доручення є підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100 000,00 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що у спірний період позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді оператора штабу 1 самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 .

Позивач зазначав, що в період проходження служби з 01 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року він брав безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні здійсненні заходів національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи на території Миколаївської області. На підтвердження зазначених обставин надав довідки Військової частини НОМЕР_1 №904 від 19.06.2023 та №567/1622 від 26.07.2025.

Довідкою в/ч НОМЕР_1 Міністерства оборони України №904 від 19.06.2023 підтверджується, що старший матрос ОСОБА_1 у період з 05.03.2022 по 31.12.2022 брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в м. Миколаїв. У довідці зазначено, що підставою для її видачі є витяги із журналів бойових дій в/ч НОМЕР_1 , копія наказу начальника Миколаївського гарнізону №16 від 24.02.2022, а також рапорт командира артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 про безпосередню участь особи у відповідних заходах.

Згідно із довідкою в/ч НОМЕР_1 Міністерства оборони України №587/822 від 26.07.2023 старший матрос ОСОБА_1 , оператор штабу 1 самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , у період з 05.03.2022 по 31.12.2022 брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи на території Миколаївської області, зокрема у Миколаївському районі та Миколаївській міській територіальній громаді. У довідці зазначено, що підставою для її видачі є бойове розпорядження начальника ракетних військ і артилерії ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » №49т/РВіА від 16.02.2022, а також витяги із журналів бойових дій військової частини НОМЕР_1 №306/дск (том 1) від 14.02.2022 та №306/дск (том 2) від 27.06.2022.

Відповідно до рапорту командира артилерійського дивізіону в/ НОМЕР_4 від 12.09.2024, на виконання вимог розпорядження командира в/ч НОМЕР_1 №2361 від 09.09.2024 підготовлений перелік військовослужбовців артилерійського дивізіону в/ч частини НОМЕР_1 , які брали безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у періодах здійснення зазначених заходів під час дії воєнного стану а саме, місто Миколаїв, Окни, Козацьке, з 05.03.2022 по 31.12.2022 - відповідно до наказу №84 від 13.03.2022, наказу №102 від 01.04.2022, наказу №70 від 23.03.2022, наказу №90 від 12.04.2022, БР №600/дск від 16.04.2022, наказу №157 від 21.06.2022, наказу №171 від 02.07.2022, БР №2077/дск від 30.08.2022, БР №3073/дск від 11.12.2022, БР №3176/дск від 19.12.2022; з 10.07.2023 по 31.07.2023 - відповідно до БР командира апч в/ч НОМЕР_1 №22/06 від 30.06.2023; з 01.09.2023 по 30.09.2023 - відповідно до БР командира апч в/ч НОМЕР_1 №16/08 від 31.08.2023; з 01.10.2023 по 21.10.2023 - відповідно до БР командира апч в/ч НОМЕР_1 №16/08 від 31.08.2023; з 25.07.2024 по 24.08.2024 - відповідно до БР командира апч в/ч НОМЕР_1 №25/07 від 24.07.2024, БР командира в/ч НОМЕР_1 № 1444/дск від 13.05.2024, БР командира в/ч НОМЕР_1 №БР-173/1/25т/ОВ/бу від 30.06.2024, ЖБВД апч в/ч НОМЕР_1 № 398/дск від 09.03.2024.

Крім того, з довідки від 03.09.2025 №242 про розмір грошового забезпечення, з урахуванням додаткової винагороди передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 №168, колишнього військовослужбовця в/ч ОСОБА_1 за період з 05.03.2022 по 04.07.2025 вбачається, що в/ч НОМЕР_1 в березні 2022 (05.03 – 31.03) виплачена додаткова винагорода у розмірі 89096,77 грн; в квітні – червні 2022 року- у розмірі 100000 грн; з 01.07.2022 по 31.12.2022 - по 30000 грн щомісячно.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, зокрема, виходив з того, що довідки Військової частини НОМЕР_1 №904 від 19.06.2023 та №567/1622 від 26.07.2025 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України, не є належним доказом безпосередньої участі позивача у бойових діях або відповідних заходах.

Враховуючи зміст згаданих довідок, колегія суддів приходить до висновку про те, що у розпорядженні військової частини НОМЕР_1 були наявні докази безпосередньої участі позивача у забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів у спірний період, що підтверджують наявність права позивача на виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях і заходах.

