Постанова від 06 серпня 2026 р. у справі №754/7761/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 754/7761/25 Головуючий у І інстанції Скрипка О.І.

Провадження №22-ц/824/9088/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 серпня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Таргоній Д.О., Борисової О.В., Голуб С.А., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника житлово-будівельного кооперативу «Арсеналець - 30» - Бєдного Івана Михайловича на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11 лютого 2026 року у справі за позовом житлово-будівельного кооперативу «Арсеналець - 30» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2025 року позивач звернувся до суду з даним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що ЖБК «Арсеналець - 30» здійснює управління будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 .

Відповідач є споживачем послуг, які надає позивач, а тому зобов`язаний забезпечити їх своєчасну оплату.

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань станом на травень 2025 року ОСОБА_1 має заборгованість перед позивачем у розмірі 21081,07 грн, яка складається з основного боргу в розмірі 13140,82 грн, інфляційних втрат в розмірі 6691,69 грн та 3% річних в розмірі 1248,56 грн.

Враховуючи вищевикладене, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за житлово-комунальні послуги в розмірі 21 081,07 грн та судові витрати в розмірі 3028,00 грн.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 11 лютого 2026 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ЖБК «Арсеналець - 30» - Бєдний І.М. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з`ясування судом обставин справи, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ЖБК «Арсеналець - 30» суму боргу, яка складається з: 13 140,82 грн - основна сума боргу, 2 201,83 грн - інфляційні нарахування за період з 01 січня 2024 року по 30 квітня 2025 року, 523,83 грн - 3% річних за період з 01 січня 2024 року по 30 квітня 2025 року, а також вирішити питання щодо судових витрат.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, законодавством передбачено взаємний обов`язок сторін щодо укладення договору про надання житлово-комунальних послуг, у зв`язку з цим доводи споживача про відмову від оплати таких послуг з посиланням на відсутність укладеного договору не можуть бути взяті до уваги, оскільки споживач зобов`язаний оплатити житлово-комунальні послуги, якщо він фактично ними користувався. Сам по собі факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг не є підставою для звільнення споживача від обов`язку оплатити фактично спожиті послуги у повному обсязі.

Вказує на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність у відповідача права власності на об`єкт нерухомого майна, оскільки право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2 , підтверджується Свідоцтвом про право власності від 26 березня 2007 року, виданим Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації.

Таким чином, обов`язок відповідача сплачувати внески на утримання будинку та прибудинкової території виникає безпосередньо з факту її права власності на нерухомість.

В апеляційній скарзі звертає увагу на те, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції послався на невідповідність розрахунку заборгованості фактичній кількості проживаючих осіб у квартирі АДРЕСА_3 , однак як вбачається з матеріалів справи у спірній квартирі фактично проживають та зареєстровані дві особи, ненадання відповідачем інформації про зміну складу осіб, які проживають у квартирі, не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних представник ЖБК «Арсеналець - 30» - Бєдний І.М. в апеляційній скарзі зазначає, що відповідно до ст. 625 ЦК України позивач має право на стягнення з відповідача 2201,83 грн інфляційних втрат та 523,83 грн трьох відсотків річних у зв`язку з неналежним виконанням останнім грошового зобов`язання щодо своєчасної оплати житлово-комунальних послуг.

16 червня 2026 року до Київського апеляційного суду через систему «Електронний суд» представником ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подано відзив на апеляційну скаргу, в якій останній просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11 лютого 2026 року залишити без змін.

Відзив обґрунтований тим, що суд першої інстанції правильно встановив, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність правових підстав для стягнення заявленої заборгованості саме з відповідача.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 зазначає, що позивачем на підтвердження своїх позовних вимог не було долучено до позовної заяви свідоцтво про право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2 , від 26 березня 2007 року, яке було в наявності в ЖБК «Арсеналець - 30».

Таким чином, долучений до апеляційної скарги доказ (свідоцтво про право власності) не може бути прийнятий судом апеляційної інстанції до уваги під час перегляду рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11 лютого 2026 року.

