Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №380/21699/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/21699/25 пров. № А/857/10385/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Мандзія О.П.,

суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 січня 2026 року у справі №380/21699/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 , в інтересах дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Золочівського відділу Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії,-

суддя у І інстанції Кравців О.Р.,

дата ухвалення рішення 20.01.2026,

місце ухвалення рішення м. Львів,

дата складення повного тексту рішення не зазначено,

ВСТАНОВИВ:

До Львівського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (далі - позивач) з позовом до Золочівського відділу ДМС Львівської області про визнання протиправною відмови відповідача у розробці та видачі паспорта-книжечки громадянина України її дітям ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 ; зобов`язання відповідача розробити та видати відповідно до положення №2503-ХІІ від 26.06.1992 паспорт-книжечку громадянина України на ПД: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 22.12.2025 замінено відповідача у справі №380/21699/25 Золочівський відділ Державної міграційної служби України у Львівській області на правонаступника - Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України.

У зв`язку з викладеним позивачем подано до суду уточнену позовну заяву, у якій вона просила суд:

- визнати протиправними дії Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби України щодо відмови в оформленні та видачі паспортів громадянина України у формі книжечки неповнолітнім ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

- зобов`язати Західне міжрегіональне управління ДМС України оформити та видати ОСОБА_6 та ОСОБА_3 паспорти громадянина України у формі книжечки.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є людиною живою жінкою Наталією з правами громадянки Республіки України, ОСОБА_1 , зверталася усно і письмово до відповідача, в яких позивач її син та донька вимагали розробку та видачу належним чином паспорта громадянина України у формі книжечки (старого) зразка без «біометрії та цифровізації» для дітей, враховуючи релігійні переконання та «необхідні знання, що до небезпеки електронно-цифрових, біометричних документів та відсутності будь-якого захисту елктронно-цифрових даних про (Людей, громадян, та фіз. осіб - всі три категорії є абсолютно різні з абсолютно різними правами та обов`язками та різною правосуб`єктністю)», однак отримали відмову.

Оскільки відповідні протиправні дії відповідача порушують права її неповнолітніх дітей, звернулася до суду із цим позовом.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.01.2026 у справі №380/21699/25 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції оскаржила позивач, подавши на нього апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що суд першої інстанції визнав вирішальним факт, що у 2022 році мати надала згоду на внесення даних дітей до Реєстру. Однак, вважає, що вказане є грубою помилкою, оскільки згода законного представника не означає відповідної згоди дітей; діти набувають власної автономії у сфері приватного життя після досягнення відповідного віку дитина має право самостійно визначати форму ідентифікації. Суд першої інстанції при цьому не здійснив жодного аналізу інтересів дітей як самостійних суб`єктів права, що є порушенням ст. 8 Конвенції.

Зазначення про незастосування позиції Великої Палати Верховного Суду у справі №806/3265/17 є помилковою, адже відповідна позиція ґрунтувалася тільки на тому, що позивача «раніше надавалася згода». Проте, держава не має права примушувати особу до біометричної ідентифікації безальтернативно. Жодної умови «відсутності попередніх документів» рішення не містить. Позивач може оформити ID-картку і відмовитися від відбитків пальців, що є за своїм змістом підміною права вибору формальним сурогатом, оскільки вказана картка передбачає внесення даних до ЄДДР; передбачає УНЗР; передбачає цифрову ідентифікацію.

Спираючись на фактичне обмеження права на вибір документу, а саме паспорта у формі книжечки, суд першої інстанції фактично позбавив дітей позивача можливості самостійно обирати той вид документу, який вони бажають самостійно із-за неусвідомленої згоди позивача на розробку та видачу цифрових документів.

На даний час, діти позивача за їх власним бажанням, на підставі усвідомленої згоди, бажають, щоб для них були розроблені та видані паспорти-книжечки зразка 1994, що підтверджується вимогою на оформлення заяви-анкети встановленого зразка та самостійно, саме для виготовлення паспорта у формі книжечки.