Також колегія суддів зауважує, що за інші періоди, зазначені у довідках Військової частини НОМЕР_1 від 19.06.2023 №904 та від 26.07.2025 №567/1622, окрім спірного, зокрема за періоди з 05.03.2022 по 31.03.2022, з 01.04.2022 та з 30.04.2022, з 01.05.2022 по 31.05.2022 та з 01.06.2022 по 30.06.2022 відповідачем нараховувалась та виплачувалась додаткова винагорода, збільшена до 100000 грн пропорційно час участі позивача у здійсненні відповідних заходів у належних розмірах та відповідачем не ставились під сумнів факти, викладені у цій довідці.

Згідно з постановою Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 560/12539/23 за зміст таких довідок відповідальність несе уповноважений командир (начальник), який видав відповідну довідку. Тож, якщо військовослужбовцю видано довідку про підтвердження його участі у бойових діях або заходах, зміст та форма якої відповідають додаткам № 1, 2 окремого доручення, підписану уповноваженим командиром (начальником), то презюмується, що цей командир (начальник) перевірив та підтвердив наявність документального підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах, визначених пунктом 3 вищевказаного окремого доручення, на підставі якого визначив терміни безпосередньої участі кожного конкретного відрядженого військовослужбовця у бойових діях або заходах у відповідності до повноважень, наданих йому абзацом 3 пункту 3 та абзацом 4 пункту 4 окремого доручення № 912/з/29 від 23.06.2022.

Зміст цих документів може ставитися під сумнів лише за наявності доказів недобросовісного чи зловмисного спотворення фіксації реальної участі конкретного військовослужбовця у бойових діях чи відповідних заходах, однак у матеріалах справи відсутні такі докази.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди у збільшеному розмірі до 100000 грн з розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період здійснення зазначених заходів з 01.07.2022 по 30.04.2022 і таке не заперечується відповідачем.

При цьому суд зазначив, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач у спірний період брав безпосередню участь у бойових діях або заходах із забезпечення національної безпеки і оборони під час перебування безпосередньо в районах ведення бойових дій перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

Однак такий висновок не ґрунтується на повному та всебічному з`ясуванні обставин справи й належній оцінці зібраних доказів.

Так, у постанові від 05 серпня 2024 року у справі №200/4100/23 Верховний Суд звернув увагу на те, що під час розгляду цієї категорії справ суди повинні перевіряти, чи підтверджує видана довідка участь військовослужбовця у бойових діях у відповідний період, оцінюючи її у сукупності з іншими доказами у справі.

Відповідно до пункту 3 Окремого доручення Міністра оборони України від 23 червня 2022 року №912/з/29 такими доказами можуть бути, зокрема, бойові накази та бойові розпорядження, які підлягають оцінці у взаємозв`язку з іншими доказами.

Надаючи оцінку поданим суду доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності та достатності для підтвердження участі позивача у бойових діях або відповідних заходах у спірний період, суд першої інстанції не витребував, не дослідив та не з`ясував зміст бойового розпорядження начальника ракетних військ і артилерії ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » №49m/РВшА від 16.02.2022, журнал бойових дій військової частини НОМЕР_1 та інших документів на підставі яких видані зазначені вище довідки.

Крім того, судом першої інстанції не встановлено, які саме завдання виконував позивач у спірний період як оператор штабу 1 самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , а також не з`ясував характер та умови виконання таких завдань.

Водночас, саме встановлення змісту та характеру виконуваних військовослужбовцем завдань є визначальним для вирішення питання щодо наявності у нього права на отримання додаткової винагороди у збільшеному до 100000,00 грн розмірі відповідно до пункту 1 Постанови №168.

Якщо позивач упродовж спірного періоду проходив військову службу, однак не виконував бойових чи інших завдань, які відповідно до постанови №168 є підставою для виплати додаткової винагороди у підвищеному розмірі, суд мав встановити, які саме завдання ним фактично виконувалися та чи належали вони до переліку бойових (спеціальних) завдань, визначених відповідним нормативним регулюванням.

Зазначені обставини мають істотне значення для правильного вирішення спору та не можуть залишатися поза межами судового дослідження, на що Верховний Суд уже звертав увагу, зокрема у постановах від 22 листопада 2023 року у справі №520/690/23, від 05 червня 2024 року у справі №200/660/23, а також від 06 лютого 2025 року у справі №120/13381/23.