Також у відзиві вказано, що подання нового розрахунку та зменшення заявленої до стягнення суми також не спростовує висновків суду першої інстанції, а навпаки, така процесуальна поведінка підтверджує, що первинний розрахунок містив неправильні нарахування.

Зазначає, що посилання апелянта на загальний обов`язок власника оплачувати житлово-комунальні послуги не спростовує висновків суду першої інстанції щодо недоліків доказування. Для задоволення позову недостатньо встановити лише правовий статус власника, позивач зобов`язаний також довести належними доказами існування, склад і точний розмір заявленої до стягнення заборгованості.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у відзиві просить понесені витрати відповідача на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн покласти на сторону позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою апеляційне провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З матеріалів справи вбачається, що управління та утримання будинком АДРЕСА_1 здійснюється ЖБК «Арсеналець-30», що підтверджується статутом, випискою з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Тобто, ЖБК «Арсеналець-30» є обслуговуючою організацією вказаного будинку та здійснює його утримання, обслуговування та експлуатацію.

ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджується інформацією з Реєстру територіальної громади м. Києва.

Протоколом № 20 від 01 серпня 2023 року загальних зборів членів правління Кооперативу, було затверджено розмір нових щомісячних внесків (тарифів) для мешканців 1-го поверху - 5.88 грн/м2, для мешканців 2-16 поверхів - 6.90 грн/м2.

Згідно довідки про нарахування та сплату по особовому рахунку № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) за період з березня 2022 року по квітень 2025 включно по вказаній квартирі наявна заборгованість по внескам на утримання будинку та прибудинкової території, в загальному розмірі 13 140,82 грн.

На вказану заборгованість, яка не сплачена, позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат у розмірі 6691,69 грн та 3 % річних у розмірі 1248,56 грн.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що підстав для стягнення з відповідача вказаної заборгованості, як із власника квартири, відсутні. Суд першої інстанції також не вбачав підстав для стягнення з відповідача заборгованості, як із споживача, оскільки згідно з довідкою про нарахування та сплату по особовому рахунку № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ), у квартирі зареєстровано дві особи та послугами користуються також дві особи. Також, відмовляючи в задоволенні позовних вимог з підстав їх необґрунтованості та недоведеності, суд звертає увагу і на неправильність розрахунків інфляційних втрат та 3 % річних.

Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не грунтуються на вимогах чинного законодавства.

Колегія суддів не приймає долучену до апеляційної скарги копію свідоцтва про право власності від 26 березня 2007 року на ім`я ОСОБА_1 щодо кв. АДРЕСА_2 , оскільки зазначений доказ не був поданий до суду першої інстанції разом із позовною заявою, а апелянтом не наведено та не підтверджено належними доказами обставин, які б свідчили про неможливість його подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках за умови належного обґрунтування неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що не залежали від особи, яка їх подає.

Оскільки такого обґрунтування стороною позивача не наведено, підстав для прийняття зазначеного доказу суд апеляційної інстанції не вбачає.

В той же час, ч. 1 ст. 15 ЦК Українипередбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Правовідносини із споживання житлово - комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово - комунальні послуги», відповідно до ст. 4 якого законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово- комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово- комунальних послуг; послуга з управління багатоквартирним будинком - результат господарської діяльності суб`єктів господарювання, спрямованої на забезпечення належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території відповідно до умов договору.

Ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно- технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», зобов`язання споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19) та постановах Верховного Суду: від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц (провадження № 61-11107 св 18), від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 (провадження № 61-26204 св 18), від 04 вересня 2022 року у справі № 201/1807/21 (провадження № 61-2572св22), від 07 листопада 2023 року у справі № 643/17352/20 (провадження № 61-9449св22), від 22 грудня 2023 року у справі № 607/2611/22 (провадження № 61-9399 св 23).