Наголошено, що діти позивача не позбавлені права на розробку та видачу паспорта-книжечки, враховуючи їх особисте бажання, а також мають право на вибір з двох існуючих варіантів, незалежно від оброблення ПД електронно-цифровим шляхом чи ні, що додатково підтверджується підписами (акцептами) її дітей під кожною заявою, під судовим позовом, а також під апеляційною скаргою.

Апелянт просила скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/21699/25 та прийняти нове про повне задоволення позову.

Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу. Відповідач вказав, що ОСОБА_2 оформив паспорт громадянина України для виїзду за кордон, надавши при цьому згоду на обробку персональних даних засобами ЄДДР, що підтверджується заявою анкетою №21357173 від 25.05.2022, в якій зазначено, що «я, ОСОБА_1 прошу внести до Єдиного державного демографічного реєстру таку інформацію про особу, інтереси якої я представляю: у зв`язку з оформленням паспорта громадянина України для виїзду за кордон».

ОСОБА_3 оформила паспорт громадянина України для виїзду за кордон, надавши при цьому згоду на обробку персональних даних засобами ЄДДР, що підтверджується заявою-анкетою №21356624 від 25.05.2022, в якій зазначено, що «я, ОСОБА_1 прошу внести до Єдиного державного демографічного реєстру таку інформацію про особу, інтереси якої я представляю: у зв`язку з оформленням паспорта громадянина України для виїзду за кордон».

Отже, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вже присвоєні УНЗР, які не змінюються при наступних операціях у Реєстрі та позивачем надано згоду на обробку персональних даних із використанням засобів Єдиного державного демографічного реєстру при оформленні паспортів громадян України для виїзду за кордон, що свідчить про недійсність тверджень позивача, які зазначені в апеляційні скарзі.

Справа №380/21699/25 не відповідає ознакам типової справи, що визначені у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 в зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) в частині предмета спору, тому не підлягає шаблонному розгляду.

Предметом розгляду зразкової справи є порушене право мати паспорт у альтернативній формі (формі книжечки) особи, яка не надавала згоду на обробку персональних даних, оскільки побоюється у зв`язку зі своїми релігійними переконаннями настання «тяжких» негативних наслідків в результаті майбутнього внесення персональних даних до ЄДДР та присвоєння УНЗР.

Однак, альтернативний вибір позивач вже зробив, оформивши паспорти громадян України для виїзду за кордон, надавши при цьому згоду на обробку персональних даних засобами ЄДДР, і УНЗР у реєстрі відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вже сформовано, який не змінюється при наступних операціях у реєстрі.

При розгляді зразкової справи Велика Палата Верховного Суду захистила саме реальні побоювання громадян, які відмовляються від надання згоди на обробку персональних даних до ЄДДР «у зв`язку з побоюванням настання негативних наслідків цифрових ідентифікаторів у виді УНЗР» з огляду виключно на релігійні переконання. При цьому, позивач не посилається на жодні релігійні переконання, більше того, вже надала згоду на обробку персональних даних до ЄДДР щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Наголошено, що зазначена позивачем судова практика не є релевантною до цих правовідносин, а частина номерів судових справ є некоректно зазначеною.

Відповідач просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.01.2026 у справі №380/21699/25 - без змін

Від позивача надійшло заперечення на відзив на апеляційну скаргу. Позивач вказує, що відзив відповідача побудований на хибному ототожненні факту одноразового надання згоди на обробку персональних даних із безумовною та безстроковою відмовою особи від реалізації права на приватність у майбутньому. Фактор «надання згоди з боку батьків» не може обмежувати право дитини, яка вже досягла необхідного віку та цивільної дієздатності. Тобто рішення матері не може бути незворотнім по відношенню до дітей, які вже можуть самостійно заявляти про своє волевиявлення.