У постанові від 05 грудня 2024 року у справі №200/1347/24 Верховний Суд наголошував, що відповідно до статей 2, 9 КАС України адміністративний суд зобов`язаний вжити визначені законом заходи для з`ясування всіх обставин у справі, зокрема щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Суд не вправі обмежуватися пасивним прийняттям та розглядом доказів, поданих сторонами, а зобов`язаний за власною ініціативою досліджувати важливі для прийняття рішення з правового спору фактичні обставини, залучати їх до провадження та визначати їх правдивість.

Тобто адміністративний суд, поряд із забезпеченням процесуальної рівності сторін у наданні доказів для доведення їх тверджень, зобов`язаний брати на себе ініціативу під час розгляду справи. Такий підхід включає обов`язок адміністративного суду здійснювати активні процесуальні дії для забезпечення повного та всебічного розгляду справи, керуючись встановленими процесуальним законом механізмами.

У вимірі обставин справи, з яких виник спір, суд першої інстанції мав би з`ясувати: 1) які завдання/заходи і 2) де виконував/здійснював позивач упродовж спірного періоду, стосовно якого відповідач висловив заперечення наявності підстав для виплати збільшеної додаткової винагороди. Власне завданням суду в цій адміністративній справі є з`ясування того, а чи могло статися так, що відповідач з певних причин не зафіксував участі позивача у бойових діях та заходах у документах, які є підставою для виплати спірної винагороди.

Аналогічного правового висновку за подібних обставин Верховний Суд дійшов у постанові від 05 грудня 2024 року у справі № 160/23417/23.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2026 року витребувано у Військової частини НОМЕР_1 : інформацію про виконання позивачем бойових завдань на підставі бойових наказів (розпоряджень), які видавалися командиром Військової частини НОМЕР_1 , (якщо така інформація надходила до Військової частини НОМЕР_1 , якщо ні – письмово повідомити про це суд); накази (розпорядження) командира Військової частини НОМЕР_1 про виплату позивачу додаткової винагороди, передбачені п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, (якщо такі видавалися в період з 01.07.2022 по 31.12.2022, якщо ні – письмово повідомити про це суд); витяги з журналу бойових дій, книг оперативно-службової діяльності та журналу надходження розпоряджень по підрозділу за період з 01.07.2022 по 31.12.2022 в частині, яка стосується ОСОБА_1 ; документи, що стали підставою для видачі позивачу довідки Військової частини НОМЕР_1 від №904 від 19.06.2023.

На виконання зазначеної ухвали суду відповідачем, зокрема, надано до суду рапорт командира артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 від 13.06.2023 в якому зазначено «….на підставі бойового розпорядження начальника ракетних військ і артилерії ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » №49m/РВшА від 16.02.2022 приймав безпосередню участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України (виконував бойові завдання з ураження ворога у складі розрахунку в умовах обстрілів м.Миколаїв) старший матрос ОСОБА_1 у період з 05.03.2022 по 31.12.2022.

Отже, рапорт командира артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 від 13.06.2023 підтверджує, що ОСОБА_1 у період з 05.03.2022 по 31.12.2022 виконував бойові завдання з ураження ворога у складі розрахунку в умовах обстрілів м.Миколаїв.

Таким чином, колегія суддів суду апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність у позивача права на отримання додаткової винагороди у розмірі до 100000 грн, передбаченої п.1 Постанови № 168.

При ухваленні судового рішення суд апеляційної інстанції враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Суд апеляційної інстанції також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини справи суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом апеляційної інстанції були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції не виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин не правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, яке підлягає скасуванню.

? . 2 . 1 . 315 , а наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення;

. 4 . 1, 2 . 317 , ідставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року - скасуванню, позов залишенню без задоволення.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) у межах встановленого статтею 309 Кодексу адміністративного судочинства України строку.

Керуючись статтями 139, 242, 309, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року у справі № 140/4289/26 - скасувати.

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати у належному розмірі ОСОБА_1 збільшеної додаткової винагороди, передбаченої № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року у період з 01 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року у розмірі, збільшеному до 100000,00 грн пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за період з 01 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року з урахуванням виплачених сум.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач Ю. О. Калмикова

судді О. І. Довга

В. С. Затолочний