Положенням ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

У постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 по справі № 6-2951цс15, постанові Верховного Суду від 15.03.2018 по справі № 401/710/15-ц зроблено висновок, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 626, 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Частини 1, 2 ст. 632 ЦК України передбачає, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Відповідно до положень ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. Ціна послуги з управління багатоквартирним будинком встановлюється договором про надання послуг з управління багатоквартирним будинком з розрахунку на один квадратний метр загальної площі житлового або нежитлового приміщення, якщо інше не визначено договором про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, та включає: 1) витрати на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території і поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку відповідно до кошторису витрат на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, крім витрат на обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги, у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем; 2) винагороду управителю, яка визначається за згодою сторін. Кошторис витрат на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території є невід`ємною частиною договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком. Кошторис витрат на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території враховує обов`язковий перелік робіт (послуг), який затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, а також періодичність виконання (надання) робіт (послуг) з утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території. Управитель у порядку та з періодичністю, визначеними договором, та/або на вимогу споживача зобов`язаний інформувати споживача про фактичні витрати та виконані (надані) роботи (послуги) з утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території. На вимогу органу місцевого самоврядування надається інформація про кількісні та якісні показники наданих послуг з управління, їхню вартість, а також галузева звітність. У разі якщо прибудинкова територія багатоквартирного будинку не оформлена у власність або користування співвласників багатоквартирного будинку, прибирання та інші послуги з обслуговування території навколо такого багатоквартирного будинку можуть бути включені до кошторису витрат на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території (у тому числі при визначенні управителя на конкурсних засадах) виключно за згодою споживачів із визначенням на договірних засадах та погодженням з органом місцевого самоврядування меж та площі території, яку співвласники згодні утримувати. 4. Інформування споживачів про намір зміни цін/тарифів на комунальні послуги з обґрунтуванням такої необхідності здійснюється виконавцями відповідних послуг в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства. На вимогу органу місцевого самоврядування надається інформація про кількісні та якісні показники наданих комунальних послуг, їхню вартість, а також галузева звітність. 5. У разі прийняття уповноваженим органом рішення про зміну цін/тарифів на комунальні послуги виконавець у строк, що не перевищує 15 днів з дати введення їх у дію, повідомляє про це споживачам з посиланням на рішення відповідних органів.

Згідно з вимогами ст.ст. 525, 526, 530, 629, 712 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до договору; замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги; одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

За змістом ч. 1 ст. 901, ч. 1 ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У справі, що переглядається судом апеляційної інстанції, між позивачем та відповідачем склалися договірні правовідносини, відповідно до яких ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_4 , надавалися житлово-комунальні послуги, які вона фактично споживала, що підтверджується, зокрема, її відзивом на позовну заяву.

Відповідно, як споживач житлово-комунальних послуг, вона була зобов`язана здійснювати їх своєчасну оплату.

Позивач упродовж спірного періоду надавав житлово-комунальні послуги за вказаною адресою належним чином.

Водночас відповідач не виконала належним чином свого обов`язку щодо оплати фактично спожитих житлово-комунальних послуг, унаслідок чого утворилася заборгованість.

Послуги надавалися обслуговуючою організацією відповідно до вимог законодавства, з дотриманням установлених норм і стандартів, структури, періодичності та строків їх надання. Фактів перерв у наданні послуг, їх ненадання або надання не в повному обсязі матеріалами справи не встановлено.

Відповідач користувалася послугами з утримання будинку та прибудинкової території, про що свідчить, зокрема, щомісячне отримання нею рахунків (повідомлень) на оплату наданих послуг. Проте оплату за фактично отримані послуги вона не здійснювала.

Таким чином, факт надання позивачем житлово-комунальних послуг за місцем проживання відповідача підтверджується належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи, які відповідачем не спростовані.

При цьому відповідач не надала жодних належних і допустимих доказів на підтвердження ненадання позивачем послуг або надання їх неналежної якості.