З наданням додаткового обґрунтування позивач просила відхилити відзив позивача, апеляційну скаргу задовольнити та прийняти нову постанову про задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у цій справі законний представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 під час виготовлення їм паспортів громадян України для виїзду за кордон надала згоду на внесення інформації в Єдиний державний демографічний реєстр, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 внесено відцифровані відбитки пальців рук до безконтактного електронного носія такого паспорта. Отже, у Реєстрі міститься біометричні дані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а їм присвоєно унікальні номери запису в цьому Реєстрі, які є незмінними.

Отже, з огляду на встановлені обставини суд вважав безпідставними покликання позивача на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 19.09.2018 в зразковій справі №806/3265/17, як на правомірну підставу відмови її дітей від отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки при наявності у Реєстрі персональних, у тому числі біометричних, даних ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та присвоєних унікальних номерів записів в цьому Реєстрі, які є незмінними.

Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 разом із неповнолітніми дітьми ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулася 25.05.2022 до Золочівського відділу ГУДМС України у Львівській області та подали заявки-анкети №21357173 та №21356624 з метою оформлення дітям у віці 12-ти та 14-ти років паспортів громадян України для виїзду за кордон. У заявках-анкетах вказано, що «я, ОСОБА_7 прошу внести до Єдиного державного демографічного реєстру таку інформацію про особу, інтереси якої я представляю: у зв`язку з оформленням паспорта громадянина України для виїзду за кордон». Також, вказано щодо внесення відцифрованих відбитків пальців рук обох дітей.

Позивач вказує, що у вересні 2025 року разом із неповнолітніми дітьми звернулася до Золочівського відділу ГУДМС України у Львівській області з метою оформлення паспортів громадян України затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ. У заяві позивач окрім виготовлення паспорта громадянина України у формі книжки, також виклала свої зауваження щодо форми та змісту зразка паспорта громадянина України 1994 року. Вимагала виготовлення паспорта у формі книжечки із виправленими помилками, які вказала позивач. До заяви позивач долучила «Додаток 2» скріншоти із невідомого джерела де російською мовою вказано зауваження щодо змісту та форми паспорта громадянина України зразка 1994 року та про те, що такий паспорт вважає сувеніром. Також, у таких скріншотах міститься належна форма та зміст, на думку автора такої публікації, паспорта «громадянина Республіки Україна».

За результатами розгляду звернення відповідач листом від 02.10.2025 №4625.148/4625-25 повідомив ОСОБА_1 про відсутність правових підстав для оформлення паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки. Також, вказано, що син позивача ОСОБА_2 документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , орган, що видав 4625, дата видачі 14.06.2022, УНЗР НОМЕР_4, донька ОСОБА_3 документована паспортом громадянина України для виїду за кордон серії НОМЕР_2 , орган, що видав 4625, дата видачі 14.06.2022, УНЗР НОМЕР_3.

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернулася за захистом прав неповнолітніх дітей до суду.

З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає таке.

Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи, визначені Законом України №5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 (далі - Закон №5492-VI, у редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до підпункту «а» п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону №5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: паспорт громадянина України.

Паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій (ч. 3 ст. 13 Закону №5492-VI).

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 14 Закону №5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.

Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації.

Частинами 1 - 4 ст. 21 Закону №5492-VI визначено, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України.

Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Паспорт громадянина України оформляється особам, які не досягли вісімнадцятирічного віку, на чотири роки, а особам, які досягли вісімнадцятирічного віку, - на кожні 10 років.

Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Разом з тим, на даний час є чинним Положення про паспорт громадянина України, яке затверджене постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ (далі - Положення №2503-ХІІ, в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) та прийняте відповідно до ст. 5 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 №2235-III.

Згідно із п.п. 2, 3 Положення №2503-ХІІ паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України після досягнення 16-річного віку. Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 18 Положення №2503-ХІІ для одержання, обміну паспорта і вклеювання до нього нових фотокарток громадянин подає документи і фотокартки не пізніш як через місяць після досягнення відповідного віку або зміни (переміни) прізвища, імені чи по батькові, встановлення розбіжностей у записах або непридатності паспорта для користування.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що Положення №2503-ХІІ поширюється як на тих осіб, які отримали паспорт у вигляді книжечки до прийняття Закону №5492-VI, так і на тих, які отримали його на підставі рішення суду.

