Постанова від 06 серпня 2026 р. у справі №758/12682/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №758/12682/25 Головуючий у І інстанції Будзан Л.Д.

Провадження №22-ц/824/12823/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 серпня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Таргоній Д.О., Борисової О.В., Голуб С.А., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Мневця Олександра Миколайовича на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 07 травня 2026 року у справі за позовом комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2025 року позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь КП виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» заборгованість за житлово-комунальні послуги в загальному розмірі 135434,25 грн, яка складається: заборгованість за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого опалення у розмірі 7782,14 грн; інфляційну складову боргу у розмірі 1346,31 грн, три відсотки річних у розмірі 330,05 грн; заборгованість за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 23234,96 грн; інфляційну складову боргу у розмірі 4019,65 грн, три відсотки річних у розмірі 985,42 грн; заборгованість за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізованого опалення у розмірі 21566,16 грн; інфляційну складову боргу у розмірі 3730,95 грн, три відсотки річних у розмірі 914,64 грн; заборгованість за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 32224,09 грн; інфляційну складову боргу у розмірі 5574,77 грн, три відсотки річних у розмірі 1366,65 грн; заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання теплової енергії у розмірі 17103,27 грн; інфляційну складову боргу у розмірі 2989,65 грн, три відсотки річних у розмірі 749,69 грн, пеня у розмірі 912,13 грн; заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання гарячої води у розмірі 6977,28 грн; інфляційну складову боргу у розмірі 1213,86 грн, три відсотки річних у розмірі 301,20 грн, пеня у розмірі 366,47 грн; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 745,56 грн; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 843,11 грн; заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 71,33 грн; заборгованість за обслуговування вузла комерційного обліку постачання гарячої води у розмірі 84,91 грн.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 01 вересня 2025 року прийнято до розгляду дану позовну заяву та відкрито провадження у справі КП виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

14 жовтня 2025 року через систему «Електронний суд» представник відповідача в інтересах ОСОБА_1 подав зустрічну позовну заяву до КП виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго», в якій просив визнати дії відповідача протиправними щодо нарахування заборгованості за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого опалення 7782,14 грн; інфляційної складової боргу у розмірі 1346,31 грн; трьох відсотків річних у розмірі 330,05 грн; заборгованості за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого гарячого водопостачання 23 234,96 грн; інфляційної складової боргу 4019,65 грн, трьох відсотків річних 985,42 грн; заборгованості за спожиті з 01.05.2018 по 21.10.2021 послуги з централізованого опалення 21 566,16 грн; інфляційної складової боргу 3730,95 грн, трьох відсотків річних 914,64 грн; заборгованості за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги централізованого постачання гарячої води 32224,09 грн; інфляційної складової боргу 5 574,77 грн, трьох відсотків річних 1 366,65 грн; заборгованості за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання теплової енергії 17 103,27 грн; інфляційної складової боргу 2 989,65 грн, трьох відсотків річних 749,69 грн, пені 912,13 грн; заборгованості за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання гарячої води 6 897,35 грн; інфляційної складової боргу 1 197,93 грн, трьох відсотків річних 296,73 грн заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії 745,56 грн; заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води 843,11 грн; заборгованості з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення 71,33 грн; заборгованості з обслуговування вузла комерційного обліку постачання гарячої води 84,91 грн; зобов`язати КП виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 .

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 07 травня 2026 року відмовлено в прийняті зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до КП виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії до спільного розгляду із первісним позовом.

Не погоджуючись з ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Мневець О.М. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 07 травня 2026 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що вимоги, заявлені в первісному позові КП виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» та у зустрічному позові ОСОБА_1 , є взаємопов`язаними, задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову (або вимогиза зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватися), їх спільний розгляд сприятиме оперативному і правильному вирішенню спору, дозволить повно і об`єктивно встановити фактичні взаємовідносини сторін та виключить ухвалення взаємосуперечливих чи взаємовиключних судових рішень.

В порядку, передбаченому ст. 360 ЦПК України, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зокрема, про повернення заяви позивачеві, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.

Постановляючи ухвалу про відмову у прийнятті та повернення зустрічної позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що спільний розгляд зустрічної позовної заяви разом із позовною заявою не є доцільним, оскільки спільний їх розгляд істотно розширить предмет доказування та збільшить обсяг доказового матеріалу, ускладнить вирішення спору та затягне розгляд справи, а вимоги за зустрічним позовом повністю можуть бути розглянуті окремо.

Однак, апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Виходячи з приписів ст. ст. 55, 129 Конституції України, застосування та користування правами на судовий захист здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом.

Тобто, реалізація конституційного права, зокрема, на судовий захист, ставиться у залежність від положень процесуального закону, у цьому випадку норм ЦПК України.

Таким чином, право на пред`явлення зустрічної позовної заяви не є абсолютним. Подаючи зустрічну позовну заяву заявник повинен дотримуватись вимог ЦПК України щодо її подання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 193 ЦПК України відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.

Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 ЦПК України, зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог ч. 1 та 2 ст. 193 ЦПК України, ухвалою суду повертається заявнику.

Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №916/3245/17 зазначено, що ознаками зустрічного позову є його взаємопов`язаність із первісним позовом і доцільність його спільного розгляду з первісним позовом, зокрема, коли позови виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом можуть різнитися з вимогами первісного позову, але вони об`єднуються в одне провадження з первісним позовом ухвалою суду.

У постанові від 20 березня 2019 року у справі № 910/2987/18 Велика Палата Верховного Суду також вказала, що взаємопов`язаність зустрічного та первісного позовів може виражатися у підставах цих позовів або поданих доказах, а також у тому, що вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись. Подання зустрічного позову, задоволення якого виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову, має на меті довести відсутність матеріально-правової підстави для задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб`єктивне право позивача за первісним позовом.

У постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 200/22329/14-ц Велика Палата Верховного Суду наголосила, що зустрічний позов є матеріально-правовою вимогою відповідача до позивача, яка заявляється для сумісного розгляду з первісним позовом, оскільки задоволення його вимог унеможливлює задоволення вимог позивача. Зустрічний позов має бути пред`явлений лише до первісного позивача (або одного зі співпозивачів).

Конструкція ч. 2 ст. 193 ЦПК вказує на її імперативність, тобто, суд позбавлений широкого розсуду щодо доцільності прийняття зустрічного позову; умовою цього є посилання у зустрічному позові на обставини, за якими задоволення зустрічного позову матиме наслідком повну або часткову відмову у задоволенні первісного позову, та виникнення позовів з одних правовідносин.

Зустрічний позов може подаватися не лише для захисту проти первісного позову, а й бути самостійним засобом захисту проти відповідача, іноді зустрічний позов може бути спрямовано тільки до заліку первісної вимоги. Подання зустрічного позову надає можливість через спільний розгляд первісної і зустрічної вимоги повніше врахувати правові відносини сторін. Зустрічний позов повинен бути взаємно пов`язаний з первісним. Взаємна пов`язаність зустрічного та первісного позовів може виявлятись у такому: а) обидва позови взаємно пов`язані, і їх спільний розгляд сприятиме оперативному і правильному вирішенню спору; взаємна пов`язаність первісного і зустрічного позову може виражатись у підставах цих позовів або поданих доказах; б) вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись; в) задоволення зустрічного позову може виключати повністю або частково задоволення первісного позову; подання такого зустрічного позову має на меті довести відсутність у позивача матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб`єктивне право позивача за первісним позовом.

Аналіз вказаних положень закону свідчить про те, що зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин, або коли вимоги за позовами можуть зараховуватися, або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об`єднуються в одне провадження з первісним позовом.

За своєю сутністю зустрічний позов є матеріально-правовою вимогою відповідача до позивача, яка заявляється для сумісного розгляду з первісним позовом, оскільки задоволення його вимог виключає задоволення вимог позивача.

Умовами пред`явлення зустрічного позову є: взаємопов`язаність зустрічного позову з первісним, що виявляється у тому, що вони виникають з одних правовідносин; доцільність сумісного розгляду основного і зустрічного позовів, оскільки це дозволяє більш повно і об`єктивно дослідити обставини справи, встановити фактичні взаємовідносини сторін, виключити ухвалення взаємосуперечливих чи взаємовиключних судових рішень.

Отже, зустрічний позов є матеріально-правовою вимогою відповідача до позивача, яка заявляється для сумісного розгляду з первісним позовом, оскільки задоволення його вимог унеможливлює задоволення вимог позивача. Зустрічний позов має бути пред`явлений лише до первісного позивача (або одного зі співпозивачів). Умовою пред`явлення зустрічного позову є його взаємопов`язаність із первісним; взаємопов`язаність позовів виявляється у тому, що вони виникають з одних правовідносин.

Подібні за змістом правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 200/22329/14-ц (провадження № 14-483цс19) та у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2026 року у справі справа № 361/12236/24 (провадження № 61-16231св25).

Звертаючись до суду із позовом, КП виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» вказувало, що відповідач є споживачем послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води.

У зв`язку з порушенням обов`язку щодо своєчасної оплати наданих послуг у відповідачки утворилася заборгованість у розмірі 135434,25 грн, яку КП виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» просило стягнути.

Звертаючись до суду із зустрічним позовом, відповідач вказував, що підстав для стягнення на користь позивача заборгованості за послуги постачання гарячої води немає, тому ОСОБА_1 просив зобов`язати КП виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» здійснити перерахунок заборгованості.

Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що первісний та зустрічний позови виникають із одних правовідносин щодо користування відповідачем послугою з постачання теплової енергії та гарячої води до квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

З первісного позову вбачається, що предметом позову є стягнення заборгованості, тоді як предметом зустрічного позову є зобов`язання здійснити перерахунок заборгованості, про стягнення якої просить КП виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго».

Таким чином, предмет зустрічного позову безпосередньо пов`язаний з предметом первісного позову, а отже, судова колегія вважає, що зустрічний позов та первісний позов доцільно розглядати разом.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції, у порушення вищезазначених вимог закону, дійшов неправильного висновку щодо відмови у прийнятті зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 .

Всупереч зазначених вище обставин, суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі про відмову у прийнятті зустрічної позовної заяви помилково вказав, що спільний розгляд первісного позову та зустрічного позову не є доцільним.

Отже, на думку судової колегії, суд першої інстанції з формальних міркувань безпідставно повернув зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 , не надавши жодної оцінки доводам відповідача щодо можливості розгляду первісного та зустрічного позову в одному провадженні, у зв`язку з цим постановив ухвалу з порушенням норм процесуального права, що є підставою для її скасування та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Європейський суд з прав людини, рішення якого відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ як джерело права, притримується позиції, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (до прикладу, рішення у справі «Шишков проти росії» (Shishkov v. russia), № 26746/05, параграф 110, від 20 лютого 2014 року).

Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції

Європейський суд з прав людини зауважує, що «процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів» (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мневця Олександра Миколайовича на ухвалу Подільського районного суду м. Києвавід 07 травня 2026 року задовольнити.

Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 07 травня 2026 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, виключно у випадках, передбачених у ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач Д.О. Таргоній

Судді: О.В. Борисова

С.А. Голуб