З огляду на викладене, у ОСОБА_1 , як споживача житлово-комунальних послуг, яка фактично отримувала та користувалася ними, виник обов`язок оплатити їх вартість у встановленому законом та договором порядку.

Наведений судом першої інстанції розрахунок заборгованості за з утримання будинку та прибудинкової території за період з за період з 01 березня 2022 року по 30 квітня 2025 року у розмірі 13140,82 грн є правильним.

Посилання ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву на те, що позов пред'явлено порушення строків позовної давності, апеляційний суд відхляє з огляду на таке.

Згідност. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За правилами ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК Українипід час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин.

Надалі постановами Кабінету Міністрів України цей карантин на території України продовжувався та був відмінений з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651.

Крім того, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК Україниу період дії воєнного стану в Україні, введенного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першоїстатті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строк дії якого неодноразово продовжувався та тривав на час звернення товариства до суду з цим позовом.

Отже, строк позовної давності за вимогами, що виникли після 12 березня 2017 року та на які поширюється загальна позовна давність у три роки, вважаються продовженим на підставі п. 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) а також до закінчення воєнного стану.

Із надано позивачем розрахунку вбачається, що заборгованість виникла у відповідача за споживання послуг з 01 березня 2022 року.

Тому підстав для застосування позовної давності до заявлених позивачем вимог, про що просила відповідач, суд апеляційної інстанції не вбачає.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що на спірні правовідносини поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності боржника за прострочення виконання зобов`язання.

Оскільки, відповідач допустив прострочення щодо оплати наданих йому послуг, то останній повинен сплатити інфляційні втрати та 3% річних.

Стороною позивача, при подачі апеляційної скарги було враховано висновки суду першої інстанції про неправильність розрахунків інфляційних втрат та 3% річних, та відповідно надано новий розрахунок з урахуванням постанови КМУ «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» від 05.03.2022 №206 (зі змінами), який судова колегія вважає правильним.

Таким чином, ОСОБА_1 повинна сплатити інфляційні втрати в розмірі 2201,83 грн та 3% річних в розмірі 523,83 грн, нараховані на суму заборгованості (13140,82 грн) за послуги з утримання будинку та прибудинкової території.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд доходить висновку, що подання уточненого розрахунку в апеляційній скарзі не свідчить про помилковість первісних позовних вимог, як стверджує відповідач у відзиві на апеляційну скаргу, а є реалізацією права позивача на уточнення розрахунку похідних вимог з метою приведення їх у відповідність та стягнення правильної суми інфляційних втрат та 3% річних.

У відзиві на позовну заяву сторона відповідача зазначала, що 11 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до позивача із заявою про проведення перерахунку плати за комунальні послуги за період з 01 березня 2024 року по 01 листопада 2024 року, посилаючись на те, що протягом зазначеного періоду вона фактично не користувалася комунальними послугами та послугами з управління (обслуговування) будинку, у зв`язку з чим вартість таких послуг, на її думку, підлягала виключенню із загальної суми заборгованості, нарахованої позивачем.

Однак апеляційний суд вважає, що зазначене звернення саме по собі не є підставою для проведення перерахунку заборгованості, оскільки відповідач звернулася із відповідною заявою лише після надання їй послуг, а не до початку їх надання чи під час періоду, за який заявлено вимогу про перерахунок (з 01.03.2024 по 01.11.2024).

За таких обставин суд не вбачає правових підстав для виключення із загальної суми заборгованості нарахувань за зазначений період.

Жодних доказів щодо невірності розміру заборгованості, заявленного позивачем як основної суми боргу, інфляційних втрат та 3% річних, відповідач не надала.

Також відсутній контррозрахунок заборгованості відповідача на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості.

Надання послуг позивачем підтверджується наявними в матеріалах справи розрахунком належних до стягнення платежів, який здійснено відповідно до періоду надання послуг та цей розрахунок було перевірено судом апеляційної інстанції.

Таким чином, відповідач фактично житлово-комунальні послуги отримувала, жодних скарг чи претензій щодо надання таких послуг неналежної якості вона не подавала, тому позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за надані послуги за оспорюваний період є обґрунтованими.