При цьому, підпунктами 1 - 4 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою КМ України №302 від 25.03.2015 (далі - Порядок №302) передбачено, що паспорт громадянина України (далі - паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов`язаний отримати паспорт. Паспорт оформляється особам, які не досягли 18-річного віку, на чотири роки, а особам, які досягли 18-річного віку, - на кожні 10 років.

Відповідно до підпункту 4 п. 6 цього Порядку №302 обмін паспорта здійснюється у разі, зокрема, закінчення строку дії паспорта.

За п. 7 Порядку №302 оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта здійснюються: 1) особі, яка досягла 14-річного віку, - на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто; 2) особі, яка досягла 14-річного віку та яка визнана судом обмежено дієздатною або недієздатною, - на підставі заяви-анкети одного з батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників або інших законних представників (далі - законні представники); 3) особі, яка відбуває покарання в установах виконання покарань або стосовно якої обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, або яка перебуває на тривалому стаціонарному лікуванні в закладах МОЗ закритого типу, - через уповноважену особу адміністрації відповідної установи, місця попереднього ув`язнення або закладу (далі - уповноважена особа).

Згідно з п. 7-1 Порядку Особа віком від 14 до 18 років, яка має зареєстроване місце проживання та яка не зареєстрована в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, під час оформлення паспорта вперше може за її бажанням одночасно зареєструватися в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків з подальшим відображенням інформації про РНОКПП у паспорті.

У разі коли за даними ДПС встановлено, що особа раніше була зареєстрована в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та дані про особу, які надійшли від ДМС для проведення реєстрації, збігаються з даними про особу, наявними в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, ДПС надсилає ДМС дані про РНОКПП.

У разі коли за даними ДПС встановлено, що особа раніше була зареєстрована в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та дані про особу, які надійшли від ДМС для проведення реєстрації, відрізняються від даних про особу, наявних у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, ДПС надсилає ДМС повідомлення про необхідність звернення до контролюючого органу для реєстрації в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків або внесення змін до зазначеного Реєстру. У такому разі паспорт оформляється без внесення даних про РНОКПП.

Відповідно до абз 2 ч. 1 ст. 10 Закону №5492-VI, у разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач разом зі своїми неповнолітніми дітьми зверталася 25.05.2022 до Золочівського відділу ГУ ДМС України у Львівській області та подала заявки-анкети №21357173 та №21356624 з метою оформлення дітям у віці 12 -ти та 14 років паспортів громадян України для виїзду за кордон. Зокрема, позивач у анкетах висловила прохання внести до Єдиного демографічного реєстру таку інформацію про осіб, інтереси яких вона представляла: у зв`язку з оформленням паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Також зазначено щодо внесення відцифрованих відбитків пальців рук обох дітей.

Апеляційний суд зазначає. що Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 07.05.2014 №152 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон», якою затверджені зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2 та Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон (далі - Порядок №152).

Відповідно до п. 1 Порядку №152 паспорт громадянина України для виїзду за кордон (далі - паспорт для виїзду за кордон) є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України особи, на ім`я якої він оформлений, і дає право такій особі на виїзд з України і в`їзд в Україну. Паспорт для виїзду за кордон виготовляється у формі книжечки, правий форзац якої містить безконтактний електронний носій.

Паспорт для виїзду за кордон оформляється особам, які не досягли 16-річного віку, на чотири роки, а особам, які досягли 16-річного віку, - на десять років (п. 4 Порядку №152).

