Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №460/12598/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/12598/25 пров. № А/857/8773/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Мандзія О.П.,

Суддів: Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 січня 2026 року у справі № 460/12598/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дії протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

суддя у І інстанції – Дуляницька С,М.

дата ухвалення рішення – 07.01.2026,

місце ухвалення рішення - м. Рівне,

дата складення повного тексту рішення – 07.01.2026,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі – відповідач) у якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 23.01.2025 № 172850030608, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 27.01.2025;

зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити і виплачувати пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 27.01.2025, зарахувавши до його загального страхового стажу періоди роботи за межами України на території Республіки Білорусь: - з 15.07.1978 по 25.04.1980 в колгоспі «Октябрь»; - з 01.01.1992 по 01.10.1998 в Локомотивному депо Брест.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач до загального страхового стажу не зарахував період роботи, згідно з записами трудової книжки НОМЕР_1 з 01.01.1992 по 01.10.1998 роки, у зв`язку з припиненням з 23.12.2023 Республікою Білорусь участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 тому, на осіб, які працювали після 01.01.1992 року, не поширюються норми Угоди щодо врахування при призначенні пенсії стажу та заробітку набутого на території Республіки Білорусь; періоди роботи у колгоспі, згідно записів трудової книжки колгоспника від 15.11.1983, оскільки відсутні накази та дата щодо прийому на роботу та звільнення, а також відсутні дані про встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві.

Однак, позивач вважає, що стаж роботи набув до виходу Республіки Білорусь участі з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а тому набути раніше стаж має бути зарахований до загального трудового та страхового стажу.

Також позивач вважає, що окремі недоліки трудової книжки колгоспника не можуть бути підставою для не зарахування стажу роботи позивача у колгоспі.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 07 січня 2026 року у справі № 460/12598/25 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним і скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 23.01.2025 № 172850030608 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком, відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 27 січня 2025 року, зарахувавши до його загального страхового стажу періоди роботи за межами України на території Республіки Білорусь з 15.07.1978 по 01.07.1980 в колгоспі «Октябрь», та з 01.01.1992 по 01.10.1998 в Локомотивному депо Брест.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області витрати по сплаті судового збору в сумі 484,48 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, оскільки вважає, що вказане судове рішення прийняте з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що відповідно до частини 2 статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 01.01.2025 по 31.12.2025 не менше 22 років. Позивач має страховий стаж 18 років 01 місяць 23 дні. Позивачу до страхового стажу не зарахований період з 01.07.1978 по 25.04.1980 в колгоспі «Октябрь» (Брестська область республіки білорусь). До загального страхового стажу не враховано період роботи з 01.01.1992 по 01.10.1998 в Локомотивному депо Брест (Республіка Білорусь). Крім того, оскільки Україна припинила участь в Угоді від 13.03.1992 та двосторонній Угоді від 14.12.1995, підстави для зарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.01.1992 по 01.10.1998 відсутні.

Відповідач просив скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 січня 2026 року у цій справі та постановити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

За приписами ч. 4 ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, справа розглядається у порядку письмового провадження.

У ч. 1 ст. 308 КАС України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційних вимог відповідача, виходячи із такого.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується письмовими доказами, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зазначена заява була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, яке 23.01.2025 прийняло рішення №172850030608 про відмову у призначенні позивачу пенсії.

У вказаному рішенні зазначено, що позивач набув пенсійного віку (63 роки), але немає необхідного страхового стажу (22 роки) так як наявний страховий стаж складає 18 років 01 місяць 23 дні. До загального страхового стажу не зарахований період роботи з 01.01.1992 по 01.10.1998 роки, у зв`язку з припиненням з 23.12.2023 Республікою Білорусь участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 тому, на осіб, які працювали після 01.01.1992 року, не поширюються норми Угоди щодо врахування при призначенні пенсії стажу та заробітку набутого на території Республіки Білорусь; періоди роботи у колгоспі, згідно записів трудової книжки колгоспника від 15.11.1983, оскільки, відсутні накази та дата щодо прийому на роботу та звільнення, а також відсутні дані про встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві.

Вважаючи протиправним рішення відповідача щодо не зарахування до страхового стажу для призначення пенсії за віком спірних періодів роботи, позивач звернувся до суду з позовом.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач протиправно відмовив позивачу у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи в колгоспі «Октябрь» з 15.07.1978 по 01.07.1980, оскільки позивач не несе відповідальність за порушення третіми особами вимог ведення трудових книжок. Формальні неточності у документах не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів керується таким.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

У розумінні абз. 22 ст.1 Закону № 1058-IV, пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. За змістом ч.1 ст.9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Статтею 26 Закону № 1058-IV встановлені умови призначення пенсії за віком. За загальним правилом особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності відповідного стажу, визначеного у статті 26 Закону № 1058-IV. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років;

На час звернення із заявою про призначення пенсії за віком (16.01.2025) позивач досягла 63 років.

