Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №380/21278/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/21278/24 пров. № А/857/23515/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Мандзія О.П.,

суддів Гулима Л.Я., Качмара В.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Українсько-польського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Інвар» на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року про залишення заяви без розгляду у справі № 380/21278/24 за адміністративним позовом Українсько-польського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Інвар» до Львівської митниці про визнання протиправним і скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Українсько-Польське спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Інвар» звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Львівської митниці, в якому просить визнати протиправними та скасувати рішення відповідача про коригування митної вартості товарів № UA209000/2024/100367/2 від 09.07.2024.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.06.2025 у цій справі позов задоволено. Визнано протиправними та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів № UA209000/2024/100367/2 від 09.07.2024. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці Державної митної служби України на користь Українсько-Польського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Інвар» судовий збір в сумі 2432 грн.

Позивач отримав виконавчий лист19.03.2026.

30.03.2026 позивач звернувся з заявою про ухвалення додаткового рішення, яким стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 26000,00 грн.

В обґрунтування заяви зазначено, що ухвалюючи відповідне судове рішення, судом не вирішене питання розподілу судових витрат у повному обсязі, зокрема, в ухваленому рішенні не розглянуто клопотання позивача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу. Так, позивач разом з відповіддю на відзив подав клопотання про розподіл судових витрат та просив стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 26000,00 грн, до якого долучив підтверджуючі відповідні витрати документи. Зазначено, що вказану заяву подано до закінчення строку на виконання відповідного судового рішення, який завершується 26.08.2028.

02.04.2026 від відповідача надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.

Ухвалою від 06.04.2026 заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення в адміністративній справі за позовом Українсько-Польського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Інвар» до Львівської митниці про визнання протиправним і скасування рішення залишено без розгляду.

Не погоджуючись із цією ухвалою, позивач оскаржив таку в апеляційному порядку, оскільки вважає, що така прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що позивач двічі у позовній заяві (зокрема, і в прохальній частині) згадував про розподіл судових витрат, в тому числі витрат на правничу допомогу, а подання попереднього орієнтовного розрахунку судових витрат просив розцінювати як заяву про розподіл судових витрат в тому випадку, якщо суд розглядатиме справу в письмовому провадженні. Надалі позивач подав до суду заяву про розподіл судових витрат у письмовій формі, як складову частину відповіді на відзив, до якої долучив підтверджуючі відповідні витрати документи.

Очевидно, що цю заяву, як і докази до неї скаржник подав до прийняття рішення по суті спору – що є допустимим при розгляді справи в порядку спрощеного провадження (на чому наголошував і суд І інстанції) – тобто в межах строків, визначених у ч. 7 ст. 139 КАС України.

Те, що скаржник подав таку заяву разом із відповіддю на відзив не могло бути перешкодою для розгляду такої заяви, оскільки жоден припис процесуального кодексу не встановлює вимог до форми і змісту такої заяви, що підтверджує практика Верховного Суду.

Натомість суд першої інстанції надто формально підійшов до розуміння змісту ч. 7 ст. 139 КАС України, внаслідок чого дійшов до помилкового висновку про те, що скаржник не подав до суду окремої (та належної) заяви про стягнення витрат на правничу допомогу.

Посилання суду на постанову Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 600/1432/21-а вважає некоректним, оскільки мають інші ніж у цій справі обставини.

Крім того зазначено, що опосередковано суд першої інстанції вказав на значну різницю в часі між ухваленням рішення по суті спору та поданням заяви про ухвалення додаткового судового рішення. Скаржник вважає, що така різниця в часі не має жодного значення, й що сама заява подана в строк, передбачений ч. 2 ст. 252 КАС України.

Приписи ч. 1 ст. 252 КАС України визначають підстави, за яких суд може ухвалити додаткове судове рішення. Однією із таких підстав є коли суд не вирішив питання про розподіл судових витрат (п. 3 ч. 1 ст. 252 КАС України). Верховний Суд у постанові від 01.11.2023 у справі № 202/3681/16 стосовно ст. 270 ЦПК України (аналогічна за змістом ст. 252 КАС України) вказав, що: «додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат правничої допомоги». Заява про ухвалення додаткового судового рішення може бути подана до закінчення строку на виконання судового рішення (ч. 2 ст. 252 КАС України).