Згідно з п. 7 Порядку №152 оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта для виїзду за кордон здійснюються (в редакції на час звернення позивача про отримання паспорта для виїзду за кордон):

1) особі, яка досягла 16-річного віку, - на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто;

2) особі, яка не досягла 16-річного віку, особі, яка визнана судом обмежено дієздатною або недієздатною, - на підставі заяви-анкети одного з батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників або інших законних представників (далі - законні представники); у разі оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта для виїзду за кордон у закордонній дипломатичній установі - на підставі заяви-анкети одного з батьків/законних представників та письмової згоди другого з батьків/законних представників, яка надається під час подання документів (заява від другого з батьків/законних представників не вимагається, якщо він є іноземцем або особою без громадянства чи за наявності виданої органом державної виконавчої служби довідки про наявність заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців). У разі відсутності другого з батьків під час подання документів така заява подається нотаріально засвідченою. Якщо батьки не перебувають у шлюбі, оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта для виїзду за кордон здійснюється на підставі заяви-анкети того з них, з ким проживає особа;

3) особі, яка не може пересуватися самостійно у зв`язку з тривалим розладом здоров`я та яка потребує термінового лікування за кордоном, що підтверджується медичним висновком відповідного закладу охорони здоров`я, оформленим в установленому порядку, або особі, щодо якої наявний висновок про необхідність направлення особи із складових сил оборони або сил безпеки, постраждалої у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на лікування за кордон, - на підставі заяви-анкети особи або її законного представника.

Пунктом 14 Порядку №152 визначено, що до заяви-анкети вноситься така інформація про особу, на ім`я якої оформляється паспорт для виїзду за кордон: 1) прізвище, власне ім`я та по батькові (далі - ім`я); 2) дата народження; 3) місце народження (держава, область, район/місто, селище/село); 4) стать; 5) дата та підстави набуття громадянства; 6) унікальний номер запису в Реєстрі (у разі наявності); 7) відцифрований образ обличчя особи; 8) відцифрований підпис особи (крім осіб, які в установленому законом порядку визнані недієздатними, та осіб, які не досягли 14-річного віку). Підпис осіб з фізичними вадами вноситься за їх бажанням. Підпис осіб, які не можуть пересуватися самостійно у зв`язку з тривалим розладом здоров`я, що підтверджується медичним висновком відповідного закладу охорони здоров`я, оформленим в установленому порядку, - вноситься із застосуванням засобів Реєстру шляхом сканування; 9) відомості про отримання відцифрованих відбитків пальців рук (відцифровані відбитки пальців рук особи не отримуються до досягнення нею 12-річного віку та у разі, коли особа не може пересуватися самостійно у зв`язку із тривалим розладом здоров`я та потребує термінового лікування за кордоном, що підтверджується медичним висновком відповідного закладу охорони здоров`я, оформленим в установленому порядку); 10) місце проживання із зазначенням адреси (держава, область, район/місто, селище/село, вулиця, номер будинку, корпусу, квартири); 11) номер контактного телефону заявника та/або адреса електронної пошти; 12) реквізити документа, на підставі якого оформлюється паспорт для виїзду за кордон;

13) відомості про законного представника особи (ім`я, дата народження, реквізити документа, що посвідчує особу, та документа, що підтверджує його повноваження); 14) відомості про сплату адміністративного збору (консульського збору) або про звільнення від його сплати; 15) дата заповнення заяви-анкети.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 як законний представник (мати) ОСОБА_2 , ОСОБА_3 надала згоду на обробку персональних даних її дітей та їм було присвоєно УНЗР у зв`язку з оформленням паспорта громадянина України для виїзду за кордон у 2022 році, відповідно до поданих заяв-анкет.

Апеляційний суд зважає на покликання позивача на те, що у її дітей відсутнє бажання надати згоду на обробку своїх персональних даних та їх намір отримати паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки, проте наголошує, що у Реєстрі вже містяться персональні дані дітей позивача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та їм присвоєно унікальний номер записів в цьому Реєстрі, які є незмінними.