Відповідно до спірного рішення про відмову у призначенні пенсії, відповідач до загального страхового стажу не зарахував період роботи з 01.01.1992 по 01.10.1998 роки, у зв`язку з припиненням з 23.12.2023 Республікою Білорусь участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 тому, на осіб, які працювали після 01.01.1992 року, не поширюються норми Угоди щодо врахування при призначенні пенсії стажу та заробітку набутого на території Республіки Білорусь; періоди роботи у колгоспі, згідно з записами трудової книжки колгоспника від 15.11.1983, оскільки відсутні накази та дата прийому на роботу та звільнення, а також відсутні дані про встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві.

Щодо незарахування до страхового стажу періоду роботи позивача у колгоспі, відповідно до записів трудової книжки колгоспника від 15.11.1983, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За приписами ст.48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог статті 62 Закону № 1788-ХІІ, Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637), пунктом 3 якого визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Таким чином, трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, однак у разі відсутності в ній відповідних записів та наявності неточностей, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності документів про стаж роботи і неможливості їх одержання, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Апеляційний суд встановив те, що відповідач не зарахував позивачу до страхового стажу стаж його роботи в колгоспі «Октябрь» з 15.07.1978 по 01.07.1980, оскільки у трудовій книжці відсутня інформація про кількість встановленого мінімуму трудоднів.

Відповідно до частини 2 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Аналіз вказаної норми вказує, що для зарахування до страхового стажу періоду роботи та членства у колгоспі визначено певні умови та порядок. Так, за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, то враховується час роботи за фактичною тривалістю, якщо ж виконував встановлений мінімум трудової участі або не виконував з поважних причин, то зараховується весь період роботи.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до пунктів 5, 6 Основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників, схвалених Союзною радою колгоспників 14.03.1975 року та затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 року № 310, до трудової книжки колгоспника заносились наступні дані, зокрема: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом до членів колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання; відомості про нагородження та заохочення. Всі записи в трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.

Згідно приписів частини другої статті 56 Закону №1788-XII та пункту 5 Основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників, схвалених Союзною радою колгоспників 14.03.1975 року та затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 року № 310, наявність у трудовій книжці колгоспника відомостей про трудову участь: прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання є обов`язковим, оскільки при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується лише час роботи за фактичною тривалістю.

При цьому, відповідно до пункту 13 Основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників, схвалених Союзною радою колгоспників 14.03.1975 року та затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 року № 310, відповідальність за організацію робот по веденню, обліку, зберіганню і видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу. Відповідальність за своєчасне і правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність відповідно до уставу та правил внутрішнього розпорядку колгоспу, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Пунктами 14 та 15 Основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників, схвалених Союзною радою колгоспників 14.03.1975 року та затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 року № 310, передбачено, що правління колгоспів вживають заходи щодо суворого дотримання встановленого порядку ведення трудових книжок, зміцнення кадрів робітників, які здійснюють ведення трудових книжок, підготовленими до цієї роботи людьми, забезпечують належне зберігання архівних документів, що мають відношення до трудової діяльності колгоспників. Ревізійним комісіям, комітетам профспілок колгоспів і колгоспним радам соціального забезпечення рекомендується здійснювати суспільний контроль за своєчасним та правильним заповненням трудових книжок колгоспників, за їх обліком, зберіганням і видачою та вживати заходи задля усунення виявлених недоліків.

Зміст наведених норм дає підстави стверджувати, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи.

За загальним правилом відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Водночас, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині перерахунку пенсії.

З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 06.02.2018 року у справі № 677/277/17 та від 13.06.2018 року у справі № 813/782/17.

Також варто зазначити, що за змістом роз`яснення Міністерства соціального забезпечення України від 17.05.1992 року № 17 «Про порядок застосування окремих положень статей Закону України «Про пенсійне забезпечення»», при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової діяльності в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Тобто загальна кількість вихододнів ділиться на 25,4. Аналогічний порядок обчислення стажу роботи застосовується і в тому випадку, коли не встановлювався мінімум трудової участі у громадському господарстві.

Разом з цим, суд зауважує, що Верховний Суд неодноразово, зокрема, у постановах від 21.06.2019 року у справі № 727/384/17 та від 10.12.2020 року у справі № 195/840/17 зазначав, що відсутність додаткових відомостей про встановлений мінімум трудоднів та кількість відпрацьованих вихододнів (трудоднів) не може бути підставою для не зарахування даного періоду в страховий стаж позивача.

Отже, відсутність відомостей про вироблені позивачем трудодні за період з 15.07.1978 року по 25.04.1980 року у колгоспі «Октябрь» за наявності запису у трудовій книжці про роботу позивача у вказаний період, не є підставою для відмови у зарахуванні такого періоду до страхового стажу позивача.