В цій ситуації суд першої інстанції під час ухвалення рішення по суті справи не вирішив питання про стягнення витрат на правничу допомогу, попри усі підстави для цього (скаржник у встановленому порядку подав відповідну заяву і долучив необхідні докази), що потягло за собою неповноту судового рішення. Ухвалення додаткового судового рішення було необхідним і законним інструментом для виправлення цієї неповноти.

Більше того, рішення суду набрало законної сили 14.08.2025, а отже строк виконання цього судового рішення у справі спливає 14.08.2028, що відображено й у виконавчому листі.

Отже, у скаржника існувала можливість звернутися до суду І інстанції із відповідною заявою до 14.08.2028.

Таким чином суд І інстанції порушив приписи ч. 7 ст. 139 КАС України та ч. 1 2 ст. 252 КАС України, внаслідок чого: помилково виснував, що скаржник не надав належної заяви про розподіл судових витрат; помилково виснував що скаржник звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового судового рішення із пропуском строку; не прийняв додаткове судове рішення, попри те, що для цього існували підстави за п. 3 ч. 1 ст. 252 КАС України.

Апелянт просив скасувати ухвалу від 06.04.2026 та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду заяви про ухвалення додаткового судового рішення.

Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу. Вказав, що сторона у справі може подати докази щодо понесення судових витрат до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторон7а зробила про це відповідну заяву. Із матеріалів справи слідує, що позивач не заявляв вимоги на відшкодування судових витрат на правничу допомогу у встановлений процесуальним законом спосіб до вирішення справи по суті.

Крім того зазначено, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу не є обґрунтованою та є завищеною у контексті обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, досліджених та підготовлених доказів, обсягу нормативно-правових актів, використаних адвокатом та, відповідно співмірності обсягу цих послуг з розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідач просив апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 у цій справі – без змін. У випадку, якщо за результатами розгляду даної справи, суд дійде висновку про обґрунтованість апеляційної скарги та такої, що підлягає задоволенню, зменшити заявлену до відшкодування суму витрат на правничу допомогу.

Відповідно до приписів п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України розгляд апеляційної скарги судом апеляційної інстанції здійснюється без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає задоволенню з наступних міркувань.

Встановлено та підтверджується письмовими доказами, що долучені до матеріалів справи, що у тексті позовної заяви зазначено, що до позовної заяви долучено попередній орієнтовний розрахунок судових витрат (додаток 27) та позивач повідомив, що у разі розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цей попередній розрахунок слід розцінювати як усне клопотання позивача та його представника про розподіл судових витрат за результатами розгляду справи у суді першої інстанції (п. 211 позовної заяви).

У прохальній частині позовної заяви позивач просив судові витрати покласти на відповідача.

Згідно з попереднім (орієнтовним) розрахунком суми судових витрат у справі (а.с.64) зазначено, що позивач очікує понести витрати на правову допомогу у зв`язку з розглядом справи у суді, зазначені у заяві. Крім того, у вказаній заяві зазначено, що договір про надання правової допомоги буде надано при вирішенні питання про розподіл судових витрат, але не пізніше судових дебатів.

21.11.2024 стороною позивача подано відповідь на відзив, у якій у розділі IV викладене клопотання про розподіл судових витрат в сумі 26000,00 грн. До вказаної відповіді на відзив долучені копії документів на підтвердження витрат на правову допомогу, зокрема, ордер про надання правничої допомоги, договір про надання правової допомоги №265 від 05.04.2021, акт про надання правової допомоги №2 від 11.11.2024, рахунок на оплату №2 від 11.11.2024 (а.с.117-131).

Повертаючи заяву про ухвалення додаткового рішення без розгляду, суд першої інстанції вказав, що судом під час розгляду справи по суті не вирішувалося питання про судові витрати на правову допомогу, за відсутності заяви про такі витрати. Зазначення такої вимоги у відповіді на відзив не відповідає приписам ст.ст. 134, 139 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України). За матеріалами справи позивачем не заявлено вимоги про відшкодування судових витрат на правничу допомогу у встановлений процесуальним законом спосіб до вирішення справи по суті. Крім того заяву про ухвалення додаткового рішення подано представником позивача 27.03.2026 у той час як рішення по суті ухвалене судом 30.06.2025.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Частиною 3 цієї статті встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч. 1 ст. 143 КАС України).