Також судом першої інстанції встановлено, що позивач у вересні 2025 року разом із неповнолітніми дітьми звернулася до Золочівського відділу ГУДМС України у Львівській області з метою оформлення паспортів громадян України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ. У заяві позивач окрім виготовлення паспорта громадянина України у формі книжки, також виклала свої зауваження щодо форми та змісту зразка паспорта громадянина України 1994 року. Вимагала виготовлення паспорта у формі книжечки із виправленими помилками, які вказала позивач. До заяви позивач долучила «Додаток 2» скріншоти із невідомого джерела, де російською мовою вказано зауваження щодо змісту та форми паспорта громадянина України зразка 1994 року та про те, що такий паспорт вважає «сувениром». Також, у таких скріншотах міститься належна форма та зміст, на думку автора такої публікації, паспорта «громадянина Республіки Україна».

Як вірно вказав суд першої інстанції, позивачем все ж не надано жодного належного та допустимого доказу щодо наявності правових підстав для видачі її дітям паспортів у формі книжечки.

Апеляційний суд також зазначає, що у розумінні підпункту 2 п. 7 Порядку №152 оформлення та видача паспорта для виїзду за кордон здійснюються особі, яка не досягла 16-річного віку на підставі заяви-анкети одного з батьків. Отже, заяви-анкети від 22.05.2022, заповнені та подані позивачем ОСОБА_1 в інтересах її дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , слід вважати належною згодою на внесення щодо її дітей відомостей до ЄДДР.

Визначальним в даному випадку є не те, ким була надана згода (особисто ОСОБА_2 , ОСОБА_3 чи їх законним представником), а те, що на підставі відповідної згоди у Реєстрі вже містяться персональні дані ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та їм присвоєно унікальні номери запису в цьому Реєстрі, який є незмінним, що, своєю чергою, нівелює побоювання настання негативних наслідків від присвоєння цифрових ідентифікаторів на, які покликається позивач, оскільки відповідна подія вже відбулася.

Самостійне правове значення для справи також має не час отримання дітьми позивача біометричних паспортів (у контексті досягнення повноліття та можливості самостійно виявити волю на отримання паспортів у формі книжечки чи ID-карток), а сам факт їх отримання, для чого обов`язково здійснюється обробка персональних даних, їх внесення до ЄДДР та присвоєння УНЗР.

Відповідно до ст. 242 Цивільного кодексу України батьки є законними представниками малолітніх дітей за фактом свого батьківства. В силу закону, воля дитини не існує у відриві від волі її законного представника. Отже, заява матері на отримання паспорта - це і є нормативно визначена воля дитини, реалізована через її законного представника.

Виходячи з системного аналізу ст. 242 ЦК України, реалізація ОСОБА_1 як матері ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права на подання заяв до державних органів від імені малолітньої дитини (станом на момент звернення для отримання паспортів для виїзду за кордон дітям було 14 та 12 років відповідно) є формою реалізації законного представництва, що не потребує додаткового підтвердження спеціальними повноваженнями.

Юридична конструкція такого представництва передбачає, що процесуальна воля батьків, виражена у заявах, клопотаннях чи зверненнях, нормативно ототожнюється з волею самої дитини. Оскільки малолітня особа за законом позбавлена можливості самостійно реалізовувати свої публічні права, дії одного з батьків є єдиним правомірним способом активації цих прав. Відтак будь-яка заява, подана матір`ю у межах її компетенції, тягне за собою обов`язкові юридичні наслідки: виникнення у дитини статусу заявника, набуття нею відповідних суб`єктивних прав або ініціювання державних процедур, спрямованих на захист її інтересів.

Чинне законодавство України (Порядок №152) на період дії воєнного стану прямо встановлює, що оформлення закордонного паспорта дитині до 16 років здійснюється на підставі заяви одного з батьків.

Особливу увагу суд апеляційної інстанції звертає і на те, що за змістом заявок-анкет від 25.05.2022 обидві заяви містять підписи як позивача, так і її дітей. Крім того, містяться відмітки про повідомлення про присвоєння УНЗР, де проставлено підписи позивачем (а.с.189, 190).