Таким чином, у разі відсутності у документах інформації про встановлений в спірний період мінімум трудової участі позивача, відповідач в будь-якому випадку повинен здійснити відповідне обчислення стажу у разі відсутності встановленого для позивача мінімуму трудової участі в громадському господарстві згідно чинного законодавства, чого в свою чергу, зроблено не було.

Тому, суд першої інстанції зробив вірний висновок про необхідність зарахування вказаного вище стажу роботи позивача в колгоспі до страхового стажу.

Щодо незарахування до страхового стажу періоду роботи позивача з 01.01.1992 по 01.10.1998, суд зазначає наступне.

Згідно з записами трудової книжки серії НОМЕР_1 , дата заповнення 09.01.1984 позивач у період з 01.01.1992 по 01.10.1998 працював помічником машиніста тепловоза з двома правами управління тепловоз, паровоз у в Локомотивному депо Брест (Республіка Білорусь) (наказ від 27.06.1989 №190).

Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України №1058-ІV, якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД.

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).

Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.

Відповідно до статті 11 вказаної Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; трудовий стаж, пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою, а необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москва.

Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022 року.

Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 Україна, як держава - учасниця Угоди має виконувати зобов`язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Також, одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписано Україною, стала Угода між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення, яку ратифіковано Законом України № 546/96-ВР від 22.11.1996.

Згідно із ст.ст.5-7 Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення, пенсійне забезпечення громадян Договірних Сторін та членів їх сімей здійснюється по законодавству Договірної Сторони, на території якої вони постійно проживають, якщо цією Угодою не встановлено інше.

При призначенні пенсій зараховується трудовий (страховий) стаж, в тому числі і той, що дає право для призначення пенсій на пільгових умовах та за вислугу років, набутий по законодавству будь-якої з Договірних Сторін, в тому числі і до набуття чинності цієї Угоди, а також на території СРСР до 1 січня 1992 року. При цьому обчислення трудового (страхового) стажу проводиться по законодавству Договірної Сторони, яка призначає пенсію.

Громадянам, які проживали на території однієї Договірної Сторони і працювали після переселення на території іншої Договірної Сторони, пенсія обчислюється із заробітку (прибутку), який вони отримували на території Договірної Сторони переселення, якщо ними набутий мінімально необхідний трудовий (страховий) стаж для обчислення заробітної плати при призначенні пенсії у відповідності з законодавством Договірної Сторони переселення.

Відповідно до ст.16 Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення, кожна Договірна Сторона має право денонсувати цю Угоду, повідомивши письмово про це іншу Договірну Сторону. Дія цієї Угоди припиняється з дня, вказаного у повідомленні, але не раніше ніж через шість місяців з дня, наступного за днем отримання повідомлення.

Законом України від 29.05.2023 №3117-IX «Про денонсацію Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення» денонсовано «Угоду між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення», вчинену 14.12.1995 в м. Києві та ратифіковану Законом України від 22.11.1996 № 546/96-ВР

Згідно із листом Міністерства закордонних справ України від 15.08.2023 № 72/14-612/1-96203 Угода між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення, вчинена в м. Київ 14.12.1995, припиняє дію 23.12.2023.

Між тим, статтею 16 Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення передбачено, що права громадян, набуті згідно положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили в разі її денонсації.

Отже, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов`язання взяті згідно із Угодою перед громадянами, які набули права згідно Угоди до її денонсації.

У такому випадку, оскільки Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, її положення підлягають до застосування при зарахуванні до страхового стажу позивача спірних періодів роботи.

Факт роботи позивача на території Республіки Білорусь у заявлені позивачем періоди підтверджується трудовою книжкою, копія якої наявна в матеріалах справи та дійсність якої не ставиться під сумнів відповідачем, жодних недоліків в частині внесених записів Пенсійним органом у не зазначено.

Апеляційний суд встановив, що період роботи позивача з 01.01.1992 по 01.10.1998 належним чином підтверджений трудовою книжкою і жодних правових підстав для неврахування його до страхового стажу позивача у відповідача не було, а отже така поведінка відповідача є протиправною.

Таким чином, для відновлення порушеного права позивача слід зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 01.01.1992 по 01.10.1998.

За таких обставин, правильним є висновок суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову у призначенні пенсії та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити позивачу пенсію за віком з 27.01.2025, зарахувавши до страхового стажу позивача періоди його роботи з 15.07.1978 по 01.07.1980 в колгоспі «Октябрь» та з 01.01.1992 по 01.10.1998 в Локомотивному депо Брест.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до ст.139 КАС України судовий збір розподілу не підлягає.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 січня 2026 року у справі № 460/12598/25 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. П. Мандзій

судді Л. Я. Гудим

В. Я. Качмар