Враховуючи вищевикладане, апеляційний суд доходить висновку, що стягненню підлягає сума заборгованості за надані житлово-комунальні послуги в зальному розмірі 15866,48 грн, яка складається з: 13140,82 грн - основна сума боргу, 2201,83 грн - інфляційні нарахування, 523,83 грн - 3% річних.

Апеляційний суд вважає безпідставними твердження у відзиві на апеляційну скаргу щодо пред`явлення позивачем вимог лише до одного споживача послуг, яка є споживачем житлово-комунальних послуг, оскільки кожен споживач зобов`язаний брати участь у витратах щодо оплати житлово-комунальних послуг, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на їх оплату.

Відповідно до ст. 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Дані норми закону регулюють відносини, що виникають при пасивній солідарності (множинності осіб на стороні боржника).

Згідно ч. 4 вищевказаної статті, виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Отже, після виконання солідарного зобов`язання незалежно від того, виконане воно всіма боржниками або одним із них, воно повністю припиняється. Натомість виникає нове зобов`язання між боржником, який виконав зобов`язання, й іншими боржниками, яке визначено положеннями ст. 544 ЦК України.

Аналіз наведених положень закону вказує на те, що позивач має право вимагати виконання обов`язку щодо сплати житлово-комунальних послуг як від будь-якої особи, зареєстрованої у житлі, де надається відповідна послуга, адже такі особи на рівні користуються усіма житлово-комунальними послугами.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з підстав того, що у квартирі АДРЕСА_2 зареєстровано двох осіб, тоді як позов пред`явлено лише до ОСОБА_1 , оскільки такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та не відповідає встановленим обставинам справи, а сам по собі факт реєстрації у житловому приміщенні іншої особи не виключає обов`язку саме відповідача даної спрови щодо оплати житлово-комунальних послуг і не свідчить про відсутність у неї статусу належного відповідача.

Таким чином, судова колегія доходить висновку, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки обставинам, якими обґрунтовувалися вимоги, іншим фактичним даним, які випливають із встановлених обставин, тому висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову не може вважатись обґрунтованим.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Таким чином рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11 лютого 2026 рокунеобхідно скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову ЖБК «Арсеналець-30».

Згідно з ч. 13 ст. 141, ст. 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При подачі позовної заяви позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 3028,00 грн. При подачі апеляційної скарги судовий збір сплачено позивачем у розмірі 4 542,00 грн, що підтверджується платіжими інструкціями.

Оскільки судом апеляційної інстанції частково задоволено позовні вимоги ЖБК «Арсеналець-30» на 75,26%, судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 5683,63 грн.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника житлово-будівельного кооперативу «Арсеналець - 30» - Бєдного Івана Михайловича задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове наступного змісту.

Позов житлово-будівельного кооперативу «Арсеналець - 30» до до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь житлово-будівельного кооперативу «Арсеналець - 30» заборгованість за надані житлово-комунальні послуги у розмірі 15 866 (п`ятнадцать тисяч вічімсот шістдесят шість) гривень 48 копійок, яка складається з: 13 140 (тринадцять тисяч сто сорок) гривень 82 копійки - основна сума боргу, 2 201 (дві тисячі одна) гривня 83 копійки - інфляційні нарахування, 523 (п`ятсот двадцять три) гривні 83 копійки - 3% річних.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь житлово-будівельного кооперативу «Арсеналець - 30» судові витрати по спаті судового збору у розмірі 5683 (пять тисяч шістсот вісімдесят три) гривні 63 копійки.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Реквізити сторін:

Житлово-будівельний кооператив «Арсеналець - 30», код: ЄДРПОУ: 22884471, місцезнаходження: 02232, м. Київ, вул. Милославська, буд. 17.

ОСОБА_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_5 .

Суддя-доповідач Д.О. Таргоній

Судді: О. В. Борисова

С.А. Голуб