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що виготовлення щодо дітей позивача паспортів громадян України для виїзду за кордон законним представником ОСОБА_8 , оформлених внаслідок волевиявлення останньої, вказує на надання згоду на обробку персональних даних та дітям було присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушує права позивача та її дітей та у будь-якому разі не є втручанням у їх приватне і сімейне життя.

З указаного також необхідно дійти висновку про відсутність порушень статті 8 Конвенції, відповідно до якої кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.06.2023 у справі №380/5977/21, у постанові від 06.02.2025 у справі №420/26651/23 та у постанові від 11.12.2025 у справі №440/3168/23.

Крім того, відповідно до вимог п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 №2297-VI (Закон №2297-VI) суб`єкт персональних даних має право: пред`являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними.

Пунктом 2 ч. 2 ст 15 Закону №2297-VI передбачено, що персональні дані підлягають видаленню або знищенню у разі: припинення правовідносин між суб`єктом персональних даних та володільцем чи розпорядником, якщо інше не передбачено законом. Пунктом 4 частини другої статті 15 цього ж Закону передбачено, що персональні дані підлягають видаленню або знищенню у разі набрання законної сили рішення суду щодо видалення або знищення персональних даних.

Окрім цього, ст. 8 Закону №5492-VI встановлює гарантії захисту і безпеки інформації Реєстру, що унеможливлює вчинення будь-яких незаконних дій з персональними даними осіб, інформація щодо яких внесена до Реєстру.

Письмовими доказами не встановлено жодних підстав для висновку про необхідність видалення або знищення персональних даних щодо неповнолітніх дітей позивача з Реєстру.

Також колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо невідповідності даної справи ознакам зразкової справи №806/3265/17 (провадження №Пз/9901/2/18), у якій Велика Палата Верховного Суду раніше висловила правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах такої категорії.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17 зазначено, що ознаками цієї типової справи є: а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення №2503-ХІІ; б) відповідач - територіальні органи ДМС України; в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ.

Крім того, за обставинами цієї зразкової справи позивач звернулася із заявою про видачу їй паспорта громадянина України у вигляді книжечки з можливістю вклеювання фотографії, без жодного електронного носія інформації, для зчитування якої необхідні додаткові пристрої, без зняття біометричної інформації та без внесення відомостей про неї до Єдиного державного демографічного реєстру; така заява мотивована тим, що через свої релігійні переконання позивач відмовляється від присвоєння їй цифрового ідентифікатора особистості у виді УНЗР, від зняття біометричної інформації щодо себе та її подальшого зберігання, використання, обробки в Єдиному державному демографічному реєстрі.

Проте, за обставинами розглядуваної справи щодо дітей позивача за згодою їх матері вже внесена інформація до Єдиного державного демографічного реєстру на підставі заяви; у вказаному Реєстрі щодо дітей позивача є наявні УНЗР.

Таким чином, ця справа, враховуючи різні підстави позову та фактичні обставини, не відповідає ознакам типової справи, зазначеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17, тому суд першої інстанції вірно встановив, що викладені у вказаній постанові правові висновки не можуть бути застосовані при розгляді цієї справи.

Крім того, апеляційний суд зауважує, що відповідно до приписів ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах саме Верховного Суду. За таких обставин, наведена позивачем судова практика не підлягає врахуванню судом при вирішенні спірних правовідносин.

Підсумовуючи викладене у сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що з урахуванням встановленого факту надання позивачем згоди на обробку своїх персональних даних та внесення їх до ЄДДР, відповідач, відмовляючи в оформленні та видачі паспортів громадянина України у формі книжечки її дітям, не допустив протиправних дій.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до ст.139 КАС України судовий збір розподілу не підлягає.

Керуючись ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 січня 2026 року у справі №380/21699/26 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. П. Мандзій

судді Л. Я. Гудим

В. Я. Качмар