Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №500/6099/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/6099/25 пров. № А/857/8120/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді Мандзія О.П.,

суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 січня 2026 року у справі № 500/6099/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дій,

суддя у І інстанції – Дерех Н.В.,

час ухвалення рішення - не зазначено,

місце ухвалення рішення - м. Тернопіль,

дата складення повного тексту рішення – 16 січня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі також відповідач), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного Законом на 01.01.2018, при нарахуванні позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснити перерахунок грошового забезпечення, виплаченого позивачу за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, в тому числі, посадового окладу, окладу за військове звання, надбавок за вислугу років, за особливості проходження служби, за службу в умовах режимних обмежень, премії, а також матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, розрахованих виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України Про Державний бюджет України на 2020-2023 роки станом на 1 січня відповідного календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого Законами України Про Державний бюджет України на 2020- 2023 роки станом на 1 січня відповідного календарного року), та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачу під час проходження ним військової служби з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошове забезпечення виплачувалось виходячи із розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018. Позивач вважає, що такі дії відповідача суперечать нормам чинного законодавства, оскільки через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, у позивача виникли підстави для встановлення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 Постанови №704. Зі збільшеного посадового окладу мають нараховуватися та виплачуватися усі інші види грошового забезпечення та виплати, у тому числі, посадовий оклад, оклад за військове звання, надбавка за вислугу років, за особливості проходження служби, за службу в умовах режимних обмежень, премія, а також матеріальна допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 січня 2026 року позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 при обчисленні та виплаті грошового забезпечення ОСОБА_1 , у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2020 Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», на 01.01.2021 Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», на 01.01.2022 Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та станом на 01.01.2023 Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 , в тому числі, посадового окладу, окладу за військове звання, надбавок за вислугу років, за особливості проходження служби, за службу в умовах режимних обмежень, премії, а також матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, розрахованих виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції чинній станом на 01.01.2018) та з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду в справі №826/6453/18 від 29.01.2020, з урахуванням раніше виплачених сум.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, його оскаржив ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки вважає рішення суду першої інстанції таким, що прийняте з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що підстави для перерахунку та доплати позивачці грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначивши їх розміри виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 відсутні.

Просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 січня 2026 року та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження згідно положень статті 311 КАС України.

Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 15.07.2016.

Позивач з 25.04.2006 по даний час проходить військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 , що не заперечується відповідачем.

20.10.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просить здійснити перерахунок грошового забезпечення (місячного та одноразового (щорічного), виплаченого за період з 29.01.2020 по 18.05.2023, розрахованого виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України Про Державний бюджет України на 2020- 2023 роки станом на 1 січня відповідного календарного року, та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

На вказану заяву позивача, відповідач листом від 20.10.2025 №11/2/15460 повідомив, що перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 18.05.2023 шляхом застосовування прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі іншому, ніж встановленому Законом на 01.01.2018, здійснений ОТЦК не буде, оскільки така вимога суперечить чинному законодавству.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач допустив протиправні дії при обчисленні та виплаті грошового забезпечення позивача у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2020 Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», на 01.01.2021 Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», на 01.01.2022 Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та станом на 01.01.2023 Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до ст. 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з ч.ч. 2-3 ст. 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» було підвищено грошове забезпечення відповідних категорій військовослужбовців та закладено механізм щорічного збільшення його розміру у подальшому.

Так, відповідно до пункту 4 цієї постанови у редакції, що була чинною до 24.02.2018, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

З 24.02.2018 набула чинності Постанова №103, пунктом 6 якої пункт 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Отже, з 24.02.2018 змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме - замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Відповідно, відновлено редакцію пункту 4 Постанови №704, яка діяла до внесення змін, та якою визначалось граничну нижню величину, яка береться для розрахунку посадового окладу, що складає розмір прожиткового мінімуму, встановлений на 1 січня відповідного року, але не менше 50% мінімальної заробітної плати станом на 1 січня відповідного року.

Водночас Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти, віднесено до базового державного соціального стандарту.

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Отже встановлений законом прожитковий мінімум є базовим державним соціальним стандартом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти. Такий щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до поточної практики Верховного Суду з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів. Зазначення у пункті 4 Постанови №704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Разом з тим Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Відповідно до частини 3 статті 1-1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII (далі Закон №2262-XII) зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно з Законами України про Державний бюджет на 2020 - 2023 роки змінювався прожитковий мінімум з 01 січня відповідних років.

Отже, оскільки прожитковий мінімум як базовий державний стандарт змінений законодавцем у 2020 - 2023 роках, а тому для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, на думку суду апеляційної інстанції, підлягає застосуванню пункт 4 Постанови №704 в редакції чинній до внесення змін Постановою №103 із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідні роки).

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 19.10.2022 у справі №400/6214/21, від 11.09.2022 у справі №500/1813/21.

Отже, з 29.01.2020 відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідач в період з 29.01.2020 по 19.05.2023 здійснював нарахування і виплату грошового забезпечення позивачу із застосуванням неправильної розрахункової величини.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення з з 29.01.2020 по 19.05.2023 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018, є неправомірними.

Крім того, при вирішенні спірних питань враховано, що розмір грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань безпосередньо залежить від розміру грошового забезпечення в цілому.

Крім того, висновок суду першої інстанції про те, що належне визначення грошового забезпечення безпосередньо впливає на виплату грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших додаткових видів грошового забезпечення, нарахованих та виплачених у зв`язку з проходженням військової служби безпосередньо залежить від розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, є вірним.

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з обраним судом першої інстанції способом захисту прав позивача шляхом зобов`язання відповідача провести перерахунок і виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 , в тому числі, посадового окладу, окладу за військове звання, надбавок за вислугу років, за особливості проходження служби, за службу в умовах режимних обмежень, премії, а також матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, розрахованих виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції чинній станом на 01.01.2018) та з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду в справі №826/6453/18 від 29.01.2020, з урахуванням раніше виплачених сум.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Відповідно до ст.139 КАС України судовий збір розподілу не підлягає.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 січня 2026 року у справі № 500/6099/25– залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. П. Мандзій

судді Л. Я. Гудим

В. Я. Качмар