За змістом ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом абзацу 1 ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Разом з тим, за приписами ч. 3 ст. 143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. У цьому випадку суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу (ч. 5).

Зміст наведених норм процесуального закону свідчить про те, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, що, однак, не зумовлює висновку про їх обов`язкову наявність у кожній справі.

За загальним правилом, питання про стягнення таких витрат має вирішуватися судом одночасно із задоволенням позову такої сторони у рішенні, постанові або ухвалі. Разом з тим, суд може розглянути це питання і після вирішення справи, але лише за наявності визначених законом передумов: неможливості подати докази розміру понесених витрат внаслідок поважних причин з подачею відповідної заяви про це до закінчення судових дебатів.

Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами).

Вирішуючи питання темпоральних меж подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу, а також доказів на підтвердження їх фактичного понесення та розміру, колегія суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 340/2823/21 зауважила, що вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останній етап - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.

Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового рішення в цій частині.

Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу.

Якщо ж до завершення розгляду сторона не заявила суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді, й, відповідно, не надала документів, які ці витрати підтверджують, суд у такому випадку не має підстав розподіляти ці витрати. Не виникне підстав для їх розподілу шляхом ухвалення додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України й тоді, коли заява про розподіл витрат на правничу допомогу, як і докази, які ці витрати підтверджують, будуть подані суду вже після того, як цей суд розгляне справу й ухвалить відповідне рішення.

Крім того, у постанові від 25.07.2023 у справі № 340/4492/22 Верховний Суд зазначив, що безперечно, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику осіб не дає особі цілковитого розуміння, у який саме день розгляд справи буде закінчено, однак, не позбавляє особу права подати відповідну заяву, зокрема, одночасно із поданням позову, відповіді на відзив, особливо після отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі, у якій зазначено про обрану форму адміністративного судочинства - спрощене позовне провадження без виклику осіб або з таким викликом. Це обґрунтовується тим, що вже на цьому етапі, виходячи навіть з умов договору про надання правничої допомоги, сторона вже має бути обізнана про те, які докази вона має можливість подати, а які - ні через наявність певних причин.

Письмовими доказами, що долучені до матеріалів справи підтверджується, що про понесення судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем було заявлено ще у позовній заяві та долучено попередній розрахунок відповідних витрат. Клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 26000,00 грн додатково викладено у відповіді на відзив, до якого також долучено докази на підтвердження понесених витрат. Проте, при винесенні рішення розподіл відповідних витрат, окрім судового збору не здійснено.

На думку колегії суддів позивачем виконані вимоги КАС України щодо порядку та строку звернення до суду із заявою про вирішення питання про стягнення судових витрат на правничу допомогу, а також подані відповідні докази понесення таких витрат.

Натомість, суд першої інстанції на вищевказане уваги не звернув, прийшов до помилкового висновку про залишення заяви про ухвалення додаткового рішення без розгляду. Таким чином, доводи апеляційної скарги представника позивача щодо відсутності підстав для залишення вищенаведеної заяви без розгляду є обґрунтованими, а апеляційна скарга підлягає задоволенню.

За приписами ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказує, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У Рішенні Європейського суду з прав людини від 08.04.2010 у справа «Меньшакова проти України» (Заява № 377/02) у пункті 52 «Суд повторює, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (Рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ЕСПЛ 2002-ІІ)».

Таким чином, аналізуючи все вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що наявні підстави для висновку про порушення судом норм процесуального права, висновки викладені в ухвалі суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, через що дана ухвала підлягає скасуванню та справу слід направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Згідно із частиною 3 статті 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Відповідно до статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції у апеляційного суду немає.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 328 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Українсько-Польського спільного підприємства у формі ТзОВ «ІНВАР» задовольнити.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року у справі №380/21278/24 - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги.

Головуючий суддя О. П. Мандзій

судді Л. Я. Гудим

В. Я